1. Ця Директива має на меті перешкодити використанню фінансової системи Союзу для цілей відмивання грошей і фінансування тероризму.

2. Держави-члени повинні забезпечити заборону відмивання грошей і фінансування тероризму.

3. Для цілей цієї Директиви такі діяння, якщо вони вчинені умисно, повинні вважатися відмиванням грошей:

(a) перетворення або передавання майна з усвідомленням того, що це майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності, з метою приховування або укривання незаконного походження майна або надавання допомоги будь-якій особі, причетній до здійснення такої діяльності, для уникнення юридичних наслідків діяння такої особи;

(b) приховування або укривання справжнього характеру, джерела походження, розташування, відчуження, руху майна, речових або майнових прав на майно з усвідомленням того, що таке майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(c) придбання майна, володіння ним або його використання з усвідомленням того, що таке майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(d) участь у вчиненні, об'єднання з метою вчинення, спроби вчинення та допомога, підбурювання, сприяння та консультування щодо вчинення будь-якого з діянь, зазначених у пунктах (a), (b) і (с).

4. Відмивання грошей повинно вважатися таким, навіть якщо діяльність, що внаслідок неї було отримано майно, яке відмивається, була здійснена на території іншої держави-члена або третьої країни.

5. Для цілей цієї Директиви "фінансування тероризму" означає надання або збирання коштів, у будь-який спосіб, безпосередньо або опосередковано, з наміром їх використання або з усвідомленням того, що вони будуть використані, повністю або частково, для вчинення будь-якого з правопорушень у розумінні статей 1-4 Рамкового рішення Ради 2002/475/ЮВС (- 1).

6. Усвідомлення, намір або мета як складові елементи діянь, зазначених у параграфах 3 та 5, можуть бути встановлені з об’єктивних фактичних обставин справи.

1. Ця Директива застосовується до таких зобов’язаних осіб:

(1) кредитних установ;

(2) фінансових установ;

(3) таких фізичних або юридичних осіб, при здійсненні ними своєї професійної діяльності:

(a) аудитори, зовнішні бухгалтери та податкові консультанти, а також будь-яка інша особа, що зобов’язується надавати, безпосередньо або через інших осіб, з якими така особа пов’язана, матеріальну допомогу, сприяння або консультації з податкових питань, якщо така діяльність становить її основну ділову або професійну діяльність;

(b) нотаріуси та інші незалежні правники, якщо вони беруть участь у будь-якій фінансовій операції або операції з нерухомим майном, діючи від імені та за дорученням свого клієнта або надаючи допомогу своєму клієнту в плануванні або здійсненні операцій стосовно:

(i) купівлі та продажу нерухомого майна або суб’єктів господарювання;

(ii) управління грошима, цінними паперами або іншими активами клієнта;

(iii) відкриття банківських, ощадних рахунків або рахунків у цінних паперах або управління ними;

(iv) організації внесків, необхідних для створення, функціонування або управління компаніями;

(v) створення, функціонування трастів, компаній, фондів або схожих структур або управління ними;

(c) надавачі послуг трастів або компанії, не охоплені пунктами (a) або (b);

(d) агенти з нерухомого майна, включаючи випадки, коли вони діють як посередники під час здавання в оренду нерухомого майна, але лише стосовно операцій, за якими щомісячна орендна плата становить 10000 євро або більше;

(e) інші особи, що провадять торгівлю товарами, якщо платежі здійснюються або отримуються готівкою в сумі 10000 євро або більше, незалежно від того, чи здійснюється операція як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(f) надавачі послуг у сфері грального бізнесу;

(g) надавачі послуг обміну між віртуальними та фіатними валютами;

(h) надавачі послуг кастодіальних гаманців;

(i) особи, що здійснюють торгівлю витворами мистецтва або виступають як посередники в такій торгівлі, включаючи випадки, коли таку діяльність провадять мистецькі галереї та аукціонні доми, якщо вартість операції або серії пов’язаних операцій становить 10000 євро або більше;

(j) особи, що надають послуги зберігання витворів мистецтва, здійснюють торгівлю витворами мистецтва або виступають як посередники в такій торгівлі, коли таку діяльність провадять вільні порти, якщо вартість операції або серії пов’язаних операцій становить 10000 євро або більше.

2. За винятком казино, і за результатами належного оцінювання ризику, держави-члени можуть вирішити звільнити повністю або частково надавачів певних послуг у сфері грального бізнесу від відповідальності за порушення положень національного права, що транспонує цю Директиву, на основі доведеного низького ризику, який випливає з природи й, у відповідних випадках, масштабу операцій у рамках надання таких послуг.

Серед факторів, що враховуються у їхніх оцінках ризику, держави-члени повинні оцінити рівень уразливості застосовних операцій також з огляду на використаний метод оплати.

У своїх оцінках ризику держави-члени повинні вказати, яким чином вони врахували будь-які відповідні висновки у звітах, виданих Комісією відповідно до статті 6.

Будь-яке рішення, ухвалене державою-членом відповідно до першого підпараграфа, повинне бути надіслане Комісії разом з обґрунтуванням на основі оцінювання конкретного ризику. Комісія повинна повідомити зазначене рішення іншим державам-членам.

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що ця Директива не застосовується до осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності нерегулярно або в дуже обмеженому обсязі, якщо існує незначний ризик відмивання грошей або фінансування тероризму, за умови дотримання всіх зазначених нижче критеріїв:

(a) фінансова діяльність є обмеженою за абсолютними показниками;

(b) фінансова діяльність є обмеженою на основі операцій;

(c) фінансова діяльність не є основною діяльністю таких осіб;

(d) фінансова діяльність є додатковою, і безпосередньо пов’язана з основною діяльністю таких осіб;

(e) основною діяльністю таких осіб не є діяльність, зазначена у пунктах (a)-(d) або в пункті (f) параграфа 1(3);

(f) фінансові послуги надаються лише клієнтам, які отримують основні послуги таких осіб, і не пропонуються громадськості.

Перший підпараграф не застосовується до осіб, які беруть участь у грошових переказах відповідно до визначення в пункті (13) статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2007/64/ЄС (- 2).

4. Для цілей пункту (a) параграфа 3 держави-члени повинні вимагати, щоб загальний оборот фінансової діяльності не перевищував порогове значення, що повинне бути достатньо низьким. Порогове значення повинно встановлюватися на національному рівні, залежно від типу фінансової діяльності.

5. Для цілей пункту (b) параграфа 3 держави-члени повинні застосовувати максимальне порогове значення для одного клієнта і для однієї операції незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними. Максимальне порогове значення повинно встановлюватися на національному рівні, залежно від типу фінансової діяльності. Порогове значення повинно бути достатньо низьким для того, щоб забезпечити непрактичність та неефективність зазначених типів операцій як методу відмивання грошей або фінансування тероризму, і не повинно перевищувати 1000 євро.

6. Для цілей пункту (c) параграфа 3 держави-члени повинні вимагати, щоб оборот фінансової діяльності не перевищував 5% загального обороту відповідної фізичної або юридичної особи.

7. Під час оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму для цілей цієї статті держави-члени повинні звертати особливу увагу на будь-яку фінансову діяльність, щодо якої існує найбільша ймовірність, з огляду на її характер, використання або зловживання з метою відмивання грошей або фінансування тероризму.

8. Рішення, ухвалені державами-членами відповідно до параграфа 3, повинні містити підстави, на яких вони ґрунтуються. Держави-члени можуть ухвалити рішення про відкликання таких рішень у випадках зміни обставин. Вони повинні повідомити Комісію про такі рішення. Комісія повинна повідомити інші держави-члени про такі рішення.

9. Держави-члени повинні здійснювати моніторингову діяльність на основі ризиків або інші відповідні заходи для забезпечення відсутності зловживання звільненням, яке надається рішеннями, ухваленими відповідно до цієї статті.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "кредитна установа" означає кредитну установу, відповідно до означення в пункті (1) статті 4 (1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 (- 3), з урахуванням її філій, відповідно до означення в пункті (17) статті 4 (1) зазначеного Регламенту, розташовану в Союзі, незалежно від того, чи її головний офіс розташовано в Союзі або в третій країні;

(2) "фінансова установа" означає:

(a) компанію, іншу ніж кредитна установа, яка здійснює один або декілька видів діяльності, перелічених у пунктах (2)-(12), (14) і (15) додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС (- 4), включаючи діяльність пунктів обміну валюти;

(b) страхову компанію відповідно до означення в пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (- 5), тією мірою, якою вона здійснює діяльність щодо страхування життя, в межах цієї Директиви;

(c) інвестиційну фірму, відповідно до означення в пункті (1) статті 4 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС (- 6);

(d) компанію колективного інвестування, яка здійснює реалізацію своїх часток або акцій;

(e) страхового посередника, відповідно до означення в пункті (5) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/92/ЄС (- 7), якщо він діє стосовно страхування життя та інших послуг у сфері інвестицій, за винятком пов’язаного страхового посередника відповідно до означення в пункті (7) зазначеної статті;

(f) філії фінансових установ, зазначених у пунктах (a)-(е), якщо вони розташовані в Союзі, незалежно від того, чи їхній головний офіс розташований у державі-члені або в третій країні;

(3) "майно" означає активи будь-якого виду, фізичні або нефізичні, рухомі або нерухомі, матеріальні або нематеріальні, а також правові документи або інструменти в будь-якій формі, в тому числі електронні або цифрові, що підтверджують право власності на такі активи чи частку в таких активах;

(4) "злочинна діяльність" означає будь-який вид злочинної участі у вчиненні таких серйозних злочинів:

(a) терористичні злочини, злочини, пов’язані з терористичними групами, та злочини, пов’язані з терористичною діяльністю, визначені в розділах II і III Директиви (ЄС) 2017/541 (- 8);

(b) будь-який зі злочинів, зазначених у статті 3(1)(a) Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року;

(c) діяльність злочинних організацій відповідно до означення в статті 1(1) Рамкового рішення Ради 2008/841/ЮВС (- 9);

(d) шахрайство, яке впливає на фінансові інтереси Союзу, коли воно є принаймні тяжким, відповідно до означення в статті 1(1) і статті 2(1) Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств (- 10);

(e) корупція;

(f) усі правопорушення, включаючи податкові злочини щодо прямих і непрямих податків, які відповідно до національного права держав-членів караються позбавленням волі або триманням у спеціальних установах з максимальним строком понад один рік, або, стосовно тих держав, які мають мінімальний поріг для правопорушень у своїй правовій системі, усі правопорушення, які караються позбавленням волі або триманням у спеціальних установах з мінімальним строком від шести місяців;

(5) "саморегулівний орган" означає орган, який репрезентує представників професії і відіграє певну роль у їхньому регулюванні, виконанні певних функцій нагляду або моніторингу та забезпеченні виконання правил, які їх стосуються;

(6) "бенефіціарний власник" означає будь-яку фізичну особу (осіб), яка є кінцевим власником або контролером клієнта та/або фізичної особи (осіб), від імені якої здійснюється операція або діяльність, і включає принаймні:

(a) у випадку корпоративних юридичних осіб:

(i) фізичну особу (осіб), якій належить кінцеве право власності на юридичну особу або яка здійснює контроль за юридичною особою шляхом прямого або опосередкованого володіння на праві власності достатнім відсотком акцій, прав голосу або частки в капіталі цієї юридичної особи, включаючи цінні папери на пред’явника, або шляхом контролю за допомогою інших засобів, відмінних від компанії, зареєстрованої на регульованому ринку, що підпадає під вимоги щодо розкриття інформації згідно з правом Союзу або еквівалентними міжнародними стандартами, які забезпечують належну прозорість інформації про власників.

Якщо фізична особа володіє пакетом акцій у розмірі 25% плюс одна акція або часткою в розмірі більше 25% в капіталі клієнта, це є показником прямого володіння на праві власності. Якщо корпоративна юридична особа, що перебуває під контролем фізичної особи (осіб), або кілька корпоративних юридичних осіб, що перебувають під контролем тієї самої фізичної особи (осіб), володіють пакетом акцій у розмірі 25% плюс одна акція або часткою в розмірі більше 25% в капіталі клієнта, це є показником опосередкованого володіння на праві власності. Це не обмежує право держав-членів визначити менший відсоток як показник володіння на праві власності або контролю. Контроль за допомогою інших засобів може бути визначений, між іншим, відповідно до критеріїв у статті 22(1)-(5) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС (- 11);

(ii) фізичну особу (осіб), яка обіймає вищу керівну посаду, якщо після вичерпання всіх можливих засобів і за умови відсутності підстав для підозри жодна особа відповідно до пункту (і) не ідентифікована, або якщо існує будь-який сумнів щодо того, що ідентифікована особа (особи) є бенефіціарним власником (власниками); зобов’язані особи повинні вести облік дій, вчинених для ідентифікації бенефіціарних власників відповідно до пункту (і) та цього пункту;

(b) у випадку трастів, усі такі особи:

(i) засновник(и);

(ii) довірчий власник(и);

(iii) піклувальник(и), за наявності;

(iv) бенефіціари або, якщо осіб, що отримують вигоду від правового утворення або юридичної особи ще не встановлено, група осіб, в чиїх інтересах передусім створено або функціонує таке правове утворення або юридична особа;

(v) будь-яка інша фізична особа, яка здійснює кінцевий контроль над трастом шляхом прямого або опосередкованого володіння на праві власності або в інший спосіб;

(c) у випадку таких юридичних осіб як фонди та правових утворень, подібних до трастів, фізична особа(и), що виконує функції, еквівалентні або схожі до тих, що зазначені в пункті (b);

(7) "надавач послуг трастів або компаній" означає будь-яку особу, яка в рамках своєї господарської діяльності надає будь-яку з таких послуг третім особам:

(a) створення компаній або інших юридичних осіб;

(b) діяльність або організація діяльності іншої особи на посаді директора або секретаря компанії, партнера товариства або на подібній посаді стосовно інших юридичних осіб;

(c) надання зареєстрованого офісу, бізнес-адреси, адреси для кореспонденції або адміністративної адреси чи подібних послуг для компанії, партнерства або будь-якої іншої юридичної особи або правового утворення;

(d) діяльність довірчого власника експрес трасту чи подібного правового утворення або організація такої діяльності іншої особи;

(e) діяльність або організація діяльності іншої особи як номінального акціонера в інтересах іншої особи, іншої ніж компанія, зареєстрована на регульованому ринку, до якої застосовуються вимоги щодо розкриття інформації відповідно до права Союзу, або еквівалентні міжнародні стандарти;

(8) "кореспондентські відносини" означає:

(a) надання банківських послуг одним банком як кореспондентом іншому банку як респонденту, включаючи надання поточного або іншого пасивного рахунку й пов’язані послуги, такі як управління готівкою, міжнародні перекази коштів, чековий кліринг, виплати за рахунками та послуги обміну валют;

(b) відносини між кредитними і фінансовими установи, включаючи випадки, коли схожі послуги надаються установою-кореспондентом установі-респонденту, та включаючи відносини, що встановлюються для здійснення операцій із цінними паперами або перерахування коштів;

(9) "політично значуща особа" означає фізичну особу, якій довірені або були довірені визначені публічні функції, і включає таких осіб:

(a) голів держави, голів уряду, міністрів, їхніх заступників або помічників;

(b) членів парламенту або схожих законодавчих органів;

(c) членів керівних органів політичних партій;

(d) членів верховних судів, конституційних судів або інших судових органів високого рівня, рішення яких не є предметом подальшого оскарження, окрім виняткових випадків;

(e) членів аудиторських палат і рад центральних банків;

(f) послів, уповноважених та офіцерів високого рангу у збройних силах;

(g) членів адміністративних, керівних або наглядових органів державних підприємств;

(h) директорів, заступників директорів і членів рад або осіб, які виконують еквівалентні функції у міжнародних організаціях.

Жодну з публічних функцій, зазначених у пунктах (a)-(h) не слід розуміти як таку, що охоплює посадових осіб середньої або нижчої ланки;

(10) "члени сім’ї" включають:

(a) чоловіка або дружину політично значущої особи або осіб, які вважаються еквівалентними чоловіку або дружині;

(b) дітей політично значущої особи та їхніх чоловіків або дружин або осіб, які вважаються еквівалентними чоловіку або дружині;

(c) батьків політично значущої особи;

(11) "особи, відомі як тісно пов’язані" означають:

(a) фізичних осіб, щодо яких відомо, що вони є бенефіціарними власниками юридичних осіб або правових утворень спільно з політично значущою особою або перебувають у будь-яких інших тісних ділових відносинах з політично значущою особою;

(b) фізичні особи, що є одноосібними бенефіціарними власниками юридичної особи або правового утворення, що, як відомо, створені де-факто для отримання вигоди політично значущою особою.

(12) "вище керівництво" означає службовця або працівника з достатнім знанням схильності установи до ризику відмивання грошей або фінансування тероризму й рівнем повноважень, достатнім для ухвалення рішень, які впливають на схильність установи до ризику, який не обов’язково у кожному випадку повинен бути членом ради директорів;

(13) "ділові відносини" означає ділові, професійні або комерційні відносини, які пов’язані з професійною діяльністю зобов’язаної особи та які, як очікується на момент установлення контакту, матимуть певну тривалість;

(14) "послуги у сфері грального бізнесу" означає послуги, які включають прийняття грошових ставок в азартних іграх, включаючи ігри, які мають елемент навичок, такі як лотереї, ігри у казино, покер й укладення парі, і відбуваються за певною фізичною адресою або дистанційно, за допомогою електронних засобів або будь-яких інших технологій для полегшення комунікацій, і на індивідуальний запит одержувача послуг;

(15) "група" означає групу компаній, що складається з материнської компанії, її дочірніх компаній та суб’єктів, у яких материнська компанія або її дочірні компанії володіють часткою, а також компаній, пов’язаних одна з одною відносинами у розумінні статті 22 Директиви 2013/34/ЄС;

(16) "електронні гроші" означає електронні гроші відповідно до пункту (2) статті 2 Директиви 2009/110/ЄС, але за винятком грошової вартості відповідно до статті 1(4) і (5) зазначеної Директиви;

(17) "банк-оболонка" означає кредитну або фінансову установу, або установу, яка здійснює діяльність, еквівалентну діяльності, що здійснюється кредитними та фінансовими установами, яка створена в юрисдикції, де вона не має фізичної присутності, у тому числі реального центру прийняття рішень та управління, і яка не є афілійованою з регульованою фінансовою групою;

(18) "віртуальні валюти" означає цифрове вираження вартості, яке не є випущеним або гарантованим центральним банком або органом публічної влади, не є обов’язково прив’язаним до законодавчо встановленої валюти і не має юридичного статусу валюти або грошей, але приймається фізичними або юридичними особами як засіб обміну, який може передаватися, зберігатися або яким можна торгувати в електронній формі;

(19) "надавач послуг кастодіального гаманця" означає особу, яка надає послуги зберігання приватних криптографічних ключів від імені своїх клієнтів, а також утримання, зберігання та переказу віртуальних валют.

1. Держава-член повинна, відповідно до ризик-орієнтованого підходу, забезпечити, щоб сфера дії цієї Директиви поширювалася в цілому або частково на фахівців і категорії компаній, інших ніж зобов’язані особи, зазначені в статті 2(1), які займаються діяльністю, що найбільш імовірно може використовуватися для цілей відмивання грошей або фінансування тероризму.

2. У випадках, коли держава-член поширює сферу дії цієї Директиви на професії або категорії компаній, інших ніж зазначені в статті 2(1), вона повинна повідомити про це Комісію.

Держави-члени можуть в рамках права Союзу ухвалювати більш суворі положення або зберігати чинність більш суворих положень у сфері, охопленій цією Директивою, для запобігання відмиванню грошей або фінансуванню тероризму.

1. Комісія повинна провести оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на внутрішній ринок і стосуються транскордонної діяльності.

З цією метою Комісія повинна до 26 червня 2017 року скласти звіт, що виявляє, аналізує та оцінює такі ризики на рівні Союзу. Після цього Комісія повинна оновлювати такий звіт кожні два роки або за потреби частіше.

2. Звіт, зазначений у параграфі 1, повинен охоплювати принаймні таке:

(a) сфери внутрішнього ринку, які зазнають найбільшого ризику;

(b) ризики, пов’язані з кожним відповідним сектором, включаючи, у відповідних випадках, прогнозні оцінки обсягів відмивання грошей, надані Євростатом для кожного з таких секторів;

(c) найбільш широко розповсюджені засоби, які застосовуються злочинцями для відмивання незаконних доходів, включаючи, за наявності, ті, які, зокрема, застосовуються у операціях між державами-членами і третіми країнами, незалежно від визначення третьої країни як країни з високим ризиком відповідно до статті 9(2).

3. Комісія повинна забезпечити державам-членам і зобов’язаним особам доступ до звіту, зазначеного в параграфі 1, щоб допомогти їм у визначенні, розумінні, управлінні та пом’якшенні ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, а також щоб надати змогу іншим стейкхолдерам, включаючи національні законодавчі органи, Європейський Парламент, європейський наглядовий орган (Європейський орган банківського нагляду), створений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 (- 12) (ЕВА), і представникам підрозділів фінансової розвідки ЄС краще розуміти такі ризики. Звіт повинен оприлюднюватися найпізніше через шість місяців після надання доступу до нього державам-членам, окрім елементів звіту, які містять секретну інформацію.

4. Комісія повинна надавати державам-членам рекомендації щодо заходів, які є прийнятними для роботи з визначеними ризиками. У випадку, якщо держави-члени вирішать не застосовувати будь-яку з рекомендацій у своїх національних режимах боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, вони повинні повідомити про це Комісію і надати обґрунтування такого рішення.

5. До 26 грудня 2016 року європейські наглядові органи, за допомогою спільного комітету, повинні надати висновок стосовно ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на фінансовий сектор Союзу ("спільний висновок"). Після цього EBA повинна надавати висновок кожні два роки.

6. Під час оцінювання, зазначеного в параграфі 1, Комісія повинна організувати роботу на рівні Союзу, брати до уваги спільні висновки, зазначені в параграфі 5, і залучати експертів з держав-членів у сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, представників підрозділів фінансової розвідки та інших органів Союзу, у відповідних випадках. Комісія повинна надати державам-членам і зобов’язаним особам доступ до спільних висновків для того, щоб допомогти їм визначити ризик відмивання грошей і фінансування тероризму, управляти ним та пом’якшувати його.

7. Кожні два роки або за потреби частіше Комісія повинна надавати звіт Європейському Парламенту і Раді про висновки, які є результатом регулярного оцінювання ризиків, та заходи, яких було вжито на основі зазначених висновків.

1. Кожна держава-член повинна вживати відповідних заходів для ідентифікації, оцінювання, розуміння та пом’якшення ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на неї, а також будь-яких проблем у сфері захисту даних. Вона повинна підтримувати актуальність такого оцінювання ризику.

2. Кожна держава-член повинна призначити орган або створити механізм координації національних заходів реагування на ризики, зазначені у параграфі 1. Характер цього органу або опис механізму повинні бути повідомлені Комісії, EBA та іншим державам-членам.

3. Під час проведення оцінювання ризику, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, держави-члени повинні використовувати висновки звіту, зазначеного у статті 6(1).

4. Стосовно оцінювання ризику, зазначеного в параграфі 1, кожна держава-член повинна:

(a) використовувати його для вдосконалення свого режиму боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму шляхом визначення будь-яких сфер, в яких зобов’язані особи повинні вживати посилених заходів, та, у відповідних випадках, шляхом визначення заходів, що повинні бути вжиті;

(b) визначати, у відповідних випадках, сектори або галузі з нижчим або вищим ризиком відмивання грошей і фінансування тероризму;

(c) використовувати його для допомоги у розподілі і пріоритизації ресурсів для боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;

(d) використовувати його для забезпечення створення належних правил для кожного сектору або галузі, відповідно до ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму;

(e) забезпечувати швидкий доступ зобов’язаних осіб до належної інформації для полегшення здійснення ними оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму;

(f) звітувати про інституційну структуру і широко визначені процедури свого режиму боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, включаючи, між іншим, підрозділи фінансової розвідки, податкові органи та прокурорів, а також виділені людські та фінансові ресурси тією мірою, якою ця інформація є доступною;

(g) звітувати про національні зусилля та ресурси (робоча сила і бюджет), виділені для боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

5. Держави-члени повинні надавати Комісії, EBA та іншим державам-членам доступ до своїх результатів оцінювання ризиків, включаючи їх оновлення. Інші держави-члени можуть за потреби надавати додаткову інформацію, у відповідних випадках, державі-члену, що здійснює оцінювання ризику. Стислий виклад оцінювання повинен бути загальнодоступним. Цей виклад не повинен містити секретну інформацію.

1. Держави-члени повинні забезпечити вжиття зобов’язаними особами належних заходів для виявлення та оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму з огляду на фактори ризику, включаючи ті, які стосуються їхніх клієнтів, країн або географічних територій, продуктів, послуг, операцій або каналів постачання. Ці заходи повинні бути пропорційними характеру і розміру зобов’язаних осіб.

2. Оцінювання ризику, зазначене в параграфі 1, повинно документуватися, зберігатися в актуальному вигляді, і доступ до нього повинен надаватися відповідним компетентним органам і саморегулівним органам. Компетентні органи можуть вирішити, що окреме задокументоване оцінювання ризику не вимагається, якщо конкретні ризики, пов’язані зі секторами, є визначеними і зрозумілими.

3. Держави-члени повинні забезпечити наявність у зобов’язаних осіб політик, засобів контролю і процедур, спрямованих на пом’якшення та ефективне управління ризиками відмивання грошей і фінансування тероризму, визначеними на рівні Союзу, держави-члена і зобов’язаної особи. Зазначені політики, засоби контролю і процедури повинні бути пропорційними характеру і розміру зобов’язаних осіб.

