Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сокіл проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жозеп Касадеваль (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Вінсент А. Де Гаетано (<...>),

Андре Потоцький (<...>),

Хелена Єдерблом (<...>),

Алеш Пейхал (<...>),

Сіофра О'Лірі (<...>), судді,

та Клаудія Вестердік (<...>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 9414/13). яку 5 лютого 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Максим Вікторович Сокіл (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані Н.Г. Охотнікова - юрист, яка практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Борис Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що під час тримання його під вартою йому не було забезпечено належну медичну допомогу.

4. 21 лютого 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1981 році. Згідно з останньою наявною інформацією у січні 2014 року заявника було звільнено у зв'язку з завершенням строку покарання. Про своє теперішнє місцезнаходження він Суд не повідомив.

6. Згідно з наявними медичними документами заявник є наркозалежним з 1996 року. У 1997 році у заявника було діагностовано гепатит C та цироз печінки. Заявник є ВІЛ-інфікованим з 2008 року. У 2008 році у нього також було виявлено туберкульоз.

7. У березні 2010 року заявника було взято під варту і поміщено до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). 13 липня 2010 року Оболонським районним судом м. Києва заявникові за вчинення крадіжки та збут наркотичних засобів було призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. 4 вересня 2010 року заявника було переведено до Білоцерківської виправної колонії № 35 для відбування покарання. У травні 2011 року у заявника було діагностовано IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції. 24 травня 2011 року результат аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 687 (16,3 %). 7 липня 2011 року Ірпінський міський суд Київської області звільнив його від відбування невідбутої частини строку покарання у зв'язку з поганим станом здоров'я.

8. 25 липня 2011 року заявника було взято на облік у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом для проходження регулярних медичних оглядів.

9. 1 лютого 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва заявникові за вчинення крадіжки було призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

10. 2 лютого 2012 року заявника було поміщено до Київського СІЗО. По прибутті заявник був оглянутий медичними працівниками та пройшов дві рентгенографії грудної клітини. Заявникові було рекомендовано проконсультуватися з фтизіатром.

11. 8 лютого 2012 року заявника оглянув фтизіатр та діагностував у нього залишкові зміни у правій легені після перенесеного туберкульозу.

12. 16 або 20 березня 2012 року (у відповідних документах зазначені обидві дати) заявника було поміщено до медичної частини СІЗО. Там він перебував до 18 лютого 2013 року з такими діагнозами: гостра гемороїдальна кровотеча, геморой, хронічна полінаркоманія, III клінічна стадія ВІЛ-інфекції, орофаренгіальний кандидоз, хронічний вторинний кандидоз, ентероколіт в стадії загострення, хронічний гепатит, залишкові явища перенесеного туберкульозу легенів, печінково-клітинна недостатність та інші захворювання. Заявникові були призначені різні медичні препарати.

13. Згідно з твердженнями Уряду лікарі медичної частини СІЗО неодноразово оглядали заявника. Зокрема, 22 березня 2012 року заявника оглянув хірург, а терапевт його оглядав у такі дати: 11, 16, 21 та 25 травня 2012 року - у зв'язку зі скаргами на підвищену температуру і слабкість; 18 та 22 червня 2012 року - у зв'язку зі скаргами на підвищену температуру і слабкість; 16 липня 2012 року - у зв'язку зі скаргами на кашель з виділенням мокротиння, пітливість, загальну слабкість та підвищення температури; 1, 3, 10, 15, 23 та 28 серпня 2012 року, 4 і 10 вересня 2012 року, 4, 10, 15, 22 та 29 жовтня 2012 року, 5, 9, 16, 23 та 29 листопада 2012 року, а також 5, 11, 18, 24 та 27 грудня 2012 року.

У більшості з цих випадків було вирішено продовжити призначений курс лікування.

14. На додаток до зазначених консультацій, у період з березня 2012 року до 18 лютого 2013 року заявнику було надано таку медичну допомогу: 10 квітня 2012 року він пройшов флюорографічне обстеження грудної клітини і йому було рекомендовано звернутися до фтизіатра. Згодом заявника було оглянуто і у нього діагностовано залишкові зміни у правій легені після перенесеного туберкульозу. 13 липня 2012 року він ще раз проконсультувався з фтизіатром, а 24 жовтня 2012 року заявника оглянув лікар-інфекціоніст та діагностував у нього, зокрема, IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції. Крім того, виникла підозра на рецидив туберкульозу у заявника, а тому йому було рекомендовано пройти додаткову рентгенографію, яку заявник пройшов 7 листопада 2012 року. 14 листопада 2012 року фтизіатр оглянув заявника та дійшов висновку про відсутність у нього будь-яких ознак активної форми туберкульозу.

15. У період з 18 квітня по 20 грудня 2012 року згідно з результатами аналізу кількість CD4+ клітин у заявника знизилась з 762 (18,4 %) до 467 (14,3 %).

16. У той же час, 23 липня 2012 року апеляційний суд м. Києва скасував вирок від 1 лютого 2012 року у кримінальній справі щодо заявника та повернув справу на новий судовий розгляд. 3 вересня 2012 року Дніпровський районний суд м. Києва визнав заявника винним у незаконному обігу наркотичних засобів та скоєнні крадіжки і призначив йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

17. 14 січня 2013 року заявника було обстежено у Київському міському консультативно-діагностичному центрі. Через два дні заявника було оглянуто фтизіатром, і у нього діагностовано туберкульоз. Заявнику було призначено протитуберкульозне лікування.

18. 23 січня 2013 року кількість CD+ клітин у крові заявника становила 314.

19. 25 та 30 січня, а також 4 лютого 2013 року заявника оглядав терапевт. Призначений курс лікування було продовжено.

20. 5 лютого 2013 року заявник подав клопотання за правилом 39 Регламенту Суду з проханням надати Уряду держави-відповідача вказівку щодо забезпечення його відповідним медичним обстеженням та лікуванням, які, за словами заявника, в умовах Київського СІЗО були неможливими. 7 лютого 2013 року Суд відмовив у задоволенні клопотання.

21. 11 лютого 2013 року фтизіатр рекомендував перевести заявника до спеціалізованої туберкульозної лікарні.

22. 18 лютого 2013 року заявника було переведено до Жовтневської виправної колоній № 17. До колонії він прибув 21 лютого 2013 року і був поміщений до спеціалізованої туберкульозної лікарні. По прибутті заявник скаржився на кашель з виділенням мокротиння, біль у грудях та під пахвами, головний біль і біль у животі та здуття. Було зроблено висновок, що стан здоров'я заявника – середньої тяжкості. Він здавав різні аналізи крові, сечі та мокротиння, пройшов рентгенографію та ультразвукове дослідження. 21 і 22 лютого 2013 року заявника оглянули отоларинголог, психіатр і терапевт. У заявника було діагностовано туберкульоз, ВІЛ-інфекцію. енцефалопатію, хронічний гепатит та інші захворювання. Заявнику було призначено протитуберкульозне лікування.

23. Уряд надав детальний опис оглядів заявника, призначених йому препаратів та лікування, яке заявник отримав у лікарні у період з лютого по жовтень 2013 року. Воно включало неодноразові рентгенографічні дослідження, ультразвукові дослідження, аналізи крові, сечі і мокротиння, обстеження лікарями лікарні та спеціалістами з інших закладів охорони здоров'я: фтизіатром (28 лютого і 15 серпня 2013 року), отоларингологом (26 березня 2013 року: у заявника було діагностовано отит), психіатром (22 лютого 2013 року: у заявника було діагностовано опійну наркоманію у стадії ремісії), стоматологом (3 квітня 2013 року), терапевтом (13, 14, 19, 25 та 30 березня 2013 року; 1, 2, 3, 10, 12, 22, 26, 28 і 29 квітня 2013 року; 7, 12 і 16 травня 2013 року; 1, 4, 15, 21 і 26 червня 2013 року; і 5, 8 та 17 липня 2013 року); хірургом (24 квітня 2013 року); дерматологом (24 квітня 2013 року); лікарем-інфекціоністом з Харківського обласного центру профілактики і боротьби зі СНІДом, який призначив заявникові антиретровірусну терапію (далі - АРТ) (22 липня 2013 року); та невропатологом (13 серпня 2013 року).

24. 3 травня 2013 року результат аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 477 (15,7 %).

25. 21 серпня 2013 року заявник розпочав курс АРТ.

26. 4 вересня 2013 року результати аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 297 клітин (12,1 %).

27. 20 вересня 2013 року фтизіатр з Харківської медичної академії післядипломної освіти дійшов висновку, що протитуберкульозне лікування заявника було ефективним.

28. 3 жовтня 2013 року заявника було виписано з лікарні з такими діагнозами, зокрема: залишкові зміни після перенесеного туберкульозу, IV клінічна стадія ВІЛ-інфекції, хронічний гепатит у стадії нестійкої ремісії та хронічний тромбофлебіт. Заявника було переведено до Бучанської виправної колонії № 85, оскільки стан його здоров'я покращився. Його було забезпечено антиретровірусними препаратами на два місяці.

29. За твердженнями сторін, під час перебування у лікарні заявник також отримував різні медикаменти від родичів.

30. Більшість часу у період з 1 листопада по 30 грудня 2013 року заявник провів у лікарні Бучанської виправної колонії. 23 грудня 2013 року результати аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становили 314 клітин (14,8 %).

31. 31 січня 2014 року заявника було звільнено у зв'язку з закінченням строку покарання.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ТА ДОКУМЕНТИ

32. Відповідні положення національного законодавства, міжнародні та внутрішньодержавні документи наведено в рішенні у справі "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пп. 40-56, від 22 жовтня 2015 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на те, що під час відбування покарання він не отримував належної медичної допомоги у порушення статті 3 Конвенції , яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

34. Уряд доводив, що заявник не вичерпав на національному рівні ефективні засоби юридичного захисту у зв'язку із своєю скаргою. Зокрема, заявник повинен був подати скаргу до прокуратури, до повноважень якої належить здійснення нагляду за дотриманням законодавства у пенітенціарних установах. Рішення прокурора з цих питань є обов'язковими та підлягають негайному виконанню. Заявник не звертався зі скаргами щодо відсутності належної медичної допомоги до прокурора.

35. Уряд також доводив, що як тільки 1 лютого 2012 року заявника було поміщено до СІЗО, він одразу ж отримав лікування у повному обсязі. До поміщення під варту заявник страждав від низки серйозних захворювань. Він також вживав наркотичні засоби. У 1997 році у нього було діагностовано гепатит С, а у 2008 році - туберкульоз легень і ВІЛ. Проте, перебуваючи під вартою, заявник знаходився під постійним наглядом лікарів. У січні 2013 року у заявника було діагностовано рецидив туберкульозу, його було обстежено (включаючи обстеження у Київському міському консультативно-діагностичному центрі), і він отримав відповідне лікування. Згодом заявника було переведено до спеціалізованої туберкульозної лікарні при Жовтневській виправній колонії. Що стосується ВІЛ-інфекції заявника, Уряд доводив, що оскільки у заявника був туберкульоз, саме його слід було лікувати в першу чергу.

36. Уряд підсумував, що заявника було поміщено до спеціалізованої лікарні, він перебував під постійним наглядом лікарів та при необхідності отримував відповідну медичну допомогу. Заявник не надав доказів того, що коли-небудь його скарги залишились без відповіді або що його лікування призвело до погіршення стану його здоров'я. Більше того, саме тільки погіршення стану здоров'я особи не означає неналежного лікування (див. рішення у справі "Руденко проти України" (Rudenko v. Ukraine) [Комітет], заява № 5797/05, п. 94, від 25 листопада 2010 року). Загалом, у зв'язку з його захворюваннями заявник отримував спеціалізоване лікування, а також відповідне симптоматичне лікування, що підтверджується його регулярними оглядами у лікарів та призначенням ліків. Більше того, заявник ніколи не скаржився державним органам влади на неналежне лікування. Отже, Уряд вважав скаргу заявника необґрунтованою.

37. Заявник, посилаючись на відповідну практику Суду (див. рішення у справі "Коваль проти України" (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пп. 92-98, від 19 жовтня 2006 року), доводив, що у зв'язку з його скаргою не було ефективних засобів юридичного захисту. Зокрема, скарга до прокуратури не може вважатися таким засобом (див. рішення у справах "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, п. 63, від 30 березня 2004 року; mutatis mutandis, "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, п. 116, ECHR 2005-ІІ (витяги); і "Салов проти України" (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01, п. 58, ECHR 2005-VIII (витяги)). Так, Уряд не довів, яким чином скарга до прокуратури могла б забезпечити заявникові відшкодування за стверджувану відсутність медичної допомоги.