ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)
за позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства "Кварсит" (далі - КДНВП "Кварсит") до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області), ОСОБА_1, за участю прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил і третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром") - про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги
за касаційною скаргою ДК "Укроборонпром" на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року у складі судді Бєлостоцької О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів Станкової О. С., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.
У серпні 2018 року КДНВП "Кварсит" звернулося до суду з позовною заявою, у якій просило визнати недійсними: проведені 28 листопада 2017 року електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; протокол проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985; акт про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року.
Зазначило, що 02 серпня 2017 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Р. С. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) позивача, зокрема приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
28 листопада 2017 року ДП "Сетам" без відома позивача провело електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю, яке є державною власністю та належить позивачу на праві господарського відання. Про це того ж дня складений протокол, а 12 грудня 2017 року - акт про проведені електронні торги.
Згідно з протоколом переможцем електронних торгів став ОСОБА_1
ДК "Укроборонпром" висловлювало незгоду стосовно реалізації (відчуження) майна позивача у листах "Щодо оцінки майна позивача" від 02 жовтня 2017 року № UOP 3.01-9116 і "Щодо реалізації майна позивача" від 11 вересня 2017 року № UOP1.012-8385.
Позивач вважав, що державний виконавець занизив стартову ціну приміщення готелю, визначивши її в розмірі 87 278,80 грн, тоді як згідно з висновком експертної оцінки вартість приміщення готелю становила 124 684,00 грн. Крім того, державний виконавець першочергово міг виставити на продаж не приміщення готелю, а інше арештоване майно - готову продукцію (товари): скло оглядове кварцове, вставки склокерамічні необроблені.
Усупереч приписам закону позивач не отримував повідомлень про дату, час, місце проведення електронних торгів і про стартову ціну, за якою описане та арештоване майно запропоноване до продажу, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14 і від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15.
Процедура реалізації майна на публічних електронних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу до покупця - учасника публічних електронних торгів права власності на майно боржника, на яке звернули стягнення. Тому з огляду на особливості, передбачені законодавством щодо проведення публічних електронних торгів, складення за результатами їх проведення відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних електронних торгах, тобто є правочином. Тому торги слід визнати недійсними через недодержання під час їх проведення вимог, визначених частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
19 червня 2018 року ухвалою Господарського суду Донецької області закрито провадження у справі № 905/795/18 за позовом КДНВП "Кварсит" до ДП "Сетам" про визнання недійсними електронних торгів з реалізації приміщення готелю, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Господарський суд виснував, що переможцем торгів є фізична особа, тому спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц.
18 квітня 2019 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) не вимагав отримання згоди ДК "Укроборонпром" на примусову реалізацію майна позивача. Тому доводи останнього стосовно застосування до спірних правовідносин Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V "Про управління об`єктами державної власності" (далі - Закон № 185-V) та Закону України від 16 червня 2011 року № 3531-VI "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" (далі - Закон № 3531-VI) є неприйнятними.
За статтею 2 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон № 2864-III) мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.
Перелік майна, на яке згідно із законом не можна звернути стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону № 1404-VIII. Приміщення готелю до цього переліку не належить.
Вартість майна, виставленого на електронні торги, зменшувалась відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону № 1404-VIII. Тому безпідставними є доводи про заниження стартової ціни приміщення готелю.
Дії державного виконавця з визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів. Ці дії не стосуються правил проведення таких торгів і мають самостійний спосіб та строки оскарження. Тому вчинення таких дій не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо суд не визнав їх незаконними у зазначений спосіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).
Оскільки право власності на приміщення готелю зареєстроване у передбаченому законом порядку, у державного виконавця не було підстав для звернення до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на вказане приміщення у порядку статті 50 Закону № 1404-VIII.
Приміщення готелю не є предметом іпотеки. Тому безпідставними є доводи позивача про неповідомлення його про дату та час проведення електронних торгів.
04 липня 2019 року постановою Донецького апеляційного суду рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, суди мають встановити: чи порушені вимоги порядку реалізації арештованого майна та інших норм законодавства під час цих торгів; чи вплинули на результати торгів зазначені порушення; чи порушено права та законні інтереси позивача, який оспорив результати таких торгів (див. постанову Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16).
Суд першої інстанції обґрунтовано виснував про відсутність порушення під час електронних торгів приписів Закону № 1404-VIII, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), та інших нормативно-правових актів.
Мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств розповсюджується на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність.
Відсутнє порушення Закону № 2864-III, оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати. Спрямування частини отриманих від реалізації цього майна коштів на сплату виконавчого збору та на витрати виконавчого провадження не є погашенням інших заборгованостей, оскільки зазначені виплати є обов`язковими за Законом № 1404-VIII.
Доводи апеляційної скарги про застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 320/4812/15-ц, є безпідставними. У тій справі спірні правовідносини стосувалися реалізації майна державного підприємства у процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, а не у процесі виконання судового рішення.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Тому підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).
Доводи апеляційної скарги про порушення державним виконавцем шестимісячного строку, визначеного Законом № 1404-VIII для виконання рішень судів, а також про порушення черговості реалізації майна позивача є необґрунтованими. Ці обставини могли бути підставою для оскарження дій державного виконавця у порядку, встановленому законом, і не стосуються порядку проведення торгів.
У серпні 2019 року ДК "Укроборонпром" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що Закон № 185-V імперативно визначив, що нерухоме майно об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, є майном, обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності та відповідно належати суб`єктам державної форми власності. Тобто таке майно не може належати суб`єктам інших форм власності за винятком випадків, передбачених абзацом другим частини дев`ятої статті 11 вказаного Закону у відповідній редакції.
Закон № 185-V установив заборону звернення стягнення не тільки на майно, визначене у Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком 1 до Закону України від 07 липня 1999 року № 847-XIV "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", але й на те майно, відчуження якого заборонене іншими законами України (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15).
Суди помилково вважали, що припис статті 11 Закону № 185-V застосовується у процесі управління та розпорядження об`єктами державної власності, а не у процесі примусового виконання судових рішень.
За змістом статті 2 Закону № 2864-III мораторій не поширюється на відчуження рухомого й іншого майна підприємства, що не забезпечує ведення виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (див. пункт 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2864-III (справа про мораторій на примусову реалізацію майна)).
Зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має № 48373143. Натомість опис та арешт приміщення готелю державний виконавець здійснив у межах виконавчого провадження № 48941595, що підтверджує його постанова від 02 серпня 2017 року. Згідно з нею це виконавче провадження стосується виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сана-груп". У виконавчому провадженні № 48941595 державний виконавець 16 серпня 2017 року виніс також постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Фактичне використання чи невикористання нерухомого майна у господарській діяльності підприємства за Законом № 2864-III не є визначальним.
Безпідставним є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що виконавчі дії були вчинені у зведеному виконавчому провадженні для погашення заборгованості із заробітної плати.
19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19, щодо неможливості відчуження об`єкта державної власності, який не підлягає приватизації.
Вважав, що для визнання торгів недійсними необхідною є наявність для цього підстав (порушення правил проведення торгів), а також встановлення того, чи порушується, не визнається або оспорюється суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Заборона, передбачена у частині дев`ятій статті 11 Закону № 185-V (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не стосується примусового відчуження відповідного майна, а тільки добровільного.
04 липня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Судукасаційну скаргу ДК "Укроборонпром" задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року щодо відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985 й акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року змінено у мотивувальних частинах з викладенням їх у редакції цієї постанови; в інших частинах щодо цих вимог оскаржені судові рішення залишено без змін.Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вимоги про визнання недійсними проведених 28 листопада 2017 року електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (приміщення готелю) скасовано, а справу у частині цієї вимоги направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У постанові від 04 липня 2023 року Велика Палата Верхового Суду з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги погодилася, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів.
Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги.
Право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна. Суди попередніх інстанцій для вирішення питання про те, який суб`єкт має право на позов і на який саме (про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи про витребування майна), належно не дослідили, чи міг позивач бути власником приміщення готелю за встановленої інформації про те, що воно є у державній власності, та відповідно у який спосіб позивач міг би захистити своє право на це приміщення у разі його порушення.
Якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним у законі для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна із чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), а також складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.
Суди попередніх інстанцій не оцінили відомостей про зведені виконавчі провадження № 48373143 і № 48567882, а також про винесення державним виконавцем постанов під час звернення стягнення на приміщення готелю у виконавчому провадженні № 48941595. Натомість для висновку про відповідність примусової реалізації приміщення готелю умовам Закону № 2864-III щонайменше необхідно на підставі оцінки доказів встановити, що звернення стягнення на майно позивача відбувалося за рішеннями про виплату заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами. Дослідивши відповідні докази, можна дати відповідь на питання про те, чи були електронні торги проведені відповідно до Закону № 2864-III і з якою метою (для примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівникам у зв`язку з трудовими відносинами, чи примусового виконання іншого рішення суду).
Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
У справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно право державної власності на приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Костянтинівської міської ради від 18 січня 2006 року № 35 зареєстроване 01 лютого 2006 року за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством "Кварсит", правонаступником майнових прав і обов`язків якого є КДНВП "Кварсит".
17 березня 2015 року постановою державного виконавця виконавчі провадження про стягнення з боржника - КДНВП "Кварсит" заборгованості на користь стягувачів об`єднано у зведене виконавче провадження № 48373143 (т. 1, а. с. 99).
02 серпня 2017 року головним державним виконавцем Шмаковим Р. С. в присутності двох понятих і представника КДНВП "Кварсит" при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143, до складу якого входять 49 виконавчих проваджень, здійснено опис та арешт майна, яке належить боржнику - КДНВП "Кварсит", а саме: скла оглядового кварцового; вставок ситалокерамічних необроблених; устаткування для виробництва пластикових вікон; приміщення готелю (т. 1, а. с. 109, 110).
28 листопада 2017 року відповідно до протоколу № 299985 проведення електронних торгів відбулись електронні торги (лот № 248195) з реалізації приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1, стартова ціна якого визначена в розмірі 87278,80 грн. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1, який запропонував найвищу цінову пропозицію - 87 278,80 грн (т. 1, а. с. 134).