Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Багрій і Кріваніч проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (NN 12023/04 та 12096/04), поданими до Суду двома громадянами цієї держави: паном Едуардом Сергійовичем Багрієм (далі - перший заявник) та паном Федором Васильовичем Кріванічем (далі - другий заявник) 10 березня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 липня 2005 року Суд прийняв рішення направити заяви на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяв розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Перший заявник народився в 1970 році. Другий заявник народився в 1965 році. Обидва вони є громадянами України, які проживають у м. Кіровограді, Україна.

5. У невстановлений день заявники звільнилися з військової служби в запас. У зв'язку з цим заявники отримали право на компенсацію за неотримане речове майно та витрати на відрядження. Оскільки ця компенсація не виплачувалась, заявники звернулися до місцевого суду Кіровоградського району Кіровоградської області з позовами до свого колишнього роботодавця - військової частини. Перший заявник звернувся до суду у 2003 році, вимагаючи компенсацію за неотримане речове майно та витрати на відрядження. Другий заявник звернувся до суду у 2002 році, вимагаючи компенсацію за неотримане речове майно та моральні збитки.

6. 10 вересня 2003 року суд присудив першому заявнику 1740,91 (1) грн за неотримане речове майно та 360 (2) грн за витрати на відрядження. 20 лютого 2003 року суд присудив другому заявнику 2532,05 (3) грн за неотримане речове майно та 2000 (4) грн компенсації моральної шкоди.

7. Вищевказані рішення були виконані частково. Перший заявник отримав 360 грн, судове рішення залишилось невиконаним у частині 1740,91 (5) грн. Другий заявник отримав 3805,04 грн, судове рішення залишилось невиконаним в частині 732,05 (6) грн.

8. У січні та лютому 2004 року Кіровоградське обласне управління юстиції повідомило заявників, що залишок присуджених сум не може бути стягнутий через відсутність коштів на рахунку боржника та що процедура примусової реалізації активів, що належать боржнику, була заборонена Законом від 26 листопада 2001 р. "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

9. 18 червня 2004 року Кіровоградська державна виконавча служба повернула виконавчі листи заявникам.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство наведено у рішенні "Войтенко проти України" (заява N 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ СПРАВ В ОДНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

11. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 правила 42 Реґламенту Суду справи мають бути об'єднані з огляду на їхнє спільне фактичне і юридичне підґрунтя.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

12. Заявники скаржилися на невиконання рішень, винесених місцевим судом Кіровоградського району 10 вересня 2003 року та 20 лютого 2003 року. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, в яких зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

13. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів захисту та статусу жертви заявників, подібні до них вже були відхилені Судом у низці рішень (див. "Войтенко проти України", N 18966/02, пункти 27-35, від 29 липня 2004, та "Носаль проти України", N 18378/03, пункти 33-35, від 29 листопада 2005 року). Суд вважає, що подані заперечення слід відхилити з тих же підстав.

14. Суд вважає, що скарги заявників на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо затримки у виконанні рішень місцевого суду Кіровоградської області не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними. З тих же причин не можуть бути визнані неприйнятними скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу.