Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Єлоєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 жовтня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 17283/02) проти України, поданою відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Олександром Володимировичем Єлоєвим (далі - заявник) 18 березня 2002 року.

2. Заявник, якому було надано юридичну допомогу, був представлений п. С.Шевченком, практикуючим адвокатом у місті Харкові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що його досудове тримання під вартою було незаконним та надмірно тривалим, що не здійснювалась перевірка законності тримання, а також, що тривалість провадження у його справі була надмірною.

4. 5 вересня 2006 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скарги за статтею 5 Конвенції та скарги стосовно тривалості провадження. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1968 року народження, проживає у місті Херсоні.

6. 26 квітня 1995 року слідчим управлінням по боротьбі з організованою злочинністю у Харківській області Міністерства внутрішніх справ було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків службовими особами відкритого акціонерного товариства "Быстрые деньги", керівником якого був заявник. У той же час заявник був депутатом Дзержинської районної ради народних депутатів міста Харкова (далі - районна рада) та користувався депутатською недоторканністю щодо притягнення до кримінальної відповідальності.

7. 30 січня 1996 року Орджонікідзевським районним відділом УМВС України міста Харкова було порушено кримінальну справу за обвинуваченням заявника в ухиленні від сплати податків.

8. 14 березня 1996 року слідчим було винесено постанову про притягнення заявника як обвинуваченого у справі, порушеній за ухилення від сплати податків, та постанову про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. У цей же день, встановивши, що місцезнаходження заявника невідоме, слідчий зупинив слідство та оголосив заявника в розшук.

9. 2 жовтня 1996 року прокурором Харківської області було внесено подання до районної ради про надання згоди на притягнення заявника до кримінальної відповідальності. 1 листопада 1996 року рада, провівши таємне голосування, прийняла рішення про відмову в наданні згоди на притягнення заявника до кримінальної відповідальності. Після цього кримінальне провадження щодо заявника було зупинено, а постанову про обрання запобіжного заходу щодо заявника скасовано.

10. 12 березня 1997 року прокурор вдруге звернувся з поданням до районної ради про надання згоди на притягнення заявника до кримінальної відповідальності.

11. 20 березня 1997 року заявника було затримано під час перетину російсько-українського кордону та направлено назад до Харкова. По дорозі до Харкова заявник втік.

12. 17 квітня 1997 року Харківська міська рада народних депутатів винесла рішення, яким дала згоду на притягнення заявника до кримінальної відповідальності.

13. У той же день слідчий виніс постанову про тримання заявника під вартою.

14. 18 квітня 1997 року попереднє слідство було зупинене у зв'язку з тим, що місцезнаходження заявника було невідоме. Заявника було оголошено в розшук.

15. 8 серпня 1998 року заявника було заарештовано та пред'явлено обвинувачення в ухиленні від сплати податків відповідно до статті 148-2 Кримінального кодексу. Цього ж дня заступник прокурора Харківської області виніс постанову про тримання заявника під вартою.

16. Строк тримання заявника під вартою продовжувався наступним чином: до 6 місяців - 6 жовтня 1998 року прокурором Харківської області; до 10 місяців - 25 січня 1999 року та до 12 місяців - 25 травня 1999 року постановами заступників Генерального прокурора України. Період тримання заявника під вартою на підставі постанов прокурорів закінчився 8 серпня 1999 року.

17. 15 січня 1999 року слідчий змінив кваліфікацію обвинувачення заявника та порушив кримінальну справу за обвинуваченням останнього у шахрайстві, ухиленні від сплати податків, незаконній підприємницькій діяльності, розкраданні майна та зловживанні владою.

18. 4 серпня 1999 року, за 4 дні до закінчення строку тримання заявника під вартою (8 серпня 1999 року), розслідування було закінчено та заявнику було надано матеріали справи для ознайомлення.

19. 30 травня 2000 року заявник та його адвокат закінчили ознайомлення з матеріалами справи.

20. 2 червня 2000 року справу було направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова (далі - районний суд).

21. 13 липня 2000 року суддя районного суду виніс постанову про віддання заявника та інших трьох осіб до суду. У своїй постанові суддя зазначила, що "запобіжний захід стосовно обвинувачених обраний у відповідності із матеріалами справи", та постановила залишити без змін запобіжний захід, обраний органами попереднього слідства.

22. 15 грудня 2000 року та в подальшому в листопаді 2002 року, лютому та травні 2003 року суд надавав заявнику кілька днів для додаткового вивчення матеріалів справи.

23. 11 січня 2000 року після численних скарг заявника щодо його стану здоров'я суд призначив судово-медичну експертизу для з'ясування, чи страждає заявник на хронічні захворювання, які б унеможливили його участь у судових засіданнях. Експертиза не встановила жодних захворювань або медичних протипоказань.

24. 29 січня 2002 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання кількох потерпілих щодо зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд. Необхідність залишити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно заявника була обґрунтоване тим, що заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком понад три роки. Ця постанова не підлягала оскарженню.

25. Протягом судового розгляду представник заявника подавала клопотання щодо звільнення заявника з-під варти. Вона стверджувала, що матеріали справи не містять обґрунтованої постанови суду стосовно тримання заявника під вартою та що "первинне" обвинувачення щодо нього вже декриміналізовано. 25 березня 2002 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання. Суд зазначив, що заявник був затриманий на підставі постанов прокурора та що суд при попередньому розгляді справи, коли обирав запобіжний захід на час судового розгляду, погодився із цим та залишив без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Також суд зазначив, що заявник знаходився у розшуку. Беручи до уваги вищенаведене, а також той факт, що заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні кількох злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки, суд відхилив клопотання адвоката. Ця постанова не підлягала оскарженню.

