Глави держав або урядів держав - членів Європейського Співтовариства на зустрічі у Страсбурзі 9 грудня 1989 року,

оскільки відповідно до положень статті 117 Договору про утворення ЄЕС держави-члени дійшли згоди щодо необхідності сприяння поліпшенню життя та умов праці працівників з метою зробити можливою їхню гармонізацію, продовжуючи водночас їхнє поліпшення;

оскільки згідно з висновками Європейської Ради в Ганновері і Роді Європейська Рада в Мадриді визнала, що в контексті встановлення єдиного європейського ринку соціальним аспектам має надаватися таке саме значення, як і економічним аспектам, і оскільки внаслідок цього має забезпечуватись їхній збалансований розвиток;

оскільки згідно з висновками Мадридської Європейської Ради мають бути чітко визначені відповідні ролі правил Співтовариства, національного законодавства та колективних угод;

оскільки відповідно до принципу субсидіарності відповідальність за ініціативи, які мають бути започатковані у напрямку імплементації цих соціальних прав, покладається на держави-члени або їхні складові та на Європейське Співтовариство в межах його повноважень;

оскільки подібна імплементація може здійснюватися у формі законів, колективних угод або існуючої практики на різних відповідних рівнях та оскільки це в багатьох галузях вимагає активного залучення двох соціальних партнерів;

оскільки урочисте проголошення основних соціальних прав на рівні Європейського Співтовариства не може під час реалізації створювати підстави для їхнього погіршення в порівнянні з ситуацією, що у даний час існує в кожній державі-члені,

прийняли цю декларацію, яка є "Хартією Співтовариства про основні соціальні права працівників".

1. Кожний працівник Європейського Співтовариства має право на свободу пересування по всій території Співтовариства за умови обмежень, виправданих громадським порядком, громадською безпекою або громадським здоров'ям.

2. Право на свободу пересування дає можливість будь-якому працівникові здійснювати у Співтоваристві будь-яку діяльність за будь-якою професією відповідно до принципів рівного ставлення щодо прийняття на роботу, умов праці і соціального захисту в країні перебування.

3. Право на свободу пересування також передбачає:

- гармонізацію умов проживання в усіх державах-членах, зокрема тих, що стосуються возз'єднання родин;

- усунення перешкод, створюваних внаслідок невизнання дипломів або еквівалентних свідоцтв про професійну підготовку;

- поліпшення умов життя і праці транскордонних працівників.

4. Кожна особа вільна обирати і працювати за спеціальністю відповідно до регламентів, що регулюють кожний вид діяльності.

5. Всі види зайнятості підлягають справедливій винагороді.

З цією метою згідно з положеннями, що застосовуються в кожній країні:

- працівникам забезпечується справедлива заробітна плата, тобто заробітна плата, достатня для забезпечення їм гідного рівня життя;

- відповідно до умов зайнятості працівники, крім тих, що працюють на основі безстрокового контракту на умовах повного робочого часу, одержують пропорційну винагороду;

- заробітна плата може бути утримана, вилучена або передана лише відповідно до національного законодавства; подібні положення мають передбачати заходи, що дозволяють зацікавленому працівникові продовжувати користуватися необхідними засобами існування для нього/неї та його/її сім'ї.

6. Кожна особа повинна мати можливість безкоштовно користуватися доступом до громадських служб працевлаштування.

7. Завершення створення внутрішнього ринку має призвести до поліпшення життєвих та робочих умов працівників у Європейському Співтоваристві. Цей процес має бути результатом зближення таких умов, продовжуючи водночас їхнє поліпшення, зокрема стосовно тривалості й організації робочого часу та форм зайнятості, крім безстрокових контрактів, таких, як термінові контракти, робота на умовах неповної зайнятості, тимчасова та сезонна робота.

У разі необхідності поліпшення має охоплювати розвиток певних аспектів правил стосовно зайнятості, таких як процедури колективного скорочення чисельності персоналу, та тих, що стосуються банкрутства.

8. Кожний працівник Європейського Співтовариства має право на щотижневий відпочинок і щорічну оплачувану відпустку, тривалість яких має підлягати прогресивній гармонізації відповідно до національної практики.

9. Умови зайнятості кожного працівника встановлюються в законах, колективній угоді або трудовому контракті згідно з положеннями, що застосовуються в кожній країні.

Згідно з положеннями, що застосовуються в кожній країні:

10. Кожний працівник Європейського Співтовариства має право на адекватний соціальний захист і незалежно від статусу і розміру підприємства, на якому працює, користуватися адекватним рівнем допомоги з соціального забезпечення.

Особи, які не мають можливості увійти або повторно увійти до ринку праці та не мають засобів до існування, повинні мати можливість отримувати достатні кошти і соціальну допомогу з урахуванням особливостей їхньої конкретної ситуації.

11. Роботодавці і працівники в Європейському Співтоваристві мають право на об'єднання з метою утворення за своїм вибором професійних організацій або професійних союзів для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Кожний роботодавець і кожний працівник мають свободу вступати або не вступати в подібні організації, не зазнаючи внаслідок цього будь-яких персональних або професійних збитків.

12. Роботодавці або організації роботодавців, з одного боку, і організації працівників, з іншого, мають право починати переговори й укладати колективні угоди відповідно до умов, встановлених національними законодавством та практикою.

Діалог між двома соціальними партнерами на європейському рівні, який має розвиватися, може, якщо сторони вважають це за необхідне, виражатися в договірних відносинах, зокрема на міжпрофесійному та галузевому рівнях.

13. Право вдаватися до колективних дій у випадку конфлікту інтересів включає право на страйк відповідно до зобов'язань, що випливають з національних регламентів і колективних угод.

З метою сприяння врегулюванню виробничих конфліктів згідно з національною практикою необхідно заохочувати запровадження та застосування на відповідних рівнях процедур примирення, а також посередницьких і арбітражних процедур.