Текст рішення може зазнати редакційних виправлень.

У справі "Самардак проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 12 жовтня 2010 року виносить таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 43109/05), яку 4 листопада 2005 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України Іван Трофимович Самардак (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу в Суді, представляв пан Р. Таратула, юрист, що практикує у м. Львові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та що ефективного розслідування у зв’язку з його скаргою проведено не було.

4. 10 листопада 2008 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1952 року народження, проживає у м. Львові.

6. У суботу, 20 квітня 2002 року, приблизно о 13 год. 40 хв. працівники міліції В.З. і С.П. побачили заявника, який грався з ножем на автобусній зупинці, затримали його і доправили для допиту до Личаківського районного відділу міліції м. Львова. У відділі працівники міліції вилучили ніж і направили його на експертизу, щоб з’ясувати, чи можна його вважати холодною зброєю. Після допиту заявника звільнили, не склавши протоколу про його затримання.

7. У понеділок 22 квітня 2002 року заявник звернувся до прокуратури Личаківського району м. Львова (далі - районна прокуратура) зі скаргою на те, що працівники міліції жорстоко били його під час допиту, застосовували до нього наручники без жодної підстави та намагалися підвісити на трубі. У зв’язку з цією скаргою заявника було направлено для проходження медичної експертизи.

8. 23 квітня 2002 року медичні експерти виявили у заявника кілька саден і численні синці на голові та різних частинах тіла, які у сукупності було кваліфіковано як легкі тілесні ушкодження.

9. Того самого дня було вирішено не порушувати кримінальну справу щодо заявника, оскільки вилучений у нього ніж не можна було вважати холодною зброєю.

10. 30 квітня 2002 року слідчий відділ районної прокуратури виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника на погане поводження. Постанова ґрунтувалася головним чином на письмових поясненнях двох працівників міліції, які стверджували, що заявник міг зазнати тілесних ушкоджень під час доправлення його до відділу міліції, коли, з огляду на його відмову йти з ними, вони застосували прийоми рукопашного бою, щоб примусити його підкоритися.

11. 24 травня 2002 року прокурор Личаківського району скасував цю постанову як "незаконну та необґрунтовану", зваживши, зокрема, на те, що самого заявника не було допитано і що обставини тримання його у відділі міліції не було з’ясовано. Прокурор також вимагав проведення додаткової медичної експертизи тілесних ушкоджень заявника.

12. Згідно з висновком нової медичної експертизи, проведеної у період із 3 по 7 червня 2002 року, у заявника додатково було виявлено кілька переломів ребер, можливою датою виникнення яких було 20 квітня 2002 року. Відповідно ушкодження заявника перекваліфікували на "тілесні ушкодження середньої тяжкості".

13. У червні-жовтні 2002 року було винесено ще три постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (від 7 червня, 1 серпня і 13 вересня 2002 року), які містили посилання на ймовірність того, що заявник зазнав тілесних ушкоджень внаслідок застосування пропорційної сили під час доправлення його до відділу міліції. Ці постанови було скасовано 11 липня, 28 серпня і 29 жовтня 2002 року відповідно. Останньою з цих постанов було одночасно порушено кримінальну справу у зв’язку зі згаданою подією.

14. 31 березня 2003 року кримінальну справу було закрито з огляду на відсутність в діях працівників міліції складу злочину.

15. У квітні 2003 року заявник оскаржив постанову про закриття кримінальної справи до Личаківського районного суду м. Львова (далі - районний суд).

16. 1 серпня 2003 року районний суд задовольнив скаргу заявника і відновив слідство у справі. Він зазначив, зокрема, що під час допиту заявник докладно і послідовно розповів про обставини, за яких він зазнав тілесних ушкоджень. З іншого боку, двоє працівників міліції змінили свої попередні пояснення (спочатку вони стверджували, що заявник міг зазнати тілесних ушкоджень внаслідок застосування до нього прийомів рукопашного бою під час доправлення його до відділу міліції, але потім зазначили, що під час опору застосуванню цих прийомів він випадково впав на землю і травмувався). Районний суд також висловив сумнів щодо того, що численні тілесні ушкодження заявника на різних частинах тіла можна пояснити одним падінням, як стверджували працівники міліції, і надав слідчим органам вказівку допитати медичних експертів щодо вірогідності версій події, наданих працівниками міліції та заявником. Районний суд також надав слідчим органам вказівку з’ясувати, чому про тримання заявника у відділі міліції не було належним чином складено протокол, а також встановити й допитати інших можливих свідків цих подій.

17. 6 серпня 2004 року додаткова медична експертиза підтвердила наявність у заявника переломів трьох ребер, яких він міг зазнати 20 квітня 2002 року.

18. 17 вересня 2004 року і 26 січня 2005 року кримінальну справу було закрито по суті з тих самих підстав, що і раніше. 15 жовтня 2004 року і 10 березня 2005 року відповідно прокуратура Львівської області скасувала ці постанови, встановивши, що попередні вказівки суду не було виконано уловному обсязі.

