Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Літвінова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 року,

виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 36223/06), поданою проти України до Суду 26 серпня 2006 року громадянкою України пані Світланою Іванівною Літвіновою (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 19 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява передана до комітету у складі трьох суддів.

4. Заявниця народилася у 1962 році та проживає у м. Севастополі.

5. 23 липня 1998 року заявниця звернулася до Нахімовського районного суду м. Севастополя з позовом до свого колишнього роботодавця про стягнення заборгованості за заробітною платою.

6. Рішенням від 21 січня 1999 року суд задовольнив позов заявниці та присудив їй певну суму заборгованості.

7. 3 червня 1999 року заявниця звернулася до суду з заявою про перегляд рішення від 21 січня 1999 року в зв'язку з нововиявленими обставинами. 2 липня 1999 року суд задовольнив цю заяву та відкрив провадження.

8. Рішенням від 5 жовтня 1999 року суд відмовив заявниці у задоволенні позову в зв'язку з пропущенням строку. 2 листопада 1999 року Севастопольський міський суд залишив це рішення без змін.

9. 23 червня 2000 року на підставі протесту, внесеного головою Севастопольського міського суду, президія цього суду скасувала рішення від 5 жовтня та 2 листопада 1999 року та повернула справу на новий розгляд.

10. Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 18 вересня 2003 року заявниці було відмовлено у задоволенні її позову з тих самих підстав, що й рішенням від 5 жовтня 1999 року.

11. 25 листопада 2003 року апеляційний суд м. Севастополя залишив без змін вищевказане рішення. Заявниця стверджувала, що вона не брала участі в засіданні з розгляду апеляційної скарги, оскільки вона не була проінформована про нього.

12. 15 березня 2006 року колегія з трьох суддів Верховного Суду України, розглянувши справу в закритому судовому засіданні, відмовила заявниці у задоволенні її касаційної скарги на рішення судів нижчих інстанцій, визнавши її необґрунтованою.

13. У ході провадження чотирнадцять судових засідань були відкладені у зв'язку з відсутністю судді, який розглядав справу, неявкою відповідача, клопотаннями відповідача про відкладення судових засідань, відсутністю експерта та необхідністю зібрання додаткових доказів. У процесі провадження була здійснена судова експертиза, яка тривала приблизно одинадцять місяців (червень 2001 року - травень 2002 року).

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

14. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції заявниця скаржилася, що тривалість провадження у її справі була несумісною із вимогою "розумного строку". Зазначене положення у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

15. Уряд не погодився із скаргою та зазначив, що порушення зазначеного вище положення не було.

16. Суд зазначає, що провадження було розпочато 23 липня 1998 року та завершено 15 березня 2006 року. У період з 21 січня до 2 липня 1999 року та з 2 листопада 1999 року до 23 червня 2000 року справа не перебувала на розгляді суду (див. рішення у справі "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), N 70767/01, пп. 41-42, від 6 вересня 2005 року, рішення у справі "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), N 39161/02, п. 49, від 1 лютого 2007 року та рішення у справі "Лютов проти України" (Lyutov v. Ukraine), N 32038/04, п. 24, від 11 грудня 2008 року). Відповідно загальна тривалість провадження становила приблизно шість років та сім місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

17. Суд вважає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.

B. Щодо суті

18. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявниці та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

19. 3 огляду на факти справи Суд зазначає, що лише складність цієї справи та поведінка заявниці не можуть пояснити загальну тривалість провадження. З іншого боку, Суд зазначає, що розгляд справи в Нахімовському районному суді м. Севастополя тривав три роки і три місяці (див. пункти 9-10, зазначені вище) та у Верховному Суді України - два роки та чотири місяці (див. пункт 12, зазначений вище). Суд також зазначає, що декілька разів розгляд справи було відкладено, головним чином, у зв'язку з відсутністю судді або неявкою відповідача (див. пункт 13, зазначений вище). За цих обставин Суд вважає, що відповідальними за тривалість провадження були національні суди.

20. Суд часто констатує порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див., наприклад, рішення у справах: "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), зазначене вище, п. 53, "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року, та "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), зазначене вище, п. 65).