ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/5753/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Томчук М. О.,
позивача - Дзюба В. Ю.,
відповідача-2 - Гуща В. О.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 (судді: Принцевська Н. М. - головуючий, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі
за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до фізичної особи-підприємця Димитрова Олега Степановича та Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,
про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У грудні 2023 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до фізичної особи-підприємця Димитрова Олега Степановича (далі - ФОП Димитров О. С.) та Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" (далі - Концерн) про визнання недійсним договору про надання послуг від 24.05.2023 № ВКС-1240 (далі - договір від 24.05.2023, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами; зобов`язання ФОП Димитрова О. С. звільнити приміщення закритої території за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, приміщення № 4, 5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампу на відкритій території за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, площею 11 м2.
1.2. Прокурор на обґрунтування позову посилався на те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, що вчинений з метою приховати інший правочин, який сторони насправді вчинили, а саме договір оренди державного майна; умови такого договору та зміст правовідносин його сторін свідчать про те, що їх волевиявлення було спрямоване на надання орендареві (ФОП Димитрову О. С.) права оплатного користування майном для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку від використання цього майна, що охоплюється правовою природою орендних правовідносин та водночас суперечить суті правовідносин з надання послуг; на порушення вимог орендного законодавства процедури укладення оспорюваного договору, саме як договору оренди державного майна, сторони не дотримались, відповідних дозволів на укладення правочину не отримали; оспорюваний правочин не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна; оцінка державного майна для визначення орендної плати не проводилася. Отже, за доводами прокурора, у спірних правовідносинах при укладенні оспорюваного договору сторони не дотримались вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 638 Цивільного кодексу України, а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 235 цього ж Кодексу, а орендоване майно підлягає звільненню.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2024 у позові відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із встановлених обставин обрання прокурором неналежного способу захисту прав держави у спірних правовідносинах. Зокрема, за висновками суду, строк дії оспорюваного договору вже закінчився, цей правочин є виконаним, а тому обраний прокурором спосіб захисту у виді зобов`язання ФОП Димитрова О. С. звільнити спірне приміщення не можна вважати наслідком недійсності договору адже, по-перше, це є лише односторонньою дією однієї сторін за правочином та не є двосторонньою реституцією, а по-друге, у цьому випадку прокурором взагалі не зазначив особу, на користь якої ФОП Димитров О. С. має звільнити приміщення. Водночас у будь-якому випадку ФОП Димитров О. С. не може бути зобов`язаний звільнити спірне приміщення на користь Міністерства оборони України, оскільки останнє передало це майно Концерну для володіння, використання та розпорядження відповідно до мети своєї господарської діяльності на свій розсуд і в порядку, що не суперечить чинному законодавству України.
2.2. За наслідками апеляційного перегляду цієї справи згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов прокурора задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 24.05.2023, укладений між відповідачами, та зобов`язано ФОП Димитрова О. С. звільнити закриту територію за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, приміщення № 4, 5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампу на відкритій території за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, площею 11 м2. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості прокурором підстав представництва інтересів держави в особі визначеного ним уповноваженого органу у наведеному випадку та установив, що оспорюваний договір не є договором про надання послуг зберігання, оскільки він не містить умов щодо здійснення Концерном діяльності товарного складу у розумінні норм статті 294 Господарського кодексу України, статей 956, 957, 959, 961 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва". За оспорюваним договором Концерн фактично передав нерухоме майно (приміщення та територію), визначене для певного замовника для розміщення та складування ним свого майна за плату, що встановлена, виходячи із конкретної площі, виділеної для цих цілей. Такий спосіб використання (розміщення та складування товару) неможливий без фактичного володіння цим нерухомим майном, а отже на підставі оспорюваного договору Концерн передав ФОП Димитрову О. С. правомочності володіння і користування майном, тобто фактичне панування над річчю та юридично забезпечену можливість такого панування, що охоплюється правовою природою саме орендних правовідносин. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у наведеному випадку відповідачі насправді уклали удаваний правочин - договір оренди державного майна, який намагалися приховати під договір про надання послуг зі зберігання товару.
Таким чином, оскільки договір від 24.05.2023 є договором оренди, суд вказав, що при вирішенні питання щодо спростування презумпції його дійсності слід виходити з положень законодавства, якими врегульовано процедуру укладення договорів оренди державного майна, зокрема, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. Враховуючи ці положення, суд апеляційної інстанції констатував, що в матеріалах цієї справи відсутні будь-які докази на підтвердження дотримання визначеного законодавством порядку надання державного майна в оренду, зокрема щодо прийняття рішення про намір передати майно в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем.
Водночас суд апеляційної інстанції установив, що на порушення вимог статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оспорюваний договір не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна; крім того, у матеріалах справи немає доказів, що при укладанні такого договору було проведено оцінку майна для визначення орендної плати.
За таких встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору не було дотримано обов`язкових вимог чинного законодавства, яке регулює питання надання в оренду державного майна, а тому погодився з доводами прокурора про те, що оспорюваний правочин є таким, що суперечить закону, та підлягає визнанню недійсним. Разом із тим, суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про закінчення строку дії оспорюваного договору; зазначив, що матеріали цієї справи не містять доказів повернення ФОП Димитровим О. С. орендованого державного майна, тому дійшов висновку про обґрунтованість заявленої прокурором вимоги про зобов`язання вказаного відповідача звільнити орендоване приміщення. При цьому, у наведеному випадку вимога про звільнення приміщення є самостійною позовною вимогою, яка заявлена від імені власника, який є фактичним володільцем майна до особи, яка створює перешкоди у користуванні чи розпорядженні цим майном. У спірних правовідносинах ця вимога є належною та ефективною, оскільки повністю відновлює порушене право держави в особі Міністерства оборони України на спірне приміщення.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у цій справі, Концерн звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказану постанову, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2024 залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував (1) положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновків Верховного Суду щодо застосовування вказаної норми права, викладених у постановах від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 17.08.2020 у справі № 913/73/19, стосовно обґрунтованості прокурором підстав представництва інтересів держави у цій справі; (2) положення Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", а також положення Розділу 2 "Зберігання на товарному складі" Глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України без врахування правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 щодо правової природи договору; (3) статей 98, 104 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновку Верховного Суду щодо їх належного дотримання, який викладено у постанові від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 щодо рівноцінності висновку експерта з іншими засобами доказування, оскільки суд безпідставно відхилив поданий Концерном висновок експерта в галузі права, в якому науковці виснували про те, що укладений між відповідачами у цій справі договір є договором про надання послуг зі зберігання майна; (3) не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15 (щодо визначення предмета та підстав позову позивачем, а не судом), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (стосовного того, що судове рішення не може породжувати стан невизначеності і вимагати від сторін вчинення подальших узгоджених дій для вичерпання конфлікту), від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (щодо способу захисту шляхом визнання недійсним правочину), від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 щодо дій позивача (визнання в позові яке саме право та охоронюваний закон порушено) та суду (перевірка доводів, на яких ґрунтується позов) при зверненні з позовом) та проігнорував, що обраний прокурором у цій справі спосіб захисту є неефективним, створює невизначеність у відносинах сторін та (у разі передання цього майна на користь позивача) унеможливлює подальше його використання балансоутримувачем - Концерном; (4) пункту 3 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, від 11.06.2020 у справі № 281/129/17, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 12.06.2024 у справі № 910/2252/22 щодо ієрархічності застосування нормативно-правових актів України та пріоритетності змісту кодексу над законом України, а також (5) висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 щодо тлумачення і змісту правочину, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц щодо недійсності правочину; (6) статей 213, 637 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 126/3476/16-ц щодо тлумачення правочину.
На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 18- 20, 28 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, щодо визначення суб`єкта на якого покладається першочергова вимога звернутися про включення майна до Переліку відповідного типу, враховуючи, що наявний інший правочин між балансоутримувачем і потенційним орендарем, який не укладений відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України", але сторони договору вважають, що правочин за минулий час укладено правомірно.
3.2. Одеська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, скаргу вважає необґрунтованою, наголошує на правомірності висновків суду апеляційної інстанції та законності прийнятої ним постанови у справі. У зв`язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану у справі постанову залишити без змін.
3.3. Від Міністерства оборони України відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
4.2. Переглядаючи справу в апеляційному порідку відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції установив та це підтверджено матеріалами справи, що згідно з даними Реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філія "Південна" Концерну як відокремлений підрозділ здійснює вид діяльності - "52.10 Складське господарство".
Відповідно до пункту 1.1 статуту Концерну, затвердженого Міністром оборони України 29.12.2012, Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України. Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України.
За змістом пунктів 2.2, 6.1 статуту Концерн має відокремлене майно, яке є державною власністю та закріплене за ним на праві господарського відання. Водночас відповідно до пункту 2.11 статуту Концерн має право здійснювати право господарського відання майном Концерну з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством.
Згідно з витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засновником Концерну є Міністерство оборони України.
У пункті 1.5 Положення "Про філію "Південна" Концерну "Військторгсервіс" філія є відокремленим структурним підрозділом Концерну.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.12.2023 № 359328505 у державній власності в особі Міністерства оборони України знаходяться будівлі та споруди складського комплексу, загальною площею 8369,5 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Житомирський 4, буд. 21А.
24.05.2023 між Концерном в особі філії "Південна" (виконавець) та ФОП Димировим О. С. (замовник) укладено договір про надання послуг № ВКС-1240, предметом якого відповідно до заяви про акцепт публічного договору є надання виконавцем замовнику послуг із розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, приміщення № 4, 5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампи на відкритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, площею 11 м2.
Згідно з пунктом 3.1 договору в порядку та на умовах, визначених ним, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд замовника, а саме:
- тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях виконавця майна замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності;
- можливість використання адреси, вказаної у пункті 3.2 цього договору, для зазначення як поштової адреси замовника та допуск на територію виконавця постачальників та перевізників, що здійснюють доставки замовнику, а також покупців та перевізників, що приймають майно від замовника;
- доступ працівників замовника до джерела електричної енергії з напругою 230 В +/- 6% і частотою току 50 ГЦ з виходом, обладнаним євро-розеткою в робочий час виконавця (з 8:30 до 17:30, обідня перерва з 13:00 до 13:45; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством), або в будь-який інший час за попередньою домовленістю сторін з метою тимчасового підключення комп`ютерної та іншої офісної техніки замовника;
- доступ працівників замовника в робочий час замовника або в будь-який інший час за попередньою домовленістю сторін до сантехнічного вузла виконавця.
Відповідно до пункту 3.2 договору послуги за цим договором надаються на закритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, приміщення № 4,5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампі на відкритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, площею 11 м2.
За змістом пунктів 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 оспорюваного договору виконавець зобов`язався надати замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна замовника відповідно до розділу 3 цього договору; надати доступ працівникам замовника на територію виконавця, де опрацьовуються вантажі замовника впродовж усього строку дії цього договору; щомісяця складати та надавати замовникові акти приймання-передачі наданих послуг, а також виставляти рахунки на оплату послуг та інших платежів за таким договором; надати можливість замовнику забрати його майно та документацію з території виконавця після закінчення/дострокового припинення договору за умови відсутності заборгованості.
Відповідно до пункту 4.1 публічного договору про надання послуг виконавець має право: (пункт 4.1.3) самостійно визначати та змінювати на своїй території місце для опрацювання вантажів замовником; (пункт 4.1.4) перевіряти фактичний місячний обсяг майна, опрацьованого замовником на території виконавця під час завезення таких вантажів на територію виконавця; (пункт 4.1.5) не приймати на розміщення радіоактивних, отруйних, вибухонебезпечних предметів (речовин), рідини і гази, що знаходяться під тиском, а також речі, які відповідно до діючого законодавства України є такими, що не підлягають (обмежені) в цивільному обігу; (пункт 4.1.10) відмовитись від прийняття для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/або іншого майна у випадках відсутності вільних місць у складських приміщеннях або на території виконавця; невідповідності технічних властивостей приміщення складу або території виконавця особливим умовам розміщення майна; якщо майно заборонено до передачі для розміщення на території виконавця; якщо замовник має непогашену заборгованість перед виконавцем за раніше надані послуги.
Згідно з пунктом 4.2 публічного договору про надання послуг виконавець зобов`язується: (пункт 4.2.1) надати замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/або іншого майна замовника у відповідності до розділу 3 цього договору; (пункт 4.2.2) надати доступ працівникам замовника на територію виконавця, де опрацьовуються вантажі замовника впродовж усього строку дії цього договору; (пункт 4.2.4) надати можливість замовнику забрати його майно та документацію з території виконавця після закінчення/дострокового припинення договору за умови відсутності заборгованості.
Відповідно до пункту 4.4 публічного договору про надання послуг замовник має право: (пункт 4.4.2) опрацьовувати (приймати, складувати, зберігати, комплектувати, сортувати, відвантажувати тощо) вантажі на території виконавця.
Договір укладено строком до 31.12.2023.
Апеляційний господарський суд також установив, що за укладеним 24.05.2023 договором Концерн надав ФОП Димитрову О. С. послуги з розміщення майна на закритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21А, приміщення № 4, 5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампі на відкритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21А, площею 11 м2. У свою чергу, ФОП Димитров О. С. на виконання умов вказаного договору оплачував послуги за ним, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків, підписаним сторонами договору.
4.3. Посилаючись на удаваність укладеного між відповідачами у справі правочину, тобто такого, що вчинений з метою приховати правочин, який сторонами дійсно насправді було вчинено (у наведеному випадку договір оренди державного майна), прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним договору від 24.05.2023 та зобов`язання підприємця звільнити приміщення закритої території за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, приміщення № 4, 5 буд. літ. "Ю", приміщення № 5 буд. літ. "М1", приміщення № 5 буд. літ. "З", площею 247 м2 та рампу на відкритій території за адресою: м. Одеса пров. 4-ий Житомирський 21А, площею 11 м2.
4.4. Місцевий господарський суд у позові відмовив. Натомість суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку скасував рішення господарського суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов прокурора задовольнив повністю.
4.5. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржену постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову та при цьому виходить із такого.
Щодо наявності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах
4.7. Стаття 1311 Конституції України унормовує, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19).
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків: "Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Зі змісту постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, на яку теж посилається скаржник у касаційній скарзі, вбачається: "Зважаючи на вищевикладене, встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про таке порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.
При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, на яку вказує скаржник у касаційній скарзі, зазначено: "6.14. Колегія суддів також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 та від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19, згідно з яким часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників належать, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. 6.15. Відтак, дійшовши висновку про недотримання Прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою апеляційного господарського суду залишились обставини того, що Рада була обізнана про таке порушення інтересів, яке відбулось значно раніше звернення Прокурора до Позивача з повідомленням про намір подати до суду позов, та протягом тривалого періоду (більше півтора року)".
Водночас зі змісту постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 913/73/19, на яку теж містить посилання касаційна скарга, вбачається: "Прокуратурою не дотримано порядку повідомлення, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки Прокурором не надана можливість у розумні строки відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення, натомість, не отримавши відповіді Північно-східного офісу Держаудитслужби, Прокурор подав позовну заяву, датовану 25.01.2019, через 7 днів після відправлення повідомлення органу, уповноваженому державою здійснювати функції у спірних відносинах, у день отримання останнім повідомлення від 21.01.2019. Крім того, Прокуратурою не надано доказів того, що Північно-східний офіс Держаудитслужби знав про порушення інтересів держави та не вживав будь-яких заходів спрямованих на захист таких інтересів".
4.8. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, прокурор стверджував про порушення інтересів держави внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору як удаваного правочину. За доводами прокурора, укладенням цього правочину під видом договору про надання послуг сторони насправді замаскували договір оренди державного майна, який має укладатися з дотриманням встановленого законодавством чіткого порядку, недотримання якого призводить до бюджетних втрат, порушує прозору конкурсну процедуру; внаслідок укладення договору спричинено шкоду економічним інтересам держави. Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який, однак, його не здійснює, прокурор визначив Міністерство оборони України, з посиланням, зокрема, на його функції, повноваження та компетенцію, передбачені Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, а також статут Концерну.
Так, згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Пунктом 5 цього Положення на Міністерство оборони України покладено обов`язок організовувати планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснювати контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечувати організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.
Разом із тим, за змістом пунктів 1.1, 5.1 статуту Концерну, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.11.2018 № 574, Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і статуту Концерну, який затверджується уповноваженим органом управління. Концерн має право в установленому порядку від свого імені укладати договори (угоди), вчиняти інші правочини, набувати майнових та немайнових прав, виконувати зобов`язання, бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до законодавства.
Відповідно до пунктів 1.5, 1.13 Положення "Про філію "Південна" Концерну філія є відокремленим структурним підрозділом Концерну, код ЄДРПОУ 35123222, створеним відповідно до наказу Генерального директора Концерну. У відносинах з державними органами, суб`єктами господарської діяльності та іншими контрагентами філія виступає від імені Концерну як представник його інтересів перед третіми особами, та діє в межах повноважень, наданих чинним законодавством України, цим Положенням та за змістом довіреності, виданої на ім`я начальника філії.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.12.2023 № 359328505 у державній власності в особі Міністерства оборони України знаходяться будівлі та споруди складського комплексу, загальною площею 8369,5 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Житомирський 4, буд. 21А.
4.9. Таким чином, зважаючи на викладене, Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, як орган, до сфери управління якого належить Концерн, є компетентним у спірних правовідносинах та має повноваження щодо захисту інтересів держави у них, про що підставно було зауважено судом апеляційної інстанції в оскарженій у справі постанові.
4.10. Між тим, як встановив апеляційний господарський суд, Міністерство оборони України, знаючи про порушення прав та інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, належного захисту таких прав та інтересів не здійснило.
У листі від 02.11.2023 № 5-4-6735ВИХ-23, наявному у справі та адресованому Міністерству оборони України, прокурор повідомляв про виявлені зловживання уповноважених осіб Концерну при укладенні низки правочинів щодо державного майна, зокрема й оспорюваного договору; у листі-відповіді (на вказаний лист прокурора) Управління корпоративної політики Міністерства оборони України від 13.11.2023 № 03/1620, зокрема, просило прокурора у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами вжити заходів, спрямованих на захист інтересів Міністерства оборони України.
У подальшому (27.12.2023) прокурор в порядку положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом у цій справі, в якому зазначив про необхідність вжиття ним заходів, спрямованих на захист інтересів держави в цьому випадку у зв`язку з бездіяльністю уповноваженого органу - Міністерства оборони України у спірних правовідносинах, пов`язаних з ефективним використанням державного майна.
4.11. Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обґрунтування, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у цій справі прокурор обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подав позовну заяву в інтересах держави в особі визначеного ним позивача -Міністерства оборони України, а протилежні доводи касаційної скарги Концерну цього не спростовують та визнаються необґрунтованими. Неузгодженості із процитованими у касаційній скарзі правовими висновками щодо правильності застосовування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеними у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 17.08.2020 у справі № 913/73/19, у наведеному випадку немає.