ЧАСТИНА I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

ЧАСТИНА II СТАНДАРТИ ЩОДО НАЯВНОСТІ, СФЕРИ ДІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Авторське право та суміжні права

2. Торгові знаки

3. Географічні зазначення

4. Промислові зразки

5. Патенти

6. Плани-проекти (топографія) інтегральних мікросхем

7. Захист нерозкритої інформації

8. Контроль антиконкурентних дій у договірних ліцензіях

ЧАСТИНА III ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Загальні зобов'язання

2. Цивільно-правові та адміністративні процедури та засоби правового захисту

3. Застережні заходи

4. Спеціальні вимоги стосовно заходів на кордоні

5. Кримінальні процедури

ЧАСТИНА IV ОТРИМАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ВІДПОВІДНІ INTER PARTES ПРОЦЕДУРИ

ЧАСТИНА V НЕДОПУЩЕННЯ ТА ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

ЧАСТИНА VI ДОМОВЛЕНОСТІ НА ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

ЧАСТИНА VII ІНСТИТУЦІЙНІ ДОМОВЛЕНОСТІ: ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Члени,

бажаючи зменшити викривлення та перешкоди в міжнародній торгівлі, та беручи до уваги необхідність сприяти ефективному і належному захисту прав інтелектуальної власності, а також з метою гарантування того, що заходи та процедури, спрямовані на забезпечення права інтелектуальної власності, самі не стануть бар'єрами для законної торгівлі;

визнаючи, з цією метою, необхідність нових норм та правил, що стосуються:

a) застосовності основних принципів ГАТТ 1994 та відповідних міжнародних угод або конвенцій з інтелектуальної власності;

b) забезпечення адекватних стандартів та принципів, що стосуються існування, сфери дії та використання пов'язаних із торгівлею прав інтелектуальної власності;

c) забезпечення ефективних та відповідних засобів захисту пов'язаних із торгівлею прав інтелектуальної власності, з урахуванням розбіжностей національних законодавчих систем;

d) забезпечення ефективних і швидких процедур для багатостороннього недопущення та вирішення спорів між урядами;

e) заходів на перехідний період, спрямованих на якнайбільш повну участь у кінцевих результатах переговорів;

визнаючи необхідність багатосторонньої системи принципів, норм та правил міжнародної торгівлі товарами, які є підробками інших товарів;

визнаючи, що права інтелектуальної власності є приватними правами;

визнаючи основні цілі державної політики, що лежать в основі національних систем захисту інтелектуальної власності, зокрема цілі, пов'язані із розвитком та з технологіями;

визнаючи також особливу потребу найменш розвинутих країн-членів у максимально гнучкому підході при внутрішньому впровадженні законів та з метою надання їм можливості створити міцну та життєздатну технологічну базу;

підкреслюючи важливість зменшення напруги шляхом досягнення посилених зобов'язань у вирішенні спорів у питаннях з торговельних аспектів інтелектуальної власності через багатосторонні процедури;

бажання встановити на основі взаємної підтримки відносини між СОТ та Всесвітньою Організацією інтелектуальної власності (яка далі в цій угоді іменується ВОІВ), а також з іншими відповідними міжнародними організаціями;

цим домовилися про таке:

1. Члени надають чинність положенням цієї Угоди. Члени можуть, але не є зобов'язані, передбачати у своєму законодавстві більш високий рівень захисту, ніж цього вимагає ця Угода, за умови, що такий захист не порушує положень цієї Угоди. Члени є вільними у визначенні відповідного методу впровадження положень цієї Угоди у межах їх власної законодавчої системи та практики.

2. Для цілей цієї Угоди термін "інтелектуальна власність" означає всі категорії інтелектуальної власності, які підпадають під дію розділів 1 - 7 Частини II.

3. Члени надають режим, передбачений цією Угодою, підданим інших членів.-[1] Що стосується відповідного права інтелектуальної власності, то підданими інших членів вважаються такі фізичні або юридичні особи, які задовольняють критерії права на захист, передбачені у Паризькій Конвенції (1967), Бернській Конвенції (1971), Римській Конвенції та у Договорі з інтелектуальної власності стосовно інтегральних схем,-[2] якби всі члени були членами СОТ, що підписали ці конвенції. Будь-який член, що скористається можливостями, передбаченими у пункті 3 статті 5 або пункті 2 статті 6 Римської Конвенції, має сповістити Раду з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності ("Рада ТАПІВ"), як передбачено у цих положеннях.

1. Що стосується Частин II, III та IV цієї Угоди, члени повинні дотримуватися статей 1 - 12 та статті 19 Паризької Конвенції (1967).

2. Ніщо у Частинах I - IV цієї Угоди не означає послаблення існуючих зобов'язань, які члени можуть мати щодо інших членів згідно з Паризькою Конвенцією, Бернською Конвенцією, Римською Конвенцією та Договором з інтелектуальної власності стосовно інтегральних схем.

1. Кожний член повинен надати підданим інших членів режим не менш сприятливий, ніж той, який він надає своїм підданим щодо захисту інтелектуальної власності,-[3] з винятками, які вже передбачені, відповідно, у Паризькій Конвенції (1967), Бернській Конвенції (1971), Римській Конвенції або в Договорі з інтелектуальної власності стосовно інтегральних схем. Що стосується виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій, таке зобов'язання застосовується лише щодо прав, передбачених цією Угодою. Будь-який член, що скористається можливостями, передбаченими у статті 6 Бернської Конвенції (1971) або у пункті 1b) статті 16 Римської Конвенції, має сповістити Раду ТАПІВ, як передбачено в цих положеннях.

2. Члени можуть скористатися винятками, дозволеними у пункті 1, щодо судових та адміністративних процедур, зокрема зазначення адреси для послуги або призначення агента у юрисдикції члена, лише тоді, коли такі винятки необхідні для забезпечення відповідності законам і правилам, які не суперечать положенням цієї Угоди, коли такі дії не застосовуються у такий спосіб, який означав би приховане обмеження торгівлі.

Що стосується захисту інтелектуальної власності, то будь-яка перевага, сприяння, пільга або імунітет, що надається членом підданим будь-якої іншої країни, повинні бути негайно і безумовно надані підданим всіх інших членів. Це зобов'язання не поширюється на будь-яку перевагу, сприяння, пільгу або імунітет, надані членом:

a) що є результатом дії міжнародних угод з судової допомоги або з захисту права у широкому розумінні, і які не зводяться до захисту інтелектуальної власності;

b) надані відповідно до положень Бернської Конвенції (1971) або Римської Конвенції, які визначають, що наданий режим є результатом не національного режиму, а режиму, наданого в іншій країні;

c) стосовно прав виконавців, виробників звукозаписів та радіомовних організацій, не передбачених цією Угодою;

d) що є результатом дії міжнародних угод, що мають відношення до захисту інтелектуальної власності, які набрали чинності до набрання чинності Угодою СОТ при тому, що про такі угоди сповіщено Раду ТАПІВ, і які не встановлюють самоправну або невиправдану дискримінацію проти підданих інших членів.

Зобов'язання за статтями 3 та 4 не застосовуються до процедур, передбачених у багатосторонніх угодах, укладених під егідою ВОІВ, які стосуються отримання та збереження прав інтелектуальної власності.

Для цілей вирішення спорів за цією Угодою, згідно з положеннями статей 3 та 4, ніщо в цій Угоді не використовується для вирішення питання вичерпання прав інтелектуальної власності.

Захист та контроль за дотриманням прав інтелектуальної власності повинні сприяти запровадженню технологічних нововведень та передачі і розповсюдженню технологій для обопільної вигоди виробників та користувачів технологічних знань у такий спосіб, що сприяє соціальному та економічному добробуту, а також рівновазі прав і обов'язків.

1. Члени можуть при формулюванні або внесенні змін та доповнень до своїх законів та правил здійснювати заходи, необхідні для охорони здоров'я та харчування населення, а також спонукати суспільний інтерес у секторах, життєво важливих для їх соціально-економічного та технологічного розвитку, за умови, що такі заходи узгоджуються з положеннями цієї Угоди.

2. Відповідні заходи, за умови, що вони відповідають положенням цієї Угоди, можуть бути необхідні, щоб запобігти зловживанню правами інтелектуальної власності власниками цих прав або використанню практики, яка непомірно обмежує торгівлю або негативно впливає на передачу технологій між країнами.

1. Члени повинні виконувати статті 1 - 21 Бернської Конвенції (1971) та Додатка до неї. Однак члени не мають прав або обов'язків за цією Угодою стосовно прав, які надаються за статтею 6 bis згаданої Конвенції або похідних від неї прав.

2. Захист авторського права поширюється на вислови, а не на ідеї, процедури, способи дії або математичні концепції як такі.

1. Комп'ютерні програми у вихідному або об'єктному коді захищаються як літературні твори за Бернською Конвенцією (1971).

