Відповідно до Закону України "Про ветеринарну медицину", Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 N 500,

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та ліквідації кампілобактеріозу птиці (далі - Інструкція), що додається.

2. Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та забезпечити його тиражування та надсилання установам ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

3. Керівникам територіальних органів Держветфітослужби довести цю Інструкцію до відома ветеринарних лікарів на місцях та забезпечити контроль за її виконанням.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра аграрної політики та продовольства України Сеня О.В.

1.1. Ця Інструкція встановлює порядок проведення профілактичних заходів спеціалістами ветеринарної медицини щодо недопущення захворювання птиці кампілобактеріозом, ветеринарно-санітарних заходів у випадках спалаху хвороби птиці на кампілобактеріоз у птахогосподарствах, порядок внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації одержаних яєць, м'ясопродуктів від забою птиці та іншої продукції птахівництва при інфікуванні їх кампілобактеріями та є обов'язковою для виконання птахогосподарствами незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування, фізичними особами - підприємцями та спеціалістами ветеринарної медицини, які здійснюють діяльність у сфері птахівництва.

1.2. Кампілобактеріоз (вібріоз, Campylobacteriosis avium) - інфекційна хвороба птиці, яка проявляється у формі ентериту, гепатиту, септицемії та інтоксикації.

1.3. Збудником хвороби є термофільні бактерії, які належать до родини Spirillaceae, роду Campylobacter. Клінічні прояви у птиці викликають три види: C. jejuni, C. coli, C. laridis.

1.4. Кампілобактерії - тонкі, спірально вигнуті грамнегативні палички, які є рухливими і не утворюють спор та капсул. Їх розмір коливається в межах від 0,2 до 0,8 мкм у діаметрі та 0,5-6,0 мкм завдовжки. Вони є мікроаерофілами, тому для їх інкубації необхідна сприятлива атмосфера, в якій підвищено вміст вуглекислого газу, оптимальна суміш газового середовища для росту бактерій складається з 5% кисню, 10% вуглецю, 85% азоту. Оптимальна температура росту +37 град.C - 42 град.C.

Збудники кампілобактеріозу можуть продукувати термолабільний та термостабільний ендотоксини.

1.5. Кампілобактерії значно чутливі до дії фізико-хімічних факторів (прямі сонячні промені, висушування, нагрівання тощо).

Суспензія бактерій, нанесена на смужку фільтрувального паперу, гине за температури +20 град.C протягом 2 годин. На поверхні яєць, штучно інфікованих кампілобактеріями, живі бактерії зникли через 10 годин. У воді при температурі вище +4 град.C вони зберігалися до 4 тижнів, на тушках птиці, які зберігали при температурі нижче -9-12 град.C, - 10 діб, а нижче -20 град.C - 182 доби. Культура кампілобактерій у ліофілізованому стані на бруцельозному бульйоні з вмістом 0,16% агару та крові зберігала життєздатність кілька років.

Нагрівання до температури +55 град.C спричиняє загибель збудника протягом 10 хвилин. На інфікованих предметах бактерії залежно від дії факторів навколишнього середовища можуть виживати до 60 днів, за температури від +18 град.C до +27 град.C - 20 діб, за температури +6 град.C - до 1 місяця.

У патологічному матеріалі при зберіганні його за температури 0 град.C до +4 град.C збудник виживає до 7 діб.

Бактерії є слабостійкі до дії дезінфекційних речовин, 2% розчин фенолу, креоліну, формальдегіду знешкоджують їх за 15-30 секунд, а їдкого натру - протягом 1-2 хвилин, 5% гіпохлорид натру, у розведенні 1:200 - за 15 хвилин. За ступенем стійкості до хімічних дезінфекційних засобів збудники кампілобактеріозу належать до групи малостійких (перша група) збудників.

1.6. Основним природним резервуаром кампілобактерій є кури, індики, дикі птахи, гризуни, а також вівці, кози, свині, велика рогата худоба. Бройлери можуть бути інфіковані кампілобактеріями до 90%, індики - до 100%, качки - до 88%, при цьому клінічні ознаки хвороби у них відсутні.

Кампілобактерії у птиці локалізуються, в основному, у кишечнику і виділяються з послідом, інфікуючи навколишнє середовище.

Джерелом інфекції є хвора птиця та птиця, що перехворіла, а також латентні бактеріоносії. Інфікування відбувається аліментарним (горизонтальним) шляхом. Трансоваріальне (вертикальне) розповсюдження кампілобактеріозу не встановлено.

Передається хвороба через забруднені кампілобактеріями годівниці, напувалки, інвентар, підстилку, інфіковані корми, особливо тваринного походження, воду. Важливою ланкою в епізоотичному ланцюзі є інфіковані мухи, таргани, гризуни, синантропна та дика птиця тощо.

1.7. Кампілобактеріоз є зооантропонозною хворобою.

Хворіють переважно кури, індики та ряд вільноживучих птахів. До збудника більш чутливий молодняк.

Кампілобактерії, потрапляючи в травну систему птиці, викликають запалення слизової оболонки кишечника, далі через жовчні протоки проникають у печінку, а через лімфу та кров - в інші внутрішні органи. При цьому збудник викликає хронічну інтоксикацію організму, некротичний гепатит, запалення жовчного міхура, асцит, виснаження та загибель птиці.

Інкубаційний період становить від 5 днів до двох тижнів, інколи хвороба не має характерних ознак і тривалий час може не проявлятися клінічно.

Хвороба протікає у підгострій та хронічній формі.

Тяжкість клінічних ознак хвороби залежить від інфікувальної дози штаму кампілобактерій, віку птиці та ряду інших факторів.

Найважчий перебіг хвороби спостерігають у жаркий літній період серед курей - молодок 6-7 місячного віку в період яйцекладки та курчат у віці 1-3 місяці. Хвороба характеризується високою захворюваністю при незначній летальності.

При загостренні хвороби хвора птиця стає в'ялою, пір'я тьмяніє та скуйовджується, розвивається пронос. Послід рідкий, пінистий, брудно-зеленого кольору, нерідко з домішками крові, з різким неприємним запахом.

Різко знижується жива маса птиці (до 20-47%) та яйценосність (до 15-35%), реєструють також повне припинення циклу яйцекладки, з'являється спрага, відмова від корму. Гребінь та сережки анемічні. Підвищується температура тіла до 44 град.C. Птиця гине від інтоксикації чи виснаження протягом 2-10 діб після прояву клінічних ознак. Відхід молодняку птиці може бути до 2,7-15%. Перехворіла птиця ще надовго залишається латентним носієм кампілобактерій та інфікує навколишнє середовище, а при забої - м'ясопродукти.

1.8. Патолого-анатомічна картина характерна для гострого ентериту та інтоксикації організму. Патоморфологічні зміни характеризуються деструктивно-дистрофічними змінами, застійною гіперемією та множинними некрозами у внутрішніх органах (печінці, селезінці, серці, легенях, нирках).

Відмічаються найбільш характерні зміни в кишечнику, печінці, яєчниках. На вохряно-жовтому або брудно-зеленому фоні печінки спостерігають дрібні просоподібні утворення та крововиливи під капсулою. Розміри вогнищ некрозу в печінці 0,5-3,0 мм, а крововиливів - від крапкових до великих. Інколи некротичні вогнища зливаються в гомогенну масу і надають печінці вигляду цвітної капусти. Паренхіма крихка, на розрізі відмічають некротичні осередки різної величини. При хронічній формі перебігу хвороби зміни у печінці супроводжуються асцитом та гідроперикардитом. Жовчний міхур збільшений у 2-4 та більше разів, переповнений розрідженою жовчю світло-зеленого або буро-червоного кольору.

Нирки та селезінка збільшені блідо-сірого кольору з поодинокими чи множинними вогнищами некрозу.

В шлунково-кишковому тракті спостерігають ентерити, скупчення слизу, водяної рідини, крововиливи. Іноді виявляють перитоніти.

У тонкому та товстому відділах кишечника відмічають геморагії, інколи розширення кишечника на ділянці від дистальної петлі дванадцятипалої кишки до біфуркації сліпої кишки, виразково-некротичні ураження ділянки біфуркації сліпих кишок. У репродуктивних органах виявляють оваріїти, атрофію, переродження, руйнування, розрив фолікулів та сальпінгіти.

При гістологічному дослідженні реєструють: гострий паренхіматозний нефрит; набряк, застійну гіперемію та деструктивно-дистрофічні зміни в легенях, серці, печінці; множинні мікроскопічні осередкові некрози у внутрішніх органах, м'язових волокнах скелетних м'язів та м'язового шлунка. Загальні неспецифічні реакції організму птиці зводяться до ознак геодинамічних порушень, проявів набряку, кровонаповнення, лімфоїдних інфільтратів у органах.

2.1. Попередній діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічного прояву хвороби та патолого-анатомічних змін, а заключний діагноз - за результатами бактеріологічних досліджень (виділення збудника).

2.2. Для лабораторного дослідження відбирають зразки свіжого патологічного матеріалу від загиблої птиці, відходи інкубації (ембріони-задохлики, пил, пух), свіжого посліду, змивів з клоаки, підстилки з ящиків для транспортування, кормів (особливо тваринного походження), води, змивів з годівниць, обладнання, кліток тощо.

2.3. Ізоляція та підтвердження наявності організмів Campylobacter проводяться з врахуванням Manual of Diagnostic Tests and Vaccines for Terrestrial Animals, стандарту ISO 10272-1:2006(E). Ідентифікацію кампілобактерій проводять шляхом визначення їх культуральних, біохімічних властивостей за допомогою серологічних, біологічних досліджень.

З кожного досліджуваного матеріалу необхідно провести визначення видового складу принаймні одного ізоляту Campylobacter з врахуванням фенотипових властивостей або методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Ідентифікований ізолят використовують для подальшого визначення антимікробної резистентності .

2.4. Патогенність, вірулентність виділених культур мікроорганізмів визначають на білих мишах, добових або 10-добових курчатах, морських свинках з 30-добовим строком вагітності або 10-добових ембріонах курей.

2.5. За необхідності визначають токсигенні властивості виділених штамів бактерій на мишах-сосунах, ізольованій петлі тонкого відділу кишечника кроля або морської свинки, курчатах 30-добового віку.

2.6. Визначають резистентність виділених штамів кампілобактерій до антибактеріальних ветеринарних препаратів.

2.7. При встановленні діагнозу хворобу необхідно диференціювати від хронічного пастерельозу, сальмонельозів, колібактеріозу, спірохетозу, лімфоїдного лейкозу, еймеріозу і отруєння.

2.8. Періодично проводять моніторинг наявності кампілобактерій у живих бройлерів та в тушках бройлерів. З цією метою відбирають зразки свіжого посліду, вмістимого сліпої кишки або змивів з клоаки від 15-20 голів птиці та змиви з тушок для визначення Campylobacter. Вищеперераховані зразки повинні походити від однієї забійної партії птиці. Доставляють матеріал для бактеріологічних досліджень не пізніше 24 годин від моменту відбору, при цьому зразки повинні бути захищені від дії прямих сонячних променів та зберігатися при температурі -2 град.C +4 град.C. Відбір зразків, їх зберігання та дослідження проводяться згідно з рекомендаціями, інструкціями та стандартами відповідних міжнародних або вітчизняних організацій.

При вибірковому бактеріологічному контролі бройлерів, що підлягають забою (у кількості 15-20 голів від партії), не повинні виділятися патогенні кампілобактерії (C. jejuni, C. coli, C. laridis). У випадку виявлення патогенних кампілобактерій інфіковану птицю направляють на промислову переробку.

3.1. Для профілактики захворювання птиці на кампілобактеріоз керівники (власники) та спеціалісти ветеринарної медицини птахогосподарств зобов'язані дотримуватися вимог, встановлених Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 N 53, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.07.2001 за N 565/5756 (далі - Ветеринарно-санітарні правила).

3.2. Керівник (власник) птахогосподарства та спеціалісти ветеринарної медицини організовують захист птахогосподарства від занесення інфекції і її розповсюдження у птахогосподарстві та за його межами.

Для цього необхідно:

завозити інкубаційні яйця тільки з птахогосподарств, благополучних щодо кампілобактеріозу та інших інфекційних захворювань;

здійснювати інкубацію завезених яєць в окремому інкубаторії в умовах надійної ізоляції від інкубаційних яєць, одержаних у даному птахогосподарстві. Не допускати змішування в інкубаційних та вивідних інкубаторах яєць, завезених з різних птахогосподарств;

проводити дезінфекцію яєць перед закладкою в інкубатор відповідно до вимог Інструкції з проведення санітарної обробки - дезінфекції, дезінсекції та дератизації об'єктів птахівництва, затвердженої наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 20.06.2007 N 69, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.07.2007 за N 813/14080 (далі - Інструкція з проведення санітарної обробки - дезінфекції, дезінсекції та дератизації об'єктів птахівництва);

після перенесення інкубаційних яєць у вивідні шафи ставити ємності з розчином формаліну у співвідношенні 1:1;

обов'язково застосовувати карантин після завезення добових курчат та дорослої птиці;

вирощувати ремонтний молодняк ізольовано від дорослої птиці, дотримуватися термінів міжциклових профілактичних перерв перед посадкою кожної наступної партії птиці, проводити якісну підготовку приміщень до посадки наступної партії птиці, підтримувати ветеринарно-санітарні вимоги в пташниках, інкубаторії та інших виробничих приміщеннях;

дотримуватися зоогігієнічних та ветеринарно-санітарних вимог при транспортуванні, утриманні та годівлі птиці, будівництві об'єктів птахівництва;

організацію роботи птахогосподарств здійснювати у закритому режимі, підтримувати в робочому стані ветеринарно-санітарні об'єкти (дезбар'єри, санпропускники, дезкилими тощо);

дотримуватися технології виробництва яєць або м'яса птиці, що включає контроль за щільністю посадки курей, повітрообміном, температурою, режимом годівлі, своєчасністю видалення трупів птахів і посліду, стічних вод; спостереження за станом доріг і майданчиків біля пташників тощо;