ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/1658/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - Стиранка М. Б. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача-1 - Коляновського Т. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача-2 - Наумець А. О. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Кухарської О. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Марко Р. І., Матущак О. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ"
до: 1) Приватного підприємства "Львівський автоцентр КАМАЗ", 2) Львівської міської ради,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна",
про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011 №1057, договору оренди земельної ділянки від 28.12.2011 №3-1891 та визнання права постійного користування земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ" (далі - ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Львівський автоцентр КАМАЗ" (далі - ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ") та Львівської міської ради про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011 № 1057 (далі - ухвала від 15.12.2011 № 1057) і укладеного на підставі цієї ухвали від 15.12.2011 № 1057 договору оренди земельної ділянки від 28.12.2011 № 3-1891 (далі - договір оренди), який зареєстрований 23.01.2012 у Державному реєстрі земель, а також про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4 (далі - земельна ділянка) згідно з державним актом на право користування землею від 1990 року серії Б № 083115 (далі - державний акт).
1.2. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому належало право постійного користування земельною ділянкою згідно з державним актом як правонаступнику Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова. За твердженням позивача, у період з 2008 до 2014 року ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" зазнало незаконного усунення директора Львова Ю. Ю. від виконання посадових обов`язків та неправомірної зміни учасників товариства, що призвело до незаконного відчуження його активів та позбавлення права користування, зокрема, земельною ділянкою. ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" зазначало, що позбавлення позивача права користування земельною ділянкою відбулося внаслідок неодноразового продажу об`єкта незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці. ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" наголошувало, що ухвалою від 15.12.2011 № 1057 було припинено право користування виробничої фірми "Камазавтоцентр" земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній у м. Львові та передано ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі комерції. На виконання вказаної ухвали від 15.12.2011 № 1057 між відповідачами укладено договір оренди. Позивач вважав, що земельна ділянка на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові неправомірно передана в оренду ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ", без належного її вилучення у позивача, без проведення будь-яких аукціонів та без виготовлення технічної документації. ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" стверджувало, що ухвала від 15.12.2011 № 1057 прийнята з порушенням вимог статті 123 Земельного кодексу України, оскільки проект земелеустрою на передану земельну ділянку не виготовлявся. Позивач зазначав, що укладений договір оренди не відповідає суті ухвали від 15.12.2011 № 1057, оскільки на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 (суддя Бортник О. Ю.) позов ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" до ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" та до Львівської міської ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1-Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Індастріс Україна" задоволено повністю. Визнано недійсною ухвалу від 15.12.2011 № 1057 "Про користування ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4". Визнано недійсним договір оренди, укладений 28.12.2011 між Львівською міською радою та ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ", який зареєстровано в управлінні Держкомзему у місті Львові, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за № 461010004000712, та зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 № 3-1891, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 3-3 вчинено запис. Визнано за ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" право постійного користування земельною ділянкою згідно з державним актом. Розподілено судові витрати зі сплати судового збору.
2.2. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є правонаступником Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. До позивача як до правонаступника Львівського обласного автоцентру КАМАЗ (Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова), створеного у березні 1998, законно перейшло й право безстрокового (постійного) користування земельною ділянкою, посвідчене державним актом. Суд зазначив, що позивач таке право відповідно до положень пункту 6 розділу Х Земельного кодексу України не переоформив, проте відсутність факту переоформлення державного акта не спростовує факт правонаступництва позивачем майнового права на земельну ділянку. Суд зауважив, що аргументи відповідача-1 про припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою у зв`язку з укладенням ним 29.10.2009 договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на земельній ділянці, не є підставою для відмови у позові. Посилаючись на обставини, встановлені у рішеннях Господарського суду Львівської області у справах № 914/1660/15, № 24/123, суд зазначив, що відсутні підстави для висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва вибув із власності позивача 29.10.2009 на законних підставах, відповідно до його волі, оскільки договір купівлі-продажу цього об`єкта укладено від імені позивача особою, яка незаконно здійснювала представництво його інтересів. Суд зауважив, що у матеріалах справи немає доказів прийняття Львівською міською радою ухвали від 15.12.2011 № 1057 відповідно до вимог статті 116 Земельного кодексу України за результатами аукціону. Крім того, суд, посилаючись на положення статті 123 Земельного кодексу України, зазначив, що у матеріалах справи немає доказів встановлення в натурі (на місцевості) станом на 15.12.2011 меж земельної ділянки площею 2,9668 га, якої стосується ухвала від 15.12.2011 № 1057; у матеріалах справи немає проекту землеустрою чи технічної документації щодо відведення земельної ділянки площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові, виготовленого та затвердженого відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України. Що стосується дотримання відповідачем-2 вимог статті 149 Земельного кодексу України щодо вилучення земельної ділянки, то суд наголосив, що згідно з поясненнями представника Львівської міської ради станом на дату прийняття ухвали від 15.12.2011 № 1057 юридична особа - позивач була припинена; відповідач-2 пунктом 1 ухвали від 15.12.2011 № 1057 вилучив земельну ділянку площею 1,504 га у юридичної особи, в підпорядкуванні якої перебував, на думку відповідача-2, позивач. Суд звернув увагу, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачами не визнається та порушено майнове право позивача, а також його інтерес до переоформлення в майбутньому права постійного користування земельною ділянкою. Так, суд зазначив, що позивач не зможе переоформити у подальшому своє майнове право на земельну ділянку площею 4,1 га відповідно до вимог Земельного кодексу України на право власності чи право оренди такої ділянки за відсутності у нього права постійного користування нею. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказане право, як і інтерес позивача до його переоформлення, підлягають захисту в судовому порядку, оскільки ухвала від 15.12.2011 № 1057 та укладений на її підставі договір оренди порушують право позивача, не відповідають закону; договір оренди не відповідає вимогам, які встановлені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Суд зауважив, що обставини, які стосуються позивача, мали місце з 06.06.2008 до 11.04.2014 (дата вчинення реєстраційної дії № 14159990027013332, якою скасовано раніше вчинену реєстраційну дію № 14151110017013332 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації), тому дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності.
2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі № 914/1658/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
2.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зауважив, що в цьому випадку суд першої інстанції, здійснюючи розгляд справи, не з`ясував питання та не встановив обставин стосовно ефективності способу захисту, обраного позивачем. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив таке:
- ухвалою від 15.12.2011 № 1057 Львівська міська рада, зокрема, вирішила припинити право користування Виробничою фірмою "Камазавтоцентр" земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові та передати ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі комерції;
- позивач у суді першої інстанції наголошував, що Виробнича фірма "Камазавтоцентр" не була землекористувачем земельної ділянки площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4, у м. Львові;
- станом на 12.05.2011 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були відсутні записи про такі юридичні особи як Виробнича фірма "Камазавтоцентр" та Обласний автоцентр КАМАЗ.
- позивач не переоформив право землекористування на земельну ділянку площею 4,1 га на вул. Конюшинній, 4, у м. Львові.
З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав вважати, що ухвалою від 15.12.2011 № 1057 припинено позивачу право користування земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що на підставі ухвали від 15.12.2011 № 1057 між ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" та Львівською міською радою було укладено договір оренди від 28.12.2011, за яким передано в оренду сформовану земельну ділянку кадастровий № 4610136300:05:018:0005, загальною площею 2,9668 га. Договір був укладений на строк до 15.12.2021. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсними ухвали від 15.12.2011 № 1057 і укладеного на підставі цієї ухвали договору оренди не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його користування земельної ділянки, відшкодування шкоди.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою, то суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, зазначив, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Враховуючи положення статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, суд наголосив, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Тому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими твердження суду першої інстанції про те, що у цій справі право позивача щодо переоформлення документів підлягає захисту в судовому порядку. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га згідно з державним актом задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною. Суд апеляційної інстанції зауважив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд не надає оцінки іншим аргументам сторін.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021.
3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувану постанову скаржник вважає незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 908/846/19, від 20.05.2018 у справі № 923/466/17, від 15.02.2022 у справі № 906/621/19, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 15.02.2022 у справі № 906/707/19, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 20.10.2021 у справі № 686/2846/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Скаржник зазначає, що ефективність обраного ним способу судового захисту відповідає і практиці Верховного Суду (зокрема, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/256/20, від 20.10.2021 у справі № 686/2846/17-ц, від 02.02.2021 у справі № 922/4209/19).
3.3. ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 залишити в силі та відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ".
ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" зазначає, що позивач добровільно здійснив відчуження об`єкта незавершеного будівництва, проте згодом ініціював позов про витребування цього майна (справа № 914/1660/15), після незадовільного результату у справі № 914/1660/15 звернувся з цим позовом, що, на думку відповідача-1, є свідченням недобросовісного використання позивачем своїх прав.
3.4. Львівська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ", а постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 залишити в силі. Львівська міська рада зазначає, що позивач як продавець здійснив продаж об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на земельній ділянці площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові, тому ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" мало всі правові підстави отримання в користування земельної ділянки для завершення будівництва недобудованого об`єкта. Львівська міська рада вважає, що ухвалою від 15.12.2011 № 1057 не було припинено право користування земельною ділянкою (4,1 га вул. Конюшинній, 4 у м. Львові), оскільки позивач не переоформив право користування цією ділянкою та не звертався до компетентних органів для такого оформлення. Львівська міська рада вважає, що земельна ділянка на момент її розпорядження перебувала у комунальній власності, розпорядником її була Львівська міська рада.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Старк Індастріс Україна" просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 залишити в силі та відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ". ТОВ "Старк Індастріс Україна" вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає змісту права, не призводить до його належного відновлення. ТОВ "Старк Індастріс Україна" вважає себе належним відповідачем у справі, оскільки вимоги позивача прямо впливають на його права та обов`язки, а задоволення касаційної скарги фактично призведе до безпідставного та незаконного порушення права ТОВ "Старк Індастріс Україна" на володіння та користування своїм майном та земельною ділянкою, необхідною для завершення його будівництва та подальшого обслуговування.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в 1990 році Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова було видано Державний акт № 083115 на право безстрокового користування землею площею 4,1 га на території радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області. Земля надана для будівництва автоцентру з обслуговування автомобілів. Цей акт видано виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих та зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею від 1990 за № 444.
4.2. 17.02.1998 Регіональне відділення Фонду державного майна України та громадяни України в кількості 29 осіб уклали Установчий договір про створення та діяльність ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ".
4.3. Відповідно до пункту 1 Установчого договору учасники створили Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський автоцентр КАМАЗ" шляхом реорганізації (перетворення) Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. До цього підприємства в порядку правонаступництва переходять права та обов`язки Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. Аналогічні за змістом положення містяться і в пункті 1.1 Статуту ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ", зареєстрованого 19.03.1998 за № 320-3 представником Реєстраційної палати в Залізничній районній адміністрації м. Львова.
4.4. 17.02.1998 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області видало наказ № 169 "Про створення ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ", відповідно до якого вирішило стати співзасновником спільного підприємства у формі ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" з внеском у статутний фонд підприємства у розмірі 115 596 грн, що становить 15,5 % статутного фонду підприємства, у вигляді основних засобів, незавершених капітальних вкладень та невстановленого устаткування, перерахованих у додатках № 4, № 6 до аудиторського висновку від 28.11.1997 на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997 Львівського автоцентру КАМАЗ, виданого Аудиторською фірмою "УкрЗахідАудит".
4.5. За змістом преамбули наказу від 17.02.1998 № 169 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області його видало відповідно до Закону України "Про господарські товариства", враховуючи рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995, та на підставі аудиторського висновку від 28.11.1997 на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997 Львівського автоцентру КАМАЗ, виданого Аудиторською фірмою "УкрЗахідАудит".
4.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи міститься рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995 у справі № 3/530 за позовом Львівського автоцентру "КАМАЗ" до Львівського регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання недійсним акта оцінки вартості майна Львівського автоцентру "КАМАЗ" та спонукання Львівського регіонального відділення Фонду державного майна про створення товариства з обмеженою відповідальністю та виділення представника Фонду в керівний орган товариства, яке відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України містить преюдиційні обставини.
Цим рішенням Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995 у справі № 3/530, Львівський обласний автоцентр "КАМАЗ" було створено Камським виробничим об`єднанням "КАМАЗ" і Львівським обласним виконавчим комітетом згідно з протоколом від 29.08.1980. Наказом від 15.09.1989 № 388 Виробничої фірми "Камазавтоцентр" Камського об`єднання "КАМАЗ" Львівський обласний автоцентр "КАМАЗ" було переведено на орендний підряд і 13.09.1989 між Виробничою фірмою "Камазавтоцентр" та трудовим колективом Обласного автоцентру "КАМАЗ" м. Львова укладено договір про встановлення орендних відносин. Арбітражним судом встановлено, що Виробничою фірмою "Камазавтоцентр" було передано в оренду частину майна та коштів; однак більшість майна Львівського автоцентру "КАМАЗ" було придбано за рахунок коштів трудового колективу. Тому суд вирішив, що частка державної власності в майні Львівського автоцентру "КАМАЗ" в порядку правонаступництва становить 567 млн 600 тис. крб та зобов`язав Львівське регіонального відділення фонду державного майна України вирішити питання про створення і перереєстрацію ТОВ Автоцентр "КАМАЗ" та виділити свого представника в його керівний орган. Під час задоволення вимоги про створення ТОВ "Автоцентр "КАМАЗ" суд керувався наказом Фонду державного майна України від 12.02.1993 № 69 "Про порядок перетворення суб`єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності у господарські товариства", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.04.1993 за № 28.
4.7. Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач стверджував, що ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" було створено на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області в порядку перетворення Львівського автоцентру "КАМАЗ" як суб`єкта підприємницької діяльності із змішаною формою власності, створеного за участю державних підприємств, в господарське товариство, тому позивач вважав себе правонаступником вказаного суб`єкта підприємницької діяльності, про що і зазначено в установчому договорі та його статуті.
4.8. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.07.2004 визнано ТОВ "Львівський автоцентр "КАМАЗ" власником збудованого приміщення автоцентру, що знаходиться на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові літ "П" та літера "Л".