2. Поєднання даних або іншого матеріалу в електронній або іншій формі, яка завдяки відбору або упорядкування його змісту, є інтелектуальним твором, що захищається як такий. Такий захист, який не поширюється власне на дані або матеріали, надається без порушення будь-якого авторського права, яке вже існує на самі дані або матеріали.

Що стосується принаймні комп'ютерних програм та кінематографічних робіт, член забезпечує авторів та їх правонаступників правом дозволяти або забороняти комерційний прокат широкому загалу оригіналів або копій їх авторських робіт. Член звільняється від цього зобов'язання стосовно кінематографічних робіт, якщо такий прокат не призведе до широкого розповсюдження копій таких робіт, що значно послаблює ексклюзивні права репродукування, що надаються цим членом авторам та їх правонаступникам. Що стосується комп'ютерних програм, це зобов'язання не застосовується до оренди, якщо сама програма не є суттєвим об'єктом оренди.

Якщо строк захисту твору, крім фотографічного твору або твору прикладного мистецтва, обчислюється на основі, іншій ніж тривалість життя фізичної особи, такий строк повинен бути не менш ніж 50 років від кінця календарного року дозволеної публікації, або у разі, якщо такої дозволеної публікації протягом 50 років від часу створення цього твору не було, то 50 років від закінчення календарного року створення такого твору.

Члени дотримуються обмежень та винятків стосовно виключних прав певних особливих випадків, які не суперечать звичайному використанню експлуатації твору та не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власника прав.

1. Що стосується фіксування їхнього виконання на фонограмі, виконавцям надається можливість запобігти наступним діям у разі, якщо вони здійснюються без їхнього дозволу: фіксування їхнього виконання, здійсненого під час виступу, що не фіксується, та відтворення такого фіксування. Виконавцям також надається можливість запобігти наступним діям, якщо вони здійснюються без їхнього дозволу: передача по радіо та передача їх виступу в прямому ефірі.

2. Виробники фонограм користуються правом дозволяти або забороняти пряме або опосередковане відтворення своїх фонограм.

3. Радіомовні організації мають право забороняти зазначені нижче дії, якщо вони здійснюються без їхнього дозволу: фіксування, відтворення та ретрансляція через радіомовні засоби, а також передача телевізійними засобами. Якщо члени не надають таких прав радіомовним організаціям, вони забезпечують власників авторського права щодо змісту передачі можливістю запобігти здійсненню згаданих вище дій згідно з положеннями Бернської Конвенції (1971).

4. Положення статті 11 щодо комп'ютерних програм застосовуються mutatis mutandis до виробників фонограм та будь-яких інших власників прав щодо фонограм, як визначено в законодавстві члена. Якщо за станом на 15 квітня 1994 р. Член мав діючу систему справедливої компенсації власникам прав за прокат фонограм, він може зберегти таку систему за умови, що комерційний прокат фонограм не може завдати суттєвої шкоди виключним правам власників прав на фонограму на відтворення та розмноження копій власників цих прав.

5. Строк захисту, що надається за цією Угодою виконавцям та виробникам фонограм, триває принаймні до закінчення 50-річного періоду, відлік якого починається від кінця календарного року, в якому було зроблено фіксування твору, або в якому твір було виконано. Згідно з пунктом 3 строк захисту триває щонайменше 20 років, починаючи від закінчення календарного року, коли була зроблена передача.

6. Щодо прав, наданих згідно з пунктами 1, 2 та 3, будь-який член може передбачити умови, обмеження, виключення та застереження настільки, наскільки це дозволяється за Римською Конвенцією. Однак положення статті 18 Бернської Конвенції (1971) також застосовуються mutatis mutandis до прав виконавців у фонограмах та виробників фонограм у фонограмах.

1. Будь-який знак або сполучення знаків, що дають змогу відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства, мають здатність утворювати торговий знак. Такі знаки, зокрема слова, що включають імена осіб, літери, цифри, фігуральні елементи та сполучення кольорів, а також будь-яке сполучення таких ознак, мають право бути зареєстрованими як торгові знаки. Якщо ознаки природно не дають змогу розрізнити відповідні товари та послуги, члени можуть запровадити реєстрацію залежно від відмінності, що набувається завдяки використанню. Члени можуть вимагати як умову реєстрації, щоб знаки сприймалися візуально.

2. Пункт 1 не слід тлумачити таким чином, що він перешкоджає члену відмовляти у реєстрації товарного знаку на інших підставах за умови, що вони не суперечитимуть положенням Паризької Конвенції (1967).

3. Члени можуть передбачити, що реєстрація залежатиме від застосування. Однак фактичне застосування торгового знаку не повинно бути умовою для подання заяви про реєстрацію. Заява не повинна відхилятися лише на тій підставі, що застосування, яке передбачалося, не мало місце до закінчення трирічного періоду від дня подання заявки.

4. Характер товарів або послуг, для яких має застосовуватися торговий знак, ні в якому разі не повинно бути перешкодою для реєстрації товарного знаку.

5. Члени повинні публікувати кожний товарний знак або до його реєстрації, або відразу після того, як він був зареєстрований, і надавати достатні можливості для подання прохання про відміну реєстрації. Крім того, члени можуть надавати можливість для апеляції щодо реєстрації торгового знаку.

1. Власник зареєстрованого товарного знаку повинна мати виключне право завадити всім третім сторонам, які не мають згоду власника, використовувати в процесі торгівлі ідентичні або схожі знаки для товарів або послуг, які є ідентичними або схожими, на ті, стосовно яких реєструється торговий знак, якщо в результаті такого використання є ймовірність сплутати товари або послуги. У випадку використання ідентичного знаку для ідентичних товарів або послуг ймовірність сплутати їх допускається. Згадані вище права не повинні завдавати будь-якої шкоди існуючим попередньо зареєстрованим правам, і не повинні впливати на можливість членів робити ці права доступними на основі використання.

2. Стаття 6 bis Паризької Конвенції (1967) застосовується mutatis mutandis. При визначенні, чи є торговий знак широко відомим, члени повинні брати до уваги обізнаність відповідних верств населення про цей торговий знак, у тому числі знання на території відповідного члена, отримані в результаті просування торгового знаку.

3. Стаття 6 bis Паризької Конвенції (1967) застосовується mutatis mutandis щодо товарів або послуг, які не подібні до тих, стосовно яких зареєстровано торговий знак, за умови, що використання цього торгового знаку стосовно таких товарів або послуг вказувало би на зв'язок між такими товарами або послугами та власником зареєстрованого торгового знака за умови, що інтересам власника зареєстрованого торгового знака, можливо, буде завдано шкоди в результаті такого використання.

Члени можуть надавати обмежені винятки до прав наданих торговим знаком, таких як чесне використання описових термінів, за умови, що такі винятки враховують законні інтереси власника торгового знаку та третіх сторін.

Початкова реєстрація, а також кожне наступне поновлення реєстрації торгового знака запроваджується на строк не менше 7 років. Реєстрація торгового знака може поновлюватися необмежено.

1. Якщо для збереження реєстрації необхідне використання, то реєстрація може бути анульована лише після того, як торговий знак не використовувався протягом безперервного періоду тривалістю щонайменше 3 роки, якщо тільки власник торгового знака не продемонструє наявність поважних підстав на основі існування перешкод такому використанню. Обставини, що виникають незалежно від волі власника торгового знака, є перешкодою для використання торгового знака, такі як обмеження імпорту або інші урядові вимоги для товарів і послуг, що захищаються цим торговим знаком, повинні визнаватися як поважні причини для невикористання.

2. Якщо торговий знак підлягає контролю з боку свого власника, використання торгового знака іншою особою повинно визнаватися як використання торгового знака з метою збереження реєстрації.

Використання торгового знака в процесі торгівлі не повинно невиправдано ускладнюватися спеціальними вимогами, такими, як використання разом з іншим торговим знаком, використання у спеціальній формі або використання у такий спосіб, що шкодить можливості відрізняти товари або послуги одного підприємства від іншого. Це не усуває вимоги використовувати торговий знак, що ідентифікує підприємство, яке виробляє товари або послуги, з торговим знаком, але без поєднання з ним, що вирізняє конкретні товари або послуги, про які йдеться, цього підприємства.

Члени можуть визначати умови ліцензування та передачі прав на торгові знаки, що означає, що обов'язкове ліцензування торгового знака не дозволяється, і що власник зареєстрованого торгового знака має право передавати право на торговий знак разом з передачею підприємства або без передачі підприємства, якому належить торговий знак.

1. Географічними зазначеннями, за цією Угодою, є такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території члена, регіону або району цієї території, коли певна якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням.

2. Що стосується географічних зазначень, члени повинні забезпечити для заінтересованих сторін законні способи, щоб запобігти:

a) використанню будь-яких засобів, визначення або представлення товару, що свідчить або передбачає, що товар походить з іншої географічної території, ніж реальне місце створення у такий спосіб, що вводять в оману населення стосовно географічного походження товару;

b) будь-яке використання, що встановлює акт недобросовісної конкуренції зазначене статтею 10bis Паризької Конвенції (1967).

3. Член, ex oficio, якщо дозволяє його законодавство або на прохання заінтересованої сторони, відмовляє у реєстрації або анулює реєстрацію торгового знака, який містить або складеться з географічного зазначення стосовно товарів, які не походять із зазначеної території, якщо використання ознаки таких товарів у торговому знаку має такий вигляд, який вводить в оману населення стосовно реального місця створення.

4. Захист згідно з пунктами 1, 2 та 3 застосовується проти географічного зазначення, яке хоча у буквальному розумінні правильно визначає територію, регіон або район, з якого походять товари, хибно представляють товари як такі, що походять з іншої території.

1. Кожний член повинен забезпечити для заінтересованих сторін законні засоби для перешкоджання використанню географічних зазначень, які характеризують вина, для вин, що не походять з місця, визначеного певним географічним зазначенням, або зазначень, які характеризують спиртні напої, щодо спиртних напоїв, що не походять з місця, визначеного певним географічним зазначенням, навіть коли реальне походження товару вказане або географічне зазначення використане у перекладі або супроводжується такими словами, як "сорт", "тип", "стиль", "імітація" тощо.-[4]

2. В реєстрації торгового знаку для вин, який містить у собі або складається із географічного зазначення, що визначає вина, або торгового знака для спиртних напоїв, який містить у собі або складається з географічного зазначення, що визначає спиртні напої, відмовляється або така реєстрація вважається недійсною ex officio, якщо це дозволяється згідно із законодавством члена або на прохання заінтересованої сторони щодо таких вин або спиртних напоїв, які не мають такого походження.

3. У випадку існування омонімічних географічних зазначень для вин захист надається для кожного зазначення, згідно з положеннями пункту 4 статті 22. Кожний член повинен визначити практичні умови, за якими будуть розрізнятися такі омонімічні зазначення, з урахуванням необхідності гарантувати справедливий режим для відповідних виробників та без введення споживачів у оману.

4. З метою спрощення захисту географічних зазначень для вин, в Раді ТАПІВ проводяться переговори стосовно встановлення багатосторонньої системи сповіщення та реєстрації географічних зазначень для вин, які відповідають вимогам для отримання захисту на території членів, що беруть участь у системі.

1. Члени домовляються розпочати переговори, спрямовані на посилення захисту індивідуальних географічних зазначень за статтею 23. Положення пунктів 4 - 8 далі не повинні використовуватися членом для відмови від проведення переговорів або укладення двосторонніх або багатосторонніх угод. У контексті таких переговорів члени повинні прагнути розглядати питання щодо продовження застосування цих положень до окремих географічних зазначень, використання яких було об'єктом таких переговорів.

2. Рада ТАПІВ постійно розглядає застосування положень цього Розділу: перший такий розгляд проводиться протягом двох років від дати набрання чинності Угодою СОТ. Будь-яке питання, що впливає на виконання зобов'язань згідно з цими положеннями, може бути винесена на розгляд Ради, яка на прохання члена проводить консультації з будь-яким членом або членами з питання, з якого не було можливо знайти задовільне рішення шляхом двосторонніх або багатосторонніх консультацій між заінтересованими членами. Рада здійснює такі заходи, які можуть бути погоджені для спрощення дії та подальшого досягнення цілей цього Розділу.

3. При впровадженні цього Розділу, члени не повинні послаблювати захист охорону географічних зазначень, що існували на території цього члена безпосередньо до дати набрання чинності Угодою СОТ.

4. Жодне з положень цього Розділу не вимагає, щоб член перешкоджав продовженню подібного використання окремих географічних зазначень іншого члена, що характеризують вина або спиртні напої, у зв'язку з товарами або послугами будь-якого із своїх громадян або мешканців, які постійно використовували це географічне зазначення щодо таких самих або віднесених до таких товарів або послуг на території цього члена або a) протягом принаймні 10 років до 15 квітня 1994 року або b) добросовісно до цієї дати.