19. 17 червня 2005 року слідчий відділ районної прокуратури знову закрив кримінальну справу, посилаючись на ймовірність того, що тілесні ушкодження були завдані застосуванням пропорційної сили під час доправлення заявника до відділу міліції. Мотивуючи своє рішення, слідчі посилалися, зокрема, на результати додаткового допиту двох працівників міліції, підозрюваних у застосуванні до заявника жорстокого поводження, кількох інших працівників міліції, кількох осіб, які також перебували у відділі міліції того дня, а також двох понятих, у присутності яких у заявника було вилучено ніж. Зазначені особи стверджували, що хоча через сплив часу не могли пригадати подробиць, вони не були свідками жорстокого поводження із заявником. Працівник міліції, відповідальний за протоколювання фактів затримання 20 квітня 2002 року, також стверджував, що офіційно заявника затримано не було, оскільки в журналі немає відповідного запису.

20. 3 серпня 2005 року прокуратура Львівської області скасувала постанову про закриття кримінальної справи і повернула справу на додаткове розслідування.

21. 3 січня 2006 року справу було закрито по суті з тих самих підстав, що й раніше, та з посиланням, здебільшого, на ті самі джерела доказів. Заявник оскаржив цю постанову до районного суду.

22. 9 серпня 2006 року районний суд скасував постанову від 3 січня 2006 року, визнавши, що його попередні вказівки залишилися невиконаними. Зокрема, районний суд зазначив, що так і не було з’ясовано, чому працівники міліції змінили свої попередні показання стосовно того, в який спосіб заявник зазнав тілесних ушкоджень під час доправлення до відділу міліції; не було допитано медичних експертів стосовно достовірності версій сторін про спосіб завдання тілесних ушкоджень і не з’ясовано причини того, чому про факт затримання заявника не було складено протокол. Районний суд також встановив, що недоліки розслідування можна розцінювати як

"уперте небажання ... провести детальну перевірку по описаних Самардаком І.Т. обставинах... [а отже, прийняття] обґрунтованого рішення по його заяві..."

23. Згодом провадження у справі неодноразово зупинялось, оскільки, незважаючи на вжиття всіх необхідних заходів, встановити особу, яка вчинила злочин, виявилося неможливим. Після цього провадження знову відновлювалося у зв’язку зі скаргами заявника. У липні 2009 року (коли сторони востаннє інформували Суд про перебіг провадження у справі) розслідування ще тривало.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

24. Відповідні положення національного законодавства викладені у рішенні Суду у справі "Козинець проти України" (Kozinets v. Ukraine), заява № 75520/01, пп. 39-42, від 6 грудня 2007 року.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 і 13 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився, що під час допиту 20 квітня 2002 року він зазнав нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження з боку працівників міліції, що було порушенням статті 3 Конвенції. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, він також скаржився, що ефективного розслідування його скарги про погане поводження проведено не було, тому він не мав ефективного засобу юридичного захисту стосовно зазначеного порушення.

26. Відповідні статті Конвенції передбачають таке:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

27. Суд вважає, що скаргу заявника про неадекватне розслідування за стверджуваними ним фактами жорстокого поводження слід розглядати у світлі процесуального аспекту статті 3 Конвенції (див. згадане вище рішення у справі "Козинець проти України" (Kozinets v. Ukraine), пункт 44).

A. Прийнятність

28. Уряд стверджував, що скарга заявника про погане поводження є передчасною, оскільки відповідне розслідування ще тривало на національному рівні.

29. Заявник наполягав на тому, що розслідування було неефективним і ця обставина звільняє його від необхідності чекати на його результати.

30. Суд вважає, що заперечення Уряду порушує питання, яке слід розглядати разом зі скаргою за статтею 3 Конвенції про неефективність розслідування, і тому долучає розгляд цього заперечення до розгляду суті відповідної скарги заявника.

B. Суть

1. Щодо стверджуваного поганого поводження

31. За твердженнями заявника, матеріали справи містять достатньо доказів того, що його ушкодження були завдані йому працівниками міліції під час тримання його у відділі міліції, протоколу про яке складено не було. Зокрема, Уряд не дав чіткого альтернативного пояснення щодо того, яким чином заявник зазнав цих ушкоджень.

32. За твердженням Уряду, оцінити достовірність скарг заявника про жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції у квітні 2002 року неможливо, оскільки відповідне розслідування ще не закінчено.

33. Суд, застосовуючи до обставин цієї справи загальні принципи, встановлені його практикою (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Козинець проти України", пункти 51-54, та рішення у справі "Спінов проти України" (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, пункти 44-45 і 49, від 27 листопада 2008 року), зазначає, що сторони погоджуються з тим фактом, що 20 квітня 2002 року заявник зазнав ушкоджень - кілька саден, численні синці на всьому тілі та три переломи ребер.