Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Спінов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 4 листопада 2008 року, виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу порушено за заявою (N 34331/03), поданою проти України до Суду 6 вересня 2003 року громадянином України п. Віталієм Володимировичем Спіновим (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений пані Л.Спіновою, його матір'ю. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його було піддано поганому поводженню під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та що за його скаргами не було проведено ефективного розслідування.

4. 24 травня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скарги за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваного неналежного поводження щодо заявника під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та щодо ефективності відповідного розслідування. Він також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1983 році та проживає у м. Донецьку.

A. Події 29-30 листопада 2001 року та подальше засудження заявника

6. Відповідно до протоколу затримання 29 листопада 2001 року близько 19 год. 30 хв. заявник у нетверезому стані вихопив сумку з рук пані К. та спробував втекти. Два співробітники міліції у форменому одязі, пан М. та пан К., які патрулювали місцевість, почули крик про допомогу пані С. та побачили заявника, що біг із сумкою в руках. Вони переслідували заявника, схопили його на вулиці, затримали та доставили до найближчого відділу міліції.

7. Як стверджував заявник, він послизнувся, коли проходив повз пані К. на вулиці, та ненавмисно схопив її сумку. Після цього він підвівся та пішов далі. Незабаром його було збито з ніг сильним ударом по голові, він втратив свідомість та прийшов до тями тільки у відділі міліції.

8. Заявник заявив, що якісь шість співробітників міліції у відділі міліції пристібнули його наручниками до віконної рами та вимагали від нього, щоб він визнав себе винним у вчиненні злочину. Коли він відмовився зробити це, його було побито. Заявник стверджував, що йому дали можливість зателефонувати сестрі тільки після того, як він визнав себе винним у вчиненні злочину. Він також заявив, що його сестра та мати змушені були дати хабаря співробітнику міліції для того, щоб щодо нього не було порушено кримінальну справу.

9. 30 листопада 2001 року заявника було звільнено з відділу міліції.

10. 10 лютого 2003 року Калінінським районним судом м. Донецька було винесено вирок щодо заявника, відповідно до якого його було визнано винним у замаху на грабіж чужого майна та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн у дохід держави. Заявник не оскаржив зазначене рішення.

B. Медичні експертизи заявника та офіційне розслідування стверджуваного поганого поводження

11. 4 грудня 2001 року судово-медичний експерт оглянув заявника, на тілі якого він виявив синці, подряпини на лівому зап'ястному суглобі, та встановив, що у заявника струс мозку. Експерт також дійшов висновку про те, що всі ці ушкодження були легкими.

12. Відповідно до довідки лікаря місцевої лікарні від 5 грудня 2001 року заявник страждав від болю у нирках, що виник як посттравматичний ефект від ударів у спину.

13. З 10 грудня 2001 року до 2 січня 2002 року заявник проходив медичне лікування наслідків струсу мозку у місцевій лікарні. Відповідно до медичних записів він страждав на головний біль, загальну слабкість та нудоту. При госпіталізації до лікарні він заявив, що його побили невідомі особи.

14. 14 січня 2002 року заявник звернувся до прокуратури Калінінського району м. Донецька (далі - районна прокуратура) зі скаргою на неналежне поводження щодо нього.

15. 24 січня 2002 року районна прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції у зв'язку з відсутністю у їх діях складу злочину.

16. 12 лютого 2002 року прокуратура м. Донецька скасувала постанову від 24 січня 2002 року як необґрунтовану та направила справу на додаткову перевірку.

17. 25 лютого 2002 року районна прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції у зв'язку з відсутністю складу злочину.

18. 18 березня 2002 року прокуратура Донецької області скасувала постанову від 25 лютого 2002 року, зазначивши, що дослідча перевірка була проведена незадовільно, та направила справу на додаткову перевірку.

19. 21 березня 2002 року судово-медичний експерт надав додатковий висновок, у якому він дійшов тих же висновків, що і в попередньому, про те, що на тілі заявника були синці, подряпини на лівому зап'ястному суглобі та що в нього був струс мозку, що є легкими тілесними ушкодженнями, та припустив, що вони могли бути нанесені у спосіб, про який стверджував заявник.

