Це рішення е остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Панкратьєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 18 листопада 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 49900/11), яку 3 серпня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Сергійович Панкратьєв (далі - заявник).

2. Інтереси заявника представляв пан О.В. Заруцький - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений пані Н. Севостьянова.

3. 20 листопада 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1984 році.

5. 15 жовтня 2009 року його було затримано працівниками Дарницького районного управління ГУ МВС України в м. Києві за підозрою у вчиненні розбою за обтяжуючих обставин. Того ж дня йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні зазначеного злочину.

6. 16 жовтня 2009 року Дарницький районний суд м. Києва (далі - Дарницький суд) обрав заявникові в якості запобіжного заходу взяття під варту строком на два місяці.

7. 10 листопада 2009 року заявникові також було пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивства.

8. 10 грудня 2009 року Дарницький районний суд м. Києва (далі - Дарницький суд) продовжив строк досудового тримання заявника під вартою до трьох місяців, тобто до 15 січня 2010 року.

9. 13 січня 2010 року Дарницький суд продовжив строк досудового тримання заявника під вартою до чотирьох місяців, а саме до 15 лютого 2010 року.

10. 13 лютого 2010 року справу було передано до апеляційного суду міста Києва для розгляду по суті.

11. 15 березня 2010 року апеляційний суд міста Києва провів попереднє засідання та постановив, серед іншого, залишити обраний заявникові запобіжний захід без змін.

12. 14 квітня 2011 року апеляційний суд міста Києва визнав заявника винним у вчиненні розбійного нападу із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та умисного вбивства з корисливих мотивів і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотирнадцять років із конфіскацією майна.

13. 13 вересня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував вирок та направив справу на новий розгляд.

14. 24 грудня 2013 року заявника було визнано винним у вчиненні розбійного нападу із заподіянням умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на дванадцять років. Суд також постановив конфіскувати майно заявника.

15. Заявник оскаржив вирок у касаційному порядку. Подальших відомостей не надавалося.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, чинного на час подій, наведено в рішенні від 28 жовтня 2010 року у справі "Молодорич проти України" (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пп. 56-59).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПІДПУНКТУ "С" ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився, що досудове тримання його під вартою з 15 лютого 2010 року по 14 квітня 2011 року суперечило підпункту "c" пункту 1 статті 5 Конвенції .

18.Підпунктом "с" пункту 1 статті 5 Конвенції передбачено таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;".

А. Прийнятність

19. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

20. Уряд доводив, що тримання заявника під вартою у відповідний час здійснювалось відповідно до національного законодавства та що 15 березня 2010 року суд першої інстанції прийняв рішення щодо запобіжного заходу.

21. Заявник підтвердив свою скаргу.

2. Оцінка Суду

(a) Тримання заявника під вартою з 15 лютого 2010 року по 15 березня 2010 року

22. Суд зазначає, що протягом цього проміжку часу заявник перебував під вартою у зв’язку з переданням до суду обвинувального висновку, незважаючи на відсутність судового рішення, яке б надавало триманню його під вартою законної сили. Суд вже встановлював, що така практика е несумісною з підпунктом "с" пункту 1 статті 5 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах "Микола Кучеренко проти України" (Nikolay Kucherenko v. Ukraine), заява № 16447/04, пп. 35-38, від 19 лютого 2009 року, "Знайкін проти України" (Znaykin v. Ukraine), заява № 37538/05, п. 60, від 7 жовтня 2010 року, "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пп. 71 і 98, від 10 лютого 2011 року, "Цигоній проти України" (Tsygoniy v. Ukraine), заява № 19213/04, п. 60, від 24 листопада 2011 року, і "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, п. 67, від 17 жовтня 2013 року). Суд не вбачає жодних підстав відходити у цій справі від своїх попередніх висновків.

(b)Тримання заявника під вартою з 15 березня 2010 року по 14 квітня 2011 року

23. У цей проміжок часу заявник перебував під вартою впродовж розгляду його кримінальної справи судом. Сторони не надали інших судових рішень щодо обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, окрім постанови суду від 15 березня 2010 року. Зазначеною постановою апеляційний суд залишив обраний заявникові запобіжний захід без змін на невизначений строк, не навівши при цьому жодних конкретних підстав. Відповідно зазначена постанова не забезпечувала належної гарантії від свавільного позбавлення свободи (див. рішення у справах "Єлоєв проти України" (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, пп. 52-55, від 6 листопада 2008 року, "Доронін проти України" (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 59, від 19 лютого 2009 року, та вищенаведене рішення у справі "Знайкін проти України" (Znaykin v. Ukraine), п. 62).