Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Терещенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стефан Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 33959/05), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Валентиною Павлівною Терещенко (далі - заявниця) 3 вересня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 11 червня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявниця народилась у 1949 році та проживає у місті Жовті Води, Україна.

5. Заявниця та її чоловік працювали на державному підприємстві ВАТ "Електрон-Газ" (далі - компанія). За двома окремими рішеннями від 12 травня 1999 року Жовтоводський суд присудив заявниці та її чоловіку 3465 грн 53 коп. та 659 грн 45 коп. (1) відповідно. 10 жовтня 2003 року чоловік заявниці помер. Заявниця успадкувала суму присуджену судом її чоловіку.

(1) Відповідно 807,54 та 153,67 євро.

6. Листом від 3 січня 2008 року заявниця повідомила, що обидва рішення були виконані у повному обсязі у травні 2007 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

7. Відповідне національне законодавство щодо виконання рішень суду викладене у рішенні "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine) (N 18966/02, пп. 20-25, рішення від 29 червня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

8. Заявниця скаржилась на те, що рішення, винесені на її користь та на користь її чоловіка, не були виконані вчасно. Вона посилалась на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, де вказано наступне:

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Щодо прийнятності

9. Уряд стверджував, що заявниця не використала всі національні засоби юридичного захисту, вказані у пункті 1 статті 35 Конвенції. Зокрема, він стверджував, що вона не використала можливість бути зареєстрованою як кредитор в процесі неплатоспроможності підприємства-боржника.

10. Заявниця не погодилась з цими твердженнями.

11. Суд зазначає, що подібні зауваження вже було відхилено в багатьох рішеннях, винесених Судом (див. "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 38-43, рішення від 20 вересня 2005 року, та "Отиченко та Федіщенко проти України" (Otychenko and Fedishchenko v. Ukraine), N 1755/05 та 25912/06, п. 27, рішення від 27 березня 2009 року). Суд вважає, що ці заперечення має бути відхилено з тих самих підстав.

12. Суд зазначає, що заява заявниці не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд визнає її прийнятною.