1. Ця директива встановлює правила та процедури, що стосуються відновлення платоспроможності та врегулювання таких суб’єктів:

(a) установ, що мають осідок у Союзі;

(b) фінансових установ, що мають осідок у Союзі, якщо така фінансова установа є дочірньою компанією кредитної установи, інвестиційної фірми або компанії, зазначеної у пункті (c) або (d), та підлягає нагляду материнської компанії на консолідованій основі відповідно до статей 6-17 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) фінансових холдингових компаній, фінансових холдингових компаній змішаного типу та холдингових компаній зі змішаною діяльністю, що мають осідок у Союзі;

(d) материнських фінансових холдингових компаній у державі-члені, материнських фінансових холдингових компаній Союзу, материнських фінансових холдингових компаній змішаного типу у державі-члені, материнських змішаних фінансових холдингових компаній Союзу;

(e) філій установ, що мають осідок за межами Союзу відповідно до спеціальних умов, встановлених у цій директиві.

Встановлюючи та застосовуючи вимоги цієї Директиви, а також використовуючи різні інструменти, що знаходяться у їхньому розпорядженні, щодо суб’єкта, зазначеного в першому підпараграфі, та за умови виконання спеціальних положень, органи з врегулювання і компетентні органи беруть до уваги характер його господарської діяльності, його структуру участі, організаційну форму, профіль ризику, розмір та правовий статус, його взаємопов’язаність з іншими установами або з фінансовою системою загалом, предмет та складність його видів діяльності, членство у схемі інституційного захисту (IPS), яка відповідає вимогам статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013 або інших кооперативних системах взаємної солідарності, вказаних у статті 113(6) зазначеного регламенту, а також те, чи він надає якісь інвестиційні послуги або здійснює інвестиційну діяльність, як визначено в пункті (2) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС.

2. Держави-члени можуть ухвалити або підтримувати правила, які є більш суворими або додатковими до тих, що встановлені у цій директиві, а також у делегованих чи імплементаційних актах, ухвалених на підставі цієї директиви, за умови, що вони мають загальне застосування і не суперечать цій директиві та делегованим або імплементаційним актам, ухваленим на її підставі.

1. Для цілей цієї директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "врегулювання" означає застосування інструменту врегулювання або інструменту, зазначеного в статті 37(9), з метою досягнення однієї чи більше цілей врегулювання, зазначених у статті 31(2);

(2) "кредитна установа" означає кредитну установу, як визначено в пункті (1) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, за винятком установ, зазначених у статті 2(5)Директиви 2013/36/ЄС;

(3) "інвестиційна фірма" означає інвестиційну фірму, як визначено в пункті (2) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, до якої застосовується вимога початкового капіталу, встановлена у статті 28(2)Директиви 2013/36/ЄС;

(4) "фінансова установа" означає фінансову установу, як означено в пункті (26) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(5) "дочірня компанія" означає дочірню компанію, як визначено у пункті (16) Статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та для цілей застосування статей 7, 12, 17, 18, 45-45m, 59-62, 91 і 92 цієї директиви до врегулювання груп, зазначених у пункті (b) пункту (83b) цього параграфа, включає, у відповідних випадках, кредитні установи, постійно афілійовані з центральним органом, сам центральний орган та їхні відповідні дочірні компанії, враховуючи спосіб, у який такі групи врегулювання виконуютьстаттю 45e(3) цієї директиви;

(5a) "істотна дочірня компанія" означає істотну дочірню компанію, як визначено в пункті (135) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(6) "материнська компанія" означає материнську компанію, як визначено в пункті (15)(a) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(7) "консолідована основа" означає основу консолідованого стану, як визначено в пункті (47) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(8) "схема інституційного захисту" або "IPS" означає механізм, який задовольняє вимоги, встановлені у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(9) "фінансова холдингова компанія" означає фінансову холдингову компанію, як визначено в пункті (20) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(10) "фінансова холдингова компанія змішаного типу" означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як визначено в пункті (21) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(11) "холдингова компанія з змішаною діяльністю" означає холдингову компанію зі змішаною діяльністю, як визначено в пункті (22) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(12) "материнська фінансова холдингова компанія у державі-члені" означає материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, як визначено в пункті (30) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(13) "материнська фінансова холдингова компанія Союзу" означає материнську фінансову холдингову компанію ЄС, як визначено в пункті (31) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(14) "материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу у державі-члені" означає материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені, як визначено в пункті (32) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(15) "материнська фінансова холдингова компанія Союзу змішаного типу" означає материнську фінансову холдингову компанію ЄС змішаного типу, як визначено в пункті (33) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(16) "цілі врегулювання" означає цілі врегулювання, зазначені в статті 31(2);

(17) "філія" означає філію, як визначено в пункті (17) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(18) "орган з врегулювання" означає орган, призначений державою-членом відповідно до статті 3;

(19) "інструмент врегулювання" означає інструмент врегулювання, зазначений у статті 37(3);

(20) "повноваження щодо врегулювання" означає повноваження, зазначені у статтях 63-72;

(21) "компетентний орган" означає компетентний орган, як визначено в пункті (40) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, включно з Європейським Центральним Банком, щодо спеціальних завдань, покладених на нього Регламентом Ради (ЄС) № 1024/2013 (- 1);

(22) "компетентні міністерства" означає міністерства фінансів або інші міністерства держав-членів, відповідальні за ухвалення економічних, фінансових та бюджетних рішень на національному рівні згідно з національними сферами компетенції, призначені відповідно до статті 3(5);

(23) "установа" означає кредитну установу чи інвестиційну фірму;

(24) "орган управління" означає орган управління, як визначено впункті (7) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(25) "вище керівництво" означає вище керівництво, як визначено в пункті (9) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(26) "група" означає материнську компанію та її дочірні компанії;

(27) "транскордонна група" означає групу, до якої належать компанії, що мають осідок у більш ніж одній державі-члені;

(28) "надзвичайна публічна фінансова підтримка" означає державну допомогу в розумінні статті 107(1) ДФЄС або будь-яку іншу публічну фінансову допомогу на наднаціональному рівні, яка при наданні на національному рівні становила б державну допомогу, що надається з метою збереження або відновлення життєздатності, ліквідності або платоспроможності установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), або групи, частиною якої є ця установа чи суб’єкт;

(29) "екстрена підтримка ліквідності" означає надання центральним банком грошових коштів центрального банку або будь-якої іншої підтримки, що може призвести до збільшення грошових коштів центрального банку, платоспроможній фінансовій установі або групі платоспроможних фінансових установ, які стикаються з тимчасовими проблемами з ліквідністю, при чому така операція не становить частину монетарної політики;

(30) "системна криза" означає розлад у фінансовій системі з потенційною імовірністю серйозних негативних наслідків для внутрішнього ринку та реальної економіки. Всі типи фінансових посередників, ринків та інфраструктури можуть до певної міри мати потенційне системне значення;

(31) "суб’єкт групи" означає юридичну особу, що є частиною групи;

(32) "план відновлення платоспроможності" означає план відновлення платоспроможності, який склала та якого дотримується установа відповідно до статті 5;

(33) "план відновлення платоспроможності групи" означає план відновлення платоспроможності, який склали та дотримуються відповідно до статті 7;

(34) "істотна філія" означає філію, яка би вважалася істотною у державі-члені ведення діяльності відповідно до статті 51(1)Директиви 2013/36/ЄС;

(35) "критично важливі функції" означають види діяльності, послуги або операції, призупинення яких імовірно призведе в одній або більше державах-членах до призупинення важливих для реальної економіки послуг або до підірвання фінансової стабільності з огляду на розмір, частку ринку, зовнішню та внутрішню взаємопов’язаність, складність або транскордонні види діяльності установи чи групи, зокрема враховуючи взаємозамінність таких видів діяльності, послуг або операцій;

(36) "основні напрями діяльності" означають напрями діяльності та пов’язані послуги, що становлять суттєві джерела доходів, прибутків або вартість франшизи для установи або групи, частиною якої є установа;

(37) "орган консолідованого нагляду" означає орган консолідованого нагляду, як визначено в пункті (41) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(38) "власні кошти" означають власні кошти, як визначено в пункті (118) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(39) "умови врегулювання" означають умови, зазначені в статті 32(1);

(40) "дія з врегулювання" означає рішення, згідно з яким установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), піддається врегулюванню відповідно статті 32 або 33, застосуванню інструменту врегулювання або виконанню одного або більше повноважень щодо врегулювання;

(41) "план врегулювання" означає план врегулювання для установи, складений відповідно до статті 10;

(42) "врегулювання групи" означає одне з наступного:

(a) застосування дії з врегулювання на рівні материнської компанії або установи, що підлягає консолідованому нагляду, або

(b) координація застосування інструментів врегулювання та здійснення повноважень щодо врегулювання органами з врегулювання стосовно суб’єктів групи, які відповідають умовам врегулювання;

(43) "план врегулювання групи" означає план врегулювання групи, складений відповідно до статей 12 та 13;

(44) "орган з врегулювання на рівні групи" означає орган з врегулювання у державі-члені, в якій знаходиться орган консолідованого нагляду;

(45) "схема врегулювання групи" означає схему врегулювання групи відповідно до статті 91;

(46) "колегія з врегулювання" означає колегію, створену відповідно до статті 88 для виконання завдань, зазначених в статті 88(1);

(47) "звичайне провадження щодо неплатоспроможності" означає колективне провадження щодо неплатоспроможності, яке тягне за собою часткове або повне вилучення майна боржника та призначення ліквідатора або адміністратора, що зазвичай застосовується до установ згідно з національним законодавством та або є спеціальним для таких установ, або застосовується загалом до будь-якої фізичної чи юридичної особи;

(48) "боргові інструменти":

(i) для цілей пунктів (g) та (j) статті 63(1) означають облігації та інші форми боргових зобов'язань, що можуть передаватися, інструменти створення або визнання боргу, а також інструменти, які надають право отримання боргових інструментів; та

(ii) для цілей статті 108 означають облігації та інші форми боргових зобов’язань, що можуть передаватися, та інструменти створення або визнання боргу;

(49) "материнська установа у державі-члені" означає материнську установу у державі-члені, як визначено в пункті (28) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(50) "материнська установа Союзу" означає материнську установу ЄС, як визначено в пункті (29) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(51) "вимоги до власних коштів" означають вимоги, встановлені у статтях 92-98 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(52) "наглядова колегія" означає колегію органів нагляду, створену відповідно до статті 116 Директиви 2013/36/ЄС;

(53) "рамки державної допомоги Союзу" означають рамки, встановлені статтями 107, 108 та 109 ДФЄС, регламентами та всіма актами Союзу, включно з настановами, повідомленнями та оповіщеннями, створеними або ухваленими відповідно до статті 108(4) або статті 109 ДФЄС;

(54) "ліквідація" означає реалізацію активів установи або суб'єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);

(55) "інструмент розподілу активів" означає механізм здійснення передачі органом з врегулювання активів, прав та зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь компанії з управління активами відповідно до статті 42;

(56) "компанія з управління активами" означає юридичну особу, яка відповідає вимогам, встановленим у статті 42(2);

(57) "інструмент внутрішнього визволу" означає механізм виконання органом з врегулювання повноважень на списання та конверсію стосовно зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, відповідно до статті 43;

(58) "інструмент продажу бізнесу" означає механізм здійснення передачі органом з врегулювання акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або активів, прав чи зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь покупця, який не є перехідною установою, згідно зі статтею 38;

(59) "перехідна установа" означає юридичну особу, яка виконує вимоги, встановлені у статті 40(2);

(60) "інструмент перехідної установи" означає механізм передачі акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або активів, прав чи зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь перехідної установи відповідно до статті 40;

(61) "інструменти власності" означають акції, інші інструменти, які надають право власності, інструменти, які можуть бути конвертовані у акції чи інші інструменти власності або надають право придбання акцій чи інших інструментів власності, а також інструменти, які становлять права на акції чи інші інструменти власності;

(62) "акціонери" означають акціонерів або власників інших інструментів власності;

(63) "повноваження на передачу" означають повноваження, визначені у пункті (c) або(d) статті 63(1), передавати акції, інші інструменти власності, боргові інструменти, активи, права або зобов'язання, або будь-яке їх поєднання від установи, яка підлягає врегулюванню, до отримувача;

(64) "центральний контрагент" означає центрального контрагента, як визначено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(65) "дериватив" означає дериватив, як визначено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(66) "повноваження на списання та конверсію" означає повноваження, зазначені в статті 59(2) та в пунктах (e)-(i) статті 63(1);

(67) "забезпечене зобов’язання" означає зобов'язання, у якому право кредитора на оплату чи іншу форму виконання забезпечене заставою, правом утримання або угодами про забезпечення, включно із зобов’язаннями, які виникають за операціями репо, та іншими угодами про забезпечення у формі передачі права власності;

(68) "інструменти основного капіталу першого рівня" означають інструменти капіталу, які виконують вимоги, встановлені у статті 28(1)-(4), статті 29(1)-(5) або статті 31(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(68а) "основний капітал першого рівня" означає основний капітал першого рівня, розрахований відповідно до статті 50 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(69) "інструменти додаткового капіталу першого рівня" означають інструменти капіталу, які виконують вимоги, встановлені у статті 52(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(70) "агрегована сума" означає агреговану суму, на підставі якої орган з врегулювання оцінив, що зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, повинні бути списані або конвертовані відповідно достатті 46(1);

(71) "зобов'язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл" означають зобов'язання та інструменти капіталу, які не належать до основного капіталу першого рівня, інструментів додаткового капіталу першого або другого рівня установи або суб'єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), та не виключені зі сфери застосування інструменту внутрішнього визволу на підставі статті 44(2);

(71a) "прийнятні зобов'язання" означають зобов'язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, які виконують, якщо застосовно, умови статті 45b або пункту (a)статті 45f(2) цієї директиви, та інструменти другого рівня, які виконують умови пункту (b) статті 72a(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(71b) "субординовані прийнятні інструменти" означають інструменти, які виконують усі умови, зазначені у статті 72a Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім параграфів (3)-(5) статті 72b такого Регламенту;

(72) "схема гарантування депозитів" означає схему гарантування депозитів, запроваджену та офіційно визнану державою-членом відповідно до статті 4 Директиви 2014/49/ЄС;

(73) "інструменти другого рівня" означають інструменти капіталу або субординовані позики, які відповідають умовам, встановленим у статті 63 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(74) "відповідні інструменти капіталу" для цілей секції 5 глави IV розділу IV та глави Vрозділу IV означають інструменти додаткового капіталу першого рівня та інструменти другого рівня;

(75) "коефіцієнт конверсії" означає індекс, який визначає кількість акцій або інших інструментів власності, у які буде конвертоване зобов'язання певного класу щодо одного інструменту класу або щодо певної одиниці вартості боргової вимоги;

(76) "кредитор, який зазнав впливу" означає кредитора, вимога якого стосується зобов'язання, яке зменшують або конвертують в акції або інші інструменти власності шляхом застосування повноваження на списання або конверсію відповідно до використання інструменту внутрішнього визволу;

(77) "утримувач, який зазнав впливу" означає утримувача інструментів власності, інструменти власності якого були анульовані на підставі повноваження, зазначеного в пункті (h)статті 63(1);

(78) "належний орган" означає орган держави-члена, визначений відповідно до статті 61, відповідальний згідно з національним законодавством цієї держави за встановлення, зазначене в статті 59(3);

(79) "відповідна материнська установа" означає материнську установу у державі-члені, материнську установу Союзу, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, холдингову компанію зі змішаною діяльністю, материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, материнську фінансову холдингову компанію Союзу, материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу, щодо якої застосовується інструмент внутрішнього визволу;

(80) "отримувач" означає суб'єкт, якому установа, яка підлягає врегулюванню, передає акції, інші інструменти власності, боргові інструменти, активи, права чи зобов’язання або будь-яке їх поєднання;

(81) "робочий день" означає день, що не припадає на суботу, неділю або державне свято у відповідній державі-члені;

(82) "право на припинення" означає право на розірвання договору, право на дострокове погашення, закриття, взаємне зарахування зустрічних зобов’язань або неттінг зобов'язань, будь-які подібні положення, що призупиняють, змінюють або погашають зобов’язання сторони договору, або положення, яке унеможливлює виникнення зобов'язання за договором, що виникло би в іншому випадку;

(83) "установа, яка підлягає врегулюванню" означає установу, фінансову установу, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, холдингову компанію зі змішаною діяльністю, материнську фінансову холдингову компанію в державі-члені, материнську фінансову холдингову компанію Союзу, материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу в державі-члені або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу, щодо якої здійснюється дія з врегулювання;

(83a) "суб’єкт врегулювання" означає:

(a) юридичну особу, що має осідок в Союзі, яка, відповідно до статті 12 визначена органом з врегулювання як суб'єкт, щодо якого план врегулювання передбачає дії з врегулювання; або

(b) установу, що не є частиною групи, яка підлягає консолідованому нагляду відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС, щодо якої план врегулювання, складений відповідно до статті 10 цієї Директиви, передбачає дії з врегулювання;

(83b) "група врегулювання" означає:

(a) суб'єкт врегулювання та його дочірні компанії, що не є:

(i) самі суб'єктами врегулювання;

(ii) дочірніми компаніями інших суб'єктів врегулювання; або

(iii) суб'єктами, що мають осідок у третій країні, не включеними до групи врегулювання відповідно до плану врегулювання, або їхніми дочірніми компаніями; або

(b) кредитними установами, постійно афілійованими з центральним органом та самим центральним органом, якщо принаймні одна з цих кредитних установ або центральний орган є суб'єктом врегулювання, або їхніми відповідними дочірніми компаніями;

(83c) "глобальна системно важлива установа" або "G-SII" означає G-SII, як визначено в пункті (133) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(84) "дочірня компанія Союзу" означає установу, що має осідок у державі-члені, яка є дочірньою компанією установи третьої країни або материнської компанії третьої країни;

(85) "материнська компанія Союзу" означає материнську установу Союзу, материнську фінансову холдингову компанію Союзу або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу;

(86) "установа третьої країни" означає суб'єкт, головний офіс якого має осідок у третій країні, до якого, якщо б він мав осідок у Союзі, застосовувалось би означення установи;

(87) "материнська компанія третьої країни" означає материнську компанію, материнську фінансову холдингову компанію або материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу, що має осідок у третій країні;

(88) "провадження щодо врегулювання в третій країні" означають дію за законодавством третьої країни, яку здійснюють для управління неспроможністю установи третьої країни або материнської компанії третьої країни, яка з огляду на цілі та очікувані результати є порівнянною з діями з врегулювання відповідно до цієї директиви;

(89) "філія Союзу" означає філію установи третьої країни, розташовану в державі-члені;

(90) "відповідний орган третьої країни" означає орган третьої країни, відповідальний за виконання функцій, порівнянних з функціями органів з врегулювання або компетентних органів відповідно до цієї директиви;

(91) "механізм фінансування групи" означає механізм або механізми фінансування держави-члена органу з врегулювання на рівні групи;

(92) "каскадна транзакція" означає транзакцію, яка укладається між двома суб'єктами групи з метою повної або часткової передачі ризику, створеного іншою транзакцією, укладеною між одним з таких суб'єктів групи та третьою особою;

(93) "внутрішньогрупова гарантія" означає договір, згідно з яким один суб’єкт групи гарантує зобов’язання іншого суб'єкта групи перед третьою особою;

(94) "гарантовані депозити" означають гарантовані депозити, як визначено в пункті (5) статті 2 (1) Директиви 2014/49/ЄС;

(95) "прийнятні депозити" означають прийнятні депозити, як визначено в пункті (4) статті 2 (1) Директиви 2014/49/ЄС;

(96) "облігація з покриттям" означає облігацію з покриттям, як визначено у пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162(- 2), або стосовно інструмента, емітованого до 8 липня 2022 року, облігацію, зазначену в статті 52(4) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (- 3), як застосовно на дату емісії;

(97) "угода про фінансове забезпечення у формі передачі права власності" означає угоду про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, як визначено в пункті (b) статті 2 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/47/ЄС(- 4);

(98) "угода про неттінг" означає угоду, за якою низка вимог або зобов’язань може бути конвертована в єдину чисту вимогу, включно з ліквідаційними інструментами взаємозаліку, за якими, при настанні випадку примусового виконання (незалежно від способу і місця його визначення), зобов’язання сторін достроково представляють до погашення так, що негайно настає строк їх виконання або вони припиняються та в будь-якому випадку конвертуються в єдину чисту вимогу або замінюються на таку, включно з "положеннями ліквідаційного взаємозаліку", як визначено в пункті (n)(i) статті 2 (1) Директиви 2002/47/ЄС та "неттінгом" за визначенням пункту (k) статті 2 Директиви 98/26/ЄС;

(99) "угода про зарахування зустрічних вимог" означає угоду, за якою може здійснюватися взаємне зарахування двох або більше вимог чи зобов’язань, які існують між установою, яка підлягає врегулюванню, та контрагентом;

(100) "фінансові договори" включають такі договори та угоди:

(a) договори про цінні папери, включно з:

(i) договорами про купівлю, продаж або позичку цінного паперу, групи цінних паперів або індексу цінних паперів;

(ii) опціонами на цінний папір, групи цінних паперів або індекс цінних паперів;

(iii) транзакціями репо або зворотного репо на будь-який такий цінний папір, групу цінних паперів або індекс цінних паперів;

(b) договори на поставку товарів, включно з:

(i) договорами про купівлю, продаж або позичку товару або групи чи індексу товарів для майбутнього постачення;

(ii) опціонами на товар або групу чи індекс товарів;

(iii) транзакціями репо або зворотного репо на будь-який такий товар, групу чи індекс товарів;

(c) ф’ючерсні та форвардні договори, включно з договорами (відмінними від договорів про постачення товарів) про купівлю, продаж або передачу товару чи майна будь-якого іншого ґатунку, послуги, права чи частки за визначену ціну в майбутньому;

(d) свопові угоди, включно із:

(i) свопами та опціонами, що стосуються процентних ставок; спотами або іншими угодами на обмін валюти; іноземними валютами; індексом акцій або акцією; індексом боргу або боргом; індексом товару або товарами; погодою, емісією або інфляцією;

(ii) свопами на сукупний дохід, кредитними спредовими свопами або кредитними свопами;

(iii) будь-якими угодами або транзакціями, подібними до угоди, зазначеної в пункті (i) або (ii), які є предметом постійного обігу на ринках свопів або деривативів;

(e) міжбанківські угоди про надання позики, у яких строк позики не перевищує трьох місяців;

(f) рамкові угоди на договори або угоди, зазначені у пунктах (a)-(e);

(101) "захід із запобігання кризі" означає виконання повноважень щодо безпосереднього усунення недоліків або перешкод у можливості проведення відновлення платоспроможності за умовами статті 6(6), виконання повноважень для подолання або усунення перешкод у можливості проведення врегулювання за умовами статті 17 або 18, вживання заходів раннього втручання за умовами статті 27, призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29 або виконання повноважень на списання чи конверсію за умовами статті 59;

(102) "захід з управління кризою" означає дію з врегулювання або призначення надзвичайного керівника відповідно до статті 35 чи особи за умовами статті 51(2)або за умовамистатті 72(1);

(103) "потенціал відновлення платоспроможності" означає спроможність установи відновити свій фінансовий стан після значного погіршення;

(104) "вкладник" означає вкладника, як визначено впункті (6) статті 2 (1) Директиви 2014/49/ЄС;

(105) "інвестор" означає інвестора у розумінні пункту (4) статті 1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/9/ЕС(- 5);

(106) "призначений державний макропруденційний орган" означає орган, якому довірено проведення макропруденційної політики, зазначеної в Рекомендації В1 Рекомендації Європейської ради з системних ризиків від 22 грудня 2011 року щодо макропруденційного мандату національних органів (ESRB/2011/3);

(107) "мікропідприємства, малі та середні підприємства" означають мікропідприємства, малі та середні підприємства, як визначено відповідно до річного обігу, зазначеного в статті 2(1) Додатку до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (- 6);

(108) "регульований ринок" означає регульований ринок, що його означено в пункті (21) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС;

(109) "вимога до комбінованого буферного капіталу" означає вимогу до комбінованого буферного капіталу, як визначено у пункті (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.

2. Комісія має повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно достатті 115 з метою конкретизації критеріїв для становлення видів діяльності, послуг та операцій, зазначених в пункті (35) першого підпараграфа стосовно визначення "критично важливих функцій" та критеріїв встановлення напрямів діяльності та пов’язаних послуг, зазначених впункті (36)першого підпараграфа стосовно визначення "основних видів діяльності".

1. Кожна держава-член призначає один або, як виняток, більше органів з врегулювання, уповноважених застосовувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання.

2. Орган з врегулювання є публічним адміністративним органом чи органами, якому (яким) надано публічні адміністративні повноваження.

3. Органами з врегулювання можуть виступати національні центральні банки, компетентні міністерства або інші публічні адміністративні органи чи органи, яким надані публічні адміністративні повноваження. Як виняток, держави-члени можуть встановити, що органом з врегулювання можуть бути компетентні органи нагляду для цілей Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директиви 2013/36/ЄС. Необхідно досягти належних структурних домовленостей для забезпечення операційної незалежності та уникнення конфліктів інтересів між функціями нагляду згідно з Регламентом (ЄС) № 575/2013 та Директивою 2013/36/ЄС або іншими функціями відповідного органу та функціями органів з врегулювання згідно з цією директивою, без обмеження зобов’язань щодо обміну інформацією та співпраці відповідно до вимоги параграфа 4. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб в рамках компетентних органів, національних центральних банків, компетентних міністерств або інших органів існувала операційна незалежність між функцією врегулювання і наглядом або іншими функціями відповідного органу.

Персонал, залучений до виконання функцій органу з врегулювання згідно з цією директивою, повинен бути структурно відокремленим і мати окремі лінії звітування, відмінні від тих, що має персонал, залучений до виконання задач відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 і Директиви 2013/36/ЄС, або стосовно інших функцій відповідного органу.

Для цілей цього параграфа держави-члени або орган з врегулювання ухвалюють та оприлюднюють будь-які необхідні відповідні внутрішні правила, включно із правилами, які стосуються професійної таємниці та обміну інформацією між різними функціональними сферами.

4. Держави-члени повинні вимагати від органів, які здійснюють функції нагляду та врегулювання, а також від осіб, що виконують ці функції від їхнього імені, тісної співпраці у підготовці, плануванні та застосуванні рішень із врегулювання, як у випадку, коли орган з врегулювання і компетентний орган є окремими суб’єктами, так і коли ці функції виконує один і той самий суб’єкт.

5. Кожна держава-член призначає єдине міністерство, відповідальне за виконання функцій компетентного міністерства відповідно до цієї директиви.

6. Якщо орган з врегулювання у державі-члені не є компетентним міністерством, він інформує компетентне міністерство про рішення відповідно до цієї Директиви та, якщо національним законодавством не встановлене інше, отримує його згоду перед виконанням рішень, які мають безпосередній фіскальний вплив або системні наслідки.

7. Рішення, ухвалені компетентними органами, органами з врегулювання та Європейським банківським управлінням (EBA) згідно з цією директивою, враховують потенційний вплив рішення у всіх державах-членах, де установа або група веде діяльність, та мінімізують негативний вплив на фінансову стабільність і негативний економічний та соціальний вплив у цих державах-членах. На рішення EBA розповсюджується дія статті 38 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

8. Держави-члени забезпечують, щоб кожен орган з врегулювання мав експертні знання, ресурси і операційну спроможність для вчинення дій з врегулювання, і був здатний виконувати свої повноваження із швидкістю та гнучкістю, необхідними для досягнення цілей врегулювання.

9. EBA у співпраці з компетентними органами та органами з врегулювання розвиває необхідні експертні знання, ресурси і операційну спроможність та моніторить імплементацію параграфа 8, в тому числі за допомогою проведення періодичних партнерських перевірок.

10. Якщо відповідно до параграфа 1 держава-член призначає більше ніж один орган для застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання, вона надає EBA і Комісії повідомлення з повним обґрунтуванням такого вчинку і чітко розподіляє функції та обов’язки між цими органами, забезпечуючи відповідну координацію між ними та визначаючи єдиний орган як контактний для цілей співпраці та координації з відповідними органами інших держав-членів.

11. Держави-члени повідомляють EBA про національний орган або органи, призначені органами врегулювання, а також про контактний орган та, у відповідних випадках, про їхні спеціальні функції та обов’язки. EBA публікує список таких органів з врегулювання і контактних органів.

12. Без обмеження статті 85, держави-члени можуть обмежити відповідальність органу з врегулювання, компетентного органу та їхнього відповідного персоналу згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх функцій відповідно до цієї директиви.

1. Беручи до уваги вплив, який може мати неспроможність установи з огляду на природу її господарської діяльності, її структуру участі, організаційну форму, профіль ризику, розмір та правовий статус, її взаємопов’язаність з іншими установами або з фінансовою системою загалом, предмет та складність її видів діяльності, членство у схемі інституціонального захисту (IPS) або інших кооперативних системах взаємної солідарності, зазначених у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та провадження будь-якої інвестиційної діяльності або надання інвестиційних послуг, як визначено в пункті (2) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС, а також те, чи її неспроможність і наступна ліквідація згідно зі звичайним провадженням щодо неплатоспроможності ймовірно матиме значний негативний вплив на фінансові ринки, інші установи, умови фінансування або на економіку в ширшому значенні, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи або органи з врегулювання встановлювали:

(a) зміст і деталі планів відновлення платоспроможності та врегулювання, передбачених статтями 5-12;

(b) дату, до якої слід спочатку розробити плани відновлення платоспроможності та врегулювання, а також частоту оновлення планів відновлення платоспроможності та врегулювання, яка може бути меншою, ніж передбачена у статті 5(2), статті 7(5), статті 10(6)і статті 13(3);

(c) зміст і деталі інформації, яку вимагають від установ відповідно до статті 5(5), статті 11(1)і статті 12(2), а також в секціях A та Bдодатку;

(d) рівень деталізації оцінки можливості проведення врегулювання відповідно до статей 15 та 16, а також секції C додатка.

2. Компетентні органи та, у відповідних випадках, органи з врегулювання проводять оцінювання, зазначене в параграфі 1, після консультацій, у відповідних випадках, з державним макропруденційним органом.

3. Держави-члени забезпечують, щоб, якщо застосовуються спрощені зобов’язання, компетентні органи і, у відповідних випадках, органи з врегулювання могли у будь-який час накладати повні, не спрощені зобов’язання.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб застосування спрощених зобов’язань per se не впливало на повноваження компетентного органу та, у відповідних випадках, органу з врегулювання, вживати захід із запобігання кризі або захід з управління кризою.

5. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для конкретизації критеріїв, зазначених в параграфі 1, для оцінювання згідно із цим параграфом впливу неспроможності установи на фінансові ринки, інші установи та на умови фінансування.

6. Беручи до уваги, у відповідних випадках, досвід, набутий під час застосування настанов, зазначених в параграфі 5, EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв, зазначених у параграфі 1, для оцінювання згідно з таким параграфом впливу неспроможності установи на фінансові ринки, інші установи та умови фінансування.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2017 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалити регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Компетентні органи та органи з врегулювання повідомляють EBA про спосіб застосування ними параграфів 1, 8, 9 та 10 до установ у їхній юрисдикції. Не пізніше 31 грудня 2017 року EBA подає Європейському Парламенту, Раді та Комісії звіт про імплементацію параграфів 1, 8, 9 і 10. Зокрема, цей звіт визначає будь-які розбіжності у імплементації параграфів 1, 8, 9 і 10 на національному рівні.

8. Відповідно до параграфів 9 і 10 держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи та, у відповідних випадках, органи з врегулювання могли відмовитися від застосування:

(a) вимог секцій 2 і 3 цієї глави до установ, афілійованих із центральним органом, і повністю або частково звільнених від пруденційних вимог у національному законодавстві відповідно до статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) вимог секції 2 до установ, які є членами схеми IPS.

9. У разі відмови відповідно до параграфа 8, держави-члени повинні:

(a) застосовувати вимоги секцій 2 і 3 цієї глави на консолідованій основі до центрального органу та установ, афілійованих із ним, у розумінні статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) вимагати виконання схемою IPS вимог секції 2 у співпраці з кожним із членів, для якого застосовується відмова.

Для цієї цілі будь-яке покликання в секціях 2 і 3 цієї глави на групу повинне включати центральний орган та установи, пов’язані з ним, у розумінні статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013, та їхні дочірні установи, а будь-яке покликання на материнські компанії або установи, які підлягають консолідованому нагляду відповідно до статті 111 Директиви 2013/36/ЄС, повинно включати центральний орган.

10. Установи, які підлягають безпосередньому нагляду Європейського Центрального Банку згідно зі статтею 6(4) Регламенту (ЄС) № 1024/2013 або такі, що становлять значну частину фінансової системи держави-члена, складають свої власні плани відновлення платоспроможності у відповідності до секції 2 цієї глави та підлягають індивідуальним планам врегулювання згідно із секцією 3.

Для цілей цього параграфа операції установи необхідно вважати такими, що становлять значну частину фінансової системи держави-члена у разі виконанні будь-якої з наступних умов:

(a) загальна вартість її активів перевищує 30000000000 євро; або

(b) співвідношення загальної вартості її активів до ВВП держави-члена, в якій вона має осідок, перевищує 20 %, якщо загальна вартість її активів не менша 5000000000 євро.

11. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з метою встановлення єдиних форматів, зразків та означень для визначення і передачі EBA інформації компетентними органами та органами з врегулювання для цілей параграфа 7 із дотриманням принципу пропорційності.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна установа, яка не є частиною групи, що підлягає нагляду на консолідованій основі згідно із статтями 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС, розробила і дотримувалася плану відновлення платоспроможності, що містить заходи, які повинна вжити установа для відновлення її фінансового стану після значного погіршення її фінансової ситуації. Плани відновлення платоспроможності необхідно вважати механізмом врядування у розумінні статті 74Директиви 2013/36/ЄС.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб установи оновлювали свої плани відновлення платоспроможності щонайменше раз на рік або після зміни правової чи організаційної структури установи, її діяльності або фінансового становища, які могли би істотно вплинути на план відновлення платоспроможності або вимагати змін до нього. Компетентні органи можуть вимагати від установ оновлювати їхні плани відновлення платоспроможності частіше.

3. Плани відновлення платоспроможності не повинні передбачати жодного доступу до надзвичайної публічної фінансової підтримки або її отримання.

4. Плани відновлення платоспроможності повинні містити, якщо застосовно, аналіз того, як і коли установа може подати, за умов, які розглядаються в плані, заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.

5. Без обмеження статті 4, держави-члени повинні забезпечити, щоб плани відновлення платоспроможності містили інформацію, перелічену в секції А додатка. Держави-члени можуть вимагати внесення до планів відновлення платоспроможності додаткової інформації.

Плани відновлення платоспроможності повинні також містити можливі заходи, які установа могла би вжити при виконанні умов раннього втручання відповідно до статті 27.

6. Держави-члени повинні вимагати, щоб плани відновлення платоспроможності містили належні умови та процедури для забезпечення вчасної імплементації дій із відновлення платоспроможності, а також різноманітні варіанти відновлення платоспроможності. Держави-члени повинні вимагати, щоб у планах відновлення платоспроможності розглядалася низка сценаріїв дуже сильного макроекономічного та фінансового стресу, що відповідають конкретним умовам установи, включно з подіями, які впливають на всю систему, а також стресом, характерним для окремих юридичних осіб та груп.

7. EBA у тісній співпраці з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) до 3 липня 2015 року видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення подальшої низки сценаріїв, які слід використовувати для цілей параграфа 6 цієї статті.

8. Держави-члени можуть передбачити, щоб компетентні органи мали повноваження вимагати від установи ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа.

9. Орган управління установи, зазначеної в параграфі 1, оцінює та схвалює план відновлення платоспроможності перед його поданням компетентному органу.

10. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які додатково визначають, без обмеження статті 4, інформацію, яку повинен містити план відновлення платоспроможності, зазначений в параграфі 5 цієї статті.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб установи, від яких вимагається розробляти плани відновлення платоспроможності відповідно до умов статті 5(1) та статті 7(1), подавали ці плани відновлення платоспроможності на розгляд компетентному органу. Держави-члени повинні вимагати від цих установ переконливо продемонструвати компетентному органу відповідність цих планів критеріям параграфа 2.

2. Протягом шести місяців після подання кожного плану та після консультацій із компетентними органами держав-членів, у яких розташовуються істотні філії, наскільки це релевантно для такої філії, компетентні органи розглядають план та оцінюють, наскільки він задовольняє вимоги, встановлені у статті 5, та відповідність таким критеріям:

(a) імплементація запропонованих у плані заходів з обґрунтованою імовірністю підтримає або відновить життєздатність і фінансовий стан установи або групи, з урахуванням підготовчих заходів, які установа вжила або планувала вжити;

(b) план та окремі варіанти в його рамках з обґрунтованою імовірністю можуть бути імплементовані швидко та ефективно в ситуації фінансового стресу, наскільки можливо максимально уникаючи будь-яких значних негативних наслідків для фінансової системи, включно із сценаріями, які призвели б до виконання іншими фінансовими установами їхніх планів відновлення платоспроможності у той самий період.

3. При оцінюванні відповідності планів відновлення платоспроможності компетентний орган повинен враховувати відповідність капіталу та структури фінансування установи рівню складності її організаційної структури та профілю ризику.

4. Компетентний орган подає план відновлення платоспроможності органу з врегулювання. Орган з врегулювання може вивчити план відновлення платоспроможності з метою визначення будь-яких дій у плані відновлення платоспроможності, що можуть негативно вплинути на можливість проведення врегулювання установи, і надати рекомендації компетентному органу щодо цих питань.

5. Якщо, за оцінкою компетентного органу, існують істотні недоліки в плані відновлення платоспроможності або істотні перешкоди для його втілення, він повинен повідомити установу або материнську компанію групи про свою оцінку і вимагати від установи подати протягом двох місяців, із можливістю продовження цього строку на один місяць за згодою органів, переглянутого плану, який відображає шляхи подолання цих неточностей або перешкод.

Перед тим, як вимагати від установи повторного подання плану відновлення платоспроможності, компетентний орган надає установі можливість висловити свою думку щодо цієї вимоги.

Якщо компетентний орган вважає, що недоліки та перешкоди не були належним чином подолані у переглянутому плані, він може надати установі вказівку внести конкретні зміни у план.

6. Якщо установа не подасть переглянутий план відновлення платоспроможності або якщо компетентний орган встановить, що переглянутий план відновлення платоспроможності не виправляє належним чином недоліки або потенційні перешкоди, виявлені під час його початкового оцінювання, і виправити належним чином ці недоліки або перешкоди шляхом надання вказівки внести конкретні зміни у план неможливо, компетентний орган повинен вимагати від установи визначити протягом обґрунтованого періоду часу зміни, які вона може внести у свою діяльність з метою подолання недоліків або перешкод у втіленні плану відновлення платоспроможності.

Якщо установа не визначає таких змін протягом періоду часу, встановленого компетентним органом, або якщо, за оцінкою компетентного органу, запропоновані установою дії не усунули б належним чином недоліки або перешкоди, компетентний орган може надати вказівку установі вжити будь-яких заходів, які він вважає необхідними і пропорційними, беручи до уваги серйозність недоліків і перешкод, а також наслідки, які ці заходи матимуть для діяльності установи.

Компетентний орган може, без обмеження статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, надати вказівку установі:

(a) знизити профіль ризику установи, включно з ризиком ліквідності;

(b) уможливити вчасне застосування заходів рекапіталізації;

(c) переглянути стратегію та структуру установи;

(d) внести змін до стратегії фінансування для вдосконалення стійкості основних напрямів діяльності та критично важливих функцій;

(e) внести зміни до структури врядування установи.

Перелік заходів, зазначених у цьому параграфі, не позбавляє держави-члени можливості уповноважити компетентні органи вживати додаткові заходи відповідно до національного законодавства.

7. Якщо компетентний орган вимагає від установи вжити заходи згідно з параграфом 6, його рішення щодо цих заходів повинне бути обґрунтованим та пропорційним.

Рішення повідомляють установі у письмовій формі і воно може бути оскаржено.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають мінімальні критерії, які компетентний орган повинен оцінити з метою проведення оцінювання відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 8(1).

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб материнська компанія Союзу склала план відновлення платоспроможності групи і подала його органу консолідованого нагляду. Плани відновлення платоспроможності групи складаються з плану відновлення платоспроможності усієї групи, яку очолює материнська компанія Союзу. План відновлення платоспроможності групи визначає заходи, втілення яких може бути необхідним на рівні материнської компанії Союзу та кожної окремої дочірньої компанії.

2. У відповідності до статті 8, компетентні органи можуть вимагати від дочірніх компаній складати і подавати плани відновлення платоспроможності на індивідуальній основі.

3. Орган консолідованого нагляду, - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - передає плани відновлення платоспроможності групи:

(a) відповідним компетентним органам, зазначеним в статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС;

(b) компетентним органам держав-членів, у яких розташовані істотні філії, у межах, застосовних до відповідної філії;

(c) органу з врегулювання на рівні групи; а також

(d) органам з врегулювання дочірніх компаній.

4. План відновлення платоспроможності групи має на меті досягнення стабілізації групи в цілому або будь-якої установи групи, якщо вона знаходиться у стані стресу, для подолання або усунення причин тяжкого становища та відновлення фінансового стану відповідної групи або установи, одночасно беручи до уваги фінансове становище інших суб’єктів групи.

План відновлення платоспроможності групи повинен містити механізми для забезпечення координації та узгодженості заходів, які необхідно вжити на рівні материнської компанії Союзу, на рівні суб’єктів, зазначених у пунктах (c) та(d)статті 1(1), а також заходи, які необхідно вжити на рівні дочірніх компаній та, якщо застосовно, у відповідності з Директивою 2013/36/ЄС, на рівні істотних філій.

5. План відновлення платоспроможності групи та будь-який план, складений для окремого дочірньої компанії, повинен містити елементи, визначені у статті 5. Ці плани повинні містити, якщо застосовно, механізми фінансової підтримки всередині групи, ухвалені відповідно до угоди про фінансову підтримку всередині групи, укладеної згідно з главою III.

6. Плани відновлення платоспроможності групи містять низку варіантів відновлення платоспроможності, які охоплюють дії, що необхідно вжити у разі настання сценаріїв, передбачених в статті 5(6).

Для кожного із сценаріїв план відновлення платоспроможності групи визначає, чи наявні перешкоди в імплементації заходів відновлення платоспроможності всередині групи, включно із рівнем окремих суб’єктів, охоплених планом, та чи існують значні практичні або правові перешкоди для швидкої передачі власних коштів або погашення фінансових зобов’язань чи активів в межах групи.

7. Орган управління суб’єкта, що складає план відновлення платоспроможності групи відповідно до параграфа 1, оцінює та схвалює план відновлення платоспроможності групи перед його поданням органу консолідованого нагляду.

1. Орган консолідованого нагляду, разом з компетентними органами дочірніх компаній, після консультацій з компетентними органами, зазначеними в статті 116 Директиви 2013/36/ЄС, та з компетентними органами істотних філій, наскільки це релевантно для значної філії, переглядає план відновлення платоспроможності групи та оцінює, наскільки він відповідає вимогам та критеріям, встановленим у статтях 6 та 7. Таке оцінювання повинно проводитися відповідно до процедури, встановленої у статті 6 та у цій статті, а також враховувати потенційний вплив заходів відновлення платоспроможності на фінансову стабільність усіх держав-членів, в яких група веде діяльність.

2. Орган консолідованого нагляду та компетентні органи дочірніх компаній повинні докладати зусиль, щоб досягти спільного рішення щодо:

(a) перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи;

(b) того, чи необхідно складати план відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які є частиною групи; та

(c) застосування заходів, зазначених в статті 6(5)та(6).

Сторони повинні докладати зусиль для досягнення спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом консолідованого нагляду плану відновлення платоспроможності групи у відповідності до статті 7(3).

EBA може, на вимогу компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні спільного рішення відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи або будь-яких заходів, яких необхідно вжити материнській компанії Союзу відповідно до статті 6(5)та (6), орган консолідованого нагляду ухвалює своє власне рішення щодо цих питань. Орган консолідованого нагляду ухвалює своє рішення, враховуючи думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені протягом цього чотиримісячного періоду. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення материнській компанії Союзу та іншим компетентним органам.

Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з компетентних органів, зазначених у параграфі 2, передає питання, згадане в параграфі 7, до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні такого Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу консолідованого нагляду.

4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо:

(a) необхідності складання плану відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які належать до їхньої юрисдикції; або

(b) застосування заходів, зазначених в статті 6(5)та (6)на рівні дочірніх компаній, кожен з компетентних органів ухвалює власне рішення з цього питання.

Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передає згадане в параграфі 7 питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган дочірньої компанії повинен відстрочити своє рішення і зачекати, доки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення компетентного органу, який відповідає за дочірню компанію на індивідуальній основі.

5. Інші компетентні органи, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 4, можуть досягти спільного рішення щодо плану відновлення платоспроможності групи стосовно суб’єктів групи, які належать до їхньої юрисдикції.

6. Спільне рішення, зазначене в параграфі 2 або 5, а також рішення, ухвалені компетентними органами за відсутності спільного рішення, зазначені в параграфах 3 та 4, вважаються остаточними і повинні застосовуватися всіма компетентними органами у відповідних державах-членах.

7. На вимогу компетентного органа згідно з параграфом 3 або 4 EBA може допомагати компетентним органам у досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010 лише щодо оцінювання планів відновлення платоспроможності та імплементації заходів, зазначених у пунктах (a), (b) та (d) статті 6(6).

1. Для цілей статтей 5-8 компетентні органи вимагають, щоб кожен план відновлення платоспроможності містив рамкові показники, встановлені установою, яка визначає точки, в яких можуть бути вчинені належні дії, зазначені у плані. Такі показники необхідно погодити з компетентними органами під час оцінювання планів відновлення платоспроможності відповідно до статей 6та 8. Показники можуть бути якісними або кількісними, пов’язаними з фінансовим станом установи, та повинні бути такими, що легко моніторити. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб установи запровадили належні механізми для регулярного моніторингу цих показників.

Незважаючи на перший підпараграф, установа може:

(a) вчинити дію відповідно до свого плану відновлення платоспроможності, якщо не було досягнуто відповідного показника, але орган управління установи вважає її належною з огляду на наявні обставини; або

(b) утриматися від вчинення дії, якщо орган управління установи не вважає її належною з огляду на наявні обставини.

Рішення про вчинення дії, зазначеної в плані відновлення платоспроможності, або рішення про утримання від вчинення такої дії необхідно без зволікань повідомити компетентному органу.

2. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення мінімального переліку якісних та кількісних показників, зазначених у параграфі 1.

1. Орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях, де розташовані будь-які з істотних філій, наскільки це релевантно для таких значних філій, складає план врегулювання для кожної установи, що не є частиною групи, яка підлягає нагляду на консолідованій основі відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС. План врегулювання містить дії з врегулювання, які може вчинити орган з врегулювання, якщо установа відповідатиме умовам врегулювання. Інформацію, зазначену в параграфі 7(a), необхідно розкрити відповідній установі.

2. Складаючи план врегулювання, орган з врегулювання визначає будь-які істотні перешкоди для можливості врегулювання та, якщо це необхідно й пропорційно, окреслює відповідні дії щодо подолання цих перешкод згідно з главою II цього розділу.

3. План врегулювання повинен враховувати відповідні сценарії, включно з тим, що випадок неспроможності може мати індивідуальний характер або виникнути під час ширшої фінансової нестабільності чи подій, які впливають на систему загалом. План врегулювання не повинен передбачати жодного з таких елементів:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

4. План врегулювання містить аналіз того, як і коли установа може, за умов, які розглядаються в плані, подати заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.

5. Органи з врегулювання можуть вимагати від установ допомоги у складанні та оновленні таких планів.

6. Плани врегулювання необхідно переглядати та, у застосовних випадках, оновлювати щонайменше раз на рік, а також після будь-яких істотних змін правової або організаційної структури установи, її діяльності чи фінансового стану, які могли би спричинити значний вплив на дієвість плану чи іншим чином вимагали б перегляду плану врегулювання.

Для цілей перегляду або оновлення плану врегулювання, зазначених у першому підпараграфі. установи і компетентні органи повинні негайно сповістити органи з врегулювання про будь-які зміни, що вимагають такого перегляду або оновлення.

Перегляд, зазначений в першому підпараграфі цього параграфа, здійснюють після імлементації дії з врегулювання або виконання повноважень, зазначених у статті 59.

При встановленні термінів, зазначених у пунктах (о) і (р) параграфа 7 цієї статті за обставин, зазначених у третьому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує термін виконання вимоги, зазначеної у статті 104b Директиви 2013/36/ЄС.

7. Без обмеження статті 4, план врегулювання визначає варіанти застосування до установи інструментів врегулювання і повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV. Він повинен містити, якщо застосовно й можливо - у кількісному вираженні:

(a) стислий виклад ключових елементів плану;

(b) стислий виклад істотних змін в установі, які відбулися після подання останньої інформації про врегулювання;

(c) відображення того, як можна, за необхідності, юридично та економічно відділити критично важливі функції та основні напрями діяльності від інших функцій з метою забезпечення їхньої безперервності після настання неспроможності установи;

(d) розрахунковий графік виконання кожного істотного пункту плану;

(e) детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 15;

(f) опис будь-яких заходів, необхідних відповідно до статті 17, спрямованих на подолання перешкод для можливості врегулювання, визначених в результаті оцінювання, проведеного відповідно до статті 15;

(g) опис процесів встановлення вартості та ліквідності критично важливих функцій, основних напрямів діяльності та активів установи;

(h) детальний опис механізмів забезпечення актуальності інформації, яка вимагається відповідно до статті 11, та її постійної доступності для органів з врегулювання;

(i) пояснення органу з врегулювання щодо того, як варіанти врегулювання могли би фінансуватися без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центрального банку, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

(j) детальний опис різних стратегій врегулювання, які можна було би застосувати відповідно до різних імовірних сценаріїв та застосовних часових рамок;

(k) опис критично важливих взаємозалежностей;

(l) опис варіантів збереження доступу до платіжних та клірингових послуг, а також інших інфраструктур і оцінювання можливості перенесення позицій клієнта;

(m) аналіз впливу плану на працівників установи, включно з оцінюванням будь-яких пов’язаних видатків, а також опис передбачуваних процедур для консультування персоналу під час проведення врегулювання, враховуючи національні системи діалогу з соціальними партнерами, якщо застосовно;

(n) план комунікації із ЗМІ та громадськістю;

(o) вимоги, зазначені встатті 45e та 45f, а також термін для досягнення такого рівня відповідно до статті 45m;

(p) якщо орган з врегулювання застосовує статтю 45b(4), (5) або (7), графік виконання суб’єктом врегулювання, відповідно до статті 45m;

(q) опис істотних операцій та систем для підтримки постійного функціонування операційних процесів установи;

(r) якщо застосовно, будь-який наданий висновок установи щодо плану врегулювання.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установи та суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа. Орган з врегулювання може визначити строк, впродовж якого установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), повинні бути спроможними надати ці записи. Такий самий строк застосовується до всіх установ та всіх суб’єктів, зазначених в пункті (b), (c) та (d) статті 1(1), які знаходяться в його юрисдикції. Орган з врегулювання може вирішити встановити різні строки для різних типів фінансових договорів, зазначених у статті 2(100). Цей параграф не повинен впливати на повноваження компетентного органу щодо збирання інформації.

9. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст плану врегулювання.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установ:

(a) співпрацювати в необхідному обсязі при складанні планів врегулювання;

(b) надавати їм, безпосередньо або через компетентний орган, усю інформацію, необхідну для складання та імплементації планів врегулювання.

Зокрема, органи з врегулювання мають повноваження вимагати, крім іншої, інформацію та аналіз, визначені у секції В додатка.

2. Компетентні органи у відповідних державах-членах повинні співпрацювати з органами з врегулювання, щоб перевірити, чи вже наявна уся інформація, зазначена в параграфі 1, або її частина. Якщо така інформація наявна, компетентні органи надають таку інформацію органам з врегулювання.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процедур та мінімального переліку стандартних форм і зразків для надання інформації відповідно до цієї статті.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи разом із органами з врегулювання дочірніх компаній та після консультації з органами з врегулювання істотні філій, наскільки це релевантно для значної філії, склали плани врегулювання групи. План врегулювання групи визначає заходи, які треба враховувати стосовно:

(a) материнської компанії Союзу;

(b) дочірніх компаній, які є частиною групи та мають осідок у Союзі;

(c) суб’єктів, зазначених у пунктах (c)і (d) статті 1(1); та

(d) за умовами розділу VI, дочірніх компаній, які є частиною групи та які мають осідок за межами Союзу;

Згідно з заходами, зазначеними в першому підпараграфі, план врегулювання повинен визначати для кожної групи суб’єкти врегулювання та групи врегулювання.

2. План врегулювання групи необхідно складати на підставі інформації, наданої відповідно до статті 11.

3. План врегулювання групи:

(a) визначає дії з врегулювання, які слід вчинити стосовно суб’єктів врегулювання у разі сценаріїв, зазначених у статті 10(3), та наслідки таких дій з врегулювання з огляду на інші суб’єкти групи, зазначені у пунктах (b),(c) і (d) статті 1(1), материнську компанію та дочірні установи;

(аа) якщо група включає більш ніж одну групу врегулювання, визначає дії з врегулювання, які необхідно вчинити для суб’єктів врегулювання кожної групи врегулювання та наслідки таких дій на обох з наступного:

(i) інших суб’єктів групи, що належать до тієї ж групи врегулювання;

(ii) інших груп врегулювання;

(b) розглядає обсяг, в якому можна застосувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання скоординованим чином щодо суб’єктів врегулювання, які мають осідок у Союзі, включно із заходами сприяння придбання третьою особою цілої групи, окремих напрямів діяльності або видів діяльності, які здійснює низка суб’єктів групи чи окремі суб’єкти групи або групи врегулювання, а також визначає будь-які потенційні перешкоди для скоординованого врегулювання;

(c) якщо група включає суб’єкти, що мають осідок у третіх країнах, визначає належні механізми співпраці та координації із відповідними органами цих третіх країн, а також можливі наслідки врегулювання в Союзі;

(d) визначає заходи, включно з правовим та економічним розмежуванням певних функцій або напрямів діяльності, необхідні для сприяння врегулюванню групи, якщо виконуються умови врегулювання;

(e) встановлює додаткові дії, не зазначені у цій директиві, які мають намір вчинити відповідні органи врегулювання щодо суб’єктів у межах кожної групи врегулювання;

(f) визначає, як можна було б профінансувати дії з врегулювання групи та, якщо міг бути необхідний механізм фінансування, встановлює принципи розподілу відповідальності за таке фінансування між джерелами фінансування у різних державах-членах. План не повинен передбачати жодного з таких елементів:

(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Такі принципи необхідно встановити на підставі неупереджених та збалансованих критеріїв, з урахуванням, зокрема, статті 107(5), а також впливу на фінансову стабільність у всіх відповідних державах-членах.

4. Оцінювання можливості врегулювання групи відповідно до статті 16 необхідно проводити одночасно із створенням та оновленням плану врегулювання групи відповідно до цієї статті. Детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до статті 16, необхідно включити у план врегулювання групи.

5. План врегулювання групи не повинен здійснювати непропорційний вплив на жодну з держав-членів.

6. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст планів врегулювання групи, беручи до уваги розмаїття бізнес-моделей груп на внутрішньому ринку.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Материнська компанія Союзу подає інформацію, яка може вимагатися згідно зі статтею 11, органу з врегулювання на рівні групи. Така інформація повинна стосуватися материнської компанії Союзу та - у необхідному обсязі - кожного з суб’єктів групи, включно з суб’єктами, зазначеними в пунктах (c)і (d) статті 1(1).

Орган з врегулювання на рівні групи, паредає - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - інформацію, надану згідно з цим параграфом:

(a) EBA;

(b) органам з врегулювання дочірніх компаній;

(c) органам з врегулювання юрисдикцій, яких знаходяться істотні філії, у межах, застосовних до відповідної значної філії;

(d) відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС; та

(e) органам з врегулювання у державах-членах, де мають осідок суб’єкти, зазначені в пунктах (c) і (d)статті 1(1).

Інформація, надана органом з врегулювання на рівні групи, органам з врегулювання та компетентним органам дочірніх компаній, органам з врегулювання у юрисдикції, де розташовані будь-які істотні філії, а також відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС, повинна включати як мінімум усю інформацію, яка стосується дочірньої компанії або значної філії. Інформація, яка надається EBA, повинна включати всю інформацію, яка стосується ролі EBA у планах врегулювання групи. У випадку інформації, яка стосується дочірніх компаній третіх країн, орган з врегулювання на рівні групи не повинен бути зобов’язаним передавати цю інформацію без згоди відповідного органу нагляду або органу з врегулювання третьої країни.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи, діючи спільно з органами з врегулювання, зазначеними у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті, в колегіях з врегулювання, та після консультацій із відповідними компетентними органами, включно із компетентними органами у юрисдикціях держав-членів, де розташовані будь-які істотні філії, складали та підтримували плани врегулювання групи. Органи з врегулювання на рівні групи можуть, на власний розсуд та за умови дотримання вимог конфіденційності, встановлених у статті 98 цієї директиви, залучати до складання і підтримання планів врегулювання групи органи з врегулювання у третіх країнах у юрисдикціях, у яких група має осідки дочірніх компаній, фінансових холдингових компаній або істотних філій, зазначених у статті 51 Директиви 2013/36/ЄС.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб плани врегулювання групи переглядалися та, у належних випадках, оновлювалися щонайменше раз на рік, а також після будь-яких змін правової й організаційної структури, діяльності або фінансового стану групи, включно із будь-яким суб’єктом групи, які могли би спричинити значний вплив на план або вимагати його зміни.

4. Ухвалення плану врегулювання групи повинно набувати форму спільного рішення органу з врегулювання на рівні групи та органів з врегулювання дочірніх компаній.

Якщо група складається більш ніж з однієї групи врегулювання, планування дій з врегулювання, зазначене у пункті (aa)статті 12(3) необхідне включати у спільне рішення, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа.

Органи з врегулювання повинні досягти спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом з врегулювання на рівні групи інформації, зазначеної у другому підпараграфі параграфа 1.

EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно зі статтею 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців орган з врегулювання на рівні групи повинен ухвалити своє власне рішення щодо плану врегулювання групи. Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.

Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.

6. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців кожен з органів з врегулювання, який несе відповідальність за дочірню компанію та який не погоджується з планом врегулювання групи, повинен ухвалити своє власне рішення та, у відповідному випадку, визначити суб’єкта врегулювання, скласти й підтримувати план врегулювання для групи врегулювання, що складається з суб’єктів, які знаходяться у його юрисдикції. Кожне з окремих рішень органів з врегулювання, які не погоджується, повинно бути повністю обґрунтованим, воно повинно зазначати причини такої незгоди із запропонованим планом врегулювання групи та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання та компетентних органів. Кожен з органів з врегулювання повинен повідомити про своє рішення інших членів колегії з врегулювання.

Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання, якого це стосується, повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання відповідної дочірньої компанії.

7. Інші органи з врегулювання, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 6, можуть досягти спільного рішення щодо плану врегулювання групи стосовно суб’єктів групи, які знаходяться в їхніх юрисдикціях.

8. Спільні рішення, зазначені в параграфах 4 і 7, а також рішення, ухвалені органами з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначеного в параграфах 5 або 6, вважаються остаточним і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.

9. У відповідності до параграфів 5 та 6 цієї статті, на вимогу органу з врегулювання EBA може допомагати органам з врегулювання в досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, крім випадку, коли, за оцінкою будь-якого із відповідних органів з врегулювання, предмет незгоди може у будь-який спосіб перетинатися із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена.

10. Якщо спільні рішення ухвалено відповідно до параграфів 4 та 7, а також, якщо за оцінкою органу з врегулювання згідно з параграфом 9 предмет незгоди стосовно планів врегулювання групи перетинається із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена, орган з врегулювання на рівні групи повинен ініціювати повторне оцінювання плану врегулювання групи, включно із мінімальними вимогами до власних коштів та прийнятними зобов’язаннями.

1. Орган з врегулювання передає відповідним компетентним органам плани врегулювання, а також будь-які зміни до них.

2. Орган з врегулювання на рівні групи передає відповідним компетентним органам плани врегулювання групи, а також будь-які зміни до них.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органу з врегулювання із компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, у межах, застосовних до значної філії, він проводив оцінювання обсягу можливості врегулювання установи, яка не є частиною групи, без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Установа вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати її згідно з звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати її, застосовуючи різні інструменти врегулювання і повноваження щодо врегулювання до установи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-якого негативного впливу на фінансову систему, включно із обставинами ширшої фінансової нестабільності чи загальносистемними подіями держави-члена, у якій установа має осідок, або інших держав-членів чи Союзу, а також маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконує ця установа. Органи з врегулювання повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли установа вважається такою, що не піддається врегулюванню.

2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання, зазначеної в параграфі 1, орган з врегулювання повинен щонайменше вивчити питання, визначенні в секції С додатка.

3. Оцінювання можливості врегулювання відповідно до цієї статті здійснюється органом з врегулювання одночасно зі складанням й оновленням плану врегулювання відповідно до статті 10 та для цілей такого складання й оновлення.

4. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають питання та критерії оцінювання можливості врегулювання установ або груп, передбачені параграфом 2 цієї статті та статті 16.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати проекти регуляторних технічних стандартів, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органів з врегулювання на рівні групи, разом з органами з врегулювання дочірніх компаній, із органом консолідованого нагляду та з компетентними органами таких дочірніх компаній, а також з органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, якщо це релевантно для значної філії, вони оцінювали обсяг можливості врегулювання груп без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Група вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати суб’єкти групи згідно зі звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати таку групу, застосовуючи інструменти врегулювання і виконуючи повноваження щодо врегулювання щодо суб’єктів врегулювання такої групи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-яких негативних наслідків для фінансових систем держав-членів, у яких розташовані суб’єкти групи або філії, або інших держав-членів чи Союзу, включаючи більш широку фінансову нестабільність або події, які впливають на всю систему, маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконують такі суб’єкти групи, якщо їх можна у розумний строк легко відокремити або іншим чином.

Органи з врегулювання на рівні групи повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли група вважається такою, що не піддається врегулюванню.

Колегії з врегулювання, зазначені у статті 88, повинні брати до уваги оцінювання можливості врегулювання групи.

2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання групи органи з врегулювання повинні, щонайменше, вивчити питання, визначені у секції С додатка.

3. Оцінювання можливості врегулювання групи згідно з цією статтею необхідно проводити одночасно і для тих самих цілей, що і складання й оновлення плану врегулювання групи відповідно до статті 12. Оцінювання необхідно проводити згідно з процесом вироблення й ухвалення рішень, встановленим у статті 13.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб якщо група складається з більш ніж однієї групи врегулювання, органи, зазначені у параграфі 1, оцінювали можливість врегулювання кожної групи врегулювання відповідно до цієї статті.

Оцінювання, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа, проводять додатково до оцінювання можливості врегулювання усієї групи та виконують в рамках процедури вироблення й ухвалення рішень, встановленої у статті 13.

1. Якщо суб’єкт знаходиться в ситуації, коли він виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45c та 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви, орган з врегулювання цього суб’єкта уповноважений відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті забороняти суб’єкту розподіляти більше ніж максимальну суму розподілу стосовно мінімальних вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань ("М-MDA"), розрахованих відповідно до параграфа 4 цієї статті, через одну з таких дій:

(a) здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня;

(b) створювати зобов’язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов’язання щодо сплати було створено у той час, коли суб’єкт не виконував вимогу до комбінованого буферного капіталу; або

(c) здійснювати додаткові платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.

Якщо суб’єкт знаходиться у ситуації, зазначеній у першому підпараграфі, він невідкладно повідомляє про це орган з врегулювання.

2. У ситуації, зазначеній у параграфі 1, орган з врегулювання суб’єкта, після консультацій з компетентним органом без зайвого зволікання оцінює, чи виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, враховуючи такі елементи:

(a) причину, тривалість та величину невиконання, а також вплив на можливість врегулювання;

(b) розвиток фінансової ситуації суб’єкта та імовірність виконання ним, у передбачуваному майбутньому, умови, зазначеної у пункті (a)статті 32(1);

(c) перспективу того, що суб’єкт буде здатний забезпечити виконання вимог, зазначених у параграфі 1, протягом розумного строку;

(d) якщо суб’єкт не здатний замінити зобов’язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013 або статті 45b чи статті 45f(2) цієї Директиви, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;

(e) чи виконання повноваження, зазначеного в параграфі 1, є найбільш адекватним та пропорційним засобом вирішення ситуації суб’єкта, враховуючи потенційний вплив як на фінансові умови, так і на можливості врегулювання відповідного суб’єкта.

Орган з врегулювання повторює своє оцінювання того, чи слід виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, принаймні кожний місць, поки суб’єкт продовжує перебувати у ситуації, зазначеній у параграфі 1.

3. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що суб’єкт ще перебуває у ситуації, зазначеній у параграфі 1, через дев’ять місяців після того, як суб’єкт повідомив про таку ситуацію, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом виконує повноваження, зазначене в параграфі 1, крім випадку, коли орган з врегулювання дійде висновку після оцінювання, що виконані принаймні дві з таких умов:

(a) невиконання спричинене серйозним потрясінням для функціонування фінансових ринків, що призводить до всеохоплюючого ринкового стресу у декількох сегментах фінансових ринків;

(b) потрясіння, зазначене в пункті (a), не тільки призводить до зростання волатильності цін інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов’язань суб’єкта або збільшення витрат для суб’єкта, але також призводить до повного або часткового закриття ринків, що перешкоджає суб’єкту емітувати інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань на таких ринках;

(c) закриття ринку, зазначене у пункті (b) спостерігається не тільки для відповідного суб’єкту, але у для низки інших суб’єктів;

(d) потрясіння, зазначене в пункті (a), заважає відповідному суб’єкту випустити інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань, достатні для виправлення неспроможності; або

(e) виконання повноважень, зазначених у параграфі 1, призводить до негативних наслідків поширення на частину банківського сектора, при цьому потенційно підриваючи фінансову стабільність.

Якщо застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі, орган з врегулювання повинен повідомити компетентний орган про своє рішення та пояснити свою оцінку в письмовій формі.

Кожний місяць орган з врегулювання повторює оцінювання того, чи застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі.

4. M-MDA обчислюють шляхом помноження суми, розрахованої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. M-MDA зменшують на суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1.

5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:

(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;

плюс

(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;

мінус

(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якщо суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були б утримані.

6. Коефіцієнт, зазначений у параграфі 4, визначають таким чином:

(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;

(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної суми імовірних ризиків, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;

(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 тастаттях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;

(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6;

Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу розраховують таким чином:

да "Qn " = порядковий номер відповідного квартиля.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо відповідно до оцінювання можливості врегулювання суб’єкта, проведеного згідно із статтями 15 і 16, орган з врегулювання після консультації із компетентним органом встановлює наявність значних перешкод можливості врегулювання цієї установи, орган з врегулювання у письмовій формі повідомляв про таке встановлення відповідну установу, компетентний орган та органи з врегулювання юрисдикцій, де розташовані істотні філії.

2. Вимогу складання планів врегулювання органами з врегулювання, а також вимогу досягнення відповідними органами з врегулювання спільного рішення щодо планів врегулювання групи згідно зі статтею 10(1) та статтею 13(4) відповідно, необхідно призупинити після отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, до затвердження органом з врегулювання заходів із усунення значних перешкод можливості врегулювання відповідно до параграфа 3 цієї статті або ухвалення рішення згідно з параграфом 4 цієї статті.

3. Протягом чотирьох місяців з дня отримання повідомлення, наданого згідно з параграфом 1, суб’єкт повинен запропонувати органу з врегулювання можливі заходи з подолання або усунення значних перешкод, зазначених у повідомленні.

Суб’єкт протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення, наданого відповідно до параграфа 1 цієї статті, пропонує органу з врегулювання можливі заходи та графік їх впровадження, щоб забезпечити відповідність суб’єкта статті 45e або 45fцієї директиви та вимозі до комбінованого буферного капіталу, якщо значні перешкоди можливості врегулювання спричинені однією з таких ситуацій:

(a) суб’єкт виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45cта 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви; або

(b) суб’єкт не виконує вимоги, зазначені у статтях 92a та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013 або вимоги, зазначені у статті 45c та 45d цієї директиви.

Графік впровадження заходів, запропонований відповідно до другого підпараграфа, враховує причини значної перешкоди.

Орган з врегулювання після консультації з компетентним органом оцінює дієвість заходів, запропонованих відповідно до першого та другого підпараграфів, для дієвого подолання або усунення таких значних перешкод.

4. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що заходи, запропоновані суб’єктом згідно з параграфом 3, дієво не вирішують або не усувають такі перешкоди, він повинен прямо або опосередковано за посередництвом компетентного органу вимагати від суб’єкта застосування альтернативних заходів, які можуть досягнути цієї цілі, та повідомити у письмовому вигляді про ці заходи суб’єкт, який протягом одного місяця повинен запропонувати план дотримання цих заходів.

У визначенні альтернативних заходів орган з врегулювання повинен продемонструвати, як заходи, запропоновані суб’єктом, могли би сприяти усуненню перешкод для можливості врегулювання та наскільки пропорційними з огляду на їх усунення є запропоновані альтернативні заходи. Орган з врегулювання повинен взяти до уваги загрозу, яку ці перешкоди у можливості врегулювання становлять для фінансової стабільності, а також вплив заходів на ведення суб’єктом діяльності, його стабільність та його спроможність робити свій внесок до економіки.

5. Для цілей параграфа 4 органи з врегулювання повинні мати повноваження вживати будь-який з таких заходів:

(a) (a)вимагати від суб’єкта зміни умов будь-яких фінансових угод всередині групи, перегляду їх відсутності або укладання угод про надання послуг всередині групи чи з третіми особами з метою забезпечення критично важливих функцій;

(b) вимагати від суб’єкта обмеження його максимального індивідуальної та агрегованої експозиції;

(c) накладати спеціальні або звичайні додаткові вимоги щодо інформації, яка стосується цілей врегулювання;

(d) вимагати від суб’єкта відчуження певних активів;

(e) вимагати від суб’єкта обмеження або припинення певних існуючих або запропонованих видів діяльності;

(f) обмежувати або запобігати розробці нових чи наявних напрямів діяльності, продажу нових чи наявних продуктів;

(g) вимагати зміни організаційно-правової або операційної структури суб’єкта або будь-якого суб’єкта групи, прямо або опосередковано підконтрольного їй, з метою обмеження складності та для забезпечення можливості організаційно-правового та операційного відокремлення критично важливих функцій від інших функцій шляхом застосування інструментів врегулювання;

(h) вимагати від суб’єкта або материнської компанії створення материнської фінансової холдингової компанії у державі-члені або материнської фінансової холдингової компанії Союзу;

(ha) вимагати від установи або суб’єкта, зазначеного у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1) цієї директиви, подати план відновлення виконання вимог статей 45e або45f цієї директиви, виражених як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та, якщо застосовно, вимог до комбінованого буферного капіталу та вимог, зазначених у статті 45e або 45f цієї директиви, виражених як відсоток від загальної експозиції заходу, зазначеного у статтях 429 і 429а Регламенту (ЄС) 575/2013;

(i) вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c)або (d) статті 1(1), випуску прийнятних зобов’язань з метою виконання вимог статті 45e або статті 45f;

(j) вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), вчиняти інші кроки з метою виконання мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань згідно з умовами статті 45e або статті 45f, у тому числі, зокрема, намагатися переглянути будь-яке із прийнятних зобов’язань, інструмент додаткового капіталу першого або другого рівнів, які вона випустила, для забезпечення того, щоб будь-яке рішення органу з врегулювання про списання або конверсію такого зобов’язання або інструменту було б виконане згідно із законодавством тієї юрисдикції, що регулює таке зобов’язання або інструмент;

(ja) для цілей забезпечення подальшого виконання статті 45e або статті 45f, вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), змінити профіль строків погашення:

(i) інструментів власних коштів, після отримання згоди компетентного органу, та

(ii) прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 45b та пункті (a) статті 45f(2)

(k) якщо установа є дочірньою компанією холдингової компанії із змішаною діяльністю, зобов’язати таку холдингову компанію зі змішаною діяльністю створити окрему фінансову холдингову компанію для контролю суб’єкта, якщо необхідно, з метою сприяння врегулюванню суб’єкта та уникнення застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV, які мають негативний вплив на не фінансову частину групи.

6. Рішення, ухвалене відповідно до параграфа 1 або 4, повинно відповідати таким вимогам:

(a) містити обґрунтування для такого оцінювання або встановлення;

(b) визначати, як це оцінювання або встановлення відповідає вимозі пропорційного застосування, встановленій у параграфі 4; а також

(c) на нього повинна розповсюджуватися право оскарження.

7. Перед визначенням будь-якого заходу, зазначеного у параграфі 4, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та, якщо застосовно, призначеним національним макропруденційним органом, повинен належним чином розглянути потенційний вплив таких заходів на певний суб’єкт, на внутрішній ринок фінансових послуг, на фінансову стабільність інших держав-членів та Союзу загалом.

8. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення подальших деталей заходів, передбачених у параграфі 5, та обставин, за яких можна застосовувати кожен із них.

1. Орган з врегулювання на рівні групи, разом з органами з врегулювання дочірніх компаній, після консультацій з наглядовою колегією та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, наскільки це релевантно для значної філії, повинен розглянути можливість оцінювання, що вимагається статтею 16, в рамках колегії з врегулювання та зробити усі обґрунтовані кроки для досягнення спільного рішення щодо застосування заходів, визначених у відповідності до статті 17(4), стосовно усіх суб’єктів врегулювання та їхніх дочірніх компаній, які є суб’єктами, зазначеними у статті 1(1)та є частинами групи.

2. Орган з врегулювання на рівні групи, у співпраці з органом консолідованого нагляду та EBA, відповідно до статті 25(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, готує й подає звіт материнській компанії Союзу, органам з врегулювання дочірніх компаній, які передають його дочірнім компаніям, що належать до їхньої компетенції, та органам з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій. Цей звіт необхідно підготувати після консультацій з компетентними органами; звіт повинен містити аналіз істотних перешкод для ефективного застосування інструментів врегулювання та для реалізації повноважень щодо врегулювання стосовно групи, а також стосовно груп врегулювання, якщо група складається з більш ніж однієї групи врегулювання. Звіт повинен розглядати вплив на бізнес-модель групи та містити рекомендації щодо будь-яких пропорційних і адресних заходів, які, на думку органу з врегулювання на рівні групи, є необхідними або належними для усунення цих перешкод.

Якщо перешкода для можливості врегулювання групи спричинена ситуацією суб’єкта групи, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3), орган з врегулювання на рівні групи повідомляє свою оцінку такої перешкоди материнській компанії Союзу після консультацій з органом з врегулювання суб’єкта врегулювання та органів з врегулювання його дочірніх установ.

3. Протягом чотирьох місяців з дати отримання звіту материнська компанія Союзу може представити спостереження та внести органу з врегулювання на рівні групи пропозиції щодо альтернативних заходів для усунення перешкод, визначених у звіті.

Якщо перешкоди, визначені у звіті, спричинені ситуацією суб’єкта групи, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3) цієї директиви, материнська компанія Союзу повинна протягом двох тижнів з дати отримання повідомлення, здійсненого відповідно до другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті, запропонувати органу з врегулювання на рівні групи можливі заходи та графік їх впровадження, щоб забезпечити, що суб’єкт групи відповідає вимогам, зазначеним у статтях 45e та 45f цієї директиви, вираженим як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та, якщо застосовно, вимозі до комбінованого буферного капіталу та вимогам, зазначеним у статті 45e або 45f цієї директиви, вираженим як відсоток від загальної експозиції заходу, зазначеної у статтях 429 і 429а Регламенту (ЄС) 575/2013.

Графік впровадження заходів, запропонований відповідно до другого підпараграфа, враховує причини значної перешкоди. Орган з врегулювання після консультації з компетентним органом оцінює дієвість цих заходів для подолання або усунення значної перешкоди.

4. Орган з врегулювання на рівні групи повинен повідомляти про будь-який захід, запропонований материнською компанією Союзу, орган консолідованого нагляду, EBA, органи з врегулювання дочірніх компаній та органи з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, наскільки релевантно для значної філії. Органи з врегулювання на рівні групи та органи з врегулювання дочірніх компаній після консультацій з компетентними органами та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій повинні зробити все можливе в межах своїх повноважень для досягнення спільного рішення в рамках колегії з врегулювання щодо виявлення значних перешкод і, якщо необхідно, оцінювання заходів, запропонованих материнською компанією Союзу, а також заходів, що вимагаються органами для подолання або усунення цих перешкод, які повинні брати до уваги потенційний вплив заходів у всіх державах-членах, в яких група провадить діяльність.

5. Необхідно досягти спільне рішення протягом чотирьох місяців з моменту подання будь-яких спостережень материнською компанією Союзу. Якщо материнська компанія Союзу не подала жодних спостережень, необхідно досягти спільне рішення протягом одного місяця після закінчення чотиримісячного періоду, зазначеного у першому підпараграфі параграфа 3.

Необхідно досягти спільне рішення щодо перешкоди для можливості врегулювання, спричиненої ситуацією, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3) протягом двох тижнів з моменту подання будь-яких спостережень материнською компанією Союзу відповідно до параграфа 3 цієї статті.

Спільне рішення повинно бути обґрунтованим та оформленим у вигляді документу, який орган з врегулювання на рівні групи передає материнській компанії Союзу.

EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно з пунктом (c) другого параграфа статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. У разі відсутності спільного рішення протягом відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5, орган з врегулювання на рівні групи ухвалює власне рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 17(4) на рівні групи.

Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.

6а. У разі відсутності спільного рішення протягом відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідного суб’єкта врегулювання ухвалює власне рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 17(4) на рівні групи врегулювання.

Рішення, зазначене в першому підпараграфі, повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви органів з врегулювання інших суб’єктів тієї ж групи врегулювання та органу з врегулювання на рівні групи. Відповідний орган з врегулювання надає рішення суб’єкту врегулювання.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання суб’єкта врегулювання повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання суб’єкта врегулювання.

7. У разі відсутності спільного рішення органи з врегулювання дочірніх компаній, які не є суб’єктами врегулювання, ухвалюють власні рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити дочірнім компаніям на рівні окремої компанії згідно зі статтею 17(4).

Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Рішення необхідно надати відповідній дочірній компанії та органу з врегулювання тієї ж групи врегулювання, органу з врегулювання суб’єкта врегулювання та, якщо він відмінний, органу з врегулювання на рівні групи.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання дочірньої компанії повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання відповідного дочірньої компанії.

8. Спільне рішення, зазначене у параграфі 5, та рішення, які ухвалюють органи з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначені у параграфі 6, вважаються остаточними і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.

9. У разі відсутності спільного рішення щодо застосування будь-якого заходу, зазначеного у пункті (g), (h) або (k) статті 17(5), EBA може, на запит органу з врегулювання та відповідно до параграфа 6 або 7 цієї статті допомагати в досягненні згоди згідно зі статтею 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб материнська установа у державі-члені, материнська установа Союзу або суб’єкт, зазначений у пункті (c) або (d)статті 1(1), та його дочірні компанії у інших державах-членах або третіх країнах, які є установами або фінансовими установами, на які поширюється нагляд материнської компанії на консолідованій основі, могли укласти угоду для надання фінансової підтримки будь-якій іншій стороні угоди, яка виконує умови раннього втручання відповідно до статті 27, якщо виконані умови, встановлені у цій главі.

2. Ця глава не застосовується до механізмів фінансування всередині групи, включно з механізмами фінансування та застосуванням механізмів централізованого фінансування, за умови, що жодна із сторін таких механізмів не виконує умови раннього втручання.

3. Угода про фінансову підтримку групи не повинна становити передумови для:

(a) надання фінансової підтримки групи будь-якому суб’єкту групи, що переживає фінансові труднощі, якщо установа вирішить вчинити так на підставі аналізу окремого випадку та відповідно до політики групи, якщо це не створює загрози для цілої групи; або

(b) ведення діяльності у державі-члені.

4. Держави-члени повинні усунути будь-яку правову перешкоду в національному законодавстві для транзакцій з фінансової підтримки всередині групи, які здійснюються відповідно до цієї глави, за умови, що ніщо у цій главі не перешкоджає накладанню державами-членами обмежень на транзакції всередині групи у зв’язку з національними законами, які застосовують варіанти, передбачені в Регламенті (ЄС) № 575/2013, що транспонує Директиву 2013/36/ЄС, або вимагають відокремлення частин групи чи видів діяльності, які ведуться у рамках групи, з причин фінансової стабільності.

5. Угода про фінансову підтримку групи може:

(a) охоплювати одну або більше дочірніх компаній групи і може передбачати фінансову підтримку дочірніх компаній материнською компанією, материнської компанії дочірніми компаніями, між дочірніми компаніями групи, які є сторонами угоди, або будь-яку комбінацію цих суб’єктів;

(b) передбачати фінансову підтримку у формі позики, надання гарантій, надання активів для використання у вигляді забезпечення або будь-яку комбінацію цих форм фінансової підтримки в одній або більше транзакціях, включаючи транзакції між бенефіціаром підтримки та третьою стороною.

6. Якщо у відповідності з умовами угоди про фінансову підтримку групи суб’єкт групи погоджується надати фінансову підтримку іншому суб’єкту групи, ця угода може включати взаємну угоду із суб’єктом групи, який отримує фінансову підтримку, про надання ним фінансової підтримки суб’єкту групи, що її надає.

7. Угода про фінансову підтримку групи визначає принципи обчислення винагороди за будь-яку транзакцію, проведену згідно із нею. Ці принципи містять вимогу щодо встановлення винагороди в момент надання фінансової підтримки. Угода, включно із принципами обчислення винагороди за надання фінансової підтримки та іншими умовами угоди, повинна відповідати таким принципам:

(a) укладаючи угоду, кожна із сторін повинна діяти добровільно;

(b) укладаючи угоду та визначаючи винагороду за надання фінансової підтримки, кожна із сторін повинна максимально діяти у своїх інтересах, що можуть враховувати будь-яку пряму чи опосередковану вигоду, яка може виникнути для сторони в результаті надання фінансової підтримки;

(c) перед встановленням винагороди за надання фінансової підтримки та перед ухваленням будь-якого рішення про надання фінансової підтримки, кожна із сторін, яка надає фінансову підтримку, повинна отримати усю відповідну інформацію від будь-якої сторони, яка отримує фінансову підтримку;

(d) винагорода за надання фінансової підтримки може враховувати інформацію, якою володіє будь-яка із сторін, що надає фінансову підтримку, спираючись на те, що вона належить до тієї самої групи, що і сторона, яка отримує фінансову підтримку, та яка є недоступною для ринку; а також

(e) принципи обчислення винагороди за надання фінансової підтримки не обов’язково повинні враховувати будь-який передбачуваний тимчасовий вплив на ринкові ціни, що виникає внаслідок подій поза межами групи.

8. Угода про фінансову підтримку групи може бути укладена лише за умови, що на момент укладання запропонованої угоди, на думку відповідних компетентних органів, жодна із сторін не виконує умови раннього втручання.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яке право, претензія або дія, які виникають внаслідок укладання угоди про фінансову підтримку групи, могли бути застосованими лише сторонами такої угоди, за виключенням третіх сторін.

1. Материнська установа Союзу подає органу консолідованого нагляду заяву про затвердження будь-якої угоди про фінансову підтримку групи, запропонованої відповідно до статті 19. Заява повинна містити текст запропонованої угоди та визначати суб’єкти групи, запропоновані як сторони.

2. Орган консолідованого нагляду повинен без зволікань передати заяву компетентним органам кожної з дочірніх компаній, запропонованих як сторони цієї угоди, для ухвалення спільного рішення.

3. Орган консолідованого нагляду надає дозвіл у відповідності до процедури, встановленої в параграфах 5 та 6 цієї статті, якщо умови запропонованої угоди узгоджуються з умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23.

4. Орган консолідованого нагляду може, у відповідності до процедури, встановленої в параграфах 5 та 6 цієї статті, заборонити укладення запропонованої угоди, якщо вважає, що умови запропонованої угоди не узгоджуються із умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23.

5. Компетентні органи повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення, беручи до уваги потенційний вплив, включно з будь-якими фіскальними наслідками, виконання угоди у всіх державах-членах, у яких група веде діяльність, щодо того, чи умови запропонованої угоди узгоджуються з умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23, протягом чотирьох місяців з дати отримання заяви органом консолідованого нагляду. Спільне рішення необхідно викласти у вигляді документа, що містить повністю обґрунтоване рішення, яке орган консолідованого нагляду повинен надати заявнику.

EBA може, на запит компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні згоди у відповідності до статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців орган консолідованого нагляду повинен ухвалити своє власне рішення щодо заяви. Рішення необхідно оформити у вигляді документа, який містить повне обґрунтування та враховує думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені протягом цього чотиримісячного періоду. Орган консолідованого нагляду повідомляє своє рішення заявнику та іншим компетентним органам.

7. Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду повинен відстрочити своє рішення та зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка із запропонованих угод, схвалених компетентними органами, передавалася для схвалення акціонерам кожного суб’єкта групи, який пропонує її укласти. В такому випадку угода є чинною лише щодо тих сторін, акціонери яких схвалили угоду відповідно до параграфа 2.

2. Угода про фінансову підтримку групи є чинною щодо суб’єкта групи лише за умови, що його акціонери уповноважили орган управління цього суб’єкта групи ухвалити рішення про надання або отримання фінансової підтримки згідно з умовами цієї угоди та відповідно до умов, встановлених у цій главі, а також якщо схвалення акціонерів не було відкликане.

3. Орган управління кожного суб’єкта, який є стороною угоди, щорічно звітує акціонерам про виконання угоди та про імплементацію будь-якого рішення, ухваленого у зв’язку з угодою.

Компетентні органи повинні передати відповідним органам з врегулювання угоди про фінансову підтримку групи, які вони схвалили, а також будь-які зміни до них.

1. Фінансова підтримка суб’єкта групи у відповідності зі статтею 19 може бути надана лише у разі виконання усіх наведених нижче умов:

(a) наявні обґрунтовані очікування, що надана підтримка значно допоможе у подоланні фінансових труднощів суб’єкта групи, який її отримує;

(b) надання фінансової підтримки має на меті збереження або відновлення фінансової стабільності групи загалом або будь-яких суб’єктів групи та надається в інтересах суб’єкта групи, який надає підтримку;

(c) фінансова підтримка надається на певних умовах, включно з винагородою відповідно достатті 19(7);

(d) існують обґрунтовані очікування на підставі інформації, доступної для органу управління суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку, на момент ухвалення рішення про надання фінансової підтримки, що винагорода за надання підтримки буде сплачена та, якщо підтримка надається у формі позики, позика буде повернута суб’єктом групи, який отримує підтримку. Якщо підтримка надається у формі гарантії або іншої форми забезпечення, така сама умова застосовується до зобов’язання, яке виникає для отримувача, якщо гарантія або забезпечення будуть використані;

(e) надання фінансової підтримки не становило б загрози для ліквідності чи платоспроможності суб’єкта групи, який надає допомогу;

(f) надання фінансової підтримки не становило б загрози для фінансової стабільності, особливо у державі-члені суб’єкта групи, який надає допомогу;

(g) суб’єкт групи, який надає підтримку, на момент надання підтримки виконує вимоги Директиви 2013/36/ЄС, які стосуються капіталу або ліквідності, та будь-які вимоги, які накладаються відповідно до статті 104(2) Директиви 2013/36/ЄС; надання фінансової підтримки не повинно спричиняти порушення суб’єктом групи цих вимог, крім випадку надання дозволу компетентним органом, відповідальним за нагляд на індивідуальній основі за суб’єктом, який надає підтримку;

(h) суб’єкт групи, який надає підтримку, на момент надання підтримки виконує вимоги, встановлені у Регламенті (ЄС) № 575/2013 та Директиві 2013/36/ЄС, які стосуються високої експозиції, а також національному законодавстві, які покликані виконати встановлені у них варіанти; надання фінансової підтримки не повинно спричиняти порушення суб’єктом групи цих вимог, крім випадку надання дозволу компетентним органом, відповідальним за нагляд на індивідуальній основі за суб’єктом, який надає підтримку;

(i) надання фінансової підтримки не становило б загрози для можливості врегулювання суб’єкта групи, який надає допомогу;

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають умови, встановлені у пунктах (a), (c), (e) та (i) параграфа 1.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалити регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. До 3 січня 2016 року EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 з метою підтримки конвергенції у практиках для визначення умов, встановлених у пунктах (b), (d), (f), (g) та (h) параграфа 1 цієї статті.

Рішення про надання фінансової підтримки у відповідності з угодою ухвалює орган управління суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку. Це рішення повинно бути обґрунтованим та містити ціль запропонованої фінансової підтримки. Зокрема, рішення повинно зазначати, як надання фінансової підтримки узгоджується з умовами, встановленими у статті 23(1). Рішення про прийняття фінансової підтримки групи у відповідності з угодою ухвалює орган управління суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку:

1. Перед наданням підтримки у відповідності з угодою про фінансову підтримку групи орган управління суб’єкта групи, який має намір надати фінансову підтримку, повідомляє:

(a) свій компетентний орган;

(b) якщо застосовно, орган консолідованого нагляду, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (c);

(c) компетентний орган суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (b); та

(d) EBA.

Повідомлення повинно містити обґрунтоване рішення органу управління відповідно до статті 24, а також детальну інформацію про запропоновану фінансову підтримку, включно з копією угоди про фінансову підтримку групи.

2. Протягом п’яти робочих днів з дати отримання повного повідомлення компетентний орган суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку, може погодитися з наданням фінансової підтримки або заборонити чи обмежити її, якщо, за його оцінкою, умови фінансової підтримки групи, встановлені у статті 23, не були виконані. Рішення компетентного органу про заборону або обмеження фінансової підтримки повинно бути обґрунтованим.

3. Рішення компетентного органу про схвалення, заборону або обмеження фінансової підтримки негайно передається:

(a) органу консолідованого нагляду;

(b) компетентному органу суб’єкта групи, який отримує цю підтримку; та

(c) EBA.

Орган консолідованого нагляду негайно інформує інших членів наглядової колегії та членів колегії з врегулювання.

4. Якщо орган консолідованого нагляду або компетентний орган, відповідальний за суб’єкта групи, який отримує підтримку, має заперечення проти рішення про заборону чи обмеження фінансової підтримки, вони можуть протягом двох днів передати це питання до EBA та звернутися до нього по допомогу згідно зі статтею 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. Якщо компетентний орган не забороняє або не обмежує фінансову підтримку протягом періоду, зазначеного у параграфі 2, або погоджується до завершення цього періоду надати таку підтримку, фінансова підтримка може бути надана у відповідності з умовами, представленими компетентному органу.

6. Рішення органу управління установи про надання фінансової підтримки передається:

(a) компетентному органу;

(b) якщо застосовно, органу консолідованого нагляду, якщо він не співпадає з зазначеним у пунктах (a) та (c);

(c) компетентний орган суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (b); та

(d) EBA.

Орган консолідованого нагляду негайно інформує інших членів наглядової колегії та членів колегії з врегулювання.

7. Якщо компетентний орган обмежує або забороняє фінансову підтримку групи відповідно до параграфа 2 цієї статті та якщо план відновлення платоспроможності групи згідно зі статтею 7(5)покликається на фінансову підтримку всередині групи, компетентний орган суб’єкта групи, щодо якого підтримку обмежено або заборонено, може звернутися до органу консолідованого нагляду, щоб ініціювати повторне оцінювання плану відновлення платоспроможності групи відповідно до статті 8 або, якщо план відновлення платоспроможності створений на індивідуальній основі, з запитом до суб’єкта групи представити переглянутий план відновлення платоспроможності.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкти групи оприлюднили інформацію щодо того, чи вони уклали угоду про фінансову підтримку групи відповідно до статті 19, а також оприлюднили опис загальних умов будь-якої такої угоди, назви суб’єктів групи, які є її сторонами, та оновлювали таку інформацію щонайменше раз на рік.

Повинні застосовуватися статті 431-434 Регламенту (ЄС) № 575/2013.

2. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для детального визначення форми та змісту опису, зазначеного в параграфі 1.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати проекти імплементаційних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Якщо установа порушує або через, між іншим, швидке погіршення фінансового стану, включно із погіршенням стану ліквідності, рівнем левериджу, що зростає, несплатою позик або концентрацією експозиції, за оцінюванням, проведеним на підставі низки критеріїв, які можуть включати вимогу до власних коштів установи плюс 1,5 відсотків, імовірно у близькому майбутньому порушить умови Регламенту (ЄС) № 575/2013, Директиви 2013/36/ЄС, Розділу II Директиви 2014/65/ЄС або будь-якої із статей 3-7, 14-17, і 24, 25 та 26 Регламенту (ЄС) № 600/2014, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали у своєму розпорядженні, без обмеження заходів, зазначених у статті 104Директиви 2013/36/ЄС, якщо застосовно, щонайменше такі заходи:

(a) вимагати від органу управління установи впровадити один або більше механізмів або заходів, визначених у плані відновлення платоспроможності, або оновити такий план відновлення платоспроможності відповідно достатті 5(2), якщо обставини, які призвели до раннього втручання, відрізняються від припущень, викладених у початковому плані відновлення платоспроможності, та впровадити один або більше механізмів або заходів, викладених в оновленому плані відновлення платоспроможності, протягом певного періоду часу з метою забезпечення того, щоб умови, зазначені у вступній частині, більше не застосовувалися;

(b) вимагати від органу управління установи вивчити ситуацію, визначити заходи для подолання виявлених проблем та створити програму дій для подолання цих проблем, а також графік її виконання;

(c) вимагати від органу управління установи скликати або, якщо орган управління установи не виконає цієї вимоги, безпосередньо скликати збори акціонерів установи, а також в обох випадках встановлювати порядок денний і вимагати розгляду питання щодо ухвалення акціонерами певних рішень;

(d) вимагати відсторонення чи заміни одного або більше членів органу управління або вищого керівництва, якщо буде встановлено, що ці особи не спроможні виконувати свої обов’язки відповідно до статті 13 Директиви 2013/36/ЄС або статті 9Директиви 2014/65/ЄС;

(e) вимагати від органу управління установи скласти план переговорів щодо реструктуризації боргу із деякими або всіма її кредиторами згідно з планом відновлення платоспроможності, якщо застосовно;

(f) вимагати змін бізнес-стратегії установи;

(g) вимагати внесення змін до правової або організаційної структури установи; та

(h) отримати, зокрема в результаті проведення перевірок на місцях, та передати органу з врегулювання всю необхідну інформацію з метою оновлення плану врегулювання та підготовки можливого врегулювання установи, а також для проведення оцінювання активів і зобов’язань установи відповідно до статті 36.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи без зволікань повідомили органи з врегулювання після встановлення того, що умови, визначені у параграфі 1, були виконані щодо установи, а також того, що повноваження органів з врегулювання включають повноваження вимагати від установи контактувати з потенційними покупцями для підготовки врегулювання установи з урахуванням умов, встановлених у статті 39(2), і положень про конфіденційність, встановлених у статті 84.

3. Для кожного із заходів, зазначених у параграфі 1, компетентні органи встановлюють належний строк виконання, щоб надати можливість компетентному органу провести оцінювання дієвості того чи іншого заходу.

4. До 3 липня 2015 року EBA повинне видати настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння послідовному застосуванню критеріїв використання заходів, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

5. Беручи до уваги, у відповідних випадках, досвід, набутий під час застосування настанов, зазначених у параграфі 4, EBA може розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення мінімальної низки критеріїв для використання заходів, зазначених у параграфі 1.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

У разі значного погіршення фінансового стану установи або за наявності серйозних порушень законів, підзаконних актів або установчих документів установи, або серйозних адміністративних порушень, та якщо інших заходів, вжитих у відповідності до статті 27, недостатньо для призупинення погіршення, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи могли вимагати відсторонення вищого керівництва або органу управління установи загалом, або його окремих членів. Призначення нового вищого керівництва або органу управління повинно відбутися у відповідності до національного законодавства та законодавства Союзу і підлягає затвердженню або погодженню компетентним органом.

1. Якщо заміна вищого керівництва або органу управління за умовамистатті 28вважається компетентним органом недостатньою для виправлення ситуації, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи могли призначити одного або більше тимчасових адміністраторів установи. Компетентні органи можуть, на підставі того, що є пропорційним обставинам, призначити будь-якого тимчасового адміністратора з метою тимчасової заміни органу управління установи або для тимчасової роботи з органом управління установи; компетентний орган повинен зазначити своє рішення в момент призначення. Якщо компетентний орган призначає тимчасового адміністратора для роботи з органом управління установи, компетентний орган, крім того, визначає в момент такого призначення, роль, обов’язки і повноваження тимчасового адміністратора та будь-які вимоги до органу управління установи щодо консультування або отримання згоди тимчасового адміністратора перед ухваленням певних рішень або вчиненням певних дій. Компетентний орган повинен оприлюднити призначення будь-якого тимчасового адміністратора, за винятком випадків, коли тимчасовий адміністратор не має повноважень представляти установу. Держави-члени повинні в подальшому забезпечити наявність у будь-якого тимчасового адміністратора кваліфікації, спроможності та знань, необхідних для виконання його функцій, а також того, що він не має жодного конфлікту інтересів.

2. Компетентний орган зазначає повноваження тимчасового адміністратора у момент призначення тимчасового адміністратора на основі того, що є пропорційним за наявних обставин. Такі повноваження можуть включати деякі або всі повноваження органу управління установи відповідно до її установчих документів або національного законодавства, включно із повноваженням виконувати деякі або всі адміністративні функції органу управління установи. Повноваження тимчасового адміністратора стосовно установи узгоджуються із застосовним корпоративним законодавством.

3. Роль і функції тимчасового адміністратора компетентний орган визначає у момент призначення; вони можуть включати визначення фінансового стану установи, управління діяльністю або частиною діяльності установи з метою збереження або відновлення фінансового стану установи та вживання заходів з відновлення розумного та обачного управління діяльністю установи. Компетентний орган визначає будь-які обмеження ролі та функцій тимчасового адміністратора у момент його призначення.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали виключне право призначати та відстороняти тимчасового адміністратора. Компетентний орган може відстороняти тимчасового адміністратора у будь-який момент та з будь-якої причини. Компетентний орган може змінювати умови призначання тимчасового адміністратора у будь-який момент відповідно до цієї статті.

5. Компетентний орган може вимагати, щоб виконання певних дій тимчасовим адміністратором здійснювалося за умови попередньої згоди компетентного органу. Компетентний орган окреслює будь-які з цих вимог у момент призначення тимчасового адміністратора або в момент будь-яких змін умов призначення тимчасового адміністратора.

У будь-якому випадку, тимчасовий адміністратор може використати право скликати загальні збори акціонерів установи та встановлювати порядок денний таких зборів лише за умови попередньої згоди компетентного органу.

6. Компетентний орган може вимагати, щоб тимчасовий адміністратор складав звіти про фінансовий стан установи та дії, вчинені в процесі його призначення, з інтервалами, встановленими компетентним органом, та наприкінці його мандату.

7. Тимчасовий адміністратор призначається не довше, ніж на один рік. Цей період може бути продовжений за виняткових обставин, якщо продовжують діяти умови для призначення тимчасового адміністратора. Компетентний орган несе відповідальність за встановалення того, чи умови є належними для подальшого залучення тимчасового адміністратора, а також за обґрунтування будь-якого такого рішення перед акціонерами.

8. За умовами цієї статті призначення тимчасового адміністратора не повинно обмежувати права акціонерів згідно з корпоративним законодавством Союзу або національним корпоративним законодавством.

9. Держави-члени можуть обмежити відповідальність будь-якого тимчасового адміністратора згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання ним обов’язків тимчасового адміністратора відповідно до параграфа 3.

10. Тимчасовий адміністратор, призначений відповідно до цієї статті, не повинен вважатися тіньовим директором або директором де-факто, відповідно до національного законодавства.

1. Якщо виконуються умови накладання вимог за статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 стосовно материнської компанії Союзу, орган консолідованого нагляду повідомляє EBA та консультується з іншими компетентними органами з наглядової колегії.

2. Після повідомлення та консультації орган консолідованого нагляду ухвалює рішення про застосування будь-яких інших заходів за умовами статті 27 або призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29 щодо відповідного материнської компанії Союзу, беручи до уваги вплив, який матимуть ці заходи на суб’єкти групи у інших державах-членах. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення компетентним органам, що входять до наглядової колегії, та EBA.

3. Якщо виконуються умови накладання вимог за статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 стосовно дочірньої компанії материнської компанії Союзу, компетентний орган, відповідальний за нагляд на індивідуальній основі, який має намір вжити заходи відповідно до цих статей, повідомляє EBA та консультується з органом консолідованого нагляду.

Після отримання повідомлення орган консолідованого нагляду може оцінити ймовірний вплив накладання вимог згідно зі статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 відповідній установі, на групи або суб’єкти групи в інших державах-членах. Він передає результати цього оцінювання компетентному органу протягом трьох днів.

Після такого повідомлення та консультацій компетентний орган ухвалює рішення про застосування будь-яких заходів, зазначених у статті 27, або призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29. Рішення повинно брати до уваги будь-яку оцінку органу консолідованого нагляду.

Компетентний орган повідомляє рішення органу консолідованого нагляду та іншим компетентним органам з наглядової колегії, а також EBA.

4. Якщо більше, ніж один компетентний орган має намір призначити тимчасового адміністратора або застосувати будь-які заходи, зазначені у статті 27, до більше, ніж однієї установи з тієї ж групи, орган консолідованого нагляду та інші відповідні компетентні органи повинні розглянути, чи більш доцільно призначити того ж самого тимчасового адміністратора для всіх відповідних суб’єктів або координувати застосування будь-яких заходів, зазначених устатті 27, до більше, ніж однієї установи, з метою сприяння рішенням для відновлення фінансового стану відповідної установи. Оцінювання повинно набути форми спільного рішення органу консолідованого нагляду та інших відповідних компетентних органів. Спільне рішення необхідно досягнути протягом п’яти днів з дати повідомлення, зазначеного у параграфі 1. Спільне рішення повинно бути обґрунтованим та оформленим у вигляді документу, який орган консолідованого нагляду передає материнській компанії Союзу.

EBA може, на запит компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні згоди у відповідності до статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

У разі відсутності спільного рішення протягом п’яти днів орган консолідованого нагляду та компетентні органи дочірніх компаній можуть ухвалювати власні рішення щодо призначення тимчасового адміністратора для установ, що належать до їхньої компетенції, а також щодо застосування будь-яких заходів, зазначених у статті 27.

5. Якщо відповідний компетентний орган не погоджується з рішенням, повідомленим йому відповідно до параграфа 1 або 3, або якщо спільне рішення відсутнє, як описано в параграфі 4, компетентний орган може передати це питання до EBA згідно з параграфом 6.

6. EBA може, на вимогу будь-якого компетентного органу, допомагати компетентним органам, які мають намір застосувати один або більше заходів, зазначених у пункті (a) статті 27(1) цієї директиви, щодо пунктів (4), (10), (11) та (19)секції А додатка до цієї директиви, у пункті (e)статті 27(1) цієї директиви або у пункті (g) статті 27(1) цієї директиви, у досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Рішення кожного компетентного органу повинно бути обґрунтованим. Рішення враховує думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені впродовж періоду консультування, зазначеного в параграфі 1 або 3, або впродовж п’ятиденного періоду, зазначеного в параграфі 4, а також потенційний вплив рішення на фінансову стабільність держав-членів, яких воно стосується. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення материнській компанії Союзу та дочірнім компаніям через відповідні компетентні органи.

У випадках, зазначених у параграфі 6 цієї статті, якщо до закінчення періоду консультацій, зазначеного у параграфах 1 та 3 цієї статті, або після завершення п’ятиденного періоду, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, будь-який з компетентних органів, яких це стосується, передав питання до EBA відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду та інші компетентні органи повинні відстрочити свої рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього регламенту, та повинні ухвалити свої рішення відповідно до рішення EBA. П’ятиденний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні цього регламенту. EBA ухвалює рішення протягом трьох днів. Забороняється передавати питання EBA після закінчення п’ятиденного періоду або після досягнення спільного рішення.

8. За відсутності рішення EBA протягом трьох днів, застосовуються окремі рішення, ухвалені відповідно до параграфа 1 або 3, або третього підпараграфа параграфа 4.

1. Застосовуючи інструменти врегулювання, а також виконуючи повноваження щодо врегулювання, органи з врегулювання повинні зважати на цілі врегулювання й обирати інструменти та повноваження, які найкраще підходять для досягнення цілей, що відповідають обставинам конкретного випадку.

2. Цілями врегулювання, зазначеними у параграфі 1, є:

(a) забезпечення безперервності критично важливих функцій;

(b) уникнення значного негативного впливу на фінансову систему, зокрема шляхом запобігання ланцюговій реакції, включно з інфраструктурами ринку, та підтримання ринкової дисципліни;

(c) захист державних коштів мінімізації залежності від надзвичайної державної фінансової підтримки;

(d) захист вкладників, на яких поширюється дія Директиви 2014/49/ЄС, та інвесторів, на яких поширюється дія Директиви 97/9/ЄС;

(e) захист коштів клієнтів та активів клієнтів.

У досягненні наведених вище цілей орган з врегулювання прагне мінімізувати витрати врегулювання, а також уникнути руйнування вартості, крім випадків, коли це необхідно для досягнення цілей врегулювання.

3. З застереженням різних положень цієї директиви, цілі врегулювання мають однакове значення, тому органи з врегулювання повинні врівноважувати їх належним чином відповідно до характеру й обставин кожного конкретного випадку.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання здійснювали дії щодо врегулювання стосовно установи, зазначеної у пункті (a) статті 1(1), тільки якщо, на думку органу з врегулювання, виконані всі наведені нижче умови:

(a) компетентний орган після консультацій з органом з врегулювання або; зважаючи на умови, встановлені у параграфі 2, орган з врегулювання після консультацій з компетентний органом, встановив, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною;

(b) беручи до уваги часові обмеження та інші відповідні обставини, немає обґрунтованої ймовірності, що будь-які альтернативні заходи приватного сектора, включно із заходами механізму IPS, або дії наглядових органів, включно із заходами раннього втручання або списанням чи конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59(2), застосовані відносно установи, запобігли б неспроможності установи протягом розумного строку.

(c) процедура врегулювання необхідна в суспільних інтересах відповідно до параграфа 5.

2. Держави-члени можуть передбачити, що, крім компетентного органу, встановлення того, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною відповідно до пункту (a) параграфа 1, може здійснюватися органом з врегулювання після консультацій з компетентним органом, якщо органи з врегулювання згідно з національним законодавством, мають необхідні інструменти, які уможливлюють таке встановалення, включно, зокрема, з належним доступом до відповідної інформації. Компетентний орган без зволікань надає органу з врегулювання будь-яку відповідну інформацію, яку останній запитує з метою виконання свого оцінювання.

3. Попереднє застосування заходу раннього втручання відповідно до статті 27 не є умовою для вчинення дії з врегулювання.

4. Для цілей пункту (a) параграфа 1 вважається, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною за однієї або декількох з наведених нижче обставин:

(a) установа порушує або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що установа найближчим часом порушить, вимоги для продовження дозволу таким чином, щоб виправдати відкликання цього дозволу компетентним органом, в тому числі, але не обмежуючись, через те, що установа зазнала або імовірно зазнає збитків, які вичерпають усі власні кошти або їх значну частину;

(b) активи установи є меншими, ніж її зобов’язання, або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що активи установи будуть найближчим часом меншими, ніж її зобов’язання;

(c) установа є, або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що установа буде найближчим часом неспроможна сплатити усі свої борги чи інші зобов’язання при настанні строку їх погашення;

(d) необхідна надзвичайна публічна фінансова підтримка, крім випадків, коли з метою виправлення серйозних порушень в економіці держави-члена та збереження фінансової стабільності надзвичайна публічна фінансова підтримка набуває однієї з таких форм:

(i) державної гарантії для підтримки ліквідності, наданої центральними банками відповідно до умов центральних банків;

(ii) державної гарантії зобов’язань нового випуску; або

(iii) вливання власних коштів або придбання інструментів капіталу за цінами та на умовах, які не дають переваги цій установі, якщо на момент надання публічної підтримки немає ані обставин, зазначених у пункті (a), (b) або (c) цього параграфа, ані обставин, зазначених у статті 59(3).

У кожному з випадків, згаданих у пунктах (d)(i), (ii) та (iii) першого підпараграфа. гарантія або еквівалентні заходи, зазначені в цих пунктах, застосовуються до платоспроможних установ і залежать від кінцевого схвалення у рамках державної допомоги Союзу. Такі заходи повинні бути превентивними, тимчасовими і пропорційними для виправлення наслідків значних потрясінь та не повинні використовуватися для компенсації збитків, які зазнала або в найближчий час зазнає така установа.

Заходи підтримки за умовами пункту (d)(iii) першого підпараграфа обмежуються вливаннями, необхідними для подолання недостачі капіталу, встановленої в результаті стрес-тестів на національному рівні, на рівні союзу або на рівні єдиного механізму банківського нагляду, в результаті перегляду якості активів або еквівалентних заходів, проведених Європейським Центральним Банком, EBA або національними органами, якщо застосовно, у випадку, підтвердженому компетентним органом.

До 3 січня 2015 року EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо типів тестів, перегляду або практик, зазначених вище, які можуть призвести до надання такої підтримки.

До 31 грудня 2015 року Комісія переглядає подальшу необхідність дозволення заходів підтримки за умовами пункту (d)(iii) першого підпараграфа та умови, які потрібно виконати в разі такої подальшої необхідності, а також представляє Європейському Парламенту і Раді звіт про них. Якщо належно, цей звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

5. Для цілей пункту (c) параграфа 1 цієї статті дію з врегулювання необхідно розглядати як таку, яку вчиняють у суспільних інтересах, якщо вона потрібна для досягнення однієї або більше цілей врегулювання, зазначених у статті 31, та є пропорційною ним, а ліквідація установи в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності не досягала б таких цілей врегулювання в такому ж обсязі.

6. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння конвергенції практики нагляду та врегулювання стосовно інтерпретації різних обставин, за яких установа вважається такою, що є неспроможною або імовірно стане неспроможною.

Держави-члени забезпечують, щоб ограни з врегулювання могли вчинити дії з врегулювання щодо центрального органу та усіх кредитних установ, постійно афілійованих з ним, що є частиною тієї самої групи врегулювання, коли група врегулювання в цілому виконує умови, встановлені у статті 32(1).

Держави-члени забезпечують, щоб установа або суб’єкт, зазначені в пунктах (b), (c) або (d)статті 1(1), стосовно яких орган з врегулювання вважає, що умови у пунктах (a) та (b)статті 32(1) виконані, але дії з врегулювання не відповідали б суспільному інтересу відповідно до пункту (c) статті 32(1), були ліквідовані у звичайному порядку відповідно до застосовного національного права.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли здійснювати дії з врегулювання стосовно фінансових установ, зазначених у пункті (b) статті 1(1), якщо умови, встановлені у статті 32(1), виконуються як стосовно фінансової установи, так і материнської компанії, які підлягають нагляду на консолідованій основі.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання здійснювали дії з врегулювання стосовно суб’єкта, зазначеного у пункті (c)або (d)статті 1(1), якщо такий суб’єкт виконує умови, встановлені у статті 32(1).

3. Якщо дочірніми компаніями холдингової компанії зі змішаною діяльністю прямо або опосередковано володіє перехідна фінансова холдингова компанія, план врегулювання повинен передбачати, щоб перехідна фінансова холдингова компанія була визначена як суб’єкт врегулювання, а держави-члени повинні забезпечити, щоб дії з врегулювання для цілей врегулювання групи вчинялися щодо перехідної фінансової холдингової компанії. Держави-члени забезпечують, щоб органи з врегулювання не здійснювали дії з врегулювання для цілей врегулювання групи стосовно холдингової компанії зі змішаною діяльністю.

4. Відповідно до параграфа 3 цієї статті, та незважаючи на той факт, що суб’єкт, зазначений в пункті (c) або (d) статті 1(1), не виконує умови, встановлені у статті 32(1), органи з врегулювання можуть здійснити дії з врегулювання щодо суб’єкта, зазначеного в пункті (c) або (d) статті 1(1), якщо виконані такі умови:

(a) суб’єкт є суб’єктом врегулювання;

(b) одна або декілька дочірніх компаній суб’єкта, які є установами, але не суб’єктами врегулювання, виконують умови, встановлені у статті 32(1);

(c) активи і зобов’язання дочірніх компаній, зазначених у пункті (b), є такими, що неспроможність таких дочірніх компаній загрожує групі врегулювання як такій, а дія з врегулювання щодо суб’єкта є необхідною або для врегулювання таких дочірніх компаній, які є установами, або для врегулювання відповідної групи врегулювання в цілому.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання після консультації з компетентними органами, які повинні надати своєчасну відповідь, мали повноваження призупиняти будь-які зобов’язання щодо оплати або постачання відповідно до будь-якого договору, стороною якого є установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), якщо виконані усі наступні умови:

(a) встановлення того, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними було здійснено відповідно до пункту (a) статті 32(1);

(b) не існує негайно доступного заходу приватного сектора, зазначеного у пункті (b) статті 32(1), який би запобіг неспроможності установи або суб’єкта;

(c) виконання повноваження щодо призупинення вважається необхідним, щоб уникнути подальшого погіршення фінансових умов установи або суб’єкта; та

(d) виконання повноваження щодо призупинення:

(i) або є необхідним для встановлення, передбаченого у пункті (c) статті 32(1); або

(ii) або є необхідним для обрання належних дій з врегулювання чи забезпечення ефективного застосування одного або декількох інструментів врегулювання.

2. Повноваження, зазначене у параграфі 1 цієї статті, не застосовується до зобов’язань щодо оплати або постачання перед:

(a) системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС;

(b) Центральними контрагентами, авторизованими у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральними контрагентами третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;

(c) центральними банками.

Органи з врегулювання встановлюють обсяг повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, враховуючи обставини кожного конкретного випадку. Зокрема, органи з врегулювання повинні ретельно оцінювати доцільність поширення призупинення на прийнятні депозити відповідно до визначення у пункті (4) статті 2 (1) Директиви 2014/49/ЄС, зокрема на гарантовані депозити фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств.

3. Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку, коли повноваження на призупинення зобов’язання щодо оплати або постачання застосовують щодо прийнятних депозитів, органи з врегулювання забезпечували наявність у вкладників доступу до належної щоденної суми з таких депозитів.

4. Період призупинення відповідно до параграфа 1 повинен бути якомога коротшим і не повинен перевищувати мінімальний період часу, який орган з врегулювання вважає необхідним для цілей, зазначених у пунктах (c) та (d) параграфа 1, та у будь-якому випадку не повинен тривати довше, ніж період від опублікування повідомлення про призупинення відповідно до параграфа 8 до опівночі у державі-члені органу з врегулювання установи або суб’єкта наприкінці робочого дня, до слідує за днем опублікування.

Після завершення періоду призупинення, зазначеного у першому підпараграфі, призупинення втрачає чинність.

5. При виконанні повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, органи з врегулювання повинні зважати на вплив, який таке повноваження може мати на звичайне функціонування фінансових ринків та враховувати існуючі національні правила, а також наглядові та судові повноваження щодо захисту прав кредиторів та однакове ставлення до кредиторів у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності. Органи з врегулювання повинні, зокрема, враховувати потенційне застосування національного провадження щодо неплатоспроможності до установи або суб’єкта в результаті встановлення відповідно до пункту (c) статті 32(1) та повинні вжити заходи, які вони вважають належними для забезпечення відповідної координації з національними адміністративними або судовими органами.

6. Якщо зобов’язання щодо платежу або постачання відповідно до умов договору призупиняється згідно з параграфом 1, зобов’язання щодо платежу або постачання будь-яких контрагентів відповідно до цього договору призупиняються на такий же період часу.

7. Строк виконання зобов’язань щодо платежу або постачання, строк виконання яких настав би протягом період призупинення, настає одразу після закінчення такого періоду.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання невідкладно повідомили установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b),(c) або (d)статті 1(1) та органи, зазначені у пунктах (a)-(h) статті 83(2) при виконанні повноваження, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, після того, як було встановлено, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною відповідно до пункту (a) статті 32(1) та перед ухваленням рішення щодо врегулювання.

Орган з врегулювання публікує або забезпечує публікацію доручення або інструменту, на основі яких призупиняються зобов’язання відповідно до статті, а також умови і період призупинення у спосіб, зазначений у статті 83(4):

9. Ця стаття не обмежує положення, що містяться в національному праві держав-членів, які надають повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, зазначених у параграфі 1 статті перед встановленням того, що установи або суб’єкти є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a) статті 32(1) або призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, які підлягають ліквідації відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності, та які перевищують обсяг і тривалість, передбачені у цій статті. Такі повноваження необхідно здійснювати відповідно до обсягу, тривалості та умов, передбачених у відповідному національному праві. Умови, передбачені у цій статті, не обмежують умови, пов’язані з таким повноваженням призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі виконання повноважень призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання стосовно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), відповідно до параграфа 1 цієї статті, орган з врегулювання був здатний, протягом періоду призупинення, виконувати повноваження:

(a) обмежувати забезпечених кредиторів установи або суб’єкта у виконанні прав забезпечення щодо будь-яких активів такої установи або суб’єкта на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 70(2), (3)та (4); та

(b) призупиняти права на припинення будь-якої сторони договору з установою або суб’єктом на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 71(2)-(8).

11. У випадку, якщо після встановлення, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a)статті 32(1), орган з врегулювання виконав повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання в умовах, встановлених у параграфі 1 або 10 цієї статті, і якщо дії з врегулювання потім вчиняються стосовно установи або суб’єкта, орган з врегулювання не виконує свої повноваження відповідно до статті 69(1), 70(1)або 71(1) стосовно установи або суб’єкта.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні інструментів врегулювання та виконанні повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання вживали усі належні заходи для забезпечення того, щоб дія з врегулювання здійснювалася за такими принципами:

(a) у першу чергу збитки зазнають акціонери установи, яка підлягає врегулюванню;

(b) кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, зазнають збитки після акціонерів згідно з порядком пріоритетності їхніх вимог в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, за винятком випадків, коли цією директивою чітко передбачене інше;

(c) замінюється орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, крім випадків, коли збереження органу управління або вищого керівництва, повністю або частково, у відповідних випадках, вважається необхідним для досягнення цілей врегулювання;

(d) орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, повинні надати всю необхідну допомогу для досягнення цілей врегулювання;

(e) фізичні та юридичні особи у межах їхніх компетенцій несуть відповідальність за неспроможність установи відповідно до законодавства держави-члена згідно цивільного або кримінального законодавства;

(f) якщо у цій директиві не визначено інше, ставлення до кредиторів одного й того ж класу є однаковим;

(g) жоден з кредиторів не повинен нести більші збитки, ніж у випадку, якщо б установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b),(c)або (d)статті 1(1), були б ліквідовані в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності відповідно до гарантій захисту, встановлених у статтях 73-75;

(h) гарантовані депозити повністю захищені; та

(i) дія з врегулювання вчиняється згідно з гарантіями, викладеними у цій директиві.

2. Якщо установа є суб’єктом групи, органи з врегулювання, без обмеження статті 31, застосовують інструменти врегулювання і виконують повноваження щодо врегулювання таким чином, щоб мінімізувати вплив на інші суб’єкти групи та на групу загалом, а також зменшити негативний вплив на фінансову стабільність у Союзі та його державах-членах, зокрема, в країнах, у яких провадить діяльність ця група.

3. Застосовуючи інструменти врегулювання та виконуючи повноваження щодо врегулювання, держави-члени в застосовних випадках забезпечують відповідність рамкам державної допомоги Союзу.

4. Якщо до установи або суб’єкта, зазначеного в пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), застосовують інструмент продажу бізнесу, інструмент перехідної установи або інструмент розподілу активів, ця установа або суб’єкт визнаються такими, що підлягають провадженню щодо банкрутства або аналогічному провадженню щодо неплатоспроможності для цілей статті 5(1) Директиви Ради 2001/23/ЄС (- 7).

5. Під час застосування інструментів врегулювання й виконання повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання у застосовних випадках інформують представників працівників та консультуються з ними.

6. Органи з врегулювання застосовують інструменти врегулювання й виконують повноваження щодо врегулювання без обмеження положень про представництво працівників в органах управління, визначених у національному законодавстві або практиці.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли призначити надзвичайного керівника, який замінює орган управління установи, яка підлягає врегулюванню. Органи з врегулювання оприлюднюють призначення надзвичайного керівника. Крім того, держави-члени забезпечують наявність у надзвичайного керівника кваліфікації, навичок та знань, необхідних для виконання його або її функцій.

2. Надзвичайний керівник має усі повноваження акціонерів та органу управління установи. Однак, надзвичайний керівник може виконувати такі повноваження лише під контролем органу з врегулювання.

3. Надзвичайний керівник має встановлений законом обов’язок вживати усі заходи, необхідні для підтримки цілей врегулювання, зазначених у статті 31, та вчиняти дії з врегулювання відповідно до рішення органу з врегулювання. Якщо необхідно, такий обов’язок повинен переважити над будь-яким іншим обов’язком управління відповідно до установчих документів установи або національного законодавства, якщо вони є відмінними. Ці заходи можуть охоплювати збільшення капіталу, реорганізацію структури власності установи або поглинання установами, які є фінансово та структурно здоровими, відповідно до інструментів врегулювання, зазначених у главі IV.

4. Органи з врегулювання можуть встановлювати обмеження для дій надзвичайного керівника або вимагати від надзвичайного керівника певних дій за умови попередньої згоди органу з врегулювання. Органи з врегулювання можуть відсторонити надзвичайного керівника у будь-який момент.

5. Держави-члени вимагають від надзвичайного керівника складати звіти про призначення органу з врегулювання, про економічний і фінансовий стан установи та про дії, вжиті на виконання його обов’язків, через регулярні проміжки часу, встановлені органом з врегулювання, а також на початку і наприкінці його або її мандату.

6. Надзвичайного керівника призначають на строк, не довший за один рік. Цей період може бути продовжений у порядку виключення, якщо орган з врегулювання встановлює, що умови для призначення надзвичайного керівника надалі виконуються.

7. Якщо більше ніж один орган з врегулювання має намір призначити надзвичайного керівника стосовно суб’єкта, афілійованого з групою, ці органи повинні проаналізувати, чи є більш належним призначення того ж самого надзвичайного керівника для всіх відповідних суб’єктів з метою сприяння рішенням, що дозволяють відновити фінансову стабільність таких суб’єктів.

8. Якщо у випадку неплатоспроможності національне законодавство передбачає призначення арбітражного керуючого, такий арбітражний керуючий може вважатися надзвичайним керівництвом за умовами цієї статті.

1. Перед вчиненням дії з врегулювання або здійсненням повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59, органи з врегулювання повинні забезпечити проведення справедливого, обачливого та реалістичного оцінювання активів і зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), особою, незалежною від будь-якого органу публічної влади, включно із органом з врегулювання, та установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1). Відповідно до параграфа 13 цієї статті та згідно зі статтею 85, якщо виконуються усі вимоги, встановлені у цій статті, оцінка вважається остаточною.

2. Якщо незалежне оцінювання відповідно до параграфа 1 неможливе, органи з врегулювання можуть виконати попереднє оцінювання активів і зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), відповідно до параграфа 9 цієї статті.

3. Метою оцінювання є визначення вартості активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), які виконують умови врегулювання згідно статей 32 і 33.

4. Цілі оцінювання:

(a) повідомити про встановлення того, чи виконуються умови врегулювання або умови списання чи конверсії інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59;

(b) якщо виконуються умови врегулювання, повідомити рішення щодо належної дії з врегулювання стосовно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);

(c) якщо застосовується повноваження на списання або конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59, повідомити рішення про обсяг анулювання або розмивання часток чи інших інструментів власності, а також обсяг списання або конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59;

(d) якщо застосовується інструмент внутрішнього визволу, повідомити рішення про обсяг списання або конверсії зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл;

(e) якщо застосовується інструмент перехідної установи або інструмент розподілу активів, повідомити рішення щодо активів, прав, зобов’язань або часток, чи інших інструментів власності, які підлягають передачі, а також рішення щодо вартості будь-якої компенсації, яка буде сплачена установі, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, власникам часток чи інших інструментів власності;

(f) якщо застосовується інструмент продажу бізнесу, повідомити рішення про активи, права, зобов’язання або частки, чи інші інструменти власності, які підлягають передачі, а також повідомити про розуміння органом з врегулювання того, що становить комерційні умови для цілей статті 38;

(g) у всіх випадках, забезпечити, щоб будь-які втрати активів установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), повністю визнавалися на момент застосування інструментів врегулювання або здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59.

