Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Майборода проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Карло Ранцоні (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 14709/07), яку 15 березня 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Іванівна Майборода (далі - заявниця),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується тверджень заявниці за статтею 8 Конвенції про те, що держава-відповідач не змогла захистити її право на інформовану згоду у зв’язку з нефректомією (хірургічним видаленням нирки), проведеною під час надання їй невідкладної допомоги, коли вона перебувала без свідомості, а також від приховування її лікарями у післяопераційний період інформації про видалення нирки.

2. Заявниця народилася у 1952 році та проживала у м. Сваляві. Її представляли п. С.В. Шкляр і п. П.В. Ходаковський - юристи юридичної компанії "Arzinger", які практикують у м. Києві.

3. 10 лютого 2016 року, коли це провадження перебувало на розгляді у Суді, заявниця померла.

4. Її дочка, пані Мирослава Валеріївна Коростельова, повідомила Суд про своє бажання підтримати заяву від імені заявниці.

5. Уряд представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко.

6. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

7. 07 березня 2000 року заявниці хірургічно видалили ліву надниркову залозу у Львівській обласній клінічній лікарні (державній лікарні, далі - ЛОКЛ). Операцію проводив лікар М.П., завідувач кафедри Львівського державного медичного університету (далі - ЛДМУ), батько та безпосередній керівник лікаря І.П., який також працював в університеті та був призначений лікарнею лікуючим лікарем заявниці. Обидва лікарі працювали в ЛОКЛ на підставі угоди про співпрацю, укладеної між двома установами 08 квітня 1998 року. У відповідній частині цієї угоди зазначалося:

"Працівники кафедр [університету], які сумісним наказом [університету] та [лікарні] допущені до лікувально-діагностичної роботи і ознайомлені з правилами технічної безпеки, несуть персональну юридичну відповідальність за діагностичний процес та результати лікування хворих".

8. 08 березня 2000 року комісія лікарів, у тому числі, серед інших, лікарі М.П. і І.П., встановили, що у заявниці, ймовірно, виникла післяопераційна внутрішня кровотеча, і запропонували їй терміново провести хірургічне втручання для усунення цього ускладнення.

9. Отримавши усну згоду заявниці, 09 березня 2000 року бригада медиків, у складі лікаря М.П., лікаря І.П. та ще одного лікаря, провела другу операцію, під час якої було видалено ліву нирку заявниці, попередньо діагностовану як здорову (було проведено нефректомію).

10. 14 квітня 2000 року заявницю виписали з лікарні. Того дня їй видали витяг з медичної карти стаціонарного хворого за підписом лікаря І.П., в якому було вказано інформацію щодо наданого їй лікування в лікарні. Друга операція була описана в ньому як "видалення кров’яних згустків з ложа лівого наднирника [і] зупинка кровотечі з дрібних гілок ниркової артерії". Заявниці також рекомендували пройти повторний огляд у ЛОКЛ у вересні 2000 року. У витягу не згадувалося про видалення нирки. Витяг був складений на офіційному бланку лікарні та мав печатку лікарні. Там також був заголовок: "Медична документація / форма № 027/0 / затверджено МОЗ СРСР 04 жовтня 1980 року".

11. У незазначений день у травні 2000 року заявниця отримала анонімний телефонний дзвінок, під час якого їй повідомили, що її ліву нирку "вкрали". Згідно з твердженнями заявниці після цього дзвінка вона декілька разів намагалася безуспішно записатися на прийом до лікаря І.П. і лікаря М.П., щоб отримати від них пояснення.

