Це рішення остаточне. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Штефан та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 8 липня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, одним громадянином Азербайджану (заява № 6397/13) та юридичними особами, зареєстрованими в Україні. Дані заявників наведено у таблицях, що додаються (далі - заявники).

2. За заявами №№ 711/13 і 736/13 рішення судів було ухвалено на користь померлих родичів заявників. Заявники стверджують, що вони є законними спадкоємцями.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений,

4. 16 жовтня 2013 року про заяви було повідомлено Уряд.

5. Уряд Азербайджану, який був повідомлений про своє право долучитися до провадження в якості третьої сторони у справі заявника за заявою № 6397/13 (пункт 1 статті 36 Конвенції і правило 44 Регламенту Суду ), зазначив, що не бажає скористатися таким правом.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У дати, наведені в таблицях у Додатку, національні суди та комісії з трудових спорів винесли рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не змогли домогтися своєчасного виконання рішень.

7. Деякі заявники також подали скарги щодо фактологічних та правових питань, не пов’язаних із вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

І. КЛОПОТАННЯ УРЯДУ ЩОДО ВИЛУЧЕННЯ ЗАЯВ З РЕЄСТРУ СПРАВ НА ПІДСТАВІ ПІДПУНКТУ "C" ПУНКТУ 1 СТАТТІ 37 КОНВЕНЦІЇ

8. Суд зазначає, що 14 січня 2014 року Уряд надіслав односторонні декларації, в яких визнавав надмірну тривалість виконання рішень у 228 справах (за винятком деяких національних рішень, щодо яких Уряд надав свої зауваження), висловив свою готовність виконати їх та пропонував заявникам по 500 євро грошового відшкодування.

9. Уряд просив Суд вилучити заяви з реєстру справ та запропонував Судові прийняти декларації в якості "будь-якої іншої підстави", яка виправдовуватиме вилучення заяви відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції .

10. Заявники або не погодились з деклараціями на різних підставах, подавши до Суду клопотання щодо продовження розгляду їхніх справ, або не надали жодних коментарів.

11. Суд нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації, складеної Урядом держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає продовження розгляду справи. Проте це залежатиме від конкретних обставин того, чи пропонує одностороння декларація достатнє підґрунтя для того, щоб вважати, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією, не вимагає від Суду продовження розгляду справи (пункт 1 статті 37 in fine Конвенції ) (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Асаr v. Turkey, попереднє заперечення) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

12. Суд вважає, що сума відшкодування, запропонована Урядом, за обставин цієї справи не може вважатися адекватною (див. за аналогією принципи, встановлені в рішенні у справі "Кокчіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy) [ВП], заява № 64886/01, пп. 65-107, ECHR 2006-V або в ухвалі щодо прийнятності у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), заява № 36813/97, пп. 173-216). Суд також відхиляє запропонований сторонами варіант врегулювання, оскільки вважає, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією, вимагає подальшого розгляду справи відповідно до пункту 1 статті 37 in fine Конвенції і підпункту "b" пункту 1 статті 38 Конвенції .

13. У світлі вищенаведених міркувань, розглянувши умови декларацій Уряду, Суд не вважає, що їхня мета полягала у наданні заявниками належного та достатнього відшкодування, а отже, заявники все ще можуть вважатися потерпілими від порушення.

II. ВІДКЛИКАННЯ ЗАЯВИ, ПОДАНОЇ ПАНОМ ВОЛОДИМИРОМ МИХАЙЛОВИЧЕМ НАЗАРЕНКОМ (ЗАЯВА № 4221/13)

14. Суд зазначає, що у заяві № 4221/13 заявник скаржився на тривале невиконання рішення, винесеного 29 грудня 2010 року Барвінківським районним судом Харківської області.

15. Листом від 6 листопада 2013 року заявник повідомив Суд, що відповідне рішення національного суду було належним чином виконане і що він бажає відкликати заяву.

16. Суд нагадує, що він може на будь-якому етапі провадження вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновків, зазначених у підпункті "а" пункту 1 статті 37 Конвенції . Зокрема, відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 37 Конвенції Суд може вилучити заяву зі свого реєстру, якщо заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву.

17. З огляду на вищезазначене Суд вирішує вилучити заяву, подану п. Володимиром Михайловичем Назаренком, з реєстру справ, оскільки рішення національного суду було виконано, а заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву. Крім того, відповідно до пункту 1 статті 37 in fine Конвенції особливі обставини стосовно поваги до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, які б вимагали подальшого розгляду скарги,- відсутні.

III. ЩОДО LOCUS STANDI ЗАЯВНИКІВ ЗА ЗАЯВАМИ №№ 711/13 ТА 736/13

18. Суд зазначає, що заяви №№ 711/13 та 736/13 стосуються майнового права, яке за загальним правилом передається спадкоємцям. За цих обставин Суд вважає, що заявники або їхні найближчі родичі мають право брати участь у цьому провадженні замість них (див., серед інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, п. 12).

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6, 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

19. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами. Вони посилались, прямо або по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції , а також на статтю 1 Першого протоколу .

А. Заяви, зазначені в Додатку 1

20. Враховуючи схожість заяв, наведених у Додатку 1, в контексті основних правових питань, про які в них йдеться, Суд вважає за доцільне об’єднати їх.

21. Суд зазначає, що у деяких заявах Уряд подав окремі зауваження щодо прийнятності справи, в тому числі про те, що рішення були виконані, що заявникові не було завдано жодної істотної шкоди, що заявник не мав права на заявлені грошові компенсації, що заява була зловживанням права на звернення або що держава не несе відповідальності за затримку. Суд розглянув вказані твердження та зазначає, що вони схожі на зауваження, подані в попередніх справах, і вважає, що з аналогічних або пов’язаних причин вони не впливають на результат цієї справи.

22. Суд також зазначає, що скарги заявників, зазначених у Додатку 1, не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

23. Суд доходить висновку, що рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.

24. З огляду на свою добре усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пп. 56-58 і 66-70), Суд доходить висновку, що в заявах, зазначених у Додатку 1 , було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

В. Заяви, зазначені в Додатку 2

25. Враховуючи схожість заяв, наведених у Додатку 2, в контексті основних правових питань, про які в них йдеться, Суд вважає за доцільне об’єднати їх.

1. Заяви №№ 1164/13 та 1622/13

26. Суд зазначає, що у заявах №№ 1164/13 і 1622/13 заявники скаржаться на тривале невиконання рішень Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2010 року (заява № 1164/13) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року (заява № 1622/13).

27. Суд зазначає, що у своїх зауваженнях Уряд, надавши на підтвердження документи, повідомив Суд, що відповідні рішення були належним чином виконані у строк менше ніж один рік.

28. Суд також зазначає, що заявники не надали своїх зауважень на зауваження Уряду.

29. Враховуючи вищезазначене, Суд доходить висновку, що рішення були належним чином виконані, а отже, скарги заявників є явно необґрунтованими.

2. Заяви №№ 3125/13, 10375/13 та 11356/13

30. Суд зазначає, що у заявах №№ 3125/13, 10375/13 і 11356/13 затримка у виконанні стосувалася виплати порівняно невеликих сум (638,08 грн - еквівалент 41,49 євро у заяві № 3125/13, 958 грн - еквівалент 62,29 євро у заяві № 10375/13 і 460 грн - еквівалент 29,5 євро у заяві № 11356/13 відповідно), а заявники не надали будь-яких доводів або доказів, які б доводили, що затримка у виконанні мала суттєвий вплив на їхнє особисте життя. Суд раніше визнавав відсутність "суттєвої шкоди" у справах, коли сума, про яку йдеться, складала приблизно 500 євро або менше (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності у справі "Гурурян проти Вірменії" (Gururyan v. Armenia), заява № 11456/05, від 24 січня 2012 року, та у справі "Штефанеску проти Румунії" (<...>), заява № 11774/04, від 12 квітня 2011 року). Суд вирішує, що у цих справах заявники не зазнали суттєвої шкоди в результаті невиконання остаточних судових рішень.

31. Суд також зазначає, що "повага до прав людини", як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає розгляду цих скарг по суті, оскільки проблема невиконання остаточних рішень вже розглядалася в пілотному рішенні Суду проти України, постановленому у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (див, вищезазначене рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) і в ряді інших справ, розглянутих проти України, які, більш того, розглядаються тепер відповідно до "усталеної судової практики".

32. У зв’язку з вищевикладеним Суд доходить висновку, що заяви №№ 3125/13 та 10375/13 мають бути відхилені як неприйнятні відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції .

3. Заява № 81675/12

33. У заяві № 81675/12 заявник скаржиться на тривале невиконання рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 січня 2002 року.

34. У своїх зауваженнях Уряд, надавши на підтвердження документи, повідомив Суд, що з 21 березня 2003 року боржник згідно з вищезазначеним рішенням став приватною юридичною особою, за дії якої держава відповідальності не несе. Уряд також заявляв, що заявник не оскаржив у національних судах бездіяльність або недоліки у роботі Державної виконавчої служби України.

35. Суд погоджується з позицією Уряду щодо того, що держава не може нести відповідальність за виконання рішення (див. ухвалу щодо прийнятності від 6 травня 2003 року у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), заява № 60750/00, та рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклєв проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 67) і що заява має бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції .

V. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

36. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів Суд в межах своєї компетенції доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї.

37. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими і мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

38.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

39. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення у справах "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24, від 6 червня 2013 року; "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19, від 20 червня 2013 року; "Писарський та інші проти України" (Pysarskyy and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 20397/07 та 164 інші заяви, п. 24, від 20 червня 2013 року) присудити по 2000 євро кожному із заявників, зазначених у Додатку 1. Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових та інших витрат.

40. Суд також зазначає, що держава-відповідач має невиконане зобов’язання виконати рішення, які залишаються такими, що підлягають виконанню.

41. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1.

2.Відхиляє односторонні декларації, запропоновані Урядом держави-відповідача.

3.Оголошує прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами, а решту скарг у заявах оголошує неприйнятними.

4.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу .

5.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції .

6.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 2, та оголосити їх неприйнятними.

8.Вирішує вилучити заяву № 4221/13, подану п. Володимиром Михайловичем Назаренком, зі свого реєстру справ (Додаток 3).

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 липня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.