СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135)
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 407-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 7, ст.70
№ 2620-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 26, ст.352
№ 2709-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 32, ст.422
№ 2710-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 32, ст.423
№ 2853-IV від 08.09.2005, ВВР, 2005, № 51, ст.551
№ 2901-IV від 22.09.2005, ВВР, 2006, № 1, ст.2
№ 3097-IV від 16.11.2005, ВВР, 2006, № 22, ст.179
№ 3250-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 14, ст.120
№ 3497-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, № 33, ст.277
№ 3539-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, № 34, ст.293
№ 524-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, № 10, ст.87
№ 257-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 24, ст.230 )
( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду
№ 3-рп/2009 від 03.02.2009 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535
№ 1390-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.559
№ 1397-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 41, ст.596
№ 1452-VI від 04.06.2009, ВВР, 2009, № 44, ст.653
№ 2302-VI від 01.06.2010, ВВР, 2010, № 34, ст.483
№ 2398-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 38, ст.509
№ 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539
№ 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142
№ 2913-VI від 11.01.2011, ВВР, 2011, № 31, ст.298
№ 3234-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.433
№ 3354-VI від 12.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.488
№ 3381-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.490
№ 3738-VI від 09.09.2011, ВВР, 2012, № 19-20, ст.172
№ 3760-VI від 20.09.2011, ВВР, 2012, № 19-20, ст.177
№ 4314-VI від 12.01.2012, ВВР, 2012, № 40, ст.475
№ 4525-VI від 15.03.2012, ВВР, 2012, № 49, ст.562
№ 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208
№ 4766-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.100 )
( Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду
№ 17-рп/2012 від 19.09.2012 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80
№ 5477-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.693
№ 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178
№ 402-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.708
№ 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12
№ 668-VIII від 03.09.2015, ВВР, 2015, № 45, ст.407
№ 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50
№ 936-VIII від 26.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.99
№ 1370-VIII від 17.05.2016, ВВР, 2016, № 25, ст.501
№ 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542
№ 1692-VIII від 19.10.2016, ВВР, 2016, № 48, ст.813
№ 2037-VIII від 17.05.2017, ВВР, 2017, № 25, ст.291
№ 2038-VIII від 17.05.2017, ВВР, 2017, № 26, ст.293
№ 2234-VIII від 07.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.40
№ 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43
№ 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст.272
№ 463-IX від 16.01.2020, ВВР, 2020, № 31, ст.226
№ 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123
№ 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408
№ 942-IX від 03.11.2020
№ 1020-IX від 02.12.2020, ВВР, 2021, № 14, ст.120 - вводиться в дію 30.03.2021
№ 1871-IX від 05.11.2021
№ 1909-IX від 18.11.2021
№ 2008-IX від 26.01.2022
№ 3022-IX від 10.04.2023
№ 3265-IX від 14.07.2023
№ 4017-IX від 10.10.2024 )
( Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду
№ 1-р/2024 від 29.10.2024 )
( У тексті Кодексу слова "державний орган реєстрації" в усіх відмінках і числах замінено словами "орган державної реєстрації" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
( У тексті Кодексу слова "центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
( У тексті Кодексу слова "інвалід" та "дитина-інвалід" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "дитина з інвалідністю" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою:зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;
утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;
побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.3. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.Стаття 3. Сім'я1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.Стаття 4. Право особи на сім'ю1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.
2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.Стаття 5. Державна охорона сім'ї1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.4. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.
( Частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3497-IV від 23.02.2006 )
5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.Стаття 6. Дитина1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері сімейних відносин регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
( Частину першу статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
( Частина сьома статті 7 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
( Текст статті 8 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
( Частина перша статті 10 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
2. Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.Стаття 13. Міжнародні договори України1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.2. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
( Стаття 13 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Глава 2
ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 14. Здійснення сімейних прав1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
( Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.
3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування;
( Пункт 3 частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;
7) зміна правовідношення;
( Частину другу статті 18 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
( Частину другу статті 18 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
( Абзац третій частини третьої статті 19 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.( Частина четверта статті 19 в редакції Закону № 2038-VIII від 17.05.2017 )
5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.Розділ II
ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Глава 3
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 21. Поняття шлюбу1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.Стаття 22. Шлюбний вік1. Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років.
( Частина перша статті 22 в редакції Закону № 4525-VI від 15.03.2012 )
2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.Стаття 23. Право на шлюб1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.2. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
( Частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4525-VI від 15.03.2012 )
Стаття 24. Добровільність шлюбу1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.Стаття 25. Одношлюбність1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.
Глава 4
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
( Частину другу статті 27 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими.
( Частину першу статті 28 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками
( Назва статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я1. Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я.2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених.3. Порядок здійснення медичного обстеження наречених встановлює Кабінет Міністрів України.
4. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим.5. Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
( Стаття 30 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
( Назва статті 31 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
( Частину першу статті 31 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
( Частину другу статті 31 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.
2. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця.
( Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
3. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу1. Шлюб реєструється у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану.За заявою наречених реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.
( Абзац другий частини першої статті 33 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
2. За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану.Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого1. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу1. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.2. Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися.Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.
3. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.Стаття 36. Правові наслідки шлюбу1. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.2. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.Стаття 37. Правозгідність шлюбу1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами першою - третьою статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду.Глава 5
НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу1. Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.Стаття 39. Шлюб, який є недійсним1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.4. За заявою особи орган державної реєстрації припиняє (визнає недійсною) дію актового запису про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті.( Частина четверта статті 39 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024 )
5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до припинення (визнання недійсною) дії актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.( Частина п’ята статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
6. Дія актового запису про шлюб припиняється (визнається недійсною) незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша - третя цієї статті), а також від розірвання цього шлюбу.( Частина шоста статті 39 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024 )
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду1. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 цього Кодексу;
( Пункт 1 частини першої статті 41 в редакції Закону № 3250-IV від 20.12.2005 )
2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.3. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним1. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення1. Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним.2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним1. У випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану.Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;
3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;
4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.
Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану скасовується за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.( Частина перша статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1697-VII від 14.10.2014, № 4017-IX від 10.10.2024 )
Глава 6
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 49. Право на материнство1. Дружина має право на материнство.2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.Стаття 50. Право на батьківство1. Чоловік має право на батьківство.2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.2. У разі зміни прізвища орган державної реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї.Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.
2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.
3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
( Назва статті 56 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
( Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
( Частина четверта статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
Глава 7
ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
( Частину першу статті 57 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012 )
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
( Частину першу статті 57 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012 )
2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров’я.
( Частина п'ята статті 57 в редакції Законів № 524-V від 22.12.2006, № 1909-IX від 18.11.2021 )
6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності1. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.Глава 8
ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
( Частина перша статті 61 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 див. в Рішенні Конституційного Суду № 17-рп/2012 від 19.09.2012 )
2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
( Частина друга статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
( Частину п'яту статті 61 виключено на підставі Закону № 4766-VI від 17.05.2012 )
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
( Статтю 62 доповнено частиною другою згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
( Частина друга статті 70 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.3. При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
( Частина третя статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013 )
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі
( Назва статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
( Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
Глава 9
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.4.
( Частину четверту статті 75 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2024 від 29.10.2024 )
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного кримінального правопорушення, якщо це встановлено судом.
( Частина п'ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням суду.Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів1. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.
2. Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.3. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;
2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
4. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 цього Кодексу.Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;
2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення;
( Пункт 2 частини першої статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;
4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
2. Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини1. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності.2. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.3. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.4. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.5. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.6. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.Стаття 85. Припинення права дружини на утримання1. Право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього Кодексу, припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.2. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини1. Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років.2. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини до досягнення дитиною шести років.3. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його матеріального становища, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу.4. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має і після розірвання шлюбу.Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання1. Право чоловіка на утримання, передбачене статтею 86 цього Кодексу, припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.
2. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про дружину як матір з актового запису про народження дитини.Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю1. Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
2. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя1. Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений. Право власності на нерухоме майно, що передається за таким договором, виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
( Абзац другий частини першої статті 89 в редакції Закону № 402-VII від 04.07.2013 )
2. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса до посвідчення договору.
( Частина друга статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-VI від 06.07.2010 )
3. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення.Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування1. Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.3. Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 цього Кодексу.Глава 10
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.Стаття 93. Зміст шлюбного договору1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.Стаття 94. Форма шлюбного договору1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.Стаття 95. Початок дії шлюбного договору1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.Стаття 96. Строк дії шлюбного договору1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом1. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
2. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору1. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.
