Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ратушна проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 9 листопада 2010 року постановляє таке рішення:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 17318/06), яку 12 квітня 2006 року подала до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Мотрона Петрівна Ратушна (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявниця скаржилась, зокрема, що обшук її житла працівниками міліції порушив її право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, і що вона не мала у своєму розпорядженні ефективних засобів юридичного захисту стосовно цього, що суперечить статті 13 Конвенції.

4. 11 березня 2009 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29 Конвенції). Відповідно до правила 41 Регламенту Суду було вирішено розглянути справу в першочерговому порядку.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1922 році та проживає по вулиці В., буд. 4а, с. Нова Ободівка. З 2004 до 2007 року вона мала деякі проблеми зі здоров’ям, страждаючи, зокрема, від наслідків інсульту, пневмонії та атеросклерозу.

A. Обшук житла заявниці та пов’язані з ним події

6. 6 березня 2002 року оперуповноважений Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області подав начальнику відділу наступний рапорт:

"... В ході проведення оперативно-розшукових заходів була отримана інформація, що [раніше] викрадені речі з [магазину села Нова Ободівка]... знаходяться [в пана Р., сина заявниці] на вул. В., 14, с. Нова Ободівка. Також надійшла інформація, що вищевказана особа зберігає малокаліберний пістолет та макову соломку.

Прошу Вас вирішити питання про взяття санкції на проведення обшуку в домогосподарстві [пана Р.]."

7. 12 березня 2002 року Тростянецький районний суд Вінницької області (далі - Тростянецький суд) виніс постанову, в якій зазначалось таке:

"Слідчий ... просить суд винести постанову про проведення обшуку в домогосподарстві [пана Р.], в якого можуть зберігатись викрадені речі.

Вислухавши слідчого, вивчивши справу, суд вважає, що є всі підстави для задоволення подання.

В ніч з 20.02.2002 року на 21.02.2002 року в с. Нова Ободівка ... із приватного [магазину] ... була вчинена крадіжка продуктів харчування, алкогольних напоїв та тютюнових виробів на загальну суму 1198 грн 94 коп.

6 березня 2002 року [оперуповноважений] Тростянецького РВ УМВС України повідомив слідчий відділ, що в домогосподарстві [пана Р.] можуть зберігатись викрадені речі, а також нарізна вогнепальна зброя та наркотичні засоби.

Із пояснень слідчого і матеріалів справи вбачається, що є всі підстави вважати, що в домогосподарстві [пана P.] можуть зберігатись викрадені речі.

Керуючись статтею 77 Кримінально-процесуального кодексу України, суд:

задовольняє подання

дозволяє проведення обшуку в домогосподарстві [пана P.], який проживає в с. Нова Ободівка ... по вулиці В., 14.

Постанова оскарженню не підлягає."

8. 15 березня 2002 року, після того як син заявниці, пан Р., прибув до помешкання заявниці по вул. В., буд. 4а, шість працівників органів внутрішніх справ увійшли у двір. Пред’явивши постанову про проведення обшуку, вони провели обшук житла та домогосподарства в присутності заявниці, пана Р. та двох понятих. Відповідно до протоколу обшуку від тієї ж дати, обшук проводився за адресою: вул. В., буд. 8; у результаті обшуку у вітальні в шафі було знайдено газовий пістолет, на горищі над кухнею - пакет патронів та у дворі на підлозі між сараєм та ямою з буряковими очистками - пакет з коноплею. Протокол обшуку містив зауваження пана Р. щодо незаконності обшуку житла його матері та проведення його, незважаючи на її заперечення. Він також стверджував, що патрони та наркотичні засоби були йому підкинуті працівниками міліції або їх водієм під час обшуку.

9. Того ж дня працівники міліції провели допит заявниці, яка стверджувала, що її син добровільно здав газовий пістолет, а патрони та наркотичні засоби були явно підкинуті працівниками міліції, дії яких неможливо було простежити з огляду на численність залучених осіб.

10. 25 березня 2002 року слідчий виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом виявлення наркотичних засобів та патронів, оскільки вони були виявлені у місцях, непридатних для зберігання, та з огляду на неможливість довести вину пана Р. Після додаткової перевірки, призначеної прокуратурою Вінницької області, 27 серпня 2004 року слідчий ще раз виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з тих же підстав.

B. Юридичне та фактичне місце проживання сина заявниці

11. З листопада 1998 року до січня 2003 року пан Р. був офіційно зареєстрований в с. Нова Ободівка. Пізніше він переїхав в смт Тростянець, вул. К., буд. 51.

12. 20 жовтня 2003 року за клопотанням пана Р. Тростянецька селищна рада видала довідку, в якій зазначалось, що з 1985 року він мав у приватній власності житловий будинок, гараж та земельну ділянку за вищевказаною адресою в смт Тростянець.

13. 30 серпня 2004 року Новоободівська сільська рада видала подібні довідки "для [їх] пред’явлення по місцю вимоги", в яких зазначалось, що пан Р. не проживав та не мав жодного майна в цьому селі.

14. Відповідно до висновків перевірки за скаргою заявниці щодо обшуку її житла (див. нижче пункт 22), фактичне проживання пана Р. разом із заявницею по вул. В., буд. 4а в с. Нова Ободівка було підтверджене свідками, які проживають в цьому селі, наявністю там його особистих речей та тим фактом, що він сплачував рахунки за електроенергію, спожиту домогосподарством, про яке йдеться.

15. 1 серпня 2007 року четверо мешканців будинків №№ 47 та 49 по вул. К. в смт Тростянець надали письмові свідчення про те, що з вересня 2001 року до жовтня 2002 року пан Р. був їхнім сусідом з будинку по вул. К., № 51. Вони зазначили, що пан Р. доглядав за тяжко хворою пані Д., разом з якою він проживав і яка померла від раку в жовтні 2002 року. Тростянецькою селищною радою було підтверджено достовірність вищезазначених свідчень.

16. Того ж дня Тростянецькою селищною радою пану Р. було видано довідку, в якій зазначалось, що з вересня 2001 року до жовтня 2002 року він постійно проживав у власному будинку за адресою: вул. К., буд. 51, смт Тростянець.

17. Посилання в постанові про проведення обшуку та в протоколі обшуку на будинки № 14 та № 8 по вул. В. в с. Нова Ободівка (див. пункти вище 7 та 8) були неправильними. Як у подальшому було встановлено національними слідчими органами та судами, це сталось в результаті технічної помилки (див. нижче пункти 22, 25 та 26).

C. Скарги щодо порушення кримінальної справи, які подавались заявницею

18. У невизначену дату в березні чи травні 2002 року заявниця подала до прокуратури Вінницької області та управління Міністерства внутрішніх справ у Вінницькій області скарги про те, що обшук її житла був незаконним. Вона вимагала притягнути відповідних працівників міліції до кримінальної відповідальності.

19. 24 травня 2002 року другий із вищезазначених органів державної влади надіслав заявниці лист, в якому визнавалось, що її твердження дійсно частково підтвердились. У листі було зазначено, що працівники міліції, відповідальні за порушення кримінально-процесуального законодавства, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, а матеріали справи були направлені до прокуратури Тростянецького району Вінницької області (далі - Тростянецька прокуратура) для порушення кримінальної справи.

20. З лютого 2003 року до травня 2006 року кримінальна справа шість разів закривалась у зв'язку з відсутністю corpus delicti в діях працівників міліції та у подальшому знову порушувалась після того, як відповідні постанови слідчих були скасовані органами прокуратури або судами у зв’язку з неповнотою дізнання.

21. У невизначену дату (імовірно в 2005 році) матеріалам справи з невідомих причин було присвоєно гриф секретності. У зв’язку з відповідним адміністративним позовом заявниці Тростянецький суд визнав присвоєння матеріалам справи грифу секретності незаконним, зобов’язав зняти його та присудив заявниці 300 грн відшкодування моральної шкоди.

