Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Ковач проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska),

Хав'єр Боррего Боррего (Javier Borrego Borrego),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 15 січня 2008 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 39424/02) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Миколою Миколайовичем Ковачем (далі - заявник) 17 жовтня 2002 року.

2. Заявника представляла Н.Петрова, адвокат, що практикує в Києві. Український уряд (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.

3. 14 лютого 2006 року Суд вирішив повідомити Уряд про надходження заяви. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, Суд вирішив провести розгляд заяви по суті одночасно з розглядом питання щодо її прийнятності.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Події, у зв'язку з якими заявник звернувся згодом зі скаргами

4. Заявник балотувався кандидатом на виборах до Верховної Ради України, що відбувалися 31 березня 2002 року в одномандатному виборчому окрузі N 72 Закарпатської області.

5. Серед кандидатів, зареєстрованих у зазначеному виборчому окрузі, був пан Г., який на той час обіймав посаду голови Берегівської державної адміністрації Закарпатської області.

6. 13 і 28 березня 2002 року в місцевих угорськомовних газетах "Берег-інфо" та "Карпаті Ігоз Со" було опубліковано таке звернення до виборців:

"Ми твердо переконані, що ті, хто підтримуватиме кандидатуру пана Г. на виборах у неділю, можуть зробити це з чистим сумлінням, виразивши йому свою довіру та сподівання на те, що він забезпечить найкраще майбутнє для нашої країни. Він - єдиний кандидат, який поважає інтереси всіх та здатний представляти і захищати ці інтереси на найвищому рівні. Він - дієва людина, яка ніколи не зловживатиме вашою довірою і яка зробить усе можливе, аби зберегти підтримку виборців у майбутньому".

7. Під зверненням були підписи багатьох людей, серед них і підписи пані Д., секретаря окружної виборчої комісії виборчого округу N 72, і пана О., голови зазначеної комісії.

8. 31 березня 2002 року відбулися вибори до Верховної Ради України. Під час виборів спостерігачка від пана Г. на виборчій дільниці N 14 виборчого округу N 72 склала акт про те, що вона побачила, як невідома особа вкинула до виборчої скриньки кілька виборчих бюлетенів (на її думку, їх було сім). Акт був підписаний двома виборцями. Спостерігачі від пана Г. на виборчих дільницях N 45 і N 58 склали акти про аналогічні порушення виборчого права, стверджуючи, що вони бачили відповідно п'ять і десять бюлетенів, незаконно вкинутих до виборчої скриньки.

9. За попереднім підрахунком голосів, здійсненим за допомогою комп'ютерної системи, заявник отримав 33 567 голосів виборців, а його головний опонент пан Г. - 33 524. За результатами голосування на виборчій дільниці N 14 заявник отримав 537 голосів, тоді як пан Г. - 291 голос із загальної кількості (1570) голосів, відданих на цій дільниці. На виборчій дільниці N 45 із 1244 виборців 711 проголосували за заявника і 372 - за його опонента. На виборчій дільниці N 58 із 830 виборців, які взяли участь у голосуванні, за заявника проголосували 475, а за пана Г. - 219. На виборчій дільниці N 67 із 1480 виборців 765 віддали свої голоси за заявника і 387 - за його опонента. Загалом за результатами підрахунку голосів на зазначених чотирьох виборчих дільницях заявник набрав 2488 голосів, тоді як пан Г. - 1269.

10. Рішенням N 36 від 2 квітня 2002 року окружна виборча комісія виборчого округу N 72, з огляду на подані спостерігачами від пана Г. акти, які згадувалися раніше, оголосила підсумки голосування на виборчих дільницях NN 14, 45 і 58 недійсними у зв'язку з виявленими серйозними порушеннями виборчого законодавства. Було також встановлено, що в ніч на 1 квітня 2002 року після закриття виборчих дільниць і завершення підрахунку голосів члени дільничної виборчої комісії виборчої дільниці N 67 незаконно відкрили опломбоване приміщення цієї дільниці та вилучили оригінали протоколів голосування і кілька недійсних виборчих бюлетенів. Наступного дня голова дільничної виборчої комісії приніс ці протоколи та виборчі бюлетені до окружної виборчої комісії, не давши жодних пояснень щодо зазначених дій. Тому підсумки голосування по виборчій дільниці N 67 було оголошено недійсними. Того самого дня заявник оскаржив це рішення до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК).

11. Рішенням N 37 окружна виборча комісія виборчого округу N 72 оголосила остаточні підсумки голосування, згідно з якими заявник одержав 31 079, а пан Г. - 32 255 голосів виборців. Такий результат відповідав цифрам, наведеним у протоколі про зазначений вище попередній підрахунок голосів виборців з вирахуванням голосів по виборчих дільницях NN 14, 45, 58 і 67. Таким чином, пана Г. було оголошено обраним до парламенту по цьому виборчому округу.

2. Оскарження рішень про скасування результатів голосування на чотирьох виборчих дільницях

12. З квітня 2002 року голови та члени дільничних виборчих комісій виборчих дільниць NN 14, 45, 58 і 67 надіслали голові ЦВК заяви про те, що ніхто з офіційних спостерігачів не вказував їм на порушення виборчого законодавства під час голосування чи підрахунку голосів і що документи, подані спостерігачами, у яких вони скаржилися на порушення, були складені вже після підрахунку голосів, "результати якого не задовольняли одного з кандидатів".

13. Розглянувши скаргу заявника від 2 квітня 2002 року, ЦВК ухвалила рішення N 750 від 5 квітня 2002 року, яким скасувала рішення N 36 і зобов'язала окружну виборчу комісію виборчого округу N 72 надати вмотивоване рішення про підсумки голосування на чотирьох виборчих дільницях, про які йшлося у скарзі. Посилаючись на частину першу статті 70 Закону України "Про вибори народних депутатів України", ЦВК встановила, що оскаржуване рішення належним чином не обґрунтоване і що немає переконливих доказів того, що стверджувані порушення справді мали місце, або доказів достовірності твердження про те, що кількість бюлетенів, незаконно вкинутих до скриньок для голосування, перевищила десять відсотків кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на кожній із цих виборчих дільниць.

14. На засіданні 6 квітня 2002 року окружна виборча комісія виборчого округу N 72 більшістю голосів (дев'ять проти двох, троє утрималися) ухвалила рішення N 40 і N 41, якими визнала голосування на виборчих дільницях NN 14, 45, 58 і 67 недійсним з тих самих причин, що й раніше. У цих рішеннях окружна виборча комісія, зокрема, послалася на те, що згідно з пунктом 12 статті 72 Закону "Про вибори народних депутатів України" рішення про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним могло бути також прийняте в разі виявлення "інших обставин (на додаток до тих, що перелічені у статті 70 цього закону), внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців". Комісія також зазначила, що, оскільки у статті 72 Закону ці "інші обставини" не перелічені, визначення наявності таких обставин належить до виключної компетенції окружної виборчої комісії. Підсумовуючи, окружна виборча комісія виборчого округу N 72 зазначила, що встановлені нею порушення та порушення, на які вказали спостерігачі, можна вважати "іншими обставинами", які унеможливлюють встановлення результатів волевиявлення виборців.

15. 9 квітня 2002 року заявник подав скаргу, в якій оспорив рішення N 40 і N 41 від 6 квітня 2002 року. Він стверджував, що окружна виборча комісія не виконала вказівок, які містилися в рішенні ЦВК від 5 квітня 2002 року стосовно необхідності надання достатнього обґрунтування.

16. Рішенням N 858 від 12 квітня 2002 року ЦВК відхилила скаргу заявника від 9 квітня 2002 року на тій підставі, що згідно зі статтею 72 Закону "Про вибори народних депутатів України" питання щодо наявності "інших обставин", внаслідок яких голосування оголошується недійсним, вирішує окружна виборча комісія.

17. Заявник оскаржив це рішення до Верховного Суду України, який рішенням від 24 квітня 2002 року визнав висновки ЦВК правомірними, зокрема в частині визнання виключної компетенції окружних виборчих комісій визначати наявність або відсутність "інших обставин", передбачених статтею 72 Закону "Про вибори народних депутатів України" 2001 року.

3. Скарги стосовно решти стверджуваних порушень виборчого закону

18. З квітня 2002 року пан В., спостерігач від заявника, у присутності спостерігачів від інших кандидатів у народні депутати, голови окружної виборчої комісії виборчого округу N 72 та двох її членів, склав акт про виявлене порушення виборчого закону. В акті стверджувалося про невідповідність умов роботи дільничної виборчої комісії, яка розміщувалася у підвальному приміщенні будівлі державної адміністрації міста Берегове, встановленим вимогам щодо забезпечення цілісності та схоронності виборчих бюлетенів, оскільки, зокрема, двері та шафи для зберігання документів не опломбовувалися, а на одних дверях навіть не було замка.

19. 5 квітня 2002 року заявник подав до ЦВК скаргу на рішення N 37 від 2 квітня 2002 року, яким пана Г. було оголошено переможцем за підсумками голосування у виборчому окрузі N 72.

20. 7 квітня 2002 року, з огляду на рішення ЦВК N 750 (див. пункт 13 вище), було проведено перерахунок голосів на виборчих дільницях NN 14, 45, 58 і 67. За результатами перерахунку окружна виборча комісія виборчого округу N 72 склала уточнений протокол голосування від 7 квітня 2002 року. Наведені в ньому результати голосування у виборчому окрузі були такими самими, як і в рішенні N 37.

21. Того самого дня член окружної виборчої комісії, разом із двома спостерігачами від двох кандидатів, які програвали за набраною кількістю голосів, підготували листа до ЦВК, у якому заявили, що дільнична виборча комісія дільниці N 67 не опломбувала пакети з виборчими бюлетенями, що деякі з цих бюлетенів пошкоджені і що, з огляду на ці обставини, не можна було виключати можливість доступу до бюлетенів з боку сторонніх осіб перед перерахунком голосів.

22. 14 квітня 2002 року окружна виборча комісія склала виправлений протокол про результати голосування у виборчому окрузі N 72 (див. пункт 27 нижче).

23. Того самого дня заступник голови разом із трьома членами дільничної виборчої комісії дільниці N 67 склали листа до ЦВК, у якому заявили, що на порушення закону заступник голови і секретар окружної виборчої комісії в супроводі чотирьох посадових осіб з міської ради та державної адміністрації, які виконували функції спостерігачів від пана Г., прийшли до авторів цього листа додому і прохали підписати виправлений протокол голосування. Особи, які підписали цього листа, висловили сумнів стосовно достовірності цифр, наведених у протоколі від 14 квітня 2002 року.

24. 15 квітня 2002 року виправлені протоколи голосування було надіслано до ЦВК.

25. 16 квітня 2002 року заявник подав скаргу до ЦВК, вимагаючи визнати протокол від 14 квітня 2002 року недійсним. Посилаючись на звернення до виборців, опубліковане 13 і 28 березня 2002 року в газетах "Берег-інфо" та "Карпаті Ігоз Со", він критично оцінив той факт, що голова і секретар виборчої комісії взяли участь у виборчій кампанії, агітуючи за його опонента. Він також зазначив, що умови, в яких зберігалися матеріали голосування, та виготовлений новий протокол голосування породжують сумніви щодо правильності підсумків голосування після здійсненого 7 квітня 2002 року перерахунку голосів.

26. Листом від 18 квітня 2002 року окружна виборча комісія поінформувала ЦВК про те, що відповідно до вказівок ГУ МВС України в Закарпатській області приміщення комісії надійно охороняється і що жодних незаконних вторгнень у приміщення не встановлено.

27. Розглянувши скарги заявника від 5 і 16 квітня, ЦВК відхилила їх своїм рішенням від 18 квітня 2002 року. ЦВК зазначила, що протокол голосування, складений після перерахунку голосів 7 квітня 2002 року, не містить певних даних, зокрема кількості недійсних бюлетенів, і що у виправленому протоколі від 14 квітня 2002 року цей недолік було усунуто. ЦВК також зазначила, що рішення N 37 від 2 квітня 2002 року - законне і чинне, якщо враховувати те, що згідно з виправленим протоколом голосування пан Г. отримав найбільшу кількість голосів. Поза тим, не було виявлено ніяких ознак того, що спосіб, у який було організовано перерахунок голосів, позначився на точності результатів голосування. У цьому зв'язку ЦВК послалася на лист окружної виборчої комісії виборчого округу N 72 від 18 квітня 2002 року стосовно надійності охорони приміщення окружної виборчої комісії. Підсумовуючи, ЦВК зазначила, що заявник не навів ніяких підстав, передбачених Законом "Про вибори народних депутатів України", для усунення з посади голови та секретаря окружної виборчої комісії.

28. Заявник оскаржив це рішення до Верховного Суду України, який рішенням від 22 квітня 2002 року відхилив його скаргу. Суд визнав, що ЦВК ухвалила рішення від 18 квітня 2002 року, не виходячи за межі своєї компетенції та у спосіб, передбачений національним законодавством.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України

29. Відповідна стаття Конституції України передбачає:

Стаття 76

"...Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років..."

B. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року (чинний у відповідний час)

30. На час подій у справі виборчу систему в Україні регулювала стаття 1 цього Закону. Закон передбачав проведення виборів народних депутатів за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою, згідно з якою 225 із 450 депутатів Верховної Ради (українського однопалатного парламенту) обиралися в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної ("простої") більшості (див. справу "Суховецький проти України" (Sukhovetskyy v. Ukraine), N 13716/02, ECHR 2006-...), а решту 225 депутатських місць посідали депутати, обрані за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій (див. справу "Мельниченко проти України" (Melnychenko v. Ukraine), N 17707/02, ECHR 2004-X).

31. Згідно зі статтею 18 цього Закону система виборчих комісій складалася з ЦВК, окружних виборчих комісій та дільничних виборчих комісій. Кожний виборчий округ складався з кількох виборчих дільниць.

32. Згідно зі статтею 29 Закону кандидати в депутати мали право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій до виборчої комісії вищого рівня або до суду. Виборча комісія вищого рівня на підставі скарги, рішення суду або з власної ініціативи могла скасувати рішення виборчої комісії нижчого рівня та прийняти рішення по суті питання або зобов'язати виборчу комісію нижчого рівня повторно розглянути порушене питання. Рішення, дії чи бездіяльність ЦВК могли бути оскаржені до Верховного Суду.

33. Стаття 70 Закону визначала порядок визнання дільничною виборчою комісією голосування на виборчій дільниці недійсним.

У пункті 1 цієї статті зазначено:

"Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці... недійсним у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців. Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним за наявності лише таких обставин:

1) незаконного голосування (вкидання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою...; голосування особами, які не мають права голосу; голосування особами, які не включені до списку виборців по виборчій дільниці або включені до нього безпідставно; голосування особою більше ніж один раз) у кількості, що перевищує 10 відсотків кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці у відповідному окрузі;

2) знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує 10 відсотків кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці у відповідному окрузі;

3) виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує більше ніж на 10 відсотків кількість виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці у відповідному окрузі".

34. Стаття 72 Закону регулювала порядок розгляду документів дільничних виборчих комісій окружною виборчою комісією.

Пункт 12 цієї статті передбачає:

"У разі виявлення окружною виборчою комісією на відповідній виборчій дільниці обставин, зазначених у частині першій статті 70 цього Закону, чи інших обставин, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців на виборчій дільниці, окружна виборча комісія може прийняти рішення про визнання голосування на виборчій дільниці... недійсним".

35. Закон "Про вибори народних депутатів України" 2004 року (з поправками, внесеними 7 липня 2005 року) передбачає вибори народних депутатів на засадах пропорційного представництва. Стаття 90 Закону 2004 року уповноважує дільничну виборчу комісію визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі виявлення фактів незаконного голосування у кількості, що перевищує десять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці. Згідно зі статтею 92 окружна виборча комісія може прийняти рішення про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним лише у разі виявлення при повторному підрахунку голосів виборців на відповідній виборчій дільниці обставин, зазначених у частині першій статті 90 цього Закону, або виявлення фактів навмисного створення перешкод у здійсненні повноважень членами виборчих комісій чи спостерігачами від кандидатів.

I. РАМКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

36. Суд зазначає, що після направлення заяви на комунікацію з Урядом та у відповідь на заперечення Уряду щодо прийнятності та суті заяви заявник подав додаткові скарги, згідно з якими під час виборчої кампанії заявник та його прихильники постійно зазнавали утисків з боку органів влади. Заявник також скаржився, що його головний опонент - пан Г. використовував свої службові повноваження начальника Берегівської державної адміністрації, щоб впливати на виборчу кампанію та результати виборів.

37. Уряд ці скарги не коментував.

38. На думку Суду, за своїм загальним змістом нові скарги пов'язані з цією справою, але не є доопрацюванням скарги, поданої заявником до Суду на самому початку, в якій стверджується лише про несправедливість порядку підрахунку голосів у виборчому окрузі N 72 під час виборів до Верховної Ради України у 2002 році. Тому Суд вважає, що тепер недоцільно окремо розглядати ці питання в контексті поданої заяви (див., зокрема, справи "Піряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року, та "Ляшко проти України" (Lyashko v. Ukraine), N 21040/02, п. 29, від 10 серпня 2006 року).