Це рішення набуло статусу остаточного, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Носова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 листопада 2016 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 9636/07), яку 04 грудня 1999 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України та Російської Федерації пані Ольга Борисівна Носова (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

3. 07 травня 2007 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Заявниця та Уряд подали письмові зауваження щодо прийнятності та суті заяви. Крім того, зауваження були отримані від Російської Федерації, яка скористалась своїм правом вступити у справу в якості третьої сторони (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1960 році та проживає у м. Севастополі.

6. Заявниця працювала у відкритому акціонерному товаристві "Севастопольський морський завод" (далі - СМЗ). 30 листопада 1996 року вона звільнилась та почала працювати на його дочірньому підприємстві "Севморремонт".

7. Вона подала декілька позовів до свого колишнього роботодавця, вимагаючи виплати заборгованості з заробітної плати та відшкодування шкоди за затримку її виплати.

А. Провадження у комісії з трудових спорів

8. У червні 1997 року заявниця звернулася із заявою до комісії з трудових спорів СМЗ, вимагаючи виплати заборгованості з заробітної плати. 06 червня 1997 року комісія ухвалила рішення про виплату заявниці заборгованості з заробітної плати у розмірі 462,35 грн (на момент подій приблизно 100 євро). 17 червня 1997 року комісія видала посвідчення за цим рішенням.

9. 22 липня 1997 року Нахімовський районний суд м. Севастополя (далі - Нахімовський суд) відкрив виконавче провадження. Заявниця отримала присуджену суму в повному обсязі двома платежами, 06 лютого та 28 листопада 2001 року відповідно.

В. Перше судове провадження

10. 19 травня 1998 року заявниця звернулася до Нахімовського суду, вимагаючи відшкодування шкоди у зв’язку з несвоєчасною виплатою СМЗ заборгованості з заробітної плати.

11. 25 серпня 1998 року суд присудив заявниці 1 709,74 грн (на момент подій приблизно 369 євро) в якості відшкодування шкоди за період з 01 грудня 1996 року по 25 липня 1998 року. Рішення оскаржене не було та набрало законної сили.

12. 04 вересня 1998 року відділ державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження за цим рішенням, проте воно залишилося невиконаним.

13. 09 квітня 2001 року голова Севастопольського міського суду вніс протест до Президії цього ж суду про перегляд в порядку нагляду рішення Нахімовського суду від 25 серпня 1998 року. 27 квітня 2001 року Президія задовольнила протест, скасувала рішення та направила справу на новий розгляд. Президія встановила, що суд першої інстанції не обґрунтував належним чином своє рішення від 25 серпня 1998 року.

14. У невизначену дату виконавче провадження за цим рішенням було закінчене.

С. Друге судове провадження

15. Тим часом, 17 березня 1999 року заявниця звернулася до Нахімовського суду з новим позовом, вимагаючи відшкодування шкоди у зв’язку з невиплатою їй СМЗ заборгованості з заробітної плати за період з 26 серпня 1998 року по 17 березня 1999 року.

16. 19 травня 1999 року суд залишив позов заявниці без задоволення. Суд встановив, що ця позовна вимога вже була вирішена у його рішенні від 25 серпня 1998 року.

17. Заявниця подала касаційну скаргу, стверджуючи, що її позов стосувався нових обставин, зокрема, нового періоду затримки у виплаті їй заборгованості з заробітної плати. 06 червня 1999 року Севастопольський міський суд скасував рішення від 19 травня 1999 року та виніс нову ухвалу, якою закрив провадження, посилаючись на ті самі підстави, що й суд першої інстанції.

D. Третє судове провадження

18. 01 березня 2001 року заявниця звернулася до Нахімовського суду зі ще одним позовом. Вона вимагала відшкодування шкоди у зв’язку з невиплатою їй СМЗ заборгованості з заробітної плати за період з 01 грудня 1996 року по 06 лютого 2001 року.

19. 14 червня 2001 року заявниця звернулась до Нахімовського суду з проханням розглянути її позови від 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року в одному провадженні. 23 липня 2001 року суд задовольнив її клопотання.

20. 30 серпня 2001 року за клопотанням заявниці суд призначив судово-економічну експертизу та зупинив провадження у справі.

21. 25 березня 2002 року заявниця змінила свої позовні вимоги, вимагаючи відшкодування шкоди у зв’язку з невиплатою заборгованості з заробітної плати за період з 01 грудня 1997 року по 28 листопада 2001 року.

22. 04 липня 2002 року суду був наданий висновок судово-економічної експертизи і провадження у справі було відновлене.

23. 28 січня 2004 року суд ухвалив рішення не на користь заявниці. Суд встановив, що заявниця не подала свій позов у встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк, який обчислювався з 06 червня 1997 року, коли комісія з трудових спорів ухвалила рішення про виплату заявниці заборгованості з заробітної плати.

24. 20 травня 2004 року Апеляційний суд м. Севастополя залишив без змін рішення від 28 січня 2004 року. 28 листопада 2006 року колегія Верховного Суду України у складі трьох суддів залишила без задоволення касаційну скаргу заявниці.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

25. Відповідне національне законодавство та практика, чинні на момент подій, наведені в рішенні у справі "Меньшакова проти України" (Menshakova v. Ukraine), заява № 377/02, пункти 31-33, від 08 квітня 2010 року.

26. 22 лютого 2012 року Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 Кодексу законів про працю України 1971 року, встановивши, що для звернення з позовом про відшкодування шкоди за несвоєчасну виплату сум, передбачених статтею 116 та статтею 233 Кодексу , встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли відповідний працівник дізнався або повинен був дізнатися про фактичну виплату таких сум.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

27. У своїй первинній заяві від 04 грудня 1999 року заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість другого судового провадження проти СМЗ та його несприятливий результат. Вона стверджувала, що національні суди незаконно відмовили у розгляді її позову від 17 березня 1999 року.

28. У своїй наступній заяві від 14 вересня 2001 року вона скаржилася за тим же положенням Конвенції на скасування рішення від 25 серпня 1998 року.

29. 21 січня 2007 року заявниця поскаржилася на нерозумну тривалість, несправедливість та несприятливий результат проваджень за її позовами про відшкодування шкоди від 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року. Зокрема, вона стверджувала, що національні суди незаконно відмовили у розгляді цих позовів по суті. Вона також стверджувала, що судове засідання Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року не було публічним, як цього вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

30. Вона також скаржилася за цим же положенням Конвенції на тривале невиконання рішення від 25 серпня 1998 року.

31.Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

А. Прийнятність

32. Уряд стверджував, що заявниця не скаржилася на порушення її права на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

33. Суд зазначає, що скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції від 04 грудня 1999 року та 21 січня 2007 року (див. пункти 27 та 29) напряму стосувалися відмови національних судів у розгляді по суті її позовів про відшкодування шкоди за несвоєчасну виплату її заробітної плати. Ця скарга, по суті, стосується "права на суд", яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не лише право ініціювати судове провадження, але й право на "вирішення" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (<…>), заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-II). Отже, заперечення Уряду з цього приводу мають бути відхилені.

34. Суд також наголошує, що скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції на відмову національних судів розглянути по суті її позови про відшкодування шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати, скасування рішення суду від 25 серпня 1998 року та порушення її права на розгляд справи упродовж розумного строку у провадженнях за її позовами про відшкодування шкоди від 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року, порушують питання фактів і права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

35. Суд розглянув решту скарг заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції і вважає, що з урахуванням усіх наявних у нього матеріалів та належності оскаржуваних питань до сфери його компетенції, вони не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Відповідно Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані відповідно до підпункту "а" пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.

В. Суть

1. Тривалість проваджень за позовами заявниці від 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року

36. Заявниця скаржилася на нерозумну тривалість проваджень за її позовами від 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року про відшкодування шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати.

37. Уряд стверджував, що тривалість провадження не можна вважати нерозумною. Уряд наголосив на відсутності періодів бездіяльності, за які держава мала б нести відповідальність. З іншого боку, були деякі періоди затримок, відповідальність за які несли сторони, а їхня поведінка певним чином ускладнювала провадження. Зокрема, суди декілька разів мали переглядати справу за скаргами заявниці. Заявниця неодноразово вносила зміни до цих скарг, що також впливало на тривалість проваджень. Суди були вимушені перенести кілька судових засідань через неявку сторін, а також з метою надання їм можливості ознайомитись з матеріалами справи. Крім того, перенесення судових засідань було необхідно для отримання додаткової інформації, яка вимагалась сторонами. Уряд також підкреслив, що заявниця тричі змінювала свої позовні вимоги. Уряд не зазначив дат судових засідань або тривалості затримок у провадженнях, про які йдеться у його зауваженнях.

38. Уряд Російської Федерації зазначив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю оскаржуваних проваджень.

39. Суд зазначає, що 19 травня 1998 року та 01 березня 2001 року заявниця звернулася до національних судів з двома окремими позовами до СМЗ, вимагаючи відшкодування шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати. 25 серпня 1998 року Нахімовський суд ухвалив рішення за першим позовом. Воно не було оскаржене до вищестоящих судів та набрало законної сили. 27 квітня 2001 року Президія Севастопольського міського суду скасувала це рішення та направила справу на новий розгляд. Суд першої інстанції об’єднав перший позов заявниці з її другим позовом, провадження за яким тривало з 01 березня 2001 року.

40. Позови розглядалися в одному провадженні і 28 листопада 2006 року Верховний Суд України виніс остаточну ухвалу у справі заявниці, якою залишив обидва позови без задоволення у зв’язку з тим, що вони були подані після закінчення строків. Отже, провадження, яке розпочалося 19 травня 1998 року та завершилося 28 листопада 2006 року, тривало п’ять років і десять місяців у трьох інстанціях, за винятком періоду з 25 серпня 1998 року по 01 березня 2001 року, коли судові розгляди не відбувались (див. рішення у справах "Єманакова проти Росії" (Yemanakova v. Russia), заява № 60408/00, пункт 41, від 23 вересня 2004 року, та "Єфіменко проти України" (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, пункт 51, від 18 липня 2006 року). Проте в цьому аналізі Суд враховуватиме, що протягом більшої частини останнього періоду тривало виконавче провадження за рішенням від 25 серпня 1998 року, яке зрештою було скасоване (див. пункти 11-13).