12. 14 листопада 2000 року, після того, як заявниця повідомила про цю історію засобам масової інформації у зв’язку з цим лікаря М.П. відвідав журналіст, лікар надіслав заявниці лист з вибаченнями за приховування інформації про видалення нирки. У цьому листі він пояснив, що вирішив так зробити, аби сприяти її одужанню, і планував повідомити її про проведення нефректомії під час контрольного огляду у вересні, на який, як він очікував, вона прийде. Він також зазначив, що оскільки вона не записалася на контрольний огляд у вересні, він планував порадити своєму синові (вочевидь, лікарю І.П.) зв’язатися з нею після Різдва, щоб передати інформацію про видалення нирки та забезпечити проходження нею контрольного огляду.

13. 13 квітня 2001 року головний лікар ЛОКЛ Б.K. надіслав заявниці лист, в якому вказав, що з місцевої телевізійної програми він дізнався, що заявниці було надано неповний витяг з медичної карти стаціонарного хворого, в якому не було зазначено про видалення нирки. Тому, щоб виправити цей недолік, він долучив виправлений витяг з медичної карти стаціонарного хворого та вибачився за упущення, допущені викладачами ЛДМУ, які лікували її в лікарні.

14. 29 листопада 2003 року Українське лікарське товариство у Львові-1 опублікувало заяву, в якій висловило солідарність з лікарем М.П. і виправдало його рішення не повідомляти заявниці про проведення нефректомії як рішення, ухвалене з етичних міркувань. Зокрема, вони зазначили:

"Щодо початкового неінформування [заявниці] [про видалення нирки], слід зайвий раз нагадати повчання батька медицини Гіппократа: "Оточи хворого любов’ю та розумним втішанням, але головне - залиши його у незнанні того, що його чекає, особливого того, що йому загрожує". …".

__________

-1 Неприбуткова громадська організація лікарів.

15. У вересні 2000 року заявниця звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, поскаржившись на те, що її нирку було видалено без її згоди чи відома, і цей факт згодом був прихований від неї. Після того, як цей лист було направлено до прокуратури, у листопаді 2000 року прокурор Личаківського району м. Львова доручив провести перевірку тверджень заявниці.

16. 18 грудня 2000 року під час допиту прокурором лікар М.П. надав письмові пояснення, в яких зазначив, що: друга операція була терміновою та необхідною для порятунку життя заявниці; потреба у видаленні її нирки стала очевидною лише під час цієї операції, коли пацієнтка була без свідомості та після того, як інші менш інтрузивні методи зупинки кровотечі виявилися безрезультатними; це було його рішення не інформувати заявницю про видалення нирки в післяопераційний період і воно було ухвалено з метою сприяння одужанню заявниці. Він також зазначив, що йому не було відомо про присутність у лікарні будь-кого з родичів заявниці, з якими можна було б проконсультуватися та/або повідомити про стан здоров’я заявниці.

17. 19 грудня 2000 року лікар Б.К. (головний лікар ЛОКЛ), звернувся з листом до прокуратури, в якому, зокрема, зазначив:

"На Ваш запит... про [нормативні акти щодо] видалення органів та повідомлення про це родичів [пацієнтів]...

[Зазначаю, що] після проголошення незалежності України-2 - не розроблені [відповідні] нормативні акти, тому ми користуємось документами колишнього Союзу. Так, в 1970 році вступив в дію документ "Основи законодавства СРСР і союзних республік про охорону здоров’я", де чітко визначені обов’язки лікарів... [Згідно з цими методичними рекомендаціями] при планових хірургічних операціях при необхідності [проведення нефректомії] ставлять про це до відома хворого та родичів.

У [чинному] законі немає вказівок про порядок оформлення згоди хворого на операцію (усно чи письмово). Порядок, який склався в методичній практиці оформлення усної згоди [хворого] на операцію шляхом запису в історії хвороби, являється правомірним і гуманним, оскільки взяття розписки [у хворого] буде додатково травмувати хворого психологічно.

[З] деонтологічної точки зору, в найближчий післяопераційний період, [заявницю] не бажано було повідомляти про видалення нирки... так як це була би [для неї] психологічна травма, тим більше, що … [М.П.] у віддаленому післяопераційному періоді неодноразово запрошував хвору [прийти] для консультації і мав намір повідомити [її], що нирка видалена".