5. Якщо торговий знак добросовісно зареєстрований або подано заяву на його реєстрацію, або якщо права на торговий знак були отримані завдяки сумлінному використанню:

a) до дати застосування цих положень на території цього члена, як визначено у Частині VI; або

b) до того, як географічне зазначення одержало захист в країні свого походження:

заходи, затверджені з метою впровадження положень цього Розділу, не порушують право на реєстрацію або дійсність реєстрації торгового знаку, або право використання торгового знака на тій підставі, що торговий знак ідентичний або подібний до географічного зазначення.

6. Ніщо в цьому Розділі не вимагає від члена застосовувати положення цього Розділу щодо географічного зазначення будь-якого іншого члена щодо товарів або послуг, для яких відповідне зазначення ідентичне з прийнятим у спільній мові терміном, що означає єдину назву таких товарів або послуг на території цього члена. Ніщо в цьому Розділі не вимагає від члена застосовувати положення цього Розділу щодо географічного зазначення будь-якого іншого члена щодо продуктів виноробства, для яких відповідні зазначення ідентичні зі звичайною назвою видів винограду, що існують на території цього члена з набрання чинності Угодою СОТ.

7. Член може передбачати, що будь-яка вимога, зроблена за цим Розділом у зв'язку з використанням або реєстрацією торгового знака, має бути представлена протягом п'яти років після того, як негативне використання зазначення під захистом стало широко відомим на території члена, або після дати реєстрації торгового знаку на території цього члена за умови, що цей торговий знак було випущено до цієї дати, якщо така дата передувала даті, коли негативне використання стало відомим на території цього члена за умови, що географічне зазначення не було використано або зареєстровано нечесно.

8. Положення цього Розділу ні у який спосіб не порушують право будь-якої особи використовувати в торгівлі ім'я цієї особи або ім'я попередника цієї особи у бізнесі, крім випадків, коли таке ім'я використовується таким чином, щоб спантеличити населення.

9. Згідно з цією Угодою немає жодних зобов'язань щодо захисту географічних зазначень, які не мають захисту в країні свого походження, або захист яких у країні їхнього походження припинено, або які більше не вживаються у цій країні.

1. Члени повинні забезпечувати захист незалежно розроблених промислових зразків, які є новими або оригінальними. Члени можуть передбачити, що зразки не є новими або оригінальними, якщо вони значно не відрізняються від відомих зразків або комбінацій рис відомих зразків. Члени можуть передбачити, що такий захист не поширюється на зразки, що диктується, головним чином, технічними або функціональними міркуваннями.

2. Кожний член повинен гарантувати, що вимоги щодо забезпечення захисту текстильних зразків, особливо щодо будь-яких витрат, експертизи або публікації, суттєво не зменшать можливості звертатися і отримувати такий захист. Члени вільні виконувати це зобов'язання через закон про промислові зразки або закон про авторські права.

1. Власник промислового зразка під захистом повинен мати право завадити третім сторонам, які не мають дозволу власника на виробництво, продаж або імпорт продукції, яка має на собі або включає зразок, який є копією або у значній мірі копією зразка під захистом, якщо такі дії здійснюються з комерційною метою.

2. Члени можуть надавати обмежені винятки щодо захисту промислових зразків за умови, що такі винятки не будуть безпідставно суперечити нормальній експлуатації промислових зразків під захистом і не будуть безпідставно завдавати шкоди законним інтересам власників зразків під захистом з урахуванням законних інтересів третіх сторін.

3. Захист надається тривалістю щонайменше 10 років.

1. За положеннями пунктів 2 та 3 патенти видаються для будь-яких винаходів, продуктів чи процесів у всіх сферах технології за умови, що вони є новими, включають винахідницький крок і придатні для промислового використання.-[5] За пунктом 4 статті 65, пунктом 8 статті 70 та пунктом 3 цієї статті, патенти видаються і патентні права використовуються без будь-якої дискримінації за місцем винаходу, сферою технології та незалежно від того, чи є продукція імпортна, чи місцевого виробництва.

2. Члени можуть не допускати патентування винаходів, перешкоджання комерційного використання яких на їх території необхідно для захисту громадського порядку (ordre public) або суспільної моралі, зокрема охорону життя або здоров'я людей, тварин або рослин, або яке необхідне, щоб запобігти завданню значної шкоди навколишньому природному середовищу за умови, що таке виключення не зроблено тільки тому, що використання заборонено їх законодавством.

3. Члени можуть також не дозволяти патентування:

a) діагностичних, терапевтичних та хірургічних методів лікування людини або тварин;

b) рослин та тварин, крім мікроорганізмів, та важливих біологічних процесів для продукування рослин або тварин, крім небіологічних та мікробіологічних процесів. Однак члени повинні забезпечити захист сортів рослин або через патенти, або sui generis ефективну систему, або завдяки їх комбінації. Положення цього підпункту переглядаються через 4 роки після набрання чинності Угодою СОТ.

1. Патент повинен надавати його власнику такі виключні права:

a) коли об'єктом патенту є продукт, - завадити третім сторонам, які не мають дозволу власника, виробляти, використовувати, пропонувати на продаж, продавати або імпортувати-[6] для цих цілей зазначений продукт;

b) коли об'єктом патенту є процес, - завадити третім сторонам, які не мають дозволу власника, використовувати процес або: використовувати, пропонувати на продаж, продавати або імпортувати для цих цілей принаймні продукт, який було безпосередньо отримано шляхом цього процесу;

2. Власники патенту також повинні мати право передавати або передавати у спадщину патент або укладати ліцензійні угоди.

1. Члени повинні вимагати від заявників, щоб вони розкривали зміст свого винаходу достатньо чітко і повно з тим, щоб кваліфікована особа могла використати винахід, а також можуть вимагати від заявника вказати найкращий відомий йому спосіб використання винаходу в день заповнення заяви або в день подання заяви.

2. Члени можуть вимагати від заявника на отримання патенту надати інформацію, яка стосується його відповідних зарубіжних заяв та дозволів.

Члени можуть надавати обмежені виключення з ексклюзивних прав, отриманих завдяки патенту, за умови, що такі виключення не будуть суттєво суперечити нормальному використанню патенту та не будуть суттєво завдавати шкоди законним інтересам власника патенту, з огляду на інтереси третіх сторін.

Коли законодавство члена дозволяє інше використання-[7] об'єкта патенту без дозволу власника прав, зокрема використання урядом або третіми сторонами з дозволу уряду, повинні враховуватись такі положення:

a) дозвіл на таке використання повинен розглядатись виходячи з його індивідуальних властивостей;

b) таке використання може бути дозволене лише у тому разі, якщо до такого використання запропонований користувач доклав зусиль з метою отримати дозвіл від власника прав на прийнятних комерційних умовах, і що такі зусилля не мали успіху у прийнятний період часу. Ця вимога може бути тимчасово відкладена членом у разі надзвичайної ситуації в країні або інших обставин крайньої необхідності, або у випадках суспільного некомерційного використання. Однак у випадках надзвичайної ситуації в країні або інших обставин крайньої необхідності, власника прав слід якомога швидше, наскільки це практично можливо, повідомити. У випадку суспільного некомерційного використання, коли уряд або підрядник без дослідження патенту, знає або має очевидні підстави, щоб знати, що дійсний патент використовується або буде використовуватися урядом або в інтересах уряду, необхідно негайно повідомити про це власника прав;

c) сфера та тривалість такого використання повинна обмежуватися цілями, для яких воно було дозволене, а у випадках використання напівпровідникових технологій це має бути лише громадське некомерційне використання або для поліпшення практики, яку після судового або адміністративного розгляду визнано антиконкурентною;

d) таке використання не повинно бути ексклюзивним;

e) таке використання не повинно передаватись за винятком, коли таке використання передається разом з тією частиною підприємства або гудвілу, що пов'язані з таким використанням;

f) будь-яке таке використання повинно дозволятись переважно для забезпечення внутрішнього ринку члена, що дозволив таке використання;

g) дозвіл на таке використання повинен супроводжуватися відповідальністю, підлягати відповідному захисту з метою врахування законних інтересів осіб, які надали дозвіл, і припиняються, якщо і коли припиняються і навряд чи відновляться знову обставини, які до цього призвели. Компетентна органи влади повинні мати право переглядати, на мотивований запит, питання про те, чи продовжують існувати ці обставини;

h) власник прав повинен отримувати адекватну компенсацію в обставинах кожного випадку, з урахуванням економічної вартості дозволу;

i) законна сила будь-якого рішення щодо дозволу такого використання повинна підлягати судовому перегляду або іншому незалежному розгляду у відповідному вищому судовому органі цього члена;

j) будь-яке рішення щодо компенсації, яка надається стосовно такого використання, повинно підлягати перегляду у судовому порядку або іншому незалежному перегляду у відповідному вищому судовому органі цього члена;

k) члени не зобов'язані застосовувати умови, викладені у підпунктах b) та f), де таке використання дозволяється для виправлення практики, яку визначено після судового або адміністративного процесу як антиконкурентну. Необхідність виправити антиконкурентну практику може враховуватися при визначені суми компенсації у таких випадках. Компетентні органи повинні мати право відмовити у закінченні дозволу існування умови, які призвели до того, якщо і коли такий дозвіл навряд чи матиме місце знову;

l) коли дозволено таке використання патенту ("другий патент"), який не може застосовуватись без порушення іншого патенту ("перший патент"), слід застосовувати такі додаткові умови:

i) винахід, що заявляється у другому патенті, повинен включати важливі технічні переваги великого економічного значення порівняно із винаходом, що заявляється у першому патенті;

ii) власник першого патенту повинен мати право на перехресну ліцензію з прийнятними умовами використання винаходу, що заявляється у другому патенті;

iii) використання, дозволене щодо першого патенту, не повинно передаватись, за винятком, коли передаються права за другим патентом.

Повинна існувати можливість судового перегляду будь-якого рішення для скасування або конфіскації патенту.

Термін дії захисту не повинен закінчуватися до закінчення двадцятирічного періоду від дати подання заявки.-[8]

1. Для цілей цивільного судочинства (розгляду) стосовно порушень прав власників згідно з пунктом I b) статті 28, якщо змістом патенту є спосіб отримання продукту, органи судової влади повинні мати право наказувати відповідачу довести, що спосіб для отримання ідентичного продукту відрізняється від запатентованого способу. Однак члени повинні передбачати, що принаймні за однієї з наступних обставин, що будь-який ідентичний продукт, коли він виробляється без дозволу власника патенту, повинен, за відсутністю доказу протилежного, вважатися отриманим в результаті запатентованого способу:

a) якщо продукт, отриманий запатентованим способом, є новим,

b) якщо існує суттєва імовірність, що ідентичний продукт був виготовлений із використанням цього способу, а власник патенту був не в змозі визначити шляхом докладання прийнятних зусиль спосіб, який фактично використовувався.

2. Будь-який член повинен мати можливість передбачати, що "обов'язок доведення", про який ідеться в пункті 1, повинна існувати тільки для порушника, який підозрюється, якщо виконуються умови, передбачені в підпункті (a), або тільки, якщо виконуються умови, передбачені в підпункті "b".

3. При наведенні доказів протилежного слід враховувати законні інтереси відповідача у захисті його виробничих та комерційних таємниць.

члени домовляються забезпечувати захист топологій інтегральних схем (далі в цій Угоді - "плани-проекти") відповідно до Статей 2 - 7 (крім пункту 3 статті 6), статті 12 та пункту 3 статті 16 "Угоди про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем" і, крім того, дотримуватися наступних положень.

За положеннями пункту 1 статті 37 члени повинні вважати незаконними такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу власника прав:-[9] імпортування, продаж або інше розповсюдження для комерційних цілей інтегральних мікросхем, яким надано захист, інтегральних схем, до яких включаються інтегральні мікросхеми, яким надано захист, або до яких включаються інтегральні мікросхеми, яким надано захист, або вироби, які вимагають інтегральну схему, лише доти, доки в ній містяться незаконно вироблені інтегральні мікросхеми.

1. Незважаючи на статтю 36, жодний член не повинен вважати незаконним виконання будь-яких дій, про які йдеться у цій статті щодо інтегральних схем, які включають незаконно виготовлену інтегральну мікросхему, або будь-якого продукту, що містить таку інтегральну схему, якщо особа, що виконує або замовляє такі дії, не знала або не мала розумних підстав, щоб знати, купуючи інтегральну схему або продукт, що містить таку інтегральну схему, що він включає незаконно виготовлену інтегральну мікросхему. Члени повинні забезпечити, що після того, як особа отримала повідомлення, що інтегральну схему було вироблено незаконно, ця особа може виконувати будь-яку з дій стосовно запасу, який вона має в розпорядженні або який вона замовила до цього моменту, але на неї накладається зобов'язання платити власнику прав суму, еквівалентну прийнятному авторському гонорару (роялті), яка би сплачувалась за вільно домовленою ліцензією стосовно таких інтегральних схем.

2. Умови, викладені у підпунктах (a) - (k) статті 31, слід застосовувати mutatis mutandis у разі будь-якого не добровільного ліцензування інтегральної схеми або їх використання урядом або на користь уряду без дозволу на те власника прав.

1. Для членів, що вимагають реєстрацію як умову захисту, строк захисту не повинен закінчуватися раніше, ніж через 10 років, відлік яких починається від дати подання заявки на реєстрацію або від першого комерційного використання, будь-де в світі.