Відповідно до статей 6, 7 Закону України "Про ветеринарну медицину", підпункту 9 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1119,

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці, що додається.

2. Департаменту аграрної політики та сільського господарства забезпечити в установленому порядку подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1. Ця Інструкція встановлює порядок проведення профілактичних заходів спеціалістами ветеринарної медицини щодо недопущення захворювання птиці на реовірусну інфекцію, ветеринарно-санітарних заходів у випадках спалаху хвороби і розповсюдження реовірусної інфекції у птахогосподарствах різних форм власності, внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації одержаних яєць, м’яса та м’ясопродуктів від забою птиці та іншої продукції птахівництва у разі виявлення реовірусної інфекції та є обов’язковою для виконання фізичними або юридичними особами, у власності яких є домашня або інша птиця, що утримується в неволі, та діяльність яких пов’язана з утриманням та обігом птиці (далі - власники), спеціалістами ветеринарної медицини, які здійснюють діяльність у сфері птахівництва.

2. Реовірусна інфекція (теносиновіт курей, тендосиновіт, вірусний артрит, "слабість ніг", синовіт, артрит, інфекційний синусит індиків) - контагіозне захворювання, яке характеризується ураженням синовіальних мембран, сухожилків та суглобів кінцівок, підвищеною загибеллю молодняку, зниженням несучості і виводимості курчат та індичат.

3. Збудником хвороби є РНК-вмісний авіреовірус, який має зовнішній та внутрішній капсиди та двошарову оболонку, розмножується в цитоплазмі. Вірус не має гемаглютинуючих властивостей та не патогенний для лабораторних мишей. Реовіруси птиці розподіляють на п’ять серотипів. Штами авіреовірусів добре розмножуються на курячих та індичих ембріонах, у культурі клітин нирок курчат і культурі клітин фібробластів курячих ембріонів.

4. Реовіруси птиці стійкі до дії ультрафіолетового опромінення, зберігають здатність до репродукції при широкому спектрі рН-середовища від двох до восьми, малочутливі до деяких дезінфекційних речовин, стійкі до ефіру та хлороформу. Ліофілізований вірус зберігає інфекційність протягом п’яти і більше років. За кімнатної температури до 20° C вірус зберігає життєздатність протягом п’яти і більше місяців, інактивується під дією 3% розчину лугу за температури 35° C, 70% розчину етилового спирту, 3% розчину формаліну за температури 56° C протягом 30 хвилин, 0,1% розчину естостеролу протягом трьох хвилин за температури 20° C.

5. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця. Механічними факторами передання інфекції є гризуни, птахи, мухи, комахи тощо. Передається вірус з хрущаком мучним, у якому він може зберігатися впродовж восьми тижнів після інфікування.

Факторами передання збудника можуть бути незнезаражені відходи інкубації і сировина, одержана від хворої птиці (яйця, м’ясо, пух, перо), та забруднені виділеннями хворих птахів корми, підстилка, інвентар, одяг і взуття обслуговувального персоналу, транспортні засоби тощо.

Шляхи передання вірусу - контактний, аліментарний та трансоваріальний.

Реовірусною інфекцією частіше хворіє молодняк курей, індиків, качок, рідше - інших видів птиці. Хвороба перебігає у вигляді ензоотичних спалахів.

Вірус локалізується в сухожилках суглобів кінцівок. Найбільша кількість збудника є в посліді хворої птиці.

6. Захворювання перебігає у гострій, підгострій, хронічній та субклінічній (латентній) формах. Перехворіла птиця стає тривалим вірусоносієм.

У разі інфікування вірулентним штамом авіреовірусу добових курчат, індичат, гусенят інкубаційний період триває 48-72 години. У хворого молодняку спостерігають діарею, пригнічення, на 5-10 добу збільшується його загибель на 2-5% і більше. У перехворілих гусенят та індичат може розвинутися інфраорбітальний синусит, кон’юнктивіт.

Для хронічного перебігу хвороби характерні такі симптоми: молодняк відстає у рості, малорухливий, у стаді виражений нерівномірний розвиток птиці, розвиваються теносиновіти, за яких спостерігається неправильна постава нижніх кінцівок, кульгавість.

У разі зараження реовірусом птиці 10-30-денного віку інкубаційний період триває 2-12 діб і більше, що супроводжується підгострим перебігом захворювання, загибеллю птиці (становить 1,5-5%). У майбутньому очікуваної продуктивності від перехворілої птиці не отримують.

У курчат м’ясних порід 5-тижневого, а яєчних - 9-10-тижневого віку з’являються набряки навколо суглобів кінцівок. Птиця кульгає, пересування утруднене. У разі затяжного перебігу хвороба переходить у хронічну форму, при цьому нерідко відбувається розрив сухожилків кінцівок, що частіше реєструють у дорослої птиці в ділянці гомілки, розвиваються артрити.

У дорослої птиці хвороба перебігає хронічно, загибель становить 1-2%, вибраковка - понад 20%, несучість знижується на 20%. Спостерігається 20-30% курей з ознаками виснаження та кульгавості. Хворі індики та гуси не поїдають добову норму корму, швидко худнуть, спостерігається діарея та інфраорбітальний синусит.

Найбільш значний відхід під час гострого перебігу у молодняку птиці м’ясного напряму: бройлерів - 5-18%, індичат та гусенят - до 50%, каченят - до 100%.

Під час патолого-анатомічного розтину трупів птиці неускладнених форм захворювання спостерігається катаральний ентерит, збільшення нирок, атрофія фабрицієвої бурси, некротичні фокуси в печінці, селезінці, серцевий м’яз в’ялий, підшлункова залоза гіперемійована.

У курчат можна спостерігати провентрикуліт, потоншення м’язового шлунка, набряки суглобів тазової кінцівки.

1. Діагноз встановлюють на підставі аналізу епізоотичної ситуації регіону, господарства, клінічних ознак, наявності характерних патолого-анатомічних змін, результатів серологічних досліджень, а саме реакції дифузної преципітації (далі - РДП), реакції нейтралізації (далі - РН), реакції непрямої гемаглютинації (далі - РНГА), імуноферментного аналізу (далі - ІФА), ідентифікації виділеного вірусу в ІФА (прямим методом) та вірусологічних досліджень полімеразною ланцюговою реакцією. Стадо птиці вважається неблагополучним, якщо титри антитіл в РН у невакцинованих птахів перевищують 1 : 32.

2. До лабораторії ветеринарної медицини для вірусологічного дослідження направляють свіжі (не пізніше двох годин після загибелі) трупи, тушки вимушено забитої птиці, живий молодняк птиці (не менше п’яти голів) з вираженими клінічними ознаками захворювання або стерильно відібраний патологічний матеріал (вміст інфраорбітальних синусів, уражені суглоби, нирки, частки запаленого кишечника без вмісту). Зразки патологічного матеріалу відбирають з дотриманням правил асептики. Транспортують відібраний патологічний матеріал у термосі (ємності) з льодом за температури не вище +1 - +4° C або консервують 30-50% розчином хімічно чистого гліцерину на стерильному фізіологічному розчині. Фізіологічний розчин попередньо автоклавують за температури 120° C протягом 30 хвилин.

3. Для серологічних досліджень відбирають 25 проб сироваток крові від птиці однієї партії чи яйця і досліджують на РДП, РН, РНГА, ІФА.

4. Встановлюючи діагноз, слід враховувати можливість змішаного перебігу цієї хвороби з деякими іншими інфекціями.

1. Для профілактики реовірусної інфекції птиці власники зобов’язані виконувати заходи, передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03 липня 2001 року № 53, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05 липня 2001 року за № 565/5756, та керуватися іншими нормативно-правовими актами в галузі ветеринарної медицини. При цьому необхідно організовувати захист птахогосподарства від занесення інфекцій та їх розповсюдження.

2. Дезінфекція проводиться відповідно до вимог Інструкції з проведення санітарної обробки - дезінфекції, дезінсекції та дератизації об’єктів птахівництва, затвердженої наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 20 червня 2007 року № 69, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 липня 2007 року за № 813/14080, або іншими дезінфекційними ветеринарними препаратами, що пройшли державну реєстрацію для їх обігу та використання в Україні відповідно до Положення про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1349.

3. Інкубаційні яйця, отримані від птиці різних видів, завозять із птахогосподарств, благополучних щодо інфекційних хвороб, за наявності ветеринарних документів, передбачених Правилами заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01 серпня 2014 року № 288, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 03 жовтня 2014 року за № 1202/25979. Не допускається змішування в інкубаційних шафах та вивідних інкубаторах яєць, завезених із різних птахогосподарств. Інкубаційні яйця, отримані у птахогосподарстві, дезінфікують двічі не пізніше 1,5 години після знесення та перед закладкою в інкубатор.