Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пісоцький проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 січня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 05 листопада 2020 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв п. Б.В. Фокій - юрист, який практикує у м. Чернівці, Україна.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Відомості про заявника та інформація щодо заяви наведені в таблиці у додатку.

5. Заявник стверджував про ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

6. Заявник скаржився, головним чином, на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

7. Суд зазначає, що заявник страждав на серйозні захворювання, зазначені у таблиці в додатку, які вплинули на його повсякденне життя. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

8. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, обидва з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями).

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявника, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявник не отримав всебічної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

10. Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності, у тому числі питання дотримання шестимісячного строку за пунктом 1 статті 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Саакашвілі проти Грузії" (Saakashvili v. Georgia), заяви № 6232/20 та № 22394/20, пункти 46-59, від 01 березня 2022 року, в якому Суд розглянув питання продовження відповідного строку у зв’язку з COVID-19 та дійшов висновку, що в якості винятку його слід вважати зупиненим загалом на три календарні місяці, якщо його перебіг почався або мав закінчитися у будь-який момент у період з 16 березня по 15 червня 2020 року). Отже, згадані скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.