Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Заярнюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Лів Тігершедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 січня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 03 січня 2018 року.

2. Заявника представляв п. О.О. Матвєєв - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Відомості про заявника та відповідна інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

5. Заявник, посилаючись на статтю 3 Конвенції, стверджував про ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання його під вартою.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

7. Суд зазначає, що заявник страждав на серйозні захворювання, зазначені у таблиці в додатку, які вплинули на його повсякденне життя. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

8. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому ж рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, обидва з подальшими посиланнями).

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд встановив недоліки у лікуванні заявника, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявник не отримав всебічної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.