1. Схвалити Концепцію реформування системи управління охороною праці в Україні, що додається.

2. Затвердити план заходів щодо реалізації Концепції реформування системи управління охороною праці в Україні, що додається.

Ця Концепція визначає принципи, основні напрями та завдання побудови системи організації безпеки та гігієни праці в Україні на основі ризикоорієнтованого підходу для забезпечення впровадження стандартів Європейського Союзу.

Концепцію спрямовано на реалізацію положень Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501, пункту 40 Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року , затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 р. № 634, статті 424 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони , ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII (далі - Угода), статей 2 і 3 Європейської соціальної хартії (переглянутої) , ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V, та розроблено на виконання пункту 149 розділу I плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік , затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 р. № 275, пункту 123 глави 12 розділу I плану пріоритетних дій Уряду на 2018 рік , затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 244.

Реформування системи управління охороною праці в Україні здійснюватиметься з урахуванням основних положень Рішення Європейської комісії від 6 червня 2014 р. для Європейського парламенту та Ради, Європейського економіко-соціального комітету та Комітету регіонів щодо Рамкової стратегії Європейського Союзу із розвитку здоров’я та безпеки праці на 2014-2020 роки.

Впровадження міжнародних трудових норм у національну юридичну практику та ризикоорієнтованого підходу забезпечить можливість ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці, якими передбачено більше прав і гарантій працівників порівняно з національним законодавством, в тому числі Конвенції про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці, № 187, підписаної 15 червня 2006 року.

Розвиток ринкових відносин, впровадження в різні галузі економіки нових технологій одночасно з використанням фізично і морально застарілих технологічних процесів та виробничого обладнання, що є джерелом підвищеної небезпеки, зумовлює необхідність реформування системи управління охороною праці.

Система управління охороною праці, яку було сформовано відповідно до командно-адміністративних засад планової економіки, довела свою ефективність за умови монополії державної форми власності в усіх галузях народного господарства, планування розвитку технічних систем і значного регламентування процедур і правил, пов’язаних із застосуванням виробничого обладнання та виконанням робіт.

Діюча система управління охороною праці на всіх рівнях сформована за принципом "коригувальних дій" (реактивним принципом), тобто реагування на небезпечні випадки та ситуації, а не за принципом "запобіжних дій" (проактивним), тобто профілактики небезпечних випадків та ситуацій, що унеможливлює визначення пріоритетності профілактичних заходів з безпеки та гігієни праці на кожному з етапів діяльності підприємства.

Такий підхід не сприяє запровадженню ефективного механізму економічного стимулювання роботодавців до створення належних, безпечних і здорових умов праці і не дає змоги роботодавцям вибирати найефективніший спосіб управління та інтегрувати систему управління охороною праці в загальну систему управління підприємством.

Жорстка регламентація правил виконання робіт і використання машин і механізмів призвела до накопичення значного обсягу нормативно-правових актів з безпеки та гігієни праці і не дає можливості оперативно та своєчасно реагувати на швидкий розвиток технологій та економіки і характеризується неефективним використанням ресурсів.

За таких умов підприємствам, особливо мікро- та малим, складно швидко адаптуватися до сучасних технологій, змін на ринку товарів і послуг.

Також спостерігається низька якість розслідувань нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, а тому існує висока ймовірність помилок у визначенні причин нещасних випадків і, як наслідок, хибних висновків щодо способів запобігання таким випадкам у майбутньому. Через відсутність ефективного аналізу причин заходи реагування на нещасні випадки спрямовуються переважно на регулювання та посилення обов’язкових загальних вимог без урахування факторів ризику на виробництві.

Результати проведення аналізу матеріалів розслідування нещасних випадків на виробництві свідчать, що більшість заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, полягає у проведенні позапланових інструктажів з питань охорони праці. Такий однотипний підхід до розв’язання проблеми без усунення причин настання нещасних випадків призводить до їх повторення.

Не враховані гендерні потреби та особливості працівників, які є важливими у зв’язку з відкриттям раніше заборонених професій для жінок.

Утворення дієвого органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері безпеки та гігієни праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі - інспекція праці), та впровадження стандартів Європейського Союзу і Міжнародної організації праці з безпеки та гігієни праці - це зобов’язання, які взяла на себе Україна у зв’язку з ратифікацією у 2004 році конвенцій Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві (далі - конвенції № 81 і 129). Проте нормами Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" обмежуються повноваження інспекторів Держпраці, визначені конвенціями № 81 і 129, що призводить до стримування реалізації деяких принципів, визначених ними, та до зниження ефективності інспекційної діяльності щодо забезпечення застосування правових норм.

Водночас потребують ефективнішої реалізації інші, визначені конвенціями № 81 і 129 , завдання інспекції праці, у тому числі надання роботодавцям і працівникам необхідної технічної інформації та консультацій.

Існуючі проблеми з підготовкою фахівців з питань безпеки та гігієни праці призводять до дефіциту кваліфікованих кадрів, які повинні забезпечувати організацію запобіжних заходів для створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Серед основних нерозв’язаних проблем залишаються недостатнє фінансування заходів з безпеки та гігієни праці, низька якість експертизи з безпеки та гігієни праці.

На сьогодні в Україні відсутній механізм економічної мотивації роботодавців та працівників до створення більш безпечних і здорових умов праці, а отже, до запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям.

Недостатньою є робота з підвищення обізнаності та інформування суспільства про безпеку та гігієну праці з метою формування культури профілактики нещасних випадків і професійних захворювань.

Відсутність в Україні єдиної державної системи статистичної звітності стосовно нещасних випадків на виробництві, аварій та професійних захворювань, шкідливих умов праці, випадків погіршення здоров’я, пов’язаних з професійною діяльністю, унеможливлює проведення аналізу витрат і вигод у процесі забезпечення належного рівня безпеки та гігієни праці.

Також існування незадекларованої праці, особливо на виробництвах, віднесених до небезпечних, унеможливлює здійснення системного контролю і визначення фактичного стану дотримання вимог щодо безпеки та гігієни праці.

Не врегульовано на законодавчому рівні питання співпраці та координації дій у сфері безпеки та гігієни праці тих роботодавців, працівники яких виконують роботи на одному робочому місці, інформування один одного, а також працівників про виробничі ризики та небезпеки.

Потребують удосконалення принципи участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері безпеки та гігієни праці усіх заінтересованих сторін: представників сторін соціального діалогу, професійних асоціацій, експертів з безпеки та гігієни праці, а також громадськості.

Недостатнє залучення засобів масової інформації, інформаційних ресурсів та Інтернету для забезпечення обізнаності працівників у сфері безпеки та гігієни праці не дає змоги застосовувати всі інструменти для пропаганди безпечної праці.

Метою Концепції є створення національної системи запобігання виробничим ризикам для забезпечення ефективної реалізації права працівників на безпечні та здорові умови праці.

Реалізація Концепції, якою буде забезпечено імплементацію в національне законодавство норм Директиви Ради № 89/391/ЄЕС від 12 червня 1989 р. про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників під час роботи, передбачає протягом 2019-2020 років формування нової національної системи запобігання виробничим ризикам шляхом впровадження на законодавчому рівні ризикоорієнтованого підходу у сфері безпеки та гігієни праці.

Запровадження національної системи запобігання виробничим ризикам, заснованої на принципах усунення небезпек, оцінюванні, контролі ризиків та управлінні ними, є головним механізмом, що застосовується багатьма країнами світу для ефективного і дієвого заохочення до створення безпечних і здорових умов праці як на державному, регіональному, галузевому і місцевому рівні, так і на рівні окремого підприємства і робочого місця. Така система повинна формуватися відповідно до послідовної ієрархії визначених Директивою Ради № 89/391/ЄЕС таких загальних принципів:

запобігання ризикам;

оцінювання ризиків, яких не можна уникнути;

усунення джерел ризиків;

адаптація умов праці до працівника, особливо під час облаштування робочих місць, вибору виробничого обладнання, методів роботи, з метою, зокрема, полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення шкідливого впливу роботи на здоров’я з урахуванням гендерних особливостей;

адаптація до технічного прогресу;

заміна устаткування підвищеної небезпеки на безпечне або менш небезпечне;

розроблення узгодженої загальної політики запобігання виробничим ризикам, що охоплює техніку, організацію праці, умови праці, соціальні відносини та вплив чинників, пов’язаних з виробничим середовищем;

надання заходам колективного захисту пріоритету перед заходами індивідуального захисту, що використовуються працівником;

належний інструктаж працівників.

Система повинна також ґрунтуватися на відповідальності роботодавців за забезпечення безпеки і здоров’я працівників в усіх аспектах, пов’язаних з роботою, на зобов’язанні роботодавців постійно пристосовуватися до мінливих обставин, вживати необхідних заходів для створення умов, безпечних для життя і здоров’я працівників, з урахуванням особливостей потреб чоловіків і жінок, і забезпечувати запобігання виробничим ризикам та їх оцінювання, проведення консультацій з працівниками, медичних оглядів, надання інформації та проведення навчання з питань охорони праці із суворим дотриманням згаданих загальних принципів запобігання.