Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Добринь проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 квітня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 27 квітня 2012 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв п. Я.О. Добринь - юрист, який практикує у м. Запоріжжі.

3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Відомості щодо заявника та інформація про заяву наведені у таблиці в додатку.

5. Заявник скаржився на відсутність обґрунтованих та достатніх підстав тримання його під вартою. Заявник також висунув інші скарги відповідно до положень Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявник скаржився, головним чином, на відсутність обґрунтованих та достатніх підстав тримання його під вартою. Він посилався на пункт 3 статті 5 Конвенції , який передбачає таке:

Пункт 3 статті 5

"3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті … має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання".

7. Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики за пунктом 3 статті 5 Конвенції існування обґрунтованої підозри, що ув’язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання під вартою, але зі спливом деякого часу цього вже недостатньо. У таких випадках Суд повинен встановити, чи продовжували інші підстави, наведені органами судової влади, виправдовувати позбавлення свободи. Якщо такі підстави були "відповідними" та "достатніми", Суд також повинен з’ясувати, чи продемонстрували компетентні національні органи влади "особливу ретельність" під час здійснення провадження. Суд також встановив, що органами державної влади має бути переконливо обґрунтовано будь-який період тримання під вартою, яким би коротким він не був. Вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи державної влади зобов’язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду. Вимога до суду надати "обґрунтовані" та "достатні" підстави тримання під вартою - додатково до обґрунтованої підозри - застосовується вже при ухваленні першого рішення щодо тримання під вартою під час досудового розслідування, тобто "негайно" після арешту (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Бузаджи проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07,пункти 87 та 102, від 05 липня 2016 року).

8. У керівній справі "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 158-181, від 04 липня 2019 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі національними судами не надано обґрунтованих та достатніх підстав для тримання заявника під вартою під час досудового розслідування.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції .

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

11. Заявник подав інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції з огляду на висновки в рішеннях у справах "Єлоєв проти України" (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, пункт 50, від 06 листопада 2008 року, та "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року.

III. ІНШІ СКАРГИ

12. Заявник також висунув інші скарги за різними статтями Конвенції.

13. Суд розглянув цю заяву та вважає, що з огляду на всі наявні у нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, встановленим у статтях 34 та 35 Конвенції , та не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.