Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Федорченко та Лозенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 липня 2012 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено в той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 387/03), яку 28 листопада 2002 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни України - п. Юрій Федорченко та пані Зоя Лозенко (далі - заявники).

2. Заявників представляв Європейський центр з прав циган, м. Будапешт, Угорщина. Уряд України (далі - Уряд) представляв його колишній Уповноважений - п. Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 22 вересня 2008 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники, 1951 та 1954 років народження, проживають у містах Нові Санжари та Золотоноша, Україна.

5. Згідно з твердженнями заявника, між 8:00 та 8:30 ранку 28 жовтня 2001 року, коли він виходив з будинку, він зіштовхнувся з майором міліції І. та двома незнайомцями. Вони почали погрожувати йому, потім вдарили та штовхнули всередину будинку. Після цього нападники підпалили дім і пішли, підперши двері ззовні.

6. Дім вибухнув, заявника викинуло назовні, у той час як інші члени його сім’ї, які ще спали, залишилися всередині.

7. Пізніше того ж дня заявник і четверо інших членів його сім’ї, 21-річна 3.Ф. (дочка заявниці), 6-річна С. Ф. (онука заявників), 3-річний М.Ф. (онук заявників) і 15-річний Т.Я. були госпіталізовані з опіками та отруєнням чадним газом. 3.Ф., С.Ф. та М.Ф. померли у лікарні.

8. Два інших члени сім’ї заявника були знайдені в домі мертвими: 25-річний В.Ф. (син заявника) та 6-річний Ю.Ф. (онук заявника).

9. Заявник повідомив міліцію, що пожежа виникла внаслідок підпалу, вчиненого майором Крюківського РВ УМВС України в Полтавській області І. Він вважав, що цей напад було вчинено в якості покарання за несплату щомісячного хабара у 200 грн, який вимагали працівники міліції. Майор І., як стверджувалося, раніше навідувався до заявника та вимагав гроші від його невістки 3.Ф. в якості плати за непорушення щодо неї кримінальної справи за торгівлю наркотиками. Як стверджувалося, за це майор І. вже взяв хабара на суму 800 грн. Заявник також стверджував, що майор І. до цього вже погрожував підпалити його дім.

10. Згідно зі статтею, надрукованою у місцевій газеті, "якісь працівники міліції спалили циганську сім’ю, не отримавши звичайної данини зі збуту наркотиків". Районний прокурор зазначив, що в домі розміщувалася "наркоточка". Він також зазначив, що перевірялась версія "причетності до справи наркобаронів у міліцейських погонах". Сусідка розповіла, що сім’я заявників була бідною та що 3.Ф. протягом кількох місяців займалася продажем ширки, потім працівники міліції її побили, бо вона була недосвідченою. Заявник стверджував, що майор І. погрожував спалити їх живцем, оскільки вони не могли сплатити 200 грн щомісячного хабара.

У газетній статті також йшлося про таке:

"Декілька десятків циган, які зібралися з приводу похорону ... одним голосом повторювали: так, в Україні дійсно існує фашизм по відношенню до циган, порушуються їхні права як національної меншини".

[...]

"Часто у міліцейських зведеннях можна прочитати: наркотики продавала "особа циганської національності". Хоча наркотиками також торгують і українці".

11. 28 жовтня 2001 року прокурор Кременчуцького району Полтавської області порушив кримінальну справу за фактом умисного вбивства В.Ф. та Ю.Ф. 6 листопада 2001 року прокуратурою Полтавської області було порушено кримінальну справу за фактом підпалу будинку заявника. Пізніше дві справи були об’єднані.

12. Управління МВС України в Полтавській області здійснило службову перевірку тверджень щодо причетності майора І. до підпалу будинку заявника. Під час вищезазначеної перевірки заявник стверджував, що майор І. вимагав від його невістки 200 грн за те, що не порушуватиме щодо неї кримінальну справу за торгівлю наркотиками. Перевіркою також було встановлено, що о 9-й годині ранку 28 жовтня 2001 року майор І. виходив зі свого дому разом з дружиною. Дорогою вони зустрілися зі своїми сусідами. Проте в письмових поясненнях майор І. та його дружина зазначали, що вони залишили дім о 8:20 ранку. Пізніше майора І. та його дружину бачили на ринку в місті, де вони розмовляли з продавцями меблів та одягу і з подружжям Су. О 13:00 майор І. повернувся додому. Було також встановлено, що 4 жовтня 2001 року майор І. затримував 3.Ф., яку згодом було звільнено, та що 20 жовтня 2001 року він здійснював обшук у будинку заявника.

13. Зокрема, у своїх поясненнях, наданих у невстановлену дату, майор І. зазначав, що "скоріш за все, я знаю мешканців будинку по вул. Шкільній в обличчя, але їхніх імен я не знаю. Я знаю, що всі вони є циганами, та знаю, що вони продають там наркотики. Але спіймати циган важко...".

14. Було встановлено, що вказані обставини та отримані заявником під час вибухів травми голови могли бути причиною того, що він обмовив майора І. 10 грудня 2001 року висновок перевірки, в якому зазначалось, що майор І. непричетний до підпалу будинку заявника, було надіслано до прокуратури Полтавської області.

15. 14 листопада 2001 року громадянина Н., якого підозрювали у підпалі будинку заявника, було притягнуто в якості обвинуваченого у вчиненні умисного вбивства, знищення та пошкодження чужого майна.

16. У різні дати було порушено кримінальні справи щодо щонайменше шести осіб за трьома епізодами підпалу та вбивств, які було вчинено 28 жовтня 2001 року. У квітні 2002 року справи щодо цих осіб виділили з кримінальної справи щодо Н. в окреме провадження у зв'язку з їх розшуком.

17. У травні 2002 року представник заявників звернувся до прокуратури з клопотанням, у якому просив допитати: 1) лікарів, які надавали першу медичну допомогу потерпілим; 2) сусідку заявників, від якої, як стверджувалося, працівники міліції вимагали замовчувати відомі їй факти; та 3) колишню дружину майора І., котра, як стверджувалося, бачила його автомобіль.

18. 1 червня 2002 року представник заявників подав слідчому клопотання з вимогою притягнути майора І. до кримінальної відповідальності за вчинення підпалу.

19. Того ж дня було проведено очну ставку між заявником і майором І. Заявник виклав власну версію подій та описав одяг, у якому майор І. був того ранку, коли було вчинено підпал. Майор І. заперечував усі обвинувачення.

20. Того ж дня слідчий прокуратури виніс постанову про відмову в задоволенні клопотання заявника про притягнення майора І. до кримінальної відповідальності у зв’язку з підпалом, ґрунтуючись на твердженнях майора І., висновку службової перевірки та існуванні інших обвинувачених, які не підтверджували причетність майора І. до підпалу. Зокрема, Д. засвідчив, що вранці 28 жовтня 2001 року він привіз до будинку заявника трьох осіб і майора І. серед них не було.

21. У липні 2002 року кримінальну справу щодо Н. було передано до суду.

22. 11 грудня 2002 року апеляційний суд Полтавської області, діючи в якості суду першої інстанції, розглянув кримінальну справу щодо Н. і Г. та повернув її на додаткове розслідування. Зокрема, суд зазначив, що існувала певна особа, яка спланувала знищення та пошкодження шляхом підпалу трьох будинків, у яких мешкали особи циганської національності. Н. і Г. разом з іншими сімома особами були обвинувачені у виконанні наказів цієї особи. Суд зазначив численні недоліки слідства. Зокрема, треба було здійснити перевірку скарг Г. на жорстоке поводження з боку працівників міліції з метою отримання визнавальних показань; не було встановлено всіх осіб з тих, хто брав участь у підпалі, та ролі кожного з учасників підпалу; в розшуку знаходились ще декілька осіб, які вважалися причетними до вчинення підпалу, але для їх розшуку не було вжито жодних заходів. Суд, зокрема, зауважив, що слідство повинно перевірити алібі майора І. та встановити, чому та з яких підстав, здійснюючи затримання 3.Ф. та обшук будинку заявника, він працював на непідвідомчій йому території. У судовому засіданні заявники також засвідчили, що майор І. погрожував їм розправою. Проте суд у своєму рішенні не конкретизував, якою була причина для стверджуваної розправи. Суд зазначив, що сам майор І. визнав, що він у 2001 році декілька разів був у будинку заявника. Також заявника не було повідомлено про постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо майора І. Документи службової перевірки не були долучені до матеріалів кримінальної справи та не було надано відповіді на клопотання представника заявників, надіслане у травні 2002 року. Суд зазначив, що повинні бути допитані колишня дружина майора І., лікарі швидкої допомоги, пожежники та сусіди заявника. Насамкінець, суд надав вказівки щодо здійснення органами слідства низки слідчих дій.

23. Згідно з твердженнями заявників, у судовому засіданні Н. сказав: "Ми повинні поставити цих [...] циган на їхнє місце. Цим має займатися міліція".

24. 6 березня 2003 року Верховний Суд України залишив ухвалу від 11 грудня 2002 року без змін. Проте він дійшов висновку, що немає необхідності проводити відтворення обстановки і обставин події, на яку вказав апеляційний суд.

25. 16 червня 2003 року прокуратура м. Кременчука відмовила у порушенні кримінальної справи щодо майора І. та зазначила, що причетність майора І. до підпалу була додатково перевірена, однак вона не отримала підтвердження. При цьому жодних деталей наведено не було.

26. 10 липня 2004 року провадження у кримінальній справі було зупинено у зв’язку з розшуком інших підозрюваних осіб.

27. 23 вересня 2004 року провадження у кримінальній справі щодо Н. було відновлено.

28. 21 січня 2005 року Кременчуцький районний суд Полтавської області визнав Н. винним у вчиненні умисного знищення майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, і засудив його на п’ять років позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання, призначивши випробувальний строк у два роки. Суд встановив, що Н., Но. та С. прийшли до будинку заявника, маючи змову на "знищення будинку осіб циганської національності, які торгують наркотиками". Н. виганяв з будинку його мешканців, але Но. та С., не чекаючи, поки вийдуть усі, підпалили будинок. Н. засвідчив у судовому засіданні, що його метою було знищити будинок торгівців наркотиками. Його завданням було вигнати людей з будинку, але його спільники не стали чекати на нього та підпалили будинок з людьми всередині, включаючи його самого. Суд дійшов висновку, що Н. перебував "у певній залежності" від Но. та С. і виконував другорядну роль. Його свідчення підтверджувалися іншими доказами - зокрема, він отримав опіки та певний час після цього провів у лікарні. Суд присудив заявникові відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 13820 грн і відмовив у задоволенні позову заявників про відшкодування шкоди у зв’язку з втратою рідних та тілесними ушкодженнями, завданими заявникові, на тій підставі, що вони виникли не внаслідок дій або намірів Н.

29. Прокурор і заявники оскаржили вирок, стверджуючи, що вирок щодо Н. був дуже м’яким. У своїй апеляційній скарзі заявники зазначили, що суд першої інстанції не взяв до уваги свідчення заявника та іншої особи, яка вижила після підпалу, в яких стверджувалося про участь майора І. у вчиненні підпалу. Вони також зазначали, що, згідно зі свідченнями Н. та Г., підпали були сплановані та організовані завчасно, оскільки для підпалу будинків осіб циганської національності було придбано пальне та виділено декілька автомобілів.

30. 20 травня 2005 року апеляційний суд Полтавської області скасував вирок від 21 січня 2005 року у зв’язку з процесуальними недоліками, які мали місце в ході провадження у суді першої інстанції.

31. 22 червня 2005 року кримінальну справу щодо Н. було закрито у зв’язку з його смертю.

32. 4 грудня 2008 року постанову про зупинення досудового слідства від 10 липня 2004 року було скасовано прокуратурою. Подальших відомостей про перебіг провадження у справі Суд не має.

II. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

Друга доповідь Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) щодо України, ухвалена 14 грудня 2001 року

33. У відповідних витягах з доповіді йдеться про таке:

"56. Як і в деяких європейських країнах, населення рома/циган стикається з ситуацією суворих соціально-економічних негараздів, а також з проявами упередження, дискримінації та насильства з боку більшості населення, а іноді з боку органів влади, зокрема працівників правоохоронних органів. ЄКРН висловлює занепокоєння з приводу цієї ситуації та вважає, що терміново необхідна політика, спрямована на розв’язання проблеми становища громад рома/циган в Україні, аби забезпечити їхнім членам на практиці такі самі права, які має решта населення України. ЄКРН упевнена, що першим необхідним кроком на шляху напрацювання належної відповіді на проблеми, які постали перед населенням рома/циган в Україні, є визнання органами влади, що проблеми дійсно існують і їх слід розв'язувати [...].

58. Іншою пріоритетною сферою дій, визначеною ЄКРН, є поведінка працівників правоохоронних органів стосовно членів громад рома/циган. У цьому аспекті ЄКРН із занепокоєнням відзначає непоодинокі заяви про надмірне застосування сили, погане поводження, словесні образи та пошкодження майна працівниками правоохоронних органів. Дискримінаційна практика, як нам повідомляють, є дуже поширеною і включає довільні перевірки, несанкціоновані обшуки, конфіскацію документів і, як зазначалось у першій доповіді ЄКРН, дискримінаційне впровадження заходів з попередження злочинів, які спрямовані на осіб з кримінальним минулим. ЄКРН закликає, аби було вжито заходів задля подолання проявів протиправної поведінки працівників правоохоронних органів загалом, у тому числі шляхом більш дієвої реакції держави на такі прояви, а також шляхом навчання та підвищення обізнаності. На додаток, звертаючи увагу на повідомлення про те, що реакція міліції на злочини, що їх вчиняють представники основного населення проти рома/циган, є нерідко неадекватною, ЄКРН рекомендує органам влади в Україні вжити заходів задля гарантування швидкого та ефективного реагування міліції на всі злочини, у тому числі вчинені проти рома/циган, а також відповідно до наведених вище рекомендацій забезпечити, щоб належним чином було враховано расистську складову таких злочинів".

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

34. Заявники скаржилися на те, що їхні родичі померли внаслідок підпалу, безпосередню участь в якому брав представник державних органів, майор міліції І.

Вони також скаржилися на те, що державні органи не здійснили ретельного та ефективного розслідування обставин смерті їхніх родичів та причетності майора І. до підпалу. Вони посилалися на статтю 2 Конвенції, відповідні частини якої передбачають таке:

"1. Право кожного на життя охороняється законом. <...>".

A. Прийнятність

35. Уряд стверджував, що заявники не оскаржили постанову слідчого прокуратури від 16 червня 2003 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо майора І. до прокурора вищого рівня або до суду. Отже, вони не вичерпали ефективних засобів юридичного захисту щодо своїх скарг за статтею 2 Конвенції.

36. Заявники не погодилися, вказуючи на те, що не було підстав вважати, що державні органи, вже двічі відмовивши у задоволенні вимог заявників, дійдуть іншого висновку, якщо до них буде подано ще одну скаргу. Заявники зазначили, що стаття 35 Конвенції повинна застосовуватися з певною гнучкістю і без зайвого формалізму (див. рішення від 6 вересня 2007 року у справі "Кучерук проти України" (Kucheruk v Ukraine), заява № 2570/04, п. 109). Вони зазначили, що за цих обставин вони зробили все можливе, надали міліції свідчення та подавали апеляційні та інші скарги, хоча, за твердженнями заявників, усе, що вони мали зробити, - це привернути до справи увагу компетентних органів. Заявник зазначив, що у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria), рішення від 28 жовтня 1998 року, п. 86, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, Суд констатував, що "заявники подавали численні скарги до органів прокуратури всіх рівнів, вимагаючи проведення повноцінного кримінального розслідування тверджень п. Ассенова про жорстоке поводження з боку поліцейських", та дійшов висновку, що "вичерпавши всі доступні можливості ... заявник не був зобов’язаний здійснити ще одну спробу отримати компенсацію". Отже, заявники дійшли висновку, що вони вичерпали всі доступні національні засоби юридичного захисту.

37. Суд зазначає, що заперечення Уряду тісно пов’язане зі скаргою заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. З цих підстав Суд долучає це заперечення до розгляду суті скарги заявників (див., mutatis mutandis, рішення від 8 квітня 2010 року у справі "Лотарев проти України" (Lotarev v. Ukraine), заява № 29447/04, п. 74).

38. Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Процесуальні зобов’язання за статтею 2 Конвенції

(а) Доводи сторін

39. Заявники зазначили, що під час розслідування за фактом підпалу будинку заявника було допущено низку істотних помилок, що зробило його неефективним. Висновку щодо непричетності майора І. до підпалу дійшли без опитування ключових свідків. Згідно з твердженнями заявників, слідчі допитали заявника тільки через місяць після зазначеної події та тільки тому, що він прийшов до слідчого з власної ініціативи, не будучи викликаним. Заявники також підкреслили, що національні органи, зокрема апеляційний суд Полтавської області, у своїй ухвалі від 11 грудня 2002 року вказували на численні недоліки слідства та повертали справу на додаткове розслідування. Заявники вважали, що національні органи не дотрималися свого процесуального обов’язку за статтею 2 Конвенції.

40. Уряд зазначив, що і міліція, і відділ внутрішньої безпеки, і прокуратура встановили непричетність майора І. до підпалу. Уряд також зазначив, що обставини події були відтворені, а особи, відповідальні за підпал, встановлені. Була проведена низка різних слідчих дій, включаючи чотири відтворення обстановки і обставин події, чотири обшуки та одинадцять впізнань, шістдесят три допити, одну очну ставку (між першим заявником і майором І.) та сімнадцять судових експертиз. Твердження заявників про причетність майора І. до події було належним чином перевірено, і національні органи зробили все необхідне, аби знайти відповідальних за вчинення підпалу осіб.

(b) Оцінка Суду

i. Загальні принципи

41. Суд нагадує, що стаття 2 Конвенції покладає на державу обов’язок забезпечити право на життя через запровадження ефективних кримінально-правових норм, спрямованих на попередження вчинення злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення цих норм. Ця стаття також опосередковано вимагає ефективного офіційного розслідування фактів вбивства особи. Обов’язок проводити таке розслідування виникає в усіх випадках вбивства або смерті за підозрілих обставин, незважаючи нате, чи є злочинці приватними особами, представниками держави чи невстановленими особами (див. рішення у справах "Ангелова та Ілієв проти Болгарії"(Angelova and Iliev v. Bulgaria), заява № 55523/00, п. 94, від 26 липня 2007 року, та "Ранцев проти Кіпру та Росії" (Rantsev v. Cyprus and Russia), заява № 25965/04, п. 232, ECHR 2010 (витяги).

42. Слідство повинно бути ефективним у тому розумінні, що воно має бути спроможним забезпечити встановлення відповідних фактів і покарання винних осіб. Державні органи повинні були вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які стосувались події. Висновки слідства повинні ґрунтуватися на ретельному та безсторонньому аналізі всіх відповідних елементів. Крім того, вимоги статті 2 Конвенції поширюються не тільки на офіційне розслідування. Так, якщо доходить до розгляду справи у національних судах, провадження в цілому, включаючи судовий розгляд, повинно задовольняти вимоги позитивного обов’язку щодо захисту життя особи за допомогою закону. Хоча не існує категоричної вимоги щодо того, щоб усі справи закінчувалися засудженням або постановленням вироку, будь-який недолік слідства, який ставить під загрозу його здатність відтворити обставини справи або встановити винну особу, найімовірніше, суперечитиме вимозі ефективності. Національні суди за жодних обставин не повинні залишати безкарними правопорушення, пов’язані із загрозою життю осіб (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Мойсеєв проти Польщі" (Mojsiejew v. Poland), заява № 11818/02, п. 53, від 24 березня 2009 року, та "Есат Байрам проти Туреччини" (Esat Bayram v. Turkey), заява № 75535/01, п. 47, від 26 травня 2009 року).