Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сторожук та Кононов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви, подані у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) вказаними у ній заявниками (далі — заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко, про скарги, наведені в пунктах 1–3, а також визнати решту скарг у заяві № 48768/16 неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 18 січня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники посилалися, зокрема, на статтю 3 Конвенції та стверджували, що вони зазнали жорстокого поводження з боку працівників міліції, а розслідування їхніх скарг було неефективним.

2. Пан А.М. Сторожук (заява № 13577/16) також скаржився, зокрема, за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що 21 вересня 2010 року його свавільно затримали, надягнули на нього кайданки, тримали у службовому автомобілі працівників міліції, а потім доправили до наркологічного диспансеру без будь-яких на те підстав і належного документування.

3. Пан К.С. Кононов (заява № 48768/16) також скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час розслідування та судового розгляду його кримінальної справи, а також за пунктом 1 статті 6 Конвенції — на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.

4. Факти кожної окремої заяви детально викладені у таблицях у додатку.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися за різними положеннями Конвенції на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх скарг. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року), вважає, що відповідні скарги мають розглядатися виключно за статтею 3 Конвенції.

7. Уряд стверджував, що скарга п. А.М. Сторожука (заява № 13577/16) була передчасною, оскільки відповідне провадження на національному рівні все ще тривало. Уряд також стверджував, що п. К.С. Кононов (заява № 48768/16) не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржив постанову від 06 липня 2016 року про закриття кримінального провадження у зв’язку з його твердженнями про жорстоке поводження. Насамкінець Уряд стверджував, що скарги обох заявників у будь-якому випадку були явно необґрунтованими.

8. Розглянувши зауваження Уряду у контексті наявних документів і встановлених у його практиці принципів (див., зокрема, рішення у справах "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 91–99 і 172–180, від 15 травня 2012 року, та "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 48–49 і 56–58, від 07 листопада 2013 року), Суд вважає, що вони мають бути відхилені. Суд доходить висновку, що заявники висунули небезпідставні скарги на жорстоке поводження та надали національним органам влади відповідні можливості для розгляду їхніх тверджень, таким чином виконавши свій обов’язок вичерпання національних засобів юридичного захисту. Крім того, Суд вважає, що скарги, висунуті обома заявниками, не є ані явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81–90 та 114–123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

10. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не вказували на серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

11. Суд зазначає, що в згаданому рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173–180, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що вони є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

12. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними. Тоді як деякі скарги не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували скарги заявників, що вони стали потерпілими від жорсткого поводження працівників правоохоронних органів. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

13. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

14. Отже, Суд доходить висновку, що ці скарги свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявниками.

15. Заявники також висунули інші скарги (див. пункти 2 і 3).

16. Розглянувши ці скарги у контексті наявних у нього матеріалів та його усталеної практики, Суд доходить висновку, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, а заперечення Уряду стосовно стверджуваної передчасності скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції, висунутої п. А.М. Сторожуком у заяві № 13577/16, має бути відхилено (див. згадане рішення у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 73).

17. Суд також доходить висновку, що ці скарги мають бути визнані прийнятними та свідчать про такі порушення:

(a) порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконністю незадокументованого тримання під вартою п. А.М. Сторожука (заява № 13577/16) в контексті висновків Суду в рішенні у справі "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74–78, від 15 листопада 2012 року, та в згаданому рішенні у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 85;

(b) порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з тривалістю тримання під вартою під час досудового розслідування п. К.С. Кононова (заява № 48768/16) в контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 79–81, від 10 лютого 2011 року, та "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 40–42, від 15 грудня 2016 року; і

(c) порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю кримінального провадження щодо п. К.С. Кононова в контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-ІІ, "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII, та "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року.

18. Заявники висунули вимоги щодо справедливої сатисфакції на підставі статті 41 Конвенції (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

19. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

20. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції у зв’язку зі скаргами на жорстоке поводження, висунутими в обох заявах.

4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою п. А.М. Сторожуком у заяві № 13577/16.

5. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження щодо заявника, висунутою п. К.С. Кононовим у заяві № 48768/16.

6. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тривалість кримінального провадження, висунутою п. К.С. Кононовим у заяві № 48768/16.