Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суслов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 10 серпня 2019 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв п. А.А. Крістенко - юрист, який практикує у м. Харкові.

3. 14 листопада 2019 року Суд застосував тимчасовий захід згідно з правилом 39 Регламенту Суду і вказав Уряду держави-відповідача негайно перевести заявника до спеціалізованої лікарні для завершення медичного огляду у зв’язку з його гепатитом С згідно з рекомендаціями лікаря, провести медичне обстеження у зв’язку з його отруєнням ртуттю згідно з рекомендаціями лікаря, та забезпечити заявнику необхідне лікування гепатиту С і отруєння ртуттю згідно з рекомендаціями лікаря, наданими на підставі зазначеного огляду. Того ж дня справі було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Уряд Російської Федерації не скористався своїм правом брати участь у цій справі згідно з пунктом 1 статті 36 Конвенції. Уряд Вірменії скористався своїм правом брати участь згідно з пунктом 1 статті 36 Конвенції і правилом 44 Регламенту Суду та надав письмові коментарі.

5. Відомості про заявника та інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

6. Заявник стверджував про ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він також висунув інші скарги за положеннями Конвенції, у тому числі за статтею 34 Конвенції, стверджуючи, що Уряд не виконав тимчасовий захід, вказаний Судом згідно з правилом 39 Регламенту Суду (див. конкретні відомості в таблиці у додатку).

7. Заявник скаржився, головним чином, на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

8. Уряд України не вбачав порушення прав заявника. Уряд Вірменії стверджував, що було порушено статтю 3 Конвенції. Заявник підтримав свої скарги.

9. Суд зазначає, що заявник страждав на серйозне захворювання, як зазначено у таблиці в додатку, яке вплинуло на його повсякденне життя. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

10. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див., наприклад, рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, обидва з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному ув’язненому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями).

11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявника, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, які розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявник не отримав всебічної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

13. Заявник скаржився за статтями 6 і 13 Конвенції на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим, порушивши питання згідно з відповідною усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку). Він також доводив, що невиконання Урядом України тимчасового заходу, вказаного згідно з правилом 39 Регламенту Суду , порушило його право на подання індивідуальної заяви. Він посилався на статтю 34 Конвенції.

14. Уряд України не вбачав порушення прав заявника. Уряд Вірменії доводив, що права заявника було порушено. Заявник підтримав свої скарги.

15. Скарги заявника на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві засобів юридичного захисту не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд також доходить висновку, що скарги заявника за статтями 6, 13 і 34 Конвенції свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішенні у справі "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року (щодо скарги на надмірну тривалість цивільного провадження та на відсутність у національному законодавстві засобів юридичного захисту у зв’язку з цим) та, серед багатьох інших джерел, пов’язаних зі скаргою на невиконання тимчасового заходу згідно з правилом 39 Регламенту Суду , згадане рішення у справі "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), пункти 75-81, рішення у справах "Клімов проти Росії" (Klimov v. Russia), заява № 54436/14, пункти 41-50, від 04 жовтня 2016 року, "Хлоєв проти Росії" (Khloyev v. Russia), заява № 46404/13, пункти 59-68, від 05 лютого 2015 року, та "Салахов та Іслямова проти України" (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пункти 216-224, від 14 березня 2013 року.