__________

-2 Україна проголосила свою незалежність 24 серпня 1991 року.

18. Того ж дня за запитом прокуратури Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації створило комісію у складі трьох медичних експертів з метою проведення службового розслідування щодо якості лікування заявниці. Ця комісія дійшла висновку, що у випадку заявниці не було ознак неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником. Її нирку видалили з міркувань порятунку життя та за надзвичайних обставин. Як випливає з пояснень лікаря М.П., наданих слідчим прокуратури, відповідна інформація була прихована від неї з етичних міркувань.

19. 23 червня 2001 року Міністерство охорони здоров’я України повідомило депутата С.Г., який подавав звернення від імені заявниці стосовно заходів, вжитих для розгляду її скарг, що проведене Управлінням охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації службове розслідування не виявило ознак неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками, але головному лікарю ЛОКЛ було оголошено догану як дисциплінарне стягнення за недостатній контроль у веденні медичної документації та недостатнє дотримання норм медичної етики працівниками лікарні. Детальніші відомості щодо відповідних дисциплінарних проваджень надані не були.

20. Тим часом 25 квітня 2001 року прокуратура Львівської області порушила кримінальну справу щодо лікаря І.П. за підозрою у зловживанні службовим становищем і підробленні офіційного документа. Заявницю було залучено до цього провадження як потерпілу.

21. 25 травня 2001 року прокуратура Львівської області призначила комісію експертів для оцінки якості лікування заявниці. Експертам було надано список із двадцяти двох запитань щодо якості лікування. Двадцять третє питання стосувалося якості інформації, наданої заявниці та її родичам.

22. 28 грудня 2001 року експертна комісія дійшла висновку, що заявниці було поставлено правильний діагноз і надано лікування відповідно до стандартних протоколів. У висновку експерта, зокрема, зазначалося:

"Повторне оперативне втручання з метою зупинки кровотечі з судин ниркової ділянки було виконано … по життєвих показниках за загально прийнятою методикою. Нирка була видалена згідно протоколу операцій, обґрунтовано. …

Витяг з історії хвороби … не відповідає встановленій формі... [у ньому] немає вказівок на те, що була видалена нирка та якого подальшого нагляду та лікування [заявниця] потребує [у зв’язку з цим].

… [В]иходячи з того [факту], що функція і уродинаміка у [заявниці] не порушені в теперішній час, слід вважати, що неповнота відомостей у витязі з історії хвороби … не вплинула негативно на фізичний стан її здоров’я.

Комісія не має у своєму розпорядженні нормативних документів, … пов’язаних з … інформуванням [хворих] про результати операцій [з видалення органів].".

23. Згодом (29 липня 2005 року) це провадження, яке декілька разів закривалося та порушувалося повторно, було закрито у зв’язку з відсутністю доказів вчинення лікарем І.П. злочину. У відповідній постанові зазначалося, що, працюючи в ЛДМУ, лікар І.П. проводив лікувально-діагностичну роботу на базі ЛОКЛ на підставі угоди про співпрацю між двома установами. Не було ні спеціального наказу, виданого двома установами-партнерами щодо надання йому дозволу на допущення до лікувально-діагностичної роботи, ні посадової інструкції чи будь-якого іншого документа, на підставі якого можна було б визначити обсяг його офіційних обов’язків і підтвердити, що він був уповноважений підписувати офіційні документи від імені лікарні. Таким чином, його не можна було кваліфікувати як "службову особу", а тому не можна було висунути обвинувачення у підробці "офіційного документа". У зв’язку з цим прокуратура зазначила.

"[Ані] Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", [ані] … будь-який інший нормативний документ не передбачає та не передбачав у квітні 2000 року будь-яких посадових (службових) обов’язків асистента кафедри хірургії …, зокрема і [лікаря І.П.], при складанні та видачі медичної документації, зокрема [підготовки] виписки з медичної картки хворої,... та якісного і правильного їх оформлення".

