Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кріпак проти України"

Європейський Суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиева (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 вересня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 6164/05), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Кріпак Вікторією Петрівною (далі - заявниця) 2 лютого 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 26 листопада 2007 року Суд вирішив направити скаргу на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. У своїх зауваженнях Уряд просив палату відмовитись від розгляду справи на користь Великої палати відповідно до статті 30 Конвенції. Зокрема, він заперечував проти застосування пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у даній справі. Суд повторює, що він вже розглядав подібні питання та ухвалював рішення щодо них (див., наприклад, "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), NN 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04, ЄСПР 2006.-... (витяги), "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, 29 червня 2004 року, та "Багрій та Кріваніч проти України" (Bagriy and Krivanich v. Ukraine), N 12023/04 та 12096/04, 9 листопада 2006 року). Отже, він встановив, що немає причин палаті відмовлятися від розгляду справи на користь Великої палати у даній справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1941 році та проживає у місті Гайворон. Вона працювала суддею Гайворонського міського суду та вийшла на пенсію у 2007 році.

6. 20 серпня 2002 року Печерський районний суд міста Києва зобов'язав Державне казначейство сплатити заявниці 4766 грн (1) компенсації за невикористане обмундирування.

(1) Приблизно 949,58 євро.

7. 30 жовтня 2002 року апеляційний суд міста Києва залишив це рішення без змін.

8. 3 грудня 2002 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

9. 22 грудня 2003 року виконавче провадження було закінчено через відсутність бюджетних коштів.

10. 3 жовтня 2005 року рішення, винесене на користь заявниці, було виконано у повному обсязі.

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство та практика були викладені в рішенні "Зубко та інші проти України" ((Zubko and Others v. Ukraine), NN 3955/04, 5622/04, 8538/04, 11418/04, пп. 33-43, від 26 квітня 2006 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

12. Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо затримки у виконанні рішення суду від 20 серпня 2002 року та за статтею 1 Першого протоколу з тих самих причин. Ці положення у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ....., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

13. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції не застосовується у даній справі, зазначивши, що компенсація, присуджена заявниці, стосувалась її обмундирування, яке вона зобов'язана була носити під час виконання службових функцій. За цих підстав присуджена компенсація мала публічно-правовий характер та не мала вирішального значення для прав та обов'язків заявниці приватно-правового характеру.

14. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту. Він зазначив, що з метою отримання заборгованості за рішенням заявниця мала звернутись до Державної судової адміністрації, яка згідно із законодавством є розпорядником коштів на виконання рішень, винесених на користь суддів.