Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Овчаренко та Колос проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Юлія Антоанелла Моток (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Марія Елосегі (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 27276/15 і № 33692/15), які 20 травня і 02 липня 2015 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. В’ячеслав Андрійович Овчаренко (далі - перший заявник) і п. Михайло Іванович Колос (далі - другий заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 29 листопада 2022 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується звільнення двох суддів Конституційного Суду України, як стверджується, усупереч статтям 6, 8 і 18 Конвенції.

2. Заявники народилися у 1957 та 1953 роках відповідно, і їх представляв п. А. Бущенко, який на момент подій був юристом, що практикував у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України.

6. У грудні 2004 року вона внесла зміни до Конституції України, які, серед іншого, розширили функції парламенту у політичній системі та звузили повноваження Президента України. Можливі порушення порядку внесення цих конституційних змін стали предметом публічної дискусії, а також обговорень в Парламентській асамблеї Ради Європи (далі - ПАРЄ), що відображено в її Резолюції 1466 (2005) від 05 жовтня 2005 року "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною" (див. пункт 43).

7. 04 серпня 2006 року Верховна Рада України призначила заявників на посади суддів Конституційного Суду України.

8. Того ж дня Верховна Рада України прийняла зміни до "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон "Про Конституційний Суд України"), вказавши, що Конституційний Суд України не мав повноважень перевіряти конституційність законів України про внесення змін до Конституції України.

9. 05 лютого 2008 року Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження за поданням народних депутатів щодо конституційності Закону України, яким у грудні 2004 року були внесені зміни до Конституції України. Суд зазначив, що положення Закону України "Про внесення змін до Конституції України" "вичерпали свою функцію" після набрання ними чинності. Пізніше він відмовив у відкритті конституційного провадження за поданням щодо конституційного контролю з процесуальних підстав (оскільки не були зазначені повна назва, реєстраційний номер і дата прийняття оскаржуваного Закону України).

10. 26 червня 2008 року Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційним положення Закону "Про Конституційний Суд України", прийнятого в 2006 році, яким з його юрисдикції були виключені закони України про внесення змін до Конституції України (див. пункт 8). Зокрема, суд зазначив, що Конституція України встановила його повноваження перевіряти конституційність прийнятих Верховною Радою України законів і в ній не наводились жодні винятки щодо законів про внесення змін до Конституції України.

11. У лютому 2010 року В. Януковича обрали Президентом України.

12. 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України за поданням народних депутатів від липня 2010 року ухвалив Рішення про визнання неконституційними змін, внесених до Конституції України у 2004 році, встановивши, що вони були прийняті з порушенням встановленої процедури. Суд встановив, що зміни втрачали чинність з дати ухвалення Рішення, а тому відновлювалася дія попередньої редакції Конституції України. У своєму обґрунтуванні суд посилався, серед іншого, на Резолюцію ПАРЄ 1466 (2005) (див. пункти 6 і 49).

13. Наприкінці листопада 2013 року у м. Києві розпочалися масштабні антиурядові демонстрації, які згодом поширилися на інші міста України, переросли в масові народні протести у країні, як повідомлялося, у відповідь на рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Наприкінці лютого 2014 року демонстрації переросли у серйозні сутички між протестувальниками та працівниками правоохоронних органів, які призвели до заподіяння численних тілесних ушкоджень та смертей (конкретні відомості див. в рішенні у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 9-17, від 21 січня 2021 року).

14. 21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про відновлення дії окремих положень Конституції України" (далі - Закон "Про відновлення дії окремих положень Конституції") для повернення до редакції Конституції України 2004 року з певними змінами. Вона також звільнила з посади Міністра внутрішніх справ України.

15. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України встановила, що п. В. Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення своїх обов’язків Президента України. Того ж дня та 23 лютого 2014 року Верховна Рада України звільнила з посади Генерального прокурора України і ухвалила низку інших рішень щодо зміни вищих посадових осіб держави та функціонування виконавчої влади (конкретні відомості див. в згаданому рішенні у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 44 і 45).

16. 24 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді". Цією Постановою Верховна Рада України, посилаючись на статтю 126 Конституції України, звільнила з посади у зв’язку з "порушенням присяги" суддів Конституційного Суду України, призначених за квотою Верховної Ради України у порядку, передбаченому статтею 148 Конституції України (див. пункт 33), у тому числі заявників. Потім вона запропонувала виконуючому обов’язки Президента України та з’їзду суддів України вжити заходів для звільнення з посади у зв’язку з "порушенням присяги" інших суддів Конституційного Суду України (призначених за квотами Президента України та з’їзду суддів України відповідно). Насамкінець вона звернулася до Генеральної прокуратури України з вимогою порушити кримінальне провадження щодо обставин, за яких Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 30 вересня 2010 року (див. пункт 12).

17. В обґрунтуванні для ухвалення вказаної Постанови Верховна Рада України зазначила, що 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України у неконституційний спосіб вніс зміни до Конституції України, привласнивши повноваження Верховної Ради України, порушив засадничі конституційні принципи народовладдя і розподілу влад, та змінив конституційний лад. У зв’язку з цим Верховна Рада України послалася на обґрунтування ухвали Конституційного Суду України від 05 лютого 2008 року (див. пункт 9), згідно з яким Закон України "Про внесення змін до Конституції України" "вичерпав свою функцію", ставши складовою Конституції України. Верховна Рада України також послалася на висновок Венеціанської комісії від 20 грудня 2010 року "Про конституційну ситуацію в Україні" (див. пункт 50), зазначивши, що Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року порушило питання легітимності діючих інститутів держави, оскільки Президент України та Верховна Рада України були обрані на підставі конституційних положень, які визнавалися такими, що втратили чинність; унаслідок цього Рішення Президент України набув набагато більше повноважень, ніж можна було передбачити виборцям на момент його обрання; і після цього Рішення діяльність головних органів державної влади базувалася на нормах, змінених судом, а не нормах, змінених Верховною Радою України як демократично легітимним органом.

18. Верховна Рада України також зазначила, що 29 травня 2013 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради до жовтня 2015 року. Верховна Рада України вважала, що цим Рішенням судді Конституційного Суду України порушили права громадян обирати та бути обраними.

19. Насамкінець Верховна Рада України зазначила, що 25 січня 2012 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, хоча раніше він ухвалював протилежні рішення з цього ж питання. У зв’язку з цим Верховна Рада України встановила, що судді Конституційного Суду України порушили конституційні права громадян на соціальний захист і достатній життєвий рівень.

20. Верховна Рада України дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, які ухвалювали зазначені Рішення, порушили свій обов’язок забезпечувати верховенство Конституції України та захищати конституційний лад і конституційні права громадян усупереч статтям 3, 19, 147-153 Конституції України, і ці порушення суперечили змісту присяги судді, чесному та сумлінному виконанню обов’язків суддею Конституційного Суду України.

21. У березні 2014 року заявники подали заяви про відставку, бажаючи припинити виконання обов’язків за власним бажанням, а не на підставі застосованого Верховною Радою України покарання. Водночас вони оскаржили до суду Постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року про їхнє звільнення у зв’язку з "порушенням присяги" (див. далі).

22. Окремо Генеральна прокуратура України порушила кримінальне провадження за фактом захоплення Президентом України В. Януковичем державної влади у неконституційний спосіб шляхом внесення змін до Конституції України внаслідок ухвалення незаконного Рішення Конституційним Судом України, зловживання владою суддями Конституційного Суду України та ухвалення завідомо незаконного Рішення від 30 вересня 2010 року. 04 травня 2020 року Печерський районний суд постановив ухвалу про затримання in absentia п. В. Януковича в межах цього кримінального провадження, а 25 березня 2021 року Київський апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін. Провадження у справі досі триває.

23. 27 лютого 2014 року перший заявник, посилаючись на Кодекс адміністративного судочинства України, звернувся до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) з позовом, оскаржуючи своє звільнення.

24. 18 червня 2014 року ВАСУ визнав незаконною Постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року у частині щодо звільнення першого заявника. Він встановив, що Верховна Рада України не дотрималася процедури звільнення судді Конституційного Суду України. Зокрема, Регламент Конституційного Суду України передбачав процедуру обов’язкового попереднього розгляду справи самим Конституційним Судом України, однак цієї процедури дотримано не було. Крім того, Верховна Рада України ухвалила оскаржувану Постанову за скороченою процедурою-1, що було неможливим у випадку звільнення з посади суддів Конституційного Суду України. У своїй постанові ВАСУ також посилався на статтю 28 Закону "Про Конституційний Суд України", яка встановлювала принцип, згідно з яким судді Конституційного Суду України не несли юридичної відповідальності за результати свого голосування в цьому суді. Насамкінець ВАСУ згадав міжнародно-правові принципи стосовно незалежності судових органів і дійшов висновку, що Верховна Рада України не дотрималася цих принципів.

__________

-1 Скорочена процедура регулюється статтями 49 і 50 Регламенту Верховної Ради України. Оскільки звичайна процедура передбачає попереднє обговорення, підготовку проєктів у комітетах Верховної Ради України та їхнє включення до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради України до його початку, у виняткових випадках ці два етапи можуть пропускатися, а питання може бути додано до порядку денного триваючого пленарного засідання Верховної Ради України і розглядатися за скороченим обговоренням.

25. Верховна Рада України звернулася до Верховного Суду України про перегляд справи.

26. 02 грудня 2014 року Верховний Суд України скасував постанову ВАСУ та відмовив у задоволенні позовних вимог першого заявника як необґрунтованих. Він повторив факти справи, відповідні положення національного законодавства та позицію сторін, а також зазначив:

"Аналізуючи суть порушення, за вчинення якого було звільнено Овчаренка В.А., колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне зазначити, зокрема, таке.

Як зазначено в Рішенні [від 30 вересня 2010 року], підставою для розгляду справи Конституційним Судом України було твердження 252 народних депутатів про невідповідність Закону № 2222-IV Конституції України.

Вирішуючи питання, порушені у конституційному поданні вказаних вище народних депутатів, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення [від 30 вересня 2010 року] зазначив, що визнання неконституційним Закону № 2222-IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222-IV.

У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України поклав на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання зазначеного Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом № 2222-IV.

Цей висновок Конституційного Суду України, як слідує з Постанови № 775-VII, суперечить закріпленому законом порядку внесення змін до Конституції України, згідно з яким положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід’ємною складовою Основного Закону - окремими його положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію.

Конституція України не уповноважує Конституційний Суд України визнавати нечинність конституційної норми, незважаючи на те, в якій юридичній формі вона була закріплена.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції України саме до повноважень [Верховної Ради] України належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених Розділом XII цієї Конституції.

Конституційний Суд України Рішенням [від 30 вересня 2010 року], у прийнятті якого брав участь Овчаренко В.А., не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Конституційним Судом України, а не [Верховною Радою] України як уповноваженим на це органом.

Очевидна невідповідність дій Овчаренка В.А. при прийнятті Рішення [від 30 вересня 2010 року] складеній ним присязі та наслідки цих дій давали [Верховній Раді] України підстави розцінити дії Овчаренка В.А. як порушення присяги судді Конституційного Суду України та звільнити його з посади".

27. Стосовно Рішень Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року і 29 травня 2013 року , які також розглядалися в оскаржуваній Постанові Верховної Ради України, Верховний Суд України встановив, що ці два Рішення Конституційний Суд України ухвалив у межах своєї виключної компетенції, і участь першого заявника в їхньому ухваленні не становила "порушення присяги"-2.

__________

-2 З п’яти суддів, яких стосувалася Постанова від 24 лютого 2014 року, лише один, пан П., був поновлений на посаді національними судами у зв’язку з тим, що його призначили у 2011 році, тобто після ухвалення Рішення від 30 вересня 2010 року, а його участь в ухваленні двох інших Рішень не становила "порушення присяги".

28. Стосовно процедури звільнення першого заявника Верховний Суд України встановив, що посилання ВАСУ на Регламент Конституційного Суду України було необґрунтованим, оскільки він був внутрішнім документом Конституційного Суду України, а останній не був наділений Конституцією України або Законом "Про Конституційний Суд України" повноваженнями регулювати процедуру звільнення його власних суддів. На противагу, першого заявника звільнили на підставі процедури, що відповідала Конституції України та Регламенту Верховної Ради України.

29. 05 березня 2014 року другий заявник, посилаючись на Кодекс адміністративного судочинства України, звернувся до ВАСУ з позовом, оскаржуючи своє звільнення.

30. 26 січня 2015 року ВАСУ відмовив у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, наведену в його постанові від 02 грудня 2014 року у справі першого заявника.

31. Другий заявник звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд справи, стверджуючи, серед іншого, що його участь в ухваленні Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року не могла становити підставу для його звільнення, що Верховна Рада України не забезпечила справедливий і незалежний розгляд справи, що не було дотримано процедуру згідно з Регламентом Конституційного Суду України, і його не можна було притягнути до відповідальності за рішення, за яке він голосував як член Конституційного Суду України.

32. 28 квітня 2015 року Верховний Суд України залишив без змін постанову від 26 січня 2015 року, повторивши обґрунтування зі справи першого заявника.

А. Конституція України від 28 червня 1996 року

33. Відповідні положення Конституції України у редакції, чинній на момент подій (до 02 червня 2016 року), передбачають:

"Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави".

"Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

(1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

(2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

(3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

(4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

(5) порушення суддею присяги;

(6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

(7) припинення його громадянства;

(8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

(9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей".

"Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України".

"Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк".

"На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції".

"До повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України;

актів Кабінету Міністрів України;

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України [членів парламенту]; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені".

"Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту".

"Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку".

"Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом".

"Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

"Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України".

"Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання".

"Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану".

"Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України".

"Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції".

34. 02 червня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни , серед іншого, до статті 149 Конституції України, передбачивши, зокрема, що суддя Конституційного Суду України не міг бути притягнутий до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням цим судом рішень та наданням ним висновків, за винятком вчинення суддею злочину або дисциплінарного проступку.

В. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року (у редакції, чинній на момент подій)

35. Відповідно до статті 161 Кодексу під час розгляду справи адміністративний суд мав встановити, серед іншого: (i) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджувалися; (ii) чи були інші фактичні дані, які мали значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; і (iii) яку правову норму належало застосувати до правовідносин.

36. Стаття 162 Кодексу передбачала, що у випадку визнання адміністративним судом позову обґрунтованим, він міг, серед іншого, визнати протиправними оскаржуване рішення, дію чи бездіяльність, скасувати або визнати нечинним відповідне рішення, зобов’язати відповідача вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій, стягнути з відповідача кошти. Адміністративний суд міг ухвалювати й інші постанови, які б гарантували захист прав людини і громадянина, а також прав та інтересів інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин.

37. Стаття 171-1 Кодексу передбачала, серед іншого, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України могли бути оскаржені до ВАСУ. За результатами розгляду справи ВАСУ міг: (i) визнати акт Верховної Ради України незаконним повністю або в окремій частині; або (ii) визнати протиправними дії чи бездіяльність Верховної Ради України і зобов’язати її вчинити певні дії. 08 квітня 2014 року до статті 171-1 було внесено зміни, які передбачали, що у таких справах ВАСУ також міг застосовувати інші заходи, передбачені статтею 162 Кодексу.

38. 14 березня 2014 року до статті 171-1 було внесено подальші зміни, які передбачали, що в таких справах рішення ВАСУ набирало законної сили тільки після його перегляду Верховним Судом України або після закінчення строку для подання заяви про такий перегляд.

С. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року

39. Стаття 375 Кодексу (у редакції, чинній на момент подій) передбачала:

"1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років".

D. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року (чинний на момент подій)

40. Стаття 3 Закону передбачала:

"1. Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та цим Законом.

2. Конституційний Суд України приймає акти [рішення], що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом".

41. Стаття 28 Закону передбачала:

"... Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України".

42. Новий Закон України "Про Конституційний Суд Украї ни" був прийнятий 13 липня 2017 року. Частина третя статті 24 відображає нову редакцію статті 149 Конституції України (див. пункт 34) і передбачає, що суддю Конституційного Суду України не може бути притягнено до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення чи наданням ним висновків, за винятком вчинення суддею злочину або дисциплінарного проступку.

Е. Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року (далі - Закон "Про ВРЮ" 1998 року) у редакції, чинній на момент подій

43. Частина друга статті 32 Закону визначала порушення суддею присяги так:

"Порушенням суддею присяги є:

(i) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

(ii) незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім’ї;

(iii) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; [або]

(iv) порушення морально-етичних принципів поведінки судді".

44. Наведене положення було розглянуто Конституційним Судом України у 2011 році та визнано конституційним (див. пункт 47).

F. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" 2010 року (далі - Закон "Про судоустрій" 2010 року)

45. Стаття 105 Закону передбачає порядок звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги:

"1. Відповідно до пункту 5 [частини п’ятої статті 126] Конституції України суддя звільняється з посади у зв’язку з порушенням ним присяги судді.

2. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

3. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до [ Закону "Про ВРЮ"].

4. На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади.

5. На підставі подання Вищої ради юстиції [Верховна Рада] України приймає постанову про звільнення судді з посади".

G. Регламент Конституційного Суду України від 05 березня 1997 року з подальшими змінами (у редакції, чинній на момент подій)

46. Згідно з параграфом 63 Регламенту , якщо орган, який призначив суддю Конституційного Суду України, поставив питання про "порушення присяги" цим суддею, Конституційний Суд України мав провести перевірку і за висновком його постійної комісії з питань регламенту та етики прийняти рішення про наявність підстав для звільнення судді Конституційного Суду України. Суд мав повідомити про таке рішення відповідний орган у триденний строк.

Н. Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року щодо конституційності окремих положень Закону України "Про Вищу раду юстиції"

47. За поданням п’ятдесяти трьох народних депутатів Конституційний Суд України розглянув окремі положення Закону "Про ВРЮ", у тому числі частину другу статті 32. У зв’язку з цим положенням Конституційний Суд України зазначив:

"Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126 [і] 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 [частини першої статті 92] Конституції України).

Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов’язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень Вищої ради юстиції (пункт 5 [частини четвертої статті 126], пункт 1 [частини першої статті 131]). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону "Про судоустрій" та статтею 32 [Закону "Про ВРЮ"].

...

Додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 [частини четвертої статті 54] Закону про судоустрій та кореспондує з пунктом 5 [частини п’ятої статті 126] Конституції України . Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 [частини п’ятої статті 126] Основного Закону України.

Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року, згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за невиконання одного з обов’язків, прямо визначених законом (пункт 5.1).

Отже, [Верховна Рада] України, законодавчо визначивши критерії відповідальності за дії, які є порушенням суддею присяги, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а положення статті 32 [Закону "Про ВРЮ"], якими визначено дії, що є порушенням суддею присяги, не суперечать Конституції України".

48. З цих підстав Конституційний Суд України визнав відповідне положення конституційним.

А. Документи щодо ситуації в Україні

49. У своїй Резолюції 1466 (2005) від 05 жовтня 2005 року "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною" ПАРЄ зазначила:

"14. Парламентська Асамблея нагадує про свої Резолюції № 1346 (2003) та № 1364 (2004), в яких вона наголосила, що всі положення чинної Конституції мають бути суворо дотримані …. Вона висловлює глибокий жаль, що конституційні зміни від 08 грудня 2004 року, схвалені як частина пакетної угоди для припинення політичної кризи, містили положення, які Венеціанська комісія неодноразово визнавала такими, що не відповідають принципам демократії і верховенства права, зокрема стосовно імперативного мандату народних депутатів та повноважень прокуратури. Парламентська асамблея також занепокоєна, що нові конституційні зміни було прийнято без попереднього розгляду Конституційним Судом України, як це передбачено статтею 159 Конституції України та витлумачено в Рішенні Конституційного Суду України 1998 року. Тому Парламентська асамблея наполегливо закликає органи державної влади України якнайшвидше вирішити ці питання, щоб забезпечити легітимність конституційних змін та їхню відповідність європейським стандартам".

50. У відповідному витягу з Висновку № 599/2010 від 20 грудня 2010 року "Про конституційну ситуацію в Україні", ухваленому Венеціанською комісією на її 85-му пленарному засіданні (CDL-AD (2010)044), зазначено:

"69. Новітня конституційна історія України пов’язана з постійними викликами та спробами знайти правильний баланс між розподілом повноважень Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України. Швидко стало очевидно, що з огляду на реалії в Україні текст Конституції України 1996 року не передбачав достатніх механізмів стримувань і противаг, та існував ризик створення авторитарної президентської системи. Тому ще у 2003 році Венеціанська комісія підтримала зусилля щодо конституційної реформи. Ці зусилля призвели до ухвалення конституційних змін 2004 року. Зміни, обумовлені цими конституційними реформами, в принципі, віталися, проте не були ані послідовними, ані добре продуманими. Таким чином, конституційні зміни призвели до посилення напруженості, особливо між Президентом України і Кабінетом Міністрів України.

70. Відновлення згідно з Рішенням Конституційного Суду України Конституції України у редакції 1996 року порушує питання легітимності попередніх дій, оскільки інститути державної влади України протягом декількох років працювали на підставі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними. Це також порушує питання про легітимність діючих інститутів державної влади, оскільки Президент України і Верховна Рада України були обрані на підставі конституційних норм, які надалі було визнано такими, що втратили чинність. Як випливає з цього рішення, Президент України отримує набагато більше повноважень, ніж це було відомо виборцям на момент його обрання. Діяльність головних органів державної влади тепер базується на нормах, змінених судом, а не Верховною Радою України як демократично легітимним органом".

В. Документи стосовно незалежності суддів та їхньої незмінності

1. Організація Об’єднаних Націй

51. Основні принципи незалежності судових органів були схвалені сьомим Конгресом Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками, який проходив у м. Мілані в 1985 році. Вони були схвалені Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 року та № 40/146 від 13 грудня 1985 року. У відповідних частинах зазначено:

"8. Відповідно до Загальної декларації прав людини члени судових органів, як і інші громадяни, користуються свободою слова, віросповідання, об’єднань та зборів; однак, користуючись такими правами, судді завжди повинні поводитись таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів.

...

12. Суддям, призначеним чи обраним, має гарантуватися перебування на посаді до досягнення обов’язкового пенсійного віку або до закінчення строку повноважень, якщо такий встановлено.

...

18. Судді можуть бути тимчасово відсторонені від посади або звільнені тільки з причин їхньої нездатності виконувати свої обов’язки чи поведінки, яка не відповідає займаній ними посаді.

19. Усі дисциплінарні провадження, провадження про тимчасове відсторонення від посади або звільнення повинні розглядатися згідно з встановленими стандартами поведінки суддів.

20. Рішення за результатами дисциплінарних проваджень, проваджень про тимчасове відсторонення від посади або звільнення підлягають незалежному перегляду. Цей принцип може не застосовуватися до рішень найвищого суду та законодавчих органів у провадженнях щодо імпічменту або подібних питань".

52. Проєкт Загальної декларації щодо незалежності правосуддя (далі - Декларація Сінгві), підготовлений в подальшому Спеціальним доповідачем ООН паном Сінгві, доповнює засадничі принципи таким чином:

"Притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення

26. (a) Скарга на суддю має розглядатися оперативно і справедливо згідно з відповідною практикою, а суддя повинен мати можливість прокоментувати скаргу на початковому етапі. Розгляд скарги на початковому етапі має бути конфіденційним, якщо суддя не звернувся з клопотанням про протилежне.

(b) Провадження щодо звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, якщо таке розпочато, має розглядатися судом або колегією, до складу якої входять переважно члени суддівського корпусу. Проте повноваження щодо звільнення можуть покладатися на законодавчий орган і здійснюватися у формі імпічменту або за груповим зверненням, бажано за рекомендацією такого суду або колегії.

27. Усі дисциплінарні стягнення мають ґрунтуватися на встановлених стандартах поведінки суддів.

28. Під час дисциплінарного провадження стосовно суддів має гарантуватися справедливість для судді та можливість проведення повного судового розгляду.

29. Рішення, ухвалені за результатами дисциплінарних проваджень, порушених стосовно суддів, незалежно від того, чи проводився закритий або публічній судовий розгляд, підлягають оприлюдненню.

30. Суддя не може бути звільнений з посади, окрім випадків доведеної недієздатності або вчинення проступку, внаслідок яких він не здатен надалі перебувати на посаді".

У своїй Резолюції № 1989/32 Комісія з прав людини закликала уряди враховувати наведені в декларації принципи під час впровадження Основних принципів ООН щодо незалежності судових органів.

53. У своєму Загальному коментарі № 32 щодо статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (Право на рівність у судах і трибуналах та на справедливий суд), опублікованому 23 серпня 2007 року, Комітет ООН з прав людини зазначив (посилання опущено):

"19. Вимога компетентності, незалежності та неупередженості суду у розумінні пункту 1 статті 14 - це абсолютне право, яке не підлягає жодним виняткам. Вимога незалежності стосується, зокрема, порядку і кваліфікаційних вимог для призначення суддів, а також гарантій щодо забезпечення їхнього терміну перебування на посаді до досягнення обов’язкового пенсійного віку або закінчення строку повноважень, якщо такий встановлений, умов підвищення по службі, переведення, відсторонення від посади і припинення їхніх функцій, а також фактичної незалежності судових органів від політичного втручання виконавчої та законодавчої гілок влади. Держави повинні вжити конкретних заходів, які гарантують незалежність судових органів, захищають суддів від будь-якої форми політичного впливу під час ухвалення ними рішень за допомогою конституції або прийняття законів, які встановлюють чіткий порядок та об’єктивні критерії призначення на посаду, оплату праці, термін перебування на посаді, підвищення по службі, відсторонення та звільнення суддів і накладення на них дисциплінарних стягнень. Ситуація, коли функції та повноаження судових і виконавчих органів чітко не розмежовані, або коли останні здатні контролювати чи вказувати першим, є несумісною з поняттям незалежного суду. Необхідно захистити суддів від конфлікту інтересів і залякування. Щоб гарантувати їхню незалежність, статус суддів, у тому числі термін перебування на посаді, їхня незалежність, безпека, належна оплата праці, умови праці, пенсії і пенсійний вік мають бути належним чином визначені законом.

20. Судді можуть бути звільнені лише за наявності серйозних доказів їхньої неналежної поведінки або некомпетентності згідно зі справедливими процедурами, які забезпечують об’єктивність і неупередженість, та встановлені конституцією або законом. Звільнення суддів органами виконавчої влади, наприклад, до закінчення терміну їхнього призначення без повідомлення їм конкретних підстав і без доступу до ефективного судового захисту для оскарження звільнення є несумісним з принципом незалежності судових органів. Те саме стосується, наприклад, звільнення суддів, які підозрюються у хабарництві, виконавчим органом влади без дотримання процедури, встановленої законом."

54. У 2006 році Економічна і соціальна рада Організації Об’єднаних Націй (далі - ЕКОСОР) прийняла Резолюцію № 2006/23 "Зміцнення основних принципів поведінки суддів", якою ухвалила Бангалорські принципи, розроблені групою головних суддів і суддів вищих судів у всьому світі (Група з питань зміцнення чесності та непідкупності судових органів) для встановлення стандартів етичної поведінки суддів. "Заходи з ефективного впровадження Бангалорських принципів поведінки суддів (далі - заходи з впровадження)", прийняті у 2010 році Групою з питань зміцнення чесності і непідкупності судових органів, містять такі частини щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів з посади:

"Притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів

15.1 Дисциплінарне провадження щодо судді може бути розпочато лише у випадку серйозного проступку. Наскільки це можливо в конкретних умовах, застосовний до суддів закон може визначати поведінку, яка може призвести до притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також процедури, яких слід дотримуватися.

...

15.5 Усі дисциплінарні провадження повинні розглядатися з огляду на встановлені стандарти поведінки суддів і згідно з процедурою, яка гарантує повне право на захист.

Звільнення суддів з посади

16.1 Суддя може бути звільнений з посади лише у випадку доведеної недієздатності, визнання винним у вчиненні тяжкого злочину, грубої некомпетентності або поведінки, яка явно суперечить незалежності, неупередженості та доброчесності судових органів.

16.2 Якщо законодавчий орган наділений повноваженнями звільняти суддів, такі повноваження мають застосовуватися тільки за відповідною рекомендацією незалежного органу, наділеного повноваженнями притягувати суддів до дисциплінарної відповідальності".

55. У 2013 році Рада з прав людини у Резолюції № 35/12 "Незалежність і неупередженість суду, присяжних і засідателів, а також незалежність захисників" повторила свою попередню точку зору та наголосила:

"3.... термін перебування суддів на посаді, їхня незалежність, безпека, належна оплата праці, умови праці, пенсії та вік виходу на пенсію мають бути належним чином визначені законом, оскільки забезпечення терміну перебування судді на посаді є важливою гарантією незалежності судових органів, а підстави для їхнього звільнення мають бути зрозумілими з чітко визначеними обставинами, передбаченими законом і включати підстави недієздатності або поведінки, яка призводить до неможливості виконання ними своїх функцій, а процедури, на підставі яких застосовується дисциплінарне стягнення, здійснюється відсторонення або звільнення судді, повинні відповідати належній правовій процедурі".

56. У рішенні Комітету ООН з прав людини (далі - КПЛ) у справі "Пастухов проти Білорусі" (Pastukhov v. Belarus), повідомлення № 814/1998, документ ООН CCPR/C/78/D/814/1998 (2003), Комітет зазначив:

"7.3 Комітет бере до уваги твердження автора, що він не міг бути звільнений з посади, оскільки згідно з чинним на той момент законодавством, 28 квітня 1994 року він був обраний суддею на 11-річний строк. Комітет також зазначає, що Указ Президента від 24 січня 1997 року № 106 не передбачав заміни Конституційного Суду новим судом, однак в Указі автор згадувався особисто, а єдиною зазначеною в Указі Президента підставою для звільнення з посади автора вказувалося закінчення терміну його повноважень як судді Конституційного Суду, що явно суперечило дійсності. Крім того, в автора не було ефективного засобу судового захисту для оскарження свого звільнення органом виконавчої влади. За цих обставин Комітет вважає, що звільнення автора з його посади судді Конституційного Суду за кілька років до закінчення терміну, на який його було обрано, становило посягання на незалежність судових органів та неповагу до права автора на доступ на загальних умовах рівності до державної служби в його країні. Отже, було порушено пункт "с" статті 25 Пакту у поєднанні з пунктом 1 статті 14 Пакту щодо незалежності судових органів та положеннями статті 2".

2. Рада Європи

57. У відповідних витягах з Європейської хартії про статус суддів, 08-10 липня 1998-3 року, зазначено:

"1.3. Щодо кожного рішення, пов’язаного з підбором, відбором, призначенням, підвищенням по службі або припиненням повноважень судді Закон передбачає втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів, які беруть участь у засіданні, є суддями, обраними такими самими суддями у порядку, який гарантує якнайширше представництво суддівського корпусу.

...

5.1. Неналежне виконання суддею одного зі своїх обов’язків, чітко визначених Законом, може призвести до застосування до нього санкції, у випадку ухвалення відповідного рішення,- за пропозицією, рекомендацією або згодою колегії або органу, щонайменше половина складу якого обрані судді, в межах провадження з повним заслуховуванням сторін. При цьому судді, щодо якого порушено справу, має бути забезпечено право на представництво його інтересів. Конкретні санкції, які можуть застосовуватися до суддів, повинні визначатися Законом, а їхнє застосування має здійснюватися відповідно до принципу пропорційності. Рішення виконавчого органу, колегії або органу, що накладає санкцію, як це передбачається Хартією, може бути оскаржене до судової інстанції вищого рівня.

...

7.1. Суддя повністю припиняє виконання своїх обов’язків у випадку відставки, медичного висновку про неспроможність за станом здоров’я виконувати суддівську діяльність, досягнення граничного віку служби, закінчення встановленого строку повноважень або звільнення, здійсненого у порядку, передбаченому пунктом 5.1.

7.2. Настання підстав, передбачених пунктом 7.1, окрім випадків досягнення граничного віку служби або спливу встановленого строку перебування на посаді, має перевірятися органом, зазначеним у пункті 1.3".

__________

-3 Прийнята учасниками з європейських країн і двох міжнародних асоціацій суддів під час наради, що відбулася у м. Страсбурзі з 08 по 10 липня 1998 року (організована під егідою Ради Європи). Хартія була схвалена на зібранні голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи у м. Києві, що проходила з 12 по 14 жовтня 1998 року, а також знову суддями та представниками міністерств юстиції двадцяти п’яти європейських держав на зустрічі, що відбулася у м. Лісабоні з 08 по10 квітня 1999 року.

58. У відповідних витягах з Додатку до Рекомендації № CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам під назвою "Судді: незалежність, ефективність та обов’язки", прийнятого 17 листопада 2010 року, зазначено:

"Термін перебування на посаді та незмінюваність

49. Забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності є ключовими елементами принципу незалежності суддів. Отже, судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов’язкового виходу у відставку, де такий існує.

50. Термін перебування суддів на посаді має визначатися законом. Призначення на посаду на постійній основі може бути призупинене лише у випадках серйозного порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не може виконувати суддівські функції. Достроковий вихід судді на пенсію повинен бути можливим лише на прохання цього судді або у зв’язку зі станом здоров’я.

...

52. Суддя не може бути призначений на нову посаду або переведений на іншу посаду без його згоди на це, крім випадків застосування до нього дисциплінарних стягнень або здійснення реформування в організації судової системи.

...

Відповідальність і дисциплінарне провадження

66. Тлумачення закону, оцінка фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для притягнення до цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

...

68. Тлумачення закону, оцінка фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справ, не повинні бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, окрім випадків злочинного наміру.

69. Дисциплінарне провадження може бути ініційовано, якщо судді не виконують свої обов’язки ефективно та належним чином. Таке провадження має здійснювати незалежний орган або суд із забезпеченням гарантій справедливого судового розгляду і права судді на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні стягнення повинні бути пропорційними".

59. У відповідних витягах з Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) про стандарти щодо незалежності судових органів та незмінюваності суддів, прийнятого 23 листопада 2001 року, зазначено:

"Строк повноважень - незмінюваність і дисципліна

57. Основоположний принцип незалежності суддів полягає у тому, що перебування на посаді гарантується до встановленого обов’язкового пенсійного віку або до закінчення фіксованого строку перебування на посаді: див. О сновні принципи ООН [щодо незалежності судових органів], пункт 12; Рекомендацію № R (94) 12 [Комітету міністрів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів] підпункт (ii) підпункту (а) пункту 2 і пункт 3 Принципу I, а також пункти 1 і 2 Принципу VI. В Європейській хартії [про статус суддів] підтверджується, що цей принцип поширюється на призначення на посаду або переведення на іншу посаду чи до іншого місця роботи без згоди судді (крім випадків реформування в організації судової системи або тимчасового переведення), проте і цей принцип, і Рекомендація № R (94) 12 передбачають можливість переведення для виконання інших обов’язків внаслідок накладення дисциплінарного стягнення.

...

59. Існування винятків у питанні незмінюваності суддів, особливо тих, що випливають з дисциплінарних стягнень, безпосередньо спонукає до визначення органу, способу і причин, на підставі яких судді можуть притягуватися до дисциплінарної відповідальності. У Рекомендації № R (94) 12 у пунктах 2 і 3 Принципу VI наголошується на необхідності чіткого визначення порушень, за які суддя може бути звільнений з посади, або до нього можуть застосовуватися дисциплінарні стягнення, які б відповідали встановленим Конвенцією з прав людини вимогам належної правової процедури. Окрім цього, там лише зазначено: "Держави повинні розглянути можливість створення згідно із законодавством спеціального компетентного органу, завданням якого буде накладення дисциплінарних стягнень та вжиття заходів, якщо ці функції не покладено на суд, і рішення якого контролюватиме суд найвищої інстанції, або який сам є судом найвищої інстанції". Європейська хартія визначає таку роль для незалежного органу, який повинен "втручатися" в усі питання відбору та кар’єрного зростання кожного судді.

60. КРЄС вважає

(a) незмінюваність суддів повинна бути важливим елементом незалежності, закріпленої на найвищому національному рівні (...);

(b) втручання незалежного органу у порядку, який гарантуватиме у повному обсязі право на захист, має особливе значення у питаннях дисциплінарного характеру; і

(c) було б корисним розробити стандарти, які б визначали не лише поведінку суддів, яка може призвести до їхнього звільнення, а також всі аспекти поведінки, яка може призвести до вжиття дисциплінарних заходів або зміни статусу, у тому числі, наприклад, переведення до іншого суду або іншого регіону. …"/

60. Велика Хартія Суддів (Основоположні принципи) була прийнята КРЄС у листопаді 2010 року. У відповідних розділах зазначено:

"Верховенство права і правосуддя

1. Судова влада є однією з трьох гілок влади кожної демократичної держави. Її місія полягає у забезпеченні самого існування верховенства права і, таким чином, забезпеченні належного застосування закону у неупереджений, справедливий, чесний і ефективний спосіб.

Незалежність судової влади

2. Незалежність і неупередженість судової влади є важливою передумовою для відправлення правосуддя.

3. Незалежність судової влади має бути законодавчо закріпленою, функціональною та фінансовою. Така незалежність повинна гарантуватися щодо інших гілок державної влади, осіб, які прагнуть справедливості, інших суддів і суспільства в цілому за допомогою національних норм, закріплених на найвищому рівні. Держава та кожен суддя несуть відповідальність за поширення та захист незалежності судової влади.

4. Незалежність судової влади повинна гарантуватися у питаннях діяльності судді і, зокрема, щодо найму, призначення до досягнення пенсійного віку, підвищення по службі, незмінюваності, підготовки кадрів, імунітетів суддів, дисципліни, оплати праці та фінансування судової системи.

Гарантії незалежності

...

6. Дисциплінарне провадження здійснює незалежний орган з можливістю звернення до суду.

...

9. Органи судової влади мають бути залучені до ухвалення всіх рішень, які впливають на практику виконання функцій суддями (організація судів, процедури, інше законодавство)".

61. У відповідній частині Спільного висновку Венеціанської комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживання правом на оскарження", ухваленого Венеціанською комісією на 84-му пленарному засіданні (м. Венеція, 15-16 жовтня 2010 року, CDL-AD(2010)029), зазначено:

"45.... Точність і передбачуваність [sic] підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності є необхідними для юридичної визначеності та, зокрема, для гарантування незалежності суддів; тому слід докладати зусиль, щоб уникати нечітких підстав або широких визначень. Однак нове визначення містить дуже загальні поняття, такі як "[вчинення] дій, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів [щодо] його неупередженості, об’єктивності та незалежності, [або] у чесності та непідкупності судових органів" і "порушення морально-етичних принципів поведінки" серед іншого. Це вбачається особливо небезпечним у зв’язку з вживанням нечітких визначень і можливістю їхнього використання в якості політичної зброї проти суддів.... Отже, підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності все ще надто широко визначені та існує необхідність у більш точному регулюванні для гарантування незалежність судової влади".

62. У Спільному висновку Венеціанської комісії та Директорату з прав людини (далі - ДПЛ) Генерального Директорату з прав людини та верховенства права (далі - ГДПЛ) Ради Європи щодо законопроєкту про внесення змін до Органічного закону "Про загальні суди Грузії", ухваленому Венеціанською комісією на її 100-му пленарному засіданні (м. Рим, 10-11 жовтня 2014 року, CDL-AD (2014)031), питання про припинення повноважень голів судів було розглянуто таким чином (посилання опущено):

"3. Припинення окремих повноважень у зв’язку з прийняттям законопроєкту "Про внесення змін" (ст. 2 законопроєкту "Про внесення змін")

95. Згідно з частиною третьою статті 2 законопроєкту "Про внесення змін" з моменту набрання чинності цим законопроєктом припиняються повноваження голів районних та апеляційних судів, а також заступників голів апеляційних судів. Частина четверта статті 2 побідним чином припиняє повноваження голів судових палат / судових колегій / слідчих комісій, а частина п’ята статті 2 передбачає перепризначення судових розпорядників.

96. Зміни не передбачають жодного обґрунтування для такого численного припинення повноважень суддів.

97. Венеціанська комісія та Директорат вважають, що інтереси збереження незалежності судової влади та належного відправлення правосуддя вимагають захищати суддівський корпус від свавільного звільнення та втручання у виконання його функцій. Крім того, хоча наразі строк повноважень голів судів обмежений п’ятьма роками з дати їхнього призначення, все ж можна стверджувати, що голови судів мали законні очікування, що їхнє останнє призначення триватиме до закінчення п’ятирічного строку, як встановлено в Органічному законі. Ця радикальна зміна голів судів може створити враження, що єдина ціль перехідних норм зводиться до створення можливості для такої зміни, яка здатна підірвати довіру суспільства до судової влади.