( Стаття 101 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.Глава 11
ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.3. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.4. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу.
( Частина перша статті 105 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей1. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.
( Частину першу статті 106 доповнено абзацом згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.
( Частина друга статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
3. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя1. Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:1) визнаний безвісно відсутнім;
2) визнаний недієздатним.
( Пункт 3 частини першої статті 107 виключено на підставі Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
2. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним1. За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини.( Абзац перший частини першої статті 108 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу скасовуються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
( Абзац другий частини першої статті 108 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей1. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.2. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.3. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.4. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.
( Частина друга статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013 )
3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя1. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя1. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.2. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу1. Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання1. У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.
( Частина перша статті 114 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
2. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу1. Розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 цього Кодексу, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.2. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.3. Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
( Стаття 115 в редакції Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу1. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили особа має право на повторний шлюб.( Частина перша статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
( Статтю 117 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою1. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з’явилася, і відповідне рішення суду та актовий запис про смерть скасовані, її шлюб з іншою особою поновлюється, за умови що ніхто з подружжя не перебуває у повторному шлюбі.( Частина перша статті 118 в редакції Законів № 524-V від 22.12.2006, № 4017-IX від 10.10.2024 )
2. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.3. У випадку, передбаченому частиною другою цієї статті, орган державної реєстрації актів цивільного стану скасовує актовий запис про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.( Частина третя статті 118 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.2. У разі встановлення режиму окремого проживання:1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
( Пункт 3 частини другої статті 120 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Розділ III
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ
Глава 12
ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини1. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.
( Частина друга статті 122 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
( Частина третя статті 122 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.
( Частина друга статті 123 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3760-VI від 20.09.2011 )
3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.
( Стаття 123 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:1) за заявою матері та батька дитини;
( Пункт 2 частини другої статті 125 виключено на підставі Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
3) за рішенням суду.
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.
( Частина друга статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
( Частина третя статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
( Статтю 127 виключено на підставі Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
( Частина перша статті 128 в редакції Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду.Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.
2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини1. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства1. На підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
( Стаття 134 в редакції Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене1. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
( Абзац перший частини першої статті 135 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.
( Абзац другий частини першої статті 135 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1276-VI від 16.04.2009 )
2. Якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини і відомості про батьків.
( Частина друга статті 135 в редакції Закону № 2398-VI від 01.07.2010 )
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.2. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.5. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
( Частина п'ята статті 136 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
6. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.2. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.3. Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.4. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка1. Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини.
( Частина перша статті 138 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3497-IV від 23.02.2006 )
2. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.3. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.Стаття 139. Спір про материнство1. Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство.2. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу.3. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду1. Стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька, матері дитини з актового запису про її народження.Глава 13
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ
Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.
( Частина друга статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2234-VIII від 07.12.2017 )
Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків1. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я1. Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.2. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.Батько, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, що здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини. У разі якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька.
( Частину другу статті 143 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3354-VI від 12.05.2011 )
3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану1. Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
2. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.3. Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.4. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.Стаття 145. Визначення прізвища дитини1. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.
2. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.3. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.Стаття 146. Визначення імені дитини1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.
2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.Стаття 147. Визначення по батькові дитини1. По батькові дитини визначається за іменем батька.2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками1. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.3. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.4. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.
( Статтю 148 доповнено частиною згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
5. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.Стаття 149. Зміна дитиною свого прізвища та (або) імені, та (або) по батькові1. Дитина, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові.2. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє по батькові за згодою батьків.
У разі якщо над дитиною, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої дитини здійснюється за згодою піклувальника.
3. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє по батькові за згодою одного з батьків, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини або якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.
4. У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.
( Стаття 149 в редакції Закону № 942-IX від 03.11.2020 )
Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.4. Батьки зобов'язані поважати дитину.5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
( Стаття 153 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.2. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків1. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.2. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.3. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правничу допомогу.( Частина третя статті 156 в редакції Закону № 3022-IX від 10.04.2023 )
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті.
( Частина перша статті 157 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2234-VIII від 07.12.2017 )
2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
( Абзац перший частини четвертої статті 157 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009 )
Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
5. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:
1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;
2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.
У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.
Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
( Статтю 157 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2234-VIII від 07.12.2017; в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
( Абзац перший частини другої статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009 )
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
( Частину другу статті 159 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009 )
3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.