Офіційний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Меньшакова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 березня 2010 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 377/02), яку 4 грудня 1999 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Олександра Омелянівна-1 Меньшакова (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв пан С. Козлов, юрист, який практикує у м. Севастополі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.

3. 7 травня 2007 року Суд вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1941 році та проживає у м. Севастополі.

5. Заявниця працювала на державному підприємстві "Севастопольський морський завод" (далі - СМЗ). Після звільнення з СМЗ 30 вересня 1996 року заявниця працювала на дочірньому підприємстві СМЗ - "Совморсудокорпус" (далі - СМСК) до липня 1997 року.

6. Заявниця подавала декілька позовів до своїх колишніх роботодавців, вимагаючи спочатку виплати заборгованості з заробітної плати, а потім - компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Згідно з цим положенням працівники, які звільнились, мають право звернутись із позовом до суду, якщо їх заробітна плата чи пов'язані з нею виплати, що належали їм, не були виплачені в день припинення трудових відносин, тобто така компенсація стосувалась затримок у виплаті після припинення їх роботи.

A. Провадження щодо СМЗ

1. Перше провадження

7. У липні 1997 року заявниця подала до Нахімовського районного суду м. Севастополя (далі - Нахімовський суд) позов до СМЗ щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

8. 8 липня 1997 року суд присудив заявниці 492,17 грн-1 заборгованості із заробітної плати. Період роботи заявниці, за який їй було присуджено зазначену суму, вказано не було.

2. Друге провадження

9. 26 листопада 1997 року заявниця подала до того ж суду новий позов до СМЗ щодо компенсації за несвоєчасну виплату заборгованостей із заробітної плати.

10. 5 серпня 1998 року Нахімовський суд, посилаючись на частину 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, присудив заявниці 1574,40 грн-2 компенсації заборгованості із заробітної плати за період з 1 жовтня 1996 року до 5 серпня 1998 року, протягом якого заробітна плата не виплачувалась. Суд зазначив, що представник підприємства-відповідача не з'явився в судові засідання та не повідомив про причини неявки. Крім того, суд зазначив, що у письмовій заяві, поданій до суду 13 березня 1998 року, представник підприємства-відповідача погодився з вимогами заявниці щодо суми компенсації за період з 1 жовтня 1996 року до 13 березня 1998 року.

11. Рішення від 8 липня 1997 року (щодо заборгованості з заробітної плати) та від 5 серпня 1998 року (щодо компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості з заробітної плати) не були оскаржені та набули законної сили. Виконавчі провадження щодо цих рішень були відкриті 15 жовтня 1997 року та 5 жовтня 1998 року відповідно. 18 березня 1999 року заявниці було в повному обсязі виплачено присуджені суми.

12. 1 жовтня 2001 року СМЗ подав до Верховного Суду України касаційну скаргу на рішення від 5 серпня 1998 року у рамках нової касаційної процедури. У своїй касаційній скарзі СМЗ стверджував, що не несе відповідальності за затримки виплати заявниці заборгованості із заробітної плати, що його представник у суді першої інстанції не мав права погоджуватись з позовною заявою заявниці, що СМЗ не був належним чином повідомлений про дату та час проведення судового засідання та що рішення суду першої інстанції не містило розрахунків присудженої суми. 23 квітня 2003 року Верховний Суд України прийняв скаргу до провадження та запросив заявницю взяти участь у судовому засіданні за касаційною скаргою СМЗ, призначеному на 29 травня 2003 року. У зазначену дату Судова палата у цивільних справах Верховного Суду скасувала рішення від 5 серпня 1998 року у зв'язку з тим, що Нахімовський суд розглянув справу за відсутності СМЗ та направив справу на новий розгляд.

3. Третє провадження

13. Тим часом, 15 березня 1999 року заявниця подала новий позов, вимагаючи компенсацію за період з 6 серпня 1998 року до 15 березня 1999 року, протягом якого СМЗ не виплачував їй заборгованість із заробітної плати, присуджену рішенням від 8 липня 1997 року.

4. Об'єднане провадження

14. 31 липня 2003 року заявниця подала до Нахімовського суду клопотання про об'єднання її позовів від 26 листопада 1997 року та 15 березня 1999 року. У ході судового засідання 18 вересня 2003 року суд задовольнив клопотання заявниці.

15. 26 листопада 2003 року суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позовів заявниці. Відповідні витяги з рішення зазначають таке:

"...Суд, заслухавши представника позивачки та вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, судом встановлено, що 30 вересня 1996 року позивачка була звільнена [з СМЗ]... Рішенням Нахімовського суду ... від 8 липня 1997 року, на її користь було стягнуто заборгованість із заробітної плати у сумі 492,17 [грн]... Таким чином, спір щодо стягнення розрахунку при звільненні був вирішений та [спір] перейшов у стадію виконання. Зазначене рішення було виконано 18 березня 1999 року...

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини [роботодавця] працівникові [трудовий договір з яким був припинений] сум, належних йому, у встановлені законом строки, [перший] повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи випливає, що позивачка була звільнена 30 вересня 1996 року, заборгованість із заробітної плати на день звільнення становила 492,17 [грн], яку було стягнуто рішенням суду від 8 липня 1997 року.

Таким чином, спір щодо стягнення розрахунку при звільненні було вирішено судом 8 липня 1997 року та [спір] перейшов у стадію виконання. З первісним позовом щодо стягнення компенсації за ст. 117 Кодексу законів про працю України позивачка звернулась до суду 26 листопада 1997 року, ...пропустивши встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк. Позивачка та її представник не представили достатніх і об'єктивних доказів, що свідчать про поважну причину пропуску процесуального строку, та не заявили вимог щодо поновлення пропущеного строку; тому суд не має підстав для його поновлення відповідно до вимог статті 234 Кодексу законів про працю України.

На підставах викладеного [суд]

Вирішив:

У позові Меньшаковій відмовити..."

16. Заявниця подала апеляційну скаргу, стверджуючи, що процесуальний строк, про який йдеться, розпочався 18 березня 1999 року, у день, коли вона отримала виплату із заробітної плати, яку було сплачено із запізненням.

17. 18 березня 2004 року апеляційний суд м. Севастополя (колишній Севастопольський суд) залишив без змін рішення від 26 листопада 2003 року. Суд відхилив твердження заявниці щодо того, що строк позовної давності за статтею 233 Кодексу законів по працю розпочався з 18 березня 1999 року, коли вона дійсно отримала суму, присуджену рішенням від 8 липня 1997 року. Суд постановив, що "фактичний розрахунок" відбувся 8 липня 1997 року і що строк позовної давності розпочався з цієї ж дати.

18. 28 липня 2006 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду відхилила касаційну скаргу заявниці як необґрунтовану.

B. Провадження щодо СМСК

1. Перше провадження

19. У травні 1998 року заявниця подала до Нахімовського суду позов до СМКС, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати.

20. 25 травня 1998 року суд присудив їй 1767,38 грн-1 виплати заборгованості із заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату цієї заробітної плати за період з 7 липня 1997 року до 25 травня 1998 року. Це рішення не було оскаржене і набрало законної сили. У невстановлену дату відділ державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження за цим рішенням суду. 15 червня 1999 року виконавче провадження було зупинено за клопотанням заявниці. 12 липня 1999 року заявниця отримала присуджену їй рішенням від 25 травня 1998 року суму в повному обсязі.

2. Друге провадження

21. У квітні 1999 року заявниця звернулась до Нахімовського суду із позовом до СМСК щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати з 26 травня 1998 року.

22. 19 квітня 1999 року суд відмовив заявниці у позові. Заявниця подала касаційну скаргу, стверджуючи, що провадження, ініційоване нею у травні 1998 року, стосувалось заборгованості із заробітної плати та компенсації за її невиплату у період з 7 липня 1997 року до 25 травня 1998 року, в той час, як у своїй новій позовній заяві, поданій до суду у квітні 1999 року, вона вимагала компенсацію за період після 25 травня 1998 року.

23. 15 червня 1999 року Севастопольський суд скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким закрив провадження у справі заявниці. Суд встановив, що предмет спору вже був вирішений Нахімовським судом 25 травня 1998 року. Відповідні частини ухвали від 15 червня 1999 року зазначають таке:

"...Відповідно до пункту 3 статті 227 Цивільного процесуального кодексу України суд закриває провадження у справі, якщо існує судове рішення, яке набрало законної сили, постановлене у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно 25 травня 1998 року Нахімовським районним судом постановлено рішення щодо стягнення ... на користь позивача 1767,38 [грн] заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 8 липня 1 997 року до 25 травня 1998 року...

Таким чином [суд визначив, що] спір стосовно стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку вже вирішено 25 травня 1998 року та прийняття нового позову щодо того ж предмету і з тих же підстав суперечить пункту 3 статті 136 та пункту 3 статті 227 Цивільного процесуального кодексу України...

Керуючись статтями 310, 315 Цивільного процесуального кодексу України, [судова колегія]

Ухвалила:

Рішення ... від 19 квітня 1999 року скасувати і провадження за позовом Меньшаково О.О. ... до [СМЛС]... закрити".

C. Інші провадження, в яких заявниця була стороною

24. 4 грудня 1995 року Арбітражний суд міста Севастополя (державний суд, який до червня 2001 року розглядав спори між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання) відкрив провадження у справі про банкрутство СМЗ. Заявниця та пан К. приєднались до провадження як кредитори СМЗ. Ухвалою від 24 грудня 1998 року арбітражний суд зобов'язав включити суми, присуджені рішеннями Нахімовського суду від 8 липня 1997 року та 5 серпня 1998 року, постановленими на користь заявниці, до списку вимог кредиторів.

25. Ухвалою від 24 березня 1999 року, частково зміненою ухвалою від 2 квітня 1999 року цей же суд скасував ухвалу від 24 грудня 1998 року та зупинив провадження у справі про банкрутство на тій підставі, що СМЗ виплатив суми, які вимагала заявниця та пан К., у повному обсязі.

26. 6 та 24 квітня 1999 року відповідно пан К. та заявниця подали до суду клопотання про внесення протестів на ухвали від 24 березня та 2 квітня 1999 року.

27. 13 липня 1999 року Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні клопотання пана К. як необґрунтованого.

28. Листом від 8 жовтня 1999 року Арбітражний суд міста Севастополя поінформував заявницю про те, що її заяву не буде направлено до Вищого арбітражного суду у зв'язку з тим, що вже є ухвала за аналогічною заявою пана К.

29. 3 листопада 1999 року заявниця подала до Ленінського районного суду м. Севастополя позов до Арбітражного суду міста Севастополя, вимагаючи компенсації за відмову розглядати її заяву про перегляд ухвал від 24 березня та 2 квітня 1999 року в порядку нагляду.

30. 22 травня 2000 року Ленінський районний суд закрив провадження у справі на тій підставі, що позов заявниці не може бути розглянутий судами, оскільки Арбітражний суд міста Севастополя не міг нести цивільної відповідальності за свої процесуальні дії. 19 вересня 2000 року Севастопольський суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Цивільний процесуальний кодекс України від 1963 року (втратив чинність з 1 вересня 2005 року)

31. Відповідні положення Кодексу зазначають таке:

Стаття 136

Прийняття заяв у цивільних справах

"... Суддя відмовляє в прийнятті заяви:

…

3) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін..."

Стаття 227

Підстави закриття провадження в справі

"... Суд закриває провадження в справі:

3) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін..."

Стаття 310

Обов'язки касаційної інстанції

"При розгляді справи в касаційному порядку суд по наявних в справі і додатково поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, матеріалах перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції...

Суд не зв'язаний доводами касаційної скарги ... і зобов'язаний перевірити справу в повному обсязі"

Стаття 315

Скасування рішення з закриттям провадження в справі

або залишенням заяви без розгляду

"Рішення суду підлягає скасуванню в касаційному порядку з закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у статтях 227 і 229 цього Кодексу".

B. Кодекс законів про працю України 1971 року

32. Відповідні положення Кодексу, викладені наступним чином:

Стаття 116

Строки розрахунку при звільненні

"При звільненні робітника або службовця виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму".

Стаття 117

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

"В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору..."

Стаття 233

Строки звернення до ... суду за вирішенням трудових спорів

"Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права..."

C. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"

33. Відповідні витяги з постанови пленуму Верховного Суду зазначають таке:

"20. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведения розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи..."

25. ... Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП . У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав".

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

34. У своїх первісних поданнях від 4 грудня 1999 року заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результат та несправедливість провадження стосовно її скарг до СМСК щодо компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Зокрема заявниця скаржилась на те, що національні суди неправомірно відмовили їй у розгляді її скарги по суті.

35. Згодом, у своїх доводах від 11 березня 2001 року, заявниця скаржилася на те, що Арбітражний суд міста Севастополя несправедливо відмовив у розгляді її клопотання про перегляд своїх ухвал від 24 березня та 2 квітня 1999 року в порядку виключного провадження. Заявниця також оскаржувала відмову національних судів розглядати її цивільний позов до Арбітражного суду міста Севастополя. Заявниця посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.