24. Того ж дня прокуратура також вирішила, що було невиправдано порушувати кримінальне провадження за іншими твердженнями, пов’язаними з неналежним виконанням професійних обов’язків медичним працівником у справі заявниці, у тому числі можливістю, що її нирку могли видалити для цілей трансплантації. У зв’язку з цим прокуратура дійшла висновку, посилаючись, зокрема, на висновок комісійної судово-медичної експертизи про достатність задокументованих доказів, що нирку заявниці було видалено в її найкращих інтересах і згодом знищено.

25. Заявниця не оскаржувала зазначені постанови.

26. У вересні 2002 року заявниця подала цивільний позов проти ЛОКЛ, ЛДМУ, лікаря М.П. і лікаря І.П., стверджуючи, зокрема, що вони порушили свої обов’язки згідно із Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" (далі - "Основи законодавства про охорону здоров’я"). Вона стверджувала, зокрема, що її нирку було видалено без її відома чи згоди, а тому свавільно. Вона також скаржилася, що інформацію про видалення її нирки було незаконно та умисно приховано від неї після операції.

27. 29 грудня 2005 року Свалявський районний суд (далі - районний суд) ухвалив рішення проти лікаря І.П. і присудив заявниці 50 000 українських гривень-3 (далі - грн) в якості відшкодування моральної шкоди. Він встановив, що лікар І.П., призначений лікарнею для лікування заявниці лікуючим лікарем, порушив свої обов’язки за статтею 39 "Основ законодавства про охорону здоров’я", оскільки не повідомив у післяопераційний період ані заявницю, ані будь-кого з її родичів про видалення її нирки. Решту вимог заявниці було залишено без задоволення. В обґрунтуванні районного суду в частині щодо відхилення решти вимог заявниці було зазначено:

"[Обидві] операції проведені за згодою позивача. 09.03.2000 [заявниця дала згоду на проведення операції] на припинення внутрішньої кровотечі, що виникла у післяопераційному періоді.

Суд не може взяти до уваги пояснення [заявниці] стосовно того, що в неї було неправомірно видалено здорову нирку, поскільки суду не надано жодного доказу стосовно неправомірної поведінки лікарів в частині надання медичної допомоги [заявниці] …

Що стосується надання правдивої інформації про стан здоров’я [заявниці] відповідачами [лікарем M.П.], [ЛОКЛ] та [ЛДМУ], то в їх діях відсутня будь-яка протиправна поведінка відносно [заявниці], оскільки:

1. [ЛДМУ] та [лікар M.П.] перебувають тільки в трудових відносинах, а лікуючий лікар згідно угоди від 08.04.1998 несе персональну відповідальність за діагностично-лікувальну діяльність;

2. [ЛОКЛ] самостійно поставила до відома [заявницю] про результати [її] лікування. Оскільки [заявниця] звернулась [безпосередньо] до лікарів [лікарні] з проханням надати чи то медичну картку, чи то інформацію усно, протиправних дій з боку лікарів [ЛОКЛ] судом не встановлено;

3. Що стосується [лікаря М.П.], то він виступав, як один з лікарів, що проводили операцію [заявниці], і в даному випадку він не є лікуючим лікарем, а тому на нього не розповсюджуються норми [статті 39 "Основ законодавства про охорону здоров’я"]. …".

__________

-3 Приблизно 8 000 євро на момент подій.

28. У січні 2006 року заявниця подала апеляційну скаргу на це рішення, скаржачись, що районний суд не проаналізував різні аспекти її дій і неправильно звільнив лікаря М.П., ЛДМУ і ЛОКЛ від відповідальності. Вона аргументувала це, зокрема, так:

"[Н]адані мною докази суд поверхнево оцінив у сукупності … та надав їх оцінку в однобічному ракурсі справи. …

Так суд не надав правової оцінки [ЛОКЛ], яка є відповідачем по даній справі - де за оцінкою доказів суд зобов’язаний був врахувати те єдине, що за висновками … Міністерства охорони здоров’я України по перевірці зазначених фактів (по моєму випадку) головному лікарю вказано на недостатній контроль у веденні медичної документації та норм медичної етики і деонтології. Чому це не з’ясував суд і не надав цьому правової оцінки в частині задоволення позову [щодо ЛОКЛ]?

[Н]е було [також] звернуто увагу на … неповідомленість мене про можливий хід [повторної] операції та про вимушеність видалення [моєї] лівої нирки під час операції близьких родичів ([С.З]., [Р.З.] та мого чоловіка [М.Б.]), які спостерігали у лікарні за ходом операції …

… Твердження суду, що я не зверталась до лікарів [ЛОКЛ] … про отримання достовірної інформації … є хибним, оскільки мої звернення до Міністерства охорони здоров’я України по даному факту завжди скеровувались до ЛОКЛ, про що свідчить ряд перевірок … Міністерства охорони здоров’я України …".

29. 8 квітня 2006 року Апеляційний суд Закарпатської області відхилив апеляційну скаргу заявниці, підтримавши обґрунтування суду першої інстанції.

30. 21 вересня 2006 року Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявниці.

31. Відповідні положення Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" (далі - "Основи законодавства про охорону здоров’я") від 19 листопада 1992 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"Лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров’я, мету [будь-яких] запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров’я.

Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування.

В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім’ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані.".

"Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування …

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

..."

А. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (далі - Конвенція Ов’єдо, Збірка договорів Ради Європи № 164)

32. Конвенція Ов’єдо була відкрита для підписання 04 квітня 1997 року та набрала чинності 01 грудня 1999 року. Наразі її підписали тридцять шість держав і вона набрала чинності щодо двадцяти дев’яти держав. Україна підписала Конвенцію 22 березня 2002 року, але досі її не ратифікувала. У відповідних положеннях Конвенції зазначено:

"Будь-яке втручання у сферу здоров’я, включаючи наукові дослідження, повинно здійснюватися згідно із відповідними професійними обов’язками та стандартами".

"Будь-яке втручання у сферу здоров’я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи.

Такій особі заздалегідь надається відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики.

Відповідна особа у будь-який час може безперешкодно відкликати свою згоду".

"[В]тручання по відношенню до особи, яка є недієздатною давати згоду, може здійснюватися тільки за умови, що воно матиме безпосередню користь для такої особи.

...

Якщо відповідно до законодавства неповнолітня особа є недієздатною давати свою згоду на втручання, таке втручання може здійснюватися тільки із дозволу її представника або органу влади, або особи, або закладу, визначеного законом....".

"Якщо через надзвичайну ситуацію відповідна згода не може бути отримана, будь-яке необхідне з медичної точки зору втручання може негайно здійснюватися в інтересах здоров’я відповідної особи".

"...

2. Кожна особа має право на ознайомлення із будь-якою зібраною про її здоров’я інформацією....

3. У виняткових випадках в інтересах пацієнта здійснення викладених у пункті 2 прав може обмежуватися законом".

33. У відповідних частинах Пояснювальної доповіді до Конвенції Ов’єдо зазначено:

"...

30. Загалом усі втручання повинні здійснюватися відповідно до законодавства, доповненого та розробленого згідно з професійними нормами. У деяких країнах ці норми мають форму професійних етичних кодексів (розроблених державою або представниками професії), в інших - у формі кодексів поведінки лікарів, законодавства про охорону здоров’я, медичної етики або будь-яких інших засобів гарантування прав та інтересів пацієнта.... Стаття охоплює як писані, так і неписані правила. Коли між різними нормами існує протиріччя, законодавство передбачає засоби для вирішення цього конфлікту.

