Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ніколаєнко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Боштьян M. Зупанчіч (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пол Лемменс (<…>), судді,

Станіслав Шевчук (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 16 жовтня

2012 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39994/06), яку 31 серпня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан В'ячеслав Іванович Ніколаєнко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції на порушення статті 3 Конвенції. Він також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що були порушені його право юридичну допомогу та його право не свідчити щодо себе.

4. 23 березня 2011 року заяву було комуніковано Уряду. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у справі (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пана С. Шевчука як суддю ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Події, що передували справі

5. Заявник, 1968 року народження, наразі відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

6. Заявник закінчив п'ять класів середньої школи. У1992 році його було засуджено за вбивство та крадіжку. У 2000 році його було звільнено.

В. Замах на вбивство пані M.M., вбивства пані Р. і пані Я. та подальше кримінальне провадження

7. 5 лютого 2004 року прокуратура Глобинського району Полтавської області (далі - Глобинська прокуратура) порушила кримінальну справу за фактом вбивства пані Р., літньої самотньої жінки, яку було знайдено задушеною та зі зв'язаними руками і ногами в її домі у селищі Градизьк. Судово-медичний експерт виявив на тілі пані Р. ушкодження, включаючи переломи ребер.

8. Того ж дня Світловодською міжрайонною прокуратурою Кіровоградської області (далі - Світловодська прокуратура) було порушено кримінальну справу за фактом вбивства пані Я., ще однієї літньої самотньої жінки. Пані Я. була знайдена мертвою та зі зв'язаними руками і ногами у своєму домі у селищі Павлівка. Судово-медичний експерт дійшов висновку, що смерть пані Я. настала внаслідок пневмотораксу, який було спричинено тяжкими ушкодженнями, включаючи переломи ребер та грудної клітки.

9. 20 травня 2004 року провадження у справі за фактом вбивства пані Р. було зупинено у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

10. 29 травня 2004 року слідчий Світловодської прокуратури затримав пані Б., співмешканку заявника, за підозрою у вчиненні вбивства пані Я. Після роз'яснення пані Б. її процесуальних прав вона попросила надати їй захисника. Того самого дня до провадження був допущений запрошений слідчим захисник, який допомагав пані Б. під час допиту. Під час допиту пані Б. зізналась у тому, що вона та заявник завітали до літньої жінки, що заявник побив та зв'язав цю жінку, після чого він обшукав дім, щоб знайти гроші. Пані Б. наполягала на тому, що заявник змусив її піти з ним того дня та що вона боялась не послухатись його наказів.

11. 31 травня 2004 року слідчий Світловодської прокуратури затримав заявника за підозрою у вчиненні вбивства пані Я. У той самий день слідчий запросив для нього захисника - пані Г.

12. Згідно з твердженнями заявника, після затримання працівники міліції побили його з метою змусити зізнатись у вчиненні злочину.

13. 1 червня 2004 року заявника вперше допитали з приводу вбивства пані Я. У присутності захисника заявник стверджував, що пані Б. штовхнула літню жінку на підлогу та зв'язала її, у той час, коли він шукав в домі гроші.

14. Того самого дня пані Б. та її захисник взяли участь у відтворенні обстановки та обставин події злочину, вчиненого щодо пані Я. у селищі Павлівка. Б. показала присутнім, в якому місці в домі заявник побив та зв'язав пані Я.

15. 3 та 8 червня 2004 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області обрав заявникові та пані Б. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16. 9 червня 2004 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні вбивства пані Я. Також було проведено його допит у присутності захисника. Заявник визнав, що вони з пані Б. завітали до пані Я., але він заперечував, що завдавав потерпілій будь-яких тілесних ушкоджень.

17. 14 червня 2004 року заявник та його захисник взяли участь у відтворенні обстановки та обставин події злочину, вчиненого щодо пані Я. у селищі Павлівка. Прибувши у селище, заявник не зміг вказати на дім, в якому мешкала літня жінка, стверджуючи, що не пам'ятає, який це був дім.

18. 24 серпня 2004 року заявника, як стверджувалось, було побито з метою отримання від нього визнавальних показань.

19. 31 серпня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури отримав від працівників міліції оперативну інформацію про те, що заявник та пані Б., можливо, мали відношення до вбивства пані Р. Він відновив слідство за фактом вбивства пані Р. та вирішив допитати заявника.

20. Того самого дня заявник у присутності свого захисника заперечив будь-яку причетність до вбивства пані Р. та відмовився відповідати на будь-які запитання. Він також висунув вимогу, щоб йому призначили іншого захисника.

21. Після зазначеного допиту заявник та пані Б. були доправлені до ІТТ Глобинського PB ГУМВС України з метою проведення подальшого розслідування.

22. 2 вересня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури ознайомив пані Б. з її процесуальними правами. Пані Б. заявила, що з цього моменту бажає, щоб її інтереси представляв інший захисник.

23. 3 вересня 2004 року слідчий Глобинської прокуратури допитав пані Б. у присутності нового запрошеного слідчим захисника. Пані Б. заявила, що до події з пані Я. заявник змусив її піти з ним до іншої літньої жінки, пані Р. Заявник побив, зв'язав та задушив пані Р. і забрав гроші та ювелірні вироби. Пані Б. повторила ці заяви під час відтворення обстановки та обставин події. Цю слідчу дію було проведено у присутності її захисника.

24. 6 вересня 2004 року кримінальні справи щодо двох вбивств були об'єднані в одне кримінальне провадження.

25. 9 вересня 2004 року заявникові було призначено нового захисника, пана В.М. Під час допиту того самого дня у присутності захисника заявник стверджував, що пані Б. вбила пані Р.

26. 29 вересня 2004 року слідчий задовольнив клопотання заявника щодо призначення нового захисника та призначив в якості нового захисника заявника пана Д., юриста з двадцятирічним досвідом.

27. 4 листопада 2004 року слідчий Глобинської прокуратури розпочав розслідування за фактом замаху на вбивство та пограбування пані M.M., ще однієї літньої жінки. Слідчим було встановлено, що 25 січня 2004 року заявник та пані Б. увійшли в будинок пані М.М., штовхнули її на підлогу та почали бити. Вони зв'язали їй руки, накрили її матрацом та іншими речами, взяли гроші й пішли, вирішивши, що пані M.M. померла. Але через якийсь час пані M.M. прийшла до тями та покликала на допомогу сусідів. Ця кримінальна справа була приєднана до об'єднаної справи щодо заявника та пані Б.

28. У листопаді 2004 року слідство було завершено та справу було передано до апеляційного суду Полтавської області (далі - суд першої інстанції) для розгляду по суті.

29. 6 січня 2005 року суд першої інстанції провів попередній розгляд справи заявника та пані Б.

30. 3 лютого 2005 року суд першої інстанції відклав засідання у зв'язку з неявкою захисників підсудних. Суд дав обласній колегії адвокатів вказівку забезпечити підсудних захисниками.

31. 14 лютого 2005 року суд першої інстанції знову відклав засідання у зв'язку з неявкою захисника заявника.

32. 17 лютого 2005 року суд першої інстанції провів засідання у присутності захисників заявника та пані Б.

33. Під час розгляду справи заявник та пані Б. вказували одне на одного як на особу, яка вчинила вбивства, та обоє намагались зменшити свою роль у подіях. Заявник визнав, що це він зв'язував мотузкою пані М. та пані Р. та бив пані Р. Він час від часу заперечував проти тверджень пані Б. щодо того, що це він зв'язав пані Я. На одному із судових засідань пані М.М. упізнала в обох підсудних осіб, які напали на неї та пограбували її. Захисники були присутні у судових засіданнях та задавали запитання підсудним, потерпілим та свідкам.

34. 21 листопада 2005 року суд першої інстанції визнав заявника та пані Б. винними у вчиненні вбивств пані Я. та пані Р. за обтяжуючих обставин, у замаху на вбивство пані M.M., a також у розбійних нападах на цих потерпілих. Суд також визнав Б. винною у вчиненні крадіжки. Він призначив заявникові покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а пані Б. - у вигляді п'ятнадцяти років позбавлення волі, з конфіскацією усього майна підсудних. Суд першої інстанції ґрунтував своє рішення на експертних висновках та документальних, усних і речових доказах, включаючи визнавальні показання пані Б. та заявника, отримані від них під час досудового слідства та суду. У своєму вироку суд першої інстанції також зазначив, що заявник виявляв ознаки недоумства, ступінь якого, однак, не був таким, щоб позбавляти його можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

35. 19 грудня 2005 року заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що суд першої інстанції невірно оцінив факти, не допитав усіх свідків та проігнорував порушення його права на захист. Пані Б. касаційної скарги не подавала.

36. 14 лютого 2006 року заявник доповнив свою касаційну скаргу твердженнями про те, що він зазнав жорстокого поводження під час досудового слідства. Він також скаржився на те, що більше не має юридичної допомоги, внаслідок чого йому було важко належним чином підготувати свою касаційну скаргу.

37. 16 березня 2006 року Верховний Суд України залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, зазначивши, що висновки суду першої інстанції були належним чином обґрунтовані та підтверджені доказами, включаючи визнавальні показання підсудних, а жодних процесуальних порушень у справі виявлено не було. Верховний Суд України провів засідання у присутності прокурора та заявника, в якого не було захисника.

38. 11 вересня 2006 року заявник подав скаргу до Генеральної прокуратури України, стверджуючи, зокрема, що після затримання його протягом наступних десяти днів били та катували працівники міліції з метою змусити зізнатись у вчиненні злочину, якого він не вчиняв, та що у серпні 2004 року його знову було побито з тією самою метою. Своїм листом від 9 листопада 2006 року Генеральна прокуратура повідомила заявника про те, що його скарга була необґрунтованою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

39. Відповідні положення національного законодавства наведені у рішенні від 12 січня 2012 року у справі "Довженко проти України" (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пп. 31 та 32.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

40. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що після його затримання та згодом, у серпні 2004 року, під час його попереднього ув'язнення, його було піддано катуванню працівниками міліції.

41. Стаття 3 Конвенції передбачає таке:

Стаття 3 (заборона катування)

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

Прийнятність

1. Доводи сторін

42. Уряд стверджував, що заявник порушив питання про жорстоке поводження надто пізно та не надав національним органам належної можливості розслідувати стверджуване жорстоке поводження та виправити ситуацію на національному рівні. Ще одним доводом Уряду було те, що заявник не дотримався шестимісячного строку, який, на думку Уряду, повинен відраховуватися з дати оскаржуваної події.

43. Уряд також стверджував, що скарга заявника на жорстоке поводження, подана до національних органів та до Суду, була надто розпливчастою та не містила чіткого опису деталей події. Вона також не підтверджувалась жодними доказами. Більш того, у відповідний час заявнику допомагав захисник, який помітив би у заявника ознаки жорстокого поводження з ним та порушив би питання у відповідному порядку. Уряд дійшов висновку, що скарга заявника на жорстоке поводження була явно необґрунтованою.

44. Заявник стверджував, що він скаржився на жорстоке поводження до прокуратури у листопаді та грудні 2004 року, а також у лютому 2005 року, але зазначені скарги не були розглянуті. Заявник стверджував, що він дотримався правила вичерпання національних засобів юридичного захисту та шестимісячного строку подання заяви. Він також наполягав на тому, що його скарга була належним чином обґрунтованою.

2. Оцінка Суду

45. Суд зауважує, що у своїх листах від 14 лютого 2006 року до Верховного Суду України заявник скаржився на жорстоке поводження, якого він зазнав з боку працівників міліції. Згодом, 11 вересня 2006 року, заявник подав таку саму скаргу до Генеральної прокуратури України. Проте у матеріалах справи немає свідчень щодо того, що заявник раніше скаржився з цього питання до національних органів.

46. У цьому контексті Суд вважає, що на підставі вимог пункту 1 статті 35 Конвенції заявник повинен був подати до національних органів свою скаргу на жорстоке поводження у розумний строк та в такий спосіб дати їм змогу належним чином розглянути скаргу та забезпечити відповідне відшкодування. Проте заявник не порушував цього питання протягом більше року та восьми місяців з часу першого випадку стверджуваного жорстокого поводження та одного року та п'яти місяців - з часу другого епізоду стверджуваного жорстокого поводження. Суд не знаходить будь-якого розумного пояснення такій затримці, зокрема, з огляду на те, що заявник користувався допомогою захисників упродовж слідства та суду.

47. З іншого боку, якщо заявник не вважав, що стосовно його скарги існує ефективний засіб юридичного захисту, він повинен був подати заяву до Суду протягом шести місяців з дат стверджуваних подій. Проте він не зробив і цього.

48. Крім того, Суд вважає, що скарги на жорстоке поводження, подані заявником до національних органів та Суду, не були достатньо докладними. Його розпливчасті та неточні твердження не підтверджувалися будь-якими медичними документами та іншими доказами. Це особливо бентежить з огляду на твердження заявника про те, що його катували протягом десяти днів у той період, коли, як це вбачається з матеріалів справи, він мав побачення із захисником, який напевно помітив би ознаки стверджуваних катувань.

49. Суд також зауважує, що фактичні питання, порушені у цій скарзі, відомі національним органам. Відповідно можна визнати, що заявник мав певні труднощі з отриманням доказів на обґрунтування своїх тверджень. Однак у таких справах від заявників розумно очікувати подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання - максимально можливою мірою - певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., mutatis mutandis, рішення від 20 травня 2010 року у справі "Віслогузов проти України" (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 45). За обставин цієї справи вбачається, що заявник належним чином не виклав та не обґрунтував свою скаргу.