П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 512/380/19
провадження № 51-3230км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника - адвоката ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника -адвоката ОСОБА_6 на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018160410000236, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Куган Учкурганського району Наманганської області Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Любашівського районного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього передбачені ст. 76 КК обов`язки: протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи або навчання.
2. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 5904 грн 90 коп. на відшкодування матеріальної та 25 000 грн моральної шкоди, у задоволенні решти позову, в тому числі у частині стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
3. За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
4. Згідно з вироком ОСОБА_7 28 липня 2018 року близько 03:30 під час суперечки з провідним державним інспектором відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" ОСОБА_8, що виникла біля річки "Південний Буг" поблизу ГЕСу на відстані 7 км від смт. Саврань Савранського району Одеської області у зв`язку з виконанням останнім службових обов`язків - рибоохоронного рейду за планом - наказом № 135 від 28 липня 2018 року, умисно з неприязні наніс працівникові правоохоронного органу в обличчя три удари (один рукою, два ногою), чим заподіяв перелом носової кістки без зміщення, який відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, а також садна та крововилив обличчя зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
5. Одеський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2022 року вирок Любашівського районного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_7 змінив, задовольнивши цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 у частині стягнення витрат на правову допомогу та ухваливши рішення про стягнення з ОСОБА_7 40 000 грн на користь ОСОБА_8 на відшкодування витрат на правову допомогу. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок Любашівського районного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що під час судового розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зокрема, зазначає скаржник, сторона захисту зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про доручення органу досудового розслідування у порядку, визначеному ч. 3 ст. 333 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), проведення слідчих (розшукових дій), а саме повторного слідчого експерименту з обвинуваченим, оскільки слідчий експеримент, який відбувся на стадії досудового розслідування 23 серпня 2018 року, було проведено без участі захисника, а отже з порушенням передбаченого ст. 59 Конституції України та ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) права ОСОБА_7 на захист, проте суд не відреагував на зазначене клопотання належним чином, а апеляційний суд не звернув уваги на вказане порушення, допущене нижчестоящим судом. Указує захисник на те, що деякі засідання в суді першої інстанції було проведено без фіксації судового засідання технічними засобами; звукозаписи судових засідань, у яких були допитані свідки, мають погану якість; а, крім того, суд у вироку відобразив показання цих свідків інакше, ніж вони були насправді. Звертає увагу на недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 23, 370, 404 і 419 КПК, оскільки цей суд не надав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі, про те, що стороні захисту усупереч вимогам ст. 290 КПК не були відкриті всі матеріали досудового розслідування, а саме речові докази, які сторона обвинувачення надала суду в ході судового розгляду, та про існування яких стороні захисту не було відомо. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно повторно не допитав свідків, показання яких не досліджувалися належним чином судом першої інстанції, на що вказував захист в апеляційній скарзі. Водночас, як зауважує скаржник, апеляційний суд під час апеляційного розгляду допитав потерпілого, чим допустив порушення балансу інтересів сторін.
Позиції інших учасників судового провадження
7. Захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив задовольнити її, скасувавши судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді першої інстанції.
8. Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви суду
10. Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
11. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень можуть бути лише істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК.
12. Зокрема, відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
13. Положеннями ст. 412 КПК передбачено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
14. За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Водночас суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
15. Захисник - адвокат ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі ставить під сумнів дотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Указує на незаконність судових рішень через однобічне й неповне дослідження судами попередніх інстанцій всіх доказів у справі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи.
16. За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
17. Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
18. Перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про таке.
19. Статтею 345 КК передбачено відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
20. Основним безпосереднім об`єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов`язковим об`єктом - психічна та фізична недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів.
21. Об`єктивна сторона злочину може бути виражена у погрозі знищенням чи пошкодженням майна, вбивством, застосуванні насильства, незалежно від того, чи є погроза дійсною і реальною, а також у заподіянні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень, що пов`язане із виконанням працівником правоохоронного органу службових обов`язків.
22. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
23. Відповідно до усталеної судової практики насильством щодо працівника правоохоронного органу у значенні ст. 345 КК є активна фізична протидія виконанню працівником правоохоронного органу його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для кваліфікації дій обвинуваченої особи за ч. 2 ст. 345 КК обвинувачення має довести об`єктивну сторону діяння, а саме як наявність певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на втручання у законну діяльність працівника правоохоронного органу та протидію (перешкоджання) належному виконанню ним своїх службових повноважень.
1992 року № 8 зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 03 грудня 1997 року № 12 передбачено, що відповідальність за статтями 188-1, 189-1-189-5, 190-1 КК та статтями 185 і 185-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає лише за дії, вчинені винним у зв`язку з виконанням суддею, працівником правоохоронного органу службових обов`язків, а так само у зв`язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, пов`язаною з охороною громадського порядку. Якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією на незаконні діяння судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця або викликані особистими неприязними стосунками, не пов`язаними з виконанням потерпілим своїх обов`язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності.
25. Таким чином, насильство, спрямоване на протидію незаконним діям з боку працівника правоохоронного органу або вчинене у зв`язку з умисним невиконанням потерпілим своїх службових повноважень, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
26. За вироком суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, його дії кваліфіковано як умисне заподіянні легких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
27. Втім, із установлених судом фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) цим працівником службових обов`язків.
28. Зокрема, потерпілий ОСОБА_8 у суді стверджував, що засуджений заподіяв йому тілесні ушкодження саме у зв`язку із невдоволенням тим, що він як державний інспектор відділу охорони водних біоресурсів не виконує своїх службових обов`язків належним чином. Аналогічними були показання потерпілого під час слідчого експерименту, коли він у присутності понятих - свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 детально та послідовно розповідав і показував, за яких обставин і в який спосіб ОСОБА_7 заподіяв йому тілесні ушкодження.
29. Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_13, підтвердили, що причиною суперечки між ОСОБА_7 та інспектором ОСОБА_8 стало неналежне виконання службових обов`язків останнім. При цьому свідок ОСОБА_13 уточнив, що залишив ОСОБА_7 із тоді ще не ушкодженим ОСОБА_8 на березі річки під час їхнього словесного конфлікту з приводу неналежного виконання останнім своїх службових обов`язків, і вже через 5-7 хвилин отримав від потерпілого повідомлення про побиття його ОСОБА_7, а пізніше, коли він як черговий слідчий приймав від ОСОБА_8 заяву про кримінальне правопорушення, бачив на його обличчі гематому.
30. За словами свідка ОСОБА_14, між її чоловіком і засудженим часто виникали скандали через обвинувачення останнім її чоловіка в неналежному виконанні службових обов`язків, а вночі 28 липня 2018 року ОСОБА_7 ще й побив ОСОБА_8 з тих же підстав.
31. За даними висновку судово-медичної експертизи № 60 від 27 вересня 2018 року виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді саден та крововилив обличчя зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, і перелому носової кістки без зміщення, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, могли утворитися в час і за обставин, про які повідомив потерпілий.
32. Отже, обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки насильницької поведінки засудженого свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_8, яка виникла раптово через сварку у відповідь на невиконання потерпілим своїх службових обов`язків, а не бажанням протидіяти виконанню працівником правоохоронного органу його законних повноважень.
33. Зазначене дає підстави для висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 мотиву втручання у законну діяльність працівника правоохоронного органу та протидії (перешкоджання) належному виконанню ним своїх службових повноважень, що є обов`язковою юридичною ознакою злочину, передбаченого ст. 345 КК.
34. З огляду на наведене, касаційний суд уважає, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи діяння засудженого отримали неправильну юридичну оцінку за ч. 2 ст. 345 КК.
35. Апеляційний суд під час перегляду справи за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника - адвоката ОСОБА_6, які вказували на однобічність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відсутність у матеріалах провадження доказів, які беззаперечно доводили б винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, зазначеного до уваги не взяв і помилку суду першої інстанції не виправив.
36. Дії ОСОБА_7 були зумовлені наміром завдати шкоди здоров`ю потерпілого і безпосередньо спрямовані на досягнення цього результату, а тому містять об`єктивні та суб`єктивні ознаки злочину проти особи і підлягають кваліфікації за наслідками, що настали, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, - за ч. 2 ст. 125 КК.
37. Межі повноважень Суду щодо перекваліфікації злочину окреслені нормою ч. 3 ст. 337 КПК, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин. Таким чином, нормативно повноваження суду щодо зміни обвинувачення обмежуються лише характером цієї зміни, а не позицією учасників судового провадження.
38. Проте у випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність перекваліфікації дій особи зі злочину публічного обвинувачення на злочин приватного обвинувачення, позиція потерпілого матиме вирішальне значення для подальшої долі кримінального провадження, зумовленої такою перекваліфікацією.