Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Головін проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Карло Ранцоні (<...>),

Марія Елосегі (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>),

Катержіна Шімачкова (<...>),

Микола Гнатовський (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 47052/18), яку 23 вересня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Анатолій Сергійович Головін (далі - заявник),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 20 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується звільнення судді Конституційного Суду України, як стверджується, всупереч статтям 6, 8 і 18 Конвенції.

2. Заявник народився у 1952 році та згідно з останньою доступною інформацією проживає у м. Києві. Заявника представляла покійна пані О.Ю. Льошенко - юрист, яка практикувала у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. У серпні 2006 року Верховна Рада України призначила заявника на посаду судді Конституційного Суду України на строк дев’ять років без права бути призначеним повторно.

6. 24 лютого 2014 року Верховна Рада України звільнила заявника з його посади "за порушення ним присяги судді" у зв’язку з його участю в ухваленні Конституційним Судом України Рішення від 30 вересня 2010 року тією ж Постановою, що й заявників в рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), заяви № 27276/15 та № 33692/15, пункти 5-20, від 12 січня 2023 року.

7. 27 лютого 2014 року заявник, посилаючись на Кодекс адміністративного судочинства України, звернувся до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) з позовом, оскаржуючи своє звільнення.

8. 03 березня 2014 року заявник подав до Верховної Ради України заяву про відставку.

9. 11 грудня 2017 року ВАСУ визнав незаконною Постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року у частині щодо звільнення заявника. У своїй постанові ВАСУ послався на міжнародні та національні правові принципи стосовно незалежності судових органів і дійшов висновку, що Верховна Рада України не дотрималася цих принципів. Він посилався, зокрема, на положення Закону України "Про Конституційний Суд України", в якому встановлювалося, що судді не могли нести юридичну відповідальність за результати свого голосування (див. згадане рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункт 41). Він також встановив, що Верховна Рада України не дотрималася процедури звільнення судді Конституційного Суду України й ніщо не свідчило про те, що була встановлена особиста відповідальність заявника.

10. Верховна Рада України звернулася до Верховного Суду з апеляційною скаргою.

11. 14 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову ВАСУ та відмовила у задоволенні позовних вимог заявника як необґрунтованих. Повний текст постанови було складено 23 березня 2018 року.

12. Верховний Суд встановив, що Конституційний Суд України діяв поза межами своїх повноважень під час ухвалення свого Рішення від 30 вересня 2010 року, оскільки він фактично визнав нечинними обов’язкові положення Конституції України. Верховний Суд вважав, що, ухвалюючи своє Рішення, Конституційний Суд України не забезпечив верховенство Конституції України, змінив Конституцію України та конституційний лад, порушивши основоположні принципи демократії та розподілу влади, а також підірвав легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їхня діяльність стала базуватися на нормах, встановлених Конституційним Судом України, а не Верховною Радою України. Верховний Суд дійшов висновку, що участь заявника в ухваленні цього Рішення та наслідки такої участі були явно несумісними з його присягою судді.

13. Верховний Суд встановив, що заявника звільнили на підставі процедури, яка відповідала Конституції України та Регламенту Верховної Ради України.

14. Верховний Суд також зазначив:

"В рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) піддав критиці процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні, зазначивши, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. ЄСПЛ поставив під сумнів належну роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права в такому випадку-1.

Водночас існують суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у зазначеній вище справі, та обставинами справи, що розглядається.

Згідно з [відповідними положеннями] Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)-2 Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Зазначене вказує на політичний характер формування цього органу конституційної юрисдикції.

Крім того, Конституційний Суд України не розглядає конкретні юридичні справи у спорах між певними суб’єктами права, а може визнавати неконституційними нормативні акти (тобто діяти як негативний законодавець) та здійснювати обов’язкові для застосування тлумачення Основного Закону і за чинною на той час редакцією Конституції України тлумачення законів (тобто діяти як позитивний законодавець).

__________

-1 Рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, пункт 122, ЄСПЛ 2013 (ця та інші примітки відсутні в постанові Верховного Суду та були додані Секретаріатом Суду для зручності).

-2 Відповідні положення наведені в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункт 33).

Ці обставини суттєво відрізняють Конституційний Суд України від судів загальної юрисдикції, оскільки зазначене вище свідчить про те, що цей орган є більшою мірою політичним, ніж судовим.

Те, що Конституційний Суд України не є судом у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, випливає також із рішень Європейського суду з прав людини у справах "Фішер проти Австрії" та "Цумтобель проти Австрії"-3.

За таких обставин цілком виправданим є висновок, що суб’єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосовувати до призначеного судді заходи політичної відповідальності в разі встановлення цим суб’єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред’являються суспільством до судді Конституційного Суду України".

__________

-3 Рішення у справах "Фішер проти Австрії" (Fischer v. Austria), від 26 квітня 1995 року, пункт 29, Серія A № 312, "Цумтобель проти Австрії" (Zumtobel v. Austria), від 21 вересня 1993 року, пункт 30, Серія A № 268-А.

15. Відповідні документи наведені в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 33-73).

16. Заявник скаржився, що (i) пов’язана з його звільненням справа не була розглянута "незалежним і безстороннім судом"; (ii) його справу не розглянув "суд, встановлений законом", оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; (iii) не було дотримано право на вмотивоване рішення; та (iv) не було дотримано принцип юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за "порушення присяги". Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідна частина якого передбачає:

"1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення....".

17. Заявник також скаржився на незаконність свого звільнення і порушення його права на повагу до приватного життя. Він посилався на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

А. Доводи сторін

18. Заявник і Уряд подали доводи схожі за своїм характером на подані в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 77-80, 88-90 і 115-119).

19. Зокрема, Уряд доводив, як і в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 77 та 78), що неповідомлення заявником Суд про свою заяву про відставку становило зловживання правом на подання індивідуальної заяви і його прохання про відставку робило його скаргу за статтею 8 Конвенції беззмістовною.

20. Уряд також вказав на контекст, в якому виникла справа, зокрема проблемний характер Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року (див. аналогічні доводи в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункт 90). Він також стверджував, що підстави та порядок звільнення заявника відповідали національному законодавству й не призвели до порушення прав заявника.

21. Заявник заперечив проти цих доводів, стверджуючи, зокрема, що "порушення присяги" ним ніколи не встановлювалося відповідно до законодавства. Національне законодавство не передбачало можливість притягнення до відповідальності суддів Конституційного Суду України за позиції, висловлені ними під час ухвалення рішень цього суду (див. аналогічні доводи в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункт 88).

В. Оцінка Суду

22. Суд зазначає, що ніщо не свідчить про зловживання правом на подання індивідуальної заяви та ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав (див., для порівняння, там само, пункти 77-87). Тому вони мають бути визнані прийнятними.

23. Ситуація заявника та рішення, ухвалені на національному рівні у його справі, майже ідентичні ситуації та рішенням щодо заявників в згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine).