9 квітня 2013 року до рішення було внесено зміни відповідно до правила 81 Регламенту Суду.

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Олександр Волков проти України"

Європейський суд з прав людини (колишня п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 грудня 2012 року

виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 21722/11), яку 30 березня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) п. Олександр Федорович Волков (далі - заявник).

2. Заявника представляли п. П. Ліч та пані Дж. Гордон - юристи з Європейського центру захисту прав людини в Лондоні (EHRAC, далі - ЄЦЗПЛ). Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В. Лутковська та п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився на порушення його прав за Конвенцією під час його звільнення з посади судді Верховного Суду України. Зокрема, він стверджував за статтею 6 Конвенції, що: (і) його справа не розглядалася "незалежним та безстороннім судом"; (іі) провадження у Вищій раді юстиції (далі - ВРЮ) було несправедливим у зв’язку з тим, що воно не здійснювалося згідно з процедурою, передбаченою національним законодавством, яке закріплює низку важливих процесуальних гарантій, включаючи строки застосування дисциплінарних стягнень; (ііі) Верховна Рада України (далі - парламент) ухвалила рішення про його звільнення на пленарному засіданні з порушенням правил використання системи електронного голосування; (iv) його справа не розглядалась "судом, встановленим законом"; (v) рішення у його справі постановлялись без здійснення належної оцінки доказів, а важливі доводи, висунуті стороною захисту, не були належним чином розглянуті; (vi) відсутність у Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) достатніх повноважень для розгляду актів, ухвалених ВРЮ, суперечила його "праву на суд"; (vii) не дотримувався принцип рівності сторін. Заявник також скаржився на те, що його звільнення не відповідало статті 8 Конвенції і що у нього не було ефективних засобів юридичного захисту у цьому зв’язку, всупереч статті 13 Конвенції.

4. 18 жовтня 2011 року заяву було визнано частково неприйнятною і зазначені скарги були комуніковані Уряду. Також було вирішено розглянути справу в першочерговому порядку (правило 41).

5. Заявник та Уряд подали письмові зауваження (підпункт "b" пункту 2 правила 54).

6. 12 червня 2012 року у Палаці прав людини у м. Страсбурзі було проведено публічні слухання (пункт 3 правила 59).

У засіданні Суду брали участь:

Заявник також був присутнім на засіданні.

Суд заслухав виступи п. Н. Кульчицького, п. П. Ліча та пані Ю. Гордон, а також відповіді п. Н. Кульчицького та п. П. Ліча на поставлені сторонам питання.

7. Заявник народився у 1957 році та проживає у м. Києві.

A. Події, що передували справі

8. У 1983 році заявника було призначено на посаду судді районного суду. На час подій національне законодавство не передбачало складання присяги при призначенні на посаду судді.

9. 5 червня 2003 року заявника було обрано на посаду судді Верховного Суду України.

10. 2 грудня 2005 року його також було обрано заступником Голови Ради суддів України (органу суддівського самоврядування).

11. 30 березня 2007 року заявника було обрано Головою Військової палати Верховного Суду України.

12. 26 червня 2007 року З’їзд суддів України вирішив, що інша суддя, пані В.П., більше не може бути членом ВРЮ та вона має бути звільнена з посади. Пані В.П. оскаржила це рішення до судів. Вона також скаржилася з цього питання до Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя-1 (далі - парламентський комітет).

__________

-1 Виправлено 9 квітня 2013 року: додано слова "Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя".

13. 7 грудня 2007 року З’їзд суддів України обрав заявника на посаду члена ВРЮ та звернувся до парламенту з проханням про складання заявником присяги члена ВРЮ, щоб дозволити йому обійняти посаду у ВРЮ, як цього вимагала стаття 17 Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року. Таке ж звернення було подано Головою Ради суддів України.

14. У відповідь Голова парламентського комітету пан С.К., який також був членом ВРЮ, повідомив Раді суддів України про те, що це питання потребувало ретельного вивчення разом з твердженнями пані В.П. щодо незаконності рішення З’їзду суддів України, згідно з яким її звільнили з посади члена ВРЮ.

15. Заявник не обійняв посаду члена ВРЮ.

B. Провадження щодо заявника

16. У той же час пан С.К. та два члени парламентського комітету звернулись до ВРЮ з клопотанням провести перевірку можливого порушення заявником його повноважень, посилаючись, серед іншого, і на скарги пані В.П.

17. 16 грудня 2008 року пан P.К., член ВРЮ, провівши перевірку, звернувся до ВРЮ із пропозицією про звільнення заявника з посади судді за "порушення присяги", стверджуючи, що заявник як суддя Верховного Суду України неодноразово переглядав рішення, ухвалені суддею Б., який є його родичем, а саме братом його дружини. Крім того, беручи участь як третя сторона у провадженні, ініційованому пані В.П. (щодо вищезазначеного рішення З’їзду суддів України про її звільнення з посади), заявник не заявив відвід цьому ж судді, пану Б., що був у складі колегії апеляційного суду, в якому слухалася ця справа. 24 грудня 2008 року пан P.К. доповнив свою пропозицію, надавши додаткові приклади справ, що розглядалися суддею Б., а потім переглядалися заявником. Деякі дії заявника, що послужили основою для пропозиції, мали місце у листопаді 2003 року.

18. 20 березня 2009 року пан В.К., член ВРЮ, провівши перевірку, подав до ВРЮ іншу пропозицію про звільнення заявника з посади за "порушення присяги", стверджуючи, що заявник допустив низку грубих процесуальних порушень при розгляді корпоративних спорів за участю певного товариства з обмеженою відповідальністю. Деякі з дій заявника, що послужили підставою для пропозиції, мали місце у липні 2006 року.

19. 19 грудня 2008 року та 3 квітня 2009 року ці пропозиції були направлені заявникові.

20. 22 березня 2010 року пан В.К. був обраний Головою ВРЮ.

21. 19 травня 2010 року-1 ВРЮ надіслала заявнику лист-запрошення на засідання 25 травня 2010 року-2 щодо його звільнення з посади судді. У відповіді від тієї ж дати заявник повідомив ВРЮ про те, що він не міг бути присутнім на цьому засіданні, оскільки згідно з вказівкою Голови Верховного Суду він відряджався до м. Севастополя з 24 до 28 травня 2010 року з метою надання місцевому суду методичної допомоги щодо кращої практики з розгляду справ. Заявник просив ВРЮ перенести засідання.

__________

-1 Виправлено 9 квітня 2013 року: попередньо зазначалось "20 травня 2010".

-2 Виправлено 9 квітня 2013 року: попередньо зазначалось "того ж дня".

