За наслідками парламентських слухань "Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи", які відбулися 16 квітня 2008 року, Верховна Рада України відзначає, що за 22 роки після Чорнобильської катастрофи в Україні здійснено широкомасштабні заходи, спрямовані на мінімізацію наслідків цієї найбільшої радіаційної аварії.

Разом з тим, незважаючи на виконаний комплекс захисних заходів, окремі створені катастрофою проблеми не тільки не вирішені, а й у ряді випадків загострилися.

Деструктивні тенденції в усіх сферах життєдіяльності, що виникли після аварії на Чорнобильській АЕС, вимагають вирішення питань соціальної адаптації та соціально-психологічної підтримки населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Для великої групи людей, які мешкають на радіоактивно забруднених територіях, залишається актуальним ризик заподіяння шкоди здоров'ю. Постійної уваги потребує контроль радіаційної ситуації.

Соціально-економічні проблеми, зумовлені наслідками Чорнобильської катастрофи, поступово розв'язуються, але їх залишається ще багато.

У 2008 році видатки Державного бюджету України на соціальний захист та пенсійне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, збільшено на 27,8 відсотка, що на 1292,2 млн гривень більше, ніж у 2007 році, і передбачено в загальній сумі 5947,2 млн гривень.

Однак спостерігається дисбаланс між зростанням загальних видатків Державного бюджету України і фінансуванням видатків, спрямованих на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Видатки на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 1997 році становили 10 відсотків, а в 2008 році - 2,5 відсотків загальних видатків Державного бюджету України.

Залишається актуальним питання пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, у 2008 році підвищено тільки розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3 та 4, а також мінімальний розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Найболючішим питанням є забезпечення житлом постраждалих громадян. На початок 2008 року на квартирному обліку для забезпечення житлом перебували 41454 сім'ї постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Для вирішення житлової проблеми цієї категорії громадян у повному обсязі необхідно близько 8312 млн гривень.

Законами України про Державний бюджет України на 2007 та на 2008 роки за бюджетною програмою "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено лише 69 млн гривень на рік проти 115 млн гривень, визначених Законом України "Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки".

Через 22 роки після аварії в зоні безумовного (обов'язкового) відселення мешкають 628 сімей. Для вирішення в повному обсязі питання їх переселення необхідно спрямувати з Державного бюджету України близько 42 млн гривень, але з 2007 року кошти на будівництво житла для переселення громадян (сімей) із зони безумовного (обов'язкового) відселення не направлялися.

Результати оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчать про неефективність його організації, що підтверджується щорічним зниженням чисельності оздоровлених.

У 2007 році чисельність оздоровлених громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порівняно з попереднім роком зменшилася на 29 відсотків.

За рахунок коштів Державного бюджету України у 2007 році оздоровлено лише 15,5 відсотка постраждалих дітей та 1,4 відсотка дорослого населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Залишається невизначеним розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2005-2007 роки.

Незадовільним є становище із забезпеченням безоплатними ліками за рецептами лікарів громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На одного постраждалого на рік припадає лише 33 гривні на лікувальні засоби та безоплатне зубопротезування.

Система розподілу ліків та забезпечення ними потребує кардинального перегляду. Назріла необхідність в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати окремим рядком фінансування бюджетної програми "Забезпечення ліками громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за виконання цієї програми.

На державному рівні не визначено джерело фінансування витрат на додаткове харчування у стаціонарах лікувальних закладів.

Вкрай недостатньо коштів на комплексне медико-санітарне забезпечення, тобто лікування важкохворих, онкохворих громадян і придбання медикаментів для "чорнобильських" відділень.

Аналіз медичних наслідків Чорнобильської катастрофи, їх динаміка та прогнозні показники свідчать, що завдання їх мінімізації та підвищення ефективності медичної допомоги особам, які зазнали радіаційного впливу, не тільки зберігають актуальність, а й стають пріоритетними на найближчі роки.

Розуміючи довготривалий характер наслідків Чорнобильської катастрофи, учасники парламентських слухань виходять з визнання того факту, що за основними параметрами динаміки радіаційної ситуації та основними медико-біологічними параметрами Україна перебуває на етапі переходу до фази віддалених наслідків катастрофи.

Необхідно визнати, що міжнародні організації змінюють тактику співробітництва з Україною та іншими країнами, постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи. Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 2007 року своєю Резолюцією N 62/9 проголосила третє десятиліття після Чорнобильської катастрофи (2006-2016 роки) Десятиліттям реабілітації та сталого розвитку постраждалих регіонів, що передбачає зміцнення міжнародної співпраці та координації зусиль у справі повернення постраждалих громад до нормального життя.

Незважаючи на те, що радіологічна ситуація покращилася, соціально-економічний стан радіоактивно забруднених територій у багатьох районах залишається незадовільним і потребує відповідних дій.

Контрзаходи, що впроваджуються на радіоактивно забруднених територіях, дають змогу підтримувати радіологічну ситуацію на досягнутому рівні, але для її докорінного виправлення необхідне запровадження довгострокових заходів з реабілітації цих територій.

Забруднення сільськогосподарських угідь вимагає постійної уваги і зусиль для забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції без вмісту радіонуклідів. Зокрема, актуальним завданням є перепрофілювання господарств та застосування відповідних технологій ведення сільського господарства. Гостро стоять проблеми отримання чистої продукції у приватному секторі, обмеження використання населенням забрудненої продукції.

Основні зусилля необхідно зосередити на забезпеченні соціально-економічного розвитку радіоактивно забруднених регіонів шляхом благоустрою населених пунктів, їх газифікації, поліпшення водозабезпечення, медичного обслуговування, соціально-культурних, побутових і житлових умов, реалізації заходів з реконструкції та модернізації наявних на забруднених територіях господарських об'єктів з їх орієнтацією на пріоритетний розвиток галузей і виробництв для потреб населення і територій.

Вирішення накопичених проблем в агропромисловому комплексі має спрямовуватися на забезпечення виробництва продукції з допустимим вмістом радіонуклідів на основі комплексу агрохімічних, агротехнічних та організаційних заходів, диференційованої зміни спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Необхідно також посилити інформаційне забезпечення населення, зокрема щодо публікації в загальнодержавних та регіональних друкованих засобах масової інформації карт зон радіоактивного забруднення, переліку населених пунктів, віднесених до цих зон, та даних щорічних дозиметричних паспортизацій із зазначенням очікуваних доз опромінення населення.

Вирішення цього кола завдань можливе за умови правильного визначення основних пріоритетних напрямів і заходів з реабілітації постраждалих територій з подальшою концентрацією наявних ресурсів.

На жаль, норми прийнятого у 2004 році Закону України "Про віднесення деяких населених пунктів Волинської та Рівненської областей до зони гарантованого добровільного відселення" щодо економічного відродження територій цих населених пунктів не були виконані. Тому необхідність перегляду переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, на сьогодні не отримує підтримки.

Зона відчуження і зона безумовного (обов'язкового) відселення залишаються територією високої техногенної небезпеки.

У Законі України "Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки" передбачено виконання комплексу заходів у цих зонах на найближчі п'ять років.

Основні напрями використання цієї території - створення нових та експлуатація діючих виробництв щодо поводження з техногенними відходами, їх інфраструктурне забезпечення, забезпечення бар'єрних функцій та практичної реабілітації екосистем.

Слід зазначити, що виконання намічених планів щодо подальшого розвитку цих зон можливе лише за умови ритмічного та повного фінансування.

Україна повністю виконує свої міжнародні зобов'язання відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн "Великої сімки" та Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС від 20 грудня 1995 року і, за підтримки світової спільноти, фінансує та реалізує на державному рівні весь комплекс робіт щодо зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.

На виконання Постанови Верховної Ради України від 20 квітня 2007 року "Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (21-ші роковини Чорнобильської катастрофи)" відбулися суттєві позитивні зрушення у реалізації міжнародних проектів, але ситуація з дотриманням графіків та кошторисів їх виконання потребує постійного контролю з боку Уряду України.

Верховна Рада України звертає увагу Кабінету Міністрів України на неповне виконання Рекомендацій учасників парламентських слухань "17 річниця Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання", схвалених Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року, Рекомендацій парламентських слухань "18 річниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє", схвалених Постановою Верховної Ради України від 4 червня 2004 року, постанов Верховної Ради України від 21 червня 2005 року "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання законодавства України щодо комплексного вирішення питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи", від 20 грудня 2005 року "Про інформацію Кабінету Міністрів України щодо п'ятої річниці закриття Чорнобильської АЕС" та від 20 квітня 2007 року "Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (21-ші роковини Чорнобильської катастрофи)" в частині: