1. Цей Регламент запроваджує Митний кодекс Союзу (Кодекс), що містить загальні положення та процедури, застосовні до товарів, переміщуваних на митну територію Союзу або за її межі.

Без обмеження міжнародного права та конвенцій і законодавства Союзу в інших галузях, Кодекс діє однаково на всій митній території Союзу.

2. Деякі положення митного законодавства можуть діяти за межами митної території Союзу в рамках законодавства, що регулює окремі галузі, або в рамках міжнародних конвенцій.

3. Дія деяких положень митного законодавства, в тому числі передбачених ним спрощень, поширюється на торгівлю товарами Союзу між частинами митної території Союзу, що до них застосовуються положення Директиви 2006/112/ЄС або Директиви 2008/118/ЄС, та частинами такої території, де такі положення не застосовуються, або на торгівлю між частинами такої території, де такі положення не застосовуються.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284 із зазначенням положень митного законодавства і передбачених ним спрощень щодо митної декларації, підтвердження митного статусу, використання процедури внутрішнього транзиту Союзу тією мірою, якою це не перешкоджає належному застосуванню відповідних податкових інструментів, що їх дія поширюється на торгівлю згаданими в статті 1(3) товарами Союзу. Такі акти можуть бути спрямовані на вирішення конкретних обставин щодо торгівлі товарами Союзу, що стосуються лише однієї держави-члена.

Митні органи передусім несуть відповідальність за нагляд за міжнародною торгівлею Союзу, таким чином сприяючи добросовісній і відкритій торгівлі, виконанню зовнішніх аспектів внутрішнього ринку, спільної торговельної політики та інших спільних політик Союзу, що мають вплив на торгівлю, а також загальній безпеці ланцюга постачання. Митні органи повинні вживати заходів, що спрямовані, зокрема, на таке:

(a) захист фінансових інтересів Союзу та його держав-членів;

(b) захист Союзу від недобросовісної та незаконної торгівлі і водночас підтримка законної комерційної діяльності;

(c) забезпечення захисту та безпеки Союзу та його резидентів, а також охорона довкілля, якщо необхідно - у тісній співпраці з іншими органами; та

(d) підтримання належного балансу між митним контролем і сприянням законній торгівлі.

1. Митна територія Союзу складається з таких територій, у тому числі їхніх територіальних вод, внутрішніх вод і повітряного простору:

- територія Королівства Бельгія,

- територія Республіки Болгарія,

- територія Чеської Республіки,

- територія Королівства Данія, крім Фарерських островів і Гренландії,

- Федеральної Республіки Німеччина, крім острова Гельголанд і території Бюзінген (Договір між Федеральною Республікою Німеччина та Швейцарською Конфедерацією від 23 листопада 1964 року),

- територія Республіки Естонія,

- територія Ірландії,

- територія Грецької Республіки,

- територія Королівства Іспанія, крім Сеути та Мелільї,

- територія Французької Республіки, крім французьких заморських країн і територій, що на них поширюються положення частини четвертої Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС),

- територія Республіки Хорватія,

- територія Італійської Республіки, крім муніципалітетів Лівіньо і Кампьоне-д'Італія та національних вод озера Лугано, що розташовані між берегом і політичним кордоном території між Понте-Треза та Порто-Черезіо,

- територія Республіки Кіпр, згідно з положеннями Акта про вступ 2003 року,

- територія Республіки Латвія,

- територія Республіки Литва,

- територія Великого Герцогства Люксембург,

- територія Угорщини,

- територія Мальти,

- територія Королівства Нідерландів у Європі,

- територія Республіки Австрія,

- територія Республіки Польща,

- територія Португальської Республіки,

- територія Румунії,

- територія Республіки Словенія,

- територія Словацької Республіки,

- територія Республіки Фінляндія,

- територія Королівства Швеція, та

- територія Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Нормандських островів та острова Мен.

2. Вказані нижче території, розташовані за межами території держав-членів, у тому числі їхні територіальні води, внутрішні води та повітряний простір, повинні вважатися частиною митної території Союзу з урахуванням застосовних до них конвенцій і договорів:

(a) ФРАНЦІЯ

(b) КІПР

Територія районів дислокації Збройних сил Сполученого Королівства в Акротірі та Декелії, що визначена в Договорі щодо заснування Республіки Кіпр, підписаному в Нікосії 16 серпня 1960 року (Збірник договорів Сполученого Королівства № 4 (1961), директивний документ 1252).

Для цілей Кодексу застосовуються такі терміни та означення:

(1) "митні органи" означає митні адміністрації держав-членів, відповідальні за застосування митного законодавства, та будь-які інші органи, уповноважені відповідно до національного законодавства застосовувати визначене митне законодавство;

(2) "митне законодавство" означає масив законодавства, що складається з такого:

(a) Кодекс і положення законодавства, що його доповнюють або виконують, ухвалені на рівні Союзу або національному рівні;

(b) Єдиний митний тариф;

(c) законодавство, що запроваджує систему Союзу для звільнень від сплати мита;

(d) міжнародні угоди, що містять митні норми, - тією мірою, якою вони діють у Союзі;

(3) "митний контроль" означає конкретні дії, які виконують митні органи для того, щоб забезпечити дотримання митного законодавства та іншого законодавства, що регулює прибуття, вибуття, транзит, переміщення, зберігання та кінцеве використання товарів, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною такої території, та перебування і переміщення на митній території Союзу товарів із третіх країн і товарів, поміщених під процедуру кінцевого використання;

(4) "особа" означає фізичну особу, юридичну особу та будь-яке об'єднання осіб, що не є юридичною особою, але що його згідно із законодавством Союзу або національним законодавством визнано об'єднанням, що має здатність вчиняти юридичні дії;

(5) "економічний оператор" означає особу, що в ході своєї комерційної діяльності провадить діяльність, регульовану митним законодавством;

(6) "митний представник" означає будь-яку особу, яку призначила інша особа для виконання дій і формальностей, необхідних згідно з митним законодавством у її відносинах з митними органами;

(7) "ризик" означає імовірність і наслідки настання події стосовно прибуття, вибуття, транзиту, переміщення або кінцевого використання товарів, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною такої території, а також стосовно перебування на митній території Союзу товарів із третіх країн, яка:

(a) перешкоджатиме правильному застосуванню інструментів Союзу або національних інструментів;

(b) ставитиме під загрозу фінансові інтереси Союзу та його держав-членів; або

(c) становитиме загрозу для безпеки Союзу та його резидентів, здоров'я людей, тварин або рослин, довкілля чи споживачів;

(8) "митні формальності" означає всі операції, що їх повинні виконати особа та митні органи для дотримання митного законодавства;

(9) "загальна декларація прибуття" означає акт, яким особа повідомляє митні органи у встановленій формі та спосіб і протягом визначеного строку про те, що товари буде переміщено на митну територію Союзу;

(10) "загальна декларація вибуття" означає акт, яким особа повідомляє митні органи у встановленій формі та спосіб і протягом визначеного строку про те, що товари буде переміщено за межі митної території Союзу;

(11) "декларація тимчасового зберігання" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про те, що товари перебувають на тимчасовому зберіганні;

(12) "митна декларація" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання помістити товари під певну митну процедуру і зазначає при цьому, якщо необхідно, про будь-які особливі умови, що їх потрібно застосувати;

(13) "декларація зворотного вивозу" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання перемістити товари із третіх країн, за винятком тих, що перебувають під процедурою вільної зони або на тимчасовому зберіганні, за межі митної території Союзу;

(14) "повідомлення про зворотний вивіз" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання перемістити товари з третіх країн, що перебувають під процедурою вільної зони або на тимчасовому зберіганні, за межі митної території Союзу;

(15) "декларант" означає особу, яка подає від свого імені митну декларацію, декларацію тимчасового зберігання, загальну декларацію прибуття, загальну декларацію вибуття, декларацію зворотного вивозу або повідомлення про зворотний вивіз, чи особу, від імені якої подається така декларація або повідомлення;

(16) "митна процедура" означає будь-яку з таких процедур, під яку можна помістити товари згідно з Кодексом:

(a) випуск для вільного обігу;

(b) спеціальні процедури;

(c) вивіз;

(17) "тимчасове зберігання" означає ситуацію, коли товари з третіх країн тимчасово зберігаються під митним наглядом у період між їх пред'явленням митниці та їх поміщенням під митну процедуру або їх зворотним вивозом;

(18) "митний борг" означає зобов'язання особи сплатити суму ввізного або вивізного мита, що встановлене на визначені товари згідно з чинним митним законодавством;

(19) "боржник" означає будь-яку особу, що несе відповідальність за сплату митного боргу;

(20) "ввізне мито" означає мито, що підлягає сплаті за ввіз товарів;

(21) "вивізне мито" означає мито, що підлягає сплаті за вивезення товарів;

(22) "митний статус" означає статус товарів як товарів Союзу або товарів із третіх країн;

(23) "товари Союзу" означає товари, що підпадають під будь-яку з таких категорій:

(a) товари, що повністю отримані на митній території Союзу та не включають товари, ввезені з країн або територій, які не є частиною митної території Союзу;

(b) товари, переміщувані на митну територію Союзу з країн або територій, які не є частиною такої території, та випущені для вільного обігу;

(c) товари, отримані або вироблені на митній території Союзу виключно із зазначених у пункті (b) товарів або із зазначених у пунктах (а) та (b) товарів;

(24) "товари з третіх країн" означає товари, що не є зазначеними в пункті 23 товарами, або товари, що втратили свій митний статус товарів Союзу;

(25) "управління ризиками" означає систематичне виявлення ризиків, у тому числі шляхом вибіркових перевірок, та вжиття усіх заходів, необхідних для зменшення ймовірності настання ризику;

(26) "випуск товарів" означає дію, якою митні органи надають товари для цілей, визначених для митної процедури, що під неї їх поміщено;

(27) "митний нагляд" означає дію, яку загалом вчиняють митні органи, щоб забезпечити дотримання митного законодавства та, у відповідних випадках, інших правових норм, застосовних до товарів, що є об'єктом такої дії;

(28) "повернення" означає відшкодування сплаченої суми ввізного або вивізного мита;

(29) "звільнення від сплати" означає звільнення від зобов'язання сплатити суму ввізного або вивізного мита, яку не було сплачено;

(30) "перероблені продукти" означає поміщені під процедуру перероблення товари, піддані переробним операціям;

(31) "особа, що має осідок на митній території Союзу" означає:

(a) стосовно фізичної особи, будь-яку особу, яка постійно проживає на митній території Союзу;

(b) стосовно юридичної особи чи об'єднання осіб, будь-яку особу, що має місцезнаходження, головний офіс або постійне комерційне представництво на митній території Союзу;

(32) "постійне комерційне представництво" означає постійне місце ведення комерційної діяльності, в якому постійно перебувають необхідні людські і технічні ресурси та через яке повністю або частково проводяться пов'язані з митною сферою операції особи;

(33) "пред'явлення товарів митниці" означає повідомлення митних органів про надходження товарів на митницю чи в будь-яке інше місце, що його визначили або схвалили митні органи, та доступність таких товарів для митного контролю;

(34) "володілець товарів" означає особу, що є власником товарів, або має подібне право розпорядження ними, або фактично володіє ними;

(35) "суб'єкт процедури" означає:

(a) особу, яка подає митну декларацію або від імені якої таку декларацію подано; або

(b) особу, якій передано права та обов'язки стосовно митної процедури;

(36) "заходи торговельної політики" означає нетарифні заходи, запроваджені в рамках спільної торговельної політики, у формі норм законодавства Союзу, що регулюють міжнародну торгівлю товарами;

(37) "переробні операції" означає будь-що з такого:

(a) оброблення товарів, у тому числі їх монтаж, або складання, або з'єднання з іншими товарами;

(b) перероблення товарів;

(c) знищення товарів;

(d) ремонт товарів, у тому числі їх відновлення та налагодження;

(e) використання товарів, що не повинні входити до складу перероблених продуктів, але що дозволяють або полегшують виробництво таких продуктів, навіть якщо вони повністю або частково витрачаються в процесі (допоміжні засоби виробництва);

(38) "норма добутку" означає кількість чи відсоток перероблених продуктів, отриманих унаслідок перероблення певної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення;

(39) "рішення" означає будь-який акт митних органів стосовно митного законодавства, який містить рішення в конкретній справі та має юридичні наслідки для відповідної особи чи осіб;

(40) "перевізник" означає:

(a) у контексті прибуття товарів, особу, яка переміщує товари або несе відповідальність за переміщення товарів на митну територію Союзу. Проте:

(i) у разі змішаного перевезення, "перевізник" означає особу, яка керує транспортним засобом, що, після його переміщення на митну територію Союзу, рухається самостійно як активний транспортний засіб;

(ii) у разі морського чи повітряного перевезення згідно з договором про спільне використання або фрахтування судна, "перевізник" означає особу, яка укладає договір і видає коносамент або авіанакладну для фактичного переміщення товарів на митну територію Союзу;

(b) у контексті вибуття товарів, особу, яка переміщує товари або несе відповідальність за переміщення товарів за межі митної території Союзу. Проте:

(i) у разі змішаного перевезення, якщо активний транспортний засіб, що залишає митну територію Союзу, тільки перевозить інший транспортний засіб, що, після прибуття активного транспортного засобу в пункт призначення, рухатиметься самостійно як активний транспортний засіб, "перевізник" означає особу, яка керуватиме транспортним засобом, що рухатиметься самостійно після того, як транспортний засіб, що залишає митну територію Союзу, прибуде в пункт призначення;

(ii) у разі морського чи повітряного перевезення згідно з договором про спільне використання або фрахтування судна, "перевізник" означає особу, яка укладає договір і видає коносамент або авіанакладну для фактичного переміщення товарів за межі митної території Союзу;

(41) "комісійна винагорода за купівлю" означає винагороду, що її сплачує імпортер агенту за представництво його інтересів під час купівлі оцінюваних товарів.

1. Весь обмін інформацією, як-от декларації, заяви або рішення, між митними органами та між економічними операторами і митними органами, а також зберігання такої інформації, згідно з вимогами митного законодавства, повинні здійснюватися з використанням засобів електронного опрацювання даних.

2. Спільні вимоги до даних повинні бути розроблені для цілей обміну зазначеною в параграфі 1 інформацією та її зберігання.

3. Засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім зазначених у параграфі 1 засобів електронного опрацювання даних, можна використовувати таким чином:

(a) на постійній основі, якщо це обґрунтовано з огляду на тип перевезення або якщо використання засобів електронного опрацювання даних не є доцільним для відповідних митних формальностей;

(b) на тимчасовій основі, у разі тимчасової несправності комп'ютеризованої системи митних органів або економічних операторів.

4. Як відступ від параграфа 1, Комісія може у виняткових випадках ухвалювати рішення, що дозволяють одній або декільком державам-членам використовувати засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім засобів електронного опрацювання даних.

Таке рішення про відступ повинне обґрунтовуватись конкретною ситуацією держави-члена, що просить його ухвалити, а також відступ необхідно надавати на визначений строк. Відступ підлягає періодичному перегляду і може подовжуватись на додатковий строк за заявою держави-члена, якій його надано. Його повинно бути скасовано, якщо він більш не є обґрунтованим.

Відступ не повинен впливати на обмін інформацією між державою-членом, якій його надано, та іншими державами-членами або на обмін інформацією та її зберігання в інших державах-членах для цілей застосування митного законодавства.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати таке:

(a) згадані в статті 6(2) спільні вимоги до даних, враховуючи необхідність виконання передбачених митним законодавством митних формальностей, а також характер і мету обміну зазначеною в статті 6(1) інформацією та її зберігання;

(b) конкретні випадки, в яких засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім засобів електронного опрацювання даних, можна використовувати згідно з пунктом (а) статті 6(3);

(c) тип інформації та відомості, що повинні міститись у зазначеній у статтях 148(4) та 214(1) документації.

1. Шляхом імплементаційних актів Комісія визначає:

(а) за необхідності, формат і код спільних вимог до даних, згаданих у статті 6(2);

(b) процедурні норми щодо обміну інформацією та її зберігання, які можна виконати за допомогою засобів, відмінних від зазначених у статті 6(3) засобів електронного опрацювання даних.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія ухвалює згадані в статті 6(4) рішення про відступи шляхом імплементаційних актів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

1. Економічні оператори, що мають осідок на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах за місцем їхнього осідку.

2. В окремих випадках економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах за місцем, де вони вперше подають декларацію або подають заяву з проханням ухвалити рішення.

3. Особи, відмінні від економічних операторів, не зобов'язані реєструватись у митних органах, якщо не передбачено інше.

Якщо зазначені в першому підпараграфі особи зобов'язані реєструватись, діє таке:

(a) якщо вони мають осідок на митній території Союзу, вони підлягають реєстрації в митних органах за місцем їхнього осідку;

(b) якщо вони не мають осідку на митній території Союзу, вони підлягають реєстрації в митних органах за місцем, де вони вперше подають декларацію або подають заяву з проханням ухвалити рішення.

4. В окремих випадках митні органи визнають реєстрацію недійсною.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) зазначені в статті 9(2) випадки, коли економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах;

(b) зазначені в першому підпараграфі статті 9(3) випадки, коли особи, крім економічних операторів, підлягають реєстрації в митних органах;

(c) зазначені в статті 9(4) випадки, коли митні органи визнають реєстрацію недійсною.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів митний орган, відповідальний за реєстрацію згідно зі статтею 9.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. На всю інформацію, що її отримують митні органи під час виконання своїх службових обов'язків, яка за своїм характером є конфіденційною або яка надається на умовах конфіденційності, поширюється зобов'язання збереження професійної таємниці. Крім передбачених у статті 47(2) випадків, компетентні органи не повинні розкривати таку інформацію без прямого дозволу особи чи органу, що її надали.

Однак таку інформацію може бути розкрито без дозволу, якщо митні органи зобов'язані або уповноважені це зробити відповідно до чинних положень, зокрема стосовно охорони даних, або у зв'язку із судовим провадженням.

2. Згадану у параграфі 1 конфіденційну інформацію може бути передано митним органам та іншим компетентним органам країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, для мети митної співпраці з такими країнами або територіями в рамках міжнародної угоди чи законодавства Союзу в сфері спільної торговельної політики.

3. Будь-яке розкриття або передача інформації, що згадані в параграфах 1 і 2, повинні забезпечувати достатній рівень охорони даних повністю відповідно до чинних положень про охорону даних.

1. Митні органи та економічні оператори можуть обмінюватися будь-якою інформацією, що прямо не вимагається митним законодавством, зокрема для цілей взаємної співпраці у виявленні ризиків та протидії їм. Такий обмін може здійснюватися на підставі письмової угоди та може передбачати доступ митних органів до комп'ютерних систем економічних операторів.

2. Будь-яка інформація, що її надає одна сторона іншій у ході зазначеної в параграфі 1 співпраці, є конфіденційною, якщо тільки обидві сторони не домовляться про інше.

1. Будь-яка особа може запитувати в митних органів інформацію щодо застосування митного законодавства. Такий запит може бути відхилено, якщо він не стосується фактично передбаченої діяльності, пов'язаної з міжнародною торгівлею товарами.

2. Митні органи повинні підтримувати регулярний діалог з економічними операторами та іншими органами, що проводять діяльність у сфері міжнародної торгівлі товарами. Вони повинні сприяти прозорості шляхом забезпечення вільного та, якщо можливо, безкоштовного доступу через мережу інтернет до митного законодавства, загальних адміністративних правил і бланків заяв.

1. Будь-яка особа, що прямо чи опосередковано бере участь у виконанні митних формальностей або в здійсненні митного контролю, повинна на вимогу митних органів і протягом будь-якого встановленого строку надати таким органам усі необхідні документи та інформацію у відповідній формі, а також усю допомогу, необхідну для виконання таких формальностей або здійснення такого контролю.

2. Унаслідок подання особою до митних органів митної декларації, декларації тимчасового зберігання, загальної декларації прибуття, загальної декларації вибуття, декларації зворотного вивозу чи повідомлення про зворотний вивіз або подання заяви на видачу дозволу чи на ухвалення будь-якого іншого рішення ця особа несе відповідальність:

(a) за правильність і повноту інформації, наданої в декларації, повідомленні чи заяві;

(b) за справжність, достовірність і чинність будь-якого документа, що підтверджує декларацію, повідомлення чи заяву;

(c) у відповідних випадках, за дотримання усіх зобов'язань стосовно поміщення відповідних товарів під відповідну митну процедуру або стосовно проведення операцій, на які отримано дозвіл.

Перший підпараграф також поширюється на надання будь-якої інформації в будь-якій іншій формі, що її вимагають митні органи або що надається їм.

Якщо митний представник відповідної особи згідно зі статтею 18 подає декларацію, повідомлення або заяву чи надає інформацію, такий митний представник також несе зобов'язання, викладені в першому підпараграфі цього параграфа.

1. Держави-члени повинні співпрацювати з Комісією для розроблення, підтримання в справності та використання електронних систем для обміну інформацією між митними органами та з Комісією, а також для зберігання такої інформації відповідно до Кодексу.

2. Держави-члени, яким надано відступ згідно зі статтею 6(4), не зобов'язані розробляти, підтримувати в справності та використовувати в рамках такого відступу електронні системи, зазначені в параграфі 1 цієї статті.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів технічні заходи для розроблення, підтримання в справності та використання електронних систем, зазначених у статті 16(1).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Будь-яка особа може призначити митного представника.

Таке представництво може бути або прямим, у разі чого митний представник діє від імені та в інтересах іншої особи, або непрямим, у разі чого митний представник діє від свого імені, але в інтересах іншої особи.

2. Митний представник повинен мати осідок на митній території Союзу.

Якщо не передбачено інше, така вимога не поширюється на випадки, коли митний представник діє в інтересах осіб, яким необов'язково мати осідок на митній території Союзу.

3. Держави-члени можуть відповідно до законодавства Союзу визначати умови, за яких митний представник може надавати послуги в державі-члені, в якій він має осідок. Проте, без обмеження можливості застосування відповідною державою-членом менш суворих критеріїв, митний представник, що дотримується критеріїв, установлених у пунктах з (а) по (d) статті 39, має право надавати такі послуги в державі-члені, в якій він не має осідку.

4. Держави-члени можуть застосовувати умови, визначені згідно з першим реченням параграфа 3, до митних представників, що не мають осідку на митній території Союзу.

1. Під час роботи з митними органами митний представник повинен заявити, що він діє в інтересах особи, яку він представляє, а також вказати, чи таке представництво є прямим або непрямим.

Особи, які не заявляють, що вони діють як митні представники, або які заявляють, що вони діють як митні представники, не маючи відповідних повноважень, повинні вважатись особами, які діють від свого імені та у своїх інтересах.

2. Митні органи можуть вимагати від осіб, які заявляють, що вони діють як митні представники, підтвердження того, що особа, яку вони представляють, уповноважила їх.

В окремих випадках митні органи не вимагають надання такого підтвердження.

3. Митні органи не повинні вимагати від особи, що діє як митний представник та регулярно вчиняє дії та виконує формальності, щоразу надавати підтвердження наявності в неї повноважень, якщо така особа здатна надати таке підтвердження на вимогу митних органів.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(а) випадки незастосування вимоги згідно з другим підпараграфом статті 18(2);

(b) випадки, в яких митні органи не вимагають надавати підтвердження повноважень згідно з першим підпараграфом статті 19(2).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо надання і підтвердження права, зазначеного в статті 18(3).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Якщо особа подає заяву на ухвалення рішення щодо застосування митного законодавства, така особа повинна надати всю інформацію, необхідну компетентним митним органам для того, щоб вони могли ухвалити таке рішення.

Також заяву на ухвалення рішення можуть подавати декілька осіб, і рішення може бути ухвалено щодо декількох осіб, відповідно до встановлених у митному законодавстві умов.

Якщо не передбачено інше, компетентним митним органом є орган за місцем, де зберігається або доступна основна звітність заявника для митних цілей і де вестиметься принаймні частина діяльності, що її стосуватиметься рішення.

2. Митні органи повинні невідкладно, і не пізніше 30 днів після отримання заяви на ухвалення рішення, перевірити, чи виконано умови для прийняття такої заяви.

Якщо митні органи встановлять, що заява містить усю інформацію, необхідну для ухвалення ними рішення, вони повинні повідомити заявника про її прийняття протягом вказаного в першому підпараграфі строку.

3. Якщо не передбачено інше, компетентний митний орган повинен ухвалити зазначене в параграфі 1 рішення та повідомити заявника невідкладно, і не пізніше 120 днів із дати прийняття заяви.

Якщо митні органи не можуть дотриматися строку для ухвалення рішення, вони повинні поінформувати заявника про це до закінчення такого строку, зазначивши причини і додатковий строк, що вони вважають необхідним для ухвалення рішення. Якщо не передбачено інше, такий додатковий строк не повинен перевищувати 30 днів.

Без обмеження змісту другого підпараграфа, митні органи можуть продовжувати строк для ухвалення рішення згідно з митним законодавством, якщо заявник просить про продовження для внесення коригувань для того, щоб забезпечити виконання умов та критеріїв. Митні органи, що ухвалюють рішення щодо продовження строку, повинно бути повідомлено про такі коригування і додатковий строк, необхідний для їх внесення.

4. Якщо інше не передбачено в рішенні або митному законодавстві, рішення набуває чинності з дати, в яку його отримав заявник або в яку вважається, що він його отримав. Крім передбачених у статті 45(2) випадків, ухвалені рішення підлягають примусовому виконанню митними органами з такої дати.

5. Якщо інше не передбачено митним законодавством, рішення діє безстроково.

6. До ухвалення рішення, що негативно вплине на заявника, митні органи повинні повідомити заявника про підстави, на яких вони мають намір ухвалити своє рішення, а заявник повинен мати можливість висловити свою точку зору протягом визначеного строку з дати, в яку він отримав таке повідомлення або в яку вважається, що він його отримав. Після закінчення цього строку заявника повинно бути повідомлено про рішення у відповідній формі.

Перший підпараграф не застосовується в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо йдеться про рішення, зазначене в статті 33(1);

(b) у разі відмови від переваг тарифної квоти, якщо досягнуто визначеного обсягу тарифної квоти згідно з першим підпараграфом статті 56(4);

(c) якщо того вимагає характер або рівень загрози безпеці Союзу та його резидентів, здоров'ю людей, тварин або рослин, довкіллю або споживачам;

(d) якщо рішення спрямоване на забезпечення виконання іншого рішення, що до нього застосовано перший підпараграф, без обмеження законодавства відповідної держави-члена;

(e) якщо це перешкоджатиме веденню розслідувань, що їх ініційовано для боротьби з шахрайством;

(f) в інших визначених випадках.

7. У рішенні, що негативно впливає на заявника, повинні бути вказані підстави, на яких воно ґрунтується, та право на оскарження, передбачене в статті 44.

1. Утримувач рішення повинен дотримуватись зобов'язань, що виникають на підставі такого рішення.

2. Утримувач рішення повинен невідкладно поінформувати митні органи про будь-які обставини, що виникають після ухвалення рішення і можуть вплинути на збереження ним чинності або його зміст.

3. Без обмеження встановлених в інших сферах положень, що визначають випадки, в яких рішення є або стають недійсними, митні органи, що ухвалили рішення, можуть у будь-який час скасувати, змінити або відкликати його, якщо воно не відповідає митному законодавству.

4. В окремих випадках митні органи повинні здійснити таке:

(a) повторно оцінити рішення;

(b) призупинити дію рішення, яке не підлягає скасуванню, відкликанню або зміні.

5. Митні органи повинні контролювати умови і критерії, що їх повинен виконати утримувач рішення. Вони також контролюють дотримання зобов'язань, що виникають на підставі такого рішення. Якщо утримувач рішення має осідок менше трьох років, митні органи повинні здійснювати ретельний нагляд за ним протягом першого року після ухвалення рішення.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) винятки з третього підпараграфа статті 22(1);

(b) умови прийняття заяви, зазначеної в статті 22(2);

(c) строк для ухвалення конкретного рішення, включаючи можливе продовження такого строку відповідно до статті 22(3);

(d) зазначені в статті 22(4) випадки, якщо рішення набуває чинності не з дати, яка відрізняється від дати в яку заявник його отримав або в яку вважається, що він його отримав;

(e) зазначені в статті 22(5) випадки, якщо рішення не діє безстроково;

(f) тривалість строку, зазначеного в першому підпараграфі статті 22(6);

(g) окремі випадки, зазначені в пункті (f) другого підпараграфа статті 22(6), якщо заявнику не надано можливості висловити свою точку зору;

(h) випадки і правила повторного оцінювання та призупинення дії рішень відповідно до статті 23(4);

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) подання та прийняття заяви на ухвалення рішення, зазначеного в статті 22(1) і (2);

(b) ухвалення зазначеного в статті 22 рішення, включаючи за потреби консультації з відповідними державами-членами;

(c) здійснення контролю щодо рішення відповідно до статті 23(5).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

Якщо тільки дія рішення не обмежена однією або декількома державами-членами, рішення щодо застосування митного законодавства є чинними на всій митній території Союзу.

1. Митні органи повинні скасувати рішення, що є сприятливим для утримувача рішення, якщо виконано всі такі умови:

(a) рішення ухвалено на основі неправильної або неповної інформації;

(b) утримувач рішення знав або повинен був знати, що інформація була неправильною або неповною;

(c) якби інформація була правильною та повною, рішення було б іншим.

2. Утримувач рішення повинен бути повідомлений про його скасування.

3. Скасування набуває чинності з дати, в яку набуло чинності первинне рішення, якщо інше не зазначено в рішенні відповідно до митного законодавства.

1. Сприятливе рішення підлягає відкликанню або зміні, якщо, крім зазначених у статті 27 випадків:

(a) одна чи більше умов ухвалення такого рішення не виконані чи більше не виконуються; або

(b) у разі подання відповідної заяви утримувачем рішення.

2. Якщо не передбачено інше, адресоване декільком особам сприятливе рішення може бути відкликано тільки відносно особи, яка не виконує покладеного згідно з таким рішенням зобов'язання.

3. Утримувач рішення повинен бути повідомлений про його відкликання або зміну.

4. Дія статті 22(4) поширюється на відкликання або зміну рішення.

Але у виняткових випадках, якщо цього вимагають законні інтереси утримувача рішення, митні органи можуть не більш ніж на один рік відкласти дату, в яку набуває чинності відкликання або зміна. Ця дата повинна бути вказана в рішенні про відкликання або внесення змін.

Якщо тільки митний орган не діє як судовий орган, стаття 22(4), (5), (6) та (7), стаття 23(3) і статті 26, 27 та 28 також застосовуються до рішень, що їх ухвалюють митні органи не за попередньою заявою відповідної особи.

Якщо тільки цього не вимагає відповідна особа, відкликання, зміна сприятливого рішення або призупинення його дії не впливає на товари, що на момент набуття чинності відкликанням, зміною або призупиненням дії вже поміщені під митну процедуру або продовжують перебувати під нею чи на тимчасовому зберіганні на підставі рішення, яке відкликано, змінено або дію якого призупинено.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) передбачені в статті 28(2) випадки, в яких адресоване декільком особам сприятливе рішення може бути відкликано не тільки відносно особи, яка не виконує покладене згідно з таким рішенням зобов'язання, але і відносно інших осіб;

(b) виняткові випадки, в яких митні органи можуть відкладати дату, в яку набуває чинності відкликання або зміна згідно з другим підпараграфом статті 28(4).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо скасування, відкликання сприятливих рішень або внесення змін до них.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Митні органи за заявою ухвалюють рішення щодо зобов'язальної тарифної інформації (рішення щодо ЗТІ) або рішення щодо зобов'язальної інформації про походження (рішення щодо ЗІП).

Така заява не підлягає прийняттю в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо заява подається або вже подана до тієї самої або іншої митниці утримувачем рішення чи від його імені стосовно тих самих товарів і, в разі рішень щодо ЗІП, за тих самих обставин, що визначають походження товарів;

(b) якщо заява не стосується будь-якого цільового призначення рішення щодо ЗТІ чи ЗІП або будь-якого цільового призначення митної процедури.

2. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП є зобов'язальними тільки в частині тарифної класифікації або визначення походження товарів:

(a) для митних органів, відносно утримувача рішення, тільки стосовно товарів, щодо яких митні формальності виконуються після дати набуття чинності рішенням;

(b) для утримувача рішення, відносно митних органів, тільки з дати, в яку він отримує повідомлення про рішення або в яку вважається, що він його отримав.

3. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП є чинними протягом трьох років із дати набуття чинності рішенням.

4. Для застосування рішення щодо ЗТІ чи ЗІП стосовно конкретної митної процедури утримувач рішення повинен бути здатним довести, що:

(a) у разі рішення щодо ЗТІ, задекларовані товари в усіх відношеннях відповідають товарам, описаним у рішенні;

(b) у разі рішення щодо ЗІП, товари, що їх стосується рішення, та обставини, що визначають походження товарів, в усіх відношеннях відповідають описаним у рішенні товарам та обставинам.

1. Рішення щодо ЗТІ втрачає чинність до кінця зазначеного в статті 33(3) строку, якщо воно більше не відповідає законодавству в результаті будь-чого з такого:

(a) внесення змін до номенклатур, зазначених у пунктах (а)та (b) статті 56(2);

(b) ухвалення інструментів, зазначених у статті 57(4);

починаючи з дати застосування таких змін або інструментів.

2. Рішення щодо ЗІП втрачає чинність до кінця зазначеного в статті 33(3) строку в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо Союз ухвалив регламент або уклав угоду, що набувають чинності в Союзі, та рішення щодо ЗІП більше не відповідає встановленим у них законодавчим нормам, - починаючи з дати застосування такого регламенту або угоди;

(b) якщо воно більше не відповідає розробленій Світовою організацією торгівлі (COT) Угоді про правила визначення походження або пояснювальним запискам чи висновку про походження, ухваленим для тлумачення такої Угоди, - починаючи з дати їх опублікування в Офіційному висновку Європейського Союзу

3. Втрата чинності рішеннями щодо ЗТІ чи ЗІП не має зворотної дії в часі.

4. Як відступ від статті 23(3) та статті 27, рішення щодо ЗТІ чи ЗІП підлягають скасуванню, якщо вони ґрунтуються на неправильній або неповній інформації від заявників.

5. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП повинні бути відкликані відповідно до статті 23(3) та статті 28. Проте відкликання таких рішень не здійснюється за заявою утримувача рішення.

6. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП не може бути змінено.

7. Митні органи відкликають рішення щодо ЗТІ:

(a) якщо вони більше не відповідають тлумаченню будь-якої з номенклатур, зазначених у пунктах (а) та (b) статті 56(2), як наслідок будь-чого з такого:

(i) пояснювальних записок, зазначених у другому абзаці пункту (а) статті 9(1) Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 від 23 липня 1987 року про тарифну і статистичну номенклатуру та про Єдиний митний тариф (-1), - починаючи з дати їх опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу

(ii) рішення Суду Європейського Союзу, - починаючи з дати опублікування резолютивної частини рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу

(iii) класифікаційних рішень, класифікаційних висновків або змін до пояснювальних записок до Номенклатури гармонізованої системи опису та кодування товарів, ухваленої Організацією, яку засновано згідно з підписаною в Брюсселі 15 грудня 1950 року Конвенцією про створення Ради митної співпраці, - починаючи з дати опублікування Повідомлення Комісії в Офіційному віснику Європейського Союзу серії "C"; або

(b) в інших визначених випадках.

8. Рішення щодо ЗІП повинні бути відкликані:

(a) якщо вони більше не відповідають рішенню Суду Європейського Союзу, - починаючи з дати опублікування резолютивної частини рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу або

(b) в інших визначених випадках.

9. Якщо застосовується пункт (b) параграфа 1 або параграфи 2, 7 або 8, рішення щодо ЗТІ чи ЗІП може зберігати дію стосовно зобов'язальних контрактів, що ґрунтувалися на такому рішенні та були укладені до втрати ним чинності або до його відкликання. Таке збереження дії не відбувається, якщо рішення щодо ЗІП ухвалено стосовно призначених для вивозутоварів.

Строк зазначеного в першому підпараграфі збереження дії не повинен перевищувати шість місяців із дати, в яку рішення щодо ЗТІ чи ЗІП втрачає чинність або відкликано. Проте зазначений у статті 57(4) або статті 67 інструмент може виключати таке збереження дії або встановлювати коротший строк. У разі продуктів, щодо яких під час виконання митних формальностей подається ввізний або вивізний сертифікат, шестимісячний строк замінюється строком дії сертифіката.

Щоб скористатися можливістю збереження дії рішенням щодо ЗТІ чи ЗІП, утримувач такого рішення протягом 30 днів із дати втрати ним чинності або його відкликання подає заяву до митного органу, що ухвалив рішення, із зазначенням кількості товарів, стосовно якої подається заява про збереження дії, та держави-члена або держав-членів, у яких буде виконано митне оформлення товарів протягом строку збереження дії. Такий митний орган невідкладно, і не пізніше 30 днів із дати отримання ним усієї інформації, необхідної йому для ухвалення такого рішення, ухвалює рішення про збереження дії та повідомляє утримувача рішення.

10. Комісія повідомляє митні органи, якщо:

(a) призупинено ухвалення рішень щодо ЗТІ чи ЗІП стосовно товарів, правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження яких не забезпечено; або

(b) зазначене в пункті (а) призупинення скасовано.

11. Комісія може ухвалювати рішення з вимогою до держав-членів відкликати рішення щодо ЗТІ чи ЗІП, щоб забезпечити правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження товарів.

В окремих випадках митні органи ухвалюють за заявою рішення щодо зобов'язальної інформації стосовно інших зазначених у Розділі II факторів, на основі яких застосовуються ввізне або вивізне мито й інші інструменти щодо торгівлі товарами.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(а) зазначені в пункті (b) статті 34(7) та пункті (b) статті 34(8) окремі випадки, в яких рішення щодо ЗТІ чи ЗІП підлягають відкликанню;

(b) зазначені в статті 35 випадки, в яких рішення щодо зобов'язальної інформації ухвалюються стосовно інших факторів, на основі яких застосовуються ввізне або вивізне мито й інші інструменти щодо торгівлі товарами.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(а) застосування рішення щодо ЗТІ чи ЗІП після втрати ним чинності або його відкликання відповідно до статті 34(9);

(b) повідомлення Комісією митних органів відповідно до пунктів (а) та (b) статті 34(10);

(c) застосування зазначених у статті 35 і визначених відповідно до пункту (b) статті 36 рішень після втрати ними чинності;

(d) призупинення дії зазначених у статті 35 і визначених відповідно до пункту (b) статті 36 рішень та повідомлення митних органів про призупинення дії або скасування призупинення дії.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює рішення з вимогою до держав-членів відкликати:

(а) зазначені в статті 34(11) рішення;

(b) зазначені в статті 35 і визначені відповідно до пункту (b) статті 36 рішення.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Економічний оператор, що має осідок на митній території Союзу та відповідає викладеним у статті 39 критеріям, може звернутись із заявою для отримання статусу авторизованого економічного оператора.

Митні органи, за потреби після консультації з іншими компетентними органами, надають такий статус, що підлягає моніторингу.

2. Статус авторизованого економічного оператора передбачає отримання таких видів дозволів:

(а) дозвіл авторизованого економічного оператора щодо митних спрощень, який дає право його володільцю скористатися певними спрощеннями відповідно до митного законодавства; або

(b) дозвіл авторизованого економічного оператора щодо надійності та безпеки, який дає право його володільцю на спрощення стосовно надійності та безпеки.

3. Володіти обома видами зазначених у параграфі 2 дозволів можна одночасно.

4. З урахуванням статей 39, 40 та 41, митні органи в усіх державах-членах визнають статус авторизованого економічного оператора.

5. За умови визнання статусу авторизованого економічного оператора щодо митних спрощень та за умови виконання вимог стосовно конкретного виду спрощення, передбаченого митним законодавством, митні органи повинні дозволити оператору скористатися таким спрощенням. Митні органи не повинні повторно перевіряти критерії, що їх вже перевірено під час надання статусу авторизованого економічного оператора.

6. Зазначений у параграфі 2 авторизований економічний оператор користується більш сприятливим режимом проходження митного контролю порівняно з іншими економічними операторами залежно від виду наданого дозволу, в тому числі він підлягає меншому фізичному і документальному контролю.

7. Митні органи повинні надавати пільги, що випливають зі статусу авторизованого економічного оператора, особам, які мають осідок у країнах або на територіях, що не є частиною митної території Союзу, та дотримуються умов і зобов'язань, установлених відповідним законодавством таких країн або територій, якщо Союз визнає такі умови та зобов'язання еквівалентними умовам та зобов'язанням, що покладені на авторизованих економічних операторів, які мають осідок на митній території Союзу. Таке надання пільг повинне ґрунтуватись на принципі взаємності, якщо тільки Союз не вирішить інакше, і регулюватись міжнародною угодою або законодавством Союзу в сфері спільної торговельної політики.

Критерії надання статусу авторизованого економічного оператора є такими:

(a) відсутність будь-якого серйозного порушення або неодноразових порушень митного та податкового законодавства, в тому числі відсутність судимостей за серйозні кримінальні злочини, що стосуються сфери господарської діяльності заявника;

(b) демонстрація заявником високого рівня контролю своїх операцій і потоку товарів за допомогою системи управління комерційною та, у відповідних випадках, транспортною документацією, що дозволяє здійснення належного митного контролю;

(c) платоспроможність, яка вважається підтвердженою, якщо заявник має гарний фінансовий стан, що дозволяє йому виконувати свої зобов'язання, з урахуванням особливостей виду відповідної комерційної діяльності;

(d) стосовно зазначеного в пункті (а) статті 38(2) дозволу, практичні стандарти компетентності або професійна кваліфікація, що прямо пов'язані зі здійснюваною діяльністю; та

(е) стосовно зазначеного в пункті (b) статті 38(2) дозволу, відповідні стандарти надійності та безпеки, які повинні вважатись виконаними, якщо заявник демонструє, що він вживає належних заходів для забезпечення надійності та безпеки міжнародного ланцюга постачання, у тому числі у сферах фізичної цілісності та контролю доступу, логістичних процесів і транспортного оброблення конкретних видів товарів, персоналу та ідентифікації своїх ділових партнерів.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати таке:

(a) зазначені в пункті (а) статті 38(2) спрощення;

(b) зазначені в пункті (b) статті 38(2) спрощення;

(c) зазначений у статті 38(6) більш сприятливий режим.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів деталі застосування зазначених у статті 39 критеріїв.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Кожна держава-член повинна передбачити санкції за недотримання митного законодавства. Такі санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. У разі застосування адміністративних санкцій вони можуть мати, між іншим, одну чи обидві такі форми:

(a) грошовий штраф, що його стягують митні органи, включаючи, у відповідних випадках, платіж, здійснюваний замість кримінального покарання;

(b) відкликання будь-якого дозволу, що ним володіє відповідна особа, призупинення його дії або внесення змін до нього.

3. Держави-члени повинні повідомити Комісію протягом 180 днів із дати застосування цієї статті, відповідно до статті 288(2), про передбачене в параграфі 1 цієї статті чинне національне законодавство та невідкладно повідомляти її про будь-які наступні зміни, що впливають на це законодавство.

Дія статей 44 та 45 не поширюється на скарги, що подаються для скасування, відкликання або зміни ухваленого судовим органом або митними органами, що діють як судові органи, рішення щодо застосування митного законодавства.

1. Будь-яка особа має право оскаржити будь-яке рішення, що його ухвалили митні органи щодо застосування митного законодавства і що прямо та індивідуально її стосується.

Будь-яка особа, що звернулася до митних органів із заявою на ухвалення рішення та не отримала рішення за такою заявою протягом зазначених у статті 22(3) строків, також має право подати скаргу.

2. Здійснення права на оскарження можливе принаймні двома етапами:

(a) на початковому етапі - у митних органах або судовому органі чи іншому органі, що його держави-члени визначили для цього;

(b) на наступному етапі - у вищому незалежному органі, яким може бути судовий орган або еквівалентний спеціалізований орган відповідно до чинного законодавства держав-членів.

3. Скарга подається в державі-члені, де ухвалено рішення або подано заяву на його ухвалення.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб процедура оскарження уможливлювала швидке підтвердження або зміну рішень, що їх ухвалили митні органи.

1. Подання скарги не призводить до призупинення виконання оскаржуваного рішення.

2. Проте митні органи повинні призупинити виконання такого рішення повністю або частково, якщо вони обґрунтовано вважають, що оскаржуване рішення не відповідає митному законодавству або що існує ризик завдання непоправної шкоди відповідній особі.

3. У зазначених у параграфі 2 випадках, якщо внаслідок оскаржуваного рішення виникає зобов'язання сплатити ввізне або вивізне мито, виконання такого рішення призупиняється за умови надання гарантії, якщо тільки на підставі документально оформленої оцінки не буде встановлено, що така гарантія ймовірно спричинить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

1. Митні органи можуть здійснювати будь-який митний контроль, який вони вважають необхідним.

Митний контроль може включати, зокрема, огляд товарів, відбір зразків, перевіряння правильності і повноти наданої в декларації чи повідомленні інформації та існування, справжності, достовірності і дійсності документів, перевіряння записів в обліку економічних операторів та іншої документації, інспектування транспортних засобів, інспектування багажу й інших товарів, переміщуваних особами чи на особах, а також проведення офіційних розслідувань та інших подібних дій.

2. Митний контроль, окрім вибіркових перевірок, повинен ґрунтуватись передусім на аналізі ризиків з використанням засобів електронного опрацювання даних задля виявлення та оцінювання ризиків і розроблення необхідних заходів протидії на основі критеріїв, розроблених на національному рівні, на рівні Союзу та, у відповідних випадках, на міжнародному рівні.

3. Митний контроль повинен здійснюватися у межах спільної системи управління ризиками, що ґрунтується на обміні інформацією про ризики та результатах аналізу ризиків між митними управліннями і встановлює спільні критерії та стандарти ризиків, контрольні заходи і пріоритетні сфери контролю.

Здійснюваний на основі такої інформації та критеріїв контроль не обмежує інший контроль, що здійснюється згідно з параграфом 1 або іншими чинними положеннями законодавства.

4. Митні органи повинні здійснювати управління ризиками для того, щоб розмежувати рівні ризику, пов'язаного з товарами, що підлягають митному контролю або нагляду, та визначити, чи товари підлягатимуть особливому митному контролю і, якщо так, де.

Управління ризиками включає такі види діяльності, як збір даних та інформації, аналіз та оцінка ризиків, установлення приписів та вжиття заходів, а також регулярний контроль та перевірка цього процесу і його наслідків на основі міжнародних та національних джерел і стратегій, а також джерел і стратегій Союзу.

5. Митні органи повинні здійснювати обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, якщо:

(a) митний орган оцінює ризики як значні і такі, що потребують митного контролю, і результати контролю підтверджують, що відбулася подія, внаслідок якої виникають ризики; або

(b) результати контролю не підтверджують, що відбулася подія, внаслідок якої виникають ризики, але відповідний митний орган вважає, що загроза становить високий ризик у будь-якому іншому місці Союзу.

6. Для встановлення спільних критеріїв і стандартів ризику, зазначених у параграфі 3 контрольних заходів і пріоритетних сфер контролю все нижчезазначене підлягає врахуванню:

(a) відповідність до ризику;

(b) невідкладність необхідного здійснення контролю;

(c) можливий вплив на торговельний потік, на окремих держав-членів і на ресурси контролю.

7. Зазначені в параграфі 3 спільні критерії та стандарти ризику включають все нижчезазначене:

(a) опис ризиків;

(b) фактори або індикатори ризику, з урахуванням яких необхідно відбирати товари або економічних операторів для митного контролю;

(c) характер митного контролю, що його повинні здійснювати митні органи;

(d) тривалість здійснення зазначеного в пункті (с) митного контролю.

8. Без обмеження іншого контролю, що його звичайно здійснюють митні органи, до пріоритетних сфер контролю належать окремі митні процедури, види товарів, транспортні маршрути, види транспорту або економічні оператори, що протягом певного періоду більшою мірою підлягають аналізу ризиків і митному контролю.

1. Якщо, стосовно тих самих товарів, компетентні органи, що не є митними органами, повинні здійснити контроль, що не є митним контролем, митні органи повинні в тісній співпраці з такими органами, докладати зусиль для того, щоб такий контроль було здійснено, наскільки можливо, в той самий час і в тому самому місці, що і митний контроль (за принципом єдиного вікна), при цьому митні органи виконують координаційну роль.

2. У рамках здійснення зазначеного в цій секції контролю митні та інші компетентні органи можуть, якщо необхідно для цілей мінімізації ризиків і боротьби з шахрайством, обмінюватись один із одним та з Комісією даними, отриманими у зв'язку з прибуттям, вибуттям, транзитом, переміщенням, зберіганням та кінцевим використанням товарів, включаючи поштове перевезення, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, перебуванням та переміщенням на митній території Союзу товарів з третіх країн і товарів, поміщених під процедуру кінцевого використання, а також у зв'язку з результатами будь-якого контролю. Митні органи та Комісія можуть також обмінюватись такими даними один із одним для цілей забезпечення єдиного застосування митного законодавства.

Для цілей митного контролю митні органи можуть перевіряти правильність і повноту інформації, наданої в митній декларації, декларації тимчасового зберігання, загальній декларації прибуття, загальній декларації вибуття, декларації зворотного вивозу або повідомленні про зворотний вивіз, а також існування, справжність, правильність і дійсність будь-якого підтвердного документа, і можуть перевіряти записи в обліку декларанта й іншу документацію щодо операцій стосовно відповідних товарів або щодо попередніх або наступних комерційних операцій з такими товарами після їх випуску. Ці органи також можуть перевіряти такі товари та/або відбирати зразки, якщо вони все ще мають таку можливість.

Такий контроль може здійснюватися у приміщеннях володільця товарів або представника володільця, будь-якої іншої особи, що прямо чи опосередковано бере участь у таких операціях у діловій якості, або будь-якої іншої особи, що володіє такими документами і даними для ділових цілей.

1. Митний контроль або митні формальності виконуються щодо ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують повітряним або морським транспортом у межах Союзу, тільки якщо митне законодавство передбачає такий контроль або такі формальності.

2. Параграф 1 не обмежує будь-що з такого:

(a) перевірки безпеки;

(b) перевірки, пов'язані із заборонами чи обмеженнями.

1. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти для забезпечення однакового застосування митного контролю, включаючи обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, спільних критеріїв та стандартів ризику, зазначених у статті 46(3) контрольних заходів і пріоритетних сфер контролю.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко актуалізувати спільну систему управління ризиками та адаптувати обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, спільні критерії та стандарти ризиків, контрольні заходи і пріоритетні сфери контролю до змін ризиків, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

2. Комісія шляхом імплементаційних актів визначає порти або аеропорти, що в них відповідно до статті 49 митний контроль і митні формальності підлягають застосуванню до такого:

(а) ручна поклажа і зареєстрований багаж осіб:

(і) які подорожують літаком, що вилітає з аеропорту поза межами ЄС і після транзитної зупинки в аеропорту в межах Союзу продовжує політ до іншого аеропорту в межах Союзу;

(ii) які подорожують літаком, що здійснює транзитну зупинку в аеропорту в межах Союзу, після чого продовжує політ до аеропорту поза межами Союзу;

(iii) які подорожують тим самим морським судном, і ця подорож складається з послідовних ділянок і починається в порту поза межами Союзу, включає проміжну зупинку в порту поза межами Союзу або завершується в порту поза межами Союзу;

(iv) які перебувають на борту прогулянкового судна і туристичного або службового літака;

(b) ручна поклажа і зареєстрований багаж:

(i) що прибули в аеропорт у межах Союзу на борту літака, що прилетів з аеропорту поза межами Союзу, і перевантажуються в цьому аеропорту в межах Союзу на інший літак, що здійснює рейс у межах Союзу;

(ii) що завантажені в аеропорту в межах Союзу на літак, що здійснює рейс у межах Союзу, для перевантаження в іншому аеропорту в межах Союзу на літак, що пунктом призначення його рейсу є аеропортпоза межами Союзу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Для цілей митного контролю відповідна особа повинна зберігати зазначені в статті 15(1) документи й інформацію протягом щонайменше трьох років за допомогою будь-яких засобів, доступних і прийнятних для митних органів.

Щодо товарів, випущених для вільного обігу не за обставин, зазначених у третьому підпараграфі, або задекларованих для вивозу товарів перебіг такого строку починається з кінця року, в якому прийнято митні декларації для випуску для вільного обігу або вивозу.

Щодо товарів, випущених для вільного обігу без стягнення мита або за зниженою ставкою ввізного мита на підставі їх кінцевого використання, перебіг такого строку починається з кінця року, в якому вони перестають підлягати митному нагляду.

Щодо товарів, поміщених під іншу митну процедуру, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, перебіг такого строку починається з кінця року, в якому виконано відповідну митну процедуру або закінчилось тимчасове зберігання.

2. Без обмеження статті 103(4), якщо за результатами митного контролю щодо митного боргу виявлено, що відповідний запис в обліку підлягає виправленню і відповідну особу повідомлено про це, документи й інформація повинні зберігатись на три роки довше за встановлений у параграфі 1 цієї статті строк.

Якщо подано скаргу або розпочато судовий процес, документи й інформація повинні зберігатись протягом зазначеного в параграфі 1 строку або до припинення процедури оскарження чи судового процесу - залежно від того, що відбудеться пізніше.

1. Митні органи не повинні встановлювати плату за здійснення митного контролю або за будь-яке інше застосування митного законодавства протягом офіційного робочого часу їхніх компетентних митниць.

2. Митні органи можуть установлювати плату або вимагати відшкодування витрат у разі надання окремих послуг, зокрема таких:

(a) присутність працівників митного органу, на відповідну вимогу, не в офіційний робочий час або не в приміщеннях митного органу;

(b) аналітичні або експертні висновки щодо товарів і вартість поштових послуг у разі повернення товарів заявнику, зокрема стосовно ухвалених відповідно до статті 33 рішень або надання інформації відповідно до статті 14(1);

(c) огляд товарів, або відбір зразків товарів для цілей перевірки, або знищення товарів, якщо понесено витрати, крім витрат на використання працівників митного органу;

(d) виняткові заходи контролю, якщо вони необхідні з огляду на характер товарів або потенційний ризик.

1. Компетентні органи повинні публікувати та/або надавати в мережі інтернет інформацію про чинний валютний курс, якщо конвертація валюти є необхідною з однієї з таких причин:

(a) оскільки використовувані для визначення митної вартості товарів фактори виражені не у валюті держави-члена, в якій визначається митна вартість;

(b) оскільки вартість євро в національних валютах необхідна для визначення тарифної класифікації товарів і суми ввізного та вивізного мита, включаючи граничні значення вартості в Єдиному митному тарифі.

2. Якщо конвертація валюти необхідна не з причин, зазначених у параграфі 1, вартість євро в національних валютах для застосування в рамках митного законодавства повинна встановлюватись принаймні раз на рік.

Комісія шляхом імплементаційних актів визначає правила конвертації валют для зазначених у статті 53(1) та (2) цілей.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Якщо не передбачено інше, коли строк, дату або термін установлено в митному законодавстві, такий строк не повинен продовжуватись або скорочуватись, а такі дата або термін не повинні відкладатись або переноситись нараніший час.

2. Якщо інше не передбачено митним законодавством, діють застосовні до строків, дат і термінів правила, що викладені в Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом) № 1182/71 від 3 червня 1971 року про застосовні до строків, дат і термінів правила (-2).

1. Ввізне та вивізне мито, що підлягає сплаті, ґрунтується на Єдиному митному тарифі.

Інші заходи, передбачені законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами, застосовуються, у відповідних випадках, згідно з тарифною класифікацією таких товарів.

2. Єдиний митний тариф включає всі такі елементи:

(a) Комбінована номенклатура товарів, що встановлена в Регламенті (ЄЕС) № 2658/87;

(b) будь-яка інша номенклатура, що повністю або частково ґрунтується на Комбінованій номенклатурі або передбачає її подальші підрозділи та що встановлена законодавством Союзу, яке регулює окремі сфери, для застосування тарифних заходів, що стосуються торгівлі товарами;

(с) договірне або автономне мито на товари, що входять до складу Комбінованої номенклатури;

(d) преференційні тарифні заходи, що містяться в угодах, що їх Союз уклав з деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, чи групами таких країн або територій;

(e) преференційні тарифні заходи, що їх Союз установив в односторонньому порядку для деяких країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, чи груп таких країн або територій;

(f) автономні заходи, що передбачають зниження або звільнення від мита на деякі товари;

(g) сприятливий тарифний режим, установлений для деяких товарів у зв'язку з їхнім характером або кінцевим використанням у рамках зазначених у пунктах (c)-(f) або (h) заходів;

(h) інші тарифні заходи, передбачені сільськогосподарським, комерційним або іншим законодавством Союзу.

3. Якщо відповідні товари задовольняють передбачені викладеними в пунктах (d)-(g) параграфа 2 заходами умови, то зазначені в таких положеннях заходи застосовуються за заявою декларанта замість передбачених у пункті (с) вказаного параграфа заходів. Така заява може бути подана зі зворотною дією в часі за умови дотримання строків та умов, установлених у відповідному заході або в Кодексі.

4. Якщо застосування зазначених у пунктах (d)-(g) параграфа 2 заходів або звільнення від зазначених у пункті (h) вказаного параграфа заходів обмежене певним обсягом імпорту або експорту, таке застосування або звільнення, в разі тарифних квот, припиняється після досягнення визначеного обсягу імпорту або експорту.

У разі тарифних стель таке застосування припиняється на підставі нормативно-правового акта Союзу.

5. Випуск для вільного обігу або вивіз товарів, що на них поширюється дія зазначених у параграфах 1 та 2 заходів, може підлягати нагляду.

1. Для застосування Єдиного митного тарифу тарифна класифікація товарів повинна полягати у визначенні однієї з субпозицій або подальших підрозділів Комбінованої номенклатури, що до них такі товари повинні бути віднесені.

2. Для застосування нетарифних заходів тарифна класифікація товарів повинна полягати у визначенні однієї з субпозицій або подальших підрозділів Комбінованої номенклатури чи будь-якої іншої номенклатури, що встановлена законодавством Союзу і повністю або частково ґрунтується на Комбінованій номенклатурі або що передбачає її подальші підрозділи, що до них такі товари повинні бути віднесені.

3. Субпозиція або подальший підрозділ, визначені відповідно до параграфів 1 і 2, використовуються для застосування пов'язаних із такою субпозицією заходів.

4. Комісія може ухвалювати інструменти для визначення тарифної класифікації товарів згідно з параграфами 1 і 2.

1. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти щодо єдиного управління зазначеними в статті 56(4) тарифними квотами і тарифними стелями і щодо управління зазначеним у статті 56(5) наглядом за випуском товарів для вільного обігу або вивозу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 57(4).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити правильне та єдине застосування Комбінованої номенклатури, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

Статті 60 і 61 установлюють правила визначення непреференційного походження товарів для цілей застосування такого:

(a) Єдиного митного тарифу, за винятком заходів, зазначених у пунктах (d) та (е) статті 56(2);

(b) заходів, окрім тарифних заходів, передбачених законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами; та

(c) інших заходів Союзу стосовно походження товарів.

1. Товари, що повністю отримані в одній країні або на одній території, повинні вважатись такими, що походять із цієї країни або території.

2. Товари, що їх вироблення відбувається більш ніж в одній країни чи більш ніж на одній території, повинні вважатись такими, що походять із тієї країни або території, де їх востаннє, істотно, економічно обґрунтовано оброблено чи перероблено на обладнаному для таких цілей підприємстві, що призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап вироблення.

1. Якщо походження вказано в митній декларації згідно з митним законодавством, митні органи можуть вимагати від декларанта підтвердити походження товарів.

2. Якщо підтвердження походження товарів надається згідно з митним законодавством або іншим законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, митні органи в разі обґрунтованих сумнівів можуть вимагати надання будь-яких додаткових підтверджень, необхідних для забезпечення того, щоб зазначення походження відповідало правилам, установленим відповідним законодавством Союзу.

3. Якщо це необхідно для цілей торгівлі, документ, що підтверджує походження, може бути виданий у Союзі згідно з чинними в країні призначення або на території призначення правилами походження чи будь-яким іншим методом визначення країни, де товари повністю отримано або востаннє істотно трансформовано.

Комісія має право ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що визначають правила, згідно з якими товари, що визначення їх непреференційного походження вимагається для цілей застосування зазначених у статті 59 заходів Союзу, відповідно до статті 60 вважаються повністю отриманими в одній країні або на одній території або такими, що їх у країні або на території востаннє, істотно, економічно обґрунтовано оброблено чи перероблено на обладнаному для таких цілей підприємстві, що призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап вироблення.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо надання і перевіряння зазначеного в статті 61 підтвердження походження.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Для застосування заходів, зазначених у пунктах (d) або (е) статті 56(2), або нетарифних преференційних заходів товари повинні відповідати правилам преференційного походження, зазначеним у параграфах 2-5 цієї статті.

2. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що передбачені в угодах, що їх Союз уклав із деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, або з групами таких країн або територій, правила преференційного походження визначаються в таких угодах.

3. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що їх Союз установив в односторонньому порядку для деяких країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, чи груп таких країн або територій, окрім зазначених у параграфі 5, Комісія ухвалює інструменти, що встановлюють правила преференційного походження.

Такі правила повинні ґрунтуватися або на критерії повного отримання товарів, або на критерії достатньої оброблення чи перероблення товарів.

4. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, застосовних у торгівлі між митною територією Союзу та Сеутою і Меліллю відповідно до Протоколу № 2 до Акта про приєднання 1985 року, правила преференційного походження встановлюються згідно зі статтею 9 вказаного Протоколу.

5. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що передбачені в преференційних угодах на користь асоційованих із Союзом заморських країн і територій, правила преференційного походження встановлюються згідно зі статтею 203 ДФЄС.

6. За власною ініціативою або на вимогу країни-бенефіціара або території-бенефіціара Комісія може щодо деяких товарів дозволяти такій країні або території тимчасовий відступ від зазначених у параграфі 3 правил преференційного походження.

Достатньою підставою для тимчасового відступу є одна з таких:

(a) внутрішні або зовнішні фактори тимчасово позбавляють країну-бенефіціара або територію-бенефіціара можливості дотримуватись правил преференційного походження;

(b) країні-бенефіціару або території-бенефіціару потрібен час, щоб підготуватися до дотримання таких правил.

Відповідна країна-бенефіціар або територія-бенефіціар подає Комісії письмову заявку на відступ. Заявка повинна містити зазначені в другому підпараграфі причини, з яких необхідний відступ, а також відповідні підтвердні документи.

Строк тимчасового відступу не повинен перевищувати час існування наслідків внутрішніх або зовнішніх факторів, що його зумовлюють, або час, необхідний країні-бенефіціару або території-бенефіціару, щоб почати дотримуватись правил.

Якщо відступ надано, відповідна країна-бенефіціар або територія-бенефіціар повинна виконувати будь-які встановлені вимоги щодо надання інформації Комісії стосовно використання відступу та управління товарними обсягами, щодо яких надано відступ.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що встановлюють зазначені у статті 64(3) правила преференційного походження.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює:

(a) зазначені в статті 64(1) процедурні норми для сприяння встановленню преференційного походження товарів у Союзі;

(b) інструмент, що надає країні-бенефіціару або території-бенефіціару тимчасовий відступ, зазначений у статті 64(6).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

Комісія може ухвалювати інструменти для визначення походження конкретних товарів відповідно до застосовних до таких товарів правил походження.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 67. Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити правильне та єдине застосування правил походження, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

Для цілей застосування Єдиного митного тарифу і нетарифних заходів, передбачених законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами, митна вартість товарів визначається відповідно до статей 70 та 74.

1. Головною основою митної вартості товарів є вартість операції, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари в разі продажу для вивозу на митну територію Союзу та за потреби скоригована.

2. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, є сукупною сумою, що її сплатив або повинен сплатити покупець продавцю чи покупець третій особі на користь продавця за ввізні товари, та включає всі платежі, що здійснені або повинні бути здійснені як умова продажу ввізних товарів.

3. Вартість операції застосовується за умови виконання всіх таких умов:

(a) відсутні обмеження щодо розпорядження товарами або їх використання покупцем, окрім таких:

(i) обмеження, встановлені законом або публічними органами в Союзі;

(ii) обмеження географічного регіону, в якому можливий перепродаж товарів;

(iii) обмеження, що істотно не впливають на митну вартість товарів;

(b) продаж або ціна не залежать від виконання певної умови або певного зустрічного зобов'язання, вартість яких не може бути визначено відносно оцінюваних товарів;

(c) продавець прямо чи опосередковано не отримує будь-якої частини доходу від будь-якого наступного перепродажу товарів, розпорядження ними або їх використання покупцем, якщо тільки не можливо провести відповідне коригування;

(d) покупець і продавець не пов'язані один із одним, або зв'язок між ними не вплинув на ціну.

1. У ході визначення митної вартості згідно зі статтею 70, до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ввізні товари, необхідно додати:

(a) такі витрати, якщо їх поніс покупець, але вони не включені до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари:

(i) суми комісійної та брокерської винагороди, крім комісійної винагороди за купівлю;

(ii) вартість тари, що для митних цілей вважається одним цілим із відповідними товарами; та

(iii) вартість пакування, що включає витрати на оплату праці і вартість матеріалів;

(b) відповідно розподілену вартість зазначених нижче товарів і послуг, якщо покупець прямо чи опосередковано постачає їх безоплатно або за зниженою ціною для використання у зв'язку з виробництвом і продажем ввізних товарів для вивозу, якщо таку вартість не включено до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті:

(i) матеріали, комплектуючі, запасні частини і подібне, що входять до складу ввізних товарів;

(ii) інструменти, штампи, шаблони і подібне, що використовуються під час вироблення ввізних товарів;

(iii) матеріали, що споживаються під час вироблення ввізних товарів; та

(iv) інженерні роботи, розробки, художні роботи, проектні роботи, плани і креслення, виконані не в Союзі та необхідні для вироблення ввізних товарів;

(c) пов'язані з оцінюваними товарами роялті та ліцензійні платежі, що їх покупець повинен сплатити прямо чи опосередковано як умова продажу оцінюваних товарів, якщо такі роялті та платежі не включено до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті;

(d) вартість будь-якої частини доходу від будь-якого наступного перепродажу ввізних товарів, розпорядження ними або їх використання, що її прямо чи опосередковано отримує продавець; та

(e) зазначені нижче витрати до пункту переміщення товарів на митну територію Союзу:

(i) вартість перевезення і страхування ввізних товарів; та

(ii) пов'язані з перевезенням ввізних товарів витрати на навантажування й оброблення вантажу.

2. Збільшення ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, відповідно до параграфа 1 здійснюється тільки на підставі об'єктивних і кількісно обчислюваних даних.

3. Під час визначення митної вартості ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті, може бути збільшено виключно згідно з цією статтею.

Під час визначення митної вартості за статтею 70 ніщо з такого не підлягає включенню до неї:

(a) вартість перевезення ввізних товарів після їх прибуття на митну територію Союзу;

(b) витрати на будівництво, зведення, монтаж, обслуговування або технічну допомогу, здійснені після прибуття на митну територію Союзу ввізних товарів, таких як промислові установки, машини чи обладнання;

(c) нараховані відсотки за договором про фінансування, що його уклав покупець і що стосується купівлі ввізних товарів, незалежно від того, чи фінансування надав продавець або інша особа, за умови що договір про фінансування укладено письмово та, якщо необхідно, покупець може довести, що виконано такі умови:

(i) такі товари фактично продано за ціною, що її заявлено як ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті;

(ii) заявлена відсоткова ставка не перевищує рівня, що існує для таких транзакцій на момент надання фінансування в країні, де його надано;

(d) плата за право відтворювати ввізні товари в Союзі;

(e) комісійні винагороди за купівлю;

(f) ввізні мита або інші збори, що підлягають сплаті в Союзі на підставі ввозу або продажу товарів;

(g) незважаючи на пункт (с) статті 71(1), платежі, що їх здійснив покупець за право продажу або перепродажу ввізних товарів, якщо такі платежі не є умовою продажу товарів для вивозу до Союзу.

Митні органи можуть за заявою дозволяти, щоб вказані нижче суми визначалися на основі особливих критеріїв, якщо вони не є кількісно обчислюваними на дату прийняття митної декларації:

(a) суми, що підлягають включенню до митної вартості відповідно до статті 70(2); та

(b) суми, зазначені в статтях 71 та 72.

1. Якщо митну вартість товарів неможливо визначити згідно зі статтею 70, вона повинна визначатись шляхом послідовного застосування пунктів (a)-(d) параграфа 2, починаючи з пункту (а) та завершуючи тим пунктом, що дозволяє визначити митну вартість товарів.

Черговість застосування пунктів (с) і (d) параграфа 2 повинна бути змінена на вимогу декларанта.

2. З урахуванням параграфа 1 митною вартістю є:

(a) вартість операції ідентичних товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу та вивезених одночасно або майже одночасно з оцінюваними товарами;

(b) вартість операції подібних товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу та вивезених одночасно або майже одночасно з оцінюваними товарами;

(c) вартість, що ґрунтується на ціні за одиницю, за якою ввізні товари, або ідентичні чи подібні ввізні товари, продаються на митній території Союзу в найбільшій сукупній кількості особам, не пов'язаним із продавцями; або

(d) розрахована вартість, що становить суму:

(i) вартості матеріалів і виготовлення або іншого перероблення, що застосовується у виробництві ввізних товарів;

(ii) суми прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, звичайно відображуваній у договорах купівлі-продажу товарів того самого класу або виду, що й оцінювані товари, що їх виготовляють виробники в країні вивозу для вивозу до Союзу;

(iii) вартості елементів, зазначених у пункті (е) статті 71(1).

3. Якщо митну вартість не можна визначити згідно з параграфом 1, її необхідно визначати на основі наявних на митній території Союзу даних за допомогою розумних засобів, що відповідають принципам і загальним положенням усього зазначеного нижче:

(a) угоди про виконання статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі;

(b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі;

(c) цієї Глави.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати умови видачі зазначеного в статті 73 дозволу.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) визначення митної вартості відповідно до статей 70(1) та (2) і статей 71 та 72, у тому числі норми про коригування ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті;

(b) застосування зазначених у статті 70(3) умов;

(c) визначення митної вартості, зазначеної в статті 74.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Митний борг при ввозі виникає внаслідок поміщення товарів з третіх країн, що з них справляється ввізне мито, під будь-яку з таких митних процедур:

(a) випуск для вільного обігу, в тому числі відповідно до положень про кінцеве використання;

(b) тимчасовий ввіз із частковим звільненням від сплати ввізного мита.

2. Митний борг виникає в момент прийняття митної декларації.

3. Декларант є боржником. У разі непрямого представництва особа, від імені яко подано митну декларацію, також є боржником.

Якщо митну декларацію стосовно однієї із зазначених у параграфі 1 процедур складено на основі інформації, внаслідок якої ввізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для складення декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Якщо заборона повернення ввізного мита або звільнення від його сплати діє щодо товарів непідтвердженого походження, що використовуються у виробництві продуктів, стосовно яких видано або оформлено підтвердження походження в рамках преференційної угоди між Союзом і певними країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, чи групами таких країн або територій, митний борг при ввозі виникає щодо таких товарів непідтвердженого походження внаслідок прийняття декларації зворотного вивозу на відповідні продукти.

2. Якщо митний борг виникає згідно з параграфом 1, сума ввізного мита, що відповідає такому боргу, визначається згідно з тими самими умовами, що і в разі митного боргу, що виникає внаслідок прийняття, в той самий день, митної декларації для випуску для вільного обігу товарів непідтвердженого походження, що використовуються у виробництві відповідних продуктів, для завершення процедури перероблення на митній території.

3. Застосовується стаття 77(2) та (3). Однак стосовно зазначених у статті 270 товарів з третіх країн особа, що подає декларацію зворотного вивозу, є боржником. У разі непрямого представництва особою, від імені якої подається декларація, також повинен бути боржник.

1. Стосовно товарів, що з них справляється ввізне мито, митний борг при ввозі виникає внаслідок недотримання будь-чого з такого:

(a) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно переміщення товарів з третіх країн на митну територію Союзу, припинення митного нагляду за ними або переміщення, перероблення, зберігання, тимчасового зберігання, тимчасового ввозу таких товарів чи розпорядження ними на цій території;

(b) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно кінцевого використання товарів на митній території Союзу;

(c) умови, що регулює поміщення товарів з третіх країн під митну процедуру або, в силу кінцевого використання товарів, звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита.

2. Моментом виникнення митного боргу є один із таких:

(a) момент недотримання або припинення дотримання зобов'язання, що його невиконання призводить до виникнення митного боргу;

(b) момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під митну процедуру, якщо пізніше встановлено, що умову, що регулює поміщення товарів під цю процедуру або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів, фактично не виконано.

3. У зазначених у пунктах (а) та (b) параграфа 1 випадках боржником є:

(a) будь-яка особа, що повинна була виконати відповідні зобов'язання;

(b) будь-яка особа, що знала чи повинна була знати, що передбачене митним законодавством зобов'язання не було виконано, та що діяла в інтересах особи, яка повинна була виконати це зобов'язання, або що брала участь у дії, що спричинила невиконання цього зобов'язання;

(с) будь-яка особа, що придбала або отримала у володіння відповідні товари та знала чи повинна була знати на момент придбання або отримання товарів, що передбачене митним законодавством зобов'язання не було виконано.

4. У зазначених у пункті (с) параграфа 1 випадках боржником є особа, що зобов'язана дотримуватись умов, що регулюють поміщення товарів під митну процедуру, або митну декларацію на поміщені під цю митну процедуру товари, або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів.

Якщо стосовно однієї із зазначених у пункті (с) параграфа 1 митних процедур складено митну декларацію та митним органам згідно з митним законодавством, що стосується умов, що регулюють поміщення товарів під цю митну процедуру, надано будь-яку необхідну інформацію, внаслідок якої ввізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для складення митної декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Якщо митний борг виникає відповідно до статті 79(1) щодо товарів, випущених для вільного обігу за зниженою ставкою ввізного мита на підставі їх кінцевого використання, сума ввізного мита, сплаченого, коли товари було випущено для вільного обігу, підлягає вирахуванню із суми ввізного мита, що відповідає митному боргу.

Перший підпараграф застосовується, якщо митний борг виникає щодо брухту і відходів, що утворюються внаслідок знищення таких товарів.

2. Якщо митний борг виникає відповідно до статті 79(1) щодо товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввозу із частковим звільненням від сплати ввізного мита, то сплачена в рамках часткового звільнення сума ввізного мита підлягає вирахуванню із суми ввізного мита, що відповідає митному боргу.

1. Митний борг при вивозі виникає внаслідок поміщення товарів, з яких справляється вивізне мито, під процедуру вивозу або процедуру перероблення за межами митної території.

2. Митний борг виникає в момент прийняття митної декларації.

3. Декларант є боржником. У разі непрямого представництва особа, від імені якої подано митну декларацію, також є боржником.

Якщо митну декларацію складено на основі інформації, внаслідок якої вивізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Стосовно товарів, що з нихсправляється вивізне мито, митний борг при вивозі виникає внаслідок недотримання будь-чого з такого:

(a) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно вибуття товарів;

(b) умов дозволу на переміщення товарів за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита.

2. Моментом виникнення митного боргу є один із таких:

(a) момент фактичного переміщення товарів за межі митної території Союзу без митної декларації;

(b) момент прибуття товарів у пункт призначення, відмінний від пункту призначення, що в нього їх було дозволено перемістити за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита;

(c) якщо митні органи не можуть визначити вказаний у пункті (b) момент, закінчення строку для надання доказів виконання умов такого звільнення.

3. У зазначених у пункті (а) параграфа 1 випадках боржником є:

(a) будь-яка особа, що повинна була виконати відповідне зобов'язання;

(b) будь-яка особа, що знала чи повинна була знати, що відповідне зобов'язання не було виконано, та що діяла в інтересах особи, яка повинна була виконати це зобов'язання;

(c) будь-яка особа, що брала участь у дії, що спричинила невиконання зобов'язання, та знала чи повинна була знати, що митну декларацію не було подано, хоча її потрібно було подати.

4. У зазначених у пункті (b) параграфа 1 випадках боржником є будь-яка особа, що зобов'язана дотримуватись умов дозволу на переміщення товарів за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита.

1. Митний борг при ввозі або вивозі виникає, навіть якщо він стосується товарів, щодо ввозу або вивозу яких установлені будь-які заборони чи обмеження.

2. Проте митний борг не виникає внаслідок будь-чого з такого:

(a) незаконне переміщення на митну територію Союзу фальшивої валюти;

(b) переміщення на митну територію Союзу наркотичних засобів і психотропних речовин, окрім їх переміщення під суворим наглядом компетентних органів для використання в медичних і наукових цілях.

3. Для цілей санкцій за митні правопорушення вважається, що митний борг все одно виникає, якщо відповідно до законодавства держави-члена ввізне або вивізне мито чи наявність митного боргу становлять підставу для визначення санкцій.

Якщо декілька осіб зобов'язані сплатити суму ввізного або вивізного мита, що відповідає одному митному боргу, вони несуть солідарну відповідальність за сплату такої суми.

1. Сума ввізного або вивізного мита визначається згідно з положеннями про розрахунок мита, застосовними до відповідних товарів на момент виникнення щодо них митного боргу.

2. Якщо неможливо точно визначити момент виникнення митного боргу, таким моментом вважається момент, коли митні органи доходять висновку, що товари перебуваютьу ситуації, в якій виник митний борг.

Однак якщо доступна митним органам інформація дозволяє їм установити, що митний борг виник до моменту, коли вони дійшли такого висновку, то вважається, що митний борг виник у якомога раніший момент часу, щодо якого можна встановити таку ситуацію.

1. Якщо витратина зберігання або звичайні форми транспортної оброблення понесені на митній території Союзу щодо товарів, що поміщені під митну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні, такі витрати або збільшення вартості не беруться до уваги для розрахунку суми ввізного мита, якщо декларант надав задовільне підтвердження таких витрат.

Однак митну вартість, кількість, характер і походження товарів з третіх країн, що використовуються в операціях, потрібно брати до уваги для розрахунку суми ввізного мита.

2. Якщо тарифна класифікація поміщених під митну процедуру товарів змінюється внаслідок звичайних форм транспортної оброблення на митній території Союзу, то на вимогу декларанта до поміщених під цю процедуру товарів застосовується початкова тарифна класифікація.

3. Якщо митний борг виникає щодо перероблених продуктів унаслідок процедури перероблення на митній території, то відповідна такому боргу сума ввізного мита на вимогу декларанта визначається на основі тарифної класифікації, митної вартості, кількості, характеру і походження товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, на момент прийняття митної декларації на ці товари.

4. В окремих випадках сума ввізного мита визначається згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті без вимоги декларанта, щоб не допустити ухилення від зазначених у пункті (h) статті 56(2) тарифних заходів.

5. Якщо митний борг виникає щодо перероблених продуктів, отриманих у результаті процедури перероблення за межами митної території, або щодо замінних продуктів відповідно до статті 261(1), сума ввізного мита розраховується на основі вартості переробної операції, здійснюваної за межами митної території Союзу.

6. Якщо митне законодавство передбачає сприятливий тарифний режим товарів або повне чи часткове звільнення від сплати ввізного чи вивізного мита відповідно до пунктів (d)-(g) статті 56(2), статей 203, 204, 205 і 208 або статей 259-262 цього Регламенту або відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року стосовно системи Співтовариства щодо пільг зі сплати мита (-3), такий сприятливий тарифний режим або звільнення від сплати також діють у випадках, якщо митний борг виникає відповідно до статей 79 або 82 цього Регламенту, за умови що порушення, яке призвело до виникнення митного боргу, не становило спроби ввести в оману.

1. Митний борг виникає в місці подання митної декларації або декларації зворотного вивозу, зазначеної в статтях 77, 78 і 81.

В усіх інших випадках місцем виникнення митного боргу є місце, де відбулись події, внаслідок яких він виникає.

Якщо неможливо визначити таке місце, митний борг виникає в місці, що в ньому, згідно з висновком митних органів, товари перебувають у ситуації, в якій виник митний борг.

2. Якщо товари поміщено під митну процедуру, що її не виконано, чи якщо тимчасове зберігання не завершилось належним чином, і місце виникнення митного боргу неможливо визначити відповідно до другого або третього підпараграфів параграфа 1 протягом встановленого строку, митний борг виникає в місці, де товари або поміщено під відповідну процедуру, або переміщено на митну територію Союзу згідно з такою процедурою, або де вони перебували на тимчасовому зберіганні.

3. Якщо наявна у митних органів інформація дає їм можливість встановити, що митний борг міг виникнути в декількох місцях, митний борг вважається таким, що виник у місці, де він виник уперше.

4. Якщо митний орган встановить, що митний борг виник відповідно до статті 79 або статті 82 в іншій державі-члені та сума ввізного чи вивізного мита, що відповідає такому боргу, є меншою за 10000 євро, митний борг вважається таким, що виник у державі-члені, де встановлено факт виникнення митного боргу.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) правила розрахунку суми ввізного чи вивізного мита на товари, щодо яких митний борг виник у рамках спеціальної процедури, що доповнюють встановлені в статтях 85 і 86 правила;

(b) зазначені у статті 86(4) випадки;

(c) зазначений у статті 87(2) строк.

1. Дія цієї глави поширюється на гарантії погашення як митних боргів, що виникли, так і митних боргів, що можуть виникнути, якщо не зазначено вище.

2. Якщо митні органи вимагають надання гарантії погашення можливого або наявного митного боргу, така гарантія повинна покривати суму ввізного чи вивізного мита й інші збори, що підлягають сплаті у зв'язку з увозом або вивозом товарів, якщо:

(a) гарантія використовується для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу; або

(b) гарантія може використовуватись у більш ніж одній державі-члені.

Гарантія, що не може використовуватись за межами держави-члена, де вона вимагається, діє виключно в такій державі-члені та повинна покривати щонайменше суму ввізного чи вивізного мита.

3. Якщо митні органи вимагають надання гарантії, вона повинна вимагатись від боржника чи особи, що може стати боржником. Вони можуть також дозволяти надання гарантії особою, відмінною від особи, що від неї вимагається гарантія.

4. Без обмеження статті 97, митні органи повинні вимагати надання тільки однієї гарантії щодо окремих товарів або окремої декларації.

Надана щодо окремої декларації гарантія поширюється на відповідну митному боргу суму ввізного чи вивізного мита та інші збори, що ними обкладаються всі товари, які вказані у такій декларації або випущені на підставі такої декларації, незалежно від правильності такої декларації.

Якщо гарантію не вивільнено, вона може також використовуватись, у межах забезпеченої суми, для стягнення сум ввізного чи вивізного мита та інших зборів, що підлягають сплаті внаслідок проведення поствипускного контролю таких товарів.

5. За заявою особи, зазначеної в параграфі 3 цієї статті, митні органи можуть відповідно до статті 95(1), (2) і (3) дозволити надання комплексної гарантії для покриття відповідної митному боргу суми ввізного чи вивізного мита стосовно двох або більше операцій, декларацій або митних процедур.

6. Митні органи здійснюють моніторинг гарантії.

7. Гарантія не вимагається від держав, регіональних і місцевих органів влади чи інших органів, що їхня діяльність регулюється нормами публічного права, якщо вони діють як публічні органи.

8. Гарантія не вимагається у будь-якому з таких випадків:

(a) у разі товарів, що їх перевозять Рейном, водними шляхами Рейну, Дунаєм або водними шляхами Дунаю;

(b) у разі товарів, що їх перевозять стаціонарною транспортною установкою;

(c) в окремих випадках, якщо товари поміщено під процедуру тимчасового ввозу;

(d) у разі товарів, що їх поміщено під процедуру транзиту Союзу з використанням зазначеного в пункті (е) статті 233(4) спрощення та що їх перевозять морським або повітряним транспортом між портами Союзу або аеропортами Союзу.

9. Митні органи можуть відмовитись від вимоги про надання гарантії, якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає забезпеченню, не перевищує статистичного граничного значення для декларацій, встановленого у статті 3(4) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 471/2009 від 6 травня 2009 року про статистику Співтовариства щодо зовнішньої торгівлі з країнами, що не є членами (-4).

1. Якщо надання гарантії є обов'язковим, митні органи встановлюють суму такої гарантії у розмірі точної суми ввізного чи вивізного мита, відповідної митному боргу, та інших зборів, якщо таку суму можна безсумнівно встановити на момент, коли вимагається гарантія.

Якщо неможливо встановити точну суму, гарантія встановлюється в розмірі оцінюваної митними органами максимальної суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, які виникли або можуть виникнути.

2. Без обмеження статті 95, якщо комплексна гарантія надається на суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митним боргам, та інших зборів, сума яких змінюється з часом, то сума такої гарантії встановлюється в розмірі, що дозволяє в будь-який час покрити суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митним боргам, та інших зборів.

Якщо надання гарантії є необов'язковим, митні органи вимагають таку гарантію в будь-якому випадку, коли вони вважають, що своєчасна сплата суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, не гарантована. Такі органи встановлюють її суму в розмірі, що не перевищує зазначеного в статті 90 рівня.

1. Гарантію може бути надано в одній із таких форм:

(a) у формі грошового внеску чи будь-якого іншого платіжного засобу, що його митні органи визнають еквівалентним грошовому внеску, в євро або у валюті держави-члена, в якій вимагається гарантія;

(b) у формі наданого гарантом зобов'язання;

(с) в іншій формі гарантії, що надає еквівалентне забезпечення сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

2. Гарантія у формі грошового внеску або будь-якого іншого еквівалентного платіжного засобу надається відповідно до чинного законодавства держави-члена, де вимагається гарантія.

Якщо гарантія надається у формі грошового внеску або будь-якого іншого еквівалентного платіжного засобу, митні органи не сплачують відсотки на суму гарантії.

Особа, що зобов'язана надати гарантію, може обрати одну з передбачених у статті 92(1) форм гарантії.

Втім, митні органи можуть не прийняти гарантію в обраній формі, якщо вона несумісна з належним функціонуванням відповідної митної процедури.

Митні органи можуть вимагати збереження в силі форми обраної гарантії протягом певного строку.

1. Зазначеним у пункті (b) статті 92(1) гарантом повинна бути третя особа, що має осідок на митній території Союзу. Гарант підлягає затвердженню митними органами, що вимагають гарантію, якщо тільки гарантом не є кредитна установа, фінансова установа або страхова компанія, акредитована в Союзі згідно з чинним законодавством Союзу.

2. Гарант повинен у письмовій формі взяти на себе зобов'язання сплатити забезпечену суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

3. Митні органи можуть відмовити в затвердженні гаранта або виду запропонованої гарантії, якщо, на їхню думку, такий гарант або гарантія не можуть забезпечити своєчасну сплату суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

1. Зазначений у статті 89(5) дозвіл надається виключно особам, що задовольняють усі такі умови:

(a) вони мають осідок на митній території Союзу;

(b) вони відповідають викладеним у пункті (а) статті 39 критеріям;

(c) вони регулярно використовують відповідні митні процедури чи склади тимчасового зберігання, або вони відповідають викладеним у пункті (d) статті 39 критеріям.

2. Якщо комплексну гарантію необхідно надати щодо митних боргів та інших зборів, що можуть виникнути, економічному оператору може бути дозволено використовувати комплексну гарантію зі зменшеною сумою, або його може бути звільнено від зобов'язання надати гарантію, за умови що він відповідає викладеним у пунктах (b) і (с) статті 39 критеріям.

3. Якщо комплексну гарантію необхідно надати щодо митних боргів та інших зборів, що виникли, авторизованому економічному оператору для митного спрощення за заявою надається дозвіл на використання комплексної гарантії зі зменшеною сумою.

4. Зазначена в параграфі 3 комплексна гарантія зі зменшеною сумою рівнозначна наданню гарантії.

1. У контексті спеціальних процедур або тимчасового зберігання Комісія може вирішити тимчасово заборонити будь-що з такого:

(a) комплексну гарантію на зменшену суму або звільнення від зобов'язання надати гарантію, що зазначені в статті 95(2);

(b) зазначену в статті 95 комплексну гарантію щодо товарів, що їх визначено як товари, що є предметом шахрайства в особливо великих розмірах.

2. У разі застосування пункту (а) або пункту (b) параграфа 1 цієї статті зазначені в статті 95 комплексна гарантія на зменшену суму, звільнення від зобов'язання надати гарантію або комплексна гарантія можуть бути дозволені, якщо відповідна особа виконає одну з таких умов:

(a) така особа може довести, що митний борг не виникав щодо відповідних товарів у ході діяльності, що її така особа виконувала протягом двох років до ухвалення зазначеного в параграфі 1 рішення;

(b) якщо митні борги виникали протягом двох років до ухвалення зазначеного в параграфі 1 рішення, відповідна особа може довести, що боржник, або боржники, або гарант повністю оплатили такі борги протягом встановленого строку.

Щоб отримати дозвіл на використання тимчасово забороненої комплексної гарантії, відповідна особа повинна також виконати критерії, встановлені у пунктах (b) та (с) статті 39.

Якщо митні органи виявлять, що надана гарантія не забезпечує чи більш не може забезпечувати або достатньою мірою забезпечувати сплату протягом встановленого строку суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, вони повинні зажадати від будь-якої з осіб, зазначених у статті 89(3), за її вибором, надати додаткову гарантію або замінити первинну гарантію новою гарантією.

1. Митні органи повинні негайно вивільнити гарантію, коли митний борг або зобов'язання сплатити інші збори погашено або вони більше не можуть виникнути.

2. Якщо митний борг або зобов'язання сплатити інші збори погашено частково чи вони можуть виникнути тільки в розмірі частини забезпеченої суми, то відповідну частину гарантії необхідно вивільнити на вимогу відповідної особи, крім випадків коли відповідна сума не виправдовує цього.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) зазначені в пункті (с) статті 89(8) випадки, що в них гарантія не вимагається для товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввозу;

(b) зазначену в пункті (с) статті 92(1) форму гарантії та наведені в статті 94 норми стосовно гаранта;

(c) умови надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зменшеною сумою або на зазначене в статті 95(2) звільнення від зобов'язання надати гарантію;

(d) строки вивільнення гарантії.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми:

(a) стосовно визначення суми гарантії, в тому числі зменшеної суми відповідно до статті 95(2) та (3);

(b) стосовно надання та моніторингу гарантії відповідно до статті 89, відкликання та скасування зобов'язання, взятого на себе гарантом відповідно до статті 94, та вивільнення гарантії відповідно до статті 98;

(c) стосовно зазначених у статті 96 тимчасових заборон.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 96.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити захист фінансових інтересів Союзу та його держав-членів, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, визначають митні органи за місцем виникнення або гаданого виникнення митного боргу відповідно до статті 87, як тільки вони отримують необхідну інформацію.

2. Без обмеження статті 48, митні органи можуть прийняти визначену декларантом суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті.

3. Якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не є цілим числом, таку суму може бути округлено.

Якщо зазначена в першому підпараграфі сума виражена в євро, її може бути округлено в бік збільшення чи зменшення до найближчого цілого числа.

Держава-член, валютою якої не є євро, може або застосувати mutatis mutandis положення другого підпараграфа, або відступити від такого підпараграфа, за умови що правила округлення не матимуть більшого фінансового впливу, ніж викладене в другому підпараграфі правило.

1. Боржник повинен бути повідомлений про митний борг у формі, встановленій у місці виникнення або гаданого виникнення митного боргу, яке визначається відповідно до статті 87.

Зазначене в першому підпараграфі повідомлення не надається в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо перед остаточним визначенням суми ввізного чи вивізного мита вжито попереднього заходу торговельної політики у формі мита;

(b) якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, перевищує суму, визначену на основі ухваленого відповідно до статті 33 рішення;

(c) якщо початкове рішення не повідомляти про митний борг або повідомляти про нього з сумою ввізного чи вивізного мита, меншою за суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, ухвалено на підставі загальних положень, що їх пізніше визнано недійсними за рішенням суду;

(d) якщо митні органи звільнені згідно з митним законодавством від обов'язку повідомляти про митний борг.

2. Якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, дорівнює зазначеній у митній декларації сумі, випуск товарів митними органами є рівнозначним повідомленню боржника про митний борг.

3. Якщо параграф 2 не застосовується, митні органи повідомляють боржника про митний борг, якщо вони мають можливість визначити суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, та ухвалити відповідне рішення.

Проте якщо повідомлення про митний борг зашкодило б кримінальному розслідуванню, митні органи можуть відкласти повідомлення до того часу, коли воно не завдаватиме шкоди кримінальному розслідуванню.

4. За умови що платіж було гарантовано, про митний борг, що відповідає загальній сумі ввізного чи вивізного мита на всі товари, випущені тій самій особі протягом встановленого митними органами періоду, може бути повідомлено наприкінці такого періоду. Встановлюваний митними органами період не повинен перевищувати 31 день.

1. Боржник не повідомляється про митний борг по закінченні трьох років із дати виникнення митного боргу.

2. Якщо митний борг виникає внаслідок діяння, що на момент його вчинення становило підстави для порушення кримінального провадження, зазначений у параграфі 1 трирічний строк продовжується не менш ніж на п'ять років і не більш ніж на десять років згідно з національним законодавством.

3. Перебіг вказаних у параграфах 1 і 2 строків зупиняється, якщо:

(a) відповідно до статті 44 подано скаргу; таке призупинення починається з дати подання скарги і продовжується, поки триває розгляд скарги; або

(b) митні органи повідомляють боржнику, відповідно до статті 22(6), підстави, на яких вони мають намір повідомити про митний борг; таке зупинення починається з дати такого повідомлення і продовжується до закінчення строку, протягом якого боржнику надано можливість висловити свою точку зору.

4. Якщо митний борг відновлено відповідно до статті 116(7), вказані в параграфах 1 і 2 строки вважаються зупиненими з дати, коли подано заяву на повернення чи на звільнення від сплати згідно зі статтею 121, і до дати, коли ухвалено рішення про повернення чи звільнення від сплати.

1. Зазначені в статті 101 митні органи повинні згідно з національним законодавством здійснювати запис в обліку на визначену відповідно до вказаної статті суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті.

Перший підпараграф не діє у випадках, зазначених у другому підпараграфі статті 102(1).

2. Митні органи не зобов'язані здійснювати запис в обліку на суми ввізного чи вивізного мита, що відповідають митному боргу, про який боржник відповідно до статті 103 вже не міг бути повідомлений.

3. Держави-члени визначають порядок практичного здійснення запису в обліку на суми ввізного чи вивізного мита. Такий порядок може відрізнятись, враховуючи обставини виникнення митного боргу, залежно від впевненості митних органів у сплаті таких сум.

1. Якщо митний борг виникає в результаті прийняття митної декларації товарів для митної процедури, крім тимчасового ввозу з частковим звільненням від сплати ввізного мита, або в результаті будь-якої іншої дії, що має ті самі юридичні наслідки, що і таке прийняття, митні органи повинні здійснити запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, протягом 14 днів після випуску товарів.

Однак за умови що платіж було гарантовано, на загальну суму ввізного чи вивізного мита на всі товари, випущені тій самій особі протягом встановленого митними органами періоду, який не може перевищувати 31 день, може бути здійснено єдиний запис в обліку наприкінці такого періоду. Такий запис в обліку проводиться протягом 14 днів після закінчення відповідного періоду.

2. Якщо товари може бути випущено в разі виконання певних умов, що регулюють визначення суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, чи її стягнення, запис в обліку здійснюється протягом 14 днів із дня визначення суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, або встановлення зобов'язання сплатити таке мито.

Однак якщо митний борг стосується попереднього заходу торговельної політики у формі мита, запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, здійснюється протягом двох місяців із дати опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу Регламенту про запровадження остаточного заходу торговельної політики.

3. Якщо митний борг виникає за обставин, не передбачених параграфом 1, запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, здійснюється протягом 14 днів із дати, коли митні органи мають можливість визначити відповідну суму ввізного чи вивізного мита й ухвалити рішення.

4. Параграф 3 застосовується щодо суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає стягненню або що її залишається стягнути, якщо запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не здійснено згідно з параграфами 1, 2 та 3, або якщо таку суму визначено в розмірі, меншому за суму, що підлягає сплаті, та бухгалтерський запис здійснено на суму в такому меншому розмірі.

5. Встановлені в параграфах 1, 2 та 3 строки здійснення запису в обліку не діють за непередбачуваних обставин або у випадках форс-мажору.

6. Здійснення запису в обліку може бути відкладено у зазначеному в другому підпараграфі статті 102(3) випадку до того часу, коли повідомлення про митний борг більше не шкодитиме кримінальному розслідуванню.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати зазначені в пункті (d) другого підпараграфа статті 102(1) випадки, в яких митні органи звільнені від обов'язку повідомляти про митний борг.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, щоб забезпечити надання митними органами взаємної допомоги один одному в разі виникнення митного боргу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Боржник повинен сплачувати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідають митному боргу, про який повідомлено згідно зі статтею 102, протягом встановленого митними органами строку.

Без обмеження статті 45(2), такий строк не повинен перевищувати 10 днів після повідомлення боржника про митний борг. У разі об'єднання записів в обліку згідно з умовами другого підпараграфа статті 105(1) він встановлюється таким чином, щоб наданий боржнику строк платежу не був довшим за строк, що він мав би внаслідок відстрочки сплати платежу відповідно до статті 110.

Митні органи можуть продовжити такий строк за заявою боржника, якщо суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, визначено під час поствипускного контролю відповідно до статті 48. Без обмеження статті 112(1), такий продовжений строк не повинен перевищувати час, необхідний боржнику для того, щоб вжити необхідних заходів для виконання свого зобов'язання.

2. Якщо боржник отримує право на будь-яку з передбачених статтями 110-112 пільг зі сплати, платіж здійснюється протягом строку або строків, що встановлені у рамках таких пільг.

3. Строк сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, зупиняється в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо відповідно до статті 121 подано заяву на звільнення від сплати мита;

(b) якщо товари підлягають конфіскації, знищенню або відмові на користь держави;

(c) якщо митний борг виник відповідно до статті 79 та є понад один боржник.

1. Сплата платежів здійснюється у грошовій формі чи в будь-який інший спосіб, що призводить до погашення зобов'язання, в тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог відповідно до національного законодавства.

2. Сплату платежів може здійснювати третя особа замість боржника.

3. Боржник може в будь-якому разі сплатити суму ввізного чи вивізного мита повністю або частково, не чекаючи закінчення наданого йому строку сплати платежу.

Митні органи, за заявою відповідної особи та після надання гарантії, дозволяють відстрочити сплату мита, що підлягає сплаті, в будь-який із таких способів:

(a) окремо щодо кожної суми ввізного чи вивізного мита, на яку здійснено запис в обліку згідно з першим підпараграфом статті 105(1) або статтею 105(4);

(b) загалом щодо всіх сум ввізного чи вивізного мита, на які здійснено запис в обліку згідно з першим підпараграфом статті 105(1) протягом встановленого митними органами строку, що не перевищує 31 день;

(c) загалом щодо всіх сум ввізного чи вивізного мита, на які здійснено єдиний запис в обліку згідно з другим підпараграфом статті 105(1).

1. Строк відстрочки сплати платежу відповідно до статті 110 становить 30 днів.

2. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (а) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після дня, в який боржника повідомлено про митний борг.

3. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (b) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після дня, в який закінчується період об'єднання. Строк відстрочки зменшується на таку кількість днів, що відповідає половині кількості днів періоду об'єднання.

4. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (с) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після закінчення періоду, встановленого для випуску відповідних товарів. Строк відстрочки зменшується на таку кількість днів, що відповідає половині кількості днів відповідного періоду.

5. Якщо кількість днів у зазначених у параграфах 3 і 4 періодах є непарним числом, то кількість днів, на яку зменшується 30-денний строк згідно зі вказаними параграфами, дорівнює половині наступного найменшого парного числа.

6. Якщо зазначеними в параграфах 3 і 4 періодами є тижні, держави-члени можуть передбачити, що сума ввізного чи вивізного мита, сплату якої відстрочено, підлягає сплаті щонайпізніше в п'ятницю четвертого тижня, наступного після відповідного тижня.

Якщо такими періодами є місяці, держави-члени можуть передбачити, що сума ввізного чи вивізного мита, сплату якої відстрочено, підлягає сплаті до 16-го дня місяця, наступного після відповідного місяця.

1. Митні органи можуть надавати боржнику інші пільги зі сплати платежів, відмінні від відстрочки сплати платежу, за умови надання гарантії.

2. У разі надання пільг згідно з параграфом 1 на суму ввізного чи вивізного мита нараховуються кредитні відсотки.

Для держави-члена, що її валютою є євро, кредитна відсоткова ставка дорівнює збільшеній на один процентний пункт відсотковій ставці, опублікованій в Офіційному віснику Європейського Союзу, серія С, яку Європейський Центральний Банк застосовував до своїх основних операцій рефінансування в перший день місяця, на який припав строк сплати платежу.

Для держави-члена, що її валютою не є євро, кредитна відсоткова ставка дорівнює збільшеній на один процентний пункт ставці, яку застосовував у перший день відповідного місяця Національний центральний банк до своїх основних операцій рефінансування, або, стосовно держави-члена, що в ній відсутня ставка Національного центрального банку, найбільш рівнозначна збільшена на один процентний пункт ставка, застосована в перший день відповідного місяця на гроовому ринку цієї держави-члена.

3. Митні органи можуть не вимагати надання гарантії або не нараховувати кредитні відсотки, якщо на основі документально підтвердженої оцінки ситуації боржника встановлено, що це призведе до серйозних економічних або соціальних труднощів.

4. Митні органи повинні не нараховувати кредитні відсотки, якщо сума окремого стягнення становить менше 10 євро.

Якщо суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не сплачено протягом встановленого строку, митні органи забезпечують сплату такої суми всіма доступними їм засобами відповідно до законодавства відповідної держави-члена.

1. На суму ввізного чи вивізного мита нараховується пеня з дати закінчення встановленого строку до дати платежу.

Для держави-члена, що її валютою є євро, ставка пені дорівнює збільшеній на два процентних пункти відсотковій ставці, опублікованій в Офіційному віснику Європейського Союзу, серія Є, яку Європейський Центральний Банк застосовував до своїх основних операцій рефінансування в перший день місяця, на який припав строк платежу.

Для держави-члена, що її валютою не є євро, ставка пені дорівнює збільшеній на два процентних пункти ставці, яку застосовував у перший день відповідного місяця Національний центральний банк до своїх основних операцій рефінансування, або, стосовно держави-члена, що в ній відсутня ставка Національного центрального банку, найбільш рівнозначна збільшена на два процентних пункти ставка, застосована в перший день відповідного місяця на грошовому ринку цієї держави-члена.

2. Якщо митний борг виникна основі статті 79 або 82 чи якщо повідомлення про митний борг зумовлене поствипускним контролем, на суму ввізного чи вивізного мита нараховується пеня з дати виникнення митного боргу до дати повідомлення про нього.

Ставка пені визначається згідно з параграфом 1.

3. Митні органи можуть не нараховувати пеню, якщо на основі документально підтвердженої оцінки ситуації боржника встановлено, що її нарахування призведе до серйозних економічних або соціальних труднощів.

4. Митні органи повинні не нараховувати пеню, якщо сума окремого стягнення становить менше 10 євро.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати порядок зупинення строку сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, згідно зі статтею 108(3) та період зупинення.

1. З урахуванням викладених у цій секції умов суми ввізного чи вивізного мита підлягають поверненню або надається звільнення від їх сплати на будь-якій із таких підстав:

(a) надмірно нараховані суми ввізного чи вивізного мита;

(b) дефектні товари або товари, що не відповідають умовам договору;

(c) помилка компетентних органів;

(d) справедливість.

Якщо суму ввізного чи вивізного мита сплачено та відповідну митну декларацію визнано недійсною відповідно до статті 174, така сума підлягає поверненню.

2. Митні органи повинні повернути зазначену в параграфі 1 суму ввізного чи вивізного мита або звільнити від її сплати, якщо вона становить 10 євро чи більше, крім випадків, коли відповідна особа вимагає повернення меншої суми або звільнення від її сплати.

3. Якщо митні органи вважають, що рішення про повернення або звільнення від сплати необхідно ухвалити на підставі статті 119 чи 120, відповідна держава-член повинна передати Комісії матеріали для ухвалення рішення в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо митні органи вважають, що особливі обставини є результатом невиконання Комісією своїх зобов'язань;

(b) якщо митні органи вважають, що Комісія зробила помилку у розумінні статті 119;

(c) якщо обставини справи стосуються результатів розслідування Союзу, проведеного відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 515/97 від 13 березня 1997 року про взаємну допомогу між адміністративними органами держав-членів і співпрацю між останніми та Комісією для забезпечення правильного застосування законодавства з митних питань і питань сільського господарства (-5) або відповідно до будь-якого іншого законодавства Союзу чи будь-якої угоди між Союзом та країнами або групами країн, що передбачає проведення таких розслідувань Союзу;

(d) якщо сума, за яку відповідна особа може понести відповідальність за однією чи більше ввізних або вивізних операцій, дорівнює чи перевищує 500000 євро в результаті помилки або особливих обставин.

Незважаючи на перший підпараграф, матеріали не передаються в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо Комісія вже ухвалила рішення у справі, що стосувалася подібних питань фактичного і правового характеру;

(b) якщо Комісія вже розглядає справу, що стосується подібних питань фактичного і правового характеру.

4. Якщо самі митні органи протягом зазначених у статті 121(1) строків виявлять, що суму ввізного чи вивізного мита може бути повернено або від її сплати може бути звільнено відповідно до статей 117, 119 або 120, вони повинні повернути таку суму або звільнити від її сплати за власною ініціативою з урахуванням компетенції з ухвалення рішення.

5. Рішення про повернення або звільнення від сплати не ухвалюється, якщо ситуація, що призвела до повідомлення про митний борг, є результатом введення в оману з боку боржника.

6. Повернення не є підставою для сплати відсотків відповідними митними органами.

Втім, відсотки підлягають сплаті, якщо рішення про повернення не виконано протягом трьох місяців із дати ухвалення такого рішення, якщо тільки недотримання цього строку не спричинено обставинами, що не залежали від волі митних органів.

У таких випадках відсотки підлягають сплаті з дати закінчення тримісячного строку до дати повернення. Відсоткова ставка визначається відповідно до статті 112.

7. Якщо митні органи помилково ухвалили рішення про повернення або звільнення від сплати, початковий митний борг підлягає відновленню, якщо тільки строк його давності не завершився відповідно до статті 103.

У таких випадках будь-які сплачені згідно з другим підпараграфом параграфа 6 відсотки підлягають відшкодуванню.

1. Сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо сума, що відповідає первинно повідомленому митному боргу, перевищує суму, що підлягає сплаті, або боржника повідомлено про митний борг всупереч пункту (с) або (d) другого підпараграфа статті 102(1).

2. Якщо заява про повернення чи про звільнення від сплати ґрунтується на існуванні, на момент прийняття декларації для випуску для вільного обігу, зниженої або нульової ставки ввізного мита на товари за тарифною квотою, то рішення про застосування тарифної стелі або інших сприятливих тарифних заходів, повернення або звільнення від сплати ухвалюється за умови виконання на момент подання заяви разом із необхідними документами будь-якої з таких умов:

(a) у разі тарифної квоти: її обсяг не вичерпано;

(b) в інших випадках: звичайну ставку мита не запроваджено знову.

1. Сума ввізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо повідомлення про митний борг стосується товарів, що їх не прийняв імпортер через те, що на момент випуску вони були дефектними або не відповідали умовам договору, згідно з яким їх ввезено.

Вважається, що дефектні товари включають товари, пошкоджені до їх випуску.

2. Незважаючи на параграф 3, рішення про повернення або про звільнення від сплати підлягає ухваленню за умови, що товари не були у використанні, крім такого початкового використання, що могло бути необхідним для того, щоб виявити, що вони були дефектними або не відповідали умовам договору, а також за умови, що їх переміщено за межі митної території Союзу.

3. Рішення про повернення або звільнення від сплати не ухвалюється, якщо:

(a) перед випуском для вільного обігу товари поміщено під спеціальну процедуру для випробування, якщо тільки не встановлено, що дефектність або невідповідність товарів умовам договору не можна було звичайним способом виявити у ході таких випробувань;

(b) дефектність товарів враховано при визначенні умов договору, зокрема ціни, до поміщення товарів під митну процедуру, внаслідок якої виник митний борг; або

(c) декларант продав товари після виявлення їх дефектності або невідповідності умовам договору.

4. Замість переміщення за межі митної території Союзу та за заявою відповідної особи митні органи дозволяють поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території, в тому числі для знищення, або під процедуру зовнішнього транзиту, митного складу чи вільної зони.

1. У випадках, не зазначених у другому підпараграфі статті 116(1) та в статтях 117, 118 і 120, сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо внаслідок помилки компетентних органів сума, що відповідає первинно повідомленому митному боргу, була нижчою за суму, що підлягає сплаті, за умови виконання таких умов:

(a) боржник з об'єктивних причин не міг виявити таку помилку; та

(b) боржник діяв добросовісно.

2. Якщо встановлені в статті 117(2) умови не виконано, рішення про повернення або звільнення від сплати підлягає ухваленню, якщо незастосування зниженої чи нульової ставки мита було результатом помилки митних органів та митна декларація для випуску для вільного обігу містила всі відомості і була подана разом із усіма документами, необхідними для застосування зниженої чи нульової ставки.

3. Якщо ухвалено рішення про застосування преференційного режиму товарів у рамках системи адміністративної співпраці з органами країни або території, що не є частиною митної території Союзу, видача сертифіката такими органами, якщо він виявляється неправильним, становить помилку, яку з об'єктивних причин не можна було виявити у розумінні пункту (а) параграфа 1.

Проте видача неправильного сертифіката не становить помилки, якщо сертифікат ґрунтується на неправильних відомостях, що їх надав експортер, окрім випадків, коли очевидно, що органи, що видали сертифікат, знали чи повинні були знати про те, що товари не відповідали встановленим умовам застосування преференційного режиму.

Боржник вважається таким, що діяв добросовісно, якщо він може продемонструвати, що протягом періоду відповідних торговельних операцій він доклав належних зусиль, щоб забезпечити виконання всіх умов застосування преференційного режиму.

Боржник не може покладатись на доказ добросовісності, якщо Комісія опублікувала повідомлення в Офіційному віснику Європейського Союзу, де зазначено про наявність підстав для сумнівів у належному застосуванні преференційних домовленостей країною-бенефіціаром або територією-бенефіціаром.

1. У випадках, не зазначених у другому підпараграфі статті 116(1) та в статтях 117, 118 і 119, сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено з підстав справедливості, якщо митний борг виник за особливих обставин, за яких боржник не може вважатись відповідальним за введення в оману або очевидну недбалість.

2. Вважається, що зазначені в параграфі 1 особливі обставини існують, якщо з обставин справи зрозуміло, що боржник перебуває у винятковій ситуації порівняно з іншими операторами, які ведуть ту саму комерційну діяльність, та що за відсутності таких обставин він не зазнав би шкоди внаслідок стягнення суми ввізного чи вивізного мита.

1. Заяви про повернення або про звільнення від сплати відповідно до статті 116 подаються до митних органів протягом таких строків:

(a) щодо надмірно нарахованих сум ввізного чи вивізного мита, помилки компетентних органів і справедливості - протягом трьох років із дати повідомлення про митний борг;

(b) щодо дефектних товарів або товарів, що не відповідають умовам договору, - протягом одного року з дати повідомлення про митний борг;

(c) щодо визнання митної декларації недійсною - протягом строку, вказаного в правилах, що регулюють визнання її недійсною.

Строк, вказаний у пунктах (а) та (b) першого підпараграфа, продовжується, якщо заявник надасть докази того, що він не міг подати заяву протягом встановленого строку внаслідок дії непередбачуваних обставин або форс-мажору.

2. Якщо з огляду на наведені підстави митні органи не можуть ухвалити рішення про повернення чи звільнення від сплати суми ввізного чи вивізного мита, потрібно розглянути суть заяви про повернення або про звільнення від сплати з урахуванням інших підстав для повернення чи звільнення від сплати, зазначених у статті 116.

3. Якщо повідомлення про митний борг оскаржено згідно зі статтею 44, відповідний вказаний у першому підпараграфі параграфа 1 строк підлягає зупиненню з дати подання скарги на весь період розгляду скарги.

4. Якщо митний орган ухвалює рішення про повернення або звільнення від сплати згідно зі статтями 119 і 120, відповідна держава-член повинна повідомити про це Комісію.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що встановлюють правила, яких вона повинна дотримуватись при ухваленні рішення згідно зі статтею 116(3), а саме щодо такого:

(a) умов прийняття матеріалів;

(b) строку ухвалення рішення і зупинення такого строку;

(c) повідомлення підстав, на яких Комісія має намір ухвалити своє рішення, до ухвалення рішення, що матиме негативний вплив на відповідну особу;

(d) повідомлення про рішення;

(e) наслідків неухвалення рішення або неповідомлення про таке рішення.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) повернення і звільнення від сплати за статтею 116;

(b) інформування Комісії відповідно до статті 121(4) та щодо інформації, що її потрібно надати.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія ухвалює згадане в статті 116(3) рішення шляхом імплементаційних актів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Без обмеження чинних положень щодо нестягнення суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, в разі встановленої в судовому порядку неплатоспроможності боржника, митний борг при ввозі або вивозі погашається будь-яким із таких способів:

(a) якщо боржник більше не може бути повідомлений про митний борг відповідно до статті 103;

(b) шляхом сплати суми ввізного чи вивізного мита;

(c) з урахуванням параграфа 5, шляхом звільнення від сплати суми ввізного чи вивізного мита;

(d) якщо, стосовно товарів, задекларованих для митної процедури, що передбачає зобов'язання сплатити ввізне чи вивізне мито, митну декларацію визнано недійсною;

(e) якщо товари, що з них справляється ввізне чи вивізне мито, конфісковано або арештовано та одночасно з цим чи після цього конфісковано;

(f) якщо товари, що з них справляється ввізне чи вивізне мито, знищено під митним наглядом або здійснено відмову від них на користь держави;

(g) якщо зникнення товарів або невиконання зобов'язань, що виникають на підставі митного законодавства, спричинене повним знищенням або безповоротною втратою таких товарів унаслідок самої природи товарів або непередбачуваних обставин чи форс-мажору або внаслідок розпорядження митних органів; для цілей цього пункту товари вважаються безповоротно втраченими, якщо будь-яка особа зробила їх непридатними до використання;

(h) якщо митний борг виник відповідно до статті 79 або 82 та якщо виконано такі умови:

(i) невиконання зобов'язань, що призвело до виникнення митного боргу, не мало істотного впливу на належне здійснення відповідної митної процедури і не становило спроби введення в оману;

(ii) всі необхідні для врегулювання ситуації з товарами формальності згодом виконано;

(i) якщо товари, випущені для вільного обігу без стягнення мита чи за зниженою ставкою ввізного мита в силу їх кінцевого використання, вивезено з дозволу митних органів;

(j) якщо він виник відповідно до статті 78 та якщо скасовано формальності, виконані для забезпечення можливості застосування преференційного тарифного режиму відповідно до вказаної статті;

(k) якщо, з урахуванням параграфа 6, митний борг виник відповідно до статті 79 і митним органам надано підтвердження того, що товари не використовувались або не споживались і що їх переміщено за межі митної території Союзу.

2. Втім, у передбачених пунктом (е) параграфа 1 випадках для цілей санкцій за митні правопорушення вважається, що митний борг не погашено, якщо відповідно до законодавства держави-члена ввізне чи вивізне мито або існування митного боргу становлять підставу для визначення санкцій.

3. Якщо відповідно до пункту (g) параграфа 1 митний борг погашено щодо товарів, випущених для вільного обігу без стягнення мита чи за зниженою ставкою ввізного мита у зв'язку з їх кінцевим використанням, будь-який брухт або відходи, що є результатом їх знищення, вважаються товарами з третіх країн.

4. Чинні положення щодо стандартних ставок за безповоротну втрату, зумовлену природою товарів, підлягають застосуванню, якщо відповідна особа не може довести, що фактичні збитки перевищують збитки, розраховані шляхом застосування передбаченої для відповідних товарів стандартної ставки.

5. Якщо декілька осіб несуть відповідальність за сплату суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та якщо ухвалено рішення про звільнення від сплати, митний борг погашається тільки щодо особи чи осіб, що їх звільнено від сплати.

6. У зазначеному в пункті (к) параграфа 1 випадку митний борг не погашається щодо будь-якої особи чи осіб, які здійснили спробу введення в оману.

7. Якщо митний борг виник відповідно до статті 79, він погашається щодо особи, в поведінці якої не було жодної спроби введення в оману та яка сприяла боротьбі проти шахрайства.

Погашення митного боргу згідно з пунктом (h) статті 124(1) не перешкоджає державам-членам застосовувати санкції за недотримання митного законодавства.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати список порушень, що не мають істотного впливу на належне здійснення відповідної митної процедури, і доповнювати підпункт (і) пункту (h) статті 124(1).

1. На товари, переміщувані на митну територію Союзу, подається загальна декларація прибуття.

2. Передбачене в параграфі 1 зобов'язання не діє:

(a) щодо транспортних засобів і товарів, що ними перевозяться, якщо вони лише перетинають територіальні води чи повітряний простір митної території Союзу без зупинки на цій території; та

(b) в інших випадках за наявності достатніх підстав, пов'язаних із видом товарів або транспорту, або згідно з вимогами міжнародних угод.

3. Загальна декларація прибуття подається до митниці першого прибуття протягом встановленого строку до переміщення товарів на митну територію Союзу.

Митні органи можуть дозволити подання загальної декларації прибуття до іншої митниці, за умови що остання негайно повідомить чи надасть в електронній формі необхідну інформацію митниці першого прибуття.

4. Загальну декларацію прибуття подає перевізник.

Незважаючи на зобов'язання перевізника, загальну декларацію прибуття замість нього може подати одна з таких осіб:

(a) імпортер або вантажоодержувач чи інша особа, від імені або в інтересах якої діє перевізник;

(b) будь-яка особа, що може пред'явити відповідні товари в митниці прибуття або забезпечити їх пред'явлення в митниці прибуття.

5. Загальна декларація прибуття повинна містити відомості, необхідні для аналізу ризиків для цілей безпеки.

6. В окремих випадках, якщо всі зазначені в параграфі 5 відомості не можна отримати від зазначених у параграфі 4 осіб, інші особи, що володіють такими відомостями і відповідними правами на їх надання, можуть бути зобов'язані надати такі відомості.

7. Митні органи можуть дозволити подання загальної декларації прибуття за допомогою комерційних, портових або транспортних інформаційних систем, за умови що такі системи міститимуть необхідні дані для такої декларації і такі дані будуть доступними протягом встановленого строку до переміщення товарів на митну територію Союзу.

8. Митні органи можуть дозволити, щоб замість подання загальної декларації прибуття було подано повідомлення і наданий доступ до даних загальної декларації прибуття в комп'ютерній системі економічного оператора.

Зазначена в статті 127(3) митниця протягом певного строку забезпечує проведення аналізу ризиків, передусім для цілей безпеки, на основі зазначеної в статті 127(1) загальної декларації прибуття або зазначених у статті 127(8) даних і вживає необхідних заходів за результатами такого аналізу ризиків.

1. Декларант може за заявою отримати дозвіл на внесення однієї або більше змін до даних загальної декларації прибуття після її подання.

Внесення змін неможливе після будь-чого з такого:

(a) митні органи повідомили особу, що подала загальну декларацію прибуття, про свій намір оглянути товари;

(b) митні органи встановили, що дані загальної декларації прибуття є неправильними;

(c) товари вже пред'явлено митниці.

2. Якщо товари, стосовно яких подано загальну декларацію прибуття, не переміщено на митну територію Союзу, митні органи визнають недійсною таку декларацію в будь-якому з таких випадків:

(a) за заявою декларанта;

(b) протягом 200 днів після подання декларації.

1. Зазначена в статті 127(3) митниця може не вимагати подання загальної декларації прибуття стосовно товарів, на які до закінчення строку подання такої декларації подано митну декларацію. У такому разі митна декларація повинна містити принаймні дані, необхідні для загальної декларації прибуття. До моменту прийняття митної декларації відповідно до статті 172 вона має статус загальної декларації прибуття.

2. Зазначена в статті 127(3) митниця може не вимагати подання загальної декларації прибуття стосовно товарів, на які до закінчення строку подання такої декларації подано декларацію тимчасового зберігання. Така декларація повинна містити принаймні дані, необхідні для загальної декларації прибуття. До моменту пред'явлення задекларованих товарів митниці відповідно до статті 139 декларація тимчасового зберігання має статус загальної декларації прибуття.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) випадки, в яких зобов'язання подавати загальну декларацію прибуття не діє відповідно до пункту (b) статті 127(2);

(b) зазначений у статті 127(3) та (7) встановлений строк, протягом якого необхідно подати загальну декларацію прибуття до переміщення товарів на митну територію Союзу, враховуючи вид товарів або транспорту;

(c) зазначені в статті 127(6) випадки та інших осіб, що можуть бути зобов'язані надати дані загальної декларації прибуття в таких випадках.

Шляхом імплементаційних актів Комісія визначає:

(a) процедурні норми щодо подання загальної декларації прибуття згідно зі статтею 127;

(b) процедурні норми і надання даних загальної декларації прибуття іншими особами, зазначеними в статті 127(6);

(c) строк, протягом якого потрібно провести аналіз ризиків і вжити необхідних заходів згідно зі статтею 128;

(d) процедурні норми щодо внесення змін до загальної декларації прибуття згідно зі статтею 129(1);

(e) процедурні норми щодо визнання недійсною загальної декларації прибуття відповідно до статті 129(2), враховуючи належне управління прибуттям товарів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Оператор морського чи повітряного судна, що прибуває на митну територію Союзу, повинен повідомити про його прибуття митницю першого прибуття після прибуття транспортного засобу.

Якщо інформація про прибуття морського чи повітряного судна відома митним органам, вони можуть не вимагати надання повідомлення, зазначеного в першому підпараграфі.

2. Митні органи можуть дозволити використання портових чи аеропортових систем або інших доступних способів передачі інформації для повідомлення про прибуття транспортного засобу.

1. Товари, переміщувані на митну територію Союзу, з моменту їх прибуття підлягають митному нагляду і можуть підлягати митному контролю. Якщо необхідно, вони підлягають таким заборонам та обмеженням, що виправдані, між іншим, потребами підтримання суспільної моралі, публічного порядку або громадської безпеки, захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин, охорони довкілля, захисту національних надбань, що мають художню, історичну або археологічну цінність, та захисту промислової або комерційної власності, - включаючи контроль прекурсорів наркотичних засобів, товарів, що порушують деякі права інтелектуальної власності, та грошових коштів, - а також щодо них вживаються заходи зі збереження та управління рибними ресурсами та заходи торговельної політики.

Вони продовжують перебувати під таким наглядом так довго, як це необхідно для визначення їхнього митного статусу, та не звільняються від нього без дозволу митних органів.

Без обмеження статті 254, товари Союзу не підлягають митному нагляду після визначення їхнього митного статусу.

Товари з третіх країн продовжують перебувати під митним наглядом до зміни їхнього митного статусу або до їх переміщення за межі митної території Союзу чи знищення.

2. Володілець товарів, що перебувають під митним наглядом, може з дозволу митних органів у будь-який час оглядати товари чи відбирати зразки, зокрема для визначення їх тарифної класифікації, митної вартості або митного статусу.

1. Особа, що переміщує товари на митну територію Союзу, повинна негайно перевезти їх за вказаним митними органами маршрутом і відповідно до їхніх розпоряджень, якщо такі є, до визначеної митними органами митниці, або до будь-якого іншого визначеного або затвердженого такими органами місця, або у вільну зону.