31. Зміст професійних стандартів, обов’язків і правил поведінки не є ідентичним у всіх країнах. Ті самі медичні обов’язки можуть дещо відрізнятися у різних суспільствах. Проте основоположні принципи медичної практики діють у всіх країнах. Лікарі та загалом усі працівники, які беруть участь у медичній діяльності, повинні дотримуватися правових та етичних норм. Вони повинні діяти уважно та компетентно, приділяти пильну увагу потребам кожного пацієнта....".

"34. Ця стаття стосується згоди та підтверджує на міжнародному рівні вже усталене правило, а саме, що в принципі нікого не можна примушувати до проходження будь-якої процедури без його або її згоди....

35. Згода пацієнта вважається добровільною та інформованою, якщо вона надана на підставі об’єктивної інформації від відповідального медичного працівника щодо характеру та потенційних наслідків запланованого втручання чи його альтернатив за відсутності будь-якого тиску від інших осіб. У другому абзаці статті 5 наведені найважливіші аспекти інформації, яка повинна надаватися перед втручанням, але це не вичерпний перелік: залежно від обставин добровільна згода може передбачати додаткові елементи.... Ця інформація повинна включати мету, характер і наслідки втручання, а також пов’язані з ним ризики. Інформація про ризики, пов’язані з втручанням або з альтернативними варіантами дій, повинна охоплювати не лише ризики, властиві типу передбачуваного втручання, але й будь-які ризики, пов’язані з індивідуальними характеристиками кожного пацієнта, такими як вік або наявність інших патологій....".

"...65. Перше речення другого абзацу встановлює, що особи мають право знати про будь-яку зібрану інформацію про стан їхнього здоров’я, якщо вони висловлюють таке бажання. Це право має основоположне значення саме собою, але також обумовлює ефективне здійснення інших прав, як-то права на згоду, передбаченого статтею 5.

66. "Право особи знати" охоплює всю зібрану інформацію про її здоров’я, як-то діагноз, прогноз чи будь-який інший відповідний факт.

...

69.... останній абзац статті 10 визначає, що у виняткових випадках національне законодавство може накладати обмеження на право знати або не знати в інтересах здоров’я пацієнта (наприклад, прогноз смерті, який може у певних випадках, якщо його негайно повідомити пацієнту, серйозно погіршити його стан). У деяких випадках обов’язок лікаря надати інформацію, який також охоплюється статтею 4, суперечить інтересам здоров’я пацієнта. Вирішити цей конфлікт має національне законодавство, враховуючи соціальні та культурні особливості. У відповідних випадках під час судового контролю національне законодавство може інколи виправдати приховування лікарем частини інформації або у будь-якому випадку її розкриття з обережністю ("терапевтична необхідність")".

В. Загальна декларація з біоетики та прав людини

34. Загальна декларація з біоетики та прав людини була прийнята Генеральною конференцією ЮНЕСКО 19 жовтня 2005 року. У її відповідних положеннях зазначено:

"1. Будь-яке медичне втручання у профілактичних, діагностичних чи терапевтичних цілях повинно здійснюватися лише за попередньою, добровільною та інформованою згодою відповідної особи на підставі належної інформації. Згода у відповідних випадках має бути явно вираженою і особа може відмовитися від неї у будь-який час та з будь-якої причини без негативних наслідків чи шкоди".

"Слід створювати незалежні, багатодисциплінарні та плюралістичні комітети з етики, сприяти та підтримувати їхню діяльність на належному рівні з метою:

...

(b) консультування з етичних проблем у клінічній медицині;

(c) оцінки науково-технічного прогресу, формулювання рекомендацій та сприяння підготовці методичних рекомендацій з питань, що належать до сфери дії цієї Декларації;

(d) сприяння обговоренню, освіті та інформуванню громадськості з питань біоетики та її залученню до їхнього вирішення".

"1. Держави повинні вживати всіх належних заходів законодавчого, адміністративного чи іншого характеру для реалізації принципів, викладених у цій Декларації, відповідно до міжнародного права прав людини. Такі заходи слід доповнювати відповідною діяльністю у сфері освіти, професійної підготовки та інформування громадськості.

2. Державам слід заохочувати створення незалежних, багатодисциплінарних і плюралістичних комітетів з етики, про які йдеться у статті 19".

С. Лісабонська декларація щодо прав пацієнта Всесвітньої медичної асоціації (далі - ВМА).

35. Всесвітня медична асоціація - це міжнародне об’єднання професійних медичних асоціацій та окремих лікарів, офіційно створене у 1947 році. Наразі до нього входять 116 національних медичних асоціацій, у тому числі Всеукраїнське лікарське товариство, й понад десять мільйонів лікарів.

36. Відповідна декларація була прийнята 34-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в м. Лісабон, Португалія, у 1981 році. Її декілька разів переглядали та редагували й повторно підтвердили на 200-й сесії Ради Всесвітньої медичної асоціації в м. Осло, Норвегія, у 2015 році. У відповідних положеннях декларації зазначено:

"Останнім часом відносини між лікарями, їхніми пацієнтами та суспільством зазнали значних змін. Тоді як лікар завжди повинен діяти згідно зі своїм сумлінням і завжди в найкращих інтересах пацієнта, необхідно докласти не менше зусиль, щоб гарантувати автономію пацієнта та справедливість....".

"...

b. Психічно здоровий дорослий пацієнт має право погоджуватися або відмовлятися від будь-якої діагностичної процедури чи терапії. Пацієнт має право на інформацію, необхідну для ухвалення своїх рішень. Пацієнт повинен чітко розуміти, яка мета будь-якого дослідження чи лікування, що означатимуть результати та якими будуть наслідки відмови....".

"а. Якщо пацієнт перебуває без свідомості або з інших причин не може висловити свою волю, коли це можливо, необхідно отримати інформовану згоду від законного представника, наділеного такими повноваженнями....".

"a. Пацієнт має право отримати інформацію про себе, записану в будь-якій його медичній документації, а також отримати повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі медичні факти про його стан....

b. У виняткових випадках інформація може бути прихована від пацієнта, якщо є вагомі підстави вважати, що ця інформація створить серйозну загрозу для його життя або здоров’я....

e. Пацієнт має право вибирати кого, якщо когось взагалі, слід інформувати від його імені".

37. Уряд не висунув жодних заперечень щодо locus standi пані Мирослави Коростельової, дочки заявниці, у підтриманні цієї заяви після смерті заявниці, яка сталася під час розгляду справи у Суді.

38. Суд визнає, що пані Мирослава Коростельова може мати достатній інтерес у продовженні та може діяти замість своєї матері у цій справі (див., серед інших подібних прикладів, рішення у справі "Лопез Рібалда та інші проти Іспанії" [ВП] (Lopez Ribalda and Others v. Spain) [GC], заяви № 1874/13 і № 8567/13, пункти 72 і 73, від 17 жовтня 2019 року). З практичних підстав у цьому тексті пані Людмила Майборода й далі іменуватиметься "заявницею" (див. рішення у справах "Далбан проти Румунії" [ВП] (Dalban v. Romania) [GC], заява № 28114/95, пункт 2, ЄСПЛ 1999-VI, та "Радзевіл проти України" (Radzevil v. Ukraine), заява № 36600/09, пункт 47, від 10 грудня 2019 року).

39. Заявниця скаржилася на те, що держава-відповідач не захистила її від видалення нирки за відсутності її інформованої згоди на це та від приховування відповідної інформації її лікарями в післяопераційний період. Вона також скаржилася, що не отримала належної відповіді на національному рівні у зв’язку з її відповідними твердженнями.

А. Обсяг та правова кваліфікація скарг заявниці