4.9. 29.10.2009 позивач (в особі директора Подвисоцького О. В.) уклав із громадянином ОСОБА_1 договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, який зареєстровано в реєстрі за № 9055.
4.10. Відповідно до умов зазначеного договору позивач продав, а гр. ОСОБА_1 купив об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з адміністративного будинку, готовністю 6%, позначеного за планом земельної ділянки літ. "П" та складу-навісу, готовністю 8%, позначеного за планом земельної ділянки літ. "Л". Площа земельної ділянки 41 000,00 м2. Об`єкт незавершеного будівництва належить продавцеві на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою серії Б № 083115, виданого 20.08.1990 виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів та зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право користування землею за № 444, та рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004, справа № 2-10377/04, зареєстрованого 17.07.2006 обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 15413704, про що 19.07.2006 виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11269007 на бланку серії ССА № 268085.
4.11. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за гр. ОСОБА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.10.2009 № 24305064 та витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.11.2009 № 24420621.
4.12. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2010 у справі № 2-2689/10 було затверджено мирову угоду від 02.02.2010 між гр. ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2, згідно з якою право власності на згадані об`єкти незавершеного будівництва перейшли до ОСОБА_2 .
4.13. 17.03.2010 громадянка ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужила ці об`єкти незавершеного будівництва ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ".
4.14. Суд апеляційної інстанції встановив, що ці договори є чинними і недійсними в судовому порядку не визнавались.
4.15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11 зобов`язано Львівську міську раду на найближчій сесії розглянути заяву ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові на вул. Конюшинній, 4 площею 2,9668 га, та прийняти щодо неї рішення відповідно до вимог закону.
4.16. На виконання зазначеного судового рішення Львівська міська рада прийняла ухвалу від 15.12.2011 № 1057.
4.17. Ухвалою від 15.12.2011 № 1057 "Про користування ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4" Львівська міська рада, зокрема, вирішила припинити право користування Виробничою фірмою "Камазавтоцентр" земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4 в м. Львові та передати ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 в м. Львові в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання -землі комерції.
4.18. На виконання цієї ухвали від 15.12.2011 № 1057 між відповідачами у справі укладено договір оренди земельної ділянки від 28.12.2011 № 3-1891, який 23.01.2012 зареєстровано в Державному реєстрі земель.
4.19. За змістом довідки Управління Держкомзему у м. Львові від 21.09.2010 № 40/01-15/3835 про правовий статус земельної ділянки (довідка є складовою Технічної документації із землеустрою, щодо складення документів, які посвідчують право ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ" на земельну ділянку на вул. Конюшинна, 4), земельна ділянка площею 1,504 га, право користування на яку було припинено ухвалою від 15.12.2011 № 1057 та яка була надана в оренду відповідачу-1, входить у межі наданого державного акта на право користування землею площею 4,1 га, виданого Обласному автоцентру КАМАЗ.
4.20. Спір виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсними ухвали від 15.12.2011 № 1057, договору оренди та визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
5.2. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" про визнання недійсними ухвали від 15.12.2011 № 1057, договору оренди та визнання права постійного користування земельною ділянкою. Позовні вимоги мотивовані невідповідністю ухвали від 15.12.2011 № 1057 вимогам статей 123, 141 Земельного кодексу України, невідповідністю договору оренди суті цієї ухвали від 15.12.2011 № 1057 і порушенням прав та охоронюваних інтересів позивача неправомірним, на думку позивача, наданням в оренду земельної ділянки ПП "Львівський автоцентр КАМАЗ". Посилаючись на незаконне відчуження активів ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ", позивач стверджував про позбавлення його права користування земельною ділянкою, яке належало ТОВ "Львівський автоцентр КАМАЗ" як правонаступнику Обласного автоцентру КАМАЗ згідно з державним актом.
5.3. Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).
5.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013)).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
5.5. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Разом із цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою у певний строк, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками).
Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням частини 4 статті 13, частини 2 статті 14, частини 3 статті 22, частини 1 статті 24, частин 1, 2, 4 статті 41 Конституції України. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
5.6. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.
5.7. Верховний Суд також зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, а також законами України.
5.8. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття ухвали від 15.12.2011 № 1057) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частиною 2, 3, статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
5.9. Визначальним у правовідносинах з надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене в формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі (статті 116, 123 Земельного кодексу України). Тому в разі, якщо правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси, то такий акт визнається незаконним та скасовується судом на підставі частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України.
5.10. Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.11. Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
5.12. Правовідносини щодо визнання правочинів недійсними регулюються положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
5.13. Відповідно до частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. При цьому, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними.
5.14. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
5.15. Частиною 11 статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
5.16. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.17. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.