З мотивів невідповідності Конституції України Указом Президента України від 8 вересня 2009 року N 718 "Про зупинення дії окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 та від 20 травня 2009 року N 508" згідно з пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України зупинено дію абзацу другого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 508) та абзацу четвертого пункту 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 508.

У зв'язку з цим та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106, статті 150 Конституції України, статей 13, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність абзацу другого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 508 ("Офіційний вісник України", 2001 р., N 31, ст.1412; 2002 р., N 31, ст.1478; 2003 р., N 48, ст.2526; 2009 р., N 39, ст.1309), та абзацу четвертого пункту 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 508, опублікованою в газеті "Урядовий кур'єр" від 3 червня 2009 року N 97.

Кабінет Міністрів України 20 травня 2009 року видав постанову N 508 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915", якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини".

Пунктом 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915, пункт 5 названої постанови (яким було передбачено можливість забезпечення збирання, сортування, заготівлі та утилізації використаної тари (упаковки) підприємствами, установами, організаціями самостійно або шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з державною компанією "Укрекокомресурси" чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України) викладено в новій редакції, за якою підприємства, установи та організації усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, зобов'язано самостійно з дотриманням вимог законодавства забезпечити приймання та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів або укласти з державною компанією "Укрекокомресурси" договори про організацію їх збирання, заготівлі та утилізації.

Таким чином, оскільки для самостійного здійснення утилізації тари та пакувальних матеріалів зазначеним підприємствам, установам і організаціям та імпортерам на всій території України потрібно створити належну інфраструктуру, що на практиці виконати практично неможливо, постанова Кабінету Міністрів України N 508 зобов'язує виробників та імпортерів укладати контракти з єдиним підприємством - державною компанією "Укрекокомресурси", чим унеможливлюється здійснення підприємницької діяльності більш як 1800 спеціалізованими підприємствами, що мають ліцензії і умови для надання відповідних послуг на території України.

Таке рішення Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції України, виходячи з такого.

1. Згідно з Основним Законом України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція не допускаються (частини перша і третя статті 42) .

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 9 жовтня 2008 року N 22-рп/2008, "на державу покладено обов'язок забезпечувати захист змагальності суб'єктів господарювання в отриманні та розподіленні ними прибутку з метою досягнення економічних та соціальних результатів. Відповідно до Основного Закону України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція (частина третя статті 42) . Частини перша і третя статті 42 Конституції України, гарантуючи право на підприємницьку діяльність та захищаючи конкуренцію у підприємницькій діяльності, не виключають можливості обмеження конкуренції, однак містять заборону на неправомірне обмеження конкуренції у підприємницькій діяльності".

Питання економічної конкуренції в Україні регулюються низкою законів, у тому числі Законом України "Про захист економічної конкуренції", яким визначено конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку ( стаття 1) , а антиконкурентними діями органів влади - прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, зокрема, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, дії, якими встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів (частини перша та друга статті 15) . Закон України "Про відходи", який є спеціальним законодавчим актом, що визначає правила поводження з відходами (до яких належать пакувальні матеріали і тара), не передбачає монополізації відповідного ринку послуг, натомість у ньому передбачено надання послуг зі збирання, оброблення та утилізації відходів підприємствами, установами та організаціями, що одержали, зокрема, ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження діяльності, пов'язаної зі збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних відходів (статті 17, 34, 35) .

За таких обставин запровадження припису підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, укладати договори про організацію їх збирання, заготівлі та утилізації виключно з державною компанією "Укрекокомресурси" є не чим іншим, як антиконкурентною дією, що обмежує конкуренцію.

Ураховуючи викладене, слід дійти висновку, що зазначені положення пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" (зі змінами, внесеними постановою від 20 травня 2009 року N 508) не відповідають нормі частини третьої статті 42 Конституції України.

2. Конституцією України встановлено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42) , правові засади та гарантії підприємництва визначаються виключно законом (пункт 8 частини першої статті 92) , єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України ( стаття 75) , до виключних повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91) . На виключно законодавчому визначенні правових засад і гарантій підприємництва, встановленні законом обмеження підприємницької діяльності неодноразово наголошував Конституційний Суд України (Рішення від 27 лютого 2001 року N 1-рп/2001 у справі про правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, від 15 квітня 2004 року N 10-рп/2004 у справі про визначення мінімальної ціни на цукор, від 15 грудня 2004 року N 21-рп/2004 у справі про морський порт як державне підприємство).