Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пархоменко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 жовтня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у то й день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 10 грудня 2012 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості щодо заявниці та інформація про заяву наведені у таблиці в додатку.

4. Заявниця стверджувала про ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

5. Заявниця скаржилася на ненадання їй належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Вона посилалася на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

6. Суд зазначає, що заявниця страждала на серйозне захворювання, як зазначено у таблиці в додатку, що впливало на її повсякденну діяльність. Отже, вона могла зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана їй медична допомога.

7. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див., наприклад, рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року з подальшими посиланнями, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року з подальшими посиланнями та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному ув’язненому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, з подальшими посиланнями, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявниці, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, які розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявниця не отримала вичерпної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.