Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лутаєнко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 1781/14, № 23274/14, № 74276/14, № 78541/14 та № 4989/15), які у різні дати, зазначені в таблицях у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятеро громадян України, деталі щодо яких зазначені в таблицях у додатку (далі - заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на стверджуване жорстоке поводження працівників міліції та на непроведення на національному рівні ефективного розслідування скарг у зв’язку з цим (усі заяви); примус пройти освідування на предмет алкогольного сп’яніння та психіатричний огляд і відсутність ефективного відшкодування у зв’язку з відповідною скаргою (заява № 23274/14); стверджуване незаконне позбавлення свободи та відсутність ефективного відшкодування у зв’язку з відповідною скаргою, а також на тривалість кримінального провадження (заява № 4989/15), та визнати решту скарг у заявах № 23274/14 та № 4989/15 неприйнятними,

рішення надати правову допомогу певним заявникам (див. деталі в таблицях у додатку),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 26 серпня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники скаржилися, зокрема, за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ними працівників міліції та на непроведення ефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, певні заявники також висунули інші скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 8 і 13 Конвенції.

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

5. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Заявники посилалися на різні положення Конвенції у зв’язку із зазначеними скаргами.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року), вважає, що відповідні скарги мають розглядатися за статтею 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

7. Суд вважає, що ці скарги не є ані явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

8. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

9. З огляду на прогалини у доказовій базі та суперечності у матеріалах справ на національному рівні та у фактичних доводах сторін (див. деталі в таблицях у додатку), Суд вбачає за неможливе встановити поза розумним сумнівом, що заявники отримали тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем працівників міліції, як стверджувалося. Суд вважає, що труднощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами державної влади ефективного розслідування їхніх скарг (див., зокрема, рішення у справах "Попа проти Молдови" (Popa v. Moldova), заява № 29772/05, пункти 39 та 45, від 21 вересня 2010 року, "Грімайловс проти Латвії" (Grimailovs v. Latvia), заява № 6087/03, пункти 109 та 119, від 25 червня 2013 року, та "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 55, від 14 березня 2017 року).

10. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти.

11. Суд зазначає, що в рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

12. Отже, Суд вважає, що ці скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

А. Пані Г. Лисак (заява № 23274/14)

13. Пані Г. Лисак також скаржилася на те, що працівники міліції змусили її пройти освідування на предмет алкогольного сп’яніння та психіатричний огляд без будь-яких правових підстав. У зв’язку з цим вона посилалася на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного … життя …

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом …".

14. Уряд стверджував, що ця скарга була явно необґрунтованою, оскільки заявниця сама добровільно пройшла освідування та огляд і втручання у її права, захищені статтею 8 Конвенції, не було.

15. Розглянувши наявні у нього документи, і, зокрема, записи наркологічного та психологічного диспансерів (див. деталі у підпунктах "iii" та "iv" пункту 6 розділу "А" та розділі "В" таблиці 2), Суд не може зробити висновок, що заявниця добровільно погодилася пройти зазначені освідування та огляд, всупереч припущенню Уряду. Він також вважає, що доставляння працівниками міліції заявниці до медичних закладів з метою освідування на предмет алкогольного сп’яніння та проведення психіатричного огляду є втручанням у її право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції. Ні з матеріалів справи, ні із зауважень Уряду не вбачається наявність правових підстав для такого втручання.

16. З урахуванням його висновків у низці інших справ (див., зокрема, mutatis mutandis, рішення у справах "І.Ф. проти Туреччини" (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, пункти 33-36 та 41-44, ЄСПЛ 2003-IX, "Федоров та Федорова проти України" (Fyodorov and Fyodorova v. Ukraine), заява № 39229/03, пункти 82-86, від 07 липня 2011 року, "Коновалова проти Росії" (Konovalova v. Russia), заява № 37873/04, пункти 48-50, від 09 жовтня 2014 року, та "Y.Y. проти Росії" (Y.Y. v. Russia), заява № 40378/06, пункти 55-60, від 23 лютого 2016 року) Суд доходить висновку, що ця скарга є прийнятною і свідчить про порушення статті 8 Конвенції.

В. Пан С. Пацев (заява № 4989/15)

17. З огляду на відповідну усталену практику Суду п. С. Пацев висунув інші скарги, в яких порушувалися питання за пунктом 1 статті 5 та пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. деталі у розділі "В" таблиці 5 у додатку).

18. Розглянувши усі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги є прийнятними та свідчать про такі порушення:

(a) порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою заявника на незадокументоване затримання 06 та 07 жовтня 2009 року у контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Смолік проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року, та згаданого рішення у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 85), та

(b) порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою заявника на тривалість кримінального провадження щодо нього у контексті висновків Суду в рішеннях у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-ІІ, "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII, та "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року.

19. Пані Г. Лисак (заява № 23274/14) та п. С. Пацев (заява № 4989/15) також скаржилися на те, що вони не змогли отримати відшкодування у зв’язку зі своїми скаргами за статтею 8 та пунктом 1 статті 5 Конвенції відповідно. Вони посилалися на статтю 13 Конвенції.

20. Суд вважає, що він уже розглянув основні юридичні питання, порушені в цих заявах, і немає потреби в окремому розгляді прийнятності та суті наведених у пункті 19 скарг (див., наприклад, рішення у справах "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, та "Борзих та інші проти України" [Комітет] (Borzykh and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 5353/14 та інші заяви, пункти 48 і 49, від 25 червня 2020 року).

21. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

22. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

23. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги на стверджуване жорстоке поводження працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, висунуті у всіх заявах, скаргу на примушування пройти освідування на предмет алкогольного сп’яніння та психіатричний огляд, висунуту у заяві № 23274/14; а також скаргу на незадокументоване затримання та тривалість провадження, висунуту у заяві № 4989/15.

3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням національними органами влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження працівників міліції, висунутих усіма заявниками.

4. Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку зі скаргою на примушування пройти освідування на предмет алкогольного сп’яніння та психіатричний огляд, висунутою у заяві № 23274/14.

5. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на незадокументоване затримання, висунутою у заяві № 4989/15.

6. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тривалість кримінального провадження, висунутою у заяві № 4989/15.

7. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті інших скарг, висунутих за статтею 13 Конвенції у заявах № 23274/14 та № 4989/15.

8. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

9. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 вересня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.