Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 757/54440/20-ц
провадження № 61-7502св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Національний банк України,
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України (далі - НБУ), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що він є вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" згідно договорів вкладу "Швейцарський "Постійний" Здорова добавка" "Тринадцятимісячний" №671919/2013 від 30 жовтня 2013 року (в доларах США) та договору банківського вкладу "Для виплат" № 26208260703393 від 30 жовтня 2013 року. На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року №733 року "Про віднесення ПАТ "ВіЕйБі Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 19 березня 2015 року № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 63 від 20 березня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Фондом йому виплачено гарантовану суму 200 000 грн, але решта - 1 011 397,71 грн були включені до акцептованих вимог четвертої черги, отже він є кредитором банку. Однак вказана сума йому виплачена не була.
Просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошові кошти у розмірі 1 011 397,71 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк знаходиться в стані припинення, з чого випливає, що процес розгляду (задоволення) вимог кредиторів триває. Після запровадження ФГВФО тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон). Механізм повернення/виплати вкладникам/кредиторам коштів, отриманих під час реалізації своїх повноважень уповноваженою особою ФГВФО при ліквідації банку чітко визначений чинним законодавством і яке не передбачає іншого, ніж вказаний в Законі спосіб задоволення вимог кредиторів, аніж в процедурі ліквідації банку. Зазначене підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15.
Зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин. Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття НБУ рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Основними завданнями Казначейства (поміж іншого) є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному Банку України та зокрема здійснює безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Договірних відносин між позивачем та Державною казначейською службою України в ході розгляду справи не встановлено.
Національний Банк України - є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.
За наведених обставин не вбачається підстав для задоволення позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ "ВіЕйБі Банк". Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку НБУ, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ "ВіЕйБі Банк" до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були. Розміщені позивачем на рахунках у ПАТ "ВіЕйБі Банк" як банківські вклади кошти (у загальному розмірі неповернутих вкладів на суму 1 011 397,71 грн) не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів.
Вимоги ОСОБА_3 на суму 1 011 397,71 грн включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк". Позивач не втратив право на ці кошти. Процедура ліквідації банку триває. Задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 травня 2019 року у справі №757/72592/17, від 07 травня 2020 року у справі № 757/62120/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц.
У постанові від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому, кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування ФГВФОза визначеною Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедурою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 761/23885/18 (провадження № 61-12776св19).
Тобто, з початку ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, є неможливим.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме у результаті бездіяльності НБУ настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" і неможливість повернення коштів позивачу як кредитору банку.
Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачами права власності позивача не впливають на правильність та законність оскарженого судового рішення, оскільки з огляду на специфіку правовідносин, що виникли між сторонами, їх предмет, а також наявність нормативно-правової бази, яка урегульовує правовідносини за договорами банківського вкладу у разі введення у банку тимчасової адміністрації, врегулювання спірних правовідносин у будь-який інший спосіб, ніж Законом, який є спеціальним, не передбачено. Метою Закону, як зазначено у статті 1, є захист прав і законних інтересів вкладників банку, гарантована державою сума вкладу йому, позивачу, повернута, решта грошових коштів за вкладами, як передбачено зазначеним Законом, підлягає поверненню в межах ліквідаційної процедури.
Неприйнятними є і доводи апеляційної скарги про те, що Закон є неконституційним, оскільки цей закон неконституційним не визнано. Судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.
Аргументи учасників справи
У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що приймаючи до уваги відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у разі якщо банк ліквідовано, а вимоги кредитора не були задоволені у визначений Законом спосіб, спір у цій справі виник у зв`язку із невизначеністю правового режиму застосування судами положенням частини першої статті 52 Закону. Приймаючи до уваги наведені висновки пов`язані із обґрунтуванням фактичної конфіскації майна у вигляді коштів на користь держави, які належать позивачу (банківський вклад) та наявність ознак, що всі рішення ФГВФОв процесі ліквідації неплатоспроможного банку віднесені за межі судового контрою та приймалися ФГВФО - одноособово, зазначена судова справа має фундаментальне значення для правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес, враховуючи велику кількість вкладників, які не отримали в повному обсязі вклади внаслідок банківської кризи 2014-2016 роках, а також має виняткове значення для позивача, оскільки законодавчо не врегульовано процедура повернення вкладу після ліквідації банку.
Станом на сьогоднішній день позивачем не отримано вклади (грошові кошти) у загальному розмірі 1 011 397,71 грн.
Судами першої та апеляційної інстанції не дотримано процесуальних вимог щодо вмотивованості судового рішення, отже лише посилання в мотивувальній частині рішення без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які сторона посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією. Також суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не зазначив якими обставинами чи норма права спростовуються доводи, які містяться у скарзі.
Суди не звернули уваги, що позовні вимоги гранувалися на:
- невідповідності Закону конституційним принципам;
- не застосуванні практики ЄСПЛ щодо допустимого розумного втручання держави у здійснення права власності на кошти;
- неправомірному втручання органу державного управління - ФГВФОу здійснення позивачем права розпорядження майном, а саме коштами на банківському вкладі у спосіб визначений статтею 52 Закону, що не відповідає "справедливому балансу" між вимогами загального інтересу громади та вимогами захисту основних прав особистості, оскільки на позивача було покладено індивідуальний та надмірний тягар, при цьому не було досягнуто розумної співмірності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, а саме захисту прав і законних інтересів вкладників банків.
Встановлена Законом процедура повернення вкладу (задоволення вимог кредиторів у черговості), не відповідає принципам визначеним у наведених позиціях Європейського суду з прав людини, вона (процедура), з точки зору Конституції України, також не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки положення цього Закону призводять до порушення рівності прав вкладників та можуть створити ситуацію, за якої фізична особа (вкладник) протиправно позбавляється права власності на вклад. Тобто Закон не відповідає основним принципам конституційних прав громадянина, які йому повинна забезпечити держава, а тому він не може застосовуватися. Зокрема, неконституційність положення Закону полягають в тому, що цей Закон створює для позивача штучні обмеження щодо повернення вкладу, з банку, який ліквідується, зокрема: статтею 29 Закону встановлено, що Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду, а згідно з абзацом другим статті 52 Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.
Пленум Верховного Суду України в Конституційному поданні до Конституційного Суду України "Щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України" № 201-2157/0/8-15 від 08 липня 2015 року зазначає про протиправність позбавлення права власності особи на майно у виді вкладу в цілому. Підставою такого звернення було те, що Пленум Верховного Суду України погодився із думкою колегії суддів Вищого адміністративного суду України, що попри встановлену мету Закону - захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону) - його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів і призводить до протиправного позбавлення права власності, що суперечить статті 41 Конституції України.
Оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, будь-який закон чи інший нормативно-правовий акт повинен розглядатися з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках Конституція застосовуватиметься як акт прямої дії. Норми Конституції України безпосередньо застосовуються у таких випадках: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом: 2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Таким чином, оскільки Пленум Верховного Суду України визнав, що положення Закону не узгоджуються із гарантіями, встановленими статтями 41, 22, 64 Конституції України, а саме правом кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, виходячи з пріоритетності Конституції над Законами та підзаконними актами, можна прийти до висновку про необхідність застосування в даному випадку виключно норми Конституції України, які відповідно частини третьою статті 8 Конституції є нормами прямої дії і вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Окремо слід звернути увагу суду, на встановлені Пленумом Верховного Суду України істотні обставини, які мають бути враховані під час розгляду цієї справи, зокрема суддями зазначено, що аналізуючи питання черговості в ретроспективному аспекті, слід зазначити, що така ситуація склалась унаслідок того, що до 24 липня 2009 року в Україні була чинною стаття 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", якою було встановлено черговість щодо повернення коштів вкладників при застосуванні ліквідаційної процедури банку. У 2009 році таку черговість було змінено шляхом внесення змін до статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, до 2009 року вимоги вкладників займали третю та четверту чергу, а вимоги Фонду - п`яту чергу. Відповідно до статті 96 Закону України від 07 грудня 2000 року "Про банки і банківську діяльність" № 2121-ІІІ у редакції від 24 липня 2009 року (внесено зміни Законом України від 24 липня 2009 року № 1617-VI) вимоги Фонду зайняли третю чергу, а вимоги вкладників - фізичних осіб - четверту. Тобто Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VІ набрав чинності, а до цього часу гарантування вкладів фізичних осіб регулювалося Законом України від 20 вересня 2001 року № 2740-ІІІ "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та Законом № 2121-ІІІ, стаття 96 якого передбачала згадану вище черговість. Разом з тим на противагу Закону № 4452-VІ положеннями Закону України № 2740-ІІІ "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону №2121-ІІІ не передбачалося повноважень Фонду щодо здійснення нормативного регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами), виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення регулювання діяльності банків, у тому числі накладення адміністративно-господарських санкцій щодо банків, уведення тимчасової адміністрації банку, ліквідації банку. Такі повноваження здійснювалися Національним банком України згідно із Законом № 2121-ІІІ у редакції до набрання чинності Законом № 4452-VІ (Закон №4452-VІ). Із набранням чинності Законом № 4452-VІ 22 вересня 2012 року утратив чинність Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", а також було виключено низку статей Закону України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-ІІІ, зокрема статтю 96. Проте положення щодо черговості відображені у статті 52 чинного Закону N 4452-VІ, аналогічні статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції зі змінами від 24 липня 2009 року: вимоги Фонду - 3 черга, вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом - 4.
Таким чином, аналіз зазначених статей свідчить про суттєве звуження прав вкладників саме положеннями Закону № 4452-VІ, яким при збереженні встановленої попереднім Законом черговості Фонд отримав якісно новий статус і повноваження, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої етапі 36 цього Закону (Закон № 4452-VІ), та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону (Закон № 4452-VІ) тощо. Викладене свідчить про порушення прав вкладників, зокрема 7, 6 та 4 черг, виплати щодо яких взагалі можуть не здійснитися Фондом.
Таким чином, конституційними нормами визначено, що відмова/обмеження у видачі валютних за договором банківського вкладу є незаконною. Поряд з тим, згідно з частиною четвертою статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу, а відповідно до частини другої статті 22 Конституції України (конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані). Але в порушення цих норм позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В цьому випадку його майном є грошові кошти, які банк отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув. Також слід звернути увагу суду на те, у своїй правовій позиції у справі від 25 грудня 2016 року справа № 6-140цс13 Верховний Суд України звернув увагу на те що, за змістом статті 526 ЦК України та статті 1058, яка регулює правовідносини, що випливають з банківського вкладу, зобов`язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпоряджатися на свій розсуд вкладом.
Таким чином, застосування закону, що суперечить Конституції, автоматично означає незастосування Основоположного закону, що суд робити не вправі.
Наведені у цій касаційні скарзі обставини, пов`язані із застосуванням статті 52 Закону у разі завершеної ФГВФОліквідації банку та не задоволення вимог кредиторів у зв`язку із недостатністю майна вказує на наявність виключної правової проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а тому справа може бути передана до Великої Палати Верховного Суду.
У березні 2023 року Національний Банк України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що кредиторські вимоги позивача акцептовані та віднесені до четвертої черги кредиторів, тому можуть бути задоволені за рахунок коштів Фронду .
Обсяг вмотивування постанови у цій справі є достатнім. Мотивувальна частина містить усі складові елементи визначені процесуальним законодавством з урахуванням судової інстанції (обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин; докази, мотивована оцінка аргументів; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, зазначено правове обґрунтування висновків суду з посиланням на конкретні докази, прийняті судом. З огляду на викладене, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи є безпідставними.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, в якій зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року відзив ФГВФО на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відзив Національного банку України, підписаний ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні. Справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року продовжено Національному банку України строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ВіЕйБі Банк" укладено договір банківського вкладу "Швейцарський "Постійний" Здорова добавка" "Тринадцятимісячний" № 671919/2013 від 30 жовтня 2013 року (в доларах США) та договір банківського вкладу на вимогу "Для виплат" № 26208260703393 від 30 жовтня 2013 року.
На підставі постанови Правління Національного Банку України від 20 листопада 2014 року № 733 року "Про віднесення ПАТ "ВіЕйБі Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.
Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 19 березня 2015 року № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 63 від 20 березня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
ФГВФО виплатив ОСОБА_1 гарантоване відшкодування в сумі 200 000 грн.
Залишок коштів у розмірі 1 011 397,71 грн включений до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 255/15 від 21 вересня 2015 року затверджено ліквідаційну масу ПАТ "ВіЕйБі Банк" станом на 01 вересня 2015 року: балансова вартість (без врахування резервів та переоцінки) - 24 669 526,07 грн; оціночна вартість - 5 611 264 443,87 грн.
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "ВіЕйБі Банк" перебуває в стані припинення.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Порядок отримання вкладниками коштів понад гарантовану суму здійснюється у черговості, визначений у статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна неплатоспроможного банку.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу в розумінні статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.