22. 21 травня 2010 року ВРЮ надіслала заявнику повідомлення про те, що засідання щодо його звільнення відкладено на 26 травня 2010 року. Як стверджує заявник, він отримав це повідомлення 28 травня 2010 року.

23. 26 травня 2010 року ВРЮ розглянула пропозиції, внесені паном P.К. та паном В.К., і ухвалила два рішення про направлення до парламенту подань щодо звільнення заявника з посади судді за "порушення присяги". Пан В.К. головував під час засідання. Пан P.К. та пан С.К. також брали в ньому участь як члени ВРЮ. Заявник на засіданні присутнім не був.

24. Голосування по рішеннях здійснювалося шістнадцятьма присутніми членами ВРЮ, троє з яких були суддями.

25. 31 травня 2010 року пан В.К. як Голова ВРЮ вніс до парламенту два подання щодо звільнення заявника з посади судді.

26. 16 червня 2010 року під час засідання, на якому головував пан С.К., парламентський комітет розглянув подання ВРЮ щодо заявника та прийняв рішення рекомендувати звільнити заявника. Члени комітету, які зверталися до ВРЮ щодо проведення перевірки стосовно заявника, також голосували за прийняття рекомендації. Окрім пана С.К., інший член комітету також попередньо займався справою заявника як член ВРЮ і потім голосував за прийняття рекомендації у складі комітету. Відповідно до матеріалів справи станом на час слухань-3 заявник не був присутнім на засіданні комітету.

__________

-3 Виправлено 9 квітня 2013 року: було додано наступний текст: "Відповідно до матеріалів справи станом на час слухань".

27. 17 червня 2010 року подання ВРЮ та рекомендація парламентського комітету розглядалися на пленарному засіданні парламенту. Слово було надане панові С.К. та пану В.К., які доповідали щодо справи заявника. Заявник був присутнім на пленарному засіданні. Після обговорення парламент проголосував за звільнення заявника з посади судді у зв’язку з "порушенням присяги" і прийняв постанову з цього питання.

28. Як стверджує заявник, більшість народних депутатів була відсутня під час електронного голосування. Присутні народні депутати використовували картки для голосування, які належали їхнім відсутнім колегам. До Суду були надіслані заяви народних депутатів про неналежне використання карток для голосування та відеозапис відповідної частини пленарного засідання.

29. Заявник оскаржив своє звільнення до ВАСУ. Він стверджував, що: ВРЮ не діяла незалежно та безсторонньо; вона неналежним чином інформувала його про засідання у цій справі; не застосувала порядок звільнення судді Верховного Суду, передбачений Розділом 4 Закону "Про Вищу раду юстиції" 1998 року, що передбачає низку процесуальних гарантій, таких як повідомлення відповідному судді про дисциплінарне провадження та забезпечення його участі у ньому, строки провадження, таємне голосування та строки застосування дисциплінарних стягнень, а також що висновки ВРЮ були необґрунтованими та незаконними; що парламентський комітет не заслухав його і діяв упереджено та з порушеннями закону; парламент ухвалив постанову про звільнення заявника за відсутності більшості народних депутатів, що було порушенням статті 84 Конституції України, статті 24 Закону України "Про статус народного депутата України" 1992 року та статті 47 Регламенту Верховної Ради.

30. Тому заявник вимагав, щоб оскаржувані рішення та подання ВРЮ та постанова парламенту були визнані незаконними та були скасовані.

31. Відповідно до статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) справу було передано на розгляд до спеціальної палати ВАСУ.

32. Заявник вимагав відводу суддів палати, стверджуючи, що вона була сформована з порушенням закону та була упередженою. Заявнику було відмовлено у задоволенні його клопотань як необґрунтованих. Як стверджує заявник, низка його клопотань про долучення доказів до матеріалів справи, а також виклику до суду свідків були залишені без задоволення.

33. 6 вересня 2010 року заявник доповнив свій позов заявами народних депутатів про неналежне використання підчас голосування щодо його звільнення карток для голосування та відеозаписом відповідної частини пленарного засідання.

34. Після кількох засідань 19 жовтня 2010 року ВАСУ розглянув позов заявника та ухвалив постанову. Він встановив, що заявник був призначений на посаду судді у 1983 році, коли національне законодавство не передбачало складання суддями присяги. Проте заявника було звільнено за порушення основоположних стандартів суддівської професії, закріплених у статтях 6 та 10 Закону України "Про статус суддів" 1992 року, які мали юридично обов’язкову силу на час вчинення дій заявником.

35. Суд також постановив, що рішення та подання ВРЮ, прийняті у зв’язку із рекомендацією пана P.К., були незаконними, тому що відповідно до чинного на час подій законодавства заявник та суддя Б. не вважалися родичами. Крім того, що стосується провадження, в якому заявник був третьою особою, він не був зобов’язаний вимагати відводу судді пана Б. Проте ВАСУ відмовив у скасуванні актів ВРЮ, пов’язаних з рекомендацією пана P.К., зазначивши, що відповідно до статті 171-1 Кодексу він не мав таких повноважень.

36. Що стосується рішення та подання ВРЮ, прийнятих за наслідками розгляду рекомендацій пана В.К., то вони були визнані законними та обґрунтованими.

37. Щодо тверджень заявника про те, що ВРЮ мала застосувати порядок, передбачений Розділом 4 Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року, суд зазначив, що відповідно до частини 2 статті 37 Закону цей порядок застосовується лише у випадках, пов’язаних із застосуванням таких заходів як винесення догани або пониження кваліфікаційного класу. Відповідальність за "порушення присяги" у вигляді звільнення передбачалася пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, та відповідний порядок був іншим і визначався статтею 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року, Розділу II цього Закону. Суд дійшов висновку, що порядок, на якому наполягав заявник, не застосовується до звільнення судді за "порушення присяги". Отже, не було підстав для застосування строків давності, зазначених у статті 36 Закону України "Про статус суддів" 1992 року та статті 43 Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року.

38. Суд також встановив, що заявник не з’явився на засідання ВРЮ без поважної причини. Він також зазначив, що під час розгляду питання у парламентському комітеті не було процесуальних порушень. Що стосується процесуальних порушень під час засідання парламенту, то постанова парламенту про звільнення заявника була підтримана більшістю народних депутатів і це підтверджували дані поіменного голосування. Суд також зазначив, що він не має повноважень розглядати конституційність постанов парламенту, оскільки це належить до компетенції Конституційного Суду України.

39. Засідання ВАСУ проводилися у присутності заявника та інших сторін спору.

С. Події, пов’язані з призначенням голів національних судів та їхніх заступників, та, зокрема, Голови ВАСУ

40. 22 грудня 2004 року Президент України відповідно до статті 20 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року призначив суддю П. на посаду Голови ВАСУ.

41. 16 травня 2007 року Конституційний Суд України встановив, що частина 5 статті 20 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року, яка встановлювала порядок призначення та звільнення Президентом України голів судів та їхніх заступників, була неконституційною. Він рекомендував парламенту належним чином врегулювати це питання.

42. 30 травня 2007 року парламент прийняв постанову, якою було запроваджено тимчасовий порядок призначення голів судів та їхніх заступників. Постанова надавала ВРЮ повноваження призначати голів судів та їхніх заступників.

43. У той же день заявник оскаржив цю постанову до суду, стверджуючи, inter alia, що вона не відповідала Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року та іншим законам України. Суд одразу ухвалив проміжне рішення, зупинивши дію постанови.

44. 31 травня 2007 року Рада суддів України, враховуючи прогалину у праві, що виникла в результаті рішення Конституційного Суду від 16 травня 2007 року, ухвалила рішення, яким проголосила своє тимчасове право призначати голів судів та їхніх заступників.

45. 14 червня 2007 року парламентське друковане видання опублікувало позицію Голови парламентського комітету, пана С.К., в якій стверджувалося, що місцеві суди не мають права переглядати вищезазначену постанову парламенту і що судді, які переглядають цю постанову, будуть звільнені за "порушення присяги".

46. 26 червня 2007 року З’їзд суддів України затвердив рішення Ради суддів України від 31 травня 2007 року.

47. 21 лютого 2008 року суд, який переглядав постанову парламенту, скасував її як незаконну.

48. 21 грудня 2009 року Президія ВАСУ вирішила, що суддя П. має продовжувати виконувати свої обов’язки Голови ВАСУ після спливу п’ятирічного строку, передбаченого статтею 20 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року.

49. 22 грудня 2009 року Конституційний Суд ухвалив рішення , що роз’яснює положення пункту 4 частини 5 статті 116 та частини 5 статті 20 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року. Суд встановив, що ці норми слід розуміти як такі, що надають Раді суддів України право вносити рекомендації щодо призначення суддів на адміністративні посади органу або посадовій особі, визначеним законом. Суд також зобов’язав парламент невідкладно виконати рішення від 16 травня 2007 року та запровадити відповідні зміни до законодавства.

50. 24 грудня 2009 року З’їзд суддів адміністративних судів вирішив, що суддя П. продовжуватиме діяти як Голова ВАСУ.

51. 25 грудня 2009 року Рада суддів України скасувала рішення від 24 грудня 2009 року як незаконне та зазначила, що згідно з частиною 5 статті 41 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року перший заступник Голови ВАСУ, суддя пан С., мав виконувати функції Голови цього суду.

52. 16 січня 2010 року Генеральна прокуратура видала прес-реліз, в якому зазначалося, що орган або посадова особа, уповноважені призначати та звільняти голів судів, не визначені законодавством України, а Рада суддів України мала право лише давати рекомендації з цих питань. Суддю пана П. не було звільнено з посади Голови ВАСУ, а отже, він продовжував обіймати цю посаду на законних підставах.

53. Суддя П. продовжував діяти як Голова ВАСУ.

54. 25 березня 2010 року Конституційний Суд України встановив, що постанова Верховної Ради від 30 травня 2007 року була неконституційною.

55. Палата ВАСУ, що розглядала справи, зазначені у статті 171-1 Кодексу, була створена у травні-червні 2010 року відповідно до процедури, передбаченої статтею 41 Закону України "Про судоустрій України" 2002 року.

А. Конституція України від 28 червня 1996 року

56. Стаття 6 Конституції проголошує, що державна влада в Україні здійснюється на основі розподілу на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

57. Згідно зі статтею 76 Конституції України народні депутати обираються з громадян України, які досягли двадцяти одного року, мають право голосу та проживають в Україні протягом останніх п’яти років.

58. Статтею 84 Конституції передбачається, що народні депутати голосують особисто на пленарних засіданнях парламенту.

59. Частина 5 статті 126 Конституції зазначає таке:

"Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням".

60. Статті 128 та 131 Конституції передбачають таке:

Стаття 128

"Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом....".

Стаття 131

"В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

(1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

(2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

(3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України".

B. Кримінальний кодекс від 5 квітня 2001 року

61. Стаття 375 Кодексу передбачає:

"1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років".

C. Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року

62. Відповідні положення Кодексу зазначають таке:

Стаття 161.

Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

"1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;...".

Стаття 171-1 .

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції [положення чинне з 15 травня 2010 року]

"1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов парламенту, указів і розпоряджень Президента України;

2) актів Вищої ради юстиції;...

2. Акти, дії чи бездіяльність парламенту, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата.

…

4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності парламенту, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вирішується колегією суддів у складі не менше п’яти суддів...

5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт парламенту, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність парламенту, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов’язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії....".

D. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року зі змінами (чинний до 30 липня 2010 року)

63. Відповідні положення Закону передбачають таке:

Стаття 20. Порядок утворення судів

"...5. Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів)....".

Рішенням Конституційного Суду від 16 травня 2007 року положення частини 5 статті 20 Закону щодо призначення голів судів та їхніх заступників Президентом України були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Стаття 41. Голова вищого спеціалізованого суду

"1. Голова вищого спеціалізованого суду:

…

3)... утворює судові палати та вносить на затвердження президії суду пропозиції щодо їх персонального складу;...

5. У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов’язки виконує перший заступник голови суду, а за його відсутності - один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов’язків".

Стаття 116. Рада суддів України

"1. У період між з’їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.

…

5. Рада суддів України:

...4) вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом;...

6. Рішення Ради суддів України є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з’їздом суддів України".

Е. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року зі змінами (чинний до 30 липня 2010 року)

64. Відповідні положення Закону передбачають таке:

Стаття 5. Вимоги, що ставляться до судді

"Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої".

Стаття 6. Обов’язки суддів

"Судді зобов'язані:

- при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- додержуватись вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю...

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності".

Стаття 10. Присяга судді

"Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту:

"Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим".

Присяга судді складається перед Президентом України".

Стаття 31. Підстави дисциплінарної відповідальності суддів

"1. Суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення:

- законодавства при розгляді судових справ;

- вимог, передбачених статтею 5 цього Закону;

- обов’язків, вказаних у статті 6 цього Закону.

2. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки".

Стаття 32. Види дисциплінарних стягнень

"1. До суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:

- догана;

- пониження кваліфікаційного класу.

2. За кожне з порушень, вказаних у статті 31 цього Закону, накладається лише одне дисциплінарне стягнення....".

Стаття 36. Строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення

"1. Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці.

2. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення....".

F. Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року у редакції, чинній на час подій

65. Стаття 6 Закону, до внесення змін від 7 липня 2010 року, зазначає таке:

"На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти п’яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років.

Вимоги частини першої цієї статті не поширюються на осіб, які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою.

Вплив на членів Вищої ради юстиції у будь-який спосіб забороняється".

66. 7 липня 2010 року статтю 6 Закону було доповнено новою частиною такого змісту:

"У разі якщо відповідно до цього Закону на посаду члена Вищої ради юстиції має бути призначений суддя, він призначається з числа суддів, обраних на посаду судді безстроково".

67. Статті 8-13 регулюють порядок призначення членів ВРЮ органами, визначеними статтею 131 Конституції.

68. 7 липня 2010 року ці статті були доповнені додатковими вимогами щодо того, що десять членів ВРЮ мають призначатися з числа суддів органами, визначеними у статті 131 Конституції.

69. Стаття 17 Закону передбачає, що перед вступом на посаду член ВРЮ складає присягу на засіданні Верховної Ради.

70. Стаття 19 Закону передбачає, що ВРЮ складається з двох секцій. Робота ВРЮ координується її Головою або, за його відсутності, його заступником. Голова ВРЮ, його заступник та секретарі секцій ВРЮ працюють на постійній основі.

71. Решта положень Закону передбачають таке:

Стаття 24. Засідання Вищої ради юстиції

"... Засідання Вищої ради юстиції проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від її конституційного складу...".

Стаття 26. Відвід члена Вищої ради юстиції

"Член Вищої ради юстиції не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті справи... За наявності таких обставин член Вищої ради юстиції повинен заявити самовідвід. За таких самих обставин відвід члену Вищої ради юстиції може заявити особа,... стосовно якої вирішується питання,...".

Стаття 27. Акти Вищої ради юстиції

"... Акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені виключно до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України".

72. Розділ 2 Закону "Розгляд питань про звільнення суддів" у відповідній статті передбачає таке:

Стаття 32. Подання про звільнення судді за особливих обставин [редакція статті, чинна до 15 травня 2010 року]

"Питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п’ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою. Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов’язковим.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4 і 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради юстиції, які взяли участь у засіданні, а у випадках, передбачених у пункті 6 частини п’ятої статті 126 Конституції України, - більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції".

Стаття 32. Подання про звільнення судді за особливих обставин [редакція статті, чинна з 15 травня 2010 року]

"Питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Порушенням суддею присяги є:

(i) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

(ii) незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім’ї;

(iii) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

(iv) порушення морально-етичних принципів поведінки судді....

Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов’язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне нез’явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п’ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції".

73. Глава 4 Закону "Дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів" у відповідній частині передбачає таке:

Стаття 37. Види стягнень, які може накласти Вища рада юстиції [редакція, чинна до 30 липня 2010 року]

"Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності... суддів Верховного Суду України... з підстав, передбачених у пункті 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України та Законом України "Про статус суддів".

Вища рада юстиції може накласти на цих суддів такі стягнення:

1) догану;

2) пониження кваліфікаційного класу.

Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді займаній посаді та про внесення подання про звільнення цього судді з посади до органу, який його призначив чи обрав".

Стаття 39. Стадії дисциплінарного провадження

"Дисциплінарне провадження включає такі стадії:

(1) перевірка даних про дисциплінарний проступок;

(2) відкриття дисциплінарного провадження;

(3) розгляд дисциплінарної справи;

(4) прийняття рішення....".

Стаття 40. Перевірка даних про дисциплінарний проступок

"Перевірка даних про дисциплінарний проступок здійснюється... одним із членів Вищої ради юстиції шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян чи їх об’єднань.

За наслідками перевірки складається довідка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозиції. З довідкою і матеріалами повинен бути ознайомлений суддя, стосовно якого проводилася перевірка...".

Стаття 41. Відкриття дисциплінарного провадження

"За наявності підстав для дисциплінарного провадження щодо... судді Верховного Суду України... дисциплінарне провадження відкривається за постановою Вищої ради юстиції в десятиденний строк з дня одержання даних про дисциплінарний проступок судді, а в разі, якщо ці дані потребують перевірки, - в строк, не більший десяти днів з дня закінчення перевірки".

Стаття 42. Розгляд дисциплінарної справи та прийняття рішення [редакція статті, чинна до 30 липня 2010 року]

"Вища рада юстиції розглядає дисциплінарну справу на найближчому засіданні Вищої ради юстиції після надходження висновку та матеріалів перевірки.

Рішення в дисциплінарній справі приймається за відсутністю особи, щодо якої розглядається дисциплінарна справа, шляхом таємного голосування...

Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне нез’явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності".

Стаття 43. Строки застосування дисциплінарного стягнення

"Дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку".

Стаття 44. Погашення чи зняття дисциплінарного стягнення

"Якщо суддю протягом року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення....".

G. Закон України "Про порядок обрання та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" від 18 березня 2004 року, чинний до 30 липня 2010 року

74. Відповідні положення Закону передбачали таке:

Стаття 19. Порядок розгляду Комітетом Верховної Ради України подання про звільнення з посади судді, обраного безстроково

"Подання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається Комітетом Верховної Ради України в місячний строк з дня його надходження....

Комітет Верховної Ради України здійснює перевірку звернень громадян або інших повідомлень щодо діяльності судді, які надійшли до Комітету Верховної Ради України.

Комітет Верховної Ради України може направити звернення для додаткової перевірки до Верховного Суду України, Вищої ради юстиції, відповідного вищого спеціалізованого суду, Державної судової адміністрації України, Ради суддів України або до відповідної кваліфікаційної комісії суддів.

Про результати перевірки відповідні органи письмово повідомляють Комітет Верховної Ради України у встановлений ним строк, але не пізніш як через 15 днів із часу отримання ними доручення про перевірку.

Про час та місце засідання Комітету Верховної Ради України повідомляється суддя, обраний безстроково, щодо якого порушено питання про звільнення його з посади".

Стаття 20. Порядок розгляду Комітетом Верховної Ради України питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково

"У засіданні Комітету Верховної Ради України у розгляді питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, можуть брати участь народні депутати України, представники Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради юстиції, Державної судової адміністрації України, а також представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості.

Участь судді, обраного безстроково, стосовно якого розглядається подання про звільнення його з посади, у засіданні Комітету Верховної Ради України є обов’язковою, крім випадків, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8 і 9 частини п’ятої статті 126 Конституції України.

У разі повторної неявки без поважних причин судді, стосовно якого розглядається подання про звільнення його з посади, з установленням Комітетом Верховної Ради України факту отримання цією особою повідомлення про час і місце засідання розгляд питання щодо цього судді проводиться за його відсутності. Комітет Верховної Ради України надає оцінку поважності причин неявки....

На засіданні Комітету Верховної Ради України розгляд подання про звільнення судді починається з доповіді головуючого.

Члени Комітету Верховної Ради України та інші народні депутати України можуть ставити запитання судді щодо матеріалів перевірки, а також за фактами, зазначеними у зверненнях громадян.

Суддя має право ознайомитися з матеріалами, довідками та висновком Комітету Верховної Ради України, що стосуються його звільнення".

Стаття 21. Внесення Комітетом Верховної Ради України на пленарне засідання Верховної Ради України пропозиції про звільнення з посади судді, обраного безстроково

"Комітет Верховної Ради України вносить на пленарне засідання Верховної Ради України пропозицію про рекомендацію або нерекомендацію щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, і представник цього Комітету доповідає із зазначеного питання".

Стаття 22. Запрошення осіб для розгляду питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково

"... Присутність судді на пленарному засіданні Верховної Ради України при розгляді питання про його звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України, є обов’язковою. Неявка на засідання не є перешкодою для розгляду питання по суті".

Стаття 23. Порядок розгляду питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України

"Кожна кандидатура для звільнення з посади судді, обраного безстроково, персонально представляється на пленарному засіданні Верховної Ради України представником Комітету Верховної Ради України.

У разі якщо суддя не згоден з поданням про звільнення, його пояснення заслуховується обов’язково.

Народні депутати України можуть ставити запитання судді щодо його діяльності.

Якщо при обговоренні питання на пленарному засіданні Верховної Ради України виникає необхідність здійснити перевірку звернень громадян щодо діяльності судді або витребувати додаткову інформацію, Верховна Рада України доручає відповідному Комітету Верховної Ради України здійснити таку перевірку".

Стаття 24. Прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення судді, обраного безстроково, з посади

"З підстав, визначених частиною п’ятою статті 126 Конституції України, Верховна Рада України приймає рішення про звільнення судді з посади.

Рішення приймається шляхом відкритого нефіксованого голосування більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення про звільнення судді оформляється постановою Верховної Ради України".

H. Закон України "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 року

75. Стаття 1 Закону передбачає, що парламентський комітет є органом парламенту, який утворюється для здійснення законопроектної роботи за окремими напрямами, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень парламенту, та виконання контрольних функцій.

I. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року

76. Згідно зі статтею 24 Закону народний депутат зобов’язаний бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях парламенту. Він зобов’язаний особисто брати участь в голосуванні з питань, що розглядаються парламентом та його органами.

J. Закон "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року

77. Стаття 47 Регламенту Верховної Ради передбачає, що, коли парламент приймає рішення, народні депутати голосують особисто в сесійній залі шляхом використання системи електронного голосування або, у випадку таємного голосування, у спеціально відведених для таємного голосування місцях біля залу для пленарних засідань.

А. Європейська Хартія про Закон "Про статус суддів" від 8-10 липня 1998 року (Департамент з юридичних питань Ради Європи, Документ (98)23)

78. Відповідні витяги з Розділу 5 Хартії під назвою "Відповідальність" зазначають таке:

"5.1. Халатність судді при виконанні одного з обов’язків, безпосередньо закріплених у Законі, може призвести до застосування до нього санкції, якщо буде прийнято відповідне рішення, - на підставі подання, рекомендації або згоди колегії або органу, що не менш ніж наполовину складається з обраних суддів - у рамках провадження із повним заслуховуванням сторін, причому судді, щодо якого порушено справу, має надаватися право на залучення представника. Конкретні заходи покарання, що можуть застосовуватися до судді, зазначені у Законі, а призначаються на основі принципу пропорційності. Рішення виконавчого органу, суду або органу, що призначає покарання, як це передбачено Хартією, може бути оскаржено до судового органу вищого рівня".

В. Висновок Венеціанської комісії

79. Відповідні витяги зі Спільного висновку Венеціанської комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження", ухваленого Венеціанською Комісією на її 84-му пленарному засіданні (м. Венеція, 15-16 жовтня 2010 року, CDL-AD(2010)029), зазначає таке (виділення в тексті відповідно до оригіналу):

"28. Прикінцеві положення Розділу ХІІ; 3 (Зміни до законодавчих актів України) Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а саме пункт 3.11 про внесення змін до Закону України "Про Вищу раду юстиції", тепер передбачають, що двоє з трьох членів Вищої ради юстиції, які призначаються Верховною Радою (частина 1 статті 8) та Президентом України (частина 1 статті 9) відповідно, один з трьох членів, які призначаються з’їздом суддів України (частина 1 статті 1), та один із трьох членів, які призначаються з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ (частина 1 статті 12), призначаються із числа суддів. Безсумнівно, це є схвальне намагання подолати проблему малої кількості суддів у ВРЮ. Всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів ВРЮ, один з яких призначається з числа суддів (частина 1 статті 13).

29. Проте склад Вищої ради юстиції України все ще не відповідає європейським стандартам, оскільки із 20 її членів лише троє є суддями, що обрані своїми колегами. Чинні прикінцеві положення визнають те, що кількість суддів у Вищій раді юстиції має бути більшою, але обране рішення полягає в тому, що Верховна Рада, Президент, навчальні заклади та працівники прокуратури мають обирати або призначати суддів.... У теперішньому складі ВРЮ один суддя є членом за посадою (Голова Верховного Суду України), а деякі члени, призначені Президентом та Верховною Радою, є суддями de facto або колишніми суддями, але це не є юридично обов’язковим, доки не закінчиться строк дії мандатів теперішніх членів. Разом із Міністром юстиції та Генеральним прокурором 50 % членів або належать до органів виконавчої чи законодавчої влади, або призначаються ними. Тому Вища рада юстиції не може вважатися такою, значна частина якої складається із суддів. Інколи таке трапляється у більш ранніх демократіях, що виконавча влада має вирішальний вплив, та у деяких країнах такі системи можуть діяти прийнятно на практиці. Органи влади України самі під час зустрічей у Києві охарактеризували Україну як країну перехідної демократії, яка охоче використовує досвід інших країн. Як зазначалося у попередніх висновках: "Проте, нові демократії все ще не мали можливості розвивати такі традиції, що можуть запобігти зловживанням, а отже, принаймні у цих країнах, існує потреба у чітких конституційних та законодавчих нормах, що гарантують запобігання політичним зловживанням при призначенні суддів".

30. Чинний склад ВРЮ може дозволити забезпечити невідповідність парламентській більшості та попередньому тиску з боку виконавчої влади, проте не дозволяє подолати структурний дефіцит її складу. Цей орган не може уникнути підпорядкування інтересам політичної партії. Недостатньо гарантій, які забезпечували б те, щоб ВРЮ оберігала цінності та основоположні принципи справедливості. Її склад визначається Конституцією і відповідно знадобляться зміни до Конституції. Включення Генерального прокурора України до ВРЮ в якості її члена за посадою також викликає занепокоєння, оскільки це може мати залякуючий ефект для суддів та сприйматися як потенційна загроза. Генеральний прокурор України є стороною у багатьох справах, які мають вирішувати судді, і його присутність в органі, що має повноваження щодо призначення суддів, застосування до них дисциплінарних заходів та їхнього звільнення створює ризик того, що у таких справах судді не діятимуть безсторонньо, або що Генеральний прокурор України не діятиме безсторонньо у відношенні до тих суддів, чиї рішення він не схвалює. Тому склад ВРЮ України не відповідає європейським стандартам. Оскільки змінений склад потребуватиме внесення змін до Конституції, а це може видатися складним, Закон повинен включати в себе жорсткіше регулювання питань несумісності для того, щоб урівноважити недосконалість складу ВРЮ. Враховуючи повноваження, надані ВРЮ, вона повинна працювати на постійній основі, а обрані члени, на відміну від членів за посадою, не повинні мати права поєднувати свою діяльність у ВРЮ з іншою публічною або приватною діяльністю....

42.... Враховуючи те, що Міністр юстиції та Генеральний прокурор України є членами ВРЮ за посадою (стаття 131 Конституції), і що Конституція України не гарантує того, що більшість або значну частину ВРЮ складатимуть судді, обрані своїми колегами, внесення пропозицій щодо звільнення суддів членами, які належать до виконавчої влади, може зашкодити незалежності суддів.... У будь-якому випадку член ВРЮ, який вносить пропозицію, повинен бути позбавлений можливості брати участь у прийнятті рішення щодо звільнення з посади відповідного судді: це може вплинути на гарантію безсторонності...

45.... Точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень. Проте нове визначення включає в себе багато загальних термінів, таких як "[вчинення] дій, що порочать звання судді або можуть викликати сумніви [щодо] його/її неупередженості, об’єктивності та незалежності, [або у] чесності та непідкупності судових органів" та "порушення морально-етичних принципів поведінки судді" серед інших. Це видається особливо небезпечним через такі нечіткі терміни та можливість використання цього як політичної зброї проти суддів.... Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності досі сприймаються надто широко та потрібне більш жорстке регулювання для того, щоб забезпечити незалежність судової влади.

46. Насамкінець, стаття 32, її остання частина, вимагає прийняття рішень щодо подання ВРЮ про звільнення судді простою більшістю, а не двома третинами. З огляду на недосконалий склад ВРЮ це - крок назад у питанні незалежності суддів...

51. Насамкінець, склад... високо впливової так званої "п’ятої палати" Вищого адміністративного суду має чітко визначатися законом для того, щоб відповідати вимогам основоположного права на суд, встановленого законом...".

С. Доповідь Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи, за результатами його візиту в Україну (19-26 листопада 2011 року), CommDH(2012)10, 23 лютого 2012 року

80. Відповідні положення доповіді зазначають таке:

Незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар із занепокоєнням відзначив, що, на переконання української громадськості, судді не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі й політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна уважно розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.

Комісар закликає українську владу повною мірою виконувати рекомендації Венеціанської комісії щодо необхідності впорядкувати та уточнити процедури і критерії, пов’язані з призначенням і звільненням суддів, а також застосуванням дисциплінарних заходів. Важливо встановити відповідні гарантії для забезпечення справедливості й виключення ризику політизації під час застосування дисциплінарних процедур. Що стосується процесу призначення кандидатів на суддівські посади, вирішальним має бути їхня кваліфікація та особисті якості.

Нинішній склад Вищої ради юстиції України не відповідає міжнародним стандартам і має бути змінений, що, у свою чергу, вимагає конституційних змін...

У листопаді 2011 року заступник Генерального прокурора Михайло Гаврилюк, який є членом Вищої ради юстиції України, виступив із заявою про порушення дисциплінарного провадження проти суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ за порушення присяги. Комісар отримав повідомлення, в яких стверджувалось, що ці події стали результатом тиску з боку виконавчої влади на цей судовий орган з метою вплинути на результат виборів наступного Голови Верховного Суду України....

35. Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддю звільняє орган, який обрав або призначив його/її, за поданням ВРЮ. Декілька співрозмовників Комісара підкреслювали, що, зважаючи на нинішній склад ВРЮ, існує досить високий ризик того, що подібне рішення може бути ініційоване з політичних або аналогічних міркувань. Такі мотиви можуть також відігравати певну роль у контексті рішення Верховної Ради України звільнити суддю, обраного безстроково. Тому для захисту незалежності суддів слід запровадити додаткові гарантії як на законодавчому, так і на практичному рівні.

36. У Конституції України та Законі України "Про судоустрій і статус суддів" містяться положення щодо недопустимості неправомірного тиску на суддів, однак такі положення слід посилити як на законодавчому, так і на практичному рівні....

42. Комісар особливо стурбований повідомленнями про потужний вплив, який здійснюється на суддів прокуратурою та виконавчою владою через їхніх представників у Вищій раді юстиції України. Зокрема Комісара було поінформовано про випадки, коли дисциплінарні провадження проти суддів були ініційовані членами ВРЮ, які представляють Генеральну прокуратуру України, за начебто порушення присяги на підставі судових рішень у справах, у яких судді, як повідомлялося, не підтримали позицію прокурора (див. пункт 20 вище). У цьому контексті Комісар хотів би нагадати, що у суддів не повинно бути підстав боятися звільнення або дисциплінарного провадження через судові рішення, які вони приймають....

Висновки та рекомендації

46. Комісар підкреслює, що систему призначення суддів слід повністю захистити від неправомірного політичного та іншого впливу певних сторін. Рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження. Заходи дисциплінарного впливу мають регулюватися чіткими нормами і процедурами, передбаченими в межах самої судової системи, і такими, що не підпадають під політичний або інший неправомірний вплив.

47. Хоча Комісар не може коментувати достовірність заяв про здійснення тиску на суддів Верховного Суду України, зазначених вище (пункт 20), він вважає ситуацію такою, що дає підстави для серйозного занепокоєння. Українська влада повинна розглядати і належним чином реагувати на будь-які заяви про втручання в роботу судових органів. Представникам інших гілок влади слід утримуватися від будь-яких дій чи заяв, які можуть бути сприйняті як інструмент здійснення тиску на діяльність судових органів чи викликати сумніви щодо їх здатності виконувати свої обов’язки ефективно. Судді не повинні мати підстав боятися звільнення чи дисциплінарного провадження у зв’язку із прийнятими ними судовими рішеннями. Окрім того, необхідно використати можливості нинішньої реформи для потужного зміцнення незалежності судової влади від виконавчої....".

81. У 2012 році Інститутом порівняльного публічного та міжнародного права імені Макса Планка, Німеччина (<…>), було складено доповідь за результатами порівняльного дослідження законодавства під назвою "Незалежність судової влади у перехідний період"-1.

__________

-1 "Judicial Independence in Transition". Seibert-Fohr, Anja (Ed.), 2012, XIII, 1378 p.

82. Доповідь за результатами дослідження, серед іншого, ретельно розглядає питання дисциплінарних заходів щодо суддів різних юрисдикцій. У ній наводиться думка про те, що у країнах Європи немає єдиного підходу до організації системи суддівської дисципліни. Проте можна відзначити, що у багатьох країнах Європи підстави дисциплінарної відповідальності судів визначаються у доволі загальних термінах (таких як, наприклад, істотне або повторне порушення посадових обов’язків, що призвело до виникнення враження про явну невідповідність судді займаній посаді (Швеція). Як виняток, в Італії законодавством передбачається повний список із тридцяти семи різних дисциплінарних порушень, пов’язаних з поведінкою суддів як під час виконання посадових обов’язків, так і поза ним. Санкції за дисциплінарні порушення судді можуть включати в себе: попередження, догану, переведення, переведення на менш кваліфіковану роботу, пониження в посаді, затримку підвищення, штраф, зниження зарплати, тимчасове відсторонення від виконання обов'язків, звільнення з або без збереження пенсії. Звільнення судді як найбільш сувора санкція зазвичай призначається лише судом; у деяких правових системах вона також може призначатися іншими органами, такими як спеціалізована Дисциплінарна палата Вищої ради суддів, але, як правило, потім її застосування можна оскаржити до суду. За виключенням Швейцарії, парламент не бере участі у в процедурі; проте у Швейцарії система кардинально відрізняється через обмежений строк, на який обирається суддя.

83. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що (і) його справа не розглядалася "незалежним та безстороннім судом"; (іі) провадження у ВРЮ було несправедливим у зв’язку з тим, що воно не здійснювалося згідно з процедурою, передбаченою Розділом IV Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року, який закріплює низку важливих процесуальних гарантій, включаючи строки застосування дисциплінарних стягнень; (ііі) парламент ухвалив рішення про його звільнення на пленарному засіданні з порушенням правил використання системи електронного голосування; (iv) його справа не розглядалась "судом, встановленим законом"; (v) рішення у його справі постановлялись без здійснення належної оцінки доказів, а важливі доводи, висунуті стороною захисту, не були належним чином розглянуті; (vi) відсутність у ВАСУ достатніх повноважень для розгляду актів, ухвалених ВРЮ, суперечила його "праву на суд"; (vii) не було дотримано принципу рівності сторін.

84. Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідних частинах передбачає таке:

"1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення....".

А. Прийнятність

85. Сторони не оспорювали прийнятність вищезазначених скарг.

86. Хоча Уряд визнав, що пункт 1 статті 6 Конвенції є застосовним у цій справі, Суд вважає за належне розглянути це питання більш докладно.

1. Чи застосовується пункт 1 статті 6 у його цивільному аспекті

87. Суд зазначає, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту статті 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об’єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV).

88. У контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру ті інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 72).

89. Що стосується цієї заяви, то справа заявника розглядалася ВРЮ, яка встановила всі питання факту та права після проведення засідання та оцінки доказів. Розгляд справи ВРЮ завершився двома поданнями про звільнення заявника, поданими до парламенту. Після отримання подань парламентом вони були розглянуті парламентським комітетом з питань правосуддя, якому на той час було надано певну свободу дій при оцінці висновків ВРЮ, оскільки він мав повноваження проводити обговорення та, за необхідності, додаткову перевірку, результатом чого могло стати внесення рекомендації про те, чи звільнити суддю, чи ні (див. статті 19-21 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" 2004 року). На пленарному засіданні парламенту на підставі подань ВРЮ та пропозиції парламентського комітету було згодом ухвалене рішення про звільнення заявника (див. статтю 23 того ж Закону). Насамкінець, рішення ВРЮ та парламенту були переглянуті ВАСУ.

90. Отже, видається, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов’язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду (див. рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 74). Обов’язкове для виконання рішення про звільнення заявника було згодом переглянуто ВАСУ, який є судом, що входить до національної судової системи, у класичному розумінні цього слова.

91. З огляду на зазначене вище, не можна дійти висновку, що національне законодавство "однозначно виключало можливість доступу до суду" для скарги заявника. Отже, перший критерій справи "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" дотримано не було, а тому стаття 6 Конвенції застосовується в її цивільному аспекті (див., для порівняння, рішення від 5 лютого 2009 року у справі "Олуїч проти Хорватії" (<…>), заява № 22330/05, пп. 31-45).

2. Чи застосовується пункт 1 статті 6 Конвенції у його кримінальному аспекті

92. Два аспекти статті 6, цивільний і кримінальний, не обов’язково є взаємо- виключними (див. рішення від 10 лютого 1983 року у справі "Альберт та Ле Комт проти Бельгії" (Albert and Le Compte v. Belgium), п. 30, Series A № 58). Отже, питання полягає у тому, чи застосовується стаття 6 Конвенції також і у кримінальному аспекті.

93. У світлі критеріїв, викладених у справі "Енгель та інші проти Нідерландів" (див. рішення від 8 червня 1976 року у справі "Енгель та інші проти Нідерландів" (Engel and Others v. the Netherlands), пп. 82-83, Series A № 22), та у зв’язку з суворістю санкцій, накладених на заявника, виникають певні міркування. Хоча аналогом у цій справі певною мірою можуть слугувати провадження з люстрації у Польщі, результатом яких також були звільнення відповідних осіб з посад, Суд у тій ситуації постановив, що відповідні положення польського законодавства не були "спрямовані на групу осіб зі спеціальним статусом - так, як це має місце, наприклад, у дисциплінарному праві", а охоплювали широке коло осіб, а наслідками проваджень стала заборона обіймати велику кількість посад в державних органах, вичерпний перелік яких національним законодавством не встановлювався (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland), заява № 38184/03, пп. 53 та 54, ECHR 2006-VII). Вищезазначена справа, таким чином, відрізняється від цієї, оскільки у цій справі заявник, який мав спеціальний статус, був покараний за невиконання своїх професійних обов’язків - тобто за порушення, яке чітко підпадає під дію дисциплінарного права. Покарання, накладене на заявника, було класичним дисциплінарним стягненням за неналежне виконання професійних обов’язків, але в рамках національного законодавства поряд з цим існувало ще й кримінальне покарання за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення (див. статтю 375 Кримінального кодексу України вище). Важливо також зазначити, що звільнення заявника з посади судді формально не перешкоджало йому займатися юридичною практикою в будь-якій іншій якості.

94. Крім того, Суд дійшов висновку, що звільнення зі складу збройних сил не може вважатися кримінальним покаранням для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Тепелі та інші проти Туреччини" (Tepeli and Others v. Turkey), заява № 31876/96, від 11 вересня 2001 року, та "Сукют проти Туреччини" (Sukut v. Turkey), заява № 59773/00, від 11 вересня 2007 року). Суд також однозначно постановив, що провадження зі звільнення судового виконавця за численні порушення "не означало встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення" (див. рішення від 16 липня 2009 року у справі "Байер проти Німеччини" (Bayer v. Germany), заява № 8453/04, п. 37).

95. З огляду на зазначене вище Суд вважає, що факти цієї справи не дають підстав для того, щоб дійти висновку, що справа про звільнення заявника стосувалась встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення у розумінні статті 6 Конвенції. Відповідно ця стаття не є застосовною у її кримінальному аспекті.

3. Інші питання щодо прийнятності

96. Суд також зазначає, що вищезазначені скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції не є явно неприйнятними у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Щодо принципів "незалежного та безстороннього суду"

(а) Доводи заявника

97. Заявник скаржився на те, що його справа не розглядалася "незалежним та безстороннім судом". Зокрема, цим вимогам не відповідала ВРЮ з огляду на процедуру її формування, підпорядкованість її членів іншим державним органам та особисту упередженість деяких з її членів у справі заявника. Заявник особливо наголошував, що пан С.К., пан В.К. та пан Р.К. при розгляді його справи не могли бути безсторонніми. Недотримання вимог незалежності та безсторонності також відбувалося на подальших стадіях провадження, включаючи стадію провадження у ВАСУ, який не забезпечив ані процесуальних гарантій, ані адекватного перегляду питань справи,

98. Крім того, згідно з твердженнями заявника, перегляд його справи ВАСУ не може вважатися достатнім, щоб компенсувати процесуальні недоліки, які мали місце на попередніх стадіях. Зокрема, ВАСУ не міг формально скасувати рішення про його звільнення, а за відсутності будь-якого нормативного регулювання залишалось незрозумілим, якими мають бути процесуальні наслідки визнання вищезазначених рішень незаконними. Крім того, спосіб, в який ВАСУ переглядав справу заявника, говорив про відсутність адекватної відповіді на його доречні та важливі аргументи та доводи стосовно відсутності фактичного підґрунтя для його звільнення, упередженості членів ВРЮ та порушень процедури голосування у парламенті.

(b) Доводи Уряду

99. Уряд стверджував, що національне законодавство передбачало достатні гарантії незалежності та безсторонності ВРЮ. У той же час не існувало будь-яких свідчень особистої упередженості з боку будь-кого з членів ВРЮ, які розглядали справу заявника. Зокрема, заяви, зроблені паном С.К. в засобах масової інформації, на які посилався заявник, насправді були зроблені за шість місяців до подій, які розглядаються у цій справі. Отже, не існує причинно-наслідкового зв’язку між цими заявами та звільненням заявника. На підтвердження того, що пан P.К. і пан В.К. також були упереджені, немає обґрунтованих аргументів. У будь-якому разі рішення ВРЮ було ухвалене більшістю голосів, і стверджувана упередженість певних членів ВРЮ не могла істотно вплинути на безсторонність цього органу.

100. Уряд також визнав, що спостерігалося часткове дублювання складів ВРЮ та парламентського комітету, який розглядав справу заявника після того, як її було передано до парламенту. Тим не менш, комітет був колегіальним органом, який ухвалював рішення більшістю голосів, і це рішення не було обов’язковим для пленарного засідання парламенту.

101. Уряд стверджував, що немає причин ставити під сумнів незалежність та безсторонність ВАСУ.

102. Також згідно з твердженнями Уряду перегляд справи, здійснений ВАСУ, був достатнім для виправлення будь-яких стверджуваних недоліків процесуальної справедливості, які могли виникнути на попередніх стадіях національного провадження. Уряд у цьому відношенні уточнив, що повноваження ВАСУ визнати рішення ВРЮ та парламенту про звільнення судді незаконними були достатніми, оскільки вони передбачали, що суддя вважатиметься таким, що не був звільнений. На підтримку своїх доводів Уряд надав приклади національної судової практики, згідно з якими судді успішно оскаржували рішення про їхнє звільнення та згодом ініціювали судові провадження щодо відновлення їх на посаді. У цьому контексті Уряд стверджував, що спосіб, в який ВАСУ розглядав справу заявника, був належним та відповідним, а слушні та доречні доводи, висунуті заявником, були належним чином розглянуті. Зокрема, ВАСУ належним чином відреагував на твердження заявника про порушення процедури голосування у парламенті, так само, як і на твердження заявника щодо порушення вимоги незалежності та безсторонності на попередніх стадіях провадження.

(с) Оцінка Суду

103. Для того, щоб встановити, чи може суд вважатися "незалежним" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу, inter alia, на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного (див. рішення у справах "Фіндлей проти Сполученого Королівства" (Findlay v. the United Kingdom), від 25 лютого 1997 року, п. 73, Reports of Judgments and Decisions 1997-I, та "Брудніцька та інші проти Польщі" (Brudnicka and Others v. Poland), заява № 54723/00, п. 38, ECHR 2005-II). Суд наголошує на тому, що поняття поділу влади між політичними органами виконавчої влади та судовою системою набуло в його практиці все більшого значення (див. рішення у справі "Стаффорд проти Сполученого Королівства" (Stafford v. the United Kingdom) [ВП], заява № 46295/99, п. 78, ECHR 2002-IV). У той же час ані стаття 6, ані будь яке інше положення Конвенції не вимагають від держав дотримання будь-яких теоретичних конституційних концепцій стосовно дозволених меж взаємодії між гілками влади (див. рішення у справі "Клейн та інші проти Нідерландів" (Kleyn and Others v. the Netherlands) [ВП], заяви №№ 39343/98, 39651/98, 43147/98 та 46664/99, п. 193, ECHR 2003-VI).

104. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ’єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб’єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).