4. Політики, засоби контролю і процедури, зазначені у параграфі 3, повинні включати:

(a) розробку внутрішніх політик, засобів контролю та процедур, включаючи зразкові практики управління ризиками, належну перевірку клієнтів, звітування, облік, внутрішній контроль, управління відповідністю, у тому числі, за потреби, з огляду на розмір і характер бізнесу, призначення відповідальної особи з відповідності на управлінському рівні, а також перевірку працівників;

(b) у відповідних випадках, з огляду на розмір і характер бізнесу, незалежну функцію аудиту для перевірки внутрішніх політик, засобів контролю і процедур, зазначених у пункті (a).

Держави-члени повинні у відповідних випадках вимагати від вищого керівництва зобов’язаних осіб отримання схвалення щодо політик, засобів контролю і процедур, які вони впроваджують, здійснення моніторингу й вдосконалення вжитих заходів.

1. Юрисдикції третіх країн, які мають стратегічні недоліки в їхніх національних режимах боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, які становлять значні загрози фінансовій системі Союзу ("треті країни з високим ступенем ризику"), повинні визначатися з метою захисту належного функціонування внутрішнього ринку.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 64 з метою визначення третіх країн з високим ступенем ризику, враховуючи стратегічні недоліки, зокрема, у таких сферах:

(a) юридичні та інституційні рамки боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму третьої країни, зокрема:

(i) криміналізація відмивання грошей і фінансування тероризму;

(ii) заходи, пов’язані з належною перевіркою клієнтів;

(iii) вимоги стосовно обліку;

(iv) вимоги щодо повідомлення про підозрілі операції;

(v) наявність у компетентних органів точної та своєчасної інформації про бенефіціарних власників юридичних осіб та правових утворень;

(b) повноваження і процедури компетентних органів третьої країни для цілей боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, включаючи належно дієві, пропорційні і стримувальні санкції, а також практику третьої країни щодо співпраці та обміну інформацією з компетентними органами держав-членів;

(c) ефективність системи боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму третьої країни щодо реагування на ризики відмивання грошей і фінансування тероризму.

3. Делеговані акти, зазначені у параграфі 2, повинні бути ухвалені протягом місяця після визначення стратегічних недоліків, зазначених у даному параграфі.

4. Під час складання делегованих актів, зазначених у параграфі 2, Комісія повинна брати до уваги відповідні обчислення, оцінки або звіти, підготовлені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості, які мають компетенції у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму.

1. Держави-члени повинні заборонити їхнім кредитним і фінансовим установам утримувати анонімні рахунки, анонімні чекові книжки або анонімні депозитні сейфи. Держави-члени повинні в будь-якому разі вимагати, щоб щодо власників і бенефіціарів наявних анонімних рахунків, анонімних чекових книжок або анонімних депозитних сейфів були вжиті заходи з належної перевірки клієнтів не пізніше 10 січня 2019 року, але в будь-якому разі до будь-якого використання таких рахунків, чекових книжок або депозитних сейфів.

2. Держави-члени повинні вживати заходи для запобігання зловживанню акціями на пред’явника та варантами на акції на пред’явника.

Держави-члени повинні забезпечити вживання зобов’язаними особами заходів з належної перевірки клієнтів за таких обставин:

(a) при встановленні ділових відносин;

(b) при здійсненні одиничної операції:

(i) вартість якої становить 15 000 євро або більше, незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними; або

(ii) яка становить переказ коштів відповідно до означення в пункті (9) статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2015/847 (- 13) у розмірі більше 1 000 євро;

(c) у випадку осіб, які здійснюють торгівлю товарами, при проведенні одиничних готівкових операцій в розмірі 10000 євро або більше, незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(d) стосовно надавачів послуг у сфері грального бізнесу, після отримання виграшу, визначення ставки або в обох цих випадках, при здійсненні операцій на суму 2000 євро або більше, незалежно від того, чи операція проводиться як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(e) коли існує підозра відмивання грошей або фінансування тероризму, незважаючи на відступ, виключення або порогове значення;

(f) коли існують сумніви щодо достовірності або належності даних, отриманих раніше для ідентифікації клієнта.

1. Як відступ від пунктів (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1) і статті 14, та на основі належного оцінювання ризику, що свідчить про низький рівень ризику, держава-член може дозволяти зобов’язаним особам не вживати деяких заходів з належної перевірки клієнтів щодо електронних грошей, якщо виконані всі наведені нижче умови стосовно пом’якшення ризику:

(a) платіжний інструмент не підлягає поповненню або має максимальний місячний ліміт на платіжні операції, який становить 150 євро і може використовуватися лише у зазначеній державі-члені;

(b) максимальна сума, яка зберігається в електронній формі, не перевищує 150 євро;

(c) платіжний інструмент застосовується виключно для придбання товарів або послуг;

(d) платіжний інструмент не може бути фінансований за допомогою анонімних електронних грошей;

(e) емітент здійснює достатній моніторинг операцій або ділових відносин для уможливлення виявлення незвичних або підозрілих операцій.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб дія відступу, передбаченого в параграфі 1 цієї статті, не поширювалася на випадки погашення готівкою або зняття готівкою монетарної вартості електронних грошей, якщо сума погашення перевищує 50 євро, або на випадки дистанційних платіжних операцій, визначених в пункті (6) статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 (- 14), якщо сума платежу за однією операцією перевищує 50 євро.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитні і фінансові установи, які діють як еквайри, приймали платежі через анонімні передплачені картки, видані в третіх країнах, лише якщо вони відповідають вимогам, еквівалентним вимогам, визначеним у параграфах 1 і 2.

Держави-члени можуть ухвалити рішення не приймати на своїй території платежі, які здійснюються за допомогою анонімних передплачених карток.

1. Заходи з належної перевірки клієнтів повинні включати:

(a) ідентифікацію клієнта і перевірку його особи на основі документів, даних або інформації, отриманих з надійного та незалежного джерела, включаючи, за наявності, засоби електронної ідентифікації, відповідні довірчі послуги, визначені в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 910/2014 (- 15), або будь-який інший безпечний, дистанційний або електронний процес ідентифікації, регульований, визнаний, схвалений або прийнятий відповідними національними органами;

(b) ідентифікацію бенефіціарного власника та вжиття розумних заходів для підтвердження його особи з тим, щоб зобов’язана особа була впевнена, що вона знає бенефіціарного власника, в тому числі юридичні особи, трасти, компанії, фонди та подібні правові утворення, вживаючи обґрунтовані заходи для розуміння структури власності та контролю клієнта. Якщо ідентифікований бенефіціарний власник є посадовою особою, яка обіймає вищу керівну посаду відповідно до статті 3(6)(a)(іі), зобов’язані особи повинні вживати необхідних розумних заходів для перевірки ідентифікаційних даних фізичної особи, яка обіймає вищу керівну посаду, та обліковувати виконані дії та труднощі, що виникають під час процесу перевірки;

(c) оцінювання ділових відносин та, у відповідних випадках, отримання інформації про мету й очікуваний характер ділових відносин;

(d) проведення поточного моніторингу ділових відносин, включаючи ретельне вивчення операцій, здійснюваних в рамках таких відносин, для забезпечення відповідності здійснюваних операцій інформації, відомій зобов’язаній особі про клієнта, напрями діяльності та профіль ризику, включаючи, за потреби, джерела походження коштів, і забезпечення актуальності документів, даних або інформації, що зберігаються.

Уживаючи заходи, зазначені у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, зобов’язані особи повинні також перевіряти наявність повноважень у будь-якої особи, що представляє клієнта, і перевіряти її ідентифікаційні дані.

2. Держави-члени повинні забезпечити застосування зобов’язаними особами кожної з викладених у параграфі 1 вимог щодо належної перевірки клієнтів. Однак зобов’язані особи можуть визначати ступінь таких заходів на основі чутливості до ризику.

3. Держави-члени повинні вимагати врахування зобов’язаними особами під час оцінювання ризику відмивання грошей та фінансування тероризму принаймні параметрів, визначених у додатку I.

4. Держави-члени повинні забезпечити здатність зобов’язаних осіб продемонструвати компетентним або саморегулівним органам належність заходів з огляду на виявлені ризики відмивання грошей і фінансування тероризму.

5. Щодо діяльності зі страхування життя або іншої пов’язаної з інвестиціями страхової діяльності, держави-члени повинні забезпечити, щоб поряд із заходами з належної перевірки клієнтів, що вимагаються стосовно клієнта і бенефіціарного власника, кредитні і фінансові установи вживали такі заходи з перевірки клієнтів щодо бенефіціарів за договорами страхування життя та іншими пов’язаними з інвестиціями договорами страхування після ідентифікації або визначення бенефіціарів:

(a) у випадку бенефіціарів, ідентифікованих як спеціально визначені особи або правові утворення - фіксування імені особи;

(b) у випадку бенефіціарів, призначених за характеристиками, або за класом, або за допомогою інших засобів, - отримання достатньої інформації щодо таких бенефіціарів для запевнення кредитної або фінансової установи в тому, що вона буде здатна встановити особу бенефіціара на момент виплати.

Стосовно пунктів (a) і (b) першого підпараграфа, перевірка особи бенефіціарів повинна відбуватися на момент здійснення виплати. У випадку повного або часткового відступлення договору страхування життя або договору іншого пов’язаного з інвестиціями страхування на користь третьої особи кредитні та фінансові установи, яким відомо про відступлення, повинні ідентифікувати бенефіціарного власника на момент відступлення на користь фізичної або юридичної особи чи правового утворення, що отримують на свою користь вартість відступленого договору страхування.

6. У випадку бенефіціарів, які є трастами або подібними правовими утвореннями, що мають певні характеристики або віднесені до певного класу, зобов’язана особа повинна отримувати достатню інформацію щодо бенефіціара для того, щоб зобов’язана особа знала, що вона буде здатна встановити особу бенефіціара на момент виплати або здійснення бенефіціаром належних йому прав.

1. Держави-члени повинні вимагати проведення перевірки особи клієнта та бенефіціарного власника до встановлення ділових відносин або проведення операції. Щоразу при встановленні нових ділових відносин з корпоративною або іншою юридичною особою, трастом або правовим утворенням, що має структуру або функції, подібні до структури або функції трастів ("подібне правове утворення"), що підлягають вимогам про реєстрацію інформації про бенефіціарних власників відповідно до статті 30 або 31, зобов’язані особи повинні отримувати докази реєстрації або витяг із реєстру.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть дозволяти проведення перевірки особи клієнта і бенефіціарного власника під час встановлення ділових відносин, якщо це необхідно для того, щоб не переривати звичайне ведення бізнесу, і якщо існує незначний ризик відмивання грошей або фінансування тероризму. У таких ситуаціях зазначені процедури повинні виконуватися настільки швидко, наскільки це є можливим, після початкового контакту.

3. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть дозволяти відкриття рахунку в кредитній або фінансовій установі, включаючи рахунки, що дозволяють операції з переказними цінними паперами, за умови наявності достатніх гарантій для забезпечення того, що операції не здійснюватимуться клієнтом або від його імені до повної відповідності вимогам щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа статті 13(1).

4. Держави-члени повинні вимагати, щоб, якщо зобов’язана особа не здатна відповідати вимогам щодо належної перевірки клієнтів, встановленим у пункті (a),(b) або (c) першого підпараграфа статті 13(1), вона не проводила операцію через банківський рахунок, не встановлювала ділові відносини або не здійснювала операцію, а також щоб вона припинила ділові відносини і розглянула можливість подання повідомлення про підозрілу операцію до підрозділу фінансової розвідки стосовно клієнта відповідно до статті 33.

Держави-члени не повинні застосовувати перший підпараграф до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів або податкових консультантів, виключно якщо зазначені особи визначають юридичну позицію їхнього клієнта або виконують завдання щодо захисту або представлення інтересів зазначеного клієнта у судовому провадженні або стосовно судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення такого провадження.

5. Держави-члени повинні вимагати вжиття зобов’язаними особами заходів з належної перевірки клієнтів не тільки щодо всіх нових клієнтів, але також і в належний час щодо наявних клієнтів з урахуванням чутливості до ризику, або якщо змінюються відповідні обставини клієнта, або якщо зобов’язана особа має будь-який юридичний обов’язок щодо зв’язку з клієнтом у відповідному календарному році з метою перевірки будь-якої відповідної інформації стосовно бенефіцарного власника (власників), або якщо такий обов’язок виник у зобов’язаної особи відповідно до Директиви Ради 2011/16/ЄС (- 16).

1. Якщо держава-член або зобов’язана особа визначають сфери з нижчим рівнем ризику, така держава-член може дозволити зобов’язаним особам вживати заходи зі спрощеної належної перевірки клієнтів.

2. Перед ужиттям заходів зі спрощеної належної перевірки клієнтів зобов’язані особи повинні встановити, що ділові відносини або операція характеризуються нижчим рівнем ризику.

3. Держави-члени повинні забезпечити здійснення зобов’язаними особами достатнього моніторингу операцій та ділових відносин з метою уможливлення виявлення незвичних або підозрілих операцій.

Під час оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму, пов’язаних з типами клієнтів, географічними зонами, певними продуктами, послугами, операціями або каналами постачання, держави-члени та зобов’язані особи повинні брати до уваги принаймні фактори ситуацій з потенційно нижчим ризиком, визначені в додатку II.

До 26 червня 2017 року європейські наглядові органи повинні видати настанови компетентним органам та кредитним і фінансовим установам відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про фактори ризику, що повинні враховуватись, і заходи, що повинні вживатись у ситуаціях, у яких доцільне вжиття заходів зі спрощеної належної перевірки клієнтів. З 1 січня 2020 року EBA, у відповідних випадках, видає такі настанови. Особлива увага повинна приділятися характеру і розміру бізнесу та, у відповідних випадках і пропорційно, повинні визначатися конкретні заходи.

1. У випадках, зазначених у статтях 18а-24, а також інших випадках існування вищого рівня ризику, що визначені державами-членами або зобов’язаними особами, держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб ужиття заходів з посиленої належної перевірки клієнтів для належного управління цими ризиками та їхнього пом’якшення.

Заходи з посиленої належної перевірки клієнтів не повинні вживатися автоматично щодо філій зобов’язаних осіб або їхніх дочірніх компаній з контрольним пакетом акцій, що мають осідок у Союзі, які розташовані у третіх країнах з високим ступенем ризику, якщо ці філії або дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур відповідно до статті 45. Держави-члени повинні забезпечити застосування зобов’язаними особами ризик-орієнтованого підходу до зазначених випадків.

2. Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб перевіряти, наскільки це є практично можливим, контекст і мету всіх операцій, які відповідають принаймні одній з таких умов:

(i) вони є складними операціями;

(ii) вони є незвичайно великими операціями;

(iii) вони проведені у незвичний спосіб;

(iv) вони не мають очевидної економічної або законної мети.

Зокрема, зобов’язані особи повинні підвищити рівень і характер моніторингу ділових відносин, щоб визначати, чи такі операції або діяльність видаються підозрілими.

3. Під час оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму держави-члени і зобов’язані особи повинні враховувати принаймні фактори ситуацій з потенційно вищим ризиком, визначені у додатку III.

4. До 26 червня 2017 року європейські наглядові органи повинні видати настанови компетентним органам та кредитним і фінансовим установам відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про фактори ризику, що повинні враховуватись, і заходи, що повинні вживатись у ситуаціях, що в них доцільне вжиття заходів з посиленої належної перевірки клієнтів. З 1 січня 2020 року ЕВА, у відповідних випадках, видає такі настанови. Особлива увага повинна приділятися характеру і розміру бізнесу та, у відповідних випадках і пропорційно, повинні визначатися конкретні заходи.

1. Стосовно ділових відносин або операцій, що в них беруть участь треті країни з високим ступенем ризику, визначені відповідно до статті 9(2), держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб ужиття таких заходів з посиленої належної перевірки клієнтів:

(a) отримання додаткової інформації про клієнта та бенефіціарного власника (власників);

(b) отримання додаткової інформації про очікуваний характер ділових відносин;

(c) отримання інформації про джерело походження коштів і статків клієнта та бенефіцарного власника (власників);

(d) отримання інформації про причини запланованих або здійснених операцій;

(e) отримання дозволу вищого керівництва на встановлення або продовження ділових відносин;

(f) здійснення поглибленого моніторингу ділових відносин шляхом підвищення кількості й частоти застосування засобів контролю, а також обрання моделей операцій, що потребують додаткової перевірки.

Держави-члени можуть вимагати від зобов’язаних осіб забезпечити, у відповідних випадках, щоб перший платіж здійснювався через рахунок, відкритий на ім’я клієнта в кредитній установі, де діють стандарти належної перевірки клієнтів, що є не нижчими за стандарти, викладені в цій Директиві.

2. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, й відповідно до міжнародно-правових зобов’язань Союзу, держави-члени повинні вимагати застосування зобов’язаними особами, у відповідних випадках, одного або декількох пом’якшувальних заходів до фізичних і юридичних осіб, які здійснюють операції за участю третіх країн із високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2). Такі заходи повинні складатися з одного або декількох таких елементів:

(a) застосування додаткових елементів посиленої належної перевірки;

(b) запровадження відповідних посилених механізмів повідомлення або систематичного повідомлення про фінансові операції;

(c) обмеження ділових відносин або операцій з фізичними або юридичними особами з третіх країн, визначених як країни з високим ступенем ризику відповідно до статті 9(2).

3. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні, у відповідних випадках, застосовувати один або декілька таких заходів щодо держав з високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2), згідно з міжнародно-правовими зобов’язаннями Союзу:

(a) відмова у створенні дочірніх компаній, філій або представництв зобов’язаних осіб з відповідної країни, або інше з огляду на те, що відповідна зобов’язана особа походить з держави, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;

(b) заборона створення дочірніх підприємств, філій або представництв зобов’язаних осіб у відповідній країні або іншим чином з огляду на те, що відповідна філія або представництво може бути у державі, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;

(c) вимога посиленого нагляду або посилених вимог до зовнішнього аудиту для філій і дочірніх компаній зобов’язаних осіб, розташованих у відповідній країні;

(d) вимога щодо посилення вимог для зовнішнього аудиту для фінансових груп стосовно будь-якої з їхніх філій та дочірніх компаній, розташованих у відповідній країні;

(9) вимога до кредитних та фінансових установ щодо здійснення перегляду і зміни або, за потреби, припинення кореспондентських відносин з установами-респондентами у відповідній країні.

4. Під час прийняття або застосування заходів, визначених у параграфах 2 і 3, держави-члени повинні враховувати, у відповідному випадку, відповідні обчислення, оцінки або звіти, підготовлені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості з компетенціями у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму щодо ризиків, які походять з окремих третіх країн.

5. Держави-члени повинні повідомити Комісію перед введенням в дію або застосуванням заходів, зазначених у параграфах 2 і 3.

Стосовно транскордонних кореспондентських відносин, що включають здійснення платежів на користь установи-респондента з третьої країни, держави-члени повинні, на додаток до заходів з належної перевірки клієнтів, встановлених у статті 13, вимагати від своїх кредитних і фінансових установ ужиття таких заходів під час встановлення ділових відносин:

(a) збирання достатньої інформації про установу-респондента для забезпечення повного розуміння характеру діяльності респондента та визначення репутації установи і якості нагляду на основі загальнодоступної інформації;

(b) оцінювання засобів контролю установи-респондента стосовно боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;

(c) отримання дозволу вищого керівництва до встановлення нових кореспондентських відносин;

(d) документування відповідних обов’язків кожної установи;

(e) стосовно рахунків, використовуваних для платежів, упевнитися в тому, що установа-респондент перевірила ідентифікаційні дані клієнтів, які мають безпосередній доступ до рахунків установи-кореспондента, і провела належну перевірку таких клієнтів, а також що вона здатна надати установі-кореспонденту на її вимогу відповідні дані щодо перевірки клієнтів.

Стосовно операцій або ділових відносин з політично значущими особами держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з належної перевірки клієнтів, вимагати від зобов’язаних осіб:

(a) мати належні системи управління ризиками, включаючи ризик-орієнтовані процедури, для визначення того, чи клієнт або бенефіціарний власник клієнта є політично значущою особою;

(b) вживати такі заходи у випадках ділових відносин з політично значущими особами:

(i) отримувати дозвіл вищого керівництва на встановлення або продовження ділових відносин із такими особами;

(ii) вживати достатні заходи для визначення джерела походження статків і джерела походження коштів, що використовуються в ділових відносинах або операціях із такими особами;

(iii) здійснювати поглиблений поточний моніторинг таких ділових відносин.

1. Кожна держава-член повинна видати і забезпечувати актуальність списку, який вказує на точні функції, які, відповідно до національного права, підзаконних актів та адміністративних норм, є визначними публічними функціями для цілей пункту (9) статті 3. Держава-член повинна надіслати кожній міжнародній організації, акредитованій на її території, запит щодо створення і забезпечення актуальності списку визначних публічних функцій у цій міжнародній організації для цілей пункту (9) статті 3. Зазначені списки повинні бути надіслані Комісії і можуть бути оприлюднені.

2. Комісія повинна створити список усіх чітко визначених функцій, які належать до визначних публічних функцій на рівні установ та органів Союзу. Список повинен також включати будь-яку функцію, що може бути довірена представникам третіх країн і міжнародних органів, акредитованих на рівні Союзу.

3. Комісія повинна створити на основі списків, зазначених у параграфах 1 і 2 цієї статті, єдиний список усіх визначних публічних функцій для цілей пункту (9) статті 3. Цей єдиний список повинен бути загальнодоступним.

4. Функції, включені до списку, зазначеного у параграфі 3 цієї статті, повинні виконуватися відповідно до умов, встановлених у статті 41(2).

Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб вжиття розумних заходів для визначення того, чи бенефіціари за договором страхування життя або за договором іншої пов’язаної з інвестиціями страхової діяльності та/або, якщо необхідно, бенефіціарний власник бенефіціара є політично значущими особами. Зазначені заходи повинні вживатися не пізніше моменту виплати або повного чи часткового відступлення договору страхування. У разі виявлення вищих ризиків держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з належної перевірки клієнтів, вимагати від зобов’язаних осіб:

(a) інформувати вище керівництво перед виплатою страхових сум за договором страхування;

(b) проводити посилене ретельне вивчення ділових відносин із страхувальником в цілому.

Якщо політично значуща особа більше не виконує визначну публічну функцію в державі-члені або третій країні або визначну публічну функцію в міжнародній організації, зобов’язані особи повинні принаймні протягом 12 місяців враховувати тривалий ризик, що його являє собою така особа, та вживати відповідних та чутливих до ризику заходів, поки ця особа не вважатиметься такою, що більше не є джерелом ризику, притаманного політично значущим особам.

Зазначені в статтях 20-21 заходи також поширюються на членів сім’ї публічних посадових осіб або на осіб, які, як відомо, є тісно пов’язаними з політично значущими особами.

Держави-члени повинні заборонити кредитним і фінансовим установам вступати в кореспондентські відносини з банком-оболонкою або продовжувати вести такі відносини. Вони повинні вимагати вжиття зазначеними установами належних заходів для забезпечення того, щоб вони не встановлювали або не продовжували кореспондентські відносини з кредитною або фінансовою установою, щодо якої відомо, що вона дозволяє використання своїх рахунків банком-оболонкою.

Держави-члени можуть дозволяти зобов’язаним особам покладатися на виконання третіми особами вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1). Однак кінцеву відповідальність за дотримання зазначених вимог несе зобов’язана особа, що покладається на третю особу.

1. Для цілей цієї секції "треті особи" означають зобов’язаних осіб, зазначених у статі 2, організації-члени або федерації таких зобов’язаних осіб або інші установи чи особи, розташовані в державі-члені або третій країні, які:

(a) застосовують вимоги щодо належної перевірки клієнтів і вимоги щодо обліку, що відповідають визначеним у цій Директиві вимогам; та

(b) відповідають вимогам цієї Директиви, нагляд за якими здійснюється у спосіб, який відповідає секції 2 глави VI.

2. Держави-члени повинні заборонити зобов’язаним особам покладатися на третіх осіб, що мають осідок у третіх країнах із високим ступенем ризику. Держави-члени можуть звільнити філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій зобов’язаних осіб, що мають осідок у Союзі, від такої заборони, якщо ці філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур відповідно до статті 45.

1. Держави-члени повинні забезпечити отримання зобов’язаними особами від третьої особи, на яку вони покладаються, необхідної інформації стосовно вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a),(b) і(c) першого підпараграфа статті 13(1).

2. Держави-члени повинні забезпечити вжиття зобов’язаними особами, до яких спрямовується клієнт, достатніх заходів для забезпечення своєчасного надання третьою особою, на вимогу, відповідних копій даних для ідентифікації та перевірки, включаючи, за наявності, дані, отримані за допомогою засобів електронної ідентифікації, відповідних довірчих послуг, визначених у Регламенті (ЄС) № 910/2014, або будь-якого іншого безпечного, віддаленого або електронного процесу ідентифікації, регульованого, визнаного, схваленого або прийнятого відповідними національними органами.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган держави-члена походження (щодо групових політик і процедур) і компетентний орган держави-члена ведення діяльності (щодо філій і дочірніх компаній) міг виходити з дотримання зобов’язаною особою положень, ухвалених відповідно до статей 26 і 27 за допомогою його групової програми, якщо виконуються всі зазначені нижче умови:

(a) зобов’язана особа покладається на інформацію, надану третьою особою, яка належить до тієї самої групи;

(b) зазначена група вживає заходів із належної перевірки клієнтів, застосовує правила обліку і програми протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму відповідно до цієї Директиви або еквівалентних правил;

(c) нагляд за ефективним виконанням вимог, зазначених у пункті (b), здійснюється на рівні групи компетентним органом держави-члена походження або третьої країни.

Ця секція не поширюється на аутсорсингові або агентські відносини, якщо згідно з договором надавач послуг аутсорсингу або агент повинен вважатися таким, що входить до складу зобов’язаної особи.

1. Держави-члени повинні забезпечити застосування до корпоративних та інших юридичних осіб, створених на їхній території, вимоги щодо отримання та зберігання достатньої, достовірної та актуальної інформації про їхніх бенефіціарних власників, включаючи деталі щодо бенефіціарних інтересів таких власників. Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій, які застосовуються внаслідок порушень цієї статті.

Держави-члени повинні забезпечити зобов’язання зазначених осіб надавати, на додаток до інформації про їхнього юридичного власника, інформацію про бенефіціарного власника зобов’язаним особам, коли зобов’язані особи вживають заходів з належної перевірки клієнтів відповідно до глави II.

Держави-члени повинні вимагати від бенефіціарних власників корпоративних або інших юридичних осіб, включаючи власність на підставі акцій, прав голосу, часткової участі, акцій на пред’явника або контроль за допомогою інших засобів, надання цим установам усієї інформації, необхідної для забезпечення дотримання корпоративною або іншою юридичною особою вимог першого підпараграфа.

2. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.

3. Держави-члени повинні забезпечити зберігання інформації, зазначеної у параграфі 1, в центральному реєстрі в кожній державі-члені, наприклад, у комерційному реєстрі, реєстрах компаній відповідно до статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/101/ЄС (- 17) або публічному реєстрі. Держави-члени повинні повідомити Комісії про характеристики таких національних механізмів. Інформація про бенефіціарних власників, що міститься в цій базі даних, може збиратися відповідно до національних систем.

4. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності та актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, та впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні включати вимоги до зобов’язаних осіб і, якщо доцільно та якщо ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, повідомляти компетентним органам про будь-які невідповідності, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, наявною в них. У випадку повідомлень про невідповідності держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для своєчасного усунення невідповідностей і, у відповідних випадках, внесення відповідного повідомлення до центрального реєстру в проміжний період.

5. Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації про бенефіцарних власників у всіх випадках для:

(a) компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;

(b) зобов’язаних осіб у рамках належної перевірки клієнтів відповідно до глави II;

(c) будь-якого представника громадськості.

Особам, зазначеним у пункті (c), повинен бути наданий дозвіл на доступ принаймні до імені, місяця і року народження, країни проживання і громадянства бенефіціарного власника, а також характеру і обсягу бенефіціарного володіння.

Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження і контакті дані відповідно до правил захисту персональних даних.

5а. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість надання доступу до інформації, включаючи вартість утримання й вдосконалення реєстру.

6. Держави-члени повинні забезпечити можливість своєчасного та необмеженого доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до всієї інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, без звернення до відповідної установи. Держави-члени повинні також дозволяти своєчасний доступ зобов’язаних осіб під час ужиття заходів з належної перевірки клієнтів відповідно до глави II.

Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3, повинні бути органами публічної влади з визначеними повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, наглядовими органами зобов’язаних осіб та органами, які здійснюють функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.

7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і підрозділам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.

8. Держави-члени повинні вимагати, щоб зобов’язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 3, для виконання вимог щодо належної перевірки клієнтів відповідно до глави II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.

9. За виняткових обставин, які повинні бути встановлені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b) і (c) першого підпараграфа параграфа 5, може створити диспропорційний ризик для бенефіціарного власника, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагань, переслідування, насильства або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або іншим чином юридично недієздатним, держава-член може надати виключення з такого доступу до інформації про бенефіціарного власника, повністю або частково, на індивідуальній основі. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначеного виключення на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про виключення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала виключення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих виключень, вказані підстави і передавати такі дані Комісії.

Виключення, надані відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, або до зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(b) статті 2(1), які є публічними посадовими особами.

10. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв’язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3 цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1132 (- 18). Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31а цієї Директиви.

Держави-члени повинні забезпечити доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, через систему взаємозв’язку реєстрів, створену згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до національних законодавчих актів держав-членів про імплементацію параграфів 5, 5а та 6 цієї статті.

Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися за допомогою національних реєстрів і через систему взаємозв’язку реєстрів на період не менше п’яти років і не більше 10 років після видалення корпоративної або іншої юридичної особи з реєстру. Держави-члени повинні співпрацювати між собою та з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до цієї статті.

1. Держави-члени повинні забезпечити застосування цієї статті до трастів та видів правових утворень, таких як, між іншим, фідуції (fiducie), деякі види установ з управління майном (Treuhand) або установ довірчої власності (fideicomiso), якщо структура або функції таких суб’єктів подібні до структури або функцій трастів. Держави-члени повинні визначити характеристики для встановлення того, чи структура або функції правових утворень подібні до структури або функцій трастів, стосовно таких правових утворень, що регулюються їхнім правом.

Кожна держава-член повинна вимагати, щоб довірчі власники будь-якого експрес трасту, управління яким здійснюється в зазначеній державі-члені, отримували та зберігали достатню й актуальну інформацію про бенефіціарних власників трасту. Така інформація повинна включати ідентифікаційні дані:

(a) засновника (засновників);

(b) довірчого власника (власників);

(c) піклувальника (піклувальників) (якщо є);

(d) бенефіціарів або класу бенефіціарів;

(e) будь-якої іншої фізичної особи, що фактично контролює траст.

Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій у разі порушення цієї статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб довірчі власники або особи, що виконують еквівалентні функції у подібних правових утвореннях, відповідно до параграфа 1 цієї статті, розкривали свій статус і своєчасно надавали зазначену в параграфі 1 цієї статті інформацію зобов’язаним особам, коли вони як довірчі власники або як особи, що виконують еквівалентні функції у подібних правових утвореннях, вступають у ділові відносини або здійснюють одиничну операцію понад порогові значення, визначені в пунктах (b), (c) і (d) статті 11.

3. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.

3a. Держави-члени повинні вимагати, щоб інформація про бенефіціарних власників експрес трастів і бенефіціарів подібних правових утворень, зазначених у параграфі 1, зберігалася в центральному реєстрі бенефіціарних власників, створеному державою-членом, в якій має осідок чи проживає довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях.

Якщо місце ведення діяльності або місце проживання довірчого власника трасту або особи, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, розташоване за межами Союзу, зазначена в параграфі 1 інформація повинна зберігатись у центральному реєстрі, створеному державою-членом, в якій довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, вступає у ділові відносини або набуває нерухомість на ім’я трасту або подібного правового утворення.

Якщо довірчі власники трасту або особи, що виконують еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, мають осідок чи проживають у різних державах-членах або якщо довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, неодноразово вступає в ділові відносини від імені трасту або подібного правового утворення в різних державах-членах, свідоцтво про підтвердження реєстрації або витяг з інформації про бенефіціарних власників, що зберігається в реєстрі однією державою-членом, може вважатися достатнім для того, щоб вважати обов’язок стосовно реєстрації виконаним.

4. Держави-члени повинні забезпечити доступ у всіх випадках до інформації про бенефіціарних власників трасту або подібного правового утворення для:

(a) компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;

(b) зобов’язаних осіб у рамках належної перевірки клієнтів відповідно до глави II;

(c) будь-якої фізичної або юридичної особи, яка може продемонструвати законний інтерес;

(d) будь-якої фізичної або юридичної особи, що подає письмовий запит стосовно трасту або подібного правового утворення, що є утримувачем або власником контрольної частки в будь-якій корпоративній або іншій юридичній особі, відмінній від зазначених у статті 30(1), у формі прямого або опосередкованого володіння на праві власності, в тому числі у формі акцій на пред’явника або у формі контролю за допомогою інших засобів.

Інформація, до якої надається доступ фізичним або юридичним особам, зазначеним у пунктах (c) і (d) першого підпараграфа, повинна складатися з імені, місяця і року народження, країни проживання та громадянства бенефіціарного власника, а також характеру і обсягу бенефіціарного володіння.

Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Зазначена додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження та контактні дані відповідно до правил захисту даних. Держави-члени можуть забезпечити ширший доступ до інформації, яка міститься в реєстрі, відповідно свого національного права.

Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3а, повинні бути органами публічної влади з визначеними повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, наглядовими органами зобов’язаних осіб та органами, які здійснюють функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.

4a. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3а, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість надання доступу до інформації, включаючи вартість утримання й вдосконалення реєстру.

5. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності та актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3а, та впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні включати вимоги до зобов’язаних осіб і, якщо доцільно та якщо ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, повідомляти компетентним органам про будь-які невідповідності, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, наявною в них. У випадку повідомлення про невідповідність держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для своєчасного усунення невідповідностей і, за потреби, внести відповідне уточнення до центрального реєстру.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб зобов’язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 4, для виконання вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у главі II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.

7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і підрозділам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.

7а. За виняткових обставин, які повинні бути встановлені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b), (c) і (d) першого підпараграфа параграфа 4, може створити диспропорційний ризик для бенефіціарного власника, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагань, переслідування, насильства або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або іншим чином юридично недієздатним, держава-член може передбачити звільнення від такого доступу до інформації про бенефіціарного власника, повністю або частково, на індивідуальній основі. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначеного виключення на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про виключення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала виключення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих виключень, вказані підстави і передавати такі дані Комісії.

Виключення, надані відповідно до першого підпараграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, а також до зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(b) статті 2(1), які є публічними посадовими особами.

Якщо держава-член вирішить застосувати виключення, відповідно до першого підпараграфа, вона не повинна обмежувати доступ до інформації з боку компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки.

9. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв’язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3a цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132. Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31а цієї Директиви.

Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, за допомогою системи взаємопов’язаних реєстрів, створеної згідно зі статтею 22(2) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до положень національного законодавства держав-членів про імплементацію параграфів 4 і 5 цієї статті.

Держави-члени повинні вживати належних заходів для того, щоб тільки актуальна і достовірна інформація про бенефіціарних власників, зазначена в параграфі 1, надавалася через їхні національні реєстри та системи взаємозв’язку реєстрів, і щоб доступ до такої інформації відповідав правилам захисту даних.

Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися через національні реєстри і через систему взаємозв’язку реєстрів на період не менше п’яти років і не більше 10 років після припинення існування підстав для реєстрації інформації про бенефіціарних власників відповідно до параграфа 3а. Держави-члени повинні співпрацювати з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до параграфів 4 і 4а.

10. Держави-члени повинні повідомити Комісію про категорії, опис характеристик, назви та, якщо застосовно, правову основу трастів і подібних правових утворень, зазначених у параграфі 1, до 10 липня 2019 року. Комісія повинна опублікувати консолідований список таких трастів і подібних правових утворень в Офіційному віснику Європейського Союзу до 10 вересня 2019 року.

До 26 червня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою того, чи всі трасти і подібні правові утворення відповідно до параграфа 1, що регулюються правом держав- членів, були належним чином визначені і на них були покладені зобов’язання, встановлені в цій Директиві. Комісія повинна вживати у відповідних випадках належних заходів для реагування на інформацію, яка міститься у зазначеному звіті.

На додаток до імплементаційних актів, ухвалених Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і в рамках сфери застосування статей 30 і 31 цієї Директиви, Комісія повинна за потреби ухвалити шляхом імплементаційних актів технічні специфікації і процедури, необхідні для створення взаємозв’язків між центральними реєстрами держав-членів відповідно до статей 30(10) і 31(9), щодо:

(a) технічних специфікацій, які визначають групу технічних даних, необхідних для здійснення платформою її функцій, а також методу зберігання, використання та захисту таких даних;

(b) спільних критеріїв, відповідно до яких інформація про бенефіціарних власників доступна через систему взаємозв’язку реєстрів, залежно від рівня доступу, що надається державами-членами;

(c) технічних деталей надання доступу до інформації про бенефіціарних власників;

(d) технічні умови доступності послуг, що надаються системою взаємозв’язку реєстрів;

(e) технічних методів реалізації різних типів доступу до інформації про бенефіціарних власників на підставі статті 30(5) і статті 31(4);

(f) способів оплати, якщо за доступ до інформації про бенефіціарних власників стягується плата відповідно до статті 30(5a) і статті 31(4a), з урахуванням доступних механізмів оплати, таких як дистанційні платіжні операції.

Ухвалення таких імплементаційних актів повинно відбуватися з дотриманням експертної процедури, згідно зі статтею 64a(2).

У своїх імплементаційних актах Комісія повинна намагатися повторно використовувати перевірені технології та наявні практики. Комісія повинна забезпечити, щоб розробка систем не потребувала витрат, які перевищують ті, які є абсолютно необхідними для імплементації цієї Директиви. Імплементаційні акти Комісії повинні характеризуватися прозорістю, обміном досвідом та інформацією між Комісією і державами-членами.

1. Кожна держава-член повинна створити підрозділ фінансової розвідки для запобігання, виявлення та ефективної боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

2. Держави-члени повинні письмово повідомити Комісії назви та адреси відповідних підрозділів фінансової розвідки.

3. Кожний підрозділ фінансової розвідки повинен бути незалежним та автономним, що означає, що орган фінансової розвідки повинен мати повноваження й спроможність, необхідні для вільного здійснення його функцій, включаючи спроможність приймати незалежні рішення для аналізу, запиту й розповсюдження певної інформації. Підрозділ фінансової розвідки як центральний національний підрозділ повинен бути відповідальним за отримання та аналіз повідомлень про підозрілі операції та іншої інформації про відмивання грошей, пов’язані предикатні злочини або фінансування тероризму. Підрозділ фінансової розвідки повинен бути відповідальним за надання компетентним органам результатів свого аналізу та будь-якої додаткової важливої інформації, якщо існують підстави для підозри у відмиванні грошей, пов’язаних предикатних злочинах або фінансуванні тероризму. Він повинен мати змогу отримати додаткову інформацію від зобов’язаних осіб.

Держави-члени повинні надавати підрозділам фінансової розвідки відповідні фінансові, людські або технічні ресурси для виконання їхніх завдань.

4. Держави-члени повинні забезпечити своєчасний доступ, прямий або опосередкований, своїх підрозділів фінансової розвідки до фінансової, адміністративної або правозастосовчої інформації, яку вони вимагають для належного виконання своїх завдань. Підрозділи фінансової розвідки повинні бути здатними відповісти на запити компетентних органів про надання інформації у своїх відповідних державах-членах, якщо такі запити на інформацію зумовлені занепокоєнням щодо відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів або фінансування тероризму. Рішення щодо проведення аналізу або розповсюдження інформації приймають підрозділи фінансової розвідки.

5. Якщо існують об’єктивні причини для припущення, що надання такої інформації негативно вплине на поточні розслідування чи аналіз, або, у виняткових випадках, якщо розкриття такої інформації вочевидь буде непропорційне законним інтересам фізичної або юридичної особи чи буде неналежним з огляду на цілі, для яких таку інформацію було запитано, підрозділ фінансової розвідки не повинен бути зобов’язаний виконувати запит про надання інформації.

6. Держави-члени повинні вимагати від компетентних органів надання зворотного зв’язку підрозділам фінансової розвідки про використання інформації, наданої відповідно до цієї статті, і результати розслідувань або перевірок, здійснених на основі зазначеної інформації.

7. Держави-члени повинні забезпечити повноваження підрозділу фінансової розвідки щодо вжиття термінових заходів, безпосередньо або опосередковано, якщо існує підозра, що операція пов’язана з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, припинити або скасувати згоду на операцію, яка здійснюється, з метою аналізу операції, підтвердити підозру й надати результати аналізу компетентним органам. Підрозділ фінансової розвідки повинен мати повноваження на вжиття таких заходів, безпосередньо або опосередковано, на запит підрозділу фінансової розвідки іншої держави-члена в терміни та відповідно до умов, визначених у національному праві підрозділу фінансової розвідки, який отримав запит.

8. Аналітична функція підрозділу фінансової розвідки повинна складатися з:

(a) операційного аналізу, який стосується індивідуальних випадків і чітко визначених цілей або відповідної обраної інформації, залежно від типу і обсягу отриманого розкриття й очікуваного використання інформації після її розповсюдження; та

(b) стратегічного аналізу наявних тенденцій і методів відмивання грошей і фінансування тероризму.

9. Без обмеженнястатті 34(2), в контексті своїх функцій, кожний підрозділ фінансової розвідки повинен мати змогу запитувати, отримувати та використовувати інформацію від будь-якої зобов’язаної особи для цілей, визначених у параграфі 1 цієї статті, навіть якщо попереднє повідомлення не було подано відповідно до статті 33(1) або 34(1).

1. Держави-члени повинні впроваджувати централізовані автоматизовані механізми, такі як центральні реєстри або центральні електронні системи пошуку даних, які дозволяють своєчасно ідентифікувати будь-яких фізичних або юридичних осіб, які утримують або контролюють платіжні та банківські рахунки, які визначаються за допомогою IBAN, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 260/2012 (- 19), і депозитні сейфи, які утримуються кредитною установою на її території. Держави-члени повинні повідомити Комісії характеристики зазначених національних механізмів.

2. Держави-члени повинні забезпечити, своєчасно та без обмежень, безпосередній доступ національним підрозділам фінансової розвідки до інформації, яка зберігається у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Інформація повинна бути доступною для національних компетентних органів з метою виконання ними обов’язків згідно з цією Директивою. Держави-члени повинні забезпечити спроможність підрозділу фінансової розвідки своєчасно надати інформацію, яка зберігається у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1, будь-якому з інших підрозділів фінансової розвідки відповідно до статті 53.

3. Така інформація повинна бути доступною для пошуку через централізовані механізми, зазначені у параграфі 1:

- для клієнта-власника рахунку і будь-якої особи, що діє від імені клієнта: ім’я разом з іншими ідентифікаційними даними, які вимагаються відповідно до положень національного права, що транспонують пункт (a) статті 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером;