ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 53(1) та статті 62 та 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (- 2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 3),

Оскільки:

(1) Договір про Європейський Союз (ДЄС) передбачає створення внутрішнього ринку та запровадження системи, яка забезпечить відсутність спотворення конкуренції на внутрішньому ринку. Подальша гармонізація законодавства держав-членів у сфері авторського права і суміжних прав має сприяти досягненню таких цілей.

(2) Директиви, ухвалені у сфері авторського права і суміжних прав, сприяють функціонуванню внутрішнього ринку, забезпечують високий рівень захисту правоволодільців, сприяють отриманню дозволів на використання прав та створюють рамки, в яких може здійснюватися використання творів та інших захищених об'єктів. Такі гармонізовані правові рамки сприяють належному функціонуванню внутрішнього ринку та стимулюють інновації, креативність, інвестиції і виробництво нового контенту, у тому числі в цифровому середовищі, для уникнення фрагментації внутрішнього ринку. Захист, який надають такі правові рамки, також сприяє досягненню цілі Союзу щодо поваги до культурного розмаїття та сприяння культурному розмаїттю з одночасним виведенням на перший план спільної культурної спадщини. Стаття 167(4)Договору про функціонування Європейського Союзу вимагає, щоб Союз враховував культурні аспекти у своїй діяльності.

(3) Швидкий розвиток технологій продовжує трансформувати способи створення, виробництва, розповсюдження і використання творів та інших об'єктів. Продовжують з'являтися нові бізнес-моделі та нові суб'єкти. Відповідне законодавство має відповідати запитам майбутнього, щоб не обмежувати технологічного розвитку. Цілі та принципи, встановлені у правових рамках у сфері авторського права, залишаються доцільними. Проте зберігається правова невизначеність як для правоволодільців, так і для користувачів стосовно певних способів використання, у тому числі транскордонного використання, творів та інших об'єктів у цифровому середовищі. Як зазначено у Повідомленні Комісії від 09 грудня 2015 року під назвою "На шляху до сучасних, більш європейських рамок авторського права", необхідно адаптувати та доповнити наявні рамки авторського права Союзу в деяких сферах зі збереженням при цьому високого рівня захисту авторського права і суміжних прав. Ця Директива передбачає правила адаптації певних винятків та обмежень авторського права і суміжних прав до цифрового і транскордонного середовищ, а також заходи сприяння певним практикам ліцензування, зокрема, але не тільки щодо поширення некомерційних творів та інших об'єктів та доступності аудіовізуальних творів онлайн на платформах відео на запит, для забезпечення ширшого доступу до контенту. Вона також містить правила сприяння використанню контенту, що є суспільним надбанням. Щоб побудувати налагоджений та справедливий торговельний майданчик для авторського права, повинні також існувати правила щодо прав на публікації, щодо використання творів чи інших об’єктів надавачами онлайнових послуг, які зберігають контент, вивантажений користувачами, та надають доступ до нього, щодо прозорості договорів авторів і виконавців, щодо винагородження авторів і виконавців, а також механізм відкликання прав, що їх автори і виконавці передали на виключній основі.

(4) Ця Директива ґрунтується на правилах, встановлених у чинних директивах у зазначеній сфері, зокрема у директивах Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄС(- 4), 2000/31/ЄС (- 5), 2001/29/ЄС (- 6), 2006/115/ЄС(- 7), 2009/24/ЄС (- 8), 2012/28/ЄС(- 9) та 2014/26/ЄС (- 10), та доповнює такі правила.

(5) Цифрові технології уможливлюють нові види використання у сферах досліджень, інновацій, освіти та збереження культурної спадщини, які чітко не охоплені наявними правилами Союзу щодо винятків та обмежень. Крім того, необов'язковий характер винятків та обмежень, передбачених у директивах 96/9/ЄС, 2001/29/ЄС та 2009/24/ЄС, у таких сферах може негативно вплинути на функціонування внутрішнього ринку. Це особливо стосується транскордонних способів використання, які стають дедалі важливішими в цифровому середовищі. Таким чином, наявні винятки та обмеження в праві Союзу, які стосуються наукових досліджень, інновацій, викладання та збереження культурної спадщини, потрібно повторно оцінити з огляду на такі нові способи використання. Потрібно впровадити обов’язкові винятки чи обмеження способів використання технологій глибинного аналізу тексту та даних, ілюстрацій для викладання в цифровому середовищі та для збереження культурної спадщини. Наявні винятки та обмеження в праві Союзу потрібно продовжувати застосовувати, у тому числі до діяльності із глибинного аналізу тексту та даних, освіти та збереження, якщо вони не обмежують сфери застосування обов’язкових винятків чи обмежень, передбачених цією Директивою, що їх мають імплементувати держави-члени у своєму національному праві. Таким чином, до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС повинні бути внесені зміни.

(6) Винятки та обмеження, передбачені цією Директивою, орієнтовані на досягнення справедливого балансу між правами й інтересами авторів та інших правоволодільців з одного боку та правами й інтересами користувачів з іншого боку. Вони можуть застосовуватися тільки в окремих особливих випадках, які не суперечать звичайному використанню творів або інших об’єктів та не призводять до необґрунтованих обмежень законних інтересів правоволодільців.

(7) Захист технологічних заходів, встановлених Директивою 2001/29/ЄС, залишається важливим для забезпечення захисту та ефективної реалізації прав, наданих авторам та іншим правоволодільцям згідно з правом Союзу. Потрібно підтримувати такий захист, забезпечуючи при цьому, щоб використання технологічних заходів не перешкоджало користуванню винятками та обмеженнями, передбаченими цією Директивою. Правоволодільці повинні мати змогу забезпечити це за допомогою добровільних заходів. Їм потрібно забезпечити свободу вибору належних заходів для використання бенефіціарами винятків та обмежень, передбачених цією Директивою, таких винятків та обмежень. За відсутності добровільних заходів держави-члени повинні вжити належних заходів відповідно до першого підпараграфа статті 6(4) Директиви 2001/29/ЄС, у тому числі в частині доведення до загального відома публіки творів та інших об'єктів шляхом надання послуг на запит.

(8) Нові технології дають змогу здійснювати автоматизований обчислювальний аналіз інформації в цифровій формі, як-от тексту, звуків, зображень або даних, загальновідомий як глибинний аналіз тексту та даних. Глибинний аналіз тексту та даних уможливлює опрацювання значних обсягів інформації з метою отримання нових знань та виявлення нових тенденцій. Технології глибинного аналізу тексту та даних широко розповсюджені в цифровій економіці; проте широко визнаною є точка зору, що глибинний аналіз тексту і даних може, зокрема, принести користь науково-дослідній спільноті та, тим самим, підтримати інновації. Такі технології приносять користь університетам та іншим науково-дослідним організаціям, а також установам зі збереження культурної спадщини, оскільки вони також можуть проводити дослідження в контексті своєї основної діяльності. Проте у Союзі такі організації та установи стикаються з правовою невизначеністю щодо міри, до якої вони можуть виконувати глибинний аналіз тексту та даних контенту. У деяких випадках глибинний аналіз тексту та даних може включати дії, захищені авторським правом, правом sui generis на бази даних або обома зазначеними правами, зокрема, відтворення творів чи інших об’єктів, витяг елементів вмісту бази даних або обидві дії, які здійснюють, наприклад, коли дані нормалізуються в процесі глибинного аналізу тексту та даних. Якщо не застосовується жодних винятків чи обмежень, потрібен дозвіл правоволодільців на здійснення таких дій.

(9) Глибинний аналіз тексту та даних також можна проводити стосовно самих фактів або даних, які не захищені авторським правом, та в таких випадках дозвіл відповідно до авторського права не вимагається. Також можуть існувати випадки глибинного аналізу тексту та даних, які не передбачають актів відтворення, або в яких відтворені дані підпадають під обов’язковий виняток щодо тимчасових актів відтворення, передбачений статтею 5(1) Директиви 2001/29/ЄС, який повинен продовжувати застосовуватися до методів глибинного аналізу тексту та даних, які не передбачають виготовлення копій за межами сфери застосування такого винятку.

(10) Право Союзу передбачає певні винятки та обмеження, які охоплюють способи використання для науково-дослідних цілей і можуть застосовуватися до актів у рамках глибинного аналізу тексту та даних. Проте такі винятки та обмеження є необов'язковими та не повністю адаптованими до використання технологій у наукових дослідженнях. Крім того, якщо дослідники мають законний доступ до контенту, наприклад, через підписки на публікації або ліцензії відкритого доступу, умови таких ліцензій можуть виключати глибинний аналіз тексту та даних. Оскільки дослідження дедалі частіше проводять із використанням цифрових технологій, існує ризик того, що конкурентна позиція Союзу як науково-дослідного простору постраждає, якщо не вжити заходів для вирішення проблеми правової невизначеності щодо глибинного аналізу тексту та даних.

(11) Проблему правової невизначеності стосовно глибинного аналізу тексту та даних потрібно вирішувати шляхом передбачення обов'язкового винятку для університетів та інших науково-дослідних організацій, а також для установ зі збереження культурної спадщини, до виключного права на відтворення та до права на запобігання здійсненню витягів з бази даних. Згідно з чинною науково-дослідною політикою Союзу, яка заохочує університети та науково-дослідні інститути співпрацювати з приватним сектором, науково-дослідні організації повинні також користуватися таким винятком у разі проведення науково-дослідної діяльності в рамках публічно-приватних партнерств. Хоча науково-дослідні організації та установи зі збереження культурної спадщини залишаються бенефіціарами такого винятку, вони також повинні мати змогу покладатися на своїх приватних партнерів у проведенні глибинного аналізу тексту та даних, у тому числі шляхом використання їхніх технологічних засобів.

(12) Науково-дослідні організації на території Союзу охоплюють широкий діапазон суб’єктів, основною метою яких є проведення наукових досліджень або проведення наукових досліджень разом з наданням освітніх послуг. Термін "наукові дослідження" у розумінні цієї Директиви слід розуміти як такий, що охоплює природничі та гуманітарні науки. У зв’язку з різноманітністю таких суб’єктів важливо мати загальне розуміння науково-дослідних організацій. Вони охоплюють, наприклад, окрім університетів чи інших освітніх установ і їх бібліотек, також такі суб’єкти, як науково-дослідні інститути і лікарні, які проводять дослідження. Незважаючи на різні юридичні форми і структури, загалом спільною ознакою науково-дослідних організацій у державах-членах є те, що вони діють на неприбутковій основі або в контексті визнаних державою місій, які становлять суспільний інтерес. Такі місії, які становлять суспільний інтерес, можуть бути відображені, наприклад, у державному фінансуванні або в положеннях національного права чи публічних договорів. І навпаки, організації, що на них мають вирішальний вплив комерційні підприємства, який надає їм змогу здійснювати контроль з огляду на структурні ситуації, як-от з огляду на права акціонера чи члена, що може призводити до преференційного доступу до результатів досліджень, не повинні вважатися науково-дослідними організаціями для цілей цієї Директиви.

(13) Установи зі збереження культурної спадщини потрібно розуміти як такі, що охоплюють загальнодоступні бібліотеки і музеї незалежно від типу творів чи інших об’єктів, що їх вони зберігають у своїх постійних колекціях, а також архіви, установи зі збереження кіно- чи аудіоспадщини. Їх потрібно розуміти як такі, які включають, між іншим, національні бібліотеки і національні архіви та, якщо йдеться про їх архіви і загальнодоступні бібліотеки, заклади освіти, науково-дослідні організації й організації суспільного мовлення публічного сектора.

(14) Науково-дослідні організації й установи зі збереження культурної спадщини, у тому числі особи, пов'язані з ними, повинні бути охоплені винятком щодо глибинного аналізу тексту та даних стосовно контенту, до якого вони мають законний доступ. Законний доступ потрібно розуміти як такий, що охоплює доступ до контенту на основі політики відкритого доступу або доступ на основі договірних домовленостей між правоволодільцями й науково-дослідними організаціями чи установами зі збереження культурної спадщини, таких як підписки, чи на основі інших законних засобів. Наприклад, у випадку підписок, оформлених науково-дослідними організаціями чи установами зі збереження культурної спадщини, особи, пов'язані з ними, які підпадають під дію таких підписок, розглядаються як такі, що мають законний доступ. Законний доступ також охоплює доступ до контенту, що перебуває у вільному онлайновому доступі.

(15) Науково-дослідним організаціям та установам зі збереження культурної спадщини у деяких випадках, наприклад, для подальшої верифікації результатів наукових досліджень, може бути потрібно зберігати копії, зроблені згідно з винятком для цілей проведення глибинного аналізу тексту та даних. У таких випадках копії потрібно зберігати в захищеному середовищі. Держави-члени повинні мати право вільно ухвалювати на національному рівні та після обговорення з відповідними стейкхолдерами рішення щодо подальших конкретних заходів для зберігання копій, у тому числі щодо здатності призначати довірені органи для зберігання таких копій. Щоб не обмежувати застосування винятку надмірно, такі заходи повинні бути пропорційними та обмежуватися заходами, необхідними для безпечного зберігання копій та запобігання несанкціонованому використанню. Способи використання для цілей наукових досліджень, інші ніж глибинний аналіз тексту та даних, такі як наукові партнерські перевірки і спільні дослідження, повинні продовжувати охоплюватися, якщо застосовно, винятком чи обмеженням, передбаченими у статті 5(3)(a)Директиви 2001/29/ЄС.

(16) 3 огляду на потенційно велику кількість запитів на доступ до їхніх творів чи інших об’єктів та на їх завантаження, правоволодільцям повинно бути дозволено застосовувати заходи, якщо існує ризик того, що безпека та цілісність їхніх систем або баз даних може бути поставлена під загрозу. Такі заходи можуть, наприклад, бути використані для забезпечення того, щоб тільки особи, які мають законний доступ до їхніх даних, могли мати до них доступ, у тому числі за допомогою перевірки IP адреси або автентифікації користувача. Такі заходи повинні залишатися пропорційними наявним ризикам, не повинні виходити за межі того, що є необхідним для реалізації цілі забезпечення безпеки й цілісності системи, та не повинні перешкоджати ефективному застосуванню винятку.

(17) 3 огляду на характер і сферу застосування винятку, що обмежується суб’єктами, які проводять наукові дослідження, будь-яка потенційна шкода правоволодільцям через такий виняток буде мінімальною. Таким чином, держави-члени не повинні передбачати компенсацію для правоволодільців у зв'язку з використанням згідно з винятками щодо глибинного аналізу тексту та даних, запровадженими цією Директивою.

(18) Окрім їх важливого значення в контексті наукових досліджень, методи глибинного аналізу тексту та даних широко використовуються приватними і публічними суб'єктами для аналізу значних обсягів даних у різних сферах життя і для різних цілей, у тому числі для державних служб, ухвалення складних бізнес-рішень та розробки нових застосунків або технологій. У правоволодільців повинна залишатися можливість ліцензувати способи використання їхніх творів чи інших об’єктів, які виходять за межі сфери застосування обов’язкового винятку, передбаченого в цій Директиві, щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень, а також наявних винятків і обмежень, передбачених у Директиві 2001/29/ЄС. Водночас необхідно враховувати той факт, що користувачі глибинного аналізу тексту та даних можуть зіткнутися з правовою невизначеністю щодо того, чи можна здійснювати відтворення та витягування даних для цілей глибинного аналізу тексту та даних із творів чи інших об'єктів, до яких вони мають законний доступ, зокрема якщо відтворення чи витягування даних, здійснені для цілей технічного процесу, не відповідають усім умовам наявного винятку щодо тимчасових актів відтворення, як передбачено у статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС. Для забезпечення більшої правової визначеності в таких випадках та заохочення інновацій також у приватному секторі, ця Директива повинна передбачати, за певних умов, виняток або обмеження щодо відтворення та витягування даних із творів чи інших об’єктів для цілей глибинного аналізу тексту та даних, а також дозволяти зберігати зроблені копії протягом часу, необхідного для цілей глибинного аналізу тексту та даних.

Виняток чи обмеження повинні застосовуватися тільки за умови законного доступу бенефіціара до твору чи іншого об'єкта, у тому числі якщо такі твір чи об’єкт доведені до загального відома публіки онлайн, та якщо правоволодільці належним чином не зарезервували права на відтворення і витягування даних для глибинного аналізу тексту та даних. У випадку контенту, доведеного до загального відома публіки онлайн, доцільним вважається тільки резервування таких прав із використанням засобів машинного зчитування, у тому числі метаданих та умов вебсайту чи сервісу. Резервування прав для цілей глибинного аналізу тексту та даних не має впливати на інші способи використання. В інших випадках може бути доцільним резервування прав із використанням інших засобів, таких як договірні угоди або одностороння декларація. Правоволодільці повинні мати змогу застосовувати заходи для забезпечення дотримання їх резервування в такому контексті. Такий виняток чи обмеження не повинні впливати на обов’язковий виняток щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень, передбачений цією Директивою, а також на наявний виняток щодо тимчасових актів відтворення, передбачений у статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС.

(19) Стаття 5(3)(a) Директиви 2001/29/ЄС дозволяє державам-членам впроваджувати виняток чи обмеження прав на відтворення, публічне сповіщення та доведення до загального відома публіки творів чи інших об’єктів у такий спосіб, щоб особи з населення могли мати доступ до них із місця та в час, що їх вони вибрали індивідуально, виключно для цілей ілюстрування з метою викладання. Крім того, статті 6(2)(b) і 9(b) Директиви 96/9/ЄС дозволяють використання бази даних та витягування значної частини елементів її вмісту для цілей ілюстрування з метою викладання. Сфера застосування таких винятків чи обмежень у частині, в якій вони стосуються цифрових способів використання, нечітка. Крім того, бракує ясності щодо того, чи будуть застосовуватися такі винятки чи обмеження до онлайнового і дистанційного викладання. Крім того, існуючі правові рамки не передбачають транскордонної дії. Така ситуація може перешкоджати розвитку викладання з використанням цифрових технологій і дистанційного навчання. Таким чином, впровадження нового обов'язкового винятку чи обмеження необхідне для забезпечення того, щоб заклади освіти могли користуватися правовою визначеністю в ході використання творів чи інших об’єктів у цифровій, у тому числі онлайновій і транскордонній, викладацькій діяльності.

(20) Хоча програми дистанційного навчання і транскордонної освіти переважно розробляють на рівні вищої освіти, цифрові інструменти й ресурси дедалі частіше використовують на всіх рівнях освіти, зокрема для вдосконалення та збагачення навчального досвіду. Таким чином, винятком чи обмеженням, передбаченими в цій Директиві, повинні мати змогу користуватися всі освітні установи, визнані державою-членом, у тому числі освітні установи, залучені до початкової, середньої, професійної та вищої освіти. Виняток чи обмеження повинні застосовуватися в тій мірі, в якій способи використання обґрунтовані некомерційною ціллю конкретного виду викладацької діяльності. Організаційна структура та засоби фінансування закладу освіти не повинні бути вирішальними факторами у визначенні того, чи є діяльність некомерційною за своїм характером.

(21) Виняток чи обмеження, передбачені в цій Директиві виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, потрібно розуміти як такі, що охоплюють цифрові способи використання творів чи інших об’єктів для підтримки, збагачення чи доповнення викладання, у тому числі навчальної діяльності. Розповсюдження програмного забезпечення, дозволеного згідно з такими винятком чи обмеженням, має бути обмежене цифровим передаванням програмного забезпечення. Таким чином, у більшості випадків поняття ілюстрування передбачатиме використання тільки частин творів або витягів із творів, які не повинні замінювати придбання матеріалів, призначених переважно для освітнього ринку. У разі впровадження винятку чи обмеження держави-члени повинні зберігати за собою право вказувати частку твору чи іншого об’єкта, що її можна використовувати виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, для різних типів творів чи інших об’єктів у збалансований спосіб. Способи використання, дозволені згідно з винятком чи обмеженням, потрібно розуміти як такі, що охоплюють особливі потреби, пов’язані з доступністю, осіб з інвалідністю в контексті ілюстрування з метою викладання.

(22) Використання творів чи інших об’єктів згідно з винятком чи обмеженням виключно для цілей ілюстрування з метою викладання, передбаченим у цій Директиві, повинне відбуватися тільки в контексті викладацької і навчальної діяльності, здійснюваної під відповідальністю закладів освіти, у тому числі в ході іспитів або викладацької діяльності, які відбуваються за межами приміщень закладів освіти, наприклад, у музеї, бібліотеці чи в іншій установі зі збереження культурної спадщини, та обмежуватися тим, що необхідно для цілі такої діяльності. Виняток чи обмеження повинні охоплювати способи використання, що відбувається в класі або в інших місцях за допомогою цифрових засобів, наприклад, електронних дошок чи цифрових пристроїв, що можуть під’єднуватися до мережі Інтернет, а також способи використання, що відбувається дистанційно через захищені електронні середовища, як-от у контексті онлайнових курсів або доступу до навчальних матеріалів, які доповнюють такі курси. Захищені електронні середовища потрібно розуміти як цифрові середовища для викладання та навчання, доступ до яких обмежений викладацьким персоналом закладу освіти і учнями чи студентами, зарахованими до навчальної програми, зокрема за допомогою належних процедур автентифікації, у тому числі автентифікації з використанням пароля.

(23) У низці держав-членів існують різні механізми для сприяння використанню творів чи інших об’єктів у сфері освіти, що ґрунтуються на впровадженні винятку чи обмеження, передбаченого Директивою 2001/29/ЄС, або на ліцензійних договорах, що охоплюють подальші способи використання. Такі механізми зазвичай розробляють із урахуванням потреб закладів освіти та різних рівнів освіти. Хоча важливо гармонізувати сферу застосування нових обов’язкових винятку чи обмеження стосовно цифрових способів використання і транскордонної викладацької діяльності, механізми впровадження можуть відрізнятися в різних державах-членах тією мірою, якою це не перешкоджає ефективному застосуванню винятку чи обмеження або транскордонним способам використання. Держави-члени повинні, наприклад, мати свободу вимагати, щоб використання творів чи інших об'єктів здійснювалося з дотриманням особистих немайнових прав авторів і виконавців. Це надасть державам-членам змогу спиратися на наявні угоди, укладені на національному рівні. Зокрема, держави-члени можуть ухвалити рішення про те, щоб застосування винятку чи обмеження повністю або частково залежало від доступності відповідних ліцензій, які охоплюють принаймні такі самі способи використання, як і ті, що дозволені згідно з винятком чи обмеженням. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо ліцензії охоплюють способи використання, дозволені згідно з винятком чи обмеженням, тільки частково, на всі інші способи використання поширювалися виняток чи обмеження.

Держави-члени можуть, наприклад, використовувати такий механізм для надання пріоритету ліцензіям на матеріали, призначені переважно для освітнього ринку, або ліцензіям на партитуру. Щоб уникнути правової невизначеності чи адміністративного тягаря для закладів освіти в результаті такої залежності застосування винятку від доступності ліцензій, держави-члени, які застосовують такий підхід, повинні вжити конкретних заходів для забезпечення того, щоб схеми ліцензування, які дозволяють цифрові способи використання творів чи інших об’єктів для цілей ілюстрування з метою викладання, були легкодоступними, та щоб заклади освіти були поінформовані про існування таких схем ліцензування. Такі схеми ліцензування повинні задовольняти потреби закладів освіти. Також необхідно розробити інформаційні інструменти, спрямовані на забезпечення помітності існування наявних схем ліцензування. Такі схеми повинні ґрунтуватися, наприклад, на колективному ліцензуванні або розширеному колективному ліцензуванні, щоб уникнути необхідності для закладів освіти окремо вести переговори з правоволодільцями. Щоб гарантувати правову визначеність, держави-члени повинні визначити, за яких умов заклад освіти може використовувати захищені твори чи інші об’єкти згідно з таким винятком та, навпаки, коли він має діяти відповідно до схеми ліцензування.

(24) Держави-члени повинні зберігати за собою право забезпечувати, щоб правоволодільці отримували справедливу компенсацію за цифрове використання їхніх творів чи інших об’єктів згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у цій Директиві для ілюстрування з метою викладання. Для встановлення рівня справедливої компенсації потрібно належним чином враховувати, між іншим, освітні цілі держав-членів та шкоду для правоволодільців. Держави-члени, які ухвалюють рішення про забезпечення справедливої компенсації, повинні заохочувати використання систем, які не створюють адміністративного тягаря для закладів освіти.

(25) Установи зі збереження культурної спадщини займаються збереженням своїх колекцій для майбутніх поколінь. Акт збереження твору чи іншого об’єкта в колекції установи зі збереження культурної спадщини може вимагати відтворення та, відповідно, дозволу відповідних правоволодільців. Цифрові технології пропонують нові способи збереження спадщини, яка міститься в таких колекціях, проте вони також створюють нові виклики. З огляду на такі нові виклики, необхідно адаптувати існуючі правові рамки шляхом передбачення обов’язкового винятку до права на відтворення, щоб дозволити такі акти збереження, здійснювані такими установами.

(26) Існування в державах-членах різних підходів до актів відтворення для збереження спадщини установами зі збереження культурної спадщини перешкоджає транскордонній співпраці, обміну засобами збереження та створенню транскордонних мереж зі збереження спадщини на внутрішньому ринку такими установами, що призводить до неефективного використання ресурсів. Це може мати негативний вплив на збереження культурної спадщини.

(27) Таким чином, на держави-члени необхідно покласти обов’язок передбачити виняток, щоб дозволити установам зі збереження культурної спадщини відтворювати твори та інші об’єкти, що постійно перебувають у їхніх колекціях, для цілей їх збереження, наприклад, для усунення технологічного застарівання чи погіршення стану оригінальних носіїв або для страхування таких творів чи об’єктів. Такий виняток повинен дозволяти створювати копії за допомогою належного інструмента, засобу чи технології для збереження в будь-якому форматі чи на будь-якому носії та в необхідній кількості у будь-який момент життя твору чи іншого об’єкта та тією мірою, якою це необхідно для цілей збереження. Акти відтворення, що їх здійснюють установи зі збереження культурної спадщини для цілей, інших ніж збереження творів та інших об’єктів у їхніх постійних колекціях, повинні надалі вимагати дозволу від правоволодільців, якщо вони не дозволені іншими винятками чи обмеженнями, передбаченими в праві Союзу.

(28) Установи зі збереження культурної спадщини не обов’язково мають технічні засоби чи експертні знання для здійснення актів, необхідних для збереження їхніх колекцій, зокрема в цифровому середовищі, тому вони можуть звернутися за допомогою до інших культурних організацій та інших третіх сторін для цієї цілі. Згідно з винятком для цілей збереження, передбаченим цією Директивою, установам зі збереження культурної спадщини потрібно дозволити покладатися на треті сторони, які діють від їхнього імені і під їхню відповідальність, у тому числі на треті сторони, які базуються в інших державах-членах, для створення копій.

(29) Для цілей цієї Директиви твори та інші об'єкти повинні вважатися такими, які постійно перебувають у колекції установи зі збереження культурної спадщини, якщо така установа володіє копіями таких творів чи інших об’єктів або утримує їх на постійній основі, наприклад, у результаті передачі права власності або ліцензійного договору, зобов'язань щодо обов'язкового примірника або домовленостей щодо постійного зберігання.

(30) Установи зі збереження культурної спадщини повинні користуватися перевагами чітких рамок оцифровування та поширення, у тому числі транскордонного, творів чи інших об’єктів, які вважаються некомерційними для цілей цієї Директиви. Проте певні характеристики колекцій некомерційних творів чи інших об’єктів, а також кількість творів чи інших об’єктів, залучених до проекту з масового оцифровування, передбачають, що отримати попередній дозвіл окремих правоволодільців може бути дуже складно. Це може бути пов'язано, наприклад, із віком творів чи інших об’єктів, їх обмеженою комерційною вартістю або з тим. що вони не були призначені для комерційного використання або ніколи не використовувалися в комерційних цілях. Таким чином, необхідно передбачити заходи для сприяння певним видам використання некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у колекціях установ зі збереження культурної спадщини.

(31) Усі держави-члени повинні мати правові механізми, які дозволяють застосовувати ліцензії, видані відповідними і достатньо представницькими організаціями колективного управління установам зі збереження культурної спадщини щодо певних видів використання некомерційних творів чи інших об’єктів, також до прав правоволодільців, які не уповноважили представницьку організацію колективного управління для цієї мети. Необхідно забезпечити змогу охоплення такими ліцензіями всіх держав-членів відповідно до цієї Директиви.

(32) Положення щодо колективного ліцензування некомерційних творів чи інших об’єктів, запроваджені цією Директивою, можуть не передбачати вирішення всіх випадків, у яких установи зі збереження культурної спадщини стикаються з труднощами в ході отримання всіх необхідних дозволів від правоволодільців на використання таких некомерційних творів чи інших об’єктів. Це може стосуватися, наприклад, випадків, пов’язаних із відсутністю практики колективного управління правами на певні типи творів чи інших об'єктів або з тим, що відповідні організації колективного управління є недостатньо представницькими для категорії правоволодільців і відповідних прав. У таких окремих випадках необхідно забезпечити установам зі збереження культурної спадщини змогу надання онлайн некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у їхніх колекціях, згідно з гармонізованими винятком чи обмеженням до авторського права і суміжних прав у всіх державах-членах. Важливо, щоб використання згідно з такими винятком чи обмеженням здійснювалося тільки у разі, якщо виконуються певні умови, зокрема стосовно доступності ліцензійних рішень. Відсутність договору про умови ліцензії не повинна тлумачитися як відсутність доступних ліцензійних рішень.

(33) У рамках, передбачених цією Директивою, держави-члени повинні мати змогу застосовувати гнучкість у виборі певного типу механізму ліцензування, такого як розширене колективне ліцензування або презумпції представництва, що його вони впроваджують для використання некомерційних творів чи інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини, відповідно до їхніх правових традицій, практики чи обставин. Держави-члени також повинні мати змогу застосовувати гнучкість у визначенні умов, що їх повинні виконувати організації колективного управління, щоб бути достатньо представницькими, якщо таке визначення базується на значній кількості правоволодільців певного типу творів чи інших об’єктів, які надали уповноваження, яке дозволяє ліцензування відповідного типу використання. Держави-члени повинні мати право вільно встановлювати спеціальні правила, що застосовуються до випадків, у яких більше ніж одна організація колективного управління є представником відповідних творів чи інших об’єктів, що вимагає, наприклад, видачі спільної ліцензії або договору між відповідними організаціями.

(34) Для цілей таких механізмів ліцензування важливою є сувора і налагоджена система колективного управління. Директива 2014/26/ЄС передбачає таку систему, та така система включає, зокрема, правила щодо належного управління, прозорості та звітування, а також регулярного, старанного і точного розподілу та виплати сум, що підлягають виплаті окремим правоволодільцям.

(35) Відповідні запобіжні заходи мають бути доступні правоволодільцям, які повинні мати змогу виключити всі свої твори чи інші об’єкти, всі ліцензії або всі способи використання згідно з винятком чи обмеженням, певні твори чи об’єкти або певні ліцензії чи способи використання згідно з винятком чи обмеженням зі сфери застосування механізмів ліцензування та винятку чи обмеження, впроваджених цією Директивою, щодо використання некомерційних творів чи інших об’єктів у будь-який час до чи протягом терміну дії ліцензії або до чи протягом використання згідно з винятком чи обмеженням. Умови, що регулюють такі механізми ліцензування, не повинні впливати на їх практичну актуальність для установ зі збереження культурної спадщини. Важливо, щоб, якщо правоволоділець виключає один або більше творів чи інших об’єктів зі сфери застосування таких механізмів або таких винятку чи обмеження, будь-яке поточне використання було припинене протягом розумного періоду та щоб у випадку, якщо такі використання здійснюються згідно з колективною ліцензією, після інформування організації колективного управління вона припинила видавати ліцензії, які охоплюють відповідні способи використання. Таке виключення, здійснене правоволодільцями, не має впливати на їх претензії щодо винагороди за фактичне використання твору чи іншого об’єкта згідно з ліцензією.

(36) Ця Директива не впливає на змогу держав-членів ухвалювати рішення щодо того, хто несе юридичну відповідальність за відповідність ліцензування некомерційних творів чи інших об'єктів та їх використання умовам, визначеним у цій Директиві, та за відповідність відповідних сторін умовам таких ліцензій.

(37) 3 огляду на діапазон творів чи інших об’єктів у колекціях установ зі збереження культурної спадщини, важливо, щоб механізми ліцензування та виняток чи обмеження, передбачені цією Директивою, були доступними та могли застосовуватися на практиці щодо різних типів творів чи інших об’єктів, у тому числі фотографій, програмного забезпечення, фонограм, аудіовізуальних творів та унікальних витворів мистецтва, у тому числі якщо вони ніколи не були доступні у продажу. Твори, які ніколи не були доступні у продажу, можуть включати плакати, листівки, окопні журнали або аматорські аудіовізуальні твори, а також неопубліковані твори чи інші об’єкти, без обмеження інших застосовних правових обмежень, таких як національні правила стосовно особистих немайнових прав. Якщо твір чи інший об’єкт доступні у будь-якій із різних версій, як-от більш пізнє видання літературних творів та альтернативні кадри кінематографічних творів, або в будь-якому з різних проявів, як-от у цифровому і друкованому форматах одного твору, такий твір чи інший об’єкт не має вважатися некомерційним. І навпаки, комерційна доступність адаптацій, у тому числі версій іншими мовами або аудіовізуальних адаптацій літературного твору, не повинна перешкоджати твору чи іншому об’єкту певною мовою вважатися некомерційним. Щоб відобразити особливості різних типів творів та інших об’єктів стосовно видів публікування і розповсюдження та сприяти практичності таких механізмів, може бути необхідним встановлення спеціальних вимог і процедур щодо практичного застосування таких механізмів ліцензування, як-от вимог щодо спливу певного періоду з часу комерційної доступності твору чи об’єкта. Доцільно, щоб держави-члени консультувалися з правоволодільцями, установами зі збереження культурної спадщини та організаціями колективного управління при встановленні таких вимог і процедур.

(38) У ході визначення того, чи є твори чи інші об’єкти некомерційними, потрібно докласти розумних зусиль, щоб оцінити їх доступність для громадськості через загальновживані комерційні канали з урахуванням характеристик конкретних твору чи іншого об’єкта або конкретного комплексу творів чи інших об’єктів. Держави-члени повинні мати право вільно розподіляти відповідальність за докладання таких розумних зусиль. Розумні зусилля не повинні включати повторюваних з часом дій, проте вони повинні включати врахування будь-яких легкодоступних доказів майбутньої доступності творів чи інших об’єктів через загальновживані комерційні канали. Оцінювання кожного твору окремо повинно вимагатися тільки у випадках, якщо це вважається обґрунтованим з огляду на наявність відповідної інформації, імовірність комерційної доступності та очікувані транзакційні витрати. Перевірка доступності твору чи іншого об’єкта зазвичай повинна проходити у державі-члені, в якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, якщо не вважається обґрунтованою транскордонна перевірка, наприклад, у випадках, якщо наявна легкодоступна інформація про те, що літературний твір був уперше опублікований у версії певною мовою в іншій державі-члені. У багатьох випадках некомерційний статус комплексу творів чи інших об’єктів можна визначити за допомогою пропорційного механізму, такого як вибірковий контроль. Обмежена доступність твору чи іншого об’єкта, як-от їх доступність у магазинах уживаних товарів, або теоретична змога отримання ліцензії на твір чи інший об’єкт не повинні вважатися доступністю громадськості у загальновживаних комерційних каналах.

(39) 3 міркувань міжнародної ввічливості механізм ліцензування та виняток чи обмеження, передбачені цією Директивою для оцифровування та поширення некомерційних творів або інших об’єктів, не повинні поширюватися на комплекси некомерційних творів або інших об’єктів у випадках, коли наявні докази, які дають змогу припустити, що вони переважно складаються з творів чи інших об’єктів третіх країн, крім випадків, коли відповідна організація колективного управління є достатньо представницькою для такої третьої країни, наприклад, на основі договору про представництво. Таке оцінювання може ґрунтуватися на наявних доказах після докладання розумних зусиль для визначення того, чи є твори або інші об’єкти некомерційними, без потреби в пошуку додаткових доказів. Оцінювання походження кожного твору чи іншого об’єкта окремо має вимагатися тільки тією мірою, якою це необхідно для докладання розумних зусиль, щоб визначити, чи є вони доступними в продажу.

(40) Установи зі збереження культурної спадщини та організації колективного управління повинні зберігати за собою право погоджувати територіальну сферу застосування ліцензій, у тому числі змогу охоплення всіх держав-членів, ліцензійний платіж та дозволені способи використання. Способи використання, охоплені такими ліцензіями, не повинні служити для цілей отримання прибутку, у тому числі у разі розповсюдження копій установами зі збереження культурної спадщини, як-от у випадку промоційних матеріалів про виставку. Водночас, з огляду на те, що оцифровування колекцій закладів зі збереження культурної спадщини може бути пов’язане зі значними інвестиціями, будь-які ліцензії, надані відповідно до механізму, передбаченого цією Директивою, не повинні перешкоджати установам зі збереження культурної спадщини покривати витрати на ліцензію та витрати на оцифровування і розповсюдження творів або інших об’єктів, на які поширюється ліцензія.

(41) Інформація про поточне та майбутнє використання некомерційних творів та інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини на підставі цієї Директиви та запроваджених механізмів для всіх правоволодільців стосовно виключення їх творів чи інших предметів зі сфери застосування ліцензій або винятку чи обмеження повинна бути належним чином оприлюднена до та під час використання згідно з ліцензією або винятком чи обмеженням у відповідних випадках. Таке оприлюднення особливо важливе, якщо використання відбувається транскордонно на внутрішньому ринку. З огляду на це, доцільно передбачити створення єдиного загальнодоступного онлайнового порталу для Союзу, щоб оприлюднювати таку інформацію протягом розумного періоду часу до початку використання. Такий портал має спростити для правоволодільців процедуру виключення їх творів чи інших об'єктів зі сфери застосування ліцензій або винятку чи обмеження. Згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 (- 11). Офісу Європейського Союзу з інтелектуальної власності доручені певні завдання та види діяльності, фінансування яких здійснюється з використанням його власного бюджету, та які спрямовані на сприяння та підтримання діяльності національних органів, приватного сектора та установ Союзу в боротьбі з порушенням прав інтелектуальної власності, у тому числі в попередженні таких порушень. З огляду на це. доцільно покладатися на такий Офіс у створенні порталу для оприлюднення такої інформації та управлінні ним.

Окрім оприлюднення інформації на порталі, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів з оприлюднення у кожному окремому випадку, щоб підвищити обізнаність відповідних правоволодільців щодо предмету регулювання цієї Директиви, наприклад, шляхом використання додаткових каналів комунікації для охоплення широкої громадськості. Необхідність, характер та географічна сфера застосування додаткових заходів з оприлюднення повинні залежати від характеристик відповідних некомерційних творів або інших об'єктів, умов ліцензій або типу використання згідно з винятком чи обмеженням та існуючих практик у державах-членах. Заходи з оприлюднення повинні бути ефективними без потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.

(42) Держави-члени повинні сприяти діалогу зі стейкхолдерами в конкретних секторах, щоб забезпечити релевантність та належне функціонування механізмів ліцензування, встановлених цією Директивою для некомерційних творів або інших об'єктів, належний захист правоволодільців, належне оприлюднення ліцензій та забезпечення правової визначеності стосовно представництва організацій колективного управління і категоризації творів.

(43) Заходи, передбачені в цій Директиві для сприяння колективному ліцензуванню прав на некомерційні твори або інші об'єкти, які постійно перебувають у колекціях установ зі збереження культурної спадщини, не повинні обмежувати використання таких творів або інших об'єктів згідно з винятками чи обмеженнями, передбаченими у праві Союзу, або згідно з іншими розширеними ліцензіями, крім випадків, коли таке ліцензування не ґрунтується на некомерційному статусі творів або інших об'єктів, які підпадають під його дію. Такі заходи також не повинні обмежувати національні механізми використання некомерційних творів або інших об'єктів, що ґрунтуються на ліцензіях між організаціями колективного управління та користувачами, іншими ніж установи зі збереження культурної спадщини.

(44) Механізми розширеного колективного ліцензування забезпечують організаціям колективного управління змогу пропонувати ліцензії як орган колективного ліцензування від імені правоволодільців незалежно від того, чи уповноважили вони організацію на такі дії. Системи, що ґрунтуються на таких механізмах, як розширене колективне ліцензування, юридичні повноваження або презумпції представництва, є добре усталеними практиками в кількох державах-членах та можуть використовуватися в різних сферах. Чинні рамки авторського права, які поширюються на всіх сторін, вимагають доступності пропорційних правових механізмів ліцензування творів або інших об’єктів. Таким чином, держави-члени повинні мати змогу покладатися на рішення, які забезпечують організаціям колективного управління можливість пропонувати ліцензії, під дію яких підпадає потенційно велика кількість творів або інших об'єктів, на певні типи використання та розподіляти доходи, отримані в результаті таких ліцензій, серед правоволодільців згідно з Директивою 2014/26/ЄС.

(45) 3 огляду на характер деяких способів використання, а також на зазвичай велику кількість залучених творів чи інших об'єктів, транзакційні витрати на отримання окремих дозволів на використання прав від кожного відповідного правоволодільця занадто високі. У результаті, малоймовірно, що без ефективних механізмів колективного ліцензування відбувалися б усі операції у відповідних сферах, необхідні для використання таких творів чи інших об'єктів. Розширене колективне ліцензування організаціями колективного управління та подібні механізми можуть надати можливість укладення договорів у сферах, у яких колективне ліцензування на основі уповноваження правоволодільців не забезпечує вичерпного рішення для охоплення всіх використовуваних творів або інших об'єктів. Такі механізми доповнюють колективне управління правами на основі окремого дозволу правоволодільців, надаючи користувачам повну правову визначеність у певних випадках. Водночас вони надають правоволодільцям змогу користуватися перевагами законного використання їхніх творів.

(46) 3 огляду на дедалі більшу важливість можливості пропонувати гнучкі схеми ліцензування у цифрову еру та розширення використання таких схем, держави-члени повинні мати змогу передбачати механізми ліцензування, які дають організаціям колективного управління змогу укладати ліцензії на добровільній основі незалежно від того, чи уповноважили правоволодільці організацію на такі дії. Держави-члени повинні мати змогу підтримувати та впроваджувати такі механізми відповідно до їх національних традицій, практик чи обставин із застосуванням запобіжних заходів, передбачених у цій Директиві, та відповідно до права Союзу і міжнародних зобов'язань Союзу. Такі механізми повинні діяти тільки на території відповідної держави-члена, якщо інше не передбачено в праві Союзу. Держави-члени повинні мати змогу застосовувати гнучкість у виборі конкретного типу механізму, який забезпечує можливість розширення дії ліцензій на твори або інші об'єкти на права правоволодільців, які не уповноважили організацію, що укладає договір, за умови, що такий механізм відповідає праву Союзу, у тому числі правилам стосовно колективного управління правами, передбаченим у Директиві 2014/26/ЄС. Зокрема, такі механізми повинні також забезпечувати застосування статті 7Директиви 2014/26/ЄС до правоволодільців, які не є членами організації, яка укладає договір. Такі механізми можуть включати розширене колективне ліцензування, юридичні повноваження та презумпції представництва. Положення цієї Директиви стосовно колективного ліцензування не повинні впливати на чинну можливість держав-членів застосовувати обов'язкове колективне управління правами або інші механізми розширеного колективного ліцензування, як-от механізми, згадані у статті 3 Директиви Ради 93/83/ЄЕС (- 12).

(47) Важливо, щоб механізми розширеного колективного ліцензування застосовувалися тільки в чітко визначених сферах використання, в яких отримання уповноваження від правоволодільців на індивідуальній основі зазвичай є обтяжливим та непрактичним такою мірою, що робить необхідну операцію ліцензування, а саме операцію, яка передбачає надання ліцензії, що охоплює всіх відповідних правоволодільців, малоймовірною з огляду на характер використання або типів відповідних творів. Такі механізми повинні ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих та недискримінаційних критеріях стосовно ставлення до правоволодільців, у тому числі до правоволодільців, які не є членами організації колективного управління. Зокрема, сам факт того, що правоволодільці, на яких впливають такі механізми, не є громадянами чи резидентами держави-члена або не мають осідку в державі-члені користувача, який запитує ліцензію, повинен бути причиною вважати, що отримання дозволів на використання прав є достатньо обтяжливим та непрактичним, щоб обґрунтувати використання таких механізмів. Так само важливо, щоб ліцензоване використання не впливало негативно на економічну вартість відповідних прав та не позбавляло правоволодільців значної комерційної вигоди.

(48) Держави-члени повинні забезпечити наявність належних запобіжних заходів для захисту законних інтересів правоволодільців, які не уповноважували організацію, яка пропонує ліцензію, та недискримінаційне застосування таких запобіжних заходів. Зокрема, для обґрунтування розширеної дії механізмів така організація повинна бути достатнім представником типів творів чи інших об'єктів та прав, що є предметом ліцензії, на основі своїх повноважень, наданих правоволодільцями. Держави-члени повинні визначити вимоги, яким повинні відповідати такі організації, щоб вважатися достатньо представницькими, з урахуванням категорії прав, якими управляє організація, здатності організації ефективно управляти правами, творчого сектора, в якому вона працює, та того, чи охоплює організація значну кількість правоволодільців на відповідний тип творів або інших об’єктів, які уповноважили її, дозволивши їй надавати ліцензії на відповідний тип використання, відповідно до Директиви 2014/26/ЄС. Для забезпечення правової визначеності та впевненості в механізмах державам-членам повинно бути дозволено ухвалювати рішення щодо того, хто несе юридичну відповідальність за способи використання, дозволені ліцензійним договором. Усім правоволодільцям, твори яких використовуються згідно з ліцензією, потрібно гарантувати однакове ставлення, у тому числі, зокрема, стосовно доступу до інформації щодо ліцензування та розподілу винагороди. Заходи з оприлюднення повинні діяти протягом усього строку дії ліцензії та не повинні передбачати створення непропорційного адміністративного тягаря для користувачів, організацій колективного управління чи правоволодільців і потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.

Для забезпечення того, щоб правоволодільці могли легко відновити контроль над своїми творами та запобігти будь-якому використанню їхніх творів, що може завдати шкоди їх інтересам, важливо, щоб правоволодільці мали ефективну змогу виключити свої твори або інші об’єкти зі сфери застосування таких механізмів стосовно всіх способів використання та творів чи інших об’єктів або стосовно певних способів використання та творів чи інших об’єктів, у тому числі перед укладенням ліцензії та протягом терміну дії ліцензії. У таких випадках будь-яке поточне використання потрібно припинити протягом розумного періоду. Таке виключення, здійснене правоволодільцями, не повинне впливати на їх претензії щодо винагороди за фактичне використання твору чи іншого об’єкта згідно з ліцензією. Держави-члени також повинні мати змогу ухвалювати рішення щодо того, які додаткові заходи є доцільними для захисту правоволодільців. Такі додаткові заходи можуть включати, наприклад, заохочення обміну інформацією серед організацій колективного управління та інших зацікавлених сторін на території Союзу для підвищення обізнаності про такі механізми та доступну правоволодільцям можливість виключати свої твори або інші об’єкти зі сфери застосування таких механізмів.

(49) Держави-члени повинні забезпечити, щоб ціль і сфера застосування будь-якої ліцензії, наданої в результаті застосування механізмів розширеного колективного ліцензування, а також можливі способи використання, завжди були ретельно і чітко визначені в законі або, якщо базовий закон становить загальні положення, у практиках ліцензування, що їх застосовують у результаті таких загальних положень, або в наданих ліцензіях. Можливість користування ліцензією відповідно до таких механізмів повинна бути обмежена організаціями колективного управління, які підпадають під дію національного права, яке імплементує Директиву 2014/26/ЄС.

(50) 3 огляду на різні традиції і досвід стосовно механізмів розширеного колективного ліцензування в різних державах-членах та на їх застосовність до правоволодільців незалежно від їх національності або держави-члена проживання, важливо забезпечити прозорість та діалог на рівні Союзу щодо практичного функціонування таких механізмів, у тому числі стосовно дієвості запобіжних заходів для правоволодільців, зручності користування такими механізмами, їх впливу на правоволодільців, які не є членами організації колективного управління, або на правоволодільців, які є громадянами чи резидентами іншої держави-члена, та щодо впливу на транскордонне надання послуг, у тому числі щодо потенційної потреби у встановленні правил для надання таким механізмам транскордонної дії на внутрішньому ринку. Для забезпечення прозорості Комісія повинна регулярно оприлюднювати інформацію щодо використання таких механізмів відповідно до цієї Директиви. Тому держави-члени, які впровадили такі механізми, повинні інформувати Комісію про відповідні національні положення та їх застосування на практиці, у тому числі про сферу застосування та види ліцензування, впроваджені на основі загальних положень, масштаб ліцензування та залучені організації колективного управління. Таку інформацію потрібно обговорювати з державами-членами у контактному комітеті, створеному відповідно до статті 12(3)Директиви 2001/29/ЄС. Комісія повинна опублікувати звіт про використання таких механізмів у Союзі та їх вплив на ліцензування і правоволодільців, на поширення культурного контенту та на транскордонне надання послуг у сфері колективного управління авторським правом і суміжними правами, а також про вплив на конкуренцію.

(51) Сервіси відео на запит можуть відіграти вирішальну роль у поширенні аудіовізуальних творів на території всього Союзу. Проте доступність таких творів, зокрема європейських творів, на сервісах відео на запит залишається обмеженою. Договори щодо онлайнового використання таких творів може бути складно укласти через проблеми, пов'язані з ліцензуванням прав. Такі проблеми можуть, наприклад, виникати, якщо володілець прав на певній території має низький економічний стимул використовувати твір онлайн та не ліцензує або затримує онлайнові права, що може призвести до того, що аудіовізуальні твори будуть недоступними на сервісах відео на запит. Інші проблеми можуть стосуватися періодів використання.

(52) Для сприяння ліцензуванню прав на аудіовізуальні твори сервісам відео на запит держави-члени повинні забезпечити механізм переговорів, який забезпечує сторонам, які бажають укласти договір, можливість покладатися на допомогу неупередженого органу або одного чи більше медіаторів. З цією метою держави-члени повинні мати право створити новий орган або покладатися на наявний орган, який відповідає умовам, встановленим цією Директивою. Держави-члени повинні мати змогу призначати один чи більше компетентних органів або медіаторів. Орган або медіатори повинні зустрічатися зі сторонами та надавати допомогу в переговорах, забезпечуючи професійні, неупереджені зовнішні консультації. Якщо у переговорах беруть участь сторони з різних держав-членів, та такі сторони вирішують покладатися на механізм переговорів, сторони повинні заздалегідь домовитися про компетентну державу-член. Орган або медіатори можуть зустрічатися зі сторонами з метою сприяння початку переговорів або в ході переговорів з метою сприяння укладенню договору. Участь у такому механізмі переговорів та подальше укладення договорів повинні бути добровільними та не повинні впливати на договірну свободу сторін. Держави-члени повинні мати право вільно ухвалювати рішення щодо специфічних особливостей функціонування механізму переговорів, у тому числі щодо часових рамок і тривалості допомоги в переговорах та покривання витрат. Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративний і фінансовий тягарі залишалися пропорційними для гарантування ефективності механізму переговорів. Держави-члени повинні заохочувати діалог між представницькими організаціями, не покладаючи на них такого зобов’язання.

(53) Закінчення строку захисту твору передбачає перехід такого твору в суспільне надбання та закінчення строку дії прав, передбачених авторським правом Союзу стосовно такого твору. У сфері образотворчого мистецтва обіг точних репродукцій творів, які є суспільним надбанням, сприяє доступу до культури і просуванню культури та доступу до культурної спадщини. У цифровому середовищі захист таких репродукцій відповідно до авторського права чи суміжних прав не відповідає закінченню строку захисту творів згідно з авторським правом. Крім того, відмінності між національними законами про авторське право, що регулюють захист таких репродукцій, породжують правову невизначеність та впливають на транскордонне поширення творів образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням. Таким чином, певні репродукції творів образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням, не повинні бути захищені авторським правом і суміжними правами. Всі такі положення не повинні перешкоджати установам зі збереження культурної спадщини продавати репродукції, як-от листівки.

(54) Вільна і плюралістична преса важлива для забезпечення якісної журналістики та доступу громадян до інформації. Вона робить фундаментальний внесок у громадське обговорення та належне функціонування демократичного суспільства. Широка доступність публікацій у пресі онлайн призвела до появи нових онлайнових сервісів, таких як агрегатори новин або сервіси моніторингу ЗМІ, для яких повторне використання публікацій у пресі є важливою частиною бізнес-моделей та джерелом доходу. Видавці публікацій у пресі стикаються з проблемами в ліцензуванні онлайнового використання їхніх публікацій надавачам таких видів послуг, що ускладнює повернення їх інвестицій. За відсутності визнання видавців публікацій в пресі правоволодільцями ліцензування та дотримання прав на публікації в пресі стосовно онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства в цифровому середовищі часто є складним і неефективним.

(55) Необхідно визнати та надалі заохочувати організаційний і фінансовий внески видавців у створення публікацій у пресі, щоб забезпечити сталість видавничої справи та, таким чином, сприяти доступності надійної інформації. Таким чином, необхідно надавати гармонізований правовий захист публікаціям у пресі у зв'язку з онлайновим використанням надавачами послуг інформаційного суспільства на рівні Союзу, що не передбачає впливу на наявні правила стосовно авторського права у праві Союзу, які застосовуються до приватних або некомерційних способів використання публікацій у пресі окремими користувачами, у тому числі якщо такі користувачі надають спільний онлайновий доступ до публікацій у пресі. Потрібно ефективно гарантувати такий захист шляхом впровадження в право Союзу прав, пов'язаних із авторським правом, на відтворення та доведення до загального відома публіки публікацій у пресі видавців, які мають осідок у державі-члені, стосовно онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/1535(- 13). Правовим захистом публікацій у пресі, передбаченим цією Директивою, повинні користуватися видавці, які мають осідок у державі-члені та зареєстрований офіс, центральну адміністрацію або основне місце діяльності на території Союзу.

Поняття видавця публікацій у пресі потрібно розуміти як таке, що охоплює надавачів послуг, таких як видавці або агентства новин, якщо вони публікують публікації в пресі у розумінні цієї Директиви.

(56) Для цілей цієї Директиви необхідно означити поняття "публікації в пресі" як таке, що охоплює тільки журналістські публікації, опубліковані на будь-якому носії, у тому числі в паперовій формі, у контексті економічної діяльності, що становить надання послуг відповідно до права Союзу. Публікації в пресі, які повинні бути охоплені, включають, наприклад, щоденні газети, тижневі або місячні журнали загального або спеціального інтересу, у тому числі журнали за підпискою, та вебсайти з новинами. Публікації в пресі містять переважно літературні твори, проте дедалі частіше включають інші типи творів та інших об'єктів, зокрема фотографії і відео. Періодичні видання, що їх публікують для наукових чи академічних цілей, як-от наукові вісники, не повинні бути охоплені захистом, що його надають публікаціям у пресі відповідно до цієї Директиви. Захист також не повинен застосовуватися до вебсайтів, як-от блогів, які надають інформацію в рамках діяльності, яка не здійснюється за ініціативи, під редакційною відповідальністю та контролем надавача послуги, як-от видавця новин.

(57) Права, надані видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, повинні мати таку саму сферу застосування, як і права на відтворення та доведення до загального відома публіки, передбачені в Директиві 2001/29/ЄС, якщо вони стосуються онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства. Права, надані видавцям публікацій у пресі, не повинні поширюватися на надання гіперпосилань. Вони також не повинні поширюватися на самі факти, що про них повідомлено у публікації в пресі. Права, надані видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, також повинні підпадати під дію тих самих положень щодо винятків та обмежень, які застосовуються до прав, передбачених у Директиві 2001/29/ЄС, у тому числі щодо винятку у разі надання цитат для таких цілей, як критика або рецензія, передбаченого устатті 5(3)(d) зазначеної Директиви.

(58) Використання публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства може включати використання всієї публікації або статей, а також частин публікації в пресі. Таке використання частин публікації в пресі також набуло економічної актуальності. Водночас, використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства не може підірвати інвестицій, здійснених видавцями публікацій у пресі в ході створення контенту.

Таком чином, доцільно передбачити, щоб використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі не підпадало під сферу застосування прав, передбачених у цій Директиві. З урахуванням масової агрегації та використання публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства важливо, щоб виключення дуже коротких витягів тлумачилося у спосіб, який не впливатиме на ефективність прав, передбачених у цій Директиві.

(59) Захист, що його надають видавцям публікацій у пресі відповідно до цієї Директиви, не повинен впливати на права авторів та інших правоволодільців на твори та інші об’єкти, включені в таку публікацію в пресі, у тому числі стосовно міри, якою автори та інші правоволодільці можуть використовувати свої твори та інші об’єкти незалежно від публікації в пресі, до якої вони були включені. Таким чином, видавці публікацій у пресі не повинні мати змоги застосовувати захист, наданий їм відповідно до цієї Директиви, проти авторів чи інших правоволодільців або проти інших уповноважених користувачів тих самих творів або інших об’єктів. Це положення не має обмежувати договірних домовленостей, укладених між видавцями публікацій у пресі з одного боку та авторами й іншими правоволодільцями з іншого боку. Автори, чиї твори включені до публікації в пресі, повинні мати право отримували належну частку доходів, що їх видавці отримують за використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства. Це положення не має обмежувати національних законів про власність та реалізацію прав у контексті трудових договорів, якщо такі закони відповідають праву Союзу.

(60) Видавці, у тому числі видавці публікацій у пресі, книжок або наукових і музичних публікацій, часто діють на основі передавання прав авторів за допомогою договірних угод або встановлених законом положень. У цьому контексті видавці здійснюють інвестиції з метою використання творів, що містяться в їхніх виданнях, та в деяких випадках можуть бути позбавлені доходів у разі використання таких творів згідно з винятками чи обмеженнями, як-от для приватного копіювання і репрографування, у тому числі згідно з відповідними існуючими національними схемами щодо репрографування в державах-членах або згідно зі схемами публічного надання в позичку. У декількох державах-членах компенсація за використання згідно з такими винятками чи обмеженнями розподіляється між авторами і видавцями. З метою врахування такої ситуації та вдосконалення правової визначеності для всіх відповідних сторін ця Директива дозволяє державам-членам, які мають існуючі схеми розподілення компенсації між авторами і видавцями, зберігати їх. Це особливо важливо для держав-членів, які мали такі механізми розподілення компенсації до 12 листопада 2015 року, хоча в інших державах-членах компенсація не розподіляється та підлягає виплаті виключно авторам відповідно до національної культурної політики. Хоча ця Директива повинна застосовуватися в недискримінаційний спосіб до всіх держав-членів, вона повинна поважати традиції у цій сфері та не зобов’язувати держави-члени, які наразі не мають таких схем розподілення компенсації, впроваджувати їх. Це не повинно впливати на наявні або майбутні механізми в державах-членах стосовно винагороди в контексті публічного надання в позичку.

Це також не має впливати на національні механізми, пов’язані з управлінням правами і правами на винагороду, якщо вони відповідають праву Союзу. Усі держави-члени повинні мати змогу, але не бути зобов’язаними, передбачати, щоб у випадках, якщо автори передали чи ліцензували права видавцю або в інший спосіб зробили своїми творами внесок до публікації, та якщо існують системи компенсації шкоди, спричиненої їм винятком чи обмеженням, у тому числі через організації колективного управління, які представляють спільно авторів і видавців, видавці мали право на частку такої компенсації. Держави-члени повинні зберігати за собою право визначати, як видавці повинні обґрунтувати свої претензії щодо компенсації або винагороди, та встановлювати умови розподілення такої компенсації або винагороди між авторами і видавцями відповідно до їх національних систем.

(61) За останні роки функціонування онлайнового ринку контенту стало складнішим. Онлайнові сервіси спільного доступу до контенту, які надають доступ до великого обсягу захищеного авторським правом контенту, вивантаженого їх користувачами, стали основним джерелом доступу до контенту онлайн. Онлайнові сервіси є засобами надання ширшого доступу до культурних і творчих робіт, та вони надають широкі можливості для культурної і творчої галузей у розробці нових бізнес-моделей. Проте хоча вони і забезпечують різноманітність і легкість доступу до контенту; вони також створюють виклики у випадках, коли контент, захищений авторським правом, вивантажують без отримання попереднього дозволу правоволодільців. Існує правова невизначеність щодо того, чи беруть надавачі таких послуг участь у діях, пов'язаних із авторським правом, та чи повинні вони отримувати дозвіл від правоволодільців на контент, вивантажений їх користувачами, які не мають відповідних прав на вивантажений контент, без обмеження застосування винятків та обмежень, передбачених у праві Союзу. Невизначеність впливає на здатність правоволодільців визначати, чи використовуються їхні твори та за яких умов вони використовуються, а також на їх здатність отримувати належну винагороду за таке використання. Тому важливо сприяти розвитку ринку ліцензування між правоволодільцями і надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Такі ліцензійні договори повинні бути справедливими та підтримувати розумний баланс між обома сторонами. Правоволодільці повинні отримувати належну винагороду за використання їхніх творів або інших об’єктів. Проте, оскільки такі положення не повинні впливати на договірну свободу, правоволодільці не повинні бути зобов'язані надавати дозвіл або укладати ліцензійні договори.

(62) Певні послуги інформаційного суспільства у рамках їх звичайного використання призначені для надання доступу громадськості до захищеного авторським правом контенту або інших об'єктів, вивантажених їх користувачами. Означення надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту, встановлене в цій Директиві, має бути націлене тільки на онлайнові послуги, які відіграють важливу роль на онлайновому ринку контенту через конкуренцію з іншими онлайновими послугами транслювання контенту, такими як онлайнові послуги потокового передавання аудіо- і відеофайлів, для такої самої аудиторії. Послуги, охоплені цією Директивою, - це послуги, основною ціллю або однією з основних цілей яких є зберігання і надання користувачам можливості вивантаження і спільного доступу до великих обсягів контенту, захищеного авторським правом, з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку від нього шляхом організації і просування такого контенту для залучення більшої аудиторії, у тому числі шляхом його розподілу на категорії та використання цільового просування в рамках такого контенту. Такі послуги не повинні включати послуги, основною ціллю яких є інша ціль, ніж надання користувачам можливості вивантаження та спільного доступу до контенту, захищеного авторським правом, з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку від такої діяльності. До останніх послуг належать, наприклад, електронні комунікаційні послуги у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 (- 14), а також надавачі хмарних послуг для взаємодії між компаніями та хмарних послуг, які надають користувачам змогу вивантажувати контент для власного використання, як-от файлообмінники. або електронні торгові майданчики, основною діяльністю яких є роздрібна торгівля, та такі послуги не надають доступу до контенту, захищеного авторським правом.

Такі надавачі послуг, як платформи для розроблення та спільного доступу до програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом, неприбуткові наукові чи освітні репозиторії, а також некомерційні онлайнові енциклопедії, також повинні бути виключені з означення надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Зрештою, для забезпечення високого рівня захисту авторського права механізм звільнення від відповідальності, передбачений у цій Директиві, не повинен застосовуватися до надавачів послуг, основною ціллю яких є участь у піратстві у сфері авторського права або сприяння такому піратству.

(63) Наявність факту зберігання надавачем онлайнових послуг спільного доступу до контенту великих обсягів контенту, захищеного авторським правом, та надання доступу до нього потрібно оцінювати у кожному окремому випадку із урахуванням поєднання таких елементів, як аудиторія послуги та кількість файлів, які містять захищений авторським правом контент, вивантажених користувачами послуги.

(64) Доцільно уточнити в цій Директиві, що надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснюють акт публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки, якщо вони надають громадськості доступ до захищених авторським правом творів або інших об’єктів, вивантажених їх користувачами. Відповідно, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні отримувати дозвіл, у тому числі за допомогою ліцензійного договору, від відповідних правоволодільців. Це не впливає на поняття публічне сповіщення або доведення до загального відома публіки в інших випадках відповідно до права Союзу та не впливає на можливе застосування статті 3(1)і (2) Директиви 2001/29/ЄС до інших надавачів послуг, які використовують контент, захищений авторським правом.

(65) Якщо надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту несуть відповідальність за акти публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки за умов, встановлених у цій Директиві, стаття 14(1)Директиви 2000/31/ЄС не повинна застосовуватися до відповідальності, яка виникає внаслідок положення цієї Директиви про використання захищеного контенту надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Це не повинно впливати на застосування статті 14(1) Директиви 2000/31/ЄС до таких надавачів послуг для цілей, які не входять до сфери застосування цієї Директиви.

(66) 3 урахуванням того факту, що надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту надають доступ до контенту, який вивантажують не вони, а їх користувачі, доцільно передбачити спеціальний механізм відповідальності для цілей цієї Директиви для випадків, у яких дозвіл не було надано. Він не має обмежувати засобів правового захисту відповідно до національного права у випадках, інших ніж відповідальність за порушення авторських прав, та здатності національних судів або адміністративних органів встановлювати заборони відповідно до права Союзу. Зокрема, особливий режим, що застосовується до нових надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, річний оборот яких становить менше ніж 10 мільйонів євро, та середня кількість унікальних відвідувачів у Союзі за місяць яких не перевищує 5 мільйонів, не повинен впливати на доступність засобів правового захисту відповідно до права Союзу і національного права. Якщо надавачам послуг не був наданий дозвіл, вони повинні докласти всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, щоб запобігти доступності на своїх сервісах творів та інших об’єктів, на які вони не мають дозволу, як визначено відповідними правоволодільцями. З цією метою правоволодільці повинні надати надавачам послуг відповідну та необхідну інформацію з урахуванням, серед інших факторів, розміру правоволодільців і типу їхніх творів та інших об’єктів. Заходи, вжиті надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту у співпраці з правоволодільцями, не повинні призводити до запобігання доступності контенту, який не порушує авторського права, у тому числі творів або інших захищених об’єктів, використання яких охоплене ліцензійним договором або винятком чи обмеженням до авторського права і суміжних прав. Таким чином, заходи, вжиті такими надавачами послуг, не повинні впливати на користувачів, які користуються онлайновими послугами спільного доступу до контенту для законного вивантаження та доступу до інформації на таких сервісах.

Крім того, зобов’язання, встановлені в цій Директиві, не повинні призводити до введення державами-членами зобов’язання щодо загального моніторингу. У ході оцінювання того, чи доклав надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, потрібно враховувати, чи вжив надавач послуг усіх заходів, яких би вжив сумлінний оператор для досягнення результату, а саме запобігання доступності на його вебсайті творів або інших об’єктів, на які він не має дозволу, з урахуванням найкращих галузевих практик та дієвості вжитих заходів з огляду на всі відповідні фактори і розвиток, а також принципу пропорційності. Для цілей такого оцінювання потрібно враховувати низку елементів, таких як розмір сервісу, рівень науково-технічного розвитку, пов’язаного з існуючими засобами, які дають змогу запобігти доступності різних типів контенту, у тому числі їх потенційний майбутній розвиток, та витрати на такі засоби для сервісів. Різні засоби запобігання доступності захищеного авторським правом контенту, на який не надано дозвіл, можуть бути належними і пропорційними залежно від типу контенту, тому не можна виключати, що в деяких випадках доступності контенту, на який не надано дозвіл, можна запобігти тільки після повідомлення правоволодільців. Будь-які заходи, вжиті надавачами послуг, повинні бути ефективними для досягнення поставлених цілей, проте не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілі запобігання і припинення доступності творів та інших об’єктів, на які не надано дозвіл.

Якщо твори та інші об’єкти, на які не надано дозвіл, стають доступними незважаючи на докладання всіх зусиль у співпраці з правоволодільцями, як того вимагає ця Директива, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні нести відповідальність стосовно конкретних творів та інших об’єктів, щодо яких вони отримали відповідну та необхідну інформацію від правоволодільців, якщо такі надавачі не підтвердять, що вони доклали всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності.

Крім того, якщо конкретні твори або інші об’єкти, на які не надано дозвіл, стали доступними на онлайнових сервісах спільного доступу до контенту, у тому числі незалежно від того, чи було докладено всіх зусиль та чи надали правоволодільці відповідну та необхідну інформацію заздалегідь, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні нести відповідальність за несанкціоновані акти публічного сповіщення творів або інших об’єктів, якщо після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення вони не діяли оперативно, щоб заблокувати доступ до творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено, або вилучити їх зі своїх вебсайтів. Крім того, такі надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту також повинні нести відповідальність, якщо вони не підтвердять, що вони доклали всіх зусиль, щоб запобігти майбутньому вивантаженню конкретних творів, на які не було надано дозвіл, на основі відповідної та необхідної інформації, наданої правоволодільцями для такої цілі.

Якщо правоволодільці не надають надавачам онлайнових послуг спільного доступу до контенту відповідної та необхідної інформації щодо їхніх конкретних творів чи інших об’єктів, або якщо правоволодільці не повідомляють про блокування доступу до конкретних творів чи інших об’єктів, на які не надано дозвіл, або про їх вилучення, та, відповідно, такі надавачі послуг не можуть докласти всіх зусиль для запобігання доступності контенту, на який не надано дозвіл, на їхніх сервісах відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, такі надавачі послуг не повинні нести відповідальність за несанкціоновані акти публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки таких неідентифікованих творів або інших об’єктів.

(67) За аналогією до статті 16(2) Директиви 2014/26/ЄС, ця Директива передбачає правила щодо нових онлайнових послуг. Правила, передбачені в цій Директиві, призначені для врахування конкретного випадку компаній на стадії запуску, які працюють з вивантаженнями користувачів для розробки нових бізнес-моделей. Спеціальним режимом, що застосовується до нових надавачів послуг із невеликими оборотом та аудиторією, повинні користуватися дійсно нові підприємства, та тому його потрібно припинити застосовувати через три роки після того, як послуги підприємства вперше стали доступними онлайн у Союзі. Таким режимом не можна зловживати за допомогою механізмів, які розширюють його застосування на термін, довший ніж перші три роки. Зокрема, він не повинен застосовуватися до новостворених послуг або до послуг, які надаються під новим найменуванням, але продовжують діяльність уже існуючого надавача онлайнових послуг спільного доступу до контенту, який не може використовувати або більше не використовує такий режим.

(68) Надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні бути прозорими з правоволодільцями щодо вжитих заходів у контексті співпраці. Оскільки надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту можуть вживати різних заходів, вони повинні надавати правоволодільцям за їх запитом належну інформацію про тип вжитих заходів та спосіб їх вжиття. Така інформація повинна бути достатньо конкретною, щоб забезпечувати правоволодільцям достатню прозорість, не впливаючи на комерційні таємниці надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту. Проте надавачі послуг не зобов'язані надавати правоволодільцям детальну окрему інформацію про кожен ідентифікований твір або інший об'єкт. Це положення не має обмежувати договірних домовленостей, які можуть включати більш конкретні положення щодо інформації, яку потрібно надавати, якщо між надавачами послуг і правоволодільцями укладені договори.