Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням

У справі "Воскобойников проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<...>), Голова,

Йонко Грозєв (<...>),

Габріеле Куцско-Штадльмайєр (<...>), судді,

а також Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 12 вересня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 33015/06), яку 01 серпня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Віталій Осипович Воскобойников (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. Іван Ліщина.

3. Заявник скаржився, зокрема, на те, що обшуки його житла та виїмки документів порушили його права за статтями 8 та 13 Конвенції.

4. 21 квітня 2016 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд. Інші скарги у заяві Голова Секції одноособово оголосив неприйнятними.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1940 році та проживає у м. Одесі.

A. Події, що передували справі

6. На момент подій заявник обіймав посаду генерального директора спільного підприємства "В." (далі - компанія "В."), офіс якої розташовувався у приміщенні, що належало акціонерному товариству "Ю." (далі - компанія "Ю.").

7. У березні 2001 року власник компанії "Ю." змінився. Нове керівництво поставило під сумнів правомірність використання його приміщень компанією "В.". Зокрема, вони оскаржили договір оренди цих приміщень від 12 січня 1999 року, підписаний заявником, з однієї сторони, та Н., на той час головою правління компанії "Ю.", з іншої. Згідно з цим договором компанія "В". могла використовувати відповідне офісне приміщення з 12 січня 1999 року до 12 січня 2020 року безоплатно, але в обмін на певні послуги для компанії "Ю.".

8. Починаючи з квітня 2001 року, компанія "Ю." заборонила представникам компанії "В." доступ до своїх приміщень. У результаті заявник перетворив свою квартиру на тимчасовий офіс компанії "В.".

9. У червні 2001 року компанія "В." ініціювала провадження в господарській справі проти компанії "Ю.", вимагаючи виконання договору оренди. Компанія "Ю." у свою чергу подала зустрічний позов, вимагаючи визнання цього договору недійсним. Остаточною ухвалою Верховного Суду України від 25 вересня 2003 року національні суди залишили без задоволення позов компанії "В." і закрили провадження в частині щодо зустрічного позову компанії "Ю.". Суди дійшли висновку, що у справі "фактично відсутній предмет спору", оскільки оскаржуваним договором не передбачались характерні для договору оренди істотні умови, а тому він не міг вважатися договором оренди.

B. Кримінальне провадження і пов’язані з ним обшуки та виїмки

10. 03 жовтня 2001 року було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення договору оренди від 12 січня 1999 року без уточнення конкретних осіб.

11. 08 жовтня 2001 року прокуратура Приморського району міста Одеси (далі - Приморська прокуратура) постановила провести виїмку п’ятнадцяти документів, які мали значення для слідства, зокрема оригіналу самого договору оренди, відповідної кореспонденції та кількох актів здачі- приймання робіт за договором (див. пункт 7). Виїмка мала здійснюватися і в офісі компанії "В.".

12. 11 жовтня 2001 року в квартирі заявника у присутності його дружини було здійснено виїмку. Як вбачається, заявник присутнім не був. Було вилучено одинадцять із п’ятнадцяти документів, вказаних у постанові. У протоколі виїмки не містилося жодної інформації про його вручення будь-якій з осіб, що проживали у приміщенні. Ані під час провадження на національному рівні, ані у цьому провадженні заявник не уточнив як здійснювалася виїмка документів.

13. 15 жовтня 2001 року заявнику було вручено постанову про проведення виїмки від 08 жовтня 2001 року.

14. 22 жовтня 2001 року слідчий вирішив провести почеркознавчу експертизу підписів на договорі від 12 січня 1999 року з метою встановлення дійсної дати його підписання.

15. 07 листопада 2001 року Приморський районний суд міста Одеси (далі - Приморський суд) постановив провести обшук в квартирі заявника, яка також була офісом компанії "В.", з метою збору зразків його почерку та підписів. Як зазначалося у постанові суду, для проведення почеркознавчої експертизи були необхідні "записні книжки, переписка та інші особисті записи з рукописним текстом [заявника]". Ця постанова оскарженню не підлягала.

16. Наступного дня у присутності заявника у його квартирі був проведений обшук, у результаті якого було вилучено одинадцять документів. Як під час провадження на національному рівні, так і в цьому провадженні, заявник не описав, яким чином здійснювався обшук.

17. 24 грудня 2001 року слідчий постановив провести в офісі компанії виїмку установчих документів компанії "В.". Вбачається, що виїмка була здійснена того самого дня у квартирі заявника.

18. 09 січня 2002 року заявнику було вручено постанову про проведення виїмки.

19. 06 травня 2002 року збори засновників компанії "В." вирішили тимчасово відсторонити заявника від виконання обов’язків генерального директора компанії на час розслідування кримінальної справи.

20. 20 серпня 2002 року прокурор закрив провадження у зв’язку з відсутністю достатніх доказів вчинення кримінального правопорушення. Хоча почеркознавча експертиза встановила, що підписи на оскаржуваному договорі були поставлені заднім числом (зокрема, було встановлено, що підписи були поставлені не раніше лютого 2001 року), розгляд питання щодо офіційного затвердження використаної експертом технічної методики було призначено лише на осінь 2002 року.

21. 01 вересня 2002 року заявник повернувся до виконання своїх обов’язків у компанії "В.".

C. Ініційоване заявником провадження щодо відшкодування шкоди

22. 28 серпня 2002 року заявник звернувся до Приморської прокуратури з позовом про відшкодування моральної шкоди, нібито спричиненої її незаконними діями. Заявник обґрунтував свій позов закриттям кримінального провадження, не висуваючи конкретних скарг щодо обшуку та виїмок. Він стверджував, що порушення кримінальної справи було свавільним, і призвело, inter alia, до незаконного обшуку його квартири та виїмки документів.

23. 09 грудня 2002 року Приморський суд залишив позов заявника без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю. У матеріалах справи копії цього рішення немає. Вбачається, що суд дійшов висновку, що заявник не зазнав моральної шкоди.

24. Заявник подав апеляційну скаргу. Зокрема, він стверджував, що оскаржувані заходи не мали жодної законної цілі з огляду на неможливість проведення в той момент призначеної слідчим почеркознавчої експертизи. Він також стверджував, що при призначенні проведення виїмки документів не робилось жодного розмежування між приміщеннями компанії та його житлом. Заявник стверджував, що суд першої інстанції залишив ці питання без розгляду.

25. 11 вересня 2003 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційну скаргу заявника без задоволення. Зокрема, він постановив, що офіс компанії de facto розташовувався у квартирі заявника. Скаргу заявника щодо неспроможності суду вивчити всі обставини справи апеляційний суд залишив без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю.

26. 03 лютого 2006 року Верховний Суд України залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України (1996 року)

27.Стаття 30 Конституції передбачає:

"Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.".

B. Кримінально-процесуальний кодекс України (1960 року; у редакції, чинній на час подій)

28.Стаття 177 Кодексу передбачала, inter alia, що обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

29.Стаття 178 Кодексу передбачала, inter alia, що примусова виїмка документів та інших предметів, які мають значення для кримінальної справи, із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого частиною п’ятою статті 177 цього Кодексу.

30. Згідно зі статтею 181 обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності її - представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів. Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників. Відповідні положення також передбачали, що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності - потерпілого.

C. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" (1992 року) та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (1994 року) (у редакції, чинній на час подій)

31. Право на відшкодування шкоди за цим законом виникає, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Крім того, відповідні положення узагальнені в рішенні у справі "Волохи проти України" (Volokhy v. Ukraine), заява № 23543/02, пункти 27 та 28, від 20 листопада 2006 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився на незаконність обшуку та виїмок, проведених у його квартирі. Він посилався на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.".

A. Прийнятність

1. Щодо обшуку житла заявника

33. Уряд не надав зауважень.

34. Заявник стверджував, що обшук його житла не був необхідним, оскільки, по-перше, він ніколи не заперечував підписання договору оренди від 12 січня 1999 року, а по-друге, відповідний висновок почеркознавчої експертизи стосовно цих документів зрештою не брався слідством до уваги.

35. Суд зазначає, що оскаржуваний обшук здійснювався на підставі рішення суду, як це вимагається статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу України . Отже, втручання мало підґрунтя у національному законодавстві. Проте наявність судового контролю сама по собі необов’язково становитиме достатню гарантію проти зловживання. При оцінці пропорційності втручання держави Суд має розглянути конкретні обставини кожної справи (див. рішення у справі "Ратушна проти України" (Ratushna v. Ukraine), заява № 17318/06, пункт 73, від 02 грудня 2010 року, з подальшими посиланнями).

36. Суд погоджується, що обшук переслідував законну ціль запобігання злочину. Щодо пропорційності цього заходу переслідуваній цілі Суд звертає увагу на ненадання заявником жодних фактичних деталей щодо способу здійснення обшуку та характеру вилучених документів. Він також не навів жодних аргументів чи доказів того, що ці заходи були надмірним втручанням або іншим чином негативно на нього вплинули.

37. Отже, Суд вважає цю скаргу явно необґрунтованою та відхиляє її відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.