20. 15 квітня 2002 року прокуратура м. Донецька відмовила у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції у зв'язку з відсутністю у їх діях складу злочину. Свій висновок вона обґрунтувала розбіжностями у показаннях заявника щодо кількості співробітників міліції, а також місця, де, як стверджувалося, відбулося побиття. Також було наведено той факт, що заявник при госпіталізації до місцевої лікарні не вказав на співробітників міліції як на джерело ушкоджень.

21. 13 червня 2002 року Ворошиловський районний суд м. Донецька постановив, що розслідування було проведено з порушеннями, скасував постанову від 15 квітня 2002 року та направив справу на додаткову перевірку. Суд, серед іншого, зазначив, що органи слідства не встановили та не допитали осіб, які бачили заявника до та після його перебування у відділі міліції та ретельно не вивчили обставини, за яких заявнику було завдано тілесних ушкоджень.

22. 8 серпня 2002 року прокуратура м. Донецька винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції, зазначивши, серед іншого, що твердження заявника були суперечливими та необґрунтованими.

23. 10 жовтня 2002 року Ворошиловський районний суд м. Донецька скасував постанову від 8 серпня 2002 року та передав справу на додаткову перевірку. Суд зазначив, серед іншого, що слідчі органи належно не допитали пані К., яка бачила заявника, коли його було доставлено до відділу міліції 29 листопада 2001 року, без помітних слідів побиття, та чергового відділу міліції і пана Л., який спілкувався з заявником на наступний день, коли його було звільнено.

24. 13 грудня 2002 року прокуратура м. Донецька відмовила у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції, встановивши, що твердження заявника про неналежне поводження у відділі міліції були суперечливими та що зазначені тілесні ушкодження могли бути нанесені на місці вчинення злочину.

25. 31 січня 2003 року прокуратура Донецької області скасувала постанову від 13 грудня 2002 року та передала справу на додаткову перевірку обставин, за яких заявник зазнав тілесних ушкоджень.

26. 22 лютого 2003 року прокуратура м. Донецька додатково допитала пана К. та пана М., які детально, наскільки вони пам'ятали, розповіли про те, як вони затримали заявника 29 листопада 2001 року, та про ушкодження, які вони могли йому нанести. Вони визнали, що при затриманні заявника вони повалили його на землю, нанесли декілька ударів, щоб вгамувати його, а потім наділи на нього наручники.

27. З березня 2003 року судово-медичний експерт надав додатковий висновок, у якому він на підставі додаткових матеріалів дійшов висновку про те, що вказані тілесні ушкодження могли бути нанесені заявнику паном К. та паном М. 29 листопада 2001 року під час його затримання на місці вчинення злочину. Він зазначив, зокрема, що синці на тілі та струс мозку могли виникнути у заявника, коли його повалили на землю при затриманні співробітниками міліції; подряпини на зап'ястному суглобі могли виникнути внаслідок застосування наручників.

28. 25 березня 2003 року прокуратура м. Донецька відмовила у порушенні кримінальної справи щодо співробітників міліції, встановивши, що тілесні ушкодження могли були спричинені заявнику паном К. та паном М. при затриманні його на місці вчинення злочину, але не під час перебування у відділі міліції.

29. 30 червня 2005 року прокурор прокуратури Донецької області скасував постанову від 25 березня 2003 року, встановивши, що перевірка була проведена з порушеннями, та направив справу на додаткову перевірку. Він зазначив, серед іншого, що слідчі органи не допитали всіх свідків, які бачили заявника 29-30 листопада 2001 року. Також він наказав провести перевірку відповідної кімнати відділу міліції за участю заявника та призначити медичного експерта, який зможе провести додаткову медичну експертизу та визначити походження тілесних ушкоджень заявника.

30. 20 липня 2005 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу щодо співробітників міліції за фактом перевищення влади, яке супроводжувалося насильством стосовно заявника. Генеральна прокуратура України встановила, що перевірка за скаргами заявника на неналежне поводження не була ретельною та що вказівки судів і прокурорів вищого рівня не були виконані.

31. Листом від 30 липня 2007 року районна прокуратура повідомила заявника про те, що 29 березня 2007 року кримінальна справа щодо співробітників міліції була закрита у зв'язку з відсутністю у їх діях складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

32. Відповідне положення Конституції передбачає наступне:

Стаття 28

"Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню..."

33. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України передбачають наступне:

Стаття 4 Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

"Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання".

Стаття 94 Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

"Приводами до порушення кримінальної справи є:

(1) заяви або повідомлення... окремих громадян;

(5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ З КОНВЕНЦІЇ

34. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що його було піддано неналежному поводженню співробітниками міліції, а також на відсутність ефективного розслідування його скарг. Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного розслідування. Однак Суд вважає за необхідне розглядати ці скарги лише за статтею 3 Конвенції, яка передбачає наступне:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Щодо прийнятності

35. Уряд стверджував, що ці скарги були подані після спливу шестимісячного строку, який, на думку Уряду, обчислювався з 24 січня 2002 року, тобто з дати винесення прокуратурою першої постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника.

36. Заявник не погодився, заявивши, що він оскаржив вказану постанову про відмову на національному рівні, постанову було скасовано, було призначено додаткову перевірку. Однак пізніше, в рамках шестимісячного строку, він усвідомив, що розгляд його скарг на національному рівні виявився неефективним.

37. Суд нагадує, що шестимісячний строк зазвичай починається з дня винесення остаточного рішення у провадженні про вичерпання національних засобів юридичного захисту (див. рішення у справі "Д.П. та Дж.С. проти Сполученого Королівства" (D.P. and J.C. v. the United Kingdom), N 38719/97, від 26 червня 2001 року). Однак у виняткових випадках можна вдатися до особливих міркувань, коли заявники спершу використовують національний засіб юридичного захисту і тільки пізніше дізнаються або мали б дізнатися про обставини, що роблять такий засіб неефективним. У такій ситуації шестимісячний строк може відраховуватись з часу, коли заявник дізнається або повинен був би дізнатись про такі обставини (див. рішення у справі "Деврім Туран проти Турції" (Devrim Turan v. Turkey), N 879/02, пункти 32-33, від 2 березня 2006 року).

38. Суд вважає, що у даній справі заявник спочатку звернувся зі скаргою про неналежне поводження до національних органів, скориставшись національним засобом юридичного захисту, який зазвичай вважається ефективним. Однак дуже вірогідно, що згодом у нього виникли сумніви щодо ефективності заходу, на який він покладався, з огляду на спосіб, в який національні органи проводили розслідування. Проте Суд не може погодитися з Урядом в тому, що шестимісячний строк має відраховуватися від 24 січня 2002 року, коли національні органи вперше відмовили у порушенні кримінальної справи. Суд вже встановлював, що така відмова може бути ефективно оскаржена на національному рівні (див. рішення у справі "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine) N 15825/06, пункти 70-73, від 25 жовтня 2007 року). Дійсно, постанова від 24 січня 2002 року, як і більш пізні подібні постанови, була скасована за скаргами заявника та були призначені додаткові перевірки. Направлення справи для проведення додаткових перевірок, принаймні на початковому етапі, могли переконати заявника в ефективності провадження на національному рівні.

39. Суд також вважає, що слідчі органи виносили рішення щодо суті скарг заявника як протягом шестимісячного строку, до того як заяву було подано до Суду (див. пункт 27), так і після подання цієї заяви (див. пункти 28 та 29).

40. З огляду на ці обставини, Суд не може з достатньою впевненістю встановити, що ще до початку перебігу шестимісячного строку заявник дійшов висновку про неефективність раніше застосованого заходу. При розрахунку шестимісячного строку для подання заяви у будь-якому разі не можна звинувачувати заявника через спроби використати звичайні національні засоби юридичного захисту. Суд, таким чином, відхиляє попередні заперечення Уряду.

41. Суд зазначає, що ці скарги не є очевидно необґрунтованими за пунктом 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Вони, таким чином, мають бути оголошені прийнятними.