Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Павлюлінець проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. А.Кабрал Баррето,

п. Р.Тюрмен,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Д.Йочєнє,

пан Д.Поповіч, судді,

та п. С.Нейсміт, заступник Секретаря Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 5 липня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 70767/01), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України п. Юрієм Михайловичем Павлюлінцем (далі - заявник) 6 січня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла Уповноважений - пані Валерія Лутковська.

3. 7 липня 2003 року Суд вирішив комунікувати заяву. Застосувавши пункт 3 статті 29 Конвенції, він вирішив розглянути питання щодо прийнятності та суті заяви разом.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1950 році і проживає у м. Ужгороді Закарпатської області.

1. Судове провадження

5. У травні 1999 року заявник звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Ужгородської міської ради народних депутатів (далі - УСЗН), стверджуючи, що УСЗН було невірно розраховано період його роботи у шкідливих умовах, у результаті чого був занижений розмір пенсії, на яку він мав право.

6. 23 липня 1999 року, після чотирьох слухань, три з яких були відкладені з огляду на неявку в судове засідання представника заявника, Ужгородський міський суд (далі - міський суд) задовольнив його позов, зобов'язавши УСЗН включити три роки і п'ять місяців роботи заявника у компанії "Електродвигун" у згаданий розрахунок.

7. 20 січня 2000 року за скаргою УСЗН міський суд скасував рішення від 23 липня 1999 року за нововиявленими обставинами і направив справу на новий розгляд.

8. Відповідно до документів, наданих Урядом, у період між лютим 2000 року та січнем 2001 року судом було проведено одне слухання. Заплановані слухання чотири рази переносились з огляду на неявку в судове засідання заявника і шість разів з огляду на відсутність обох сторін.

9. Тим часом заявник заявив відвід судді, який розглядав справу, стверджуючи, що він навмисно затягує процес. 6 квітня 2000 року відвід був задоволений виконуючим обов'язки голови міського суду, який встановив, що "провадження за різних підстав було необґрунтовано затягнуте", і з метою прискорення розгляду позову передав справу іншому судді.

10. 26 січня 2001 року суд залишив позов заявника без розгляду з огляду на неявку заявника у судове засідання.

11. 8 червня 2001 року заступник Голови Закарпатського обласного суду за клопотанням заявника вніс протест проти цього рішення. 14 червня 2001 року Президія Закарпатського обласного суду задовольнила протест, зазначивши, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що заявник належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи. Ухвала від 26 січня 2001 року була скасована, а справа направлена на новий розгляд.

12. 26 червня 2001 року міський суд задовольнив позов заявника і зобов'язав УСЗН зарахувати період роботи заявника у шкідливих умовах.

13. 27 серпня 2001 року суд зобов'язав Ужгородське управління Пенсійного фонду України (далі - фонд) виконати рішення.

14. 8 жовтня 2001 року фонд оскаржив рішення від 26 червня 2001 року в касаційному порядку, оскільки він не був відповідачем у справі. 28 листопада 2001 року Верховний Суд повернув скаргу без розгляду з огляду на її формальні недоліки. 6 лютого 2002 року фонд подав виправлену касаційну скаргу.

15. 16 травня 2002 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду України передала справу на розгляд складу судової палати з цивільних справ Верховного Суду України.

16. Верховним Судом було проведено одне засідання. 28 листопада 2002 року він скасував рішення від 26 червня 2001 року і направив справу на новий розгляд.

17. Ухвалою Ужгородського суду від 24.02.2003 р. було призначено судово-технічну експертизу умов праці заявника. 7 квітня 2003 року експерт Державного комітету України з нагляду за охороною праці повідомив суд, що відповідна перевірка не може бути проведена у Комітеті з огляду на відсутність відповідного обладнання. 23 квітня 2003 року суд призначив іншого експерта і вказав, що відповідне дослідження має бути здійснене Ужгородським міським управлінням праці і соціального захисту. Висновок експерта був поданий 27 травня 2003 року.

18. 2 червня 2003 року заявник заявив відвід судді, який розглядав справу, на підставі його стверджуваної упередженості. Того ж дня клопотання про відвід було задоволене і справу було передано іншому судді.

19. Провадження було відновлене 7 серпня 2003 року. 11 серпня 2003 року міський суд задовольнив позов заявника. 11 листопада 2003 року Закарпатський апеляційний суд залишив це рішення у силі. 16 січня 2004 року за касаційною скаргою фонду справа була направлена до Верховного Суду України, де і знаходиться до цього часу.

2. Виконавче провадження

20. У серпні 1999 року УСЗН надало заявнику підвищену пенсію відповідно до рішення від 23 липня 1999 року.

21. У січні 2000 року це рішення було скасоване в результаті відновлення Ужгородським міським судом провадження за позовом заявника.

22. 16 липня 2001 року відділ Державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження за рішенням від 26 червня 2001 року. Відповідно до листа фонду, датованого 20 листопада 2002 року, провадження декілька разів переривалось: у вересні 2001 року воно було призупинене з огляду на клопотання фонду про перегляд справи за нововиявленими обставинами; у березні і жовтні 2002 року воно знову призупинялось з огляду на розгляд касаційної скарги фонду. Проте рішення було повністю виконане. Заявнику була забезпечена підвищена пенсія і здійснена одноразова виплата у розмірі 4806 грн (1) за попередній період. Заявник не відкидає того, що ці кошти були йому виплачені.

(1) Близько 774 ЄВРО.

23. 28 листопада 2002 року Верховний Суд призупинив виконання рішення від 26 червня 2001 року з огляду на розгляд касаційної скарги фонду.

24. Заявник декілька разів намагався порушити кримінальну справу проти А. (експерт) за стверджуване здирництво. 18 травня 2001 року Ужгородська міська прокуратура відмовила заявнику у зв'язку з відсутністю складу злочину.

3. Питання депортації

25. У 1952 році заявник і його сім'я державними органами Радянського Союзу були депортовані з України до Чечні.

26. Листом від 15 грудня 1999 року Закарпатське обласне управління Служби Безпеки повідомило заявника, що питання виплати компенсації за ці події відноситься до компетенції Ужгородської комісії з питань реабілітації жертв політичних репресій.

4. Вклади заявника у ощадний банк

27. Заявник зазначав, що він має близько 20 000 грн, вкладених у ощадний банк. Проте цей депозит з 1992 року "заморожений".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ СКАРГ

А. Стверджуване порушення статей 2, 13 та 17 Конвенції

28. Заявник стверджував, що він був позбавлений прибутку, який мав забезпечити йому достатній рівень життя. У зв'язку з цим він посилався на пункт 1 статті 2 Конвенції. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні будь-яке інше положення Конвенції не може тлумачитись як гарантія для особи на право мати певний рівень життя (див. ухвалу від 20 квітня 1999 року у справі Wasilewski v. Poland, заява N 32734/96). Крім того, заявник не довів, що він зазнає такої злиденності, щоб існувала загроза його життю. Суд, таким чином, відхиляє цю частину заяви, відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції, як повністю необґрунтовану.

29. Далі заявник скаржився, що відмова органів прокуратури порушити кримінальну справу проти А. (експерта з пенсій) становила порушення статті 13 Конвенції. Суд повторює, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (див. Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97). Він вважає, таким чином, що ця частина заяви є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції і відхиляє її відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

30. Заявник також посилається на статтю 17 Конвенції (заборона зловживання правами) без будь-якого обґрунтування. Суд не знаходить у справі жодних підстав, які могли б розкрити якусь наявність порушення цього положення. Суд, таким чином, відхиляє цю частину заяви відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як повністю необґрунтовану.

31. Заявник також скаржиться на відмову державних органів надати йому компенсацію за політичні переслідування, яких зазнали він та його сім'я за радянських часів, і за конфіскацію у 1952 році частини землі, яка належала його сім'ї. Він посилається на статтю 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Суд зазначає, що заявник не звертався до Ужгородської комісії з питань реабілітації жертв політичних репресій, про що йому зазначалось Службою Безпеки. Він також не піднімав це питання у національних судах. Відповідно, заявник не вичерпав усіх національних засобів захисту, доступних йому за українським законодавством. З цього слідує, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

32. Далі заявник скаржився на його стверджувану неможливість повернути свій проіндексований вклад з Державного ощадного банку України. Він посилається на статтю 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Суд повторює, що він вже зазначав, що повернення проіндексованих вкладів не є предметом, який захищається Протоколом, і, відповідно, знаходиться за межами компетенції Суду ratione materiae (див. "Гайдук та інші проти України", заяви N 45526/99 та наступні). Суд не знаходить підстав для того, щоб проводити різницю між цією справою та згаданою ухвалою. З цього слідує, що цей аспект заяви є несумісним ratione materiae з положеннями Конвенції в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилений відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

Б. Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції