ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 805/4236/17-а
адміністративне провадження № К/9901/54314/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 805/4236/17-а
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес України" до Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Стойка В. В.) від 19 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Сухарьок М. Г., Блохін А. А., Гаврищук Т. Г.) від 30 травня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 20017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес України" (далі - ТОВ "Агробізнес України") звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мар`їнської об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, в якій просило:
- визнати протиправними дії Мар`їнської об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області щодо безпідставного відключення ТОВ "Агробізнес України" від бази даних контролюючого органу;
- зобов`язати Мар`їнську об`єднану держану податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області надати електроні послуги та підключити ТОВ "Агробізнес України" до бази даних контролюючого органу для подання податкових документів в електронному вигляді.
2. Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю припинення договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку, оскільки згідно договору орган ДФС має право розірвати договір лише у випадках ненадання платником податків нового посиленого сертифікату (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Зазначає, що внаслідок односторонніх недобросовісних дій відповідачів, обмежується право подання податкових документів в електронному вигляді, що є порушенням законних прав.
3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області щодо безпідставного відключення ТОВ "Агробізнес України" від бази даних контролюючого органу.
Зобов`язано Мар`їнську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області надати електронні послуги та підключити ТОВ "Агробізнес України" до бази даних контролюючого органу для подання податкових документів в електронному вигляді.
4. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 25 червня 2018 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду (у складі колегії суддів: ОСОБА_1. Бившева Л. І., Олендер І. Я.) від 06 серпня 2018 року прийнято до розгляду касаційну скаргу відповідача та відкрито по ній касаційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
6. На підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року № 2303/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
7. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
8. Ухвалою Верховного Суду прийнято до провадження адміністративну справу, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
9. Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ "Агробізнес України" та Мар`їнською ОДПІ 20 січня 2017 року укладено Договір № 200120171 про визнання податкових документів в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.
11. 15 листопада 2017 року податкова накладна платника податку позивача не була прийнята з підстав "Порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року № 233 (далі - Інструкція № 233), а саме: Можливо, припинено дію Договору про визнання електронної звітності".
12. Вважаючи, що такі дії Мар`їнської ОДПІ суперечать вимогам чинного податкового законодавства ТОВ "Агробізнес України" звернулось до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ані договором від 20 січня 2017 року, ані додатковою угодою від 23 січня 2018 року не передбачено саме припинення дії Договору.
14. Окрім цього, відповідачем не вказано, у чому саме полягає порушення Інструкції № 233. Також необхідно звернути увагу, що зазначена Інструкція втратила чинність 15 листопада 2017 року на підставі Наказу № 557.
15. Докази проведення податковим органом перевірки господарської діяльності позивача або його контрагентів по ланцюгу постачання в матеріалах справи відсутні. Тобто, доводи скаржника щодо співставлення податкових накладних позивача по ланцюгу постачання не приймаються судом як підстава для зупинення дії договору від 20 січня 2017 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
17. Відповідач, наводить доводи аналогічні доводам заперечення на позовну заяву, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, а тому повторному зазначенню не потребують.
18. Зокрема зазначає, що на підставі аналізу інформації, яка надійшла до контролюючого органу, через податкові декларації, податкові накладні тощо, було співставлено податкові накладні за номенклатурою проданих/придбаних товарів по ланцюгу постачання, а саме: ТОВ "ВКФ Іліон" за відсутності у 2017 році операцій з придбання реєстру податкові накладні на адресу ТОВ "Донспецмонтаж", який у свою чергу реєструє податкові накладні на адресу позивача
19. У зв`язку з чим, у скаржника виникають спірні питання, які пов`язані з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, керуючись пунктом 3 розділу 5 Договору, було зупинено (а не розірвано) дію договору про визнання електронних документів від 20 січня 2017 року. З метою врегулювання зазначених спірних питань, позивачу було запропоновано надати відповідні пояснення, які відповідач не отримав.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Враховуючи положення пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
21. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
22. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
24. Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
25. Приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Якщо надіслані податкові накладні / розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
26. Згідно з пунктом 1, 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 (далі - Порядок № 1246), внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.
27. Відповідно до пункту 8 Порядку № 1246 для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації платникові податку, який здійснює реєстрацію, видається квитанція в електронній формі, у якій наводяться реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому в установленому порядку, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про постачальника (продавця) товарів (послуг), дата і час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис ДФС, підлягає шифруванню та надсилається платникові податку, який здійснює реєстрацію, засобами телекомунікаційного зв`язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається у ДФС.
28. Пунктом 9 Порядку № 1246 визначено причини, за яких може бути відмовлено у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200- 1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); 5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.
29. Таким чином, у прийнятті податкової накладної може бути відмовлено: якщо вона сформована з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 Податкового кодексу України, у разі наявності помилок, за наявності факту реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами. Відповідно, документ не може бути прийнято у разі відсутності договору про визнання електронних документів.
30. Як встановлено в ході розгляду справи, підставою для відмови у реєстрації податкових накладних податковим органом визначено порушення вимог Інструкції № 233, а саме: ЄДРПОУ: 40146440. Можливо, припинено дію Договору про визнання електронних документів.
31. Так, відповідно до підпункту 20.1.7 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право на отримання від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді.
32. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".
33. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
34. Відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
35. Згідно з абзацом 4 пункту 49.4 статті 49 ПК України контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.
36. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ані договором від 20 січня 2017 року, ані додатковою угодою від 23 січня 2018 року не передбачено саме припинення дії Договору та жодних доказів протилежного відповідачем до суду не надано.
37. Окрім цього, відповідачем не вказано, у чому саме полягає порушення Інструкції № 233. При цьому, слід звернути увагу на те, що згідно з цим наказом Міністерства фінансів України від 06 червня 2017 року № 557 втратив чинність наказ Державної податкової адміністрації України "Про подання електронної податкової звітності" від 10 квітня 2008 року № 233 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за N 320/15011), яким затверджено Інструкцію з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку.
38. Таким чином, за наявності чинного Договору про визнання електронних документів, відповідачем неправомірно та необґрунтовано не прийнято податкові накладні.
39. Докази проведення податковим органом перевірки господарської діяльності позивача або його контрагентів по ланцюгу постачання в матеріалах справи відсутні. Тобто, доводи скаржника щодо співставлення податкових накладних позивача по ланцюгу постачання правомірно не прийнято судами попередніх інстанцій як підстава для зупинення дії договору від 20 січня 2017 року.
40. Відтак, зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов`язують можливість її одностороннього розірвання, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для вчинення дій для відмови у прийнятті вищезгаданих податкових накладних.
41. Крім того, наведеними положеннями законодавства не передбачено підстави неприйняття та не реєстрації податкових накладних як - "Можливо, припинено дію Договору про визнання електронних документів", а тому посилання відповідача на таку є необґрунтованим.
42. Також, Суд визнає, що згідно з пунктом 201.16 статті 201 ПК України податковому органу надано право зупиняти реєстрацію конкретної податкової накладної, а не договору про визнання електронних документів.
43. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
44. Доводи, викладені у касаційній скарзі, підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
45. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
46. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
47. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
48. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
49. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
50. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
51. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд