З мотивів невідповідності Конституції України Указом Президента України від 20 листопада 2009 року N 949 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068" зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068 "Про збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи та внесення змін до її Статуту".

У зв'язку з цим та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106, статті 150 Конституції України, статей 13, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068 "Про збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи та внесення змін до її Статуту", опублікованої в газеті "Урядовий кур'єр" від 21 жовтня 2009 року N 194.

Постановою від 30 вересня 2009 року N 1068 Кабінет Міністрів України збільшив статутний капітал Державної іпотечної установи на суму 1000000000 (один мільярд) гривень за рахунок нерозподіленого залишку Стабілізаційного фонду ( пункт 1) , у зв'язку з чим вніс зміни до Статуту Державної іпотечної установи ( пункт 2) та вирішив низку інших пов'язаних з цим питань ( пункти 3-5) .

Названа постанова Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції України, виходячи з такого.

За Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113) ; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19) ; Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117) .

Основним Законом держави також визначено, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95) .

У Рішенні від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що "зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами".

Відповідно до Основного Закону держави Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, пункт 6 статті 116) . На цьому наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 13 січня 2009 року N 1-рп/2009 (справа про право законодавчої ініціативи щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України).

Таким чином, Уряд України не уповноважений визначати спрямування видатків Державного бюджету України, якщо це не передбачено затвердженим Верховною Радою України законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" чітко визначено джерела формування та напрями використання коштів Стабілізаційного фонду України (статті 23 і 76) . Названим Законом (в редакції, яка була чинною на момент прийняття Урядом України постанови, про яку йдеться) Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням із комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету здійснювати перерозподіл напрямів використання коштів Стабілізаційного фонду, а також за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони - щодо додаткового розподілу і перерозподілу напрямів, визначених пунктом 9 частини першої статті 76 (частина третя статті 76) . При цьому на день прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про виділення коштів на збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи на 1 млрд. гривень не розподілений Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" за напрямами видатків залишок коштів Стабілізаційного фонду становив 65,2 млн. гривень.

Право на розподіл нерозподілених коштів Стабілізаційного фонду за погодженням із комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету Кабінет Міністрів України набув лише з 15 жовтня 2009 року - дня набрання чинності Законом України від 21 серпня 2009 року N 1608-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України". Ці внесені Законом України від 21 серпня 2009 року N 1608-VI зміни, які набрали чинності з 15 жовтня 2009 року, не мають зворотної дії в часі згідно з частиною першою статті 58 Конституції України ("закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи").

Як відзначив Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата, "стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності".

У Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що "в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма); за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".