5. Без обмеження рамок державної допомоги Союзу, якщо застосовно, оцінювання повинно ґрунтуватися на обережних припущеннях, в тому числі на тих, що стосуються показників невиконання зобов’язань та обсягу збитків. Оцінювання не повинно передбачати жодного потенційного майбутнього надання надзвичайної публічної фінансової підтримки або будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, чи будь-якої підтримки ліквідності будь-яким центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок, установі або суб’єкту, зазначеним у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), з моменту вчинення дії з врегулювання або здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59. Крім того, оцінювання враховує той факт, що при застосуванні будь-якого інструменту врегулювання:

(a) орган з врегулювання та будь-який механізм фінансування, що діє відповідно до статті 101, може отримувати відшкодування будь-яких понесених обґрунтованих витрат від установи, яка підлягає врегулюванню, у відповідності до статті 37(7);

(b) механізм фінансування врегулювання може нараховувати відсотки або платежі у зв’язку з будь-якими позиками або гарантіями, які надаються установі, яка підлягає врегулюванню, відповідно до статті 101.

6. Оцінювання доповнює інформація, яка міститься у бухгалтерських облікових книгах та записах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1):

(a) актуальний баланс та звіт про фінансовий стан установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(b) аналіз та розрахункова облікова вартість активів;

(c) список балансових та позабалансових зобов’язань, відображених у книгах та записах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), із зазначенням відповідних кредитів та черговості їх погашення згідно із застосовним законодавством про неплатоспроможність.

7. У відповідних випадках, для повідомлення рішень, зазначених у пунктах (e) та (f) параграфа 4, інформація пункту (b) параграфа 6 може бути доповнена аналізом та розрахунковою вартістю активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), на основі ринкової вартості.

8. Оцінка повинна містити дані про поділ кредиторів на класи відповідно до рівнів пріоритетності за умовами застосовного законодавства про неплатоспроможність та прогнозовану оцінку ставлення до кожного класу акціонерів та кредиторів, яке мало б місце, якщо б ця установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), були б ліквідовані в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Ця розрахункова вартість не повинна впливати на застосування принципу "відсутність погіршення стану жодного з кредиторів", який слід виконувати відповідно до статті 74.

9. Якщо через невідкладність обставин випадку неможливо виконати вимоги параграфів 6 та 8 або застосовується параграф 2, необхідно провести попереднє оцінювання. Попереднє оцінювання повинно відповідати вимогам параграфа 3 та, наскільки це можливо за наявних обставин, вимогам параграфів 1, 6 і 8.

Попереднє оцінювання, зазначене у цьому параграфі, повинно включати буфер для додаткових втрат з належним обґрунтуванням.

10. Оцінювання, яке не відповідає всім вимогам, встановленим у цій статті, необхідно вважати попереднім до моменту, поки незалежна особа не виконає оцінювання, що повністю відповідає усім вимогам, встановленим у цій статті. Таке оцінювання ex-post необхідно виконати якомога швидше. Його можна виконати окремо від оцінювання, зазначеного в статті 74, або одночасно з ним; виконавцем може бути одна й та сама незалежна особа, однак оцінювання повинні бути розмежовані.

Цілі остаточного оцінювання ex-post:

(a) забезпечити, щоб будь-які втрати активів установи або суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), були повністю відображені в бухгалтерських книгах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(b) повідомити рішення щодо відновлення вимог кредиторів або щодо збільшення вартості сплаченої винагороди відповідно до параграфа 11.

11. Якщо розрахунок остаточної оцінки ex-post вартості нетто активу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), перевищує розрахунок попередньої оцінки вартості нетто активу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), орган з врегулювання може:

(a) застосувати своє повноваження збільшити вартість вимог кредиторів або власників відповідних інструментів капіталу, які було списано внаслідок застосування інструменту внутрішнього визволу;

(b) надати розпорядження перехідній установі або суб’єкту управління активами здійснити подальшу сплату компенсації за активи, права, зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, за частки або інші інструменти власності - власникам часток або інших інструментів власності.

12. Незважаючи на параграф 1, попереднє оцінювання, виконане відповідно до параграфів 9 і 10, є вагомим підґрунтям для вчинення органами з врегулювання дій з врегулювання, включно з отриманням контролю над установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), що є неспроможними, або застосуванням повноваження на списання або конверсію інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59.

13. Оцінювання становить невід’ємну частину рішення застосувати інструмент врегулювання або застосувати повноваження щодо врегулювання, або рішення застосувати повноваження на списання або конверсію інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59. До самого оцінювання не застосовується окреме право оскарження, однак воно може підлягати оскарженню разом із рішенням відповідно до статті 85.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для детального визначення обставин, за яких особа є незалежною як від органу з врегулювання, так і від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), для цілей параграфа 1 цієї статті та цілей статті 74.

15. EBA може розробити проекти регуляторних технічних стандартів для детального визначення критеріїв для цілей параграфів 1, 3 та 9 цієї статті, а також для цілей статті 74:

(a) методологію оцінювання вартості активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);

(b) розмежування оцінювань відповідно до статей 36 та 74;

(c) методологію обчислення, включно з буфером для додаткових збитків у попередньому оцінюванні.

16. EBA представляє Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів, зазначені в параграфі 14, не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у параграфах 14 та 15, відповідно до статей 10 - 14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали усі необхідні повноваження для застосування інструментів врегулювання до установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або(d)статті 1(1), які виконують застосовні умови врегулювання.

2. Якщо орган з врегулювання вирішує застосувати інструмент врегулювання до установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), і ця дія з врегулювання призвела би до збитків, що несуть кредитори, або до конверсії їхніх вимог, орган з врегулювання повинен застосувати повноваження на списання та конверсії інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 безпосередньо перед застосуванням цього інструменту врегулювання або разом із ним.

3. Інструментами врегулювання, зазначеними у параграфі 1, є:

(a) інструмент продажу бізнесу;

(b) інструмент перехідної установи;

(c) інструмент розподілу активів;

(d) інструмент внутрішнього визволу.

4. Відповідно до параграфа 5, органи з врегулювання можуть застосовувати інструменти врегулювання окремо або у поєднанні.

5. Органи з врегулювання можуть застосовувати інструмент розподілу активів лише разом з іншим інструментом врегулювання.

6. При застосуванні лише інструментів врегулювання, зазначених у пункті (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, і використанні їх для передачі лише частини активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, решту установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), від яких були передані активи, права або зобов’язання, необхідно ліквідувати в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності. Таку ліквідацію необхідно виконати впродовж розумного строку, беручи до уваги будь-яку необхідність надання цією установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), послуг або підтримки відповідно до статті 65 з метою забезпечення для отримувача можливості здійснення діяльності або надання послуг, набутих в результаті цієї передачі, а також за наявності будь-якої іншої причини для необхідності подальшого існування решти установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), для досягнення цілей врегулювання або відповідності принципам, зазначеним у статті 34.

7. Орган з врегулювання та будь-який механізм фінансування, що діє відповідно до статті 101, може отримувати відшкодування будь-яких відповідних обґрунтованих витрат, понесених у зв’язку із застосуванням інструментів врегулювання або здійсненням повноважень чи державних інструментів фінансової стабілізації одним з перелічених нижче способів:

(a) у вигляді утримання з будь-якої компенсації, яка сплачується отримувачем на користь установи, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, на користь власників акцій чи інших інструментів власності;

(b) від установи, яка підлягає врегулюванню, - як привілейований кредитор; або

(c) з будь-яких доходів, отриманих в результаті припинення функціонування перехідної установи або суб’єкта управління активами, - як привілейований кредитор.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб правила відповідно до національного законодавства про неплатоспроможність щодо можливості оскарження або недійсності юридичних дій, які погіршують становище кредиторів, не застосовувалися до передачі установою, яка підлягає врегулюванню, активів, прав або зобов’язань іншому суб’єкту внаслідок застосування інструменту врегулювання або здійснення повноваження щодо врегулювання чи використання державного інструменту фінансової стабілізації.

9. Держави-члени можуть надати органам з врегулювання додаткові інструменти та повноваження, які можна використовувати у випадках, коли установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), виконують умови врегулювання, за умови, що:

(a) при застосуванні до транскордонної групи ці додаткові повноваження не створюють перешкод для ефективного врегулювання групи; та

(b) вони відповідають цілям та загальним принципам щодо врегулювання, зазначеним у статтях 31 і 34.

10. У надзвичайній ситуації системної кризи орган з врегулювання може шукати фінансування з альтернативних джерел фінансування шляхом використання державних інструментів стабілізації, зазначених у статтях 56-58, при виконанні наступних умов:

(a) внесок на покриття збитків та рекапіталізацію, що дорівнює щонайменше 8 % загальних зобов’язань, включно із власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, виміряними у момент вчинення дії з врегулювання, відповідно до оцінювання, передбаченого у статті 36, був внесений акціонерами та власниками інших інструментів власності, власниками відповідних інструментів капіталу та інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл шляхом списання, конверсії чи іншим способом;

(b) воно залежить від попереднього та остаточного затвердження відповідно до рамок державної допомоги Союзу.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати покупцю, який не є перехідною установою:

(a) частки або інші інструменти власності, емітовані установою, яка підлягає врегулюванню;

(b) всі або окремі активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню;

Відповідно до параграфів 8 та 9 цієї статті та статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, відбувається без отримання згоди акціонерів установи, яка підлягає врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім покупця, а також без необхідності виконання будь-яких процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів, відмінних від тих, які містить стаття 39.

2. Передача, що здійснюється відповідно до параграфа 1, ґрунтується на комерційних умовах, з урахуванням обставин та згідно з рамками державної допомоги Союзу.

3. Згідно з параграфом 2 цієї статті, органи з врегулювання повинні вживати усіх розумних заходів для досягнення комерційних умов передачі, які узгоджуються з оцінюванням, проведеним за умовами статті 36, беручи до уваги обставини конкретного випадку.

4. Відповідно до статті 37(7), будь-яка компенсація, сплачена покупцем, повинна йти на користь:

(a) власників акцій або інших інструментів власності, якщо продаж бізнесу був здійснений шляхом передачі акцій або інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, від власників цих акцій або інструментів до покупця;

(b) установи, яка підлягає врегулюванню, якщо продаж бізнесу був здійснений шляхом передачі деяких або всіх активів чи зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, до покупця.

5. Застосовуючи інструмент продажу бізнесу, орган з врегулювання може здійснити повноваження щодо передачі більш ніж один раз з метою здійснення додаткових передач акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або, в залежності від випадку, активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Після застосування інструменту продажу бізнесу органи з врегулювання можуть, за згоди покупця, здійснити повноваження на передачу активів, прав або зобов’язань, переданих покупцю, з метою зворотної передачі таких активів, прав або зобов’язань установі, яка підлягає врегулюванню, або зворотної передачі таких акцій чи інших інструментів власності початковим власникам, а установа, яка підлягає врегулюванню, або початкові власники зобов’язані прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання чи акції, або інші інструменти власності.

7. Покупець повинен мати належний дозвіл на ведення бізнесу, який він набуває, якщо передача відбувається згідно з параграфом 1. У зв’язку з передачею компетентні органи забезпечують вчасний розгляд заяви на отримання дозволу.

8. Як відступ від статей 22-25 Директиви 2013/36/ЄС, від вимоги повідомлення компетентних органів згідно зі статтею 26 Директиви 2013/36/ЄС, від статті 10(3), статті 11(1) і (2) та статтей 12 та 13 Директиви 2014/65/ЄС, а також від вимоги повідомлення згідно із статтею 11(3) зазначеної директиви, якщо передача акцій або інших інструментів власності внаслідок застосування інструменту продажу бізнесу призвела б до набуття або збільшення кваліфікованої частки участі в установі такого типу, зазначеної у статті 22(1) Директиви 2013/36/ЄС або у статті 11(1) Директиви 2014/65/ЄС, компетентний орган такої установи повинен вчасно провести оцінювання відповідно до вимог цих статей так, щоб не затримувати застосування інструменту продажу бізнесу та не перешкоджати дії з врегулювання й досягненню відповідних цілей врегулювання.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо компетентний орган цієї установи не виконав оцінювання, зазначене у параграфі 8, до дати передачі акцій або інших інструментів власності, застосовуючи інструмент продажу бізнесу органом з врегулювання, застосовувалися такі положення:

(a) така передача акцій або інших інструментів власності негайно набуває юридичної сили;

(b) протягом строку оцінювання та будь-якого строку відчуження, передбаченого пунктом (f), права голосу набувача, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, призупиняються та надаються виключно органу з врегулювання, який не має зобов’язання здійснювати будь-яке з цих прав голосу та не несе жодної відповідальності за здійснення або утримання від здійснення будь-яких таких прав голосу;

(c) протягом строку оцінювання та будь-якого строку відчуження, передбаченого пунктом (f), санкції та інші заходи, які вживають у випадку порушення вимог набуття або розпорядження кваліфікованими частками участі, передбаченими статтями 66, 67 та 68 Директиви 2013/36/ЄС, не застосовуються до такої передачі акцій або інших інструментів власності;

(d) невідкладно після завершення оцінювання компетентним органом, компетентний орган повідомляє орган з врегулювання та набувача у письмовій формі про те, чи компетентний орган затверджує передачу акцій чи інших інструментів власності набувачу або заперечує проти неї відповідно достатті 22(5) Директиви 2013/36/ЄС;

(e) якщо компетентний орган затверджує таку передачу акцій або інших інструментів власності набувачу, тоді права голосу, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, необхідно вважати такими, що повністю надані набувачу негайно після отримання органом з врегулювання та набувачем такого повідомлення про затвердження від компетентного органу;

(f) якщо компетентний орган заперечує проти такої передачі акцій або інших інструментів власності набувачу, тоді:

(i) права голосу, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, передбачені пунктом (b), зберігають повну юридичну силу та дію;

(ii) орган з врегулювання може вимагати від набувача відчуження таких акцій або інших інструментів власності протягом строку відчуження, встановленого органом з врегулювання, з урахуванням поточних ринкових умов; та

(iii) якщо набувач не виконає таке відчуження протягом строку відчуження, встановленого органом з врегулювання, то компетентний орган, за згоди органу з врегулювання, може накласти на набувача санкції та застосувати інші заходи за порушення вимог набуття або розпорядження кваліфікованими частками участі, передбачених статтями 66, 67 та 68 Директиви 2013/36/ЄС.

10. Передачі, здійснені внаслідок застосування інструменту продажу бізнесу, підлягають гарантіям захисту, зазначеним у главі VII розділу IV.

11. Для цілей здійснення прав надавати послуги або мати осідок в іншій державі-члені відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС вважається, що покупець є наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та може надалі здійснювати будь-яке з цих прав, що здійснювала б установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

12. Держави-члени повинні забезпечити, щоб покупець, зазначений в параграфі 1, міг надалі реалізовувати права членства та мати доступ до систем оплат, клірингу і розрахунків, фондових бірж, схем компенсації інвесторам та схем гарантування депозитів установи, яка підлягає врегулюванню, за умови, що він відповідає критеріям членства та участі в таких системах.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) в доступі не було відмовлено на підставі того, що покупець не має рейтингу від кредитно-рейтингового агентства або того, що цей рейтинг не відповідає рівням рейтингу, необхідним для надання доступу до систем, зазначених у першому підпараграфі;

(b) якщо покупець не відповідає критеріям членства або участі у відповідній системі оплат, клірингу або розрахунків, фондовій біржі, схемі компенсацій інвесторам або схемі гарантування депозитів, права, зазначені у першому підпараграфі, реалізують протягом такого строку, який може встановлювати орган з врегулювання та який не перевищує 24 місяців і може бути поновлений на підставі заяви, яку покупець подає органу з врегулювання.

13. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті особи, чиї активи, права або зобов’язання не були передані, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, які були передані.

1. Відповідно до параграфа 3 цієї статті, при застосуванні інструменту продажу бізнесу до установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), орган з врегулювання реалізовує або організує реалізацію активів, прав, зобов’язань, акцій або інших інструментів власності цієї установи, які цей орган має намір передати. Пули прав, активів та зобов’язань можна реалізовувати окремо.

2. Без обмеження рамок державної допомоги Союзу, якщо застосовно, реалізацію, зазначену у параграфі 1, необхідно здійснювати відповідно до таких критеріїв:

(a) вона повинна бути якомога прозорішою та не повинна суттєво викривляти вартість активів, прав, зобов’язань, акцій або інших інструментів власності такої установи, які орган має намір передати, враховуючи обставини та, зокрема, необхідність підтримувати фінансову стабільність;

(b) вона не повинна неналежним чином надавати переваги потенційним покупцям або дискримінувати їх;

(c) вона повинна бути вільною від будь-якого конфлікту інтересів;

(d) вона не повинна надавати жодної несправедливої переваги потенційному покупцю;

(e) вона повинна враховувати необхідність швидкого вчинення дії з врегулювання;

(f) вона повинна мати на меті отримання якомога вищої ціни продажу акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань.

Згідно з пунктом (b) першого підпараграфа, принципи, зазначені у цьому параграфі, не повинні перешкоджати зверненню органу з врегулювання до конкретних потенційних покупців.

Будь-яке публічне розкриття реалізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c) або (d)статті 1(1) цієї директиви, яке в іншому випадку було б необхідним відповідно до статті 17(1) Регламенту (ЄС) № 596/2014, можна відстрочити згідно зі статтею 17(4) або (5) цього регламенту.

3. Орган з врегулювання може застосувати інструмент продажу бізнесу без виконання вимоги реалізації, визначеної у параграфі 1, якщо, за він встановлює, що виконання цих вимог імовірно перешкодило б досягненню однієї або більше цілей врегулювання, зокрема, якщо виконані таки умови:

(a) на його думку, існує значна загроза фінансовій стабільності, яка виникає внаслідок неспроможності чи імовірної спроможності установи, яка підлягає врегулюванню, або посилюється нею; та

(b) на його думку, виконання цих вимог імовірно обмежило би дієвість інструменту продажу бізнесу у подоланні загрози або досягненні цілі врегулювання, зазначеної в пункті (b) статті 31(2).

4. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення фактичних обставин, за яких можна говорити про істотну загрозу, та елементів, які стосуються дієвості інструменту продажу бізнесу, передбачених у пунктах (a) і (b) параграфа 3.

1. Для того, щоб ввести в дію інструмент перехідної установи та беручи до уваги необхідність підтримання критично важливих функцій перехідної установи, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати перехідній установі:

(a) акції або інші інструменти власності, емітовані однією або декількома установами, які підлягають врегулюванню;

(b) всі або окремі активи, права або зобов’язання установи або установ, що підлягають врегулюванню.

Відповідно до статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, може відбуватися без отримання згоди акціонерів установ, які підлягають врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім перехідної установи, а також без необхідності виконання процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів.

2. Перехідна установа повинна бути юридичною особою, яка виконує усі наведені нижче вимоги:

(a) нею повністю або частково володіє один або декілька органів публічної влади, які можуть включати орган з врегулювання або механізм фінансування врегулювання, та вона контролюється органом з врегулювання;

(b) вона створена з метою отримання та володіння певною кількістю або всіма акціями чи іншими інструментами власності, емітованими установою, яка підлягає врегулюванню, або деякими чи всіма активами, правами та зобов’язаннями щонайменше однієї установи, яка підлягає врегулюванню, з метою підтримання доступу до критично важливих функцій, а також продажу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1).

Застосування інструменту внутрішнього визволу з метою, зазначеною в пункті (b) статті 43(2), не повинно обмежувати спроможність органу з врегулювання контролювати перехідну установу.

3. При застосуванні інструменту перехідної установи орган з врегулювання повинен забезпечити, щоб загальна вартість зобов’язань, які передаються перехідній установі, не перевищувала загальну вартість прав та активів, які передає установа, яка підлягає врегулюванню, або наданих з інших джерел.

4. Відповідно до статті 37(7), будь-яка компенсація, сплачена перехідною установою, повинна надходити на користь:

(a) власників акцій або інструментів власності, якщо передача перехідній установі була здійснена шляхом передачі акцій або інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, від власників цих акцій або інструментів до перехідної установи;

(b) установи, яка підлягає врегулюванню, якщо передача перехідній установі була здійснена шляхом передачі деяких або всіх активів чи зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, до перехідної установи.

5. Застосовуючи інструмент перехідної установи, орган з врегулювання може здійснити повноваження щодо передачі більше ніж один раз з метою здійснення додаткових передач акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або, в залежності від випадку, активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Після застосування інструменту перехідної установи орган з врегулювання може:

(a) повернути права, активи чи зобов’язання від перехідної установи до установи, яка підлягає врегулюванню, або повернути акції чи інші інструменти власності початковим власникам, а установа, яка підлягає врегулюванню, або початкові власники будуть зобов’язані прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання чи акції, або інші інструменти власності за умови виконання умов, встановлених у параграфі 7;

(b) передати акції або інші інструменти власності, чи активи, права або зобов’язання від перехідної установи до третьої особи.

7. Органи з врегулювання можуть здійснювати повернення акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань від перехідної установи за принаймні однієї з таких обставин:

(a) можливість того, що певні акції та інші інструменти власності, активи, права або зобов’язання можуть бути повернутими, чітко визначена в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

(b) певні акції або інші інструменти власності, активи, права або зобов’язання фактично не входять до категорії або не виконують умови передачі акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань, визначені в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

Таке повернення можна здійснити впродовж будь-якого строку; воно повинно відповідати усім іншим умовам, встановленим в такому інструменті для відповідної мети.

8. До передач між установою, яка підлягає врегулюванню, або між початковими власниками акцій чи інших інструментів власності, з одного боку, та перехідною установою - з іншого, застосовуються гарантії, зазначені у главі VII розділу IV.

9. Для цілей здійснення прав надавати послуги або мати осідок в іншій державі-члені відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС вважається, що перехідна установа є наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та може надалі здійснювати будь-яке з цих прав, що здійснювала б установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

Для інших цілей органи з врегулювання можуть вимагати, щоб перехідна установа вважалася наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та могла надалі здійснювати будь-яке з цих прав, яке здійснювала установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб перехідна установа могла надалі здійснювати права членства та мати доступ до систем оплат, клірингу і розрахунків, фондових бірж, схем компенсації інвесторам та схем гарантування депозитів установи, яка підлягає врегулюванню, за умови, що вона відповідає критеріям членства та участі в таких системах.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) в доступі не було відмовлено на підставі того, що перехідна установа не має рейтингу від кредитно-рейтингового агентства, або що цей рейтинг не відповідає рівням рейтингу, необхідним для надання доступу до систем, зазначених у першому підпараграфі;

(b) якщо перехідна установа не відповідає критеріям членства або участі у відповідній системі оплат, клірингу або розрахунків, фондовій біржі, схемі компенсацій інвесторам або схемі гарантування депозитів, права, зазначені у першому підпараграфі, реалізують протягом такого строку, який може встановлювати орган з врегулювання та який не перевищує 24 місяців і може бути поновлений на підставі заяви, яку перехідна установа подає органу з врегулювання.

11. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті сторони, чиї активи, права або зобов’язання не були передані перехідній установі, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, переданих перехідній установі, її органу управління або вищому керівництву.

12. Цілі перехідної установи не повинні передбачати наявність будь-якого обов’язку або відповідальності перед акціонерами чи кредиторами установи, яка підлягає врегулюванню, а орган управління або вище керівництво не повинні нести жодної відповідальності перед такими власниками акцій або кредиторами за дії або бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків, за винятком ситуації, коли така дія або бездіяльність становить злочинну недбалість або серйозне порушення відповідно до національного законодавства, що напряму впливають на права таких власників акцій або кредиторів.

Держави-члени можуть обмежити відповідальність перехідної установи та її органу управління або вищого керівництва згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб функціонування перехідної установи відбувалося згідно з такими вимогами:

(a) зміст установчих документів перехідної установи затверджений органом з врегулювання;

(b) відповідно до структури власності перехідної установи, орган з врегулювання призначає або затверджує орган управління перехідної установи;

(c) орган з врегулювання затверджує винагороду членів органу управління та визначає їхні належні обов’язки;

(d) орган з врегулювання затверджує стратегію та профіль ризику перехідної установи;

(e) перехідна установа має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо застосовно, а також необхідний дозвіл відповідно до національного законодавства для ведення діяльності або надання послуг, які вона набуває в результаті передачі, виконаної відповідно до статті 63 цієї директиви;

(f) перехідна установа виконує вимоги і, якщо застосовно, підлягає нагляду відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директив 2013/36/ЄС і Директиви 2014/65/ЄС;

(g) функціонування перехідної установи повинно відбуватися згідно з рамками державної допомоги Союзу, а орган з врегулювання може відповідним чином визначити обмеження її функціонування.

Незважаючи на положення, зазначені у пунктах (e) або (f) першого підпараграфа, а також, якщо це необхідно для досягнення цілей врегулювання, перехідна установа може бути заснована та їй може бути наданий дозвіл без дотримання умов Директиви 2013/36/ЄСабо Директиви 2014/65/ЄС на короткий період часу на початку її функціонування. Для цього орган з врегулювання подає відповідний запит компетентному органу. Якщо компетентний орган вирішує надати такий дозвіл, він зазначає період, впродовж якого перехідна установа звільняється від дотримання вимог цих директив.

2. З урахуванням будь-яких обмежень, накладених відповідно до національних правил конкуренції та правил конкуренції Союзу, керівництво перехідної установи керує діяльністю перехідної установи, маючи на меті підтримання доступу до виконання критично важливих функцій та продажу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), його активів, прав або зобов’язань одному або декільком покупцям з приватного сектора на відповідних умовах та впродовж періоду, визначеного у параграфі 4 цієї статті, або, якщо застосовно, у параграфі 6 цієї статті.

3. Орган з врегулювання ухвалює рішення про те, що перехідна установа більше не є перехідною установою у розумінні статті 40(2) у будь-якому з наступних випадків, залежно від того, котрий з них настане раніше:

(a) злиття перехідної установи з іншим суб’єктом;

(b) перехідна установа більше не відповідає вимогам статті 40(2);

(c) продаж усіх або значної частини усіх активів, прав чи зобов’язань перехідної установи третій особі;

(d) завершення строку, зазначеного у параграфі 5, або, якщо застосовно, у параграфі 6;

(e) активи перехідної установи повністю ліквідовані, а її зобов’язання повністю погашені.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли орган з врегулювання намагається продати перехідну установу або її активи, права або зобов’язання, ця перехідна установа або відповідні активи чи зобов’язання реалізовувалися відкрито та прозоро, а в процесі продажу не викривлялася їхня вартість або не існувало необґрунтованого сприяння чи дискримінації потенційних покупців.

Такий продаж здійснюється на комерційних умовах, з урахуванням обставин та згідно з рамками державної допомоги Союзу.

5. Якщо жодного з результатів, зазначених у пунктах (a), (b), (c) та (e) параграфа 3, не досягнуто, орган з врегулювання повинен якомога швидше припинити діяльність перехідної установи, але в будь-якому випадку протягом двох років від дня, коли в рамках інструменту перехідної установи було зроблено останню передачу від установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Орган з врегулювання може продовжити період, зазначений у параграфі 5, на один або декілька додаткових періодів тривалістю один рік, якщо таке продовження:

(a) підтримує досягнення результатів, зазначених у пункті (a), (b), (c) або (e) параграфа 3; або

(b) є необхідним для забезпечення безперервності базових банківських або фінансових послуг.

7. Будь-яке рішення органу з врегулювання щодо продовження періоду, зазначеного у параграфі 5, повинно бути обґрунтованим і містити детальну оцінку ситуації, включно з ринковими умовами та перспективами, яка виправдовує таке продовження.

8. Якщо функціонування перехідної установи припиняється внаслідок обставин, зазначених в пункті (c) або (d) параграфа 3, перехідна установа ліквідується в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Відповідно до статті 37(7) будь-які прибутки, отримані внаслідок припинення функціонування перехідної установи, повинні надходити на користь акціонерів перехідної установи.

9. Якщо перехідна установа використовується з метою передачі активів та зобов’язань більше ніж однієї установи, яка підлягає врегулюванню, зобов’язання, зазначене в параграфі 8, стосується активів та зобов’язань, які передаються від кожної з установ, які підлягають врегулюванню, а не самої перехідної установи.

1. Для того, щоб ввести в дію інструмент розподілу активів, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, або перехідної установи одному або декільком суб’єктам управління активами.

Відповідно до статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, може відбуватися без отримання згоди акціонерів установ, які підлягають врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім перехідної установи, а також без необхідності виконання процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів.

2. Для цілей інструменту розподілу активів суб’єкт управління активами повинен бути юридичною особою, яка виконує усі наведені нижче вимоги:

(a) нею повністю або частково володіє один або декілька органів публічної влади, які можуть включати орган з врегулювання або механізм фінансування врегулювання, та вона контролюється органом з врегулювання;

(b) він створений з метою отримання певної кількості або всіх активів, прав або зобов’язань однієї або декількох установ, які підлягають врегулюванню, або перехідної установи.

3. Суб’єкт управління активами управляє переданими йому активами з метою максимального збільшення їхньої вартості до можливого продажу або належної ліквідації.

4. Держави-члени забезпечують, щоб функціонування суб’єкта управління активами відбувалося згідно з такими вимогами:

(a) зміст установчих документів суб’єкта управління активами затверджений органом з врегулювання;

(b) відповідно до структури власності суб’єкта управління активами, орган з врегулювання призначає або затверджує орган управління суб’єкта;

(c) орган з врегулювання затверджує винагороду членів органу управління та визначає їхні належні обов’язки;

(d) орган з врегулювання затверджує стратегію та профіль ризику суб’єкта управління активами.

5. Органи з врегулювання можуть здійснювати повноваження, визначене у параграфі 1, щодо передачі активів, прав або зобов’язань лише за умови, що:

(a) ситуація на даному ринку таких активів є такою, що ліквідації цих активів в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності могла б негативно вплинути на один або декілька фінансових ринків.

(b) така передача необхідна для забезпечення належного функціонування установи, яка підлягає врегулюванню, чи перехідної установи; або

(c) така передача необхідна для максимізації прибутків від процедури ліквідації.

6. При застосуванні інструменту розподілу активів органи з врегулювання встановлюють компенсацію, за яку активи, права та зобов’язання передаються суб’єкту управління активами відповідно до принципів, встановлених у статті 36, та рамок державної допомоги Союзу. Цей параграф не перешкоджає компенсації із номінальною або від’ємною вартістю.

7. Відповідно достатті 37(7), будь-яка компенсація, яка сплачується суб’єктом управління активами у зв’язку з активами, правами чи зобов’язаннями, набутими безпосередньо від установи, яка підлягає врегулюванню, повинна бути сплачена на користь установи, яка підлягає врегулюванню. Компенсацію можна сплачувати у формі боргу, емітованого суб’єктом управління активами.

8. Якщо було застосовано інструмент перехідної установи, суб’єкт управління активами може, внаслідок застосування інструменту перехідної установи, набути активи, права або зобов’язання від перехідної установи.

9. Органи з врегулювання можуть багаторазово передавати активи, права або зобов’язання від установи, яка підлягає врегулюванню, до одного або декількох суб’єктів управління активами, а також неодноразово здійснювати повернення активів, прав або зобов’язань від одного або декількох суб’єктів управління активами до установи, яка підлягає врегулюванню, якщо виконуються умови, визначені у параграфі 10.

Установа, яка підлягає врегулюванню, зобов’язана прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання.

10. Органи з врегулювання можуть здійснювати повернення прав, активів або зобов’язань від суб’єкта управління активами до установи, яка підлягає врегулюванню, за принаймні однієї з таких обставин:

(a) можливість того, що певні права, активи або зобов’язання можуть бути повернутими, чітко визначена в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

(b) певні права, активи або зобов’язання фактично не входять до категорії або не виконують умов передачі прав, активів або зобов’язань, визначених в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача.

У будь-якому із випадків, зазначених у пунктах (a) та (b), таке повернення можна здійснити впродовж будь-якого періоду; воно повинно відповідати усім іншим умовам, встановленим у такому інструменті для відповідної мети.

11. До передач між установою, яка підлягає врегулюванню, та суб’єктом управління активами застосовуються гарантії часткової передачі майна, зазначені у главі VII розділу IV.

12. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті особи, чиї активи, права або зобов’язання не були передані суб’єкту управління активами, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, переданих суб’єкту управління активами, його органу управління або вищому керівництву.

13. Цілі суб’єкта управління активами не повинні передбачати наявність будь-якого обов’язку або відповідальності перед акціонерами чи кредиторами установи, яка підлягає врегулюванню, а орган управління або вище керівництво не повинні нести жодної відповідальності перед такими власниками акцій або кредиторами за дії або бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків, за винятком ситуації, коли така дія або бездіяльність становить злочинну недбалість або серйозне порушення відповідно до національного законодавства, що напряму впливають на права таких власників акцій або кредиторів.

Держави-члени можуть обмежити відповідальність суб’єкта управління активами та його органу управління або вищого керівництва згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків.

14. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння конвергенції практики нагляду та врегулювання стосовно встановлення того, коли, у відповідності до параграфа 5 цієї статті, ліквідація активів або зобов’язань в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, могла би негативно вплинути на один або декілька фінансовий ринків.

1. Для того, щоб увести в дію інструмент внутрішнього визволу, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали відповідні повноваження щодо врегулювання, визначені в статті 63(1).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосувати інструмент внутрішнього визволу для досягнення цілей врегулювання, визначених у статті 31, відповідно до принципів врегулювання, зазначених у статті 34, з метою досягнення будь-якої з таких цілей:

(a) для рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених упункті (b), (c)або (d) статті 1(1) цієї директиви, які відповідають умовам врегулювання, в обсязі, достатньому для відновлення його спроможності виконувати умови отримання дозволу (у тій мірі, в якій ці умови стосуються такого суб’єкта) і продовжувати діяльність, для якої він має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо суб’єкт отримав дозвіл відповідно до цих директив, а також для підтримання достатньої ринкової довіри до установи або суб’єкта;

(b) для конверсії у капітал або зменшення основної суми вимог чи боргових інструментів, які передаються:

(i) для перехідної установи з метою надання капіталу для перехідної установи; або

(ii) в рамках інструменту продажу бізнесу або інструменту розподілу активів.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу з метою, зазначеною у пункті (a) параграфа 2 цієї статті, тільки за умови існування об’єктивних очікувань, що застосування такого інструменту разом з іншими відповідними заходами, включно із заходами, вжитими відповідно до плану реорганізації бізнесу, який вимагається у статті 52, відновить, включно з досягненням відповідних цілей врегулювання, установу або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), у сенсі фінансової стабільності та довгострокової рентабельності.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати будь-які інструменти врегулювання, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) статті 37(3), та інструмент внутрішнього визволу, зазначений в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, якщо не виконуються умови, встановлені у першому підпараграфі.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу до всіх установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або (d)статті 1(1), з дотриманням у кожному окремому випадку організаційно-правової форми відповідної установи або суб’єкта чи могли змінити його організаційно-правову форму.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інструмент внутрішнього визволу міг бути застосований до всіх зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), які не виключено із сфери застосування такого інструменту відповідно до параграфів 2 або 3 цієї статті.

2. Органи з врегулювання не повинні здійснювати повноваження на списання або конверсію щодо таких зобов’язань, незалежно від того, чи вони регулюються законодавством держави-члена, чи третьої країни:

(a) гарантовані депозити;

(b) забезпечені зобов’язання, включно із облігаціями з покриттям та зобов’язаннями у формі фінансових інструментів, які використовуються для цілей хеджування, що є невід’ємною частиною пулу забезпечення та, згідно з національним законодавством, забезпечені у спосіб, подібний до облігацій з покриттям;

(c) будь-яке зобов’язання, яке виникає в результаті володіння установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1) цієї директиви, активами або коштами клієнта, включно з активами або коштами, які утримуються від імені UCITS, як визначено у статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС, або від імені альтернативних інвестиційних фондів, як визначено у пункті (a) статті 4 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (- 8), за умови, що такий клієнт захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність;

(d) будь-яке зобов’язання, яке виникає в результаті відносин довірчого управління між установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), (як довірчий управитель) та іншою особою (як бенефіціар), якщо такий бенефіціар захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність або цивільного права;

(e) зобов’язання перед установами, за винятком суб’єктів, які становлять частину тієї ж групи, з початковим строком погашення менше семи днів;

(f) зобов’язання з залишковим строком погашення менше семи днів перед системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС, або їхніми учасниками, які виникають внаслідок участі у такій системі, або центральних контрагентів, авторизованих у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральних контрагентів третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;

(g) зобов’язання перед:

(i) працівником, пов’язані із нарахованою заробітною платою, пенсійним забезпечення або іншою фіксованою винагородою, за винятком змінного компонента винагороди, який не регулюється колективним трудовим договором;

(ii) комерційним або торговельним кредитором, які виникають в результаті надання установі або суб’єкту, зазначеним у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), товарів або послуг, критично важливих для щоденного функціонування його діяльності, включно з послугами IT, комунальними послугами та послугами оренди, обслуговування та утримання приміщень;

(iii) податковими органами та органами соціального забезпечення, якщо такі зобов’язання є першочерговими зобов’язаннями відповідно до застосовного права;

(iv) схеми гарантування депозитів, які виникають на підставі внесків відповідно до Директиви 2014/49/ЄС;

(h) зобов’язання перед установами і суб’єктами, зазначеними у пунктах (b),(c) або (d)статті 1(1), які є частиною тієї самої групи врегулювання, і при цьому самі не є суб’єктами врегулювання, незалежно від їхнього строку погашення, за виключенням зобов’язань, які мають нижчий пріоритет, ніж звичайні незабезпечені зобов’язання відповідно до національного законодавства, що регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності, застосовне на дату транспозиції цієї директиви; у випадках, коли застосовуються такі виключення, орган з врегулювання відповідного дочірньої компанії, яка не є суб’єктом врегулювання, оцінює, чи сума позицій, що відповідають статті 45f(2), є достатньою для підтримання втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.

Пункт (g)(i) першого підпараграфа не застосовується до змінного компонента винагороди осіб, які беруть на себе значний ризик за визначенням статті 92(2)Директиви 2013/36/ЄС.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі забезпечені активи, які стосуються облігацій з покриттям пулу забезпечення, залишалися непорушеними, відокремленими та мали достатнє фінансування. Ані ця вимога, ані вимога пункту (b) першого підпараграфа не повинна перешкоджати органам з врегулювання у відповідних випадках здійснювати такі повноваження щодо будь-якої частини забезпеченого зобов’язання або зобов’язання, забезпеченого заставою, яка перевищує вартість активів, застави, права притримання або забезпечення, якими воно забезпечене.

Пункт (a) першого підпараграфа не повинен перешкоджати органам з врегулювання застосовувати, у відповідних випадках, такі повноваження щодо будь-якої суми депозиту, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6Директиви 2014/49/ЄС.

Без обмеження правил великої експозиції у Регламенті (ЄС) № 575/2013 та Директиві 2013/36/ЄС держави-члени повинні забезпечити, щоб для можливості врегулювання установ і груп, органи з врегулювання обмежували відповідно до пункту (b) статті 17(5) цієї директиви обсяг, в якому інші установи можуть утримувати зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, крім зобов’язань, утримуваних суб’єктами, які є частиною однієї й тієї ж групи.

3. За виняткових обставин, коли застосовується інструмент внутрішнього визволу, орган з врегулювання може виключати або частково виключати певні зобов’язання із застосування повноважень на списання або конверсію якщо:

(a) неможливо визволити таке зобов’язання впродовж розумного періоду часу, незважаючи на сумлінні старання органу з врегулювання;

(b) виключення суворо необхідне та пропорційне досягненню безперервності здійснення критично важливих функцій та основних напрямів діяльності у спосіб, що підтримує здатність установи, яка підлягає врегулюванню, продовжувати ключові операції, послуги та транзакції;

(c) виключення суворо необхідне та пропорційне для уникнення масштабного поширення ланцюгової реакції, зокрема стосовно прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих і середніх підприємств, яке суттєво зашкодило би функціонуванню фінансових ринків, у тому числі інфраструктурам фінансових ринків, у спосіб, який би завдав суттєву шкоду економіці держави-члена або Союзу; або

(d) застосування інструменту внутрішнього визволу до таких зобов’язань понизило би їхню вартість настільки, що збитки, понесені іншими кредиторами, були би більшими, ніж якщо би такі зобов’язання були би виключені з інструменту внутрішнього визволу.

Органи з врегулювання ретельно оцінюють, чи зобов’язання перед установами і суб’єктами, зазначеними у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), які є частиною тієї самої групи врегулювання, і при цьому самі не є суб’єктами врегулювання, та які не виключені з повноваження на списання та конверсію відповідно до пункту (h) параграфа (2) цієї статті, слід виключати або частково виключати відповідно до пунктів (a)-(d) першого підпараграфа цього параграфа, щоб забезпечити ефективне втілення стратегії врегулювання.

Якщо орган з врегулювання вирішує виключити або частково виключити зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, або категорію зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, згідно з цим параграфом, рівень списання або конверсії, застосовний до інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, можна підвищити для урахування таких виключень, якщо рівень списання та конверсії, застосовний до інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, узгоджується з принципом пункту (g) статті 34(1).

4. Якщо орган з врегулювання вирішує виключити або частково виключити зобов’язання, до якого може застосовуватися внутрішній визвіл, або категорію зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, згідно з цією статтею, а збитки, які були б понесені у зв’язку з такими зобов’язаннями, не були передані повністю іншим кредиторам, механізм фінансування врегулювання може здійснити внесок до установи, яка підлягає врегулюванню, для щонайменше однієї або обох таких цілей:

(a) покриття будь-яких збитків, не поглинених зобов’язаннями, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, та відновлення вартості чистих активів установи, яка підлягає врегулюванню, до нульового рівня відповідно допункту (a) статті 46(1);

(b) придбання акцій та інших інструментів власності або інструментів капіталу в установі, яка підлягає врегулюванню, з метою рекапіталізації установи відповідно до пункту (b) статті 46(1).

5. Механізм фінансування врегулювання може здійснити внесок, зазначений у параграфі 4, тільки якщо:

(a) внесок на покриття збитків та рекапіталізації, що дорівнює щонайменше 8 % загальних зобов’язань, включно із власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, виміряними у момент вчинення дії з врегулювання, відповідно до оцінювання, передбаченого у статті 36, був внесений акціонерами та власниками інших інструментів власності, власниками відповідних інструментів капіталу та інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл шляхом списання, конверсії чи іншим способом; та

(b) внесок механізму фінансування врегулювання не перевищує 5 % загальної вартості зобов’язань, включно з власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, встановленої на момент вчинення дії з врегулювання згідно з процедурою оцінювання, передбаченою устатті 36.

6. Внесок механізму фінансування врегулювання, зазначений у параграфі 4, може фінансуватися:

(a) за рахунок суми, доступної для механізму фінансування врегулювання, отриманої у формі внесків установ та філій Союзу згідно зі статтею 100(6) і статтею 103;

(b) за рахунок суми, яку можна отримати шляхом ex-post внесків відповідно до статті 104 протягом трьох років; та

(c) якщо сум, зазначених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, недостатньо, за допомогою сум, отриманих з альтернативних джерел фінансування відповідно до статті 105.

7. За виняткових обставин орган з врегулювання може шукати подальшого фінансування з альтернативних джерел після:

(a) досягнення ліміту в розмірі 5 %, визначеного у параграфі 5(b); і

(b) повного списання або конверсії всіх незабезпечених, непривілейованих зобов’язань, крім прийнятних депозитів.

В якості альтернативи або додатково, якщо виконані умови, викладені у першому підпараграфі, механізм фінансування врегулювання може зробити внесок за рахунок ресурсів, зібраних шляхом очікуваних внесків відповідно до статті 100(6)і статті 103, які ще не були використані.

8. Як відступ від параграфа 5(a), механізм фінансування врегулювання може також зробити внесок, зазначений у параграфі 4, якщо:

(a) внесок для покриття збитку та рекапіталізації, зазначений в пункті (a) параграфа 5, дорівнює сумі не менше 20 % зваженого за ризиком активу відповідної установи;

(b) відповідний механізм фінансування врегулювання держави-члена має у своєму розпорядженні суму, отриману шляхом очікуваних внесків (без урахування внесків до схеми гарантування депозитів) відповідно до статті 100(6)та статті 103, яка щонайменше дорівнює 3 % гарантованих депозитів усіх кредитних установ, які мають дозвіл на здійснення діяльності на території такої держави-члена; та

(c) відповідна установа володіє активами менше 900 млрд. євро на консолідованій основі.

9. Здійснюючи особливі права за параграфом 3, органи з врегулювання належним чином враховують:

(a) принцип, за яким збитки повинні в першу чергу нести акціонери, а потім, загалом, кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, в порядку пріорітетності;

(b) рівень спроможності покриття збитків, який залишався би в установі, яка підлягає врегулюванню, якщо би таке зобов’язання або категорія зобов’язань були виключені; а також

(c) необхідність підтримання належних ресурсів для фінансування врегулювання.

10. Винятки відповідно до параграфа 3 можна застосовувати або з метою повного виключення зобов’язання зі списання, або з метою обмеження обсягу списання, яке застосовується до такого зобов’язання.

11. Комісія повинна мати повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 115 з метою детального визначення обставин, за яких таке виключення необхідне для досягнення цілей, встановлених у параграфі 3 цієї статті.

12. Перед використанням особливого права виключення зобов’язання відповідно до параграфа 3 орган з врегулювання повинен повідомити Комісію. Якщо виключення вимагало би сплати внеску механізмом фінансування врегулювання або альтернативним джерелом фінансування згідно з параграфами 4 або 8, протягом 24 годин після отримання такого повідомлення або протягом довшого періоду, за згодою органу з врегулювання, Комісія може заборонити або вимагати змін до запропонованого виключення, якщо не виконуються вимоги цієї статті та делегованих актів, з метою захисту доброчесності на внутрішньому ринку. Це відбувається без обмеження застосування Комісією рамок державної допомоги Союзу.

1. Держави-члени забезпечують, щоб продавець прийнятних зобов’язань, які виконують усі умови, зазначені у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім пункту (b) статті 72а(1) та параграфів 3-5 статті 72b такого Регламенту, продавав такі зобов’язання роздрібному клієнту, як визначено упункті 11 статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС, лише якщо виконані такі умови:

(a) продавець здійснив перевірку придатності відповідно до статті 25(2 ) Директиви 2014/65/ЄС;

(b) продавець переконався, на підставі перевірки, зазначеної у пункті (a), що такі прийнятні зобов’язання є придатними для такого роздрібного клієнта;

(c) продавець документує придатність відповідно до статті 25(6) Директиви 2014/65/ЄС.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени можуть передбачити, що умови, встановлені у пунктах (a)-(c) такого підпараграфа, застосовуються до продавців інших інструментів, кваліфікованих як власні кошти або зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 1, а портфель фінансових інструментів такого роздрібного клієнта у будь-який момент під час придбання не перевищує 500000 євро, продавець повинен забезпечити, на підставі інформації, наданої роздрібним клієнтом відповідно до параграфа 3, щоб на момент придбання були виконані обидві такі умови:

(a) роздрібний клієнт не інвестує агреговану суму, що перевищує 10 % портфелю фінансових інструментів такого клієнта, у зобов’язання, зазначені у параграфі 1;

(b) первинна сума інвестиції, інвестованої в один або більше інструментів зобов’язань, зазначених у параграфі 1, становить щонайменше 10000 євро.

3. Роздрібний клієнт надає продавцю точну інформацію щодо портфелю фінансових інструментів роздрібного клієнта, включаючи будь-які інвестиції у зобов’язання, зазначені у параграфі 1.

4. Для цілей параграфів 2 і 3, портфель фінансових інструментів роздрібного клієнта включає готівкові депозити та фінансові інструменти, але не включає будь-які фінансові інструменти, надані у якості забезпечення.

5. Без обмеження статті 25 Директиви 2014/65/ЄС, як відступ від вимог, визначених у параграфах 1-4 цієї статті, держави-члени можуть встановити мінімальну суму номіналу в розмірі щонайменше 50000 євро для зобов’язань, зазначених у параграфі 1, враховуючи ринкові умови та практику такої держави-члена, а також існуючі заходи захисту споживача у юрисдикції такої держави-члена.

6. Якщо вартість усіх активів суб’єктів, зазначених у статті 1(1), що мають осідок в державі-члені, та до яких застосовуються вимоги, зазначені у статті 45e, не перевищує 50 мільярдів євро, така держава-член може, як відступ від вимог, визначених у параграфах 1-5 цієї статті, застосовувати лише вимоги, встановлені у параграфі 2(b) цієї статті.

7. Держави-члени не зобов’язані застосовувати цю статтю до зобов’язань, зазначених у параграфі 1, емітованих до 28 грудня 2020 року.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c)і (d) статті 1(1), постійно відповідали вимогам до власних коштів та прийнятних зобов’язань, якщо такі вимагаються відповідно до цієї статті та статей 45a-45i.

2. Вимогу, зазначену в параграфі 1 цієї статті, розраховують відповідно до статті 45c(3), (5)або (7), якщо застосовно, як суму власних коштів та прийнятних зобов’язань та виражають як відсоток від:

(a) загальної експозиції до ризику, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

(b) загального показника експозиції, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, розрахованої відповідно до статей 429 і 429а Регламенту (ЄС) № 575/2013.

1. Незважаючи на статтю 45, органи з врегулювання виключають з вимог, встановлених у статті 45(1), іпотечні кредитні установи, які фінансуються облігаціями з покриттям та які, відповідно до національного законодавства, не мають дозволу отримувати депозити, якщо виконані усі такі умови:

(a) такі установи ліквідують в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності або інших типів проваджень, встановлених для таких установ та впроваджених відповідно до статей 38, 40 або 42; та

(b) провадження, зазначені у пункті (a), забезпечують, щоб кредитори цих установ, включно з утримувачами облігацій з покриттям, якщо застосовно, несли збитки у спосіб, який відповідає цілям врегулювання.

2. Установи, виключені з вимог, встановлених у статті 45(1), не є частиною консолідації, зазначеної у статті 45e(1).

1. Зобов’язання включають до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань суб’єктів врегулювання лише якщо вони виконують умови, зазначені у таких статтях Регламенту (ЄС) № 575/2013:

(a) Стаття 72а;

(b) Стаття 72b, за виключенням пункту (d) параграфа 2; та

(c) Стаття 72c.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, якщо ця директива покликається на вимоги у статті 92a або статті 92b Регламенту (ЄС) № 575/2013, для цілей таких статей прийнятні зобов’язання складаються з прийнятних зобов’язань, визначених у статті 72k такого Регламенту та встановлених відповідно до глави 5а розділу I частини два такого Регламенту.

2. Зобов’язання, що виникають з боргових інструментів з вбудованими деривативами, таких як структуровані ноти, які виконують вимоги першого підпараграфа параграфа 1, за виключенням пункту (1) статті 72а(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, включають до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань лише якщо виконана одна з таких умов:

(a) основна сума зобов’язання, що виникає з боргового інструменту, відома на момент емісії, є фіксованою або такою, що зростає, та на неї не впливає компонент вбудованого деривативу, а загальна сума зобов’язання, що виникає з боргового інструмента, включаючи вбудований дериватив, може бути оцінена на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу, для еквівалентного інструмента без кредитного ризика, відповідно до статей 104 та 105 Регламенту (ЄС) № 575/2013; або

(b) борговий інструмент включає договірну умову, яка встановлює, що вартість вимоги у випадках неплатоспроможності емітента та врегулювання емітента є фіксованою або збільшується, та не перевищує первинну оплачену суму зобов’язання.

До боргових інструментів, зазначених у першому підпараграфі, включаючи їхні вбудовані деривативи, не повинні застосовуватися будь-які угоди про неттінг, а до оцінювання таких інструментів не застосовується стаття 49(3).

Зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі, повинні включатися до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань лише стосовно частини зобов’язань, що відповідає основній сумі, зазначеній у пункті (a) такого підпараграфа, або сумі, що є фіксованою або збільшується, зазначеній у пункті (b) такого підпараграфа.

3. Якщо зобов’язання емітовані дочірньою компанією, що має осідок у Союзі, існуючому акціонеру, який не є частиною тієї ж групи врегулювання, і така дочірня компанія є частиною тієї ж групи врегулювання, що і суб’єкт врегулювання, такі зобов’язання необхідно включити у суму власних коштів та прийнятних зобов’язань такого суб’єкта врегулювання, якщо виконані усі наступні умови:

(a) вони емітовані відповідно до пункту (a)статті 45f(2);

(b) здійснення повноваження щодо списання або конверсії стосовно таких зобов’язань відповідно до статей 59або 62 не впливає на контроль дочірньої компанії суб’єктом врегулювання;

(c) такі зобов’язання не перевищують суму, визначену у результаті віднімання:

(i) суми зобов’язань, емітованих для суб’єкта врегулювання та придбаних ним прямо або опосередковано через інших суб’єктів у тій самій групі врегулювання та суми власних коштів, емітованих відповідно до пункту (b) статті 45f(2), від

(ii) суми, що вимагається відповідно до статті 45f(1).

4. Без обмеження мінімальної вимоги у статті 45c(5) або пункті (a) статті 45d(1), органи з врегулювання повинні забезпечити, щоб частина вимоги, зазначеної устатті 45e, дорівнювала 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, виконувалася суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті. Орган з врегулювання може дозволити, щоб рівень, нижчий ніж 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, але вищий, ніж сума, що є результатом застосування формули (1-(X1/X2)) х 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, виконувався суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, за умови, що усі умови, встановлені у статті 72b(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013 виконані, якщо, з огляду та скорочення, це можливо відповідно до статті 72b(3) такого регламенту:

X1 = 3,5 % загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

X2 = сумі 18 % загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та суми вимоги до комбінованого буферного капіталу.

Для суб’єктів врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5), якщо застосування першого підпараграфа цього параграфа призводить до вимоги, що перевищує 27 % загальної експозиції до ризику, для відповідного суб’єкта врегулювання, орган з врегулювання обмежує частину вимоги, зазначеної у статті 45e, яку необхідно виконати з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, до суми, що дорівнює 27 % загальної експозиції до ризику, якщо за оцінкою органу з врегулювання:

(a) доступ до механізму фінансування врегулювання не розглядається як можливість для врегулювання такого суб’єкта врегулювання у плані врегулювання; та

(b) якщо не застосовується пункт (a), вимога, зазначена у статті 45e, дозволяє, щоб суб’єкт врегулювання виконував вимоги, зазначені у статті 44(5) або 44(8), якщо застосовно.

При проведенні оцінювання, зазначеного у другому підпараграфі, орган з врегулювання повинен також враховувати ризик непропорційного впливу на бізнес-модель відповідного суб’єкта врегулювання.

До суб’єктів врегулювання, на які поширюється стаття 45c(6), другий підпараграф цього параграфа не застосовується.

5. Для суб’єктів врегулювання, які не є ані G-SII, ані суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), орган з врегулювання може вирішити, щоб частина вимоги, зазначеної у статті 45e, в розмірі до 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, суб’єкта врегулювання та формули, зазначеної у параграфі 7, в залежності від того, яка сума є більшою, виконувалася з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, якщо виконані такі умови:

(a) субординовані зобов’язання, зазначені у параграфах 1 і 2 цієї статті, мають таку саму черговість пріоритетності у національній ієрархії неплатоспроможності, що і певні зобов’язання, виключені з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2) або статті 44(3);

(b) існує ризик того, що в результаті запланованого застосування повноваження на списання та конверсію до несубординованих зобов’язань, не виключених з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2)або статті 44(3), кредитори, чиї вимоги виникають на підставі таких зобов’язань, зазнають більших збитків, ніж вони зазнали б під час ліквідації в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності;

(c) сума власних коштів та інших субординованих зобов’язань не перевищує суму, необхідну для забезпечення того, щоб кредитори, зазначені у пункті (b), не зазнали збитків, більших ніж рівень збитків, яких вони зазнали б в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Якщо орган з врегулювання встановлює, що в межах класу зобов’язань, який включає прийнятні зобов’язання, сума зобов’язань, які виключені або з обґрунтованою імовірністю будуть виключені з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2) або статті 44(3), загалом становить більше 10 % такого класу, орган з врегулювання оцінює ризик, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа.

6. Для цілей параграфів 4, 5 та 7, похідні зобов’язання входять у загальні зобов’язання на підставі повного визнання прав неттінгу контрагента.

Власні кошти суб’єкта врегулювання, які використовуються для виконання вимоги до комбінованого буферного капіталу, є прийнятними для виконання вимог, зазначених у параграфах 4, 5 та 7.

7. Як відступ від параграфа 4 цієї статті, орган з врегулювання може вирішити, що вимога, зазначена у статті 45e цієї директива, повинна виконуватися суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовуєтьсястаття 45c(5) або (6)цієї Директиви, з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, в такому обсязі, щоб відповідно до зобов’язання суб’єкта врегулювання виконувати вимогу до комбінованого буферного капіталу та вимоги, зазначені у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013, статті 45c(5) та статті 45e цієї Директиви, сума власних коштів, інструментів та зобов’язань не перевищувала більше з:

(a) 8 % загальної вартості зобов’язань, включаючи власні кошти, суб’єкта; або

(b) суми, отриманої в результаті застосування формули A х 2 + B х 2 + C, де A, B і C є такими сумами:

A = сумі, отриманій в результаті вимоги, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

B = сумі, отриманій в результаті вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС;

C = сумі, отриманій в результаті вимоги до комбінованого буферного капіталу.

8. Органи врегулювання можуть виконувати повноваження, зазначене у параграфі 7 цієї статті, стосовно суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), та які виконують одну з умов, встановлених у другому підпараграфі цього параграфа, у розмірі до 30 % загальної кількості усіх суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), для яких орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену у статті 45e.

Такими умовами органи з врегулювання вважають таке:

(a) значні перешкоди для можливості врегулювання були встановлені під час попереднього оцінювання можливості врегулювання та:

(i) коригувальні дії не були вчинені після застосування заходів, зазначених устатті 17(5) відповідно до графіку, що вимагається органом з врегулювання, або

(ii) визначені значні перешкоди не можна подолати з використанням будь-яких заходів, зазначених у статті 17(5), та виконання повноважень, зазначених у параграфі 7 статті частково або повністю відшкодувало би негативний вплив значних перешкод для можливості врегулювання;

(b) орган з врегулювання вважає, що можливість виконання та достовірність стратегії врегулювання суб’єкту врегулювання, якій надається перевага, є обмеженою, враховуючи розмір суб’єкта, його взаємопов’язаність, природу, обсяг, ризик та комплексність його діяльності, його правовий статус та його структуру власності; або

(c) вимога, зазначена у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, відображає той факт, що суб’єкт врегулювання, який є G-SII або до якого застосовується стаття 45c(5) або (6) цієї Директиви, з огляду на ступінь ризику, належить до топ 20 % установ, для яких орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену в статті 45(1)цієї Директиви.

Для цілей встановлення відсоткового співвідношення, зазначеного у першому та другому підпараграфах, орган з врегулювання округлює числа, отримані в результаті розрахунку, в більшу сторону до найближчого цілого числа.

Держава-член може, враховуючи особливості свого національного банківського сектору, включаючи, зокрема, кількість суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), для яких національний орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену в статті 45e, встановлювати відсоток, зазначений у першому підпараграфі, на рівні, вищому ніж 30 %.

9. Орган з врегулювання повинен ухвалювати рішення, зазначені в параграфі 5 або 7, тільки після консультації з компетентним органом.

Ухвалюючи такі рішення, орган з врегулювання повинен також враховувати:

(a) глибину ринку для інструментів власних коштів та субординованих прийнятних інструментів суб’єкта врегулювання, формування ціни таких інструментів, якщо вони існують, та час, необхідний для виконання транзакцій, необхідних для цілей виконання рішення;

(b) суму інструментів прийнятних зобов’язань, які відповідають умовам, зазначеним у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, решта строку погашення яких становить менше одного року від дати рішення, з огляду на кількісні коригування відповідно до вимог, зазначених у параграфах 5 та 7 цієї статті;

(c) доступність і суму інструментів, які виконують усі умови, зазначені у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім пункту (d) статті 72b(2) такого Регламенту;

(d) чи сума зобов’язань, які виключають з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2)або (3), та які, у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності, мають однакову або нижчу черговість, ніж найвища черговість прийнятних зобов’язань, є суттєвою у порівнянні з власними коштами та прийнятними зобов’язаннями суб’єкта врегулювання. Якщо сума виключених зобов’язань не перевищує 5 % суми власних коштів та прийнятних зобов’язань суб’єкта врегулювання, виключена сума вважається несуттєвою. У разі перевищення граничного значення суттєвість виключених зобов’язань оцінюється органами з врегулювання;

(e) бізнес-модель, модель фінансування та профіль ризику суб’єкта врегулювання, а також його стабільність і здатність робити внесок до економіки; та

(f) вплив можливих витрат на реструктуризацію на рекапіталізацію суб’єкта врегулювання.

1. Вимога, зазначена у статті 45(1), встановлюється органом з врегулювання після консультації з компетентним органом щонайменше на підставі таких критеріїв:

(a) необхідність забезпечення того, щоб групу врегулювання можна було б врегулювати із застосуванням інструментів врегулювання до суб’єкта врегулювання, у тому числі, де це доцільно, з інструментом внутрішнього визволу, у спосіб, який відповідає цілям врегулювання;

(b) необхідність забезпечення, у відповідних випадках, того, щоб суб’єкт врегулювання та його дочірні компанії, які є установами або суб’єктами, зазначеними у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), але не є суб’єктами врегулювання, мали достатньо власних коштів і прийнятних зобов’язань, щоб забезпечити, що, якщо потрібно було б застосувати до них інструмент внутрішнього визволу або повноваження на списання та конверсію відповідно, втрати можна було б поглинути і щоб можна було відновити загальне співвідношення капіталу та, якщо застосовно, коефіцієнт левериджа відповідних суб’єктів до рівня, необхідного для забезпечення їм можливості надалі виконувати умови дозволу і ведення діяльності, на яку вони мають дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС;

(c) необхідність забезпечення того, щоб, якщо план врегулювання передбачає можливість виключення певних класів прийнятних зобов’язань з інструменту внутрішнього визволу відповідно до умов статті 44(3) цієї Директиви або передання повністю отримувачу згідно з частковою передачею, суб’єкт врегулювання мав достатні власні кошти та інші прийнятні зобов’язання, щоб поглинути збитки і відновити загальне співвідношення капіталу та, якщо застосовно, коефіцієнт левериджу до рівня, необхідного для подальшого виконання умов дозволу і ведення діяльності, на яку вона має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС;

(d) розмір, бізнес-модель та модель фінансування і профіль ризику суб’єкта;

(e) обсяг негативного впливу на фінансову стабільність, який могла б мати неспроможність суб’єкта, в тому числі, через ланцюгову реакцію для інших установ та суб’єктів, спричинену взаємопов’язаністю суб’єкта з такими іншими установами чи суб’єктами або з рештою фінансової системи.

2. Якщо план врегулювання передбачає вчинення дії з врегулювання або виконання повноваження щодо списання та конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 згідно з відповідним сценарієм, зазначеним у статті 10(3), вимога, зазначена устатті 45(1), буде дорівнювати сумі, достатній для забезпечення того, щоб:

(a) збитки, які, відповідно до очікувань, будуть завдані, були поглинуті в повному обсязі ("поглинання збитків");

(b) суб’єкт врегулювання та його дочірні компанії, які є установами або суб’єктами, зазначеними у пунктах (b),(c)і (d)статті 1(1), але не є суб’єктами врегулювання, були рекапіталізовані до рівня, необхідного для забезпечення їм можливості надалі виконувати умови дозволу і ведення діяльності, на яку вони мають дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС або відповідного законодавчого акту на належний період, що не перевищує один рік ("ре капіталізація").

Якщо план врегулювання передбачає ліквідацію суб’єкта в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності або інших аналогічних національних процедур, орган з врегулювання повинен оцінити, чи виправдано обмеження вимоги, зазначеної у статті 45(1) для такого суб’єкта, щоб вона не перевищувала суму, достатню для поглинання збитків відповідно до пункту (a) першого підпараграфа.

Оцінка органу з врегулювання повинна, зокрема, оцінювати обмеження, зазначене у другому підпараграфі, з огляду та будь-який можливий вплив на фінансову стабільність та на ризик ланцюгової реакції для фінансової системи.

3. Для суб’єктів врегулювання сума, зазначена в першому підпараграфі параграфа 2, становить:

(a) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної устатті 45(1), відповідно допункту (a) статті 45(2), суму:

(i) суми збитків, які необхідно поглинути у врегулюванні, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статті 104a Директиви 2013/36/ЄС суб’єкта врегулювання на консолідованому рівні групи врегулювання; та

(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє групі врегулювання в результаті врегулювання відновити виконання вимоги до загального співвідношення капіталу, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та вимоги, зазначеної у статті 104aДирективи 2013/36/ЄС, на консолідованому рівні групи врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага; та

(b) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно до пункту (b) статті 45(2), суму:

(i) суми збитків, яку необхідно поглинути у врегулюванні, що відповідає вимозі до рівня левериджу суб’єкта врегулювання, зазначеній у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 на консолідованому рівні групи врегулювання; та

(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє групі врегулювання в результаті врегулювання відновити виконання вимоги до рівня левериджу, зазначеної у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 на консолідованому рівні групи врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.

Для цілей пункту (a)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на суму загальної експозиції до ризику.

Для цілей пункту (b) статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (b) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на загальний показник експозиції.

При встановленні окремої вимоги, передбаченої у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, орган з врегулювання враховує вимоги, зазначені у статтях 37(10), 44(5)і 44(8).

При встановленні сум рекапіталізації, зазначених у попередніх підпараграфах, орган з врегулювання:

(a) використовує останні надані значення загальної експозиції до ризику або загального показника експозиції, відкориговані відповідно до змін, спричинених діями з врегулювання, встановленими у плані врегулювання; та

(b) після консультацій з компетентним органом, коригує суму, що відповідає поточній вимозі, зазначеній у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, в сторону зменшення або збільшення, щоб встановити вимогу, яку необхідно застосовувати до суб’єкта врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.

Орган з врегулювання повинен бути в змозі збільшувати вимогу, передбачену в пункті (a)(ii) першого підпараграфа, на належну суму, необхідну для того, щоб забезпечити, щоб після врегулювання суб’єкт був в змозі підтримувати достатню довіру учасників ринку протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.

Якщо застосовується шостий підпараграф цього параграфа, сума, зазначена у такому підпараграфі, дорівнює вимозі до комбінованого буферного капіталу, яку необхідно застосовувати після застосування інструментів врегулювання, з вирахуванням суми, зазначеної у пункті (a) пункту (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.

Сума, зазначена у шостому підпараграфі цього параграфа, коригується у сторону зменшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює здійсненність і достовірність того, що менша сума була б достатньою, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно до механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5)і (8) та статті 101(2), після втілення стратегії врегулювання. Така сума коригується у сторону збільшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює, що необхідна більша сума, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно з механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5) і (8) та статті 101(2), протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.

4. EBA розробляє проект регуляторних технічних стандартів для визначення методики, яка буде використовуватися органами з врегулювання для оцінювання вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС та вимоги до комбінованого буферного капіталу для суб’єктів врегулювання на консолідованому рівні групи врегулювання, якщо до групи врегулювання не застосовуються такі вимоги відповідно до зазначеної директиви.

EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Комісії надано делеговані повноваження для ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. Для суб’єктів врегулювання, до яких не застосовується стаття 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та які є частиною групи врегулювання, загальні активи яких перевищують 100 мільярдів євро, рівень вимоги, зазначений у параграфі 3 цієї статті, повинен щонайменше дорівнювати:

(a) 13,5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a)статті 45(2); та

(b) 5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a) статті 45(2).

Як відступ від статті 45b, суб’єкти врегулювання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, повинні виконувати рівень вимоги, зазначений у першому підпараграфі цього параграфа, який дорівнює 13,5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a)статті 45(2) та 5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a) статті 45(2) з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у статті 45b(3) цієї Директиви.

6. Орган з врегулювання може, після консультацій з компетентним органом, ухвалити рішення про застосування вимог, встановлених у параграфі 5 цієї статті, до суб’єкта врегулювання, до якого не застосовується стаття 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та який є частиною групи врегулювання, загальні активи якої є меншими 100 мільярдів євро, та яка за оцінкою органу з врегулювання з обґрунтованою імовірністю становитиме систематичний ризик у разі її неспроможності.

При ухваленні рішення, зазначеного в першому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує:

(a) рівень поширеності депозитів та відсутність боргових інструментів у моделі фінансування;

(b) рівень обмеження доступу до ринків капіталу для прийнятних зобов’язань;

(c) обсяг, в якому суб’єкт врегулювання покладається на основний капітал першого рівня для виконання вимог, зазначених у статті 45e.

Відсутність рішення відповідно до першого підпараграфа цього параграфа не обмежує рішення відповідно достатті 45b(5).

7. Для суб’єктів, які самі не є суб’єктами врегулювання, сума, зазначена в першому підпараграфі параграфа 2, становить:

(a) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно до пункту (a)статті 45(2), суму:

(i) суми збитків, які необхідно поглинути, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статті 104a Директиви 2013/36/ЄС суб’єкта; та

(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє суб’єкту відновити виконання вимоги до загального співвідношення капіталу, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання; та

(b) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно допункту (b) статті 45(2), суму:

(i) суми збитків, які необхідно поглинути, що відповідає вимозі до рівня левериджу суб’єкта, зазначеній у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє суб’єкту відновити виконання вимоги до його рівня левериджу, зазначеної у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання; та

Для цілей пункту (a)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на суму загальної експозиції до ризику.

Для цілей пункту (b)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (b) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на загальний показник експозиції.

При встановленні окремої вимоги, передбаченої у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, орган з врегулювання враховує вимоги, зазначені у статтях 37(10), 44(5) і 44(8).

При встановленні сум рекапіталізації, зазначених у попередніх підпараграфах, орган з врегулювання:

(a) використовує останні надані значення загальної експозиції до ризику або загального показника експозиції, відкориговані відповідно до змін, спричинених діями, встановленими у плані врегулювання; та

(b) після консультацій з компетентним органом, коригує суму, що відповідає поточній вимозі, зазначеній у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, в сторону зменшення або збільшення, щоб встановити вимогу, яку необхідно застосовувати до відповідного суб’єкта після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання.

Орган з врегулювання повинен бути в змозі збільшувати вимогу, передбачену в пункті (a)(ii) першого підпараграфа цього параграфа, на належну суму, необхідну для того, щоб забезпечити, щоб після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 цієї Директиви суб’єкт був в змозі підтримувати достатню довіру учасників ринку протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.

Якщо застосовується шостий підпараграф цього параграфа, сума, зазначена у такому підпараграфі, дорівнює вимозі до комбінованого буферного капіталу, яку необхідно застосовувати після здійснення повноваження, зазначеного у статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання, з вирахуванням суми, зазначеної у пункті (a) пункту (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.

Сума, зазначена у шостому підпараграфі цього параграфа, коригується у сторону зменшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює здійсненність і достовірність того, що менша сума була б достатньою, щоб забезпечити довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c)і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно до механізму фінансування врегулювання відповідно до параграфів 5 та 8 статті 44 та статті 101(2), після здійснення повноваження, зазначеного у статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання. Така сума коригується у сторону збільшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює, що необхідна більша сума, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступу до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно з механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5) і (8) та статті 101(2), протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.

8. Якщо орган з врегулювання очікує, що певні класи прийнятних зобов’язань з обґрунтованою імовірністю будуть повністю або частково виключені з внутрішнього визволу відповідно до статті 44(3) або передані повністю отримувачу згідно з частковою передачею, вимоги, зазначені у статті 45(1), будуть виконані з використанням власних коштів або інших прийнятних зобов’язань, які є достатніми для:

(a) покриття суми виключених зобов’язань, визначених відповідно до статті 44(3).

(b) забезпечення виконання умов, зазначених у параграфі 2.

9. Будь-які рішення органу з врегулювання про накладення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань відповідно до цієї статті повинно містити причину для такого рішення, включаючи повне оцінювання елементів, зазначених у параграфах 2-8 цієї статті, та повинно переглядатися органом з врегулювання без невиправданої затримки, щоб відображати зміни у рівні вимог, зазначених у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС.

10. Для цілей параграфів 3 і 7 цієї статті, вимоги до капіталу тлумачать відповідно до застосування компетентним органом перехідних положень, встановлених у главах 1, 2 і 4 розділу I десятої частини Регламенту (ЄС) № 575/2013 та положень національного законодавства при виконанні можливостей, наданих компетентним органам зазначеним регламентом.

1. Вимога, зазначена у статті 45(1), для суб’єкту врегулювання, що є G-SII або частиною G-SII, повинна складатися з:

(a) вимог, зазначених у статтях 92a та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

(b) будь-яких додаткових вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань, встановлених органом з врегулювання, зокрема стосовно такого суб’єкта, відповідно до параграфа 3 цієї статті.

2. Вимога, зазначена у статті 45(1), для істотних дочірніх компаній Союзу G-SII з-поза меж ЄС, повинна складатися з:

(a) вимог, зазначених у статтях 92b та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

(b) будь-яких додаткових вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань, встановлених органом з врегулювання, зокрема стосовно такої істотної дочірньої компанії, відповідно до параграфа 3 цієї статті, які необхідно виконати з використанням власних коштів та зобов’язань, які виконують умови статей 45f і 89(2).

3. Орган з врегулювання накладає додаткову вимогу до власних коштів та прийнятних зобов’язань, зазначену у пункті (b) параграфа 1 та пункті (b) параграфа 2, лише:

(a) якщо вимога, зазначена у пункті (a) параграфа 1 або пункті (a) параграфа 2 цієї статті є недостатньою для виконання умов, встановлених у статті 45c; та

(b) в обсязі, щоб забезпечити виконання умов, встановлених у статті 45c.

4. Для цілей статті 45h(2), якщо більше ніж один суб’єкт G-SII, що належить до тієї ж G-SII, є суб’єктом врегулювання, відповідні органи з врегулювання розраховують суму, зазначену в параграфі 3:

(a) для кожного суб’єкта врегулювання;

(b) для материнської компанії Союзу так, наче вона була б єдиним суб’єктом врегулювання G-SII.

5. Будь-яке рішення органу з врегулювання про накладення додаткової вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань відповідно до пункту (b) параграфа 1 цієї статті або пункту (b) параграфа 2 статті повинно містити причину для такого рішення, включаючи повне оцінювання елементів, зазначених у параграфі 3 цієї статті, та повинно переглядатися органом з врегулювання без невиправданої затримки, щоб відображати зміни у рівні вимог, зазначених у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, які застосовуються до групи врегулювання або істотної дочірньої компанії Союзу G-SII з-поза меж ЄС.

1. Суб’єкти врегулювання повинні відповідати вимогам, встановленим у статтях 45b до статті 45d на консолідованій основі на рівні групи врегулювання.