22. 12 березня 2007 року прокурором Вінницької області в сьомий раз було винесено постанову про закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях працівників міліції складу злочину. Факт наявності розбіжностей в адресах, зазначених в постанові про проведення обшуку (вул. В., буд. 14), протоколі обшуку (вул. В., буд. 8) та фактичною адресою будинку, де було проведено обшук (вул. В., буд. 4а), був визнаний лише технічною помилкою: нумерацію будинків у селі було змінено незадовго до цього, і у будь-якому випадку мешканці села знали один одного та вказали працівникам міліції напрямок. Беручи до уваги той факт, що пан Р. мав прописку в с. Нова Ободівка, зберігав там свій газовий пістолет та сплачував рахунки за спожиту електроенергію, працівники міліції правильно вирішили, що місце його фактичного проживання було саме тут, а не в смт Тростянець. Прокурор також взяв до уваги те, що існувала обґрунтована підозра щодо того, що речі, викрадені з місцевого магазину, могли бути знайдені в домогосподарстві пана Р. У цьому зв’язку він посилався на інформацію, отриману на початковому етапі розслідування, відповідно до якої автомобіль, схожий на автомобіль пана Р., бачили поблизу магазина в ніч, коли відбулась крадіжка. Крім того, пан Р. був безробітним та мав дружні стосунки з якимось паном П., що мав судимість за вчинення крадіжок. Твердження заявниці про те, що наркотичні засоби та патрони були підкинуті працівниками міліції, не були підтверджені жодними доказами.

23. 10 травня 2007 року Ленінський районний суд м. Вінниці (далі - Ленінський суд) скасував вищезазначену постанову та повернув справу на додаткове розслідування. Ленінський суд зазначив, що залишається незрозумілим, чи дійсно було достатньо підстав вважати, що вкрадені речі могли бути знайдені в будинку заявниці. Ленінський суд також вказав на те, що твердження сина заявниці про те, що на час подій він проживав в смт Тростянець, де він доглядав за тяжко хворою людиною, не були перевірені.

24. 25 травня 2007 року апеляційний суд Вінницької області (далі - апеляційний суд) скасував вищезазначену постанову за апеляційною скаргою прокурора та повернув справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

25. 31 серпня 2007 року Ленінський суд відхилив скаргу заявниці, встановивши, що обшук був належним чином призначений та проведений відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

26. 22 листопада 2007 року апеляційний суд та 18 червня 2008 року Верховний Суд України відповідно залишили постанову суду першої інстанції без змін.

D. Цивільний позов про відшкодування шкоди

27. У червні 2002 року заявниця звернулась до Тростянецького суду з цивільним позовом до органів внутрішніх справ про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з проведеним 15 березня 2002 року обшуком, який вона вважала таким, що порушує конституційну гарантію недоторканності її житла, посилаючись при цьому на статтю 440-1 Цивільного кодексу України. Для підтвердження свого позову заявниця посилалась на той факт, що постанова, на підставі якої проводився обшук, стосувалась адреси, яка відрізнялась від її (буд. 14, а не буд. 4а по вул. В.).

28. 10 грудня 2002 року суд постановив, що позов не може розглядатись у порядку цивільного судочинства.

29. Заявниця подала апеляційну скаргу. Очевидно, її апеляційна скарга була успішною, оскільки справу було розглянуто і 19 лютого 2003 року передано до Тульчинського районного суду Вінницької області (далі - Тульчинський суд). Причини такої передачі невідомі.

30. 20 жовтня 2003 року за клопотанням заявниці Тульчинський суд зупинив провадження у справі до отримання результату кримінального розслідування.

31. У невизначену дату провадження було відновлено і справу було повернуто до Тростянецького суду.

32. 19 червня 2008 року заявниця збільшила суму своїх позовних вимог.

33. 26 червня 2008 року Тростянецький суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці. Він встановив, що не було жодних підстав для присудження відшкодування в її справі, як це передбачає Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон). Зокрема, для того, щоб заявниця мала право на таке відшкодування, має бути винесено обвинувальний вирок стосовно відповідних працівників міліції. З огляду на відмову прокуратури порушити кримінальну справу за скаргою заявниці про стверджувану незаконність обшуку, Тростянецький суд вважав, що законність цього обшуку була встановленим фактом, який не може переглядатись в порядку цивільного судочинства.

34. Заявниця подала апеляційну скаргу.

35. 22 серпня 2008 року апеляційний суд скасував це рішення і закрив провадження у справі, встановивши, що позов стосувався публічно-правового спору і, таким чином, мав розглядатись в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

36. 25 березня 2009 року Верховний Суд України скасував вищезазначену ухвалу апеляційного суду та повернув справу на новий розгляд до цього ж суду, зазначивши, що суд неправильно вказав про необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, тоді як спір фактично виник з деліктних правовідносин, пов’язаних з проведеним в ході кримінального розслідування обшуку.

37. 7 травня 2009 року апеляційний суд скасував рішення від 26 червня 2008 року та повернув справу на новий розгляд в суд першої інстанції вказавши на ряд недоліків, які можуть бути виправлені лише під час нового розгляду справи. Так, Тростянецький суд не залучив до участі в провадженні слідчого, відповідального за проведення обшуку, а також Державне казначейство України. Крім того, не було взято до уваги внесені до позовної заяви зміни від 19 червня 2008 року. Апеляційний суд також зазначив у своїй ухвалі, що порядок відшкодування завданої шкоди був передбачений Законом, який "безпосередньо [стосувався] порушеного спору".

38. Наразі справа перебуває на розгляді в Тростянецькому суді.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

39. Стаття 30 Конституції України (1996 року) гарантує кожному недоторканність житла. Вона не допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

40. Стаття 162 Кримінального кодексу України (2001 року) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а також за інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою.

41. Стаття 177 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) вимагає, що для того, щоб провести обшук житла чи іншого володіння, необхідно мати достатні підстави вважати, що предмети, які розшукуються, можуть бути знайдені там та мати обґрунтоване рішення суду, яке дозволяє проведення обшуку. Таке рішення оскарженню не підлягає. Стаття 183 Кодексу вимагає, щоб слідчий, відповідальний за проведення обшуку, пред’явив рішення про проведення обшуку особам, що займають відповідне приміщення. У разі, якщо розшукувані предмети не були добровільно видані слідчому, останній проводить обшук в примусовому порядку.

42. Стаття 440-1 Цивільного кодексу України (1963 року), чинного на той час, передбачала, що моральна шкода відшкодовується особою, яка заподіяла цю шкоду, якщо вона не доведе відсутність своєї вини.

43. Частина друга статті 1176 нового Цивільного кодексу України, чинного з 1 січня 2004 року, передбачала, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, прокуратури або суду, виникало в разі постановления судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Після внесення змін 1 грудня 2005 року вищезазначений перелік було замінено реченням "у випадках, передбачених законом".

44. Відповідні положення Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" в редакції, чинній до внесення змін 1 грудня 2005 року, та Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" стисло викладені в рішенні у справі від 2 листопада 2006 року "Волохи проти України" (Volokhy v. Ukraine), заява № 23543/02, пункти 27-28.

45. Після внесення до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" змін 1 грудня 2005 року, перелік випадків виникнення права на відшкодування був доповнений таким пунктом:

"1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту ... незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку...".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

46. Заявниця скаржилась на порушення її права на повагу до житла, наводячи, зокрема, такі доводи: обшук від 15 березня 2002 року був необґрунтованим, він здійснювався на підставі постанови про проведення обшуку з неправильно зазначеною адресою і вона не підлягала оскарженню, обшук всього домогосподарства був проведений неправомірно, грубо і працівники міліції підкинули наркотичні засоби та патрони. Вона посилалась на статтю 8 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає таке:

"1. Кожен має право на повагу ... до свого житла...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

A. Прийнятність

1. Невичерпання національних засобів юридичного захисту

47. Уряд стверджував, що заявниця не може вважатися такою, що вичерпала національні засоби юридичного захисту. Уряд також стверджував, що її скарга про стверджувану грубу поведінку працівників міліції під час проведення обшуку та твердження про те, що обшук було проведено, незважаючи на її заперечення і поза рамками, встановленими постановою про проведення обшуку, ніколи не були предметом розгляду в національних судах, навіть по суті. Що стосується іншої частини її скарги стосовно стверджуваного незаконного проведення обшуку, цивільний позов заявниці про відшкодування шкоди залишався на розгляді в суді першої інстанції. Уряд вважав, що заявниця, подаючи цивільний позов, тим самим фактично визнала ефективність цього засобу юридичного захисту, але не була достатньо терплячою, аби дочекатись закінчення провадження. Для підтвердження ефективності такого засобу юридичного захисту Уряд надав копію рішення суду першої інстанції, яким позивачам було присуджено відшкодування шкоди, завданої місцем досудового тримання під вартою (СІЗО) у зв'язку з ненаданням адекватної медичної допомоги цією установою. Уряд також зазначив, що в державному бюджеті було передбачено достатньо коштів для відшкодування шкоди, завданої будь-якими незаконними діями зі сторони органів міліції.

48. Заявниця заперечила проти цих доводів. На її думку, вона зробила все, щоб вичерпати національні засоби юридичного захисту та від неї не можна вимагати, щоб вона невизначений період часу чекала на вирішення її справи на національному рівні.