Це рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сорокіна та Гончаренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2009 року постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами (№ 41313/06 та № 42206/06), які подали до Суду проти України дві громадянки України - пані Марія Олексіївна Сорокіна (далі - перша заявниця) та пані Любов Іванівна Гончаренко (далі - друга заявниця) - 9 жовтня 2006 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 11 червня 2006 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про ці заяви Уряд. Також було вирішено одночасно розглянути питання щодо суті та прийнятності заяв (пункт 3 статті 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Перша заявниця народилася у 1947 році, а друга - у 1949 році. Обидві заявниці проживають у м. Миколаєві, Україна.

5. Двома окремими рішеннями від 9 грудня 2002 року Заводський районний суд м. Миколаєва присудив першій заявниці 6932 грн-1, а другій заявниці - 4329,73 грн-2 заборгованості із заробітної плати та інших виплат, що мали бути виплачені відкритим акціонерним товариством "Чорномормеблі" (далі - підприємство-боржник).

-1 Приблизно 1331 євро.

-2 Приблизно 831 євро.

6. На дату постановления рішень державне підприємство "Чорноморський суднобудівний завод" володіло 51 % акцій підприємства-боржника.

7. Рішення набрали законної сили, і було відкрито виконавче провадження.

8. У період між квітнем та червнем 2003 року перша заявниця отримала 2425,59 грн, а друга - 1567,38 грн як часткову виплату заборгованості за рішеннями суду.

9. Листом від 5 липня 2003 року державна виконавча служба повідомила заявниць про те, що фінансових активів підприємства-боржника не вистачало для стягнення повної суми заборгованості. Державна виконавча служба також пояснила, що інші активи не могли бути реалізовані, оскільки держава володіла 51 % акціонерного капіталу підприємства-боржника. Відповідно підприємство-боржник підпадало під дію Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року.

10. З 5 травня 2004 року держава володіла 9,64 % акцій Чорноморського суднобудівного заводу.

11. Листом від 11 квітня 2006 року державна виконавча служба запропонувала заявницям залишити за собою непродане майно підприємства-боржника як компенсацію заборгованості за рішеннями суду, але заявниці не погодилися на це.

12. У лютому 2007 року щодо підприємства-боржника було розпочато процедуру банкрутства. 12 червня 2007 року його було визнано банкрутом.

13. У вересні 2007 року виконавче провадження було закінчено, оскільки підприємство-боржника було визнано банкрутом. Процедура ліквідації підприємства досі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство викладено у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, заява № 67534/01, пп. 16-19) та у рішенні від 26 квітня 2005 року у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, заява № 29439/02, пп. 17-22).

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

15. Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду Суд вирішує об’єднати заяви з огляду на спільність їхнього фактичного та юридичного підґрунтя.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

16. Заявниці скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу на невиконання підприємством-боржником рішень суду, постановлених на їхню користь. Зазначені вище положення у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Прийнятність

17. Уряд стверджував, що заявниці не скористалися можливістю звернутися із заявою про визнання кредиторами у справі про банкрутство та ліквідацію підприємства-боржника і не оскаржили до національних судів дії державної виконавчої служби щодо стверджуваного неналежного виконання рішень, постановлених на їхню користь.

18. Заявниці не погодилися.

19. Суд зазначає, що аналогічні заперечення вже були відхилені у низці рішень, ухвалених Судом (див. ухвалу від 16 грудня 2003 року щодо прийнятності у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява № 29439/02, рішення від 11 жовтня 2005 року у справі "Сичов проти України" (Sychev v. Ukraine), заява № 4773/02, пп. 42-46, та рішення від 20 вересня 2005 року у справі "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine, заява № 58312/00, пп. 38-43). Суд вважає, що у цій справі ці заперечення повинні бути відхилені з тих самих підстав.