Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Фіяло та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Марія Елосегі (<...>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на неефективне розслідування смерті внаслідок дорожньо-транспортних пригод і дорожньо-транспортних пригод, що становили загрозу життю, в яких не брали участі представники держави.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися на неефективне розслідування смерті внаслідок дорожньо-транспортних пригод і дорожньо-транспортних пригод, що становили загрозу життю, в яких не брали участі представники держави. Вони посилалися на статті 2, 3, 6 і 13 Конвенції.

Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року).

7. Насамперед Суд зазначає, що цю справу слід розглядати з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі "Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року. Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).

8. До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті цих принципів, Суд вважає, що розслідування характеризувалися різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті родичів заявників або дорожньо-транспортних пригод, що загрожували життю, а також осіб, які мали понести відповідальність, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку.

10. У керівних справах "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року, "Поживотько проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року, та "Качурка проти України" (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), пункти 74-80) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, а також відхиляє будь-які додаткові вимоги справедливої сатисфакції, висунуті заявником у заяві № 62545/15.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 2 Конвенції щодо неефективного розслідування смерті внаслідок дорожньо-транспортних пригод і дорожньо-транспортних пригод, що становили загрозу життю, в яких не брали участі представники держави.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 62545/15.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 липня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.