26. 25 жовтня 2002 року установа тримання під вартою надала довідку про те, що заявник доставлявся до суду 246 разів, з них 110 разів на судові засідання та 91 раз для вивчення матеріалів справи.

27. 18 листопада 2002 року суддею було винесено окрему постанову про те, що неявка адвоката заявника у судове засідання без поважних причин розцінюється як небажання здійснювати його захист.

28. 9 грудня 2002 року судом було винесено постанову про залишення клопотання заявника щодо його звільнення без задоволення з тих самих підстав, що були зазначені й у постанові від 25 травня 2002 року (див. пункт 25, зазначений вище).

29. 16 грудня 2002 року внаслідок численних порушень заявником порядку в судовому засіданні суд востаннє попередив заявника за неповагу до суду.

30. 31 березня 2003 року суддею було винесено постанову про видалення заявника із зали засідань до закінчення судового слідства як такого, що систематично порушував порядок.

31. У травні 2003 року адвокат заявника подав ще одне клопотання про звільнення, наголошуючи, що заявник перебуває під вартою понад 4 роки без законних підстав. 12 травня 2003 року районний суд відхилив клопотання, вказавши, що ці питання вже розглядалися судом.

32. 1 вересня 2003 року районний суд визнав заявника винним у шахрайстві, розкраданні майна та зловживанні владою і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком до 11 років.

33. 27 квітня 2005 року Харківський обласний апеляційний суд виніс ухвалу, якою залишив без змін вирок суду першої інстанції з невеликими змінами.

34. 20 червня 2006 року Верховний Суд України залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

35. У відповідних положеннях Кримінально-процесуального кодексу, зокрема, зазначено:

Стаття 148 (в редакції на той час). Підстави для застосування запобіжного заходу

"При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу..."

Стаття 149 (в редакції на той час). Запобіжні заходи

Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Стаття 155 (в редакції на той час). Взяття під варту

"Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше одного року..."

Стаття 156 (в редакції на той час). Строки тримання під вартою

"Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу - до трьох місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором - до шести місяців з дня взяття під варту.

Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України - до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року.

Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню.

У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.

При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частинами 1, 2 і 6 цієї статті".

Стаття 236 (у редакції із змінами від 21 червня 2001 року). Оскарження дій прокурора

"Скарга на дії прокурора при проведенні ним попереднього слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу.

Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом".

Стаття 242 (в редакції на той час). Питання, які з'ясовуються при відданні обвинуваченого до суду

"Судді одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати щодо кожного з обвинувачених такі питання:

...

(7) чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинуваченого;

...

(9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином..."

Стаття 244 (в редакції на той час). Рішення суду в розпорядчому засіданні чи судді одноособово

"...У випадку необхідності змінити запобіжний захід суд в ухвалі, а суддя - в постанові повинен мотивувати прийняте в цьому питанні рішення".

36. У статті 148-2 Кримінального кодексу, зокрема, зазначено таке:

Стаття 148-2. Ухилення від сплати податків, зборів інших обов'язкових платежів

"Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинене посадовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, або фізичною особою...

...

Діяння, передбачені частиною 1 цієї статті,... якщо вони призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна та позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

Примітка. ...під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податку, збору чи іншого обов'язкового платежу, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився, що тримання його під вартою було нерозумно тривалим та незаконним. Він також скаржився, що законність його тримання не перевірялась. Він посилався на пункти 1 (с), З та 4 статті 5 Конвенції, в яких, зокрема, зазначено:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним..." A. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

38. Суд зазначає, що ці скарги не є очевидно необґрунтованими за пунктом 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з інших підстав. Відповідно Суд визнає їх прийнятними.

B. ЩОДО СУТІ

Пункт 1 статті 5 Конвенції

(a) Зауваження сторін

39. Уряд зауважував, що тримання заявника під вартою було відповідно до закону та було зумовлено необхідністю запобігти його втечі. Уряд зазначав, що спочатку щодо заявника було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, проте він не з'являвся на допити та намагався виїхати за кордон. Більше того, у нього були міцні зв'язки за кордоном, включаючи бізнесові та фінансові ресурси. У зв'язку із цим та відповідно до статей 148, 149 та 155 Кримінально-процесуального кодексу органи внутрішніх справ та суди мали підстави для тримання заявника під вартою в якості запобіжного заходу для забезпечення його присутності під час судового слідства. Також Уряд звертав увагу, що з огляду на значну суму збитків, завданих заявником, його тримання під вартою було також обґрунтовано в сенсі пункту 1 (b) статті 5 Конвенції.

40. Заявник не надав своїх зауважень.

(b) Загальні принципи, закріплені практикою Суду

41. Суд повторює, що слово "законний" та словосполучення "відповідно до процедури, встановленої законом" у пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і зобов'язують забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства. В той час, як правило, саме національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон. Суд здійснює розгляд, щоб з'ясувати, чи було дотримано національний закон для цілей цього положення Конвенції (див., зокрема, справу "Ассанідзе проти Грузії" (Assanidze v. Georgia) [GC], N 71503/01, п. 171, ECHR 2004-II).

42. Однак, хоча "законність" тримання під вартою за національним законом є першорядним чинником, він не завжди є вирішальним. На додаток до цього Суду належить переконатися, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи. Суд також має з'ясувати, чи відповідає сам національний закон Конвенції включно із загальними принципами, які сформульовані чи які випливають з положень Конвенції (див. рішення у справі "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п